Рішення

від 18.01.2024 по справі 480/8544/23

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 січня 2024 року Справа № 480/8544/23

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравченка Є.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/8544/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного військово-медичного клінічного центру Державної прикордонної служби про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного військово-медичного клінічного центру Державної прикордонної служби (далі - відповідач), в якій просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення консиліуму лікарів Головного військово-медичного центру Державної прикордонної служби України про виписку ОСОБА_1 з терапевтичного відділення згідно пункту 23, графи 4, розділу III Наказу АДПСУ № 333-09р. без проведення ВЛК у зв`язку з неможливістю винесення експертного рішення лікарем - ендокринологом по причині «небажання та категоричної відмови пацієнта від корегування та титрування дози добового інсуліну»;

- зобов`язати Головний військово-медичний центр Державної прикордонної служби України повторно провести медичний огляд ОСОБА_1 та прийняти відповідне рішення про непридатність чи придатність до військової служби.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач проходить військову службу в Державному ліцеї-інтернаті з посиленою військово-фізичною підготовкою «Кадетський корпус» імені І.Г. Харитоненка Державної прикордонної служби України.

14.06.2023 позивач був направлений на проходження медичного огляду до військово-лікарської комісії Головного військово-медичного центру Державної прикордонної служби України для визначення стану здоров`я з метою встановлення придатності до військової служби у зв`язку з наявністю захворювання, що зумовлює обмежену придатність до військової служби.

За результами медичного огляду керуючись п. 23 графи 4 розділу III Наказу адміністрації Держприкордонної служби України № 333 від 06.05.2009 року «Про затвердження Положення про проходження медичного огляду у Державній прикордонній службі України» відповідачем було винесене рішення про неможливість прийняття експертного рішення через «небажання та категоричної відмови пацієнта від корегування та титрування дози добового інсуліну».

На переконання представника позивача, вказане рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Так, представник стверджує, що коригування та титрування дози добового інсуліну не є процедурою обстеження, а фактично є призначеним лікуванням, що може негативно вплинути на стан здоров`я позивача. При цьому, представник позивача зазначає, що позивач підтверджував готовність пройти медичний огляд та військово-лікарську комісію у будь-якому іншому закладі охорони здоров`я, втім його заяви були проігноровані.

Також, на переконання представника, при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем не дотримано методу індивідуальної оцінки придатності до військової служби.

Враховуючи вищевикладені обставини, не погоджуючись з рішенням відповідача про припиненння проведення медичного огляду без проведення ВЛК, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Ухвалою суду від 17.08.2023 позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, встановлені строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.

Копія даної ухвали була направлена відповідачу через підсистему "Електронний суд" та отримана ним 17.08.2023, про що свідчить довідка про доставку електронного листа. Проте, відповідач не скористався правом на подання заперечень - відзиву на позовну заяву суду надано не було.

Згідно із ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем та проходить військову службу в Державному ліцеї-інтернаті з посиленою військово-фізичною підготовкою «Кадетський корпус» імені І.Г. Харитоненка Державної прикордонної служби України.

За направленням начальника Державного ліцея-інтерната з посиленою військово-фізичною підготовкою «Кадетський корпус» імені І.Г. Харитоненка Державної прикордонної служби України від 14.06.2023 № 27, позивача направлено для проходження медичного огляду ВЛК Головного військо-медичного клінічного центру Державної прикордонної служби України для визначення стану здоров`я з метою встановлення придатності до військової служби у зв`язку з наявністю захворювання, що зумовлює обмежену придатність до військової служби (а.с. 23).

За результами медичного огляду керуючись п. 23 графи 4 розділу III Наказу адміністрації Держприкордонної служби України № 333 від 06.05.2009 року «Про затвердження Положення про проходження медичного огляду у Державній прикордонній службі України» відповідачем було виписано ОСОБА_1 з терапевтичного відділення без проведення ВЛК у зв`язку з неможливістю винесення експертного рішення лікарем-ендокринологом по причині «небажання та категоричної відмови пацієнта від корегування та титрування дози добового інсуліну» (а.с. 27-28).

