Постанова

від 18.01.2024 по справі 260/3056/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2024 року

м. Київ

справа №260/3056/20

адміністративне провадження № К/990/18940/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Кравчука В.М., судді Шарапи В.М., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

третя особа Головне управління Державної податкової служби у м. Києві

про визнання дій протиправними

за касаційною скаргою Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду в складі судді Микуляк П.П. від 24 травня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Онишкевича Т.В., Сеника Р.П., Судової-Хомюк Н.М. від 21 лютого 2023 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У вересні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент земельних ресурсів, відповідач), третя особа - Головне управління Державної податкової служби у м. Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві, третя особа), в якому просить визнати протиправними дії Департаменту земельних ресурсів щодо формування та видачі даних про нормативну грошову оцінку земельних ділянок площею 1378,30 м кв. та 877,33 м кв. у АДРЕСА_1 .

2. На обґрунтування позовних вимог зазначається, що ОСОБА_1 належить на праві власності нерухоме майно - нежила будівля в АДРЕСА_1 , площею 619,2 м кв., яку остання набула на підставі договору купівлі-продажу від 15 жовтня 2003 року. Вказане нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці комунальної власності.

3. У договорі купівлі-продажу не визначені умови переходу права користування земельною ділянкою під нерухомими майном та площа земельної ділянки, необхідна для його обслуговування. Постійним землекористувачем ділянки, розташованої в АДРЕСА_1 , до 25 лютого 2019 року було Відкрите акціонерне товариство «Київхімволокно» (далі - ВАТ «Київхімволокно»), діяльність якого припинена у зв`язку з визнанням цього товариства банкрутом у справі № 910/18271/16 відповідно до постанови Господарського суду міста Києва від 6 червня 2017 року.

4. ВАТ «Київхімволокно» не надавало згоду на вилучення земельної ділянки в АДРЕСА_1 у зв`язку з продажем ОСОБА_1 нерухомого майна. Земельна ділянка не була вилучена в попереднього землекористувача та не була передана до земель запасу Київської міської ради. Ця земельна ділянка не була сформована відповідно до норм Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Проте позивач отримує від ГУ ДПС у м. Києві за кожен рік податкові повідомлення-рішення щодо плати за дві земельні ділянки в АДРЕСА_1 , які виносяться на підставі даних про нормативно-грошову оцінку, видану відповідачем.

5. З такими діями відповідача по формуванню довідок про нормативну грошову оцінку земельних ділянок позивачка не погоджується, вважає їх протиправними.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

6. Закарпатський окружний адміністративний суд рішенням від 24 травня 2022 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2023 року, позов задовольнив.

7. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що при наданні довідки (витягу) оцінки вартості землі Департамент земельних ресурсів повинен був перевірити правомірність та обґрунтованість вказаних у них даних, які впливають на вартість грошової оцінки земельної ділянки.

8. За висновком судів попередніх інстанцій, формування витягу в автоматичному режимі не може бути підставою для встановлення у ньому розмірів коефіцієнтів, які не відповідають вимогам чинного законодавства. Тому суди дійшли висновку про протиправність дій Департаменту земельних ресурсів щодо формування та видачі даних про нормативну грошову оцінку земельних ділянок площею 1378,30 м кв. та 877,33 м кв. у АДРЕСА_1 .

9. Суди першої та апеляційної інстанцій врахували правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 29 січня 2020 року у справі № 922/2811/18, відповідно до якого положення статті 189 ЗК України не надають права ні міській раді, ні її структурним підрозділам одноособово встановлювати площу земельної ділянки та її нормативну грошову оцінку в інший спосіб, ніж це передбачено земельним законодавством, зокрема статтею 79-1 ЗК України, статтею 20 Закону України «Про оцінку земель».

