Постанова

від 18.01.2024 по справі 520/19119/2020

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2024 р. Справа № 520/19119/2020Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Бартош Н.С. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Фермерського господарства «Кобелєв Роман Анатолійович» на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.07.2023, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., м. Харків, повний текст складено 12.07.23 по справі № 520/19119/2020

за позовом Фермерського господарства «Кобелєв Роман Анатолійович»

до Головного управління ДПС у Харківській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство «Кобелєв Роман Анатолійович» звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 07.12.2020 № 00055220710, яким до Фермерського господарства «Кобелєв Роман Анатолійович» застосовано штрафні санкції на загальну суму 500 000,0 гривень.

Обґрунтовуючи позовні вимоги вказує , що Фермерське господарство «Кобелєв Роман Анатолійович» придбавало топливо виключно для власного користування, а не для продажу.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12 липня 2023 року у задоволенні адміністративного позову Фермерського господарства «Кобелєв Роман Анатолійович» відмовлено.

Фермерське господарство «Кобелєв Роман Анатолійович» . не погодившись з рішенням суду першої інстанції , подало апеляційну скаргу , вважає зазначене рішення таким, що постановлене з грубим порушенням норм процесуального права, що призвело до порушення прав позивача та постановлення не законного рішення. Вказує , що для оцінки наявності в діях суб`єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, з`ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального. Ці обставини складають об`єктивну та суб`єктивну сторони правопорушення. Сам по собі факт наявності «на балансі» у суб`єкта господарювання невикористаного пального не є достатньою обставиною для його кваліфікації як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії. При цьому , судом не надано належної оцінки тому. що на балансі у господарства не було не використаного пального на момент перевірки, що підтверджується відомістю , яка міститься в матеріалах справи. Посилаючись на обставини та обґрунтування , викладені в апеляційній скарзі, просить суд скасувати рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12 липня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги

Головне управління ДПС у Харківській області подало до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує , що позивач у період з липня 2020 року по жовтень 2020 року отримував пальне від постачальника Товариства з обмеженою відповідальністю «Мітрейд», що підтверджується акцизними накладними, які відображаються в системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового. При реєстрації вищевказаних акцизних накладних постачальник зазначив наступні критерії: код операції «3», умови оподаткування «0», напрямок використання «0». Дані критерії використовуються у разі відвантаження продукції на адресу місця зберігання пального, яке не є акцизним складом, на якому суб`єкт господарювання не платник акцизного податку зберігає пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки. Так, в акцизних накладних пунктом розвантаження пального вказано адресу: АДРЕСА_1 та зазначено об`єм нафтопродуктів у літрах (від 6692,48 літрів до 20837,07 літрів). На момент перевірки ФГ «Кобелєв Роман Анатолійович» не отримало ліцензію на зберігання пального та не належить до переліку осіб, які мають право зберігати пальне без отримання ліцензії, що наведені у ст. 15 Закону № 481/95-ВР. Відповідальність за наведене порушення передбачена абз. 8 ч. 2 ст. 17 Закону № 481/95-ВР, розмір фінансової санкції у разі зберігання пального без наявності ліцензії становить 500 000 грг. Зауважує, що позивачем факт зберігання пального без наявності відповідної ліцензії не заперечується. Тому ,вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції відсутні, просить залишити апеляційну скаргу ФГ «Кобелєв Роман Анатолійович» без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.07.2023 - без змін.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Учасникам по даній справі було направлено судом апеляційної інстанції та отримано останніми копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. копію апеляційної скарги, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа.

Згідно з ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, вислухавши суддюдоповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи , що наказом № 4133 від 30.10.2020 року Головного управління ДПС у Харківській області Державної податкової служби України «Про проведення фактичної перевірки зазначеного фермерського товариства «КОБЕЛЄВ РОМАН АНАТОЛІЙОВИЧ», працівникам Головного управління ДПС у Харківській області доручено провести фактичну перевірку Фермерського товариства «КОБЕЛЄВ РОМАН АНАТОЛІЙОВИЧ».

Згідно з актом перевірки від 11.11.2020, проведеної співробітниками Головного управління ДПС у Харківській області Державної податкової служби України, встановлено порушення ст. 15 Закону України від 19.12.1995 року №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів і пального» із змінами та доповненнями від 02.12.2010 року№2755- VI.

Як вбачається з п. 2.2.14 в ході перевірки встановлено наступні факти: зберігання пального без наявності відповідної ліцензії, а саме: Фермерське товариство «КОБЕЛЄВ РОМАН АНАТОЛІЙОВИЧ» здійснило купівлю та отримало паливо у таких обсягах:

20.07.2020 - 10000 ,00 л, 04.09.2020 року - 7003, 46л, 04.09.2020 рок у- 6692, 48 д,

21.10.2020 - 20837, 07 л.- ненадання документів, що належать або пов`язані з предметом перевірки згідно з законом про надання документів від 03.11.2020 року, станом на 06.11.2020.

На підставі зазначеного акту перевірки 07.12.2020 ухвалено податкове повідомлення рішення № 00055220710, відповідно до якого нараховано суму штрафних санкцій у розмірі 500 000 гривень.

