Рішення

від 17.01.2024 по справі 910/14844/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.01.2024Справа № 910/14844/23

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,

при секретарі судового засідання Осьмаку Ю.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДС ЕЛЕКТРОНІКС"

вул. Північно-Сирецька, буд. 1-3, м. Київ, 04136

до Акціонерного товариства "Райффайзен Банк"

вул. Алмазова Генерала, 4А, м. Київ, 01011

про визнання дій неправомірними та зобов`язання здійснити зарахування грошових коштів

За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДС ЕЛЕКТРОНІКС" (далі - ТОВ "Хімекс Лімітед", позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" (далі - АТ "Райффайзен Банк", відповідач), у якому просить суд:

1. Визнати неправомірними дії Акціонерного товариства "Райфайзен Банк", а саме відмову у зарахуванні грошових коштів на рахунок Позивача у розмірі 4145068,77 російських рублів, які надійшли у якості оплати за експортним контрактом № 90 від 11.10.2021 року та 5895770,00 російських рублів, які надійшли у якості оплати за експортним контрактом №91 від 01.11.2021 року.

2. Зобов`язати Акціонерне товариство "Райффайзен Банк" здійснити зарахування грошових коштів на рахунок Позивача, шляхом обміну цих коштів на міжнародному валютному ринку на іншу валюту (крім російських рублів/білоруських рублів) у розмірі 4145068,77 російських рублів, які надійшли у якості оплати за експортним контрактом № 90 від 11.10.2021 року та 5895770,00 російських рублів , які надійшли у якості оплати за експортним контрактом №91 від 01.11.2021 року.

Ухвалою суду від 25.09.2023 позовну заяву залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків.

03.10.2023 від позивача надійшла заява про усунення недоліків на виконання ухвали суду від 25.09.2023.

Ухвалою Господарського суду м. Києва № 910/14844/23 від 06.10.2023 відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 01.11.2023.

26.10.2023 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в котрому проти задоволення позовних вимог заперечує.

01.11.2023 позивачем подано до суду відповідь на відзив.

Протокольною ухвалою суду від 29.11.2023 суд закрив підготовче провадження та за погодженням із сторонами призначив справу до судового розгляду по суті на 13.12.2023.

Протокольною ухвалою суду від 13.12.2023 судом оголошено перерву у розгляді справи по суті до 17.01.2024.

У судове засідання 17.01.2024 з`явився представник позивача та підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив їх задовольнити. Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні 17.01.2024 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку, вважає що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Між Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (як банком) (наразі - Акціонерне товариство «РАЙФФАЙЗЕН БАНК») та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДС ЕЛЕКТРОНІКС» (як клієнтом) було укладено договір банківського обслуговування № 2930152 від 26.07.2017 року за умовами якого Банком надаються Клієнту послуги зокрема, з відкриття та розрахунково-касового обслуговування рахунків, випуску та обслуговування платіжних карток, дистанційне обслуговування поточних рахунків за допомогою Системи «Клієнт-Банк», приймання вкладів, договірне списання коштів з поточних рахунків на умовах «Регулярний переказ коштів», інформаційні послуги тощо. Договір укладений на невизначений строк. Договір може бути розірваний за згодою Сторін, за ініціативою однієї з Сторін або у випадках, передбачених законодавством України.

Як стверджує позивач, 11 жовтня 2021 року між ТОВ «ДС Електронікс Україна - (Продавець) та ТОВ «ІМАКСТРЕЙД» Російська Федерація - (Покупець) було укладено експортний контракт № 90.

01 листопада 2021 року між ТОВ «ДС Електронікс» - Україна (Продавець) та ТОВ «ІМАКСТРЕЙД» Російська Федерація - (Покупець) було укладено експортний контракт №91.

Позивач зазначає, що за вищезазначеними контрактами, Продавцем був поставлений товар Покупцеві до 24.02.2022 року.

Звертаючись із позовом, позивач вказує, що на підставі платіжних доручень № 14 від 07.09.2022 року (за контрактом № 90) та №15 від 20.09.2022 року (за контрактом № 91) Покупцем було здійснено перерахування коштів Позивачу 07.09.2022 року у розмірі 4145068,77 російських рублів по контракту № 90 від 11.10.2021 року та 21.09.2022 року було здійснено перерахування грошових коштів по контракту № 91 від 01.11.2021 року у розмірі 5895770,00 російських рублів.