Вважаючи вказане рішення протиправним, а свої права - порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України "Про військову службу і військовий обов`язок" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до вимог ст. ст. 6, 10, 27, 28 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення, який виконує завдання щодо забезпечення недоторканості державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) зоні, є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону та фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно із ст. 6 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення і має таку загальну структуру: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону; територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону; морська охорона, яка складається із загонів морської охорони; органи охорони державного кордону - прикордонні загони, окремі контрольно-пропускні пункти, авіаційні частини; розвідувальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

У системі Державної прикордонної служби України є також навчальні заклади, науково-дослідні установи, підрозділи спеціального призначення та органи забезпечення.

Порядок проведення військово-лікарськими комісіями Держприкордонслужби медичного огляду громадян призовного віку, військовозобов`язаних та жінок, які приймаються на військову службу за контрактом, кандидатів на навчання у вищих військово-навчальних закладах (далі - ВВНЗ), військовослужбовців Держприкордонслужби та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової служби), колишніх військовослужбовців Держприкордонслужби та військових частин прикордонних військ СРСР та їх органів управління, дислокованих на території України, працівників Держприкордонслужби, які працюють у шкідливих та небезпечних умовах праці та залучаються до роботи з джерелами іонізуючого випромінювання (далі - ДІВ), джерелами електромагнітних полів (далі - ЕМП), лазерного випромінювання (далі - ЛВ), мікроорганізмами I, II груп патогенності, працівників суден забезпечення плавскладу та працівників льотного складу Держприкордонслужби з метою визначення їх придатності за станом здоров`я до військової служби (роботи за фахом), установлення причинного зв`язку захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв та визначення необхідності і умов застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям, визначений Положенням про проходження медичного огляду у Державній прикордонній службі України, затвердженим наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від06.05.2009 № 333, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2009 р. за №570/16586, (далі - Положення № 333).

Пунктом 2 розділу І Положення № 333 визначається, що терміни вживаються в таких значеннях: медичний огляд - огляд, який проводять військово-лікарські комісії, включає вивчення та оцінку стану здоров`я та фізичного розвитку особи на момент огляду з метою визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за відповідним рівнем освіти та військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмової постанови.

Відповідно до п. 1 глави 3 розділу ІІ Положення № 333 з метою проведення медичного огляду у Держприкордонслужбі утворюються: постійно діючі ВЛК (ЛЛК); тимчасово діючі ВЛК (ВЛК ВВНЗ (далі - ТдВЛК ВВНЗ) для медичного огляду кандидатів на навчання у ВВНЗ Держприкордонслужби, кандидатів на військову службу за контрактом).

Особливості проходження медичного огляду військовослужбовців унормовано приписами глави 4 розділу III Положення № 333.

Так, відповідно до п. 4 глави 4 розділу III Положення № 333 військовослужбовці, захворювання, наслідки поранення, травми, контузії, каліцтва яких згідно з Розкладом хвороб, ТДВ або Переліком хвороб зумовлюють обмежену придатність до військової служби, направляються на медичний огляд для встановлення ступеня придатності до військової служби за рішенням начальника органу Держприкордонслужби, у якому проходить службу такий військовослужбовець.

За приписами п. 6-9 глави 4 розділу III Положення № 333 військовослужбовці оглядаються ВЛК закладів охорони здоров`я Держприкордонслужби за зоною відповідальності цих закладів, а також за місцем лікування, навчання, перебування у відрядженні.

На осіб, які проходять медичний огляд амбулаторно, заводиться картка обстеження та медичного огляду (додаток 14), при стаціонарному огляді - медична карта стаціонарного хворого.

Медичний огляд військовослужбовців обов`язково проводиться хірургом, терапевтом, невропатологом, окулістом, отоларингологом (військовослужбовців-жінок - гінекологом), а за медичних показань - лікарями інших спеціальностей.

Обов`язково здаються загальні аналізи крові та сечі, проводяться ЕКГ-дослідження, флюорографічне дослідження органів грудної клітки; потребу в додатковому обстеженні визначають лікарі за медичними показаннями.