Позивач не погоджується із рішенням суб`єкта владних повноважень та вважає його таким, що порушує права позивача.

Відмовляючи у задоволенні позову , суд першої інстанції виходив з того , що законодавець визначив усі без виключення операції у сфері обігу пального, такими, що підлягають ліцензуванню. Випадки, коли суб`єкт господарювання має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального чітко визначені у ст. 15 Закону № 481. Що стосується суб`єктів господарювання, які придбавають пальне з метою його використання виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки та не реалізують його іншим особам, то вони повинні в обов`язковому порядку отримати ліцензію на право зберігання пального.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального на території України визначає Закон України 481/95-BP від 19.12.1995 "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального" (далі - Закон України 481/95-BP).

Згідно з вимогами частини 1 статті 15 Закону України № 481/95-BP оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії.

Відповідно до абзацу восьмого частини другої статті 17 Закону України №481/95-ВР встановлена відповідальність за зберігання пального без наявності ліцензії у вигляді штрафних санкцій у розмірі 500 000 гривень.

Відповідно до вимог статті 15 Закону України №481/95-BP суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.

Ліцензії на право оптової торгівлі пальним видаються терміном на п`ять років органом виконавчої влади, уповноваженим Кабінетом Міністрів України.

Ліцензія видається за заявою суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію.

Для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів: документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення; акт вводу в експлуатацію об`єкта або акт готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального; дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.

Суб`єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, копії зазначених документів не подають. Такі суб`єкти господарювання у заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів та ємностей, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження.

Статтею 1 Закону України №481/95-ВР надано визначення поняттям, зокрема:

зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик;

місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Проте, Закон України №481/95-ВР не визначає, що саме розуміється під власним споживанням пального, а так само, під поняттям «споруди», «обладнання», «ємності». При цьому, якщо загальні визначення понять «споруда» та «обладнання» є більш чітко окресленими, то поняття «ємність» таким не є і за загальним правилом охоплює абсолютно усі споруди, обладнання, резервуари чи інші пристрої, які мають щонайменшу місткість, до яких можна віднести і паливні баки автомобілів, обладнання, пристроїв. Тому застосування такого поняття в абсолютному значенні у Законі України №481/95-ВР робить його вимоги непередбачуваними для суспільства, позаяк, кожен суб`єкт господарювання, який придбав пальне і використовує його, зобов`язаний отримати ліцензію на зберігання пального, що, однак, суперечить правовому змісту запровадження державою вимог щодо ліцензування діяльності зі зберігання пального, метою чого було, зокрема, підвищення контролю за обігом пального не тільки у розрізі суб`єктів господарювання, які займаються такою діяльністю, але й місць, на яких провадиться діяльність зі зберігання пального.

Закон України№481/95-ВР не дає чіткого розуміння, які саме місця слід вважати місцем зберігання пального, на кожне з яких суб`єкт господарювання зобов`язаний отримати ліцензію.

Верховний Суд у постановах від 31.05.2022 у справі №540/4291/20, на яку, зокрема покликається Підприємство в касаційній скарзі, від 29.06.2022 у справі №200/11016/20-а, від 21.09.2022 у справі № 140/16490/20, від 12.01.2023 у справі № 420/11102/21 застосував норми статей 15, 17 Закону №481/95-ВР у подібних правовідносинах у системному зв`язку із нормами підпунктів 14.1.6, 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України і дійшов до висновку, що зберігання пального нерозривно пов`язане із наявністю у суб`єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального). Наявність у суб`єкта господарювання обов`язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб`єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов`язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності) залежить саме від наявності у суб`єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», незалежно від того чи зареєстрований такий суб`єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу. Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб`єкта господарювання місце зберігання пального має ознаки, які згідно з нормами підпунктів 14.1.6, 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлені як виключення з визначення «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», такий суб`єкт не має обов`язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.

Таким чином, для оцінки наявності в діях суб`єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, з`ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального. Ці обставини складають об`єктивну та суб`єктивну сторони правопорушення. Сам по собі факт наявності «на балансі» у суб`єкта господарювання невикористаного пального не є достатньою обставиною для його кваліфікації як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії.

Вказаний висновок в подальшому був застосований Верховним Судом, зокрема, у постанова від 27.06.2022 у справі № 280/8338/20, 28.12.2022 у справі №380/12060/20 та від 12.01.2023 у справі № 420/11102/21 та від 26 вересня 2023 року у справі № 280/5895/21.

З урахуванням зазначеного, під час проведення фактичної перевірки фахівцями контролюючого органу має бути встановлено безпосереднє місце зберігання суб`єктом господарювання пального. Не встановлення наявності таких місць зберігання пального чи то акцизних складів, не може тягнути за собою відповідальність у вигляді застосування штрафу.

Водночас, у цій справі висновки відповідача про порушення позивачем вимог Закону України №481/95-ВР ґрунтуються на аналізі єдиного реєстру податкових накладних та єдиного реєстру акцизних накладних, згідно з яких Підприємство здійснювало придбання палива ( важкі дистиляти(газойлі)) у відповідних об`ємах, та ненаданні ним документів згідно запиту від 03.11.2020, а саме ліцензій, договорів на придбання та реалізацію підакцизної продукції, видаткові накладні та ТТН , розрахункові документи, оборотно-сальдових відомостей , залишки підакцизної продукції , документи , що підтверджують вибуття ТМЦ тощо.

