Рішення

від 18.01.2024 по справі 160/30128/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2024 рокуСправа №160/30128/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Рябчук О.С.

розглянувши у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою Головного управління ДПС у Запорізькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРУП ІНТРЕЙД», Товариства з обмеженою відповідальністю «РАТІОН СИСТЕМ» про застосування наслідків недійсності правочину, стягнення коштів, -

УСТАНОВИВ:

28.02.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Головного управління ДПС у Запорізькій області (даліпозивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРУП ІНТРЕЙД» (далівідповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю «РАТІОН СИСТЕМ» (далівідповідач-2), в якій позивач просить:

- визнати договір від 01.11.2021 №2, укладений між ТОВ «РАТІОН СИСТЕМ» (код ЄДРПОУ 43928078) та ТОВ «ГРУП ІНТРЕЙД» (код ЄДРПОУ 41071921) недійсним;

- застосувати наслідки недійсності правочинів, передбачені ч. 3 ст. 228 ЦК України та стягнути з ТОВ «РАТІОН СИСТЕМ» на користь ТОВ «ГРУП ІНТРЕЙД» 966826, 79 грн.;

- застосувати наслідки недійсності правочинів, передбачені ч. 3 ст. 228 ЦК України та стягнути з ТОВ «ГРУП ІНТРЕЙД» (код ЄДРПОУ 41071921) на користь держави 966826, 79 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено наступне. Вироком Печерського районного суду міста Києва від 11.04.2023 у справі № 757/11729/23-к (провадження № 1-кп-2138/23) встановлено, що ТОВ «РАТІОН СИСТЕМ» зареєстроване на підставну особу, яка не мала відношення до діяльності ТОВ «РАТІОН СИСТЕМ» та не здійснювала фактичної господарської діяльності (дій) та будь-яких операцій від імені вказаного контрагента. Отже, інформація щодо ТОВ «РАТІОН СИСТЕМ» свідчить про неможливість вчинення господарських операцій з ТОВ «ГРУП ІНТРЕЙД» та про те, що виписані первинні бухгалтерські документи не відповідають вимогам частини другої ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», такі документи не можуть надавати право на реєстрацію податкових накладних в ЄРПН, оскільки складені з порушенням ст. 201 Податкового кодексу України. Відтак, надані документи ТОВ «ГРУП ІНТРЕЙД» не відповідають дійсним обставинам та не підтверджують здійснення господарської операції з придбання радіоелектронного обладнання у ТОВ «РАТІОН СИСТЕМ». З огляду на викладене, позивач просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.12.2023 р. відкрито провадження у адміністративній справі; справу №160/30128/23 призначено до розгляду за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін.

Цією ж ухвалою відповідачам було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідачів.

20.12.2023 року відповідач-1 надав відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнав, просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції зазначив наступне. Відповідач-1 виконав усі передбачені законом умови щодо формування податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру податкового кредиту. Податковим органом не доведено, що договір, укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю «РАТІОН СИСТЕМ» порушує публічний порядок та не спрямований на реальне настання правових наслідків. Товари, зазначені в договорі, поставлені в повному обсязі, результати господарської операції відображені в податковому та бухгалтерському обліку підприємства. Первинні документи складені відповідно до вимог чинного законодавства та повністю підтверджують реальність господарських операцій. В подальшому, придбані товари реалізовані на адресу іншого контрагента. З огляду на викладене, відповідач-1 вважає, що підстави для задоволення позову відсутні, просить відмовити у задоволенні позовної заяви. Крім того, відповідачем-1 зазначено, що позивачем пропущено строк звернення до суду, в зв`язку з чим позовну заяву слід залишити без розгляду.

Відповідачем-2 у встановлений строк відзиву на позов надано не було. З заявами, клопотаннями відповідач-2 до суду не звертався.

У відповідності до положень ч.6ст.162 Кодексу адміністративного судочинства Україниу разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно до ч.5ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Частиною 4статті 243 Кодексу адміністративного Українивстановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч.5ст.250 Кодексу адміністративного судочинства Українидатою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до ч. 8ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства Українипри розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

ТОВ «ГРУП ІНТРЕЙД» складено на адресу ДП «ЗДАРЗ» «МіГремонт» податкові накладні від 03.11.2021 № 6 та від 06.11.2021 № 15 у зв`язку з реалізацію на адресу ДП «ЗДАРЗ» «МіГремонт» радіоелектронного обладнання.