Однак, позивач наголошує, що вказані вище кошти станом на день подання позовної заяви так і не були зараховані на клієнтський рахунок. Відмову зараховувати кошти банк обґрунтував, зокрема, внутрішньою політикою банку та тим, що валюта не підпадає під виключення підпункту 2 пункту 17-2 Постанови N18, а продаж російських рублів та зарахування переказів на рахунок товариства у іншій валюті не здійснюється Банком.

Заперечуючи проти заявленого позову відповідач посилався, зокрема, на таке:

- банк повідомив клієнта, що якщо ж кошти за такою експортною операцією надходять в російських рублях, то така операція не є виключенням із заборони, встановленої пунктом 17 Постанови № 17. В цьому випадку, положення пункту 17-2 Постанови № 18 лише дозволяють (тобто надають право) банкам здійснити обмін цих коштів на міжнародному валютному ринку на іншу валюту, проте не встановлюють обов`язку (зобов`язують) банки здійснити такий обмін, а також не встановлюють граничного строку для банків для здійснення такого обміну;

- лише у разі здійснення Банком обміну на міжнародному валютному ринку російських рублів, що надійшли клієнту за експортною операцією, на іншу валюту, Банк має право зарахувати кошти в іншій валюті на рахунок клієнта відповідно до підпункту 2 пункту 17-2 Постанови № 18. Якщо здійснити такий обмін не виявляється можливим, кошти в російських рублях не підлягають зарахуванню на рахунок клієнта з урахуванням встановленої заборони у пункті 17 Постанови № 18.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

За приписами ч. 1, 3 ст. 1068 Цивільного кодексу України передбачено, що Банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.

За змістом ст. 1074 Цивільного кодексу України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, замороження активів, що пов`язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.

Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Із змісту ст. 525 ЦК України випливає, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи фактичних даних, 26.07.2017 року між Банком та Позивачем було укладено Угоду № 2930152 (надалі - Угода).

Відповідно до п.1 Угоди, Договір банківського обслуговування (Договір) - ця Угода разом з Публічною пропозицією, Правилами, Тарифами, Заявами, всіма додатками та додатковими договорами/угодами до них.

Відповідно до п. 1.4. Угоди, перелік Послуг, порядок та умови надання Банком Послуг Клієнтам малого та мікробізнесу за Договором, права та обов`язки Банку та Клієнта, порядок розрахунків та відповідальність Сторін, додаткові підстави відмови від Договору та/або припинення надання Послуг, а також інші особливості надання окремих Послуг визначається в Правилах банківського обслуговування клієнтів малого та мікробізнесу - юридичних осіб в АТ «Райффайзен Банк Аваль» (Правила), які оприлюднюється на сайті Банку.

Відповідно до п. 2 Угоди, підписанням цієї Угоди Клієнт приймає Публічну пропозицію АТ «Райффайзен Банк Аваль» про надання Послуг в порядку та на умовах, викладених в Правилах, та висловлює повну та безумовну згоду з її умовами.

Підписанням Угоди сторони безумовно визнають, що Публічна пропозиція, Угода, Правила, Тарифи, Заяви разом зі всіма змінами, додатками та додатковими договорами/угодами до них у сукупності є Договором банківського обслуговування, складають його зміст, мають обов`язкову силу та застосовуються до відносин Сторін так само, якби їх було викладено безпосередньо в тексті цього документу. Договір банківського обслуговування є укладеним з дати підписання Сторонами Угоди та скріплення печатками Банку і Клієнта (за наявності).

На виконання умов Договору банківського рахунку, Банком відповідно до заяви Позивача від 07.12.2020р., відкрито рахунки в доларах США та російських рублях та здійснюється їх розрахунково-касове обслуговування.

Відповідно до п. 5 розділу II Інструкції про порядок валютного нагляду банків за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, затвердженій Постановою Правління НБУ № 7 від 02.01.2019 (далі -Інструкція НБУ № 7), банк згідно з вимогами цієї Інструкції здійснює валютний нагляд за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів резидента, які передбачають розрахунки в грошовій формі (уключаючи розрахунки резидента з нерезидентом на території України), що здійснюються через цей банк.