Короткий зміст вимог касаційної скарги

10. Не погоджуючись з рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 травня 2022 року та постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2023 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Департамент земельних ресурсів звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

11. У касаційній скарзі зазначається, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення статей 79-1, 120 та 206 ЗК України, а також статей 270 та 286 Податкового кодексу України (далі - ПК України). Також скаржник зазначив, що твердження судів попередніх інстанцій про те, що ВАТ «Київхімволокно» є постійним користувачем земельних ділянок за вказаною адресою, а позивач такого права не набула, є необґрунтованим та таким, що суперечить положенням статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

12. Скаржник вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені без урахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 28 вересня 2020 року у справі № 808/995/18 та від 10 листопада 2020 року у справі № 826/9340/17, про те, що видача витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки конкретної земельної ділянки не передбачає можливість вибору суб`єктом владних повноважень на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, оскільки при оформленні даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки слід керуватися інформацією із Державного земельного кадастру.

З огляду на це, скаржник зазначає, що Департамент земельних ресурсів не володів і не міг володіти іншою інформацією ніж та, яка була наявна в Міському земельному кадастрі під час формування спірних довідок, а виділення ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:068:0015 розміром 0,1237 га, яка фактично перебуває у користуванні позивачки, мало місце лише 5 квітня 2021 року.

13. ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу Департаменту земельних ресурсів, у якому зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги є безпідставними. Позивачка вказує, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про недоведеність відповідачем того, що у фактичному користуванні ОСОБА_1 знаходилися дві земельні ділянки площею 1 378,3 м кв. та 877,33 м кв.

З огляду на вищезазначене, ОСОБА_1 просить залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

14. ГУ ДПС у м. Києві відзиву на касаційну скаргу Департаменту земельних ресурсів не подавало. Відповідно до поштового повідомлення про вручення поштового відправлення з ідентифікатором № 0102938355824 копію ухвали Верховного Суду про відкриття касаційного провадження у справі № 260/3056/20 ГУ ДПС у м. Києві отримало 24 липня 2023 року.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

15. Скаржник подав касаційну скаргу до Верховного Суду 25 травня 2023 року.

16. Верховний Суд ухвалою від 19 липня 2023 року відкрив касаційне провадження у справі № 260/3056/20, витребував адміністративну справу та встановив для учасників справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу Департаменту земельних ресурсів.

17. ОСОБА_1 подала клопотання про розгляд цієї справи у судовому засіданні за участю її представника в режимі відеоконференції, в задоволенні якого відмовлено ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2024 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

18. Суди попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановили, що ОСОБА_1 з 2003 року на праві власності належить нерухоме майно - нежила будівля по АДРЕСА_1 площею 619,2 м кв., придбана нею на підставі договору купівлі-продажу від 15 жовтня 2003 року у ОСОБА_2 , який попередньо придбав цю нежитлову будівлю у ВАТ «Київхімволокно» на підставі договору купівлі-продажу від 2 жовтня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстром № 3175. У вказаних договорах купівлі-продажу умови переходу права користування земельною ділянкою під нерухомим майном та площа земельної ділянки, необхідна для його обслуговування, не обумовлювалися.

19. Власником земельної ділянки за адресою по АДРЕСА_1 є територіальна громада міста Києва, що не заперечується учасниками судового розгляду.

20. Постійним землекористувачем за вказаною адресою було ВАТ «Київхімволокно», яке не надавало добровільну відмову від права користування земельною ділянкою у зв`язку із продажем нерухомого майна. Земельна ділянка не була вилучена у попереднього землекористувача та не була передана у землі запасу Київської міської ради відповідно до пунктів «а» та «б» частини першої статті 141 ЗК України.

21. ВАТ «Київхімволокно» припинено як юридичну особу 29 березня 2019 року.

22. Інженер-землевпорядник ОСОБА_3 у 2021 році на підставі заяви ОСОБА_1 від 25 січня 2021 року розробив технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель, зокрема земельної ділянки, яка фактично перебуває у користуванні ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 .

23. Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради та Держгеокадастр своїми висновками погодили технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель, зокрема земельної ділянки, яка фактично перебуває у користуванні ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , відповідно до якої площа земельної ділянки, що перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_1 для експлуатації та обслуговування нежилої будівлі, становить 0,1237 га. Така ж площа вказана у витягу з Державного земельного кадастру (єдиної офіційної бази даних про земельні ділянки), де зазначено про формування земельної ділянки, яка перебуває в користуванні ОСОБА_1 , площею 0,1237 га.

24. Департамент земельних ресурсів сформував та вніс до бази ПК «Кадастр» дві окремі земельні ділянки № 62:068:0141 площею 1378,30 м кв. та № 62:068:0166 площею 877,33 м кв., що знаходяться у користуванні позивачки.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

25. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

26. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

27. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

28. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

29. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 травня 2022 року та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2023 року не відповідають, а вимоги касаційної скарги є обґрунтованими, з огляду на таке.

30. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

31. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

32. У касаційній скарзі скаржник вказує на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій положень статей 79-1, 120 та 206 ЗК України, статей 270 та 286 ПК України, а також статті 377 ЦК України.

33. Скаржник вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені без урахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 28 вересня 2020 року у справі № 808/995/18 та від 10 листопада 2020 року у справі № 826/9340/17, що зумовило неправильність застосування судами попередніх інстанцій вищенаведених норм права.

34. Спірним питанням у цій справі є правомірність дій Департаменту земельних ресурсів щодо формування у 2019-2020 роках довідок (витягів) про нормативну грошову оцінку земельних ділянок № 62:068:0141 площею 1378,30 м кв. та № 62:068:0166 площею 877,33 м кв. у АДРЕСА_1 , з урахуванням того, що ці земельні ділянки не були сформовані як об`єкти права власності або користування, їм не було присвоєно кадастровий номер, а також не здійснено державну реєстрацію за позивачкою чи іншими особами права користування цими земельними ділянками.

36. За твердженням позивачки, вказане свідчить про те, що ці земельні ділянки не перебувають та не можуть перебувати у її користуванні, а тому формування відповідачем довідок (витягів) про їх нормативну грошову оцінку на вимогу податкового органу для нарахування ОСОБА_1 розміру земельного податку є неправомірними.

37. Оцінюючи доводи касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, колегія суддів виходить з наступного.

38. Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

39. Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

40. Відповідно до положень статті 80 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

41. Згідно з частинами першої та другої статті 120 ЗК України при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.

42. Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються також статтею 377 ЦК України, яка визначає, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

43. Разом з тим, частиною першою статті 79 ЗК України визначено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

44. Відповідно до частин першої, третьої, четвертої та дев`ятої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав.

Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

45. Згідно з пунктом 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

46. Правові висновки щодо застосування зазначених положень ЗК України викладені Верховним Судом, зокрема у постановах від 21 серпня 2018 року у справі № 807/2064/17, від 30 серпня 2018 року у справі № 707/437/16-а, від 31 жовтня 2018 року у справі № 509/1187/14-а, від 11 червня 2019 року у справі № 820/2639/18, від 31 жовтня 2019 року у справі № 820/2356/17, від 18 травня 2020 року у справі № 819/723/18, від 24 червня 2021 року у справі № 580/5817/20, від 24 листопада 2021 року у справі № 160/14939/20, від 25 травня 2022 року у справі № 120/4896/18-а та від 28 березня 2023 року у справі № 440/6443/21.

47. Отже, за змістом наведених норм права земельна ділянка може бути об`єктом права власності або користування за умови її формування у встановленому порядку з визначенням меж та присвоєнням кадастрового номеру. Виключення становлять ті земельні ділянки, право власності або користування на які виникло до 2004 року; останні вважаються сформованими як об`єкт цивільних прав незалежно від присвоєння кадастрового номера. При цьому право власності або користування на земельну ділянку, розташовану під об`єктом нерухомого майна, переходить разом із переходом права власності на відповідний об`єкт.