Реалізований на адресу ДП «ЗДАРЗ» «МіГремонт» товар придбано у ТОВ «РАТІОН СИСТЕМ» по видатковим накладним від 01.11.2021 №№ 1089, 1090, 1091, з яким укладено Договір від 01.11.2021 № 2.

Згідно даних Єдиного реєстру податкових накладних ТОВ «РАТІОН СИСТЕМ»

складено на адресу ТОВ «ГРУП ІНТРЕЙД» податкові накладні від 01.11.2021 №№ 33,

34, 35 на загальну суму 966 826,79 грн., у т.ч. ПДВ 161 137,79 грн у зв`язку з начебто реалізацію радіоелектронного обладнання (СП1 предохранитель, СП10 предохранитель, СП15 предохранитель, СП20 предохранитель, СП5 предохранитель, СПТ-0,35 сигнализатор, СР50-164ПВ роз`єм, ССП-2И-РМ роз`єм, ТР481-220-400В трансформатор, ТС-5М-2 табло, ШП-3 роз`єм, ШР32ПК12НШ1 вилка, ШР40ПК3НГ9 розетка, ШР40У14НШ2 розетка, ШР48П20НГ1 вилка каб., ШР55ПК30НШ1 вилка, ШР60П47НШ2 розетка каб., ЭСВ-3 Лічильник часу електромеханічний, АЭРГ60-400 розетка, БАРС-600 изолятор, ДМ0,1х470В дроссель, ДМ0,1х50В дроссель, ДМ0,4х30В дроссель, ДМ2,4х4В дроссель, ДУСУ-1-6АС Датчик кутової швидкості, И2П-240 індікатор, ИМД-150С датчик, МС2-4 зел. фильтр, ПСМ-51 стекло плафона, ПСН-1П-9350-00 пліт, 73К (2 контакта) колодка, 74К (3 контакта) колодка, 75К колодка, 8Е5.593.295 щетка электрическая, АЗРГК-10 автомат захисту, АЭР-85 вилка).

Договір від 01.11.2021 № 2, видаткові накладні від 01.11.2021 №№ 1089, 1090, 1091, податкові накладні від 01.11.2021 №№ 33, 34, 35) зі сторони ТОВ «РАТІОН СИСТЕМ» підписані директором ОСОБА_1 .

На адресу ГУ ДПС у Запорізькій області надійшов лист ДПС (вх. ГУ ДПС у Запорізькій області від 23.08.2023 № 2814/8), яким передано вирок Печерського районного суду міста Києва від 11.04.2023 у справі № 757/11729/23-к (провадження № 1-кп-2138/23) (вх. ДПС від 18.08.2023 № 81477/5).

Зазначеним вироком ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 205-1 КК України, та призначено їй покарання у виді 3-х (трьох) років позбавлення волі, без позбавленням права обіймати певні посади та займатися певною діяльністю.

Згідно вироку встановлено, що на початку вересня 2021 року, за грошову винагороду

в розмірі від 800 грн. до 1500 грн ОСОБА_1 погодилась стати засновником та директором юридичних осіб: ТОВ «КЕНДІ СИСТЕМ», ТОВ «АВЕНТ ТОРГ», ТОВ «РАТІОН СИСТЕМ», що дало змогу невстановленим слідством особам в подальшому використовувати реквізити, печатку, банківські рахунки, електронний підпис службових осіб підприємства для прикриття незаконної діяльності, вчинення безтоварних операцій з підприємствами-контрагентами, що як наслідок ймовірно дало змогу останнім безпідставно зменшити суми податків, які підлягали сплаті до бюджету держави, тобто, ухилятись від їх сплати, легалізувати (відмивати) доходи, одержані злочинним шляхом, привласнювати, розтрачувати майно (грошові кошти) та заволодівати ним шляхом зловживання службовим становищем.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Вирішуючи питання щодо правильності застосування частини першої статті208та частини першої статті250 ГК України, Судова палата враховує, що Верховний Суд України (постанови від 26 вересня 2006 року у справі № 21-460во06, від 09 лютого 2010 року у справі №21-1547во09) спрямував практику вирішення подібних спорів шляхом висловлення правової позиції про те, що санкції, передбачені частиною першоюстатті 208 Господарського кодексу України(далі -ГК України), є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в дохід держави за порушення правил здійснення господарської діяльності. Отже, такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими, оскільки відповідають визначенню, закріпленому у частині першійстатті 238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, установленихстаттею 250 ГК України. Початком перебігу зазначених у наведеній статті строків є дата виконання правочину.