На виконання вимог Інструкції НБУ № 7 у зв`язку із отримання від Національного банку України реєстру митних декларацій (МД) з інформацією про експортні операції Позивача Банком здійснювався валютний нагляд за дотриманням Позивачем граничних строків розрахунків за операціями Позивача з експорту продукції:

за контрактом № 90 від 11.10.2021, укладеним між Позивачем та ТОВ «ІМАКСТРЕЙД» (резидент російської федерації). Додаткова угода № 30/11/2021 від 30.11.2021р. до контракту № 90 від 11.10.2021р. Додаткова угода № 1 від 05.08.2022р. до контракту № 90 від 11.10.2021р. Валютою цього Контракту є долар США, валютою платежу є російський рубль;

за контрактом № 91 від 01.11.2021р. укладеним між Позивачем та ТОВ «ІМАКСТРЕЙД» (резидент російської федерації). Додаткова угода № 30/11/2021 від 30.11.2021р. до контракту № 91 від 01.11.2021р. Додаткова угода № 1 від 14.08.2022р. до контракту № 91 від 01.10.2021р. Валютою цього Контракту є долар США, валютою платежу є російський рубль.

07.09.2022 року на кореспондентський рахунок Банку в російських рублях були зараховані кошти в сумі 4 145 068,77 рублів згідно SWIFT повідомлення від 09.09.2022 від ТОВ «ІМАКСТРЕЙД» на користь Позивача, як оплата згідно Контракту № 90 від 11.10.2021.

21.09.2022 на кореспондентський рахунок Банку в російських рублях були зараховані кошти в сумі 5 895 770,00 рублів згідно SWIFT повідомлення від 21.09.2022 від ТОВ «ІМАКСТРЕЙД» на користь Позивача як оплата згідно Контракту № 91 від 01.11.2021.

Заперечуючи проти позову, Банк стверджує, що вказані грошові кошти в російських рублях, які надійшли за вищезазначеними зовнішньоекономічними контрактами на користь Позивача від компаній - резидентів російської федерації, не підлягали зарахуванню на поточний рахунок Позивача в Банку у зв`язку із встановленою Національним банком України в пункті 17 Постанови Правління Національного банку України від 24.02.2022 № 18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану" (із змінами) (далі - Постанова № 18) забороною здійснення валютних операцій з використанням російських рублів та учасником якої є юридична особа, яка має місцезнаходження в російській федерації. Вказані валютні операції Позивача в російських рублях також не відносились до виключень із заборони, які встановлені пунктом 17-2 Постанови № 18, а Банку лише дозволялось здійснити обмін таких російських рублів на іншу валюту на міжнародному валютному ринку для їх подальшого зарахування на рахунок Позивача (детальніше буде наведено у розділі II Відзиву).

У відповідь на звернення Позивача до Банку (лист Позивача № 97/23 від 12.07.2023 долучені до позову) щодо зарахування коштів за експортними контрактами в російських рублях на його рахунок, Банк повідомив Позивача листом № 81-26-4/1665 від 21.07.2023, що у зв`язку із внесеними змінами до пункту 4-1 Постанови Правління Національного банку України № 23 від 25.02.2022 «Про деякі питання діяльності банків України та банківських груп», а саме обмеженнями можливості проведення Банком з материнським банком (нерезидентом) операцій з обміну іноземної валюти виключно операціями у межах 1 -ї групи Класифікатора іноземних валют та банківських металів, Банк позбавлений права здійснювати обмін коштів, що надійшли із-за кордону в російських рублях на міжнародному валютному ринку на іншу іноземну валюту (крім російських/білоруських рублів) для її подальшого зарахування на рахунки клієнтів в порядку, визначеному п.п. 2 п. 17-2 Постанови № 18.

Банк також позбавлений можливості повернути дані платежі в російських рублях відправникам - резидентам російської федерації враховуючи встановлену пунктом 14 Постанови № 18 заборону банкам здійснювати транскордонні перекази валютних цінностей з України.

Заперечуючи проти позову Банк зазначає, що на даний час, зазначені кошти в російських рублях в сумах 4 145 068,77 рублів та 5 895 770,00 рублів обліковуються на внутрішньобанківському рахунку Банку за операціями з клієнтами банку та можуть бути зараховані на рахунок Позивача після скасування нормативних обмежень або після здійснення Банком їх обміну на іншу іноземну валюту відповідно до наданого п.п. 2 п. 17-2 Постанови № 18 права, та за умови наявності у Банку такої можливості.

