Постанова

від 16.05.2024 по справі 480/8544/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2024 р. Справа № 480/8544/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Курило Л.В.,

Суддів: Мельнікової Л.В. , Бегунца А.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18.01.2024, головуючий суддя І інстанції: Є.Д. Кравченко, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, по справі № 480/8544/23

за позовом ОСОБА_1

до Головного військово-медичного центру Державної прикордонної служби України

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення консиліуму лікарів ІНФОРМАЦІЯ_2 про виписку ОСОБА_1 з терапевтичного відділення згідно з пунктом 23, графи 4, розділу III Наказу АДПСУ № 333-09р. без проведення ВЛК у зв`язку з неможливістю винесення експертного рішення лікарем - ендокринологом по причині «небажання та категоричної відмови пацієнта від корегування та титрування дози добового інсуліну»;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 повторно провести медичний огляд ОСОБА_1 та прийняти відповідне рішення про непридатність чи придатність до військової служби.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що проходив військову службу в Державному ліцеї-інтернаті з посиленою військово-фізичною підготовкою «Кадетський корпус» імені І.Г. Харитоненка Державної прикордонної служби України. 14.06.2023 позивач був направлений на проходження медичного огляду до військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 для визначення стану здоров`я з метою встановлення придатності до військової служби у зв`язку з наявністю захворювання, що зумовлює обмежену придатність до військової служби. За результатами медичного огляду, керуючись п. 23 графи 4 розділу III Наказу адміністрації Держприкордонної служби України № 333 від 06.05.2009 року «Про затвердження Положення про проходження медичного огляду у Державній прикордонній службі України», відповідачем було винесене рішення про неможливість прийняття експертного рішення через «небажання та категоричної відмови пацієнта від корегування та титрування дози добового інсуліну». Не погодившись із правомірністю вказаного рішення, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 18.01.2024 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав через представника - адвоката ОСОБА_2 апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та невірно застосовані норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог. Зазначив, що оскільки коригування та титрування дози добового інсуліну не є процедурою обстеження, а фактично є призначеним лікуванням, що може негативно вплинути на стан здоров`я позивача, тому висновки суду про те, що позивач відмовився від проходження медичного огляду є помилковими. Вказує, що ВЛК вправі направляти військовослужбовців на обстеження в заклади охорони здоров`я МОЗ України. При цьому, позивачем 03.07.2023 та 04.07.2023 надавались пояснення, в яких вказував, що зменшення дози інсуліну може негативно вплинути на стан його здоров`я, посилався на упереджене ставлення зі сторони лікаря терапевта та повідомляв про готовність у разі необхідності пройти будь-яке обстеження у незалежних фахівців ендокринологів закладів національного рівня. Натомість, ВЛК було виписано Позивача з лікарні без проведення медичного огляду. Також посилається на те, що відповідач по справі не заперечував проти позову, не надавав будь-яких пояснень, а отже по суті визнавав обставини справи та вимоги позивача.

Відповідач письмовий відзив на апеляційну скаргу не подав.

Згідно з 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем та проходить військову службу в Державному ліцеї-інтернаті з посиленою військово-фізичною підготовкою «Кадетський корпус» імені І.Г. Харитоненка Державної прикордонної служби України.

За направленням начальника Державного ліцея-інтерната з посиленою військово-фізичною підготовкою «Кадетський корпус» імені І.Г. Харитоненка Державної прикордонної служби України від 14.06.2023 № 27, позивача направлено для проходження медичного огляду ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_4 для визначення стану здоров`я з метою встановлення придатності до військової служби у зв`язку з наявністю захворювання, що зумовлює обмежену придатність до військової служби (а.с. 23).

За результатами медичного огляду керуючись п. 23 графи 4 розділу III Наказу адміністрації Держприкордонної служби України № 333 від 06.05.2009 року «Про затвердження Положення про проходження медичного огляду у Державній прикордонній службі України», відповідачем було виписано ОСОБА_1 з терапевтичного відділення без проведення ВЛК у зв`язку з неможливістю винесення експертного рішення лікарем-ендокринологом по причині «небажання та категоричної відмови пацієнта від корегування та титрування дози добового інсуліну» (а.с. 27-28).

Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що обов`язок виписувати із військового лікувального закладу без проведення медичного огляду у випадку, коли направлена на медичний огляд особа відмовляється (ухиляється) від призначеного лікарем обстеження, передбачено Положенням про проходження медичного огляду у Державній прикордонній службі України. Приписи законодавства з приводу таких дій уповноваженого суб`єкта є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють військовослужбовцю розуміти наслідки його відмови або ухилення від проходження медичного огляду, а уповноваженій особі дозволяють визначити порядок його дій щодо такого військовослужбовця. Оскільки позивачем не спростовується факт відмови від проходження ним медичного огляду, з огляду на імперативні вимоги п. 23 Положення № 333, тому відповідачем правомірно та з дотриманням вимог чинного законодавства прийнято рішення, яким припинено проведення медичного огляду позивача без проведення ВЛК у зв`язку з відмовою позивача від призначеного лікарем обстеження.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Статтею 19 Конституції Українивизначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (ч. 5ст. 17 Конституції України).

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України передбачено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII від 25.02.1993, який також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Правовою основою діяльності Державної прикордонної служби України єКонституція України,Закон України"Про державний кордон України", цей Закон, інші закони України, видані на їх виконання акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 4 Закону України "Про Державну прикордонну службу України").

Порядок проведення військово-лікарськими комісіями Держприкордонслужби медичного огляду громадян призовного віку, військовозобов`язаних та жінок, які приймаються на військову службу за контрактом, кандидатів на навчання у вищих військово-навчальних закладах (далі - ВВНЗ), військовослужбовців Держприкордонслужби та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової служби), колишніх військовослужбовців Держприкордонслужби та військових частин прикордонних військ СРСР та їх органів управління, дислокованих на території України, працівників Держприкордонслужби, які працюють у шкідливих та небезпечних умовах праці та залучаються до роботи з джерелами іонізуючого випромінювання (далі - ДІВ), джерелами електромагнітних полів (далі - ЕМП), лазерного випромінювання (далі - ЛВ), мікроорганізмами I, II груп патогенності, працівників суден забезпечення плавскладу та працівників льотного складу Держприкордонслужби з метою визначення їх придатності за станом здоров`я до військової служби (роботи за фахом), установлення причинного зв`язку захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв та визначення необхідності і умов застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям, визначений Положенням про проходження медичного огляду у Державній прикордонній службі України, затвердженим наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 06.05.2009 № 333, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2009 р. за № 570/16586, (далі - Положення № 333).

Згідно з пунктом 2 розділу І Положення № 333, терміни вживаються в таких значеннях: медичний огляд - огляд, який проводять військово-лікарські комісії, включає вивчення та оцінку стану здоров`я та фізичного розвитку особи на момент огляду з метою визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за відповідним рівнем освіти та військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмової постанови.

Відповідно до п. 1 глави 3 розділу ІІ Положення № 333 з метою проведення медичного огляду у Держприкордонслужбі утворюються:

постійно діючі ВЛК (ЛЛК);

тимчасово діючі ВЛК (ВЛК ВВНЗ (далі - ТдВЛК ВВНЗ) для медичного огляду кандидатів на навчання у ВВНЗ Держприкордонслужби, кандидатів на військову службу за контрактом).

Особливості проходження медичного огляду військовослужбовців унормовано приписами глави 4 розділу III Положення № 333.

Так, відповідно до п. 4 глави 4 розділу III Положення № 333 військовослужбовці, захворювання, наслідки поранення, травми, контузії, каліцтва яких згідно з Розкладом хвороб, ТДВ або Переліком хвороб зумовлюють обмежену придатність до військової служби, направляються на медичний огляд для встановлення ступеня придатності до військової служби за рішенням начальника органу Держприкордонслужби, у якому проходить службу такий військовослужбовець.

За приписами п. 6-9 глави 4 розділу III Положення № 333 військовослужбовці оглядаються ВЛК закладів охорони здоров`я Держприкордонслужби за зоною відповідальності цих закладів, а також за місцем лікування, навчання, перебування у відрядженні.

На осіб, які проходять медичний огляд амбулаторно, заводиться картка обстеження та медичного огляду (додаток 14), при стаціонарному огляді - медична карта стаціонарного хворого.

