Постанова

від 18.01.2024 по справі 453/15/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1015/24 Справа № 453/15/22 Суддя у 1-й інстанції - Кобеляцька-Шаховал І. О. Суддя у 2-й інстанції - Кішкіна І. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2024 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Кішкіної І.В.,

суддів Агєєва О.В., Корчистої О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу № 453/15/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОККО-СХІД» до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ОККО-СХІД» на заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 серпня 2023 року (суддя Кобеляцька-Шаховал І.О., повний текст судового рішення складено 31 серпня 2023 року),

в с т а н о в и в :

У січні2022року Товариствоз обмеженоювідповідальністю «ОККО-СХІД» звернулося до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів. Позов обґрунтовувало тим, що ОСОБА_1 з 23 грудня 2016 року працював в Товаристві зобмеженою відповідальністю«ОККО-СХІД» на посаді молодшого оператора АЗС. У період роботи відповідач отримав повістку про проходження строкової військової служби, у зв`язку з цим Товариство зобмеженою відповідальністю«ОККО-СХІД» 20 квітня 2017 року відповідача звільнено з 24 квітня 2017 року від роботи внаслідок призову на строкову військову службу протягом строку контракту про військову службу, із збереженням місця роботи, займаної (посади) і середньої заробітної плати. 31 липня 2019 року до канцелярії позивача надано довідку Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного, відповідно до якої відповідач ОСОБА_1 є курсантом 2 курсу даного закладу. Також, долучено Контракт про проходження відповідачем військової служби (навчання) у Збройних силах України курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу від 16 серпня 2017 року. Оскільки ОСОБА_1 не повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю «ОККО-СХІД» про вступ на навчання, позивач продовжував зберігати за ним місце роботи, посаду та середній заробіток. Товариство з обмеженою відповідальністю «ОККО-СХІД» вважає, що відповідачем безпідставнобуло отриманосуму врозмірі 80668,96грн,яку позивач просивз ньогостягнути,також судовівитрати врозмірі 2270грн тавитрати направову допомогув розмірі16587,90грн.

Рішенням Нікопольськогоміськрайонного судуДніпропетровської областівід 31серпня 2023року в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ОККО-СХІД» до ОСОБА_1 простягнення безпідставноотриманих коштів відмовлено.

З вказаним рішенням не погодився позивач ТОВ «ОККО-СХІД» та оскаржив його в апеляційному порядку, в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що статтею 119 КЗпП України передбачено вичерпний перелік видів дійсної військової служби, за якими передбачено гарантії для на час виконання державних або громадських обов`язків. Наполягає, що пільги для курсантів вищих військових навчальних закладів щодо збереження місця роботи, посади і середнього заробітку не передбачені. Вважає, що відповідач з дати зарахування на навчання до вищого військового навчального закладу втратив право на збереження місця роботи, посади і середнього заробітку. Вказує, що ОСОБА_1 не повідомив позивача про вступ на навчання до учбового закладу та протягом тривалого строку продовжував безпідставно отримувати кошти.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції справа розглядається за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою, в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно із частиною 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, предметом апеляційного оскарження є рішення у справі, ціна позову у якій не перевищує 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Згідно із частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 20 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОККО-СХІД» з заявою про увільнення від роботи у зв`язку з отриманням повістки та із призовом на строкову військову службу. Також в заяві зазначено, що ОСОБА_1 зобов`язується повідомити про дату завершення строкової військової служби (а.с.20).

Відповідно до наказу № 15- к від 20 квітня 2017 року, ОСОБА_1 молодшого оператора АЗС АЗС № КГ21 увільнено від роботи внаслідок призову на строкову військову службу з 24 квітня 2017 року на строк визначений чинним законодавством. Забезпечено за ОСОБА_1 , який призваний на строкову військову службу, збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку, з 24 квітня 2017 року на строк, визначений чинним законодавством ( а.с. 18).

Згідно довідки № 4107 від 23 листопада 2018 року, виданою Національною академією сухопутних військ імені Петра Сагайдачного, ОСОБА_1 перебуває на військовій службі та є курсантом другого курсу денної форми навчання з зазначенням терміну навчання до червня 2021 року (а.с. 21).