48. Суди попередніх інстанцій встановили на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що до ОСОБА_1 у 2003 році на підставі договору купівлі-продажу перейшло право власності на нежилу будівлю, розташовану на АДРЕСА_1 площею 619,2 м кв. Суди також встановили, що якої-небудь згадки про умови та порядок переходу права користування на земельну ділянку за вказаною адресою у договорі купівлі-продажу не передбачено.

49. Відповідно до пункту «в» частини першої статті 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані, зокрема, своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

50. Статтею 201 ЗК України передбачено, що грошова оцінка земельних ділянок визначається на рентній основі. Залежно від призначення та порядку проведення грошова оцінка земельних ділянок може бути нормативною і експертною. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель тощо. Експертна грошова оцінка використовується при здійсненні цивільно-правових угод щодо земельних ділянок. Грошова оцінка земельних ділянок проводиться за методикою, яка затверджується Кабінетом Міністрів України.

51. Статтею 206 ЗК України передбачено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

52. У силу вимог підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

53. За правилами пункту 286.1 статі 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

54. При цьому власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році (пункт 287.1 статті 287 ПК України).

55. За змістом статей 182 та 334 ЦК України та положень частини другої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації.

56. Правовий висновок Верховного Суду щодо застосування зазначених положень ПК України та ЦК України викладений, зокрема у постановах від 6 березня 2019 року у справі № 823/666/16, від 28 вересня 2020 року у справі № 808/995/18, від 1 червня 2022 року у справі № 640/13150/19, від 10 листопада 2023 року у справі № 140/304/23 та від 6 грудня 2023 року у справі № 440/6759/21.

57. Таким чином, обов`язок платника податку сплачувати плату за землю покладається на власників та землекористувачів з дня виникнення у них права власності або користування земельною ділянкою. Тобто, фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно, якщо інший порядок переходу права власності або користування земельною ділянкою окремо не визначений у договорі або законі.

58. Аналогічний правовий висновок щодо застосування зазначених норм матеріального права викладена Верховним Судом у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 826/8009/16 та від 12 березня 2019 року у справі № 826/11633/16.

59. У справі, яка розглядається, суди встановили, що позивачка є власницею нежилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , площею 619,2 м кв. Також суди встановили, що за інформацією із Міського державного кадастру під вказаною будівлею, для її використання та обслуговування обліковуються дві земельні ділянки № 62:068:0141 площею 1378,30 м кв. та № 62:068:0166 площею 877,33 м.

60. Зазначені обставини також встановлені у рішенні Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2019 року у справі № 807/422/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27 березня 2018 року № 20701-1305-2652 та від 27 березня 2018 року № 20702-1305-2652-2652, якими позивачці нараховано земельний податок за земельні ділянки № 62:068:0141 площею 1378,30 м кв. та № 62:068:0166 площею 877,33 м, розміщені під нежилою будівлею за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаним рішенням відмовлено у задоволені позову ОСОБА_1 .

Це рішення набрало законної сили 17 липня 2019 року на підставі постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду, яким суд залишив апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. У відкритті касаційного провадження у справі № 807/422/18 Верховний Суд відмовив ухвалою від 28 серпня 2019 року.

61. Разом з тим, суди попередніх інстанцій у справі, що розглядається, дійшли висновку, що Департамент земельних ресурсів, надаючи довідку (витяг) про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, мав перевірити достовірність відомостей, зазначених у міському земельному кадастрі, зокрема в частині, що стосується несформованості земельних ділянок № 62:068:0141 площею 1378,30 м кв. та № 62:068:0166 площею 877,33 м, неприсвоєння їм кадастрового номеру та відсутності державної реєстрації права користування (оренди) позивачки на цій земельні ділянки.

