Ухвала

від 15.01.2024 по справі 341/389/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 341/389/23

Провадження № 11-кп/4808/73/24

Категорія ч.1 ст.115 КК України

Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1

Суддя-доповідач ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2024 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду в складі:

головуючого судді ОСОБА_3

суддів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_6 ,

прокурора ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_8

захисника адвоката ОСОБА_9 ,

перекладача ОСОБА_10 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12021095190000032 за апеляційною скаргою захисника адвоката ОСОБА_9 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Галицького районного суду Івано-Франківської області від 27 жовтня 2023 року, яким

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Зима Іркутської області, Російської Федерації, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,

визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, -

в с т а н о в и л а :

За вироком суду ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 9 (дев`ять) років.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ОСОБА_8 до вступу вироку в законну силу залишено без змін.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_8 строк попереднього ув`язнення з 03.10.2022 у строк відбування покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Строк відбування покарання ОСОБА_8 ухвалено обчислювати з моменту затримання, з 03.10.2022.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_8 , громадянин російської федерації, 30.01.2010 прибув на територію України та без реєстрації проживав по АДРЕСА_2 спільно із рідним братом ОСОБА_11 , рідною сестрою ОСОБА_12 та її співмешканцем ОСОБА_13 .. ОСОБА_8 вів антисоціальний спосіб життя, зловживав алкогольними напоями, офіційно не працював.

10 серпня 2018 року Галицьким районним сектором УДМС в Івано-Франківській області було встановлено, що ОСОБА_8 незаконно перебуває в Україні, в зв`язку з чим його було зобов`язано покинути територію України до 30.08.2018. Рішення Галицького РС УДМС в Івано-Франківській області ОСОБА_8 не виконав та продовжив незаконно перебувати на території України.

Під час проживання по АДРЕСА_3 між ОСОБА_8 та ОСОБА_13 склалися неприязні відносини, часто виникали словесні конфлікти та бійки, в зв`язку з тим, що ОСОБА_8 не хотів, щоб ОСОБА_13 проживав з ним в одному будинку, і виїхав проживати за місцем реєстрації в с. Вигівка Галицького району.

03 жовтня 2022 року о 12.30 ОСОБА_13 та ОСОБА_12 обідали на кухні в житловому будинку по АДРЕСА_3 . Близько 13.00 Оплачкова ОСОБА_14 вийшла з кухні на подвір`я, і в цей час на кухню зайшов ОСОБА_8 , який, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, на ґрунті давно виниклих неприязних відносин розпочав словесний конфлікт з ОСОБА_13 , погрожуючи розправою та вимагаючи від останнього виїхати в с. Вигівку. Потерпілий ОСОБА_13 , не бажаючи виїжджати з місця проживання, почав словесно захищатись від агресії ОСОБА_8 , та наблизившись до останнього, між ними розпочався конфлікт та сварка, в ході якого у ОСОБА_8 виник умисел на вбивство.

Реалізовуючи намір на вбивство, ОСОБА_8 під час сварки, діючи з мотиву давно виниклих неприязних відносин через поведінку потерпілого, який відмовився виїхати з місця проживання з с. Дем`янів в с. Вигівку, з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер неправомірних дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті, і бажаючи її настання, взяв до рук кухонний ніж та наніс ОСОБА_13 один цілеспрямований удар у грудну клітку в ділянку серця, та витягнувши ніж, залишив його на столі, після чого холоднокровно, не надаючи допомоги потерпілому пішов до своєї кімнати, де знаходився до приїзду працівників поліції.

Після отриманого смертельного ножового поранення ОСОБА_13 за допомогою ОСОБА_12 , яка на той момент забігла на кухню, пройшов до коридору, де сівши на диван, помер до приїзду швидкої медичної допомоги.

В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 просить змінити вирок суду та призначити ОСОБА_8 покарання за скоєне ним кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 118 КК України, у вигляді позбавлення волі строком на 2 роки.

Захисник вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та призначене покарання є надто суворим.

Не погоджується з висновками суду про неможливість кваліфікації дій ОСОБА_8 за ст. 118 КК України як умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони, оскільки останній вину в інкримінованому злочині не визнав. Вважає, що наявні в матеріалах докази свідчать про те, що між потерпілим ОСОБА_15 та обвинуваченим виник конфлікт, в ході якого потерпілий сам напав з ножем на обвинуваченого.