Позивач, не погоджуючись із діями Банку, посилаючись на підпункт 2 пункту 17-2 Постанови № 18 та умови договору, вважає, що Банком не дотримано вимог законодавства та умов Договору, що проявляється у не зарахуванні російських рублів на рахунок клієнта та не здійснення обміну цих коштів на міжнародному валютному ринку на іншу валюту (крім російських/білоруських рублів), у зв`язку із чим він звернувся із даним позовом та просить визнати неправомірними дії Банку щодо відмови в зарахуванні грошових коштів на рахунок Позивача у розмірі 4 145 068,77 російських рублів, які надійшли по експортному контракту № 90 від 11.10.2021р. та 5 895 770,0 російських рублів, які надійшли по експортному контракту № 91 від 01.11.2021р. та зобов`язати Банк здійснити зарахування вказаних коштів на рахунок позивача, шляхом обміну цих коштів на міжнародному валютному ринку на іншу валюту (крім російських/білоруських рублів).

Натомість, обґрунтовуючи заявлений позов ТОВ "ДС ЕЛЕКТРОНІКС" наголошує, що спірна фінансова операція не повинна підпадати під заборону, оскільки є виключенням відповідно до пп. 2 п. 17-2 Постанови Правління Національного банку України № 18 від 24.02.2022 "Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану", а саме:

- переказ коштів (крім російських рублів та білоруських рублів) на рахунки резидентів у банках за операціями з експорту товарів, повернення коштів за операціями з імпорту товарів. У разі надходження коштів із за кордону в російських рублях/білоруських рублях за такими операціями банку дозволяється здійснити обмін цих коштів на міжнародному валютному ринку на іншу валюту (крім російських рублів/білоруських рублів) для її подальшого зарахування на рахунки клієнта.

Відповідно до частин першої та другої статті 1068 ЦК України банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідної платіжної інструкції, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунку або законом.

Таким чином, правовідносини щодо здійснення платіжних операцій за поточним рахунком є договірними, до яких мають бути застосовані, зокрема, як загальні положення Кодексу про зобов`язання та договір, так банківські правила, якими є нормативно-правові акти у сфері банківської діяльності (що випливає із змісту частини першої статті 1059 ЦК України).

Основу цивільного законодавства України становить Конституція України (частина перша статті 4 ЦК України).

У частині п`ятій цієї статті передбачено, що інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.

Тлумачення статті 4 ЦК України свідчить, що у ній встановлено повний перелік нормативно-правових актів, якими можуть регулюватися цивільні відносини. Крім Конституції України, Цивільного кодексу України та інших законів України, цивільні відносини можуть регулюватися, за загальним правилом, лише такими підзаконними актами, як: акти Президента України, видані у випадках, установлених виключно Конституцією України; постанови Кабінету Міністрів України, що не суперечать положенням Цивільного кодексу України та інших законів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням Цивільного кодексу України, або іншому закону, мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу або іншого закону. Інші органи державної влади України та органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативні акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, установлених Конституцією України та законом. Таким чином можливість видання актів цивільного законодавства на підзаконному рівні для зазначених органів суттєвим чином обмежена (пункт 24.32 постанови Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 908/2587/20).

Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, юридичних та для фізичних осіб (частина друга статті 56 Закону України "Про Національний банк України").

Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно із законом пом`якшують або скасовують відповідальність (частина друга статті 56 Закону України "Про Національний банк України").

Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. При виконанні своєї основної функції Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі (частина друга статті 6 Закону України "Про Національний банк України").

Перелік інших функцій, наведено у статті 7 цього Закону, згідно з якою, зокрема, Національний банк виконує такі функції: встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна (пункт 4); здійснює валютне регулювання, визначає порядок виконання операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний нагляд за уповноваженими установами (пункт 14 з 01.08.2022); здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний нагляд за банками, а також небанківськими фінансовими установами та операторами поштового зв`язку, які отримали ліцензію на здійснення валютних операцій (пункт 14 у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої статті 51 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківські розрахунки проводяться у готівковій та безготівковій формах згідно із правилами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку України.

Правові засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, права та обов`язки суб`єктів валютних операцій і уповноважених установ, встановлює відповідальність за порушення ними валютного законодавства в Україні визначає Закон України "Про валюту і валютні операції".

Відповідно до ч. 1 ст. 1 вказаного Закону, валютні операції: 2) валютне регулювання - діяльність Національного банку України та в установлених цим Законом випадках Кабінету Міністрів України, спрямована на регламентацію здійснення валютних операцій суб`єктами валютних операцій і уповноваженими установами; 14) уповноважені установи - банки, небанківські фінансові установи та оператори поштового зв`язку, які отримали ліцензію Національного банку України згідно з цим Законом.

