Постанова

від 30.04.2024 по справі 910/7498/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" квітня 2024 р. Справа№910/7498/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Демидової А.М.

Ходаківської І.П.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 30.04.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Осоіл"

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2024

у справі №910/7498/23 (суддя Нечай О.В.)

за позовом Фермерського господарства "Аграрні Лани"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Осоіл"

про зобов`язання вчинити дії та стягнення 28 855,02 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Аграрні Лани» (далі - ТОВ «Аграрні Лани»/позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Осоіл" (далі - ТОВ "Осоіл"/відповідач) про зобов`язання вчинити дії та стягнення 28 855,02 грн

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не виконані свої зобов`язання за договором поставки нафтопродуктів № 15/02/22 від 15.02.2022, що полягають у відмові поставити позивачу товар вартістю 288 552,00 грн, відповідно до умов вказаного договору, та наявністю підстав для стягнення з відповідача штрафу в розмірі 28 855,02 грн за несвоєчасну доставку товару.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.01.2024 у справі №910/7498/23 позов задоволено. Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Осоіл" поставити Фермерському господарству "Аграрні Лани" дизельне паливо Євро в кількості 8 800 літрів за ціною 32,79 грн за літр з ПДВ на загальну суму 288 552, 00 грн в пункт призначення: вул. 8-березня, 26А, с. Вишнівчик, Чемеровецького району Хмельницької області. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Осоіл" на користь Фермерського господарства "Аграрні Лани" штраф в розмірі 28 855, 20 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 761, 11 грн.

Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції встановив, що зважаючи на те, що заявка на поставку спірного товару була надана усно, поставка товару на умовах базису CPT передбачена умовами Договору і відповідач не висловив заперечень щодо поставки товару саме на цих умовах, суд, беручи до уваги те, що примусове виконання обов`язку в натурі є одним із передбачених ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способів захисту цивільних прав та інтересів, дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо зобов`язання відповідача поставити товар в кількості 8 800 л за ціною 32,79 грн за літр з ПДВ на загальну суму 288 552,00 грн в пункт призначення: вул. 8-березня, 26А, с. Вишнівчик, Чемеровецького району Хмельницької області.

Крім того, судом першої інстанції зазначено, що відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем за Договором, як і не доведено причинно-наслідкового зв`язку між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором, відтак доводи відповідача про неможливість виконання зобов`язань через вплив обставин непереборної сили та відсутність підстав для стягнення неустойки судом не визнано обґрунтованими.

Суд першої інстанції встановив, що відповідач прострочив виконання зобов`язання з поставки товару і таке прострочення досі триває, що зумовлює для нього настання правових наслідків у вигляді сплати штрафу в розмірі 10% від вартості не поставленого товару згідно з п. 5.4 Договору.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Осоіл" звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2024 у справі №910/7498/23 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що не зважаючи на ті обставини, що суд першої інстанції посилається на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 22.06.2023 у справі №925/1238/22, про те, що сам по собі воєнний стан в Україні, зокрема ведення бойових дій на території України, не є безумовною підставою ні для припинення зобов?язань, ні для звільнення від їх виконання, не є переконливим у даний час, за минуванням двох років війни, оскільки не відображає весь той страх, який охопив суб?єктів господарської діяльності України та українців та не показує його динаміку.

Відповідач зазначає, що позивач в умовах воєнного стану діяв суперечливо, зокрема, 30.08.2022 позивачем «Аграрні лани» направлено відповідачу претензію, в якій просив надіслати угоду про розірвання Договору та здійснити повернення коштів у сумі 327 900,00 грн., а оскільки відповідач повідомив, що Договір не може бути розірвано достроково та, посилаючись на п. 6.1 Договору, зазначивши, що він в умовах воєнного стану вишукує фінансові можливості для виконання умов Договору до його завершення у подальшому, 18.11.2022 позивачем направлено відповідачеві вимогу поставлення товару у семиденний термін у кількості 8 800 літрів.

Такі дії позивача дезорієнтовали відповідача, оскільки поведінка була непослідовною для відповідача, розбіжною і відповідач не знав, чого хоче в дійсності покупець, розірвання Договору чи поставки продукту.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.02.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Осоіл" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2024 у справі №910/7498/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 14.02.2024 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/7498/23. Відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Осоіл" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2024 у справі №910/7498/23.

Матеріали справи №910/7498/23 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 22.02.2024.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 27.02.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Осоіл" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2024 у справі №910/7498/23 залишив без руху, надав скаржнику строк на усунення недоліків апеляційної скарги.

