Рішення

від 19.01.2024 по справі 910/7498/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.01.2024Справа № 910/7498/23

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Фермерського господарства "Аграрні Лани" (Україна, 31622, Хмельницька обл., Чемеровецький р-н, с. Вишнівчик; ідентифікаційний код: 43277431)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Осоіл" (Україна, 02099, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 1; ідентифікаційний код: 40242647)

про зобов`язання вчинити дії та стягнення 28 855,02 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фермерське господарство "Аграрні Лани" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Осоіл" (далі - відповідач) про зобов`язання вчинити дії та стягнення 28 855,02 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором поставки нафтопродуктів № 15/02/22 від 15.02.2022, що полягає у відмові поставити позивачу товар вартістю 288 552,00 грн, відповідно до умов вказаного договору, та наявністю підстав для стягнення з відповідача штрафу в розмірі 28 855,02 грн за несвоєчасну доставку товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.05.2023 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визнано судом малозначною, постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

12.06.2023 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що у позивача відсутня ліцензія на торгівлю пальним, у зв`язку з чим відповідач не мав права поставити позивачу оптову партію пального, а також невиконанням позивачем умов пунктів 1.5, 1.6, 2.2 Договору щодо надання заявки на поставку товару з конкретними умовами постачання. Крім того відповідач посилається на наявність обставин непереборної сили, що є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив у встановлений судом строк не скористався.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною восьмою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

15.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Осоіл" (постачальник) та Фермерським господарством "Аграрні Лани" (покупець) було укладено Договір поставки нафтопродуктів № 15/02/22 (далі - Договір), згідно з п. 1.1 якого постачальник зобов`язується передати покупцю у власність нафтопродукти, а покупець прийняти та оплатити нафтопродукти на умовах, викладених у Договорі, найменування, кількість та ціна яких вказується в накладних документах на товар та додатках до Договору, які оформлюються на кожну окрему партію товару.

Номенклатура товару, його кількість та ціна встановлюється сторонами за обопільною згодою на базі письмової/усної заявки покупця і зазначаються в розрахункових документах (рахунках-фактурах) та/чи в відвантажувальних документах (видаткових накладних) на товар, які складають невід`ємну частину Договору (п. 1.2 Договору).

У п. 1.6 Договору визначено, що ціна на товар встановлюється у Додатках до Договору на кожну окрему партію товару.

До ціни також можуть бути включені вартість доставки товару та вартість забезпечення охорони вантажу, у разі виявлення бажання покупцем щодо надання додаткових послуг (підп. 1.6.1 п. 1.6 Договору).

За умовами пунктів 2.1, 2.3 Договору товар поставляється погодженими партіями відповідно до рахунку-фактури на поставку тієї чи іншої партії товару. Поставка товару підтверджується видатковими накладними на товар, підписаними представниками обох сторін. Постачання товару (кожної окремої його партії), в рамках цього Договору здійснюється на умовах: FCA, EXW, CPT. Конкретна умова постачання тієї чи іншої партії товару визначається в Додатку до Договору на підставі заявки покупця. EXW (Франко завод) - зобов`язання постачальника щодо поставки товару вважаються виконаними і ризики випадкового пошкодження, втрати та загибелі товару переходять від постачальника до покупця з моменту відвантаження товару. FCA (Франко перевізник) - перехід ризиків відбувається в момент передачі товару перевізнику на складі постачальника. В рамках базису FCA - резервуар нафтобази зберігання, вказаний постачальником, вивіз товару транспортом (та за рахунок) покупця. CPT (перевезення сплачене до) - перехід ризиків відбувається в момент доставки/передачі перевізнику. Постачальник організовує доставку та включає вартість доставки, відвантаження та завантаження товару додатково, у загальну вартість товару.

Відповідно до п. 3.2 Договору товар вважається переданий постачальником і прийнятий покупцем по кількості та якості - відповідно до технічних і інших умов нормативно-технічних актів (паспорт, сертифікат заводу-виробника), товарно-транспортних або накладних документів (накладна та/або акт приймання передачі), у відповідності з вибраним базисом поставки товару з урахуванням умов Інструкції з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики № 271/121 від 04.06.2007, Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску і обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України, затвердженої спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки, Міністерства транспорту та зв`язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики № 281/171/578/155 від 20.05.2008, а також згідно з умовами даного Договору та додаткових угод до нього.