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно отриманих грошових коштів, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що таке рішення суду не відповідає вимогам закону та обставинам справи з огляду за наступне.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до пункту 3статті 119 КЗпП Україниза працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності у фізичних осіб-підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Частиною 6статті 2 Закону України «Про військовий обов`язокі військову службу»визначені види військової служби: строкова військова служба, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, військова служба за контрактом осіб рядового складу, військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Статтею 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертоюстатті 119 КЗпП України.

Згідно із пунктом 34 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженогоУказом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, контракт припиняється (розривається): у день закінчення строку контракту; у день набрання чинності новим контрактом - у разі зміни військовослужбовцем одного виду військової служби на інший; у день, зазначений у наказі командира (начальника) військової частини по стройовій частині про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (у разі дострокового припинення (розірвання) контракту, звільнення з військової служби або направлення для проходження військової служби до іншого військового формування з виключенням зі списків особового складу Збройних Сил України); у день набрання чинності контрактом про навчання у разі вступу особи рядового складу, сержантського та старшинського складу, яка проходить військову службу за контрактом, до вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти; у день, що настає після дня смерті (загибелі) військовослужбовця або дня визнання його судом безвісно відсутнім чи оголошення померлим; у день видачі свідоцтва про смерть військовослужбовця на підставі проведеної генетичної експертизи, якщо військовослужбовця не було визнано судом безвісно відсутнім чи оголошено померлим.

Із зазначених вище правових норм вбачається, що прийняття на навчання до вищих військових навчальних закладів, особа добровільно укладає контракт з Міністерством оборони України. Зокрема, відповідно до Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженогоУказом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008,громадяни проходятьвійськову службуу ЗбройнихСилах Українив добровільномупорядку абоза призовом.Крім того,відповідно доЗакону України «Про військовий обов`язокі військовуслужбу» строкова військова служба та військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки це окремі види військової служби.

Позивач, звертаючись з позовом, зазначив, що у зв`язку із зарахуванням ОСОБА_1 на навчання до вищого військового навчального закладу, він втратив право на гарантії, передбачені частиною 3 статті 119 КЗпП України, відтак виплати середнього заробітку за період з 16 серпня 2017 року по 30 червня 2019 року у розмірі 80668,96 грн, набуті відповідачем без достатніх правових підстав, враховуючи, що зазначені кошти вже виплачені відповідачу, вони підлягають поверненню на підставі статей 1212, 1215 ЦК України.

Згідно з частиною 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Тобто, зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна.

Вiдсутнiсть правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Разом з тим, у статті 1215 ЦК України передбачено загальне правило, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.

Згідно із частиною 1 зазначеної статті не підлягає поверненню заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Отже, законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14 та у постанові Верховного Судуу складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі №545/163/17 (провадження № 61-33727сво18).

При цьому, правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Вказаний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц (провадження № 14-445цс18).

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тому, вказана грошова сума не підлягає поверненню, якщо особа, яка її сплатила, не доведе, що виплата була здійснена внаслідок рахункової помилки з її боку або недобросовісності з боку набувача.

Доказів про набуття відповідачем грошової виплати у результаті рахункової помилки позивача матеріали справи не містять, на такі обставини сторона позивача не посилається.

Добросовісність є оціночним поняттям, яке передбачає собою сумлінну, чесну поведінку набувача, відсутність з його боку мети зловживати наданим правом, тоді як недобросовісність, навпаки, може проявлятися у зловживанні правом у власних інтересах та на шкоду інтересам іншої особи, несумлінне ставлення до власних обов`язків тощо, тобто така поведінка має бути умисна та переслідувати конкретну мету.

Разом із цим, позивачем у межах заявленого спору спростовано належними доказами презумпцію добросовісність відповідача, як набувача коштів у вигляді середнього заробітку за період з 16 серпня 2017 року по 30 червня 2019 року. Тоді як, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки. Це один із проявів принципу добросовісності, який означає, що ніхто не повинен отримувати дохід або іншу вигоду від своєї неправомірної поведінки. Наведене відповідає позиції Верховного Суду, сформованій у справах №907/576/17 від 16 травня 2018 року та №917/803/18 від 15 травня 2019 року, яка згідно частини 4статті 263 ЦПК Українипідлягає обов`язковому застосуванню.