Скаржник у встановлений строк усунув недоліки апеляційної скарги, шляхом подання відповідного клопотання.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Осоіл" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2024 у справі №910/7498/23. Розгляд апеляційної скарги призначено на 30.04.2024 о 12 год. 00 хв. Учасникам справи надав право подати відзив на апеляційну скаргу, заяви, клопотання, пояснення до 10.04.2024.

Представник позивача у судовому засіданні 30.04.2024 заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2024 у справі №910/7498/23 залишити без змін.

Відповідач свого представника в судове засідання 30.04.2024 не направив, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду заяви повідомлений належним чином згідно з вимогами статті 120 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

15.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Осоіл" (постачальник) та Фермерським господарством "Аграрні Лани" (покупець) укладено Договір поставки нафтопродуктів № 15/02/22 (далі - Договір), згідно з п. 1.1 якого постачальник зобов`язується передати покупцю у власність нафтопродукти, а покупець прийняти та оплатити нафтопродукти на умовах, викладених у Договорі, найменування, кількість та ціна яких вказується в накладних документах на товар та додатках до Договору, які оформлюються на кожну окрему партію товару.

Номенклатура товару, його кількість та ціна встановлюється сторонами за обопільною згодою на базі письмової/усної заявки покупця і зазначаються в розрахункових документах (рахунках-фактурах) та/чи в відвантажувальних документах (видаткових накладних) на товар, які складають невід`ємну частину Договору (п. 1.2 Договору).

У п. 1.6 Договору визначено, що ціна на товар встановлюється у Додатках до Договору на кожну окрему партію товару.

До ціни також можуть бути включені вартість доставки товару та вартість забезпечення охорони вантажу, у разі виявлення бажання покупцем щодо надання додаткових послуг (підп. 1.6.1 п. 1.6 Договору).

За умовами пунктів 2.1, 2.3 Договору товар поставляється погодженими партіями відповідно до рахунку-фактури на поставку тієї чи іншої партії товару. Поставка товару підтверджується видатковими накладними на товар, підписаними представниками обох сторін. Постачання товару (кожної окремої його партії), в рамках цього Договору здійснюється на умовах: FCA, EXW, CPT. Конкретна умова постачання тієї чи іншої партії товару визначається в Додатку до Договору на підставі заявки покупця. EXW (Франко завод) - зобов`язання постачальника щодо поставки товару вважаються виконаними і ризики випадкового пошкодження, втрати та загибелі товару переходять від постачальника до покупця з моменту відвантаження товару. FCA (Франко перевізник) - перехід ризиків відбувається в момент передачі товару перевізнику на складі постачальника. В рамках базису FCA - резервуар нафтобази зберігання, вказаний постачальником, вивіз товару транспортом (та за рахунок) покупця. CPT (перевезення сплачене до) - перехід ризиків відбувається в момент доставки/передачі перевізнику. Постачальник організовує доставку та включає вартість доставки, відвантаження та завантаження товару додатково, у загальну вартість товару.

Відповідно до п. 3.2 Договору товар вважається переданий постачальником і прийнятий покупцем по кількості та якості - відповідно до технічних і інших умов нормативно-технічних актів (паспорт, сертифікат заводу-виробника), товарно-транспортних або накладних документів (накладна та/або акт приймання передачі), у відповідності з вибраним базисом поставки товару з урахуванням умов Інструкції з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики № 271/121 від 04.06.2007, Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску і обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України, затвердженої спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки, Міністерства транспорту та зв`язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики № 281/171/578/155 від 20.05.2008, а також згідно з умовами даного Договору та додаткових угод до нього.

Пунктом 4.2 Договору визначено, що покупець зобов`язується оплатити повну вартість партії в розмірі 100% (в тому числі ПДВ) за товар в сумі, відображеній в рахунках-фактурах наданих постачальником, до дати бажаного відвантаження товару.