62. На цій підставі, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що Департамент земельних ресурсів протиправно сформував для ГУ ДПС у м. Києва довідки (витяги) про нормативну грошову оцінку вказаних земельних ділянок, на підставі яких позивачці нараховано земельний податок на земельні ділянки № 62:068:0141 площею 1378,30 м кв. та № 62:068:0166 площею 877,33 м.

63. Однак колегія суддів вважає такий висновок судів першої та апеляційної інстанцій безпідставним, з огляду на таке.

64. Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оцінку земель» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі: визначення розміру земельного податку; визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

65. Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності.

66. Частинами першою та другою статті 20 Закону України «Про оцінку земель» передбачено, що за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

67. Відповідно до статті 193 ЗК України Державний земельний кадастр - це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

68. Аналогічні положення визначені у статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

69. Крім того, цією ж статтею вказаного Закону передбачено, що державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

70. Відповідно до статті 2 Закону України «Про Державний земельний кадастр» Державний земельний кадастр ведеться з метою інформаційного забезпечення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб при: регулюванні земельних відносин; управлінні земельними ресурсами; організації раціонального використання та охорони земель; здійсненні землеустрою; проведенні оцінки землі; формуванні та веденні містобудівного кадастру, кадастрів інших природних ресурсів; справлянні плати за землю.

71. Згідно з частиною першою статті 5 цього ж Закону ведення Державного земельного кадастру здійснюється шляхом:

створення відповідної державної геодезичної та картографічної основи, яка визначається та надається відповідно до цього Закону;

внесення відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру;

внесення змін до відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру;

оброблення та систематизації відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру.

72. Правовий висновок щодо застосування зазначених положень законів викладений Верховним Судом, зокрема у постановах від 25 травня 2018 року у справі № 804/773/16, від 31 січня 2019 року у справі №826/14200/17, від 4 вересня 2020 року у справі № 821/1887/16 та від 7 листопада 2023 року у справі № 400/4165/21.

73. Таким чином, кадастр має забезпечувати необхідною інформацією органи державної влади та органи місцевого самоврядування, зацікавлені підприємства, установи та організації, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю та цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

74. Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25 листопада 2016 року № 489, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19 грудня 2016 року за № 1647/29777, затверджено Порядок нормативної грошової оцінки земель населених пунктів (далі - Порядок № 489).

75. Відповідно до пункту 3 Порядку № 489 нормативний акт набирає чинності з дня його офіційного опублікування і застосовується з 1 січня 2017 року.

Інформаційною базою для нормативної грошової оцінки земель населених пунктів є затверджені генеральні плани населених пунктів, плани зонування територій і детальні плани територій, відомості Державного земельного кадастру, дані інвентаризації земель та державної статистичної звітності.

76. В основі нормативної грошової оцінки земель населених пунктів лежить капіталізація рентного доходу, що отримується залежно від місця розташування населеного пункту в загальнодержавній, регіональній і місцевій системах виробництва та розселення, облаштування його території та якості земель з урахуванням природно-кліматичних та інженерно-геологічних умов, архітектурно-ландшафтної та історико-культурної цінності, екологічного стану, функціонального використання земель.

77. Згідно з пунктами 3 та 5 Розділу ІІ Порядку № 489 коефіцієнт Кф - це коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки та встановлюється на підставі Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548.

78. Додатком 1 до Порядку № 489, який має назву «Коефіцієнти, які характеризують функціональне використання земельної ділянки (Кф)» визначено дві примітки наступного змісту:

1. Для земельних ділянок, інформація про які не внесена до відомостей Державного земельного кадастру, коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф), застосовується із значенням 2,0.

2. У разі якщо у відомостях Державного земельного кадастру відсутній код Класифікації видів цільового призначення земель для земельної ділянки, коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф), застосовується із значенням 2,0.