Вказує, що висновок судово-психіатричної експертизи не може бути достатнім для встановлення суб`єктивної сторони та фактичних обставин справи, адже характеризує обвинуваченого в загальному, не даючи відповіді на питання чи перебував він в стані сильного душевного хвилювання та чи усвідомлював, що йому загрожує, чи вчиняв дії, направлені на самооборону.

Крім того зазначає, що в суді першої інстанції було встановлено, що судово-медична експертиза №523 від 02.12.2022 р. проводилась без наявності в експерта матеріалів кримінального провадження і, зі слів експерта, їх наявність важлива при визначенні механізму спричинення тілесних ушкоджень. При цьому, 18.10.2022р. та 11.11.2022р. експерт надіслав слідчому вимогу про надання йому матеріалів кримінального провадження та результатів судово-криміналістичної експертизи одягу трупа, проте до 05.12.2022 року їх не було надано.

Просить суд врахувати те, що обвинувачений раніше не судимий, має стійкі соціальні зв`язки (має сестру, брата), активно сприяв розкриттю злочину, його похилий вік та незадовільний стан здоров`я (резидуальні та відсторонені психічні розлади). Зокрема, за час перебування в установі ув`язнення ОСОБА_8 звертався до медичного персоналу з приводу погіршення психічного стану, оглядався лікарем-психіатром та йому призначався курс амбулаторного лікування.

Під час апеляційного розгляду:

- обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник адвокат ОСОБА_9 підтримали вимоги апеляційної скарги;

- прокурор заперечив проти задоволення апеляційної скарги та просив вирок суду залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді, доводи учасників кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає вирок суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

В силу ст. 373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватись на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до вимог ст. 374 КПК України суд першої інстанції в мотивувальній частині обвинувального вироку повинен дати аналіз всім зібраним у справі доказам щодо їх допустимості, достовірності і достатності, викласти формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, обґрунтувати свій висновок в частині доведеності вини обвинуваченого конкретними доказами, вказати які саме фактичні дані вони підтверджують та навести обґрунтовані мотиви за якими суд не бере до уваги окремі докази.

За змістом ст. 368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити такі питання: чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа; чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений; чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення; чи підлягає обвинувачений покаранню за вчинене ним кримінальне правопорушення та інші питання.

Однак, суд першої інстанції, обґрунтовуючи доведеність вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, обмежився простим перерахуванням доказів, досліджених в судовому засіданні, не проаналізував їх зміст та не вказав які саме фактичні дані вони підтверджують, як співвідносяться між собою та чи достатні для прийняття відповідного процесуального рішення.

Крім того, відповідно до висунутого обвинувачення ОСОБА_8 звинувачувався в тому, що 03.10.2022 року близько 13.00 перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, знаходячись на кухні в житловому будинку по АДРЕСА_2 , під час сварки, діючи з мотиву давно виниклих неприязних відносин через поведінку потерпілого, який відмовився виїхати з місця свого проживання в с.Вигівку, з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх неправомірних дій, передбачаючи їх суспільне небезпечні наслідки у вигляді смерті і бажаючи її настання, взяв до рук кухонний ніж та наніс ним потерпілому ОСОБА_13 один цілеспрямований удар у грудну клітку зліва з ушкодженням 5-го ребра, пристінкової плеври, серцевої сорочки, серця, що супроводжувалась внутрішньою кровотечою в ліву плевральну порожнину та порожнину серцевої сорочки, яка ускладнилась тяжким геморагічним шоком, внаслідок чого настала смерть ОСОБА_13 .

Однак, викладаючи формулювання обвинувачення, яке було визнано доведеним, суд першої інстанції обмежився лише посиланням на те, що обвинувачений ОСОБА_8 взяв до рук кухонний ніж та наніс ОСОБА_13 один цілеспрямований удар у грудну клітку в ділянку серця та не вказав які саме тілесні ушкодження були заподіяні потерпілому внаслідок удару ножем в грудну клітку та не зазначив причину смерті потерпілого.

Згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (Справа "Салов проти України").

Необхідно звернути увагу на те, що метою судочинства є не лише формальне вирішення питань, що вирішуються судом при ухваленні вироку відповідно до вимог ст. 368 КПК України, а досягнення правосуддя, в зв`язку з чим суд зобов`язаний дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі прийнятого ним рішення й забезпечують його правосудність.