Медичний огляд військовослужбовців обов`язково проводиться хірургом, терапевтом, невропатологом, окулістом, отоларингологом (військовослужбовців-жінок - гінекологом), а за медичних показань - лікарями інших спеціальностей.

Обов`язково здаються загальні аналізи крові та сечі, проводяться ЕКГ-дослідження, флюорографічне дослідження органів грудної клітки; потребу в додатковому обстеженні визначають лікарі за медичними показаннями.

Відповідно до п. 11 глави 4 розділу III Положення № 333 при медичному огляді військовослужбовців метод індивідуальної оцінки придатності їх до військової служби повинен застосовуватись у кожному випадку. ВЛК враховує вік, освіту, військовий фах, підготовку, професійний досвід, фактичну працездатність, бажання проходити військову службу, висновок начальника органу Держприкордонслужби та начальника служби охорони здоров`я цього органу, викладені в службовій та медичній характеристиках, можливість подальшого проходження військовослужбовцем військової служби на посаді, що найбільше відповідає стану його здоров`я.

Виходячи з аналізу вказаних положень, законодавством регламентовано чітку процедуру проведення військово-лікарської експертизи військовослужбовця ВЛК, яка передбачає здійснення медичного огляду особи відповідними лікарями за загальним переліком та лікарями інших спеціальностей за наявності медичних показань. Медичний огляд військовослужбовця повинен здійснюватися за методом індивідуальної оцінки придатності їх до військової служби, тобто з урахуванням усіх медичних показників щодо стану здоров`я особи.

Згідно з п. 23 глави 4 розділу III Положення № 333, у разі коли особа, направлена на медичний огляд, відмовляється (ухиляється) від призначеного лікарем обстеження, що унеможливлює прийняття ВЛК відповідної постанови, за рішенням консиліуму лікарів за участю керівника ( або його заступника) закладу охорони здоров`я Держприкордонслужби таку особу виписують без проведення медичного огляду з офіційним повідомленням про причину виписки начальника органу Держприкордонслужби, яким ця особа була направлена на медичний огляд, та відповідним записом у медичній карті стаціонарного хворого.

Тобто, вказана норма фактично визначає дві форми поведінки особи, яку направлено на медичний огляд, але яка відмовляється (ухиляється) від призначеного лікарем обстеження.

По-перше, це активна поведінка, коли наприклад особа взагалі не виявляє бажання проходити будь-яке обстеження сповіщаючи про це у тій чи іншій формі відповідного лікаря та/або спеціаліста.

По-друге, це пасивна поведінка особи, яка фактично полягає у тому, що особа за відсутності непереборних обставин та/або об`єктивних причин протягом тривалого часу не вчиняє жодних дій з проходження медичного огляду.

Як було встановлено під час розгляду справи, за результатами медичного огляду, відповідно до п. 23 графи 4 розділу III Наказу адміністрації Держприкордонної служби України № 333 від 06.05.2009 року «Про затвердження Положення про проходження медичного огляду у Державній прикордонній службі України» відповідачем було виписано ОСОБА_1 з терапевтичного відділення без проведення ВЛК у зв`язку з неможливістю винесення експертного рішення лікарем-ендокринологом по причині «небажання та категоричної відмови пацієнта від коригування та титрування дози добового інсуліну» (а.с. 27-28).

Незгода позивача із вказаним рішенням була обґрунтована виключно тим, що запропоновані відповідачем методи обстеження ("коригування та титрування дози добового інсуліну"), на переконання позивача, не є процедурою огляду і діагностики, а фактично є призначеним лікуванням, що може негативно вплинути на стан його здоров`я, з огляду на встановлений йому діагноз "цукровий діабет 2 типу".

Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що у межах адміністративного процесу суд не вправі надавати оцінку професійним діям конкретних лікарів-членів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів огляду позивача, дослідження медичної документації, визначенні діагнозів та їх причинно-наслідкового зв`язку, оскільки це потребує спеціальних знань у медичній галузі.

Тобто, суд не може самостійно на власний розсуд надавати оцінку діагнозу позивача та оцінювати той чи інший метод діагностики з огляду на стан здоров`я позивача, оскільки означені питання є дискреційними повноваженнями військово-лікарської комісії та інших спеціалізованих експертних установ.