79. Відповідно до правового висновку Верховного Суду щодо застосування Порядку № 489, викладеного, зокрема у постановах від 28 вересня 2020 року у справі № 808/995/18 та від 10 листопада 2020 року у справі № 826/9340/17, видача витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки конкретної земельної ділянки не передбачає можливість вибору суб`єктом владних повноважень на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, оскільки є єдиним законодавчо закріпленим варіантом поведінки відповідача при оформленні даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки. Визначення у витязі коефіцієнту, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф) є обов`язковим і розмір цього коефіцієнту має відповідати Порядку № 489.

80. Крім того, у цій справі колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 19 червня 2018 року у справі № 826/8009/16 та від 12 березня 2019 року у справі № 826/11633/16, відповідно до якого незважаючи на те, що позивач не зареєструвала право власності чи користування земельною ділянкою під належним їй на праві власності нежилим приміщенням, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, обов`язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

81. Суди попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказами встановили, що Департамент земельних ресурсів формував довідки (витяги) про нормативну грошову оцінку земельних ділянок площею 1378,30 м кв. та 877,33 м кв. у м. Києві по вул. Магнітогорській, 1 на підставі відомостей із міського земельного кадастру.

82. Щодо правомірності зазначених дій відповідача колегія суддів зазначає таке.

83. Пунктом 286.1 статті 286 ПК України встановлено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

84. Згідно з частиною першою статті 20 Закону України «Про державний земельний кадастр» відомості Державного земельного кадастру є офіційними.

85. Згідно з частиною першою статті 15 Закону України «Про державний земельний кадастр» до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

86.Аналіз значених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що контролюючий орган уповноважений здійснювати нарахування фізичним особам податкових зобов`язань із земельного податку на підставі даних державного земельного кадастру щодо площі земельної ділянки, її нормативної грошової оцінки з урахуванням коефіцієнтів індексації, а також рішення сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад щодо ставок земельного податку.

87. Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 13 червня 2019 року у справі № 820/5042/16 та від 2 жовтня 2019 року у справі № 825/770/15-а.

88. Суди попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановили, що відомості про земельні ділянки № 62:068:0141 площею 1378,30 м кв. та № 62:068:0166 площею 877,33 м, розміщені під нежилою будівлею за адресою: вул. Магнітогорській, 1 у Деснянському районі м. Києва, внесені до Міського земельного кадастру на підставі технічної документації про встановлення зовнішніх меж земельних ділянок ОСОБА_1 , розробленої у 2003 році та внесеної до бази даних 22 січня 2004 року.

89. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що вказана документація не може бути підставою для визначення меж земельної ділянки, оскільки це не узгоджується з положеннями статті 50 Закону України «Про землеустрій», з огляду на таке.

90. Відповідно до статті 50 Закону України «Про землеустрій» (у редакції, чинній на момент розробки технічної документації про визначення меж) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок.

91. Частинами першою та другою статті 55 вказаного Закону передбачено, що встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів.

Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

92. Отже, інформація до Державного земельного кадастру про земельні ділянки № 62:068:0141 площею 1378,30 м кв. та № 62:068:0166 площею 877,33 м була внесена на підставі технічної документації з встановлення зовнішніх меж земельних ділянок, розробленої відповідно до чинного станом на 2004 рік законодавства. При цьому, з урахуванням положень пункту 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» вказані земельні ділянки вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номеру.

93. З огляду на зазначене, помилковим є посилання судів попередніх інстанцій на обґрунтування своїх рішень на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29 січня 2020 року у справі № 922/2811/18, про те, що органи місцевого самоврядування не мають права одноособово встановлювати площу земельної ділянки та визначати її нормативну грошову оцінку, оскільки відповідно до встановлених у справі, що розглядається, обставин, на відміну від обставин, встановлених у справі № 922/2811/18, відповідач під час формування відповідних довідок керувався інформацією з Державного земельного кадастру, до якого інформація про земельні ділянки занесена на підставі технічної документації про визначення зовнішніх меж таких земельних ділянок.