Відповідно до п. 11 глави 4 розділу III Положення № 333 при медичному огляді військовослужбовців метод індивідуальної оцінки придатності їх до військової служби повинен застосовуватись у кожному випадку. ВЛК враховує вік, освіту, військовий фах, підготовку, професійний досвід, фактичну працездатність, бажання проходити військову службу, висновок начальника органу Держприкордонслужби та начальника служби охорони здоров`я цього органу, викладені в службовій та медичній характеристиках, можливість подальшого проходження військовослужбовцем військової служби на посаді, що найбільше відповідає стану його здоров`я.

З аналізу зазначених норм вбачається, що законодавством регламентовано чітку процедуру проведення військово-лікарської експертизи військовослужбовця ВЛК, яка передбачає здійснення медичного огляду особи відповідними лікарями за загальним переліком та лікарями інших спеціальностей за наявності медичних показань. Медичний огляд військовослужбовця повинен здійснюватися за методом індивідуальної оцінки придатності їх до військової служби, тобто з урахуванням усіх медичних показників щодо стану здоров`я особи.

Як встановлено судом зі змісту позовних вимог, предметом розгляду у цій справі є рішення відповідача, яким припинено проведення медичного огляду позивача без проведення ВЛК у зв`язку з відмовою позивача від призначеного лікарем обстеження.

Так, за результами медичного огляду, керуючись п. 23 графи 4 розділу III Наказу адміністрації Держприкордонної служби України № 333 від 06.05.2009 року «Про затвердження Положення про проходження медичного огляду у Державній прикордонній службі України» відповідачем було виписано ОСОБА_1 з терапевтичного відділення без проведення ВЛК у зв`язку з неможливістю винесення експертного рішення лікарем-ендокринологом по причині «небажання та категоричної відмови пацієнта від коригування та титрування дози добового інсуліну» (а.с. 27-28).

У контексті наведеного суд враховує, що приписами п. 23 глави 4 розділу III Положення №333 встановлено, що у разі коли особа, направлена на медичний огляд, відмовляється (ухиляється) від призначеного лікарем обстеження, що унеможливлює прийняття ВЛК відповідної постанови, за рішенням консиліуму лікарів за участю керівника ( або його заступника) закладу охорони здоров`я Держприкордонслужби таку особу виписують без проведення медичного огляду з офіційним повідомленням про причину виписки начальника органу Держприкордонслужби, яким ця особа була направлена на медичний огляд, та відповідним записом у медичній карті стаціонарного хворого.

Аналізуючи зміст цієї правої норми, суд дійшов висновку, що вказана норма фактично визначає дві форми поведінки особи, яку направлено на медичний огляд, але яка відмовляється (ухиляється) від призначеного лікарем обстеження.

По-перше, це активна поведінка, коли наприклад особа взагалі не виявляє бажання проходити будь-яке обстеження сповіщаючи про це у тій чи іншій формі відповідного лікаря та/або спеціаліста.

По-друге, це пасивна поведінка особи, яка фактично полягає у тому, що особа за відсутності непереборних обставин та/або об`єктивних причин протягом тривалого часу не вчиняє жодних дій з проходження медичного огляду.

Учасниками справи не заперечується факт відмови позивача від продовження медичного огляду. Отже, наведе можна розцінити як активну поведінку позивача під час проходження медичного огляду.

Позиція позивача у цій частині позовних вимог полягає у тому, що запропоновані відповідачем методи обстеження ("коригування та титрування дози добового інсуліну"), на переконання позивача, не є процедурою огляду і діагностики, а фактично є призначеним лікуванням, що може негативно вплинути на стан його здоров`я, з огляду на встановлений йому діагноз "цукровий діабет 2 типу".

Оцінюючи вказані доводи позивача, суд враховує, що згідно правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 806/526/16, у межах адміністративного процесу суд не вправі надавати оцінку професійним діям конкретних лікарів-членів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів огляду позивача, дослідження медичної документації, визначенні діагнозів та їх причинно-наслідкового зв`язку, оскільки це потребує спеціальних знань у медичній галузі.