Пунктом 4.2 Договору визначено, що покупець зобов`язується оплатити повну вартість партії в розмірі 100% (в тому числі ПДВ) за товар в сумі, відображеній в рахунках-фактурах наданих постачальником, до дати бажаного відвантаження товару.

Пунктами 6.1, 6.2 Договору передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання будь-якого з положень цього Договору, якщо це невиконання стало наслідком причин, які виникли незалежно від волі сторін після укладення Договору і настання або дію яких, а також наслідки, не можна передбачити або попередити розумними методами, які знаходились поза сферою контролю сторони, що не виконує зобов`язання, через подібні стихійні лиха, громадські безпорядки, страйки, закриття портів, залізничних доріг, ембарго, втручання зі сторони влади, в тому числі видання актів державними органами, війни і військові дії, повстання, мобілізації, епідемії (епізоотії), пожежі, обрив електросіток, вибухів, дорожніх і природних катастроф, а також їх наслідків і інших подій, які повинні бути підтверджені висновками торгово-промислової палати регіону, про дії обставин непереборної сили. При цьому термін виконання зобов`язань по Договору переноситься на період, протягом якого діяли такі обставини. Якщо ці обставини будуть продовжуватись більше 3-х місяців, то кожна із сторін має право відмовитись від подальшого виконання зобов`язань по Договору і в цьому випадку взаємні розрахунки будуть проведені по факту і жодна зі сторін не буде мати права на відшкодування іншою стороною можливих збитків. Сторона, яка не має можливості виконувати зобов`язання по Договору, повинна про настання або закінчення форс-мажорних обставин негайно, але не пізніше 10 днів, повідомити другу сторону. Не повідомлення або несвоєчасне повідомлення про настання або припинення форс-мажорних обставин позбавляє сторону права на них посилатись.

Договір набирає чинності з дати укладення та діє 12 місяців, а в частині розрахунків до повного їх проведення (п. 7.1 Договору).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору відповідач виставив позивачеві рахунок № 33 від 15.02.2022 на оплату наступного товару: "Дизельне паливо Євро (Код УКТ ЗЕД 2710194300)" у кількості 10 000 л загальною вартістю 327 900,00 грн (з ПДВ).

Відповідно до платіжного доручення № 12 від 15.02.2022 позивач сплатив відповідачеві 327 900,00 грн за вказаний товар.

Як зазначає позивач, у березні 2022 року відповідач поставив позивачеві товар у кількості 1 200 л. Решта товару поставлена не була.

Листом № 01/08/22-1 від 01.08.2022 відповідач повідомив позивача про настання обставин непереборної сили.

06.09.2022 позивач звернувся до відповідача із претензією від 30.08.2022, у якій просив надіслати угоду про розірвання Договору та повернути попередню оплату в сумі 327 900,00 грн.

У відповідь, листом № 19/09/22-1 від 19.09.2022 відповідач повідомив, що Договір не може бути розірвано достроково та, посилаючись на п. 6.1 Договору, зазначив, що він вишукує фінансові можливості для виконання умов Договору до його завершення.

У подальшому позивач направив відповідачеві вимогу від 18.11.2022, відповідно до якої вимагав у семиденний строк здійснити поставку товару в кількості 8 800 л.

Відповідач вказану вимогу отримав 15.12.2022, проте відповіді не надав.