Пунктами 6.1, 6.2 Договору передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання будь-якого з положень цього Договору, якщо це невиконання стало наслідком причин, які виникли незалежно від волі сторін після укладення Договору і настання або дію яких, а також наслідки, не можна передбачити або попередити розумними методами, які знаходились поза сферою контролю сторони, що не виконує зобов`язання, через подібні стихійні лиха, громадські безпорядки, страйки, закриття портів, залізничних доріг, ембарго, втручання зі сторони влади, в тому числі видання актів державними органами, війни і військові дії, повстання, мобілізації, епідемії (епізоотії), пожежі, обрив електросіток, вибухів, дорожніх і природних катастроф, а також їх наслідків і інших подій, які повинні бути підтверджені висновками торгово-промислової палати регіону, про дії обставин непереборної сили. При цьому термін виконання зобов`язань по Договору переноситься на період, протягом якого діяли такі обставини. Якщо ці обставини будуть продовжуватись більше 3-х місяців, то кожна із сторін має право відмовитись від подальшого виконання зобов`язань по Договору і в цьому випадку взаємні розрахунки будуть проведені по факту і жодна зі сторін не буде мати права на відшкодування іншою стороною можливих збитків. Сторона, яка не має можливості виконувати зобов`язання по Договору, повинна про настання або закінчення форс-мажорних обставин негайно, але не пізніше 10 днів, повідомити другу сторону. Не повідомлення або несвоєчасне повідомлення про настання або припинення форс-мажорних обставин позбавляє сторону права на них посилатись.

Договір набирає чинності з дати укладення та діє 12 місяців, а в частині розрахунків до повного їх проведення (п. 7.1 Договору).

Товариством з обмеженою відповідальністю «Осоіл» виставлено Фермерському господарству «Аграрні лани» рахунок на оплату №33 від 15.02.2022 на суму 327 900,00 грн за Дизельне паливо Євро (Код УКТ ЗЕД 2710194300) у кількості 10 000 л.

Фермерським господарством «Аграрні лани» здійснено перерахування коштів на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Осоіл» у розмірі 327 900,00 грн згідно платіжного доручення №12 від 15.02.2022.

Позивач зазначає, що у березні 2022 року відповідач здійснив поставку палива у кількості 1 200 літрів дизельного палива Євро (Код УКТ ЗЕД 2710194300), відносно чого відповідач не заперечує у відзиві на позовну заяву. Решту дизельного палива Євро (Код УКТ ЗЕД 2710194300) у кількості 8 800 л поставлено не було.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Осоіл» листом №01/08/22-1 від 01.08.2022 повідомило позивача про настання обставин непереборної сили, а також зазначило, що відповідач не відмовляється від взятих на себе зобов`язань по Договору та сподівається на порозуміння та сприйняття реальності тяжких обставин на ринку пального в Україні, що стались у зв`язку із російською агресією для всіх без виключення юридичних та фізичних осіб.

30.08.2022 Фермерським господарством «Аграрні лани» направлено на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Осоіл» претензію, в якій просило надіслати угоду про розірвання договору №15/02/22 та здійснити повернення коштів у розмірі 327 900, 00 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Осоіл» у відповідь на претензію позивача листом від 19.09.2022 №19/09/22-1 повідомило Фермерське господарство «Аграрні лани», що укладеним договором не передбачено його дострокове розірвання.

18.11.2022 Фермерським господарством «Аграрні лани» надіслано Товариству з обмеженою відповідальністю «Осоіл» вимогу, в якій просило здійснити у семиденний строк поставку в кількості 8 800 літрів дизельного палива Євро (Код УКТ ЗЕД 2710194300).

На цю вимогу Товариство з обмеженою відповідальністю «Осоіл» не надало відповіді.

З огляду на неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань, позивач звернувся з даним позовом до суду та просив зобов`язати відповідача поставити товар - дизельне паливо в кількості 8 800 л за ціною 32,79 грн за літр з ПДВ загальною вартістю 288 552,00 грн в пункт призначення: вул. 8-березня, 26А, с. Вишнівчик, Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, а також стягнути з відповідача на свою користь штраф в розмірі 28 855,20 грн за прострочення поставки товару.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Нормою ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб`єктами господарювання товарів негосподарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Аналогічні положення містяться і у статті 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 204 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Приписами статті 663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

У постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №910/5444/17, зроблено правовий висновок щодо застосування ст. 693 ЦК України, з яким погодився Верховний Суд в постанові від 09.03.2023 у справі №910/5041/22.

Так, Верховний Суд зазначив, що зі змісту частин першої та другої статті 693 ЦК України вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Верховний Суд зазначив, що застосування ч. 2 ст. 693 ЦК України залежить від обставин щодо фактичної поставки/непоставки товару.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17 та аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Відповідно до п. 1.2 Договору номенклатура товару, його кількість та ціна встановлюється Сторонами за обопільною згодою на базі письмової/усної заявки Покупця й зазначаються в розрахункових документах (рахунках - фактурах) та/чи в відвантажувальних документах (видаткових накладних) на товар, які складають невід`ємну частину договору.

Таким чином, умовами договору передбачено складення письмової/усної заявки на поставку товару.