Тобто, суд не може самостійно на власний розсуд надавати оцінку діагнозу позивача та оцінювати той чи інший метод діагностики з огляду на стан здоров`я позивача, оскільки означені питання є дискреційними повноваженнями військово-лікарської комісії та інших спеціалізованих експертних установ.

Втім, розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень ВЛК, суд вправі перевірити законність рішення ВЛК в межах дотримання процедури прийняття цього рішення.

Так, обгрунтовуючи позовні вимоги представник позивача, вказував, що для об`єктивного встановлення стану здоров`я позивача, а також щодо спростування некваліфікованості лікарів закладів охорони здоров`я Держприкордонслужби України, ВЛК з огляду на положення п. 28 глави 4 розділу III Положення № 333 мало направити позивача на обстеження в заклади охорони здоров`я МОЗ України, однак зазначеним правом не скористалась.

Приписами п. 28 глави 4 розділу Положення № 333 встановлено, що у разі якщо ВЛК після амбулаторного обстеження не може прийняти остаточної постанови, вона направляє військовослужбовця на стаціонарне обстеження у заклад охорони здоров`я Держприкордонслужби з подальшим медичним оглядом його госпітальною ВЛК. Дозволяється направляти військовослужбовців на обстеження в інші заклади охорони здоров`я із клопотанням про оформлення акта дослідження стану здоров`я (додаток 15). Акт дослідження стану здоров`я після ознайомлення з ним особи, якій проводилося обстеження, надсилається до військової частини, з якої військовослужбовець був направлений на обстеження.

З аналізу наведених норм вбачається, що вирішення питання щодо направлення військовослужбовців на обстеження в інші заклади охорони здоров`я законодавець залишив на розсуд уповноваженого суб`єкта за умови неможливості прийняти остаточної постанови після амбулаторного обстеження.

Водночас, у даному випадку мала місце відмова позивача від проведення обстеження як такого, а не сумніви уповноваженого суб`єкта щодо остаточності постанови ВЛК, відтак, законодавчо передбачені умови для направлення позивача на обстеження в інші заклади охорони здоров`я відсутні.

При цьому, суд враховує, що в матеріалах справи хоча і містяться пояснення позивача, зі змісту яких вбачається, що позивач просив направити його на обстеження незалежними фахівцями ендокринологами закладів національного рівня (а.с. 29-30), втім доказів безпосереднього подання зазначених пояснень відповідачу та ознайомлення відповідача зі вказаними поясненнями матеріали справи не містять.

Натомість, обов`язок виписувати із військового лікувального закладу без проведення медичного огляду у випадку коли направлена на медичний огляд особа відмовляється (ухиляється) від призначеного лікарем обстеження передбачено Положенням про проходження медичного огляду у Державній прикордонній службі України. Приписи законодавства з приводу таких дій уповноваженого суб`єкта є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють військовослужбовцю розуміти наслідки його відмови або ухилення від проходження медичного огляду, а уповноваженій особі дозволяють визначити порядок його дій щодо такого військовослужбовця.

Таким чином, враховуючи, що позивачем не спростовується факт відмови від проходження ним медичного огляду, з огляду на імперативні вимоги п. 23 Положення №333, відповідачем правомірно та з дотриманням вимог чинного законодавства прийнято рішення, яким припинено проведення медичного огляду позивача без проведення ВЛК у зв`язку з відмовою позивача від призначеного лікарем обстеження.

При цьому, долучена позивачем до матеріалів справи копія виписки із ДУ «Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського НАМН України» від 05.09.2023, яка на його думку, є свідченням протипоказань щодо коригування дозування інсуліну ОСОБА_1 , не є належним доказом на підтвердження необгрунтованості оскаржуваного рішення, адже не була досліджена відповідачем на момент прийняття рішення про припиненння проведення медичного огляду без проведення ВЛК від 23.07.2023.

Згідно із частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Однак, покладений на суб`єкта владних повноважень даною нормою тягар доказування правомірності свого рішення не звільняє позивача від обов`язку доказування своїх тверджень чи заперечень.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

Проте, позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення даного адміністративного позову.

Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат у відповідності до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного військово-медичного клінічного центру Державної прикордонної служби про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Є.Д. Кравченко