Втім, розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень ВЛК, суд вправі перевірити законність рішення ВЛК в межах дотримання процедури прийняття цього рішення.

Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного суду, яка викладена у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 806/526/16.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що обов`язок виписувати із військового лікувального закладу без проведення медичного огляду у випадку коли направлена на медичний огляд особа відмовляється (ухиляється) від призначеного лікарем обстеження передбачено Положенням про проходження медичного огляду у Державній прикордонній службі України. Приписи законодавства з приводу таких дій уповноваженого суб`єкта є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють військовослужбовцю розуміти наслідки його відмови або ухилення від проходження медичного огляду, а уповноваженій особі дозволяють визначити порядок його дій щодо такого військовослужбовця.

З приводу доводів скаржника про те, що для об`єктивного встановлення стану здоров`я позивача, а також щодо спростування некваліфікованості лікарів закладів охорони здоров`я Держприкордонслужби України, ВЛК мало направити позивача на обстеження в заклади охорони здоров`я МОЗ України, колегія суддів зазначає наступне.

Так, положеннями п. 28 глави 4 розділу Положення № 333 встановлено, що у разі якщо ВЛК після амбулаторного обстеження не може прийняти остаточної постанови, вона направляє військовослужбовця на стаціонарне обстеження у заклад охорони здоров`я Держприкордонслужби з подальшим медичним оглядом його госпітальною ВЛК. Дозволяється направляти військовослужбовців на обстеження в інші заклади охорони здоров`я із клопотанням про оформлення акта дослідження стану здоров`я (додаток 15). Акт дослідження стану здоров`я після ознайомлення з ним особи, якій проводилося обстеження, надсилається до військової частини, з якої військовослужбовець був направлений на обстеження.

Тобто, вирішення питання щодо направлення військовослужбовців на обстеження в інші заклади охорони здоров`я законодавець залишив на розсуд уповноваженого суб`єкта за умови неможливості прийняти остаточної постанови після амбулаторного обстеження.

Разом з тим, як правомірно враховано судом першої інстанції, у даному випадку мала місце відмова позивача від проведення обстеження як такого, а не сумніви уповноваженого суб`єкта щодо остаточності постанови ВЛК, відтак, законодавчо передбачені умови для направлення позивача на обстеження в інші заклади охорони здоров`я відсутні.

Також суд першої інстанції обґрунтовано відхилив посилання позивача на надані ним під час розгляду справи копії письмових пояснень, адресованих заступнику начальника Головного центру начальнику медичної частини Дмитру Сокирку, в яких він просив направити його на обстеження незалежними фахівцями ендокринологами закладів національного рівня (а.с. 29-30), оскільки відсутні будь-які докази отримання їх відповідачем.

З приводу наданої під час судового розгляду справи виписки із ДУ «Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського НАМН України» від 05.09.2023, яка на думку позивача, є свідченням протипоказань щодо коригування дозування інсуліну, колегія суддів зауважує, що вказана виписка була видана вже після прийняття рішення про припинення проведення медичного огляду без проведення ВЛК від 23.07.2023, а тому не може бути прийнята в якості доказу, який би свідчив про його протиправність.

Таким чином, враховуючи, що позивачем не спростовується факт відмови від проходження ним медичного огляду, з огляду на імперативні вимоги п. 23 Положення № 333, відповідачем правомірно та з дотриманням вимог чинного законодавства прийнято рішення, яким припинено проведення медичного огляду позивача без проведення ВЛК у зв`язку з відмовою позивача від призначеного лікарем обстеження.

Відповідно до ч. 4ст. 159 КАС України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

З урахуванням положень зазначеної правової норми, оскільки кваліфікувати неподання відзиву на позов відповідачем, як визнання позову, є правом суду, колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо фактичного визнання відповідачем позовних вимог.

Враховуючи встановлені обставини справи та наведені вище норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Згідно зіст.242 КАС Українирішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 315 КАС Україниза наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зіст. 316 КАС Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що оскаржуване рішення щодо відмови в задоволенні позовних вимог прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для його скасування.

Відповідно до ч. 5ст. 328 КАС Українине підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цьогоКодексурозглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цьогоКодексупозбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5ст. 328 КАС України.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18.01.2024 по справі № 480/8544/23 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Курило Судді Л.В. Мельнікова А.О. Бегунц