Однак, вказані вимоги процесуального закону судом першої інстанції дотримані не були.

Зі змісту доводів апеляційної скарги захисника обвинуваченого вбачається, що він не оспорює правильність висновків суду про те, що саме внаслідок умисних дій обвинуваченого ОСОБА_8 настала смерть потерпілого ОСОБА_13 , але вважає, що дії останнього слід кваліфікувати за ст. 118 КК України, оскільки він вчинив умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони.

Разом з тим, зі змісту доводів обвинуваченого ОСОБА_8 та його пояснень в суді першої інстанції та під час розгляду апеляційної скарги вбачається, що він вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України не визнає та стверджує, що саме потерпілий напав на нього з ножем. Вказує, що 03.10.2022, знаходячись на кухні будинку в с. Дем`янів він став вимагати від ОСОБА_13 , щоб той забирався та їхав на Вигівку у зв`язку з чим потерпілий взяв зі стола ніж і накинувся на нього. Стверджує, що він вибив ніж з рук ОСОБА_16 , після чого вони двоє кинулись за ножем, який лежав на підлозі. Він першим схопив ножа та тримав його знизу вверх, а ОСОБА_16 в цей час наблизився і сам напоровся на ніж.

Таким чином, показання обвинуваченого ОСОБА_8 відрізняються від правової позиції захисника адвоката ОСОБА_9 , оскільки обвинувачений не визнає, що саме його дії призвели до смерті потерпілого та стверджує, що останній сам напоровся на ніж.

Перевіряючи вищевказані доводи обвинуваченого, суд першої інстанції обмежився лише формальною вказівкою на те, що вони повністю спростовуються сукупністю досліджених доказів, відповідно до яких судом було встановлено, що ОСОБА_8 вчинив умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.

При цьому. суд першої інстанції не вказав які саме, встановлені судом обставини, свідчать про те, що обвинувачений не перебував у стані необхідної оборони.

Разом з тим, вирішуючи питання про міру покарання ОСОБА_8 , суд першої інстанції зазначив, що враховує також особу потерпілого ОСОБА_13 , який зловживав спиртними напоями, був ініціатором конфліктів з ОСОБА_17 . Згідно висновку експерта №1194 від 14.10.2022 при судово-токсикологічному дослідженні крові та сечі трупа ОСОБА_13 виявлено етиловий спирт в концентрації 0,54 г/л. (проміле), в сечі -1,02 г/л. (проміле), що може свідчити про те, що останній до настання смерті вживав спиртні напої. Вказана концентрація алкоголю в крові при житті могла відповідати легкому алкогольному сп`янінню та настала у фазі виведення алкоголю з організму /т. 2, а. с. 14-15/.

Зі змісту доводів обвинуваченого вбачається, що потерпілий ОСОБА_13 постійно зловживав спиртним і коли не мав можливості вжити алкогольні напої перебував в агресивному стані та був роздратований, внаслідок чого вчиняв конфлікти. Стверджував, що 03 жовтня 2022 року, саме внаслідок того, що ОСОБА_13 не мав можливості вжити алкогольні напої і був розлючений, накинувся на нього з ножем.

Зокрема, з показань свідків ОСОБА_18 та ОСОБА_19 вбачаться, що між ОСОБА_15 та ОСОБА_20 часто виникали конфлікти через те, що ОСОБА_21 не хотів працювати та допомагати ОСОБА_22 . Водночас коли ОСОБА_16 випивав, то був ініціатором конфліктів. ОСОБА_21 жалівся свідку ОСОБА_18 , що ОСОБА_16 спричиняв йому тілесні ушкодження, а свідок ОСОБА_19 один раз бачив як ОСОБА_16 бив ОСОБА_23 .

Колегія суддів вважає, що судом не зазначено які докази спростовують твердження обвинуваченого, що намагаючись захиститись від потерпілого, він вибив ніж з рук потерпілого та заволодів ножем, яким в подальшому були заподіяні тілесні ушкодження потерпілому.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що зі змісту доводів обвинуваченого вбачається, що він не бажав завдати шкоди потерпілому, заподіяти йому тілесні ушкодження або вбити потерпілого та стверджував, що потерпілий ОСОБА_13 сам напоровся на ніж.