Як зазначено у ч. 7 ст. 11 Закону України "Про валюту і валютні операції", уповноважені установи є агентами валютного нагляду, підзвітними Національному банку України. Порядок здійснення валютного нагляду агентами валютного нагляду встановлюються Національним банком України.

Відповідно до п. 14 ст. 7 Закону України "Про Національний банк України" до функції Національного банку України відноситься здійснення валютного регулювання, визначення порядку виконання операції ви наземні валюті, організація і здійснення валютного нагляду за уповноваженими установами.

Валютні операції за рахунками користувачів здійснюються відповідно до валютного законодавства та нормативно-правових актів Національного банку з питань здійснення операцій з валютними цінностями (абзац дев`ятий пункту 24 розділу I Інструкції про порядок відкриття та закриття рахунків користувачам надавачами платіжних послуг з обслуговування рахунків, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 29 липня 2022 року № 162).

У частині першій статті 4 Закону України "Про валюту і валютні операції", що встановлює гарантії свободи здійснення валютних операцій, визначено, що валютні операції здійснюються без обмежень відповідно до законодавства України, крім випадків, встановлених законами України, що регулюють відносини у сферах забезпечення національної безпеки, запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму чи фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, виконання взятих Україною зобов`язань за міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також випадків запровадження Національним банком України відповідно до цього Закону заходів захисту.

Порядок проведення розрахунків за валютними операціями визначається Національним банком України (частина четверта статті 5 Закону України "Про валюту і валютні операції").

У період запровадження воєнного стану такий порядок регулює постанова НБУ № 18, яка, зокрема, передбачає припинення здійснення валютних операцій з резидентами країни - агресора та її союзника, крім випадків, передбачених цією постановою. Ця постанова є нормативно-правовим актом, який впроваджує обмеження, які банки та їх клієнти мають дотримуватися під час проведення відповідних операцій.

24.02.2022 року Указом Президента України N 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", у зв`язку з військовою агресію Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан.

За приписами п. 20 ч. 1 cт. 7 Закону України "Про Національний банк України", Національний банк визначає особливості функціонування банківської системи України, діяльності небанківських фінансових установ та інших осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги, регулювання та нагляд за діяльністю яких здійснює Національний банк, здійснення нагляду, в тому числі валютного, за такими особами у разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснює мобілізаційну підготовку системи Національного банку.

24.02.2022 року Постановою № 18 Національного банку України "Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану" встановлено правила роботи банків з урахуванням обмежень, визначених цієї Постановою.

Пунктом 2 Постанови № 18 встановлено заборону Банкам проводити операції, що порушують визначені цією постановою обмеження.

Так, пунктом 17 Постанови № 18 встановлено, що уповноваженим установам забороняється здійснювати будь-які валютні операції:

1) з використанням російських рублів та білоруських рублів;

2) учасником яких є юридична або фізична особа, яка має місцезнаходження (зареєстрована/постійно проживає) в Російській Федерації або в Республіці Білорусь;

3) для виконання зобов`язань перед юридичними або фізичними особами, які мають місцезнаходження (зареєстрована/постійно проживає) в Російській Федерації або в Республіці Білорусь.

При цьому, відповідно до п. 17-2 Постанови № 18 заборони, визначені в пункті 17 цієї постанови, не поширюються на:

- переказ коштів (крім російських рублів та білоруських рублів) на спеціальний рахунок Національного банку України для збору коштів на підтримку Збройних сил України та або на рахунки Кабінету міністрів України, міністерств та інших державних органів України;

- переказ коштів (крім російських рублів та білоруських рублів) на рахунки резидентів у банках за операціями з експорту товарів, повернення коштів за операціями з імпорту товарів. У разі надходження коштів із за кордону в російських рублях/білоруських рублях за такими операціями банку дозволяється здійснити обмін цих коштів на міжнародному валютному ринку на іншу валюту (крім російських рублів/білоруських рублів) для її подальшого зарахування на рахунки клієнта.

