Рішення

від 12.01.2024 по справі 285/1324/23

НОВОГРАД-ВОЛИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

Справа № 285/1324/23

провадження у справі № 2/0285/70/24

12 січня 2024 року м. Звягель

Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області в складі:

головуючого-судді Сусловця М.Г.,

за участю секретаря судового засідання Величко К.Б.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості за договорами позики в сумі 16 000 (шістнадцять тисяч) доларів США, заборгованості зі сплати 3% місячних відсотків за користування чужими грошовими коштами згідно Позики-1 в сумі 7 366,68 Доларів США; заборгованості зі сплати 3% місячних відсотків за користування чужими грошовими коштами згідно Позики-2 в сумі 2 825,75 Доларів США; 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання згідно Позики-1 в сумі 22 449,11 грн.; 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання згідно Позики - 2 в сумі 8 611,15 грн.та судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 01 липня 2021 року ОСОБА_2 отримав у позику 11 000,00 (одинадцять тисяч) доларів США із нарахуванням на отриману у позику грошову суму 3% місячних відсотків та із зобов`язанням повернути позичену грошову суму та нараховані на неї відсотки не пізніше 01 січня 2022 року (далі - «Позика-1»).

Факт Позики-1 підтверджується Розпискою, написаною 01 липня 2021 року Відповідачем власноручно та підписаною ним.

Окрім цього, 15 жовтня 2021 року Відповідач отримав у позику ще 5 000,00 (п`ять тисяч) доларів США із нарахуванням на отриману у позику грошову суму 3% місячних відсотків та із зобов`язанням повернути позичену грошову суму та нараховані на неї відсотки не пізніше 01 січня 2022 року (далі - «Позика-2»),

Факт Позики-2 підтверджується Розпискою, написаною 15 жовтня 2021 року Відповідачем власноручно та підписаною ним.

Однак, 01.01.2022 року та станом на дату подання даної позовної заяви Відповідач так і не повернув позичені грошові кошти і відсотки за користування ними.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав зазначених у позовній заяві та просив їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не прибув повторно, про час і місце судового розгляду був повідомлений вчасно та належним чином, однак про причини неявки суду не повідомив, відзив проти позову та клопотань про розгляд справи за його відсутності та/або про відкладення розгляду справи не подавав.

У своїх рішеннях Європейський суд наголошує, що сторона, задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальним правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Втім, такі правила відповідачем у даній справі не дотримані.

За таких обставин, керуючись ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності відповідача та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, оскільки позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Заслухавши у судовому засідання пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи та надані докази, з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 01 липня 2021 року та 15 жовтня 2021 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 укладено договори позики, відповідно до яких позивач передав відповідачу 16000 доларів США, про що складено розписки позичальника (а.с.7, 8).

Згідно вказаної розписки, у разі недотримання обов`язку своєчасного повернення суми боргу, ОСОБА_2 повинен сплатити відсоток за користуванням коштами у розмірі 3% від позиченої суми за кожний місяць користування.

Згідно з приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Стаття 13 Конвенції гарантує кожному, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі. А статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, до якого згідно з практикою суду відносяться й грошові кошти.

У той же час, у пункті 36 рішення від 09.12.2010 року у справі «Буланов і Купчик проти України», Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке, відповідно до практики Суду, включає не тільки право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Така сама правова позиція викладена Європейським судом з прав людини й у пункті 50 рішення від 13.01.2011 року у справі «Чуйкіна проти України» та інших рішення Суду.

Крім того, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п. 58 рішення ЄСПЛ у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року).

Відповідно з статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Як вбачається зі змісту статті 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

У відповідності до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Згідно з статтею 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до змісту ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Як слідує з досліджених матеріалів справи, ОСОБА_2 узгодив із ОСОБА_1 відсоток за користуванням коштами у розмірі 3% від позиченої суми за кожний місяць користування.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Як слідує із ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес способами, передбаченими цим Кодексом та іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

За змістом статей 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених фізичними або юридичними особами вимог і на підставі наданих ними доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування потрібно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (стаття 263 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено в судовому засіданні, відповідач не виконав умов договору позики, укладеного між сторонам: не повернув позивачу зазначену у договорі суму коштів, які отримав від останнього, в обумовлений у договорі строк та на день подачі позовної заяви до суду має заборгованість перед позивачем. Таким чином, невиконання відповідачем своїх договірних зобов`язань порушило право позивача на своєчасне та в повному обсязі отримання грошових коштів, які були надані в позику.

Таким чином, невиконання відповідачем своїх договірних зобов`язань порушило право позивача на своєчасне та в повному обсязі отримання грошових коштів, які були надані в позику.

Оскільки відповідачем не заявлено заперечень проти позову та не надано будь-яких доказів на спростування вимог позивача, суд задовольняє вимогу про стягнення заборгованості в сумі 16000 доларів США та відсоток за користуванням коштами у розмірі 3% від позиченої суми за кожний місяць користування, що становить 10 192,43 доларів США.

Позивач просить стягнути з відповідача суму боргу з урахуванням індексу інфляції 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання згідно Позики-1 в сумі 22 449,11 грн.; та згідно Позики - 2 в сумі 8 611,15 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, у зв`язку з прострочення виконання відповідачами виконання грошового зобов`язання у позивача, як кредитора, виникло додаткове право вимоги.

Разом з тим, суд дійшов висновку, що заявлений позивачем період нарахування трьох відсотків річних не відповідає вимогам чинного законодавства.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" 15.03.2022 року № 2120-IX внесено зміни до Цивільного кодексу України, а саме доповнено Прикінцеві та перехідні положення ЦК України пунктом 18 наступного змісту:

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

На час розгляду даної справи не закінчився строк дії воєнного стану в Україні, що розпочався 24.02.2022 згідно з Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджений Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні».

За таких обставин, вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних від суми заборгованості не підлягає задоволенню.

Суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджуються належними доказами, а тому, підлягають до часткового задоволення.

Згідно з вимогами ч. 1 статті 88 Цивільного процесуального кодексу України, з відповідача на користь позивача належить стягнути понесені позивачем при подачі позову та документально підтверджені судові витрати.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 10, 81, 141, 264, 265, 268, 279, 280-282 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики в сумі 16 000 (шістнадцять тисяч) доларів США; заборгованість зі сплати 3% місячних відсотків за користування чужими грошовими коштами згідно договору позики в сумі 10 192,43 доларів США; відшкодування витрат зі сплати судового збору в розмірі 9 889 (дев`ять тисяч вісімсот вісімдесят дев`ять) грн. 00 коп.

В решті вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Житомирського апеляційного суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну його частини, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення складений 19.01.2024

Головуючий М.Г. Сусловець