При цьому, слід зазначити, що відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В даному випадку, контролюючий орган провів фактичну перевірки прибувши за податковою адресою юридичної особи та на підставі реєстру податкових накладних та єдиного реєстру акцизних накладних щодо кількості придбаної підакцизної продукції - палива ( важкі дистиляти(газойлі)) дійшов висновку про зберігання придбаного пального ( важкі дистиляти(газойлі). При цьому, жодного первинного документу в підтвердження своїх висновків в акті перевірки не наведено та до матеріалів справи не додано. Фактичну та кількісну наявність пального відповідач в ході проведення фактичної перевірки не встановлював, в акті перевірки не відображено і відомостей про інвентаризацію пального на зберіганні (має право вимагати її проведення), зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, відбір зразків пального, спосіб зберігання пального, технічні характеристики використаної для цього споруд ємності.

Водночас, як уже зазначалось, ці обставини складають об`єктивну та суб`єктивну сторони правопорушення, відповідальність за вчинення якого встановлена приписами частини другої статті 17 Закону України № 481/95-ВР.

Крім того, навіть встановлення факту отримання платником податків пального та його зберігання в ємності без отримання ліцензії не є достатнім для висновку, що такий платник вчинив правопорушення, за яке встановлена відповідальність нормою абзацу 8 частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР. Для цього також слід встановити, чи не має місце зберігання пального ознак, які згідно з нормами підпунктів 14.1.6, 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України виключають визначення «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного».

Проте зазначені обставини контролюючим органом під час перевірки не встановлювались.

Крім того, твердження контролюючого органу про ненадання позивачем під час перевірки первинних документів на запит від 03.11.2020 також не підтверджено, відповідного акту не надання (відмови від надання) документів до перевірки матеріали справи не містять.

Слід зазначити, що позивачем не заперечувалось, що фактично ним пальне використовувалось для заправлення власної сільськогосподарської техніки.

Згідно відомості , підписаної представниками податкового органу та підприємства 03.11.2020 , відсутні фактичні залишки запасів (ТМЦ) , виявлені під час проведення перевірки станом на 03.11.2020 ( а.с.74).

Контролюючий орган вказаних обставин не спростував та протилежного не довів.

Податковий орган при проведенні перевірки обмежився лише дослідженням факту придбання товариством пального.

Отже, враховуючи нормативно-правове регулювання спірних правовідносин та встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що підстави вважати, що зберігання позивачем палива ( важкі дистиляти(газойлі)), придбаного для власного використання, підпадає під визначення «зберігання пального», що вимагає ліцензування відповідно до норм статті 15 Закону № 481/95-ВР, відсутні.

Враховуючи, що у спорах про правомірність застосування штрафних санкцій за зберігання пального без наявності відповідної ліцензії основним і вирішальним предметом доказування є підтвердження або спростування обставин саме факту здійснення суб`єктом господарювання діяльності зі зберігання пального, а не його придбання, колегія суддів дійшла висновку, що невстановлення під час фактичної перевірки обставин здійснення позивачем діяльності зі зберігання пального, часу цієї діяльності та місця, у якому пальне зберігалося, унеможливлює визнання правомірним застосування штрафних санкцій за зберігання пального без наявності ліцензії.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що наявні підстави вважати, що діяльність позивача підпадає під визначення "зберігання пального", яка підпадає під вимоги ліцензування у розумінні Закону №481/95-ВР.

Докази, на які посилається відповідач, не підтверджують правомірність застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій за податковим повідомленням-рішенням Головного управління ДПС у Харківській області від 07.12.2020 № 00055220710 та були спростовані в ході судового розгляду справи, у зв`язку з чим позовні вимоги щодо його скасування є такими, що підлягають задоволенню

Судом першої інстанції не було враховано вищенаведених обставин, що призвело до неправильного вирішення справи.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

За приписами п. 2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи, вищенаведене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову.

Стосовно розподілу витрат зі сплати судового збору, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд ухвалить нове рішення, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Колегія суддів зазначає, що Фермерським господарством «Кобелєв Роман Анатолійович» понесені судові витрати зі сплати судового збору за подання позову в розмірі 840,0 грн та апеляційної скарги в розмірі 3105,0грн , що підтверджується платіжними дорученням.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції скасовано та позовні вимоги задоволено , відповідно до ст. 139 КАС України на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору за подання позову в розмірі 840,0 грн та апеляційної скарги в розмірі 3105,0грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.07.2023 по справі № 520/19119/2020 скасувати.

Прийняти нове судове рішення , яким позов Фермерського господарства «Кобелєв Роман Анатолійович» задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 07.12.2020 № 00055220710

Стягнути на користь Фермерського господарства «Кобелєв Роман Анатолійович» витрати зі сплати судового збору за подання позову в розмірі 840,0 грн та апеляційної скарги в розмірі 3105,0грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області..

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош О.В. Присяжнюк