Згідно ізпунктом 6статті3ЦК Українидобросовісність-це певнийстандарт поведінки,що характеризуєтьсячесністю,відкритістю іповагою інтересівіншої сторонидоговору абовідповідного правовідношення.Доктрина venirecontrafactumproprium(заборонисуперечливої поведінки),базується щена римськіймаксимі-«nonconceditvenirecontrafactumproprium»(ніхтоне може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду у справі №390/34/17 від 10 квітня 2019 року).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 був зобов`язаний повідомити роботодавця про дату завершення строкової військової служби, про що був повідомлений під підпис (а.с. 20), однак, після зміни ним одного виду військової служби на інший, а саме укладення добровільно контракту на навчання, що виключає збереження за ним місця роботи, посади та середнього заробітку, не повідомив своєчасно роботодавця про укладення контракту на навчання.

Згідно п. 34 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженогоУказом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, контракт припиняється (розривається): у день закінчення строку контракту; у день набрання чинності новим контрактом - у разі зміни військовослужбовцем одного виду військової служби на інший;

Зазначене, на переконання колегії суддів, свідчить про недобросовісність поведінки відповідача ОСОБА_1 , дії якого призвели до неправомірного збагачення за рахунок роботодавця Товариства з обмеженою відповідальністю «ОККО-СХІД», який нараховував та виплачував останньому середню заробітну плату як особі, на яку поширюються гарантії, передбачені частиною 3 статті 119 КЗпП України, навіть після втрати відповідачем такого статусу.

За таких обставин, роботодавцем Товариством з обмеженою відповідальністю «ОККО-СХІД» виплачено відповідачеві ОСОБА_1 середню заробітну плату за період з 16 серпня 2017 року по 30 червня 2019 року у розмірі 80668,96 грн, у зв`язку з недобросовісною поведінкою останнього, тому наявні підстави, передбачені статтею 1215 ЦК України, для їх повернення.

Згідно виписки з АТ «Сенс Банк» вих. № 43719-17.5-б/б від 31 жовтня 2023 року, яка додана до апеляційної скарги, позивачем ОСОБА_1 виплачена заробітна плата за період з 07 вересня 2017 року по 22 липня 2019 року у сумі 81096,10 грн, а тому колегія суддів вважає доведеним розмір сум, в межах позовних вимог, безпідставно виплачених відповідачеві у справі.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не мав підстав ставити під сумнів достовірність доказів наданих позивачем, щодо отримання відповідачем грошових коштів, за відсутністю заперечень відповідача.

За таких обставин рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що відповідно пункту 2 частини 1 статті 376 ЦПК України є підставою для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду з ухваленням нового рішення по справі про задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно із частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання позовної заяви Товариством з обмеженою відповідальністю «ОККО-СХІД» сплачено судовий збір у розмірі 2270,00 грн та за подання апеляційної скарги 3405,00 грн, що відповідає розміру, визначеному Законом України «Про судовий збір», а тому ці витрати підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача, у зв`язку з задоволенням позовних вимог у повному обсязі.

Звертаючись з позовом до суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «ОККО-СХІД» просило стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 16587,90 грн та надало на підтвердження договір про надання правової допомоги від 20 травня 2018 року, додаток до вказаного договору від 29 жовтня 2021 року, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 3625 від 21 жовтня 2010 року, попередній розрахунок суми судових витрат.

Відповідно достатті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Відповідно до положеньстатті 137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 3статті 141 ЦПК Українипри вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Таким чином, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті137, частина восьма статті141 ЦПК України).

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі № 727/463/19, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, від 02 червня 2022 року у справі № 15/8/203/20.

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 750/2055/20 (провадження № 61-16723св20) вказано, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостоїстатті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Колегія судів встановила, що позивачем у цій справі понесені витрати на професійну правничу допомогу, яка підлягає стягненню з відповідача у сумі заявленій позивачем.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див.mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі«East/West Alliance Limited»проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Керуючись статтями 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства зобмеженою відповідальністю«ОККО-СХІД» задовольнити.

Заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 серпня 2023 року скасувати.

Позов Товариства зобмеженою відповідальністю«ОККО-СХІД»до ОСОБА_1 про стягненнябезпідставно отриманихкоштів задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОККО-СХІД» безпідставно отримані кошти у розмірі 80668 (вісімдесят тисяч шістсот шістдесят вісім) грн 96 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОККО-СХІД» понесені витрати по сплаті судового збору, пов`язані з розглядом справі в суді першої інстанції та в апеляційному суді, у розмірі5675грн та витрати, понесені на правову допомогу, у розмірі 16587,90 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 18 січня 2024 року.

Судді І.В. Кішкіна

О.В. Агєєв

О.І. Корчиста