З огляду на неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань, позивач звернувся з даним позовом до суду та просить зобов`язати відповідача поставити товар - дизельне паливо в кількості 8 800 л за ціною 32,79 грн за літр з ПДВ загальною вартістю 288 552,00 грн в пункт призначення: вул. 8-березня, 26А, с. Вишнівчик, Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, а також стягнути з відповідача на свою користь штраф в розмірі 28 855,20 грн за прострочення поставки товару.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина перша статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Суд встановив факт перерахування позивачем на рахунок відповідача грошових коштів у сумі 327 900,00 грн в якості передоплати за товар відповідно до рахунку № 33 від 15.02.2022, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 12 від 15.02.2022.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Приписами статті 664 Цивільного кодексу України визначено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

У постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17 викладено висновок щодо застосування статті 693 Цивільного кодексу України. Так, Верховний Суд зазначив, що зі змісту частин першої та другої цієї статті вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки є виключно правом покупця, а не продавця. Водночас волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову. Отже застосування частини другої статті 693 Цивільного кодексу України залежить від обставин виконання договору зобов`язаною стороною.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (стаття 73 Господарського процесуального кодексу України).

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Тобто в цьому разі мається на увазі достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Тобто обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Поставка товару відбувається у відповідності до заявки покупця (позивача), яка в силу п. 1.2 Договору може бути викладена в усній або письмовій формах.

З урахуванням викладеного, суд критично оцінює твердження відповідача про ненадання позивачем такої заявки. Більше того, як зазначає позивач і не спростовує відповідач, частина товару в кількості 1 200 л була поставлена відповідачем, що свідчить про суперечливість тверджень відповідача.

З цих же підстав суд відхиляє доводи відповідача про відсутність у позивача ліцензії на торгівлю пальним та зазначає, що суб`єкти господарювання, які закуповують пальне для власних потреб (без мети його реалізації іншим особам) не зобов`язані отримувати ліцензію на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання відповідно до положень Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального".

Зі змісту пунктів 1.7, 2.2 Договору вбачається, що сторони узгодили постачання на умовах EXW, FCA, CPT (відповідно до Інкотермс у редакції 2010 року), які передбачають різний набір прав та обов`язків сторін.

Позивач просить суд зобов`язати відповідача поставити товар у названий пункт призначення, що відповідає базису поставки CPT, який передбачає обов`язок продавця оплатити витрати, пов`язані з перевезенням товару до відповідного пункту призначення.

Згідно з п. 5 ч. 3 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України відзив на позовну заяву повинен містити заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права.

Відповідачем, у свою чергу, належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано (зокрема щодо умов поставки), як і не надано доказів, які б свідчили про виконання ним зобов`язання з передачі спірного товару в повному обсязі.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З огляду на викладене, а також зважаючи на те, що заявка на поставку спірного товару була надана усно, поставка товару на умовах базису CPT передбачена умовами Договору і відповідач не висловив заперечень щодо поставки товару саме на цих умовах, суд, беручи до уваги те, що примусове виконання обов`язку в натурі є одним із передбачених ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способів захисту цивільних прав та інтересів, дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо зобов`язання відповідача поставити товар в кількості 8 800 л за ціною 32,79 грн за літр з ПДВ на загальну суму 288 552,00 грн в пункт призначення: вул. 8-березня, 26А, с. Вишнівчик, Чемеровецького району Хмельницької області.

Суд також зазначає, що відповідно до частини першої статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

У постанові Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 910/16750/18 викладено правову позицію, за якою закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору, що прямо передбачено частиною четвертою статті 631 Цивільного кодексу України. Проте поняття "строк дії договору" та "строк виконання зобов`язання" не є тотожними.

Згідно зі статтями 598, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України, частиною першою статті 202 Господарського кодексу України такою умовою є виконання, проведене належним чином. При цьому слід розрізняти припинення безпосередньо дії договору та припинення зобов`язань, визначених ним.

Відповідно до частин 1, 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів (ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України).

Тобто можливе звільнення від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Зазначаючи про наявність обставин непереборної сили, які є підставою для відстрочення виконання зобов`язання за цим Договором та звільнення від відповідальності за його неналежне виконання, відповідач посилається на положення розділу 6 Договору, водночас не надає доказів повідомлення позивача по неможливість виконання своїх договірних зобов`язань, у порядку та строк передбачені положеннями пункту 6.2 Договору.