Суд першої інстанції встановив, що, оскільки заявка на поставку спірного товару була надана усно, поставка товару на умовах базису CPT передбачена умовами Договору і відповідач не висловив заперечень щодо поставки товару саме на цих умовах, суд, беручи до уваги те, що примусове виконання обов`язку в натурі є одним із передбачених ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способів захисту цивільних прав та інтересів та дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо зобов`язання відповідача поставити товар в кількості 8 800 л за ціною 32,79 грн за літр з ПДВ на загальну суму 288 552,00 грн в пункт призначення: вул. 8-березня, 26А, с. Вишнівчик, Чемеровецького району Хмельницької області.

Твердження відповідача про суперечливу поведінку позивача спочатку укласти угоду про розірвання договору та повернути кошти на суму 327 900, 00 грн, а в послідуючому поставити обумовлений договором товар не заслуговує на увагу, оскільки право розірвання договору істотного порушення договору другою стороною обумовлено ч. 2 ст. 651 ЦК України, тоді як право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати у разі неналежного виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю надане ч. 2 ст. 693 ЦК України покупцю, чим покупець і керувався надаючи згідно договірних умов усну заявку відповідачу на поставку спірного товару.

Водночас, оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову про що зазначено і в постанові Верховного Суду від 09.03.2023 у справі №910/5041/22.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що незважаючи на складні економічні умови у перші місяці воєнної агресії відповідач у березні 2022 року запропонував поставити позивачу 10 000 л пального, але на той час за посиланням відповідача у позивача не був оформлений акцизний склад, а тому він відмовився приймати одночасно зазначену кількість товару, проте суд першої інстанції безпідставно відхилив доводи відповідача, що на момент запропонованої передачі пального у позивача не було ліцензії на торгівлю пальним та зазначив, що суб?єкти господарювання, які закуповують пальне для власних потреб (без мети його реалізації іншим особам) не зобов?язані отримувати ліцензію на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання відповідно до положень Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального".

Суд апеляційної інстанції зазначає, що діяльність суб`єкта господарювання зі зберігання пального у місці, яке не підпадає під винятки, передбачені статтею 15 Закону №481/95-ВР та ПК України, без наявності відповідної ліцензії утворює склад правопорушення, за яке передбачена відповідальність у вигляді штрафних санкцій в сумі 500000 грн. Такі штрафні санкції застосовуються податковим органом у випадку виявлення під час проведення фактичної перевірки складу податкового правопорушення, передбаченого Законом №481/95-ВР, що має бути зафіксовано у відповідному акті перевірки.

Тобто, у разі здійснення податковим органом перевірки зберігання суб`єктом господарювання пального у місці, на яке такий суб`єкт не отримав відповідної ліцензії відповідальність у разі виявлення порушень нести буде такий суб`єкт господарювання.

Твердження відповідача про відсутність у позивача можливості прийняти пальне у березні 2022 року без наявності ліцензії на акцизний склад не заслуговує на увагу, оскільки не визначено договором як підстава для не виконання постачальником своїх зобов`язань обумовленого Договором.

Крім того, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31.05.2022 у справі №540/4291/20 (на яку посилається апелянт) судом зроблено наступний правовий висновок.

«Зберігання пального нерозривно пов`язане із наявністю у суб`єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального). Наявність у суб`єкта господарювання обов`язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб`єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов`язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності) залежить саме від наявності у суб`єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», незалежно від того чи зареєстрований такий суб`єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу. Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб`єкта господарювання місце зберігання пального відповідає ознакам, які ПК України встановлює як виключення з визначення «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», такий суб`єкт не має обов`язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.

Таким чином, для оцінки наявності в діях суб`єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, з`ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального. Ці обставини складають об`єктивну та суб`єктивну сторони правопорушення. Сам по собі факт наявності «на балансі» у суб`єкта господарювання невикористаного пального не є достатньою обставиною для його кваліфікації як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії.»

Також суд апеляційної інстанції зазначає, що доводи відповідача щодо складання/не складання видаткових накладних та/чи акцизних накладних в цій частині спрямовані на майбутнє та не заслуговують на увагу суду.

Щодо доводів відповідача, що конкретна умова постачання тої чи іншої партії товару визначається в додатках до договору на підставі заяви покупця, та те, що додаток до договору повинен складатись у письмовій, а не усній формі і в цьому додатку покупець зобов`язаний письмово, а не усно визначити конкретні умови постачання партії товару, а саме 8 800 літрів пального, суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач своїм правом на усну заявку на підставі пункту 1.2 Договору скористався.