Обґрунтовуючи правильність своїх висновків щодо доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні умисного вбивства, суд першої інстанції вказав на те, доводи обвинуваченого про те, що потерпілий сам напоровся на ніж спростовуються висновками судово- медикокриміналістичної експертизи, відповідно до якої рановий канал проникаючої колото-різаної рани проходить в напрямку спереду назад, зліва направо та дещо зверху вниз по відношенні до вертикальної осі тіла ОСОБА_13 .

Таким чином, суд першої інстанції вважав, що встановлений механізм заподіяння потерпілому ОСОБА_13 смерті та нанесення удару ножем в грудну клітку суперечить обставинам, на які посилається обвинувачений, що свідчить про неправдивість його пояснень та невідповідність їх фактичним обставинам.

Так, відповідно до висновку експерта № 184 (судова-медикокриміналістична експертиза) від 14.10.2022 на шматку шкіри грудної клітки з раною від трупа ОСОБА_13 виявлено одну колото-різану рану, яка заподіяна плоским колото-ріжучим предметом, утворилась незадовго до моменту настання смерті, відносно живих осіб має ознаки тяжких тілесних ушкоджень, як таких, що є небезпечними для життя в момент спричинення і перебуває в прямому причино-наслідковому зв`язку з настанням смерті. Рановий канал проникаючої колото-різаної рани проходить в напрямку спереду назад, зліва направо та дещо зверху вниз по відношенні до вертикальної осі тіла ОСОБА_13 .

Разом з тим, вищевказаною експертизою встановлено, що локалізація тілесних ушкоджень, на різних протилежних ділянках тіла вказує на те, що положення, в якому знаходився ОСОБА_13 під час отримання тілесних ушкоджень, могло бути різним.

Колегія судді вважає, що вказаний висновок не спростовує показання обвинуваченого ОСОБА_8 про те, що після того, як він вибив ніж з рук потерпілого ОСОБА_16 , та першим підняв ножа і тримав його знизу вверх, а ОСОБА_16 в цей час наблизився і сам напоровся на ніж.

За таких обставин, суд повинен був не тільки належним чином перевірити доводи обвинуваченого про перебування у стані необхідної оборони та навести докази на підтвердження своїх висновків але й вказати, які докази спростовують твердження обвинуваченого про випадкове заподіяння смерті потерпілому внаслідок необережних дій самого потерпілого.

Суд повинен був вказати, які саме докази свідчать про те, що удар ножем було завдано потерпілому свідомо з метою навмисного вбивства потерпілого і тілесні пошкодження у виді ушкодження 5-го ребра зліва, пристінкової плеври, серцевої сорочки, серця були заподіяні умисно і вказані тілесні ушкодження не могли утворитися внаслідок власних дій потерпілого.

Колегія суддів звертає увагу на те, що зі змісту пояснень свідка ОСОБА_24 вбачається, що саме ОСОБА_13 застосував до обвинуваченого ОСОБА_8 фізичне насильство, схопив його руками за шию і став душити. Вказаний свідок стверджувала, що бачила, як на кухні біля вікна ОСОБА_8 , який висловлював на адресу потерпілого погрози вбивством на що ОСОБА_13 взяв ножа до рук та запропонував обвинуваченому його вбити, а потів різко нахилився над ОСОБА_8 , а коли встав то сказав, що йому прийшов кінець.

Спростовуючи вищевказані показання свідка, суд послався на пояснення обвинуваченого, який стверджував, що вищевказаний свідок не була під час нанесення ножового поранення ОСОБА_25 , а також заперечив саму версію обставин, які розповіла його сестра про конфлікт з ОСОБА_15 на кухні, і настоював на своїй версії обставин, яку вважав правдивою.

Разом з тим, таке обґрунтування неправдивості показань свідка Оплачкової ОСОБА_26 носить суперечливий характер, оскільки суд також вважав, що показання обвинуваченого ОСОБА_8 щодо обставин вчиненого правопорушення не відповідають дійсності.

Крім того, суд першої інстанції послався на те, що показання свідка ОСОБА_24 спростовуються даними протоколу слідчого експерименту від 12.10.2022 за участю свідка ОСОБА_12 у присутності понятих та носієм з відеозапису до нього, оглянутому в судовому засіданні, свідченнями ОСОБА_27 , пояснення Оплачкової ОСОБА_26 , що конфлікт відбувався у її присутності.