Твердження відповідача про те, що він повідомив позивача про наявність форс-мажорних обставин листом № 01/08/22-1 від 01.08.2022 суд оцінює критично, з огляду на те, що у цьому повідомленні зазначено про настання форс-мажорних обставин 24.02.2022 та не обґрунтовано причин неможливості заявити про них раніше, а також зміст цього повідомлення дає підстави для висновку, що його надіслано вже після прострочення виконання зобов`язання та пред`явлення вимог позивачем.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

У п. 1 ч. 1 ст. 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Частина друга статті 218 Господарського кодексу України також містить визначення непереборної сили як надзвичайних і невідворотних обставин.

Згідно зі статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

За визначенням, наведеним у пп. 3.1.1 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженому рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 № 40(3) форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (Force Majeure) - це надзвичайні та невідворотні обставини, які об`єктивно впливають на виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків за законодавчими і іншими нормативними актами, дію яких неможливо було передбачити та дія яких унеможливлює їх виконання протягом певного періоду часу.

Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків. Непереборна сила (форс-мажорна обставина) повинна мати ознаки надзвичайності і невідворотності.

При цьому сторона, яка не виконує зобов`язання, повинна довести існування конкретних обставин, які мають непереборний характер і які унеможливили виконання зобов`язання.

Відповідач вважає, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України настали форс-мажорні обставини, які засвідчені Торгово-промисловою палатою України листом № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.

Водночас сам по собі воєнний стан в Україні, зокрема ведення бойових дій на території України, не є безумовною підставою ні для припинення зобов`язань, ні для звільнення від їх виконання.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.06.2023 у справі № 925/1238/22.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 в справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд й у постанові від 16.07.2019 в справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем за Договором, як і не доведено причинно-наслідкового зв`язку між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором, відтак доводи відповідача про неможливість виконання зобов`язань через вплив обставин непереборної сили та відсутність підстав для стягнення неустойки суд не може визнати обґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з п. 5.4 Договору у разі прострочення постачальником строків поставки товару, постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 10% від вартості непоставленого у строк товару.

Як встановлено судом, відповідач прострочив виконання зобов`язання з поставки товару і таке прострочення досі триває, що зумовлює для нього настання правових наслідків у вигляді сплати штрафу в розмірі 10% від вартості не поставленого товару.

Отже обґрунтованим та таким, що підлягає стягненню з відповідача є штраф в розмірі 28 855,20 грн.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак порушене право позивача підлягає відновленню шляхом зобов`язання відповідача поставити позивачу товар - дизельне пальне в кількості 8 800 л за ціною 32,79 грн за літр з ПДВ загальною вартістю 288 552,00 грн в пункт призначення: вул. 8-березня, 26А, с. Вишнівчик, Чемеровецького району Хмельницької області, а також стягнення з відповідача на користь позивача штрафу в розмірі 28 855,20 грн.

Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 4 761,11 грн, відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.

Враховуючи, що позивачем сплачено судовий збір в більшому розмірі, ніж передбачено законом, переплата в сумі 606,89 грн може бути йому повернута в порядку ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Осоіл" (Україна, 02099, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 1; ідентифікаційний код: 40242647) поставити Фермерському господарству "Аграрні Лани" (Україна, 31622, Хмельницька обл., Чемеровецький р-н, с. Вишнівчик; ідентифікаційний код: 43277431) дизельне паливо Євро в кількості 8 800 (вісім тисяч вісімсот) літрів за ціною 32,79 грн за літр з ПДВ на загальну суму 288 552 (двісті вісімдесят вісім тисяч п`ятсот п`ятдесят дві) грн 00 коп. в пункт призначення: вул. 8-березня, 26А, с. Вишнівчик, Чемеровецького району Хмельницької області.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Осоіл" (Україна, 02099, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 1; ідентифікаційний код: 40242647) на користь Фермерського господарства "Аграрні Лани" (Україна, 31622, Хмельницька обл., Чемеровецький р-н, с. Вишнівчик; ідентифікаційний код: 43277431) штраф в розмірі 28 855 (двадцять вісім тисяч вісімсот п`ятдесят п`ять) грн 20 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 761 (чотири тисячі сімсот шістдесят одна) грн 11 коп.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 19.01.2024

Суддя О.В. Нечай