При цьому, як вбачається з п. 2.1 Договору поставки нафтопродуктів №15/02/22 від 15.02.2022 товар постачається погодженими партіями відповідно до рахунку-фактури тої чи іншої партії товару.

З огляду на долучену позивачем до позовної заяви копію рахунку, виставленого відповідачем, в якому зазначено, що товаром є дизельне паливо Євро (Код УКТ ЗЕД 2710194300) у кількості 10 000 літрів вартістю 327 900 грн та оплаченого позивачем платіжним дорученням від 15.02.2022 №12, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про погодження між сторонами заявки на поставку відповідачем товару - дизельного палива Євро (Код УКТ ЗЕД 2710194300) у кількості 10 000 літрів.

Відповідно до частини першої статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.

За змістом частини другої статті 218 ГК України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Так, частиною другою статті 218 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Верховний Суд аналізував окремі аспекти, пов`язані з форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили), зокрема щодо тягаря доказування наявності непереборної сили, предмета (обсягу) доказування, відсутності у форс-мажорних обставин преюдиційного характеру, повідомлення іншої сторони про форс-мажор, наслідків неповідомлення або несвоєчасності такого повідомлення.

Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за конкретних умов господарської діяльності. Тобто ознаками форс-мажорних обставин є їх об`єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність (пункт 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16).

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (аналогічний висновок викладено в пункті 38 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20).

Разом з тим форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Тобто мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність (схожий правовий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 25.01.2022 в справі № 904/3886/21, від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21, від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21).

При цьому, в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 зазначено, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

У постанові від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21 Верховний Суд виснував, що між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

Посилання на наявність обставин форс-мажору використовується стороною, яка позбавлена можливості виконувати договірні зобов`язання належним чином, для того, щоб уникнути застосування до неї негативних наслідків такого невиконання. Інша ж сторона договору може доводити лише невиконання/неналежне договору контрагентом, а не наявність у нього форс-мажорних обставин (як обставин, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання). Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору (постанови Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, від 30.11.2021 у справі №913/785/17 та від 07.06.2023 у справі №906/540/22).

Статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" передбачено, що торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Відповідач вважає, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України настали форс-мажорні обставини, які засвідчені Торгово-промисловою палатою України листом № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.

Водночас сам по собі воєнний стан в Україні, зокрема ведення бойових дій на території України, не є безумовною підставою ні для припинення зобов`язань, ні для звільнення від їх виконання.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.06.2023 у справі № 925/1238/22.

Крім того, загальний офіційний лист ТПП України, розміщений в мережі Інтернет 28.02.2022, на який посилається відповідач, не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин, вказаний лист не є сертифікатом та не є документом, який виданий за зверненням відповідного суб`єкта - відповідача , для якого настали певні форс-мажорні обставини, що підтверджують неможливість виконання відповідачем договірних зобов`язань з поставки оплаченого товару, тому не визнався судом допустимим і достатнім доказом настання форс-мажорних обставин для конкретної особи.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів в розумінні статей 76-77 ГПК України, які би свідчили про те, що саме військова агресія російської федерації проти України унеможливила виконання відповідачем свого зобов`язання з поставки вже оплаченого товару.

Колегія суддів апеляційного суду також враховує, що оплата товару відбулась 15.02.2022, тобто ще до початку військової агресії російської федерації проти України. У відповідача була можливість поставити оплачений позивачем ще до 24.02.2022.

Наведені вище обставини свідчать про те, що відповідачем не доведено наявність причинно-наслідкового зв`язку між обставинами, які зазначені в листі ТПП України, та неможливістю виконати відповідачем зобов`язання за укладеним з позивачем договором поставки нафтопродуктів.

Частиною 1 статті 612 ЦК України встановлено боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За приписами частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини 2, 3 статті 549 ЦК України).

Відповідно до частини 4 статті 231 ГК України, в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За умовами пункту п. 5.4 Договору у разі прострочення постачальником строків поставки товару, постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 10% від вартості непоставленого у строк товару.

Враховуючи наведене, позивачем нараховано відповідачу за несвоєчасну поставки товару штраф 10% у сумі 28 855, 02 грн.

Колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції, що відповідно до арифметичного перерахунку, нарахування позивачем штрафу в сумі 28 855, 02 грн здійснено правильно.

Згідно із статтями 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно із частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2024 у справі №910/7498/23 прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Згідно зі статтею 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Осоіл" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2024 у справі №910/7498/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2024 у справі №910/7498/23 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Осоіл".

4. Матеріали справи №910/7498/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано суддями 15.05.2024.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді А.М. Демидова

І.П. Ходаківська