У подальшому в постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №802/470/17-а, від 08 травня 2018 року у справі № 2а-3847/08/0470, від 16 жовтня 2019 року у справі №2а-1670/8497/11, від 04 червня 2020 року у справі №2а-6995/12/1370, від 26 жовтня 2021 року у справі №2а-19251/11/2670 викладено аналогічний висновок. Суд зазначав, що санкції, передбачені частиною першою статті208і частиною першою статті238 ГК Україниможуть бути застосовані до суб`єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб`єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. Застосування до відповідача адміністративно-господарської санкції після шести місяців з дня виявлення порушення чи закінчення одного року з дня вчинення правочину є неправомірним, а пропуск річного строку з дня вчинення спірних правочинів виключає можливість застосування судом адміністративно-господарських санкцій, шляхом стягнення в доход держави отриманого за нікчемними правочинами.

Встановивши у справі №802/470/17-а, що виконання умов договору, визнаного судом недійсним, відбувалося у травні 2013 року, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про сплив строку, встановленогостаттею 250 ГК України, для застосування наслідків недійсності правочину.

Водночас, у справі № 2а-3847/08/0470 Верховний Суд, виходячи із встановленої обставини щодо виконання сторонами спірного правочину у жовтні 2007 року, дійшов висновку, що позов про стягнення коштів у порядку, визначеному частиною першоюстатті 208 ГК України, заявлений у строк, встановленийстаттею 250 цього Кодексу, оскільки річний строк для застосування таких санкцій, перебіг якого розпочинається з дня порушення суб`єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, на час звернення до суду з позовом (квітень 2008 року) не закінчився.

Аналіз наведених постанов Верховного Суду дає підстави для висновку, що на сьогодні існує усталена позиція про те, що відповідальність, передбачена частиною першоюстатті 208 ГК України, є адміністративно-господарською санкцією і строк для її застосування визначаєстаття 250 ГК України.

Згідно зістаттею 228 ЦК України, редакція якої не змінювалась з 01 січня 2011 року, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частина перша). У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (частина третя).

Відповідно достатті 202 ГК Українигосподарське зобов`язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов`язання; у разі поєднання управненої та зобов`язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов`язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положенняЦивільного кодексу Україниз урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 208 ГК Українивстановлено, що якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов`язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов`язанням, а у разі виконання зобов`язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (частина перша). У разі визнання недійсним зобов`язання з інших підстав кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за зобов`язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов`язання не передбачені законом (частина друга).

Підпунктом20.1.30 пункту 20.1 статті 20 ПК Україниконтролюючі органи, визначені підпунктом41.1.1 пункту 41.1 статті 41цьогоКодексу, наділені правом звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Верховний Суд у своїх постановах зазначав, що відповідно до частини першоїстатті 208 ГК Українизастосування санкцій можливе лише судом, що кореспондується з положеннямистатті 41 Конституції України, згідно з якими конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Відповідно, з цих підстав суд і дійшов висновку, що передбачені частиною першоюстатті 208 ГК Українисанкції є конфіскаційними.

Так, наслідками недійсності правочину, передбаченимистаттею 208 ГК України, є стягнення в доход держави коштів (майна) за рішенням суду за своєю природою є заходом державного примусу, що застосовується до порушників, тобто мають ознаки, притаманні конфіскації майна, оскільки за своїм змістом і порядком передбачають примусове вилучення отриманого, і таке вилучення здійснюється на користь держави.

Основною групою заходів державного примусу, які застосовують до суб`єктів фінансового права у випадку вчинення протиправних діянь, є юридичні санкції - передбачені нормою права заходи державного примусу, які застосовуються залежно від виду юридичної відповідальності, що покладається на суб`єктів правовідносин. За галузевою належністю вони поділяються на фінансово-правові санкції та санкції інших галузей права.

Так, відповідальність за правопорушення у сфері господарювання встановлена уРозділі V ГК України, який містить п`ять глав, що регулюють: загальні засади відповідальності учасників господарських відносин (глава 24); відшкодування збитків у сфері господарювання (глава 25); штрафні та оперативно-господарські санкції (глава 26); адміністративно-господарські санкції (глава 27); відповідальність суб`єктів господарювання за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства (глава 28).