94. Неправильним є також висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що Департамент земельних ресурсів не уповноважений формувати та надавати органам ДПС довідки (витяги) про нормативну грошову оцінку земель, з огляду на таке.

95. Відповідно до частини першої статті 38 Закону України «Про державний земельний кадастр» відомості з Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі:

витягів з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру;

довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території), за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру;

викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану);

копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру.

96. Відомості з Державного земельного кадастру, внесені або перенесені до нього з Державного реєстру земель після 1 січня 2013 року, надаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, у формах, зазначених у абзацах другому - п`ятому частини першої цієї статті, також адміністраторами центрів надання адміністративних послуг та уповноваженими посадовими особами виконавчих органів місцевого самоврядування.

Користування відомостями з Державного земельного кадастру також може здійснюватися у формі надання доступу до нього в режимі читання.

Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку може бути виданий будь-яким Державним кадастровим реєстратором, адміністратором центру надання адміністративних послуг, уповноваженою посадовою особою виконавчого органу місцевого самоврядування.

97. Згідно з абзацом 2 частини третьої статті 38 Закону України «Про державний земельний кадастр» для здійснення повноважень, визначених законом, органи державної влади та органи місцевого самоврядування користуються відомостями і документами Державного земельного кадастру щодо земель та земельних ділянок, розташованих на відповідній території, на безоплатній основі.

98. Крім того, відповідно до статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема такі делеговані повноваження, як організація і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою; надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону.

99. Відповідно до пункту 1.1 Положення про Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), затвердженого рішенням Київської міської ради від 19 грудня 2002 року № 182/342 (у редакції рішення Київської міської ради від 10 березня 2016 року № 144/144) (далі - Положення про Департамент земельних ресурсів), Департамент земельних ресурсів є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) та згідно із законодавством забезпечує виконання повноважень Київської міської ради та виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) у сфері земельних відносин, зокрема у межах своєї компетенції здійснює управління землями комунальної власності територіальної громади м. Києва, землями державної власності в межах міста Києва, розпорядником яких є виконавчий орган Київської міської ради (КМДА), забезпечує проведення в місці земельної реформи, раціональне використання та охорону цих земель на території міста.

100. Відповідно до пункту 2.3 цього Положення основними завданнями Департаменту земельних ресурсів є, зокрема ведення міського земельного кадастру відповідно до законодавства, моніторингу земель, здійснення землеустрою.

101. Пунктами 3.9 та 3.12 Положення про Департамент земельних ресурсів передбачено, що Департамент, зокрема організовує проведення нормативної, експертної, економічної грошової оцінки земельних ділянок, а також надає інформацію про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки за результатами розрахунку відповідно до рішень Київської міської ради про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва.

102. Отже, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, на підставі положень законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, а також з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених, зокрема у постановах від 12 березня 2019 року у справі № 826/11633/16, від 28 вересня 2020 року у справі № 808/995/18 та від 10 листопада 2020 року у справі № 826/9340/17, колегія суддів доходить висновку, що Департамент земельних ресурсів під час формування та подання до ГУ ДПС у м. Києві довідок (витягів) про нормативну грошову оцінку земельних ділянок № 62:068:0141 площею 1378,30 м кв. та № 62:068:0166 площею 877,33 м, розміщених під нежилою будівлею за адресою: вул. Магнітогорській, 1 у Деснянському районі м. Києва, діяв у межах повноважень, у порядку та на підставі закону, керуючись відомостями з Державного земельного кадастру.

103. При цьому Суд враховує, що із позовом у цій справі ОСОБА_1 звернулася у вересні 2020 року, тоді як земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:62:068:0015 розміром 0,1237 га оформлена позивачкою лише 5 квітня 2021 року, а тому не можна визнавати протиправними дії відповідача щодо формування спірних довідок у 2019-2020 роках на цій підставі.