- переказ коштів (крім російських рублів та білоруських рублів) на території України з метою здійснення соціальних виплат, виплати заробітної плати, оплати комунальних послуг, сплати податків, зборів та інших обов`язкових платежів;

- переказ кошів (крім російських рублів та білоруських рублів) за валютними операціями фізичних осіб, зазначених у підпунктах 3 та 12 пункту 15 цієї постанови;

- операції із зарахування надходжень кошів (уключаючи надходження коштів у російських рублях / білоруських рублях) із-за кордону на кореспондентський рахунок банку, відкритий іншому банку на території України;

- переказ коштів на території України з рахунку юридичної/фізичної особи, яка має місцезнаходження (зареєстрована/постійно проживає) у Російській Федерації або в Республіці Білорусь [поточного, вкладного (депозитного) рахунку, рахунку умовного зберігання (ескроу), на інший власний поточний рахунок такої особи (крім кошів у російських рублях / білоруських рублях);

- операції з продажу на території України юридичною/фізичною особою, яка має місцезнаходження (зареєстрована/постійно проживає) у Російській Федерації або в Республіці Білорусь, безготівкової іноземної валюти, крім російських рублів та білоруських рублів;

- переказ на території України гривні з метою сплати банку комісій та інших платежів за здійснення банком операцій з надання банківських та інших фінансових послуг, а також гривні/іноземної валюти (крім російських рублів та білоруських рублів) з метою виконання власних зобов`язань за кредитними договорами (уключаючи проценти) перед банками.

Стаття 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" визначає експорт товарів як продаж товарів українськими суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб`єктам господарської діяльності (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України.

При цьому під терміном "товар" розуміється будь-яка продукція, послуги, роботи. права інтелектуальної власності та інші немайнові права, призначені для продажу (оплатної передачі).

Суд також вважає за необхідне наголосити, що відповідно до Постанови Кабінету міністрів України № 187 від 03.03.2022 "Про забезпечення захисту цих національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресію Російської Федерації", встановлено мораторій (заборону) на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є, зокрема, юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства Російської Федерації. Правочини (у тому числі довіреності), укладені з порушенням мораторію, визначеного пунктом 1 вказаної постанови, у тому числі якщо ними передбачається відповідне відчуження у майбутньому, є нікчемними.

Норми Постанови № 187 щодо мораторію (заборони) виконання зазначених в ній зобов`язань/здійснення дій мають виконуватися всіма юридичними та фізичними особами, оскільки відповідно до статті 49 Закону України "Про Кабінет міністрів України" Кабінет міністрів України на основі та на виконання Конституції, законів України, актів Президента України, постанов Верховної ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти, зокрема постанови.

Відповідно до п. 13.2. ст. 13 глави 2 правил банківського обслуговування суб`єктів господарювання - клієнтів корпоративного бізнесу в АТ "РАЙФФАЙЗЕН БАНК", які є невід`ємною частиною Публічної пропозиції для суб`єктів господарювання - клієнтів корпоративного бізнесу, та чинна редакція яких офіційно оприлюднено на сайті банку в мережі Інтернет https:/raiffeisen.ua, якщо клієнт здійснює операцію, що містить ознаки Забороненої операції або такої, що підлягає обов`язковому або внутрішньому фінансовому моніторингу, банк на власний розсуд має право відмовитися від проведення операції клієнта, у тому числі повернути клієнту розрахунковий документ (та грошові кошти на рахунок клієнта, якщо їх було списано за такою операцією).

Інформація про Заборонені операції розміщується на сайті Банку в мережі Інтернет https:/raifeisen.ua/about/compliance. Відповідно до Політики Банку до Заборонених операцій віднесено, зокрема, фінансові операції клієнтів, які прямо або опосередковано пов`язані з рф/рб та/або мають наступні ознаки (але не обмежуючись ними), зокрема:

- з оплати на контрагента, який має кінцевого бенефіціарного власника резидента рф/рб;

- з метою приховування реального вигодонабувача - резидента рф/рб;

- з оплати товарів / послуг виробництва (походження) рф/рб;

- з оплати транспортно-експедиційних послуг по території рф/рб;

- пов`язані зі зміною учасників фінансової операції з метою виведення коштів на користь резидентів рф/рб, маскування уникнення обмежень, застосованих до резидентів рф/рб;

- із зарахування виручки від контрагентів-резидентів рф/рб за експорт товарів (продукції. робіт/послуг), що поставлені після 24.02.2022 року;

- пов`язані з іншими випадками, що свідчать про уникнення або сприяння уникненню вимог НБУ.

У Постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.10.2023 у справі №910/11289/22 зроблено наступні висновки:

- НБУ має право обмежувати валютні операції в межах території України, в тому числі забороняти зараховувати на рахунок клієнта-отримувача коштів в іноземній валюті, що надійшли від нерезидента-контрагента, у разі необхідності забезпечення національної безпеки, запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму чи фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, виконання взятих Україною зобов`язань за міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також випадків запровадження Національним банком України відповідно до цього Закону заходів захисту;

- Банк з метою здійснення валютного нагляду за операцією клієнта з переказу коштів в іноземній валюті зобов`язаний виконувати нормативно-правові акти з питань здійснення операцій з валютними цінностями з юридичними особами-нерезидентами, і клієнт не має права вимагати виконання умов договору, якщо це суперечить вимогам чинного законодавства;

- постанова НБУ № 18 є нормативно-правовим актом, який установлює особливості щодо здійснення операцій з валютними цінностями в період запровадження воєнного стану та впроваджує обмеження, які банки та їх клієнти мають дотримуватися під час проведення відповідних операцій;

- постанова НБУ № 18 забороняє Банкам здійснювати будь-які валютні операції учасником яких є юридична або фізична особа, яка має місцезнаходження (зареєстрована/постійно проживає) в російській федерації або в республіці білорусь. Банк не має право здійснювати зарахування коштів, що надійшли від таких осіб на поточний рахунок клієнта в Україні, як платіж за договором оренди вагонів;

- така заборона не є обмеження прав клієнта у розумінні статті 1074 ЦК України, оскільки не стосується порядку розпоряджання грошовими коштами, що були зараховані на рахунки.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (частина четверта статті 11 ГПК України).

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції передбачає: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

Відповідно до практики ЄСПЛ поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у національному законодавстві. Так само, як і матеріальні речі, деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можна розглядати як "право власності" і, таким чином, як "майно" для цілей цього положення. Поняття "майно" не обмежується "існуючим майном" і може також охоплювати активи, у тому числі вимоги, щодо яких заявник може стверджувати про наявність у нього принаймні "законних сподівань" стосовно отримання можливості ефективного користування правом власності. "Сподівання" є "законним", якщо воно ґрунтується або на положенні законодавства, або на нормативно-правовому акті, який стосується відповідного майнового інтересу. У кожній справі питання, яке необхідно розглядати, полягає у тому, чи надали заявнику обставини справи, розглянуті в цілому, право на отримання майнового права, захищеного статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три правила: перше правило, викладене в першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге правило, яке міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення майна й підпорядковує його умовам; третє правило, зазначене в другому абзаці, визначає, що держави мають право, серед іншого, контролювати використання майна відповідно до загальних інтересів. Ці три правила, однак, не є "чіткими" в розумінні того, що вони не є пов`язаними між собою. Друге та третє правила стосуються конкретно визначених випадків втручання у право мирного володіння майном, і тому їх слід тлумачити з огляду на загальний принцип, викладений у першому правилі.

Щоб бути сумісним зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, захід має відповідати трьом умовам: бути законним, переслідувати законну мету та забезпечувати справедливий баланс між загальними суспільними інтересами та основоположними правами особи.

Отже, згідно з Конвенцією, практикою ЄСПЛ, а також Конституцією України та юридичними позиціями Конституційного Суду України, право власності не є абсолютним і може зазнавати обмежень. Однак будь-яке втручання у право власності має ґрунтуватися на законі, мати правомірну мету та бути домірним.

Отже, з огляду на наведені вище обставини суд дійшов висновку, що банк за наявності достатніх підстав відмовив Товариству з обмеженою відповідальністю "ДС ЕЛЕКТРОНІКС" у проведені операції із зарахування коштів у розмірі 4145068,77 російських рублів, які надійшли у якості оплати за експортним контрактом № 90 від 11.10.2021 року та 5895770,00 російських рублів, які надійшли у якості оплати за експортним контрактом №91 від 01.11.2021 року.

У той же час, позивач необґрунтовано посилається на виключення, передбачені підпунктом 2 пункту 17-2 Постанови № 18 як на підставу для виконання відповідачем спірної фінансової операції.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Позивач не довів належними та допустимими доказами свою правову позицію.

З огляду на викладене, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДС ЕЛЕКТРОНІКС" є такими, що задоволенню не підлягають. Решта доводів учасників процесу, їх письмових пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 19.01.2024 року.

Суддя М.О. Лиськов