Статтею 216 ГК Українивстановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Відповідно достатті 217 ГК Українигосподарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб`єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Стаття 238 ГК Україниврегульовує порядок застосування адміністративно-господарських санкцій до суб`єктів господарювання. Так, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Види адміністративно-господарських санкцій визначаєстаття 239 ГК України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції: вилучення прибутку (доходу); адміністративно-господарський штраф; стягнення зборів (обов`язкових платежів); застосування антидемпінгових заходів; припинення експортно-імпортних операцій; застосування індивідуального режиму ліцензування на умовах та в порядку, визначених законом; зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб`єктом господарювання певних видів господарської діяльності; анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб`єктом господарювання окремих видів господарської діяльності; обмеження або зупинення діяльності суб`єкта господарювання; ліквідація суб`єкта господарювання; інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Як зазначалося вище, підпункт20.1.30 пункту 20.1 статті 20 ПК Українинаділяє контролюючі органи, правом звертатися до суду із позовами до підприємств щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосуванням відповідних наслідківнедійсності (статті 208 ГК України), а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

При цьому, вказана норма є процесуальною, тобто такою, яка визначає (закріплює) право контролюючих органів бути учасниками відповідних адміністративних правовідносин, врегульованих нормамиКодексу адміністративного судочинства України, а не визначає підстави для визнання правочинів недійсними з відповідними наслідками. Відповідно, реалізація підпункту20.1.3 пункту 20.1 статті 20 ПК Україниможлива виключно у разі наявності відповідних матеріальних норм, зокрема, положеньГК України, які за своєю суттю є адміністративно-господарськими санкціями, та які за визначенням частини першоїстатті 208 ГК України, можуть бути застосовані до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Згідно зістаттею 250 ГК Україниадміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб`єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб`єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом (частина перша). Дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначеніПодатковим кодексом України,законами України "Про валюту і валютні операції", «Про банки і банківську діяльність", «Про платіжні послуги"та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на податкові та митні органи (частина друга). Дія цієї статті не поширюється на адміністративно-господарські санкції, передбаченізаконами України "Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції"та «Про загальну безпечність нехарчової продукції"(частина третя).

Таким чином, за своєю суттю наслідки, передбаченістаттею 208 ГК України, є адміністративно-господарськими санкціями, які повинні застосовуватись у межах строків, визначенихстаттею 250 ГК України.

Отже, застосування до відповідачів адміністративно-господарських санкцій після шести місяців з дня виявлення порушення чи закінчення одного року з дня вчинення правочину є неправомірним.

Цей строк повинен розглядатися як такий, що встановлює терміни, протягом і в межах яких податковий орган, на якогоПК Українипокладено обов`язок з контролю за додержанням податкового та іншого законодавства, має право ініціювати перед судом питання застосування наслідків недійсності правочину (процесуальний строк звернення до суду), оскільки застосування таких наслідків є видом адміністративно-господарської санкції, яка передбачена главою27РозділуV ГК України. Цей строк також повинен розглядатися і як граничний строк для вжиття (накладення) таких заходів судом (матеріально-правовий строк - строк давності).

Зазначене знайшло своє стале безпосереднє застосування в судовій практиці Верховного Суду.

З матеріалів справи вбачається, що податкові накладні були складені за результатами недійсного правочину, укладеного між відповідачами, 01.11.2021 р., однак, з цим позовом ГУ ДПС звернулося лише 16.11.2023 р., тобто поза межами граничного річного строку від вчинення правочину, встановленогостаттею 250 ГК України. Вказане виключає можливість застосування наслідків недійсності правочину, передбачених частиною третьоюстатті 228 ЦК України, та стягнення коштів.

Враховуючи викладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

В зв`язку з наведеним, не підлягають задоволенню клопотання позивача про витребування додаткових доказів по справі та клопотання відповідача-1 про залишення позовної заяви без розгляду.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно дост. 139 Кодексу адміністративного судочинства Українив разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 9, 73-78, 90, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні адміністративного позову Головного управління ДПС у Запорізькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРУП ІНТРЕЙД», Товариства з обмеженою відповідальністю «РАТІОН СИСТЕМ» про застосування наслідків недійсності правочину, стягнення коштів -відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Рябчук