104. З урахуванням статті 19 Конституції України та вимог частини другої статті 2 КАС України Суд зазначає, що не можуть бути визнані протиправними дії суб`єкта владних повноважень, який станом на момент їх вчинення керувався положеннями законодавства, відомості із офіційних реєстрів, здійснював такі дії у межах покладених на нього повноважень та у встановленому законом порядку.

105. Крім того, Суд враховує, що частиною третьою статті 13 Конституції України передбачено, що власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

106. У контексті цієї справи зазначене конституційне положення у сукупності з положеннями статей 20 та 26 Закону України «Про землеустрій» (відповідно до яких землеустрій проводиться в обов`язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі; замовниками документації із землеустрою можуть бути, зокрема землевласники і землекористувачі) означає, що особа, яка набула у власність об`єкт нерухомого майна, розміщений на земельній ділянці комунальної власності, зобов`язана була здійснити дії щодо належного оформлення відповідної земельної ділянки, присвоєння їй кадастрового номера та реєстрацію права користування.

107. На підставі вищенаведеного Суд доходить висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій положень статей 79-1, 120 та 206 ЗК України та статей 286 та 270 ПК України та статті 377 ЦК України з огляду на неврахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 12 березня 2019 року у справі № 826/11633/16, від 28 вересня 2020 року у справі № 808/995/18 та від 10 листопада 2020 року у справі № 826/9340/17, що зумовило прийняття судових рішень, які не відповідають закону.

108. Відповідно до статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

109. Суд враховує також положення Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), у якому, між іншим, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою, і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

110. Важливо наголосити, що низка рішень ЄСПЛ дійсно містить, розвиває та удосконалює підхід до обґрунтованості (мотивованості) судових рішень.

111. ЄСПЛ наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення (рішення у справі «Якущенко проти України», заява № 57706/10, пункт 28). До того ж, принцип належного здійснення правосуддя також передбачає, що судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються (рішення у справах «Garcнa Ruiz v. Spain» [GC] (заява №30544/96, пункт 26), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23), «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58), «Бендерський проти України» (заява N 22750/02, пункт 42)).

112. Крім того, у пункті 60 рішення «Helle v. Finland» (заява №20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов`язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі.

113. Також у пункті 71 рішення у справі «Peleki v. Greece» (заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене мотивувань або якщо зазначені ним мотиви ґрунтуються на порушенні закону, допущеного національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» (рішення у справі «Moreira Ferreira v. Portugal» (no 2), заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.

114. До того ж, у пункті 80 рішення у справі «Perez v. France» (заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (рішення у справі «Artico v. Italy», заява № 6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (рішення у справі «Van de Hurk v. the Netherlands», заява № 16034/90, пункт 59).

115. Однак, варто наголосити, що в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні, ЄСПЛ також неодноразово зазначав, зокрема у рішенні «Garcia Ruiz v. Spain» [GC] (заява №30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах «Van de Hurk v. the Netherlands» (заява № 16034/90, пункт 61), «Шкіря проти України» (заява № 30850/11, пункт 43). Водночас, у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може варіюватися залежно від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.

116. Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов`язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях «Ruiz Torija v. Spain» (заява №18390/91, пункт 29), «Higgins and others v. France» (заява № 20124/92, пункт 42), «Бендерський проти України» (заява № 22750/02, пункт 42) та «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03, пункт 54).

117. Так, у пункті 54 рішення «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03) ЄСПЛ зазначив, що не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявника, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими.

118. Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто вмотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка ухвалює рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

119. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційну скаргу Департаменту земельних ресурсів слід задовольнити, скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

120. Оскільки суд ухвалює рішення на користь суб`єкта владних повноважень, то відповідно до вимог статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають, а сплачений відповідачем судовий збір за подання касаційної скарги не повертається.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задовольнити.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 травня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа Головне управління Державної податкової служби у м. Києві, про визнання дій протиправними.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: В.М. Кравчук

В.М. Шарапа