Разом з тим, суд першої інстанції не вказав які обставини свідчать про те, що пояснення свідка Оплачкової ОСОБА_26 суперечать вищевказаним доказам та не зазначив, чому саме ці докази вважає такими, що відповідають фактичним обставинам та можуть бути покладені в обґрунтування обвинувального вироку.

Так, відповідно до вимог ч.2 ст.23 КПК України, якою встановлено безпосереднє дослідження доказів судом, показання учасників кримінального провадження суд отримує усно і не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного статтею 615 цього Кодексу.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо доведеності вини обвинуваченого у вчиненні правопорушення носять передчасний, суперечливий та непослідовний характер, оскільки не умотивовані належним чином та не узгоджуються із сукупністю доказів, які були досліджені судом.

Колегія суддів вважає. що суд першої інстанції не перевірив належним чином доводи обвинуваченого ОСОБА_8 , не навів переконливих мотивів щодо спростування вказаних доводів обвинуваченого та допустив суперечливі взаємовиключні висновки, які дають підстави сумніватися щодо правильності встановлених судом фактичних обставин та їх правової оцінки.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ст.27 Конституції України, кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань, а згідно з ч. 1 ст.36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони, а перевищенням меж необхідної оборони відповідно до ч. 3 ст. 36 КК України визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.

Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.

Для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання. До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна (постанова Верховного Суду від 26.04.2018 у справі № 342/538/14-к).

Отже, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції належним чином не перевірено обставин, які мають істотне значення для кримінального провадження, необхідних для правової оцінки дій обвинуваченої та які, відповідно до ст. 91 КПК України, входять до предмету доказування, відтак допущені такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Статтею 409 КПК України встановлено, що однією із підстав для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, якими за змістом ч. 1 ст. 412 КПК України є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкоджали чи могли перешкодити суду ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.

Колегія суддів звертає увагу на те, що апеляційний суд не повинен підміняти собою суд першої інстанції, оскільки повне скасування судового рішення та необхідність проведення нового судового розгляду іншим неупередженим складом суду свідчить саме про необхідність призначення нового розгляду у суді першої інстанції.

Виходячи зі змісту рішення Європейського суду з прав людини у справі «Васильєв проти України» (заява № 11370/02) від 21 червня 2007 року «повноваження судів вищої інстанції переглядати справи повинне використовуватись для виправлення судових помилок та неправильності у здійсненні правосуддя, а не для проведення нового розгляду справи.

Зокрема, безпосередній розгляд кримінального провадження апеляційним судом, як судом першої інстанції, фактично позбавляє учасників судового процесу реалізувати своє право на апеляційне оскарження судового рішення, яке передбачено ст.129 Конституції України.

Колегія суддів вважає, що призначення нового судового розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції зможе найбільш повно та ефективно забезпечити змагальність процесу, реалізацію сторонами їх прав та виконання обов`язків, дозволить повно та всебічно дослідити обставини, які мають істотне значення та перевірити доводи сторін.

Зокрема, при новому розгляді кримінального провадження суду першої інстанції необхідно перевірити доводи обвинуваченого і сторони захисту про недоведеність обвинувачення та необхідність кваліфікувати дії обвинуваченого за ст. 118 КК України, оскільки він вчинив умисне вбивство потерпілого при перевищенні меж необхідної оборони.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника обвинуваченого підлягає частковому задоволенню, а вирок суду необхідно скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

Відповідно до положень ст. 419 КПК України ухвала суду апеляційної інстанції має містити рішення щодо запобіжного заходу у кримінальному провадженні.

Враховуючи, що на час апеляційного перегляду ризики, що стали підставою для застосування до ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою продовжують існувати та прокурор просив продовжити дію запобіжного заходу у випадку призначення провадження до нового судового розгляду, запобіжний захід слід продовжити на 60 днів з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого під час нового судового розгляду кримінального провадження.

Керуючись ст.ст. 376,404,405,407,409,412,415,418,419 КПК України, колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу захисника адвоката ОСОБА_9 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 задовольнити частково.

Вирок Галицького районного суду Івано-Франківської області від 27 жовтня 2023 року щодо ОСОБА_8 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Продовжити ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів, а саме до 14 березня 2024 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Головуючий суддя ОСОБА_3

Судді: ОСОБА_4

ОСОБА_5