Рішення

від 04.07.2023 по справі 911/2604/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" липня 2023 р. м. Київ Справа № 911/2604/22

м. Київ, вул. С. Петлюри, буд. 16/108

Господарський суд Київської області

Господарський суд Київської області, одноособово, у складі судді Саванчук С.О., секретар судового засідання Сорока П.М., розглянув матеріали

за позовом ОСОБА_1

АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1

до:

1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросвіт ЛТД"

08350, Київська область, Бориспільський район, село Глибоке, вулиця Леніна, будинок 25, код ЄДРПОУ 30281501;

2) Виконавчого комітету Бориспільської міської ради

08300, Київська область, місто Бориспіль, вулиця Київський шлях, будинок 72, код ЄДРПОУ 33003375,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2

АДРЕСА_2

про визнання учасника товариства таким, що вийшов зі складу його учасників та зобов`язання вчинити дії

за участі представників сторін:

позивача: Деркач О.В., посвідчення №6855/10 від 05.09.2018, ордер серії АІ №1295933 від 23.10.2022;

відповідача-1: не з`явився;

відповідача-2: Малишевський В.В., паспорт № НОМЕР_2 від 14.07.2021, розпорядження №224-ОС від 01.09.2022, положення №127-1 від 29.03.2021;

третьої особи: не з`явився,

Обставини справи:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява (вх. №2280/22 від 12.12.2022) ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросвіт ЛТД" та Виконавчого комітету Бориспільської міської ради про визнання учасника товариства таким, що вийшов зі складу його учасників та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не вніс відомості про вихід учасника до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Судом встановлено, що позовна заява і додані до неї документи відповідають вимогам статей 162, 164, 172, частині 5 статті 174, статті 175 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.12.2022 прийнято позовну заяву (вх. №2280/22 від 12.12.2022) до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 19.01.2023.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву (вх. №726/23 від 16.01.2023).

У судове засідання 19.01.2023 з`явилась представниця позивача, представники відповідачів не з`явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.01.2023 підготовче засідання відкладено на 14.02.2023.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання (вх. №2270/23 від 06.02.2023) про поновлення строку на подання до суду доказів направлення копії позовної заяви з доданими до неї документами третій особі.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання (вх. №2918/23 від 14.02.2023) про долучення документів до матеріалів справи.

У судове засідання з`явились представники позивача та відповідача-2, представники інших учасників справи не з`явились, про дату, час та місце судового засідання відповідач-1 повідомлений на адресу електронної пошти, а третя особа не повідомлена у зв`язку із відсутністю фінансування суду на відправлення поштової кореспонденції та відсутністю у матеріалах справи відомостей про адресу електронної пошти третьої особи, про що складено довідку від 26.01.2023.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2023 підготовче засідання відкладено на 07.03.2023.

У судове засідання 07.03.2023 з`явились представники позивача та відповідача-2, представники інших учасників справи не з`явились, про дату, час та місце судового засідання не повідомлені, оскільки станом на дату судового засідання, копія ухвали Господарського суду Київської області від 17.02.2023 знаходиться у відділені АТ Укрпошта.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.03.2023 підготовче засідання відкладено на 04.04.2023.

У судове засідання 04.04.2023 з`явилась представниця позивача, представники відповідачів та третьої особи не з`явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені поштовим зв`язком.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 04.04.2023 закрито підготовче провадження у справі №911/2604/22 та призначено справу до розгляду по суті на 02.05.2023.

У судове засідання 02.05.2023 з`явилась представниця позивача, представник відповідача-2 та третя особа, представник відповідача-1 не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений, оскільки власники товариства, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - це: позивач та третя особа.

У судовому засіданні 02.05.2023 оголошено перерву до 09.05.2023 відповідно до частини 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України.

У судове засідання 09.05.2023 з`явилась представниця позивача, представники відповідача-1, відповідача-2 та третя особа не з`явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені на минулому судовому засіданні, оскільки власники товариства, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - це: позивач та третя особа, які були присутні.

У судовому засіданні 09.05.2023 суд заслухав вступне слово представниці позивача та розпочав стадію з`ясування обставин справи та дослідження доказів.

Представниця позивача заявила усне клопотання про оголошення перерви у судовому засіданні для уточнення інформації у довірителя.

У судовому засіданні 09.05.2023 судом оголошено перерву до 13.06.2023 відповідно до частини 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.06.2023 судове засідання з розгляду справи №911/2604/22 по суті відкладено на 04.07.2023.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшла заява (вх. №128944/23 від 04.07.2023) про зміну предмету позову разом з клопотанням про поновлення процесуального строку на подання заяви про зміну предмету позову, яке міститься у ній.

У судове засідання 04.07.2023 з`явились представники позивача та відповідача-2, представники інших учасників справи не з`явились, представник відповідача-1 не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений, оскільки власники товариства, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - це: позивач та третя особа, а третя особа повідомлена про судове засідання.

За результатами розгляду заяви (вх. №128944/23 від 04.07.2023) про зміну предмету позову разом з клопотанням про поновлення процесуального строку на подання заяви про зміну предмету позову, яке міститься у ній, суд постановив ухвалу.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 04.07.2023 у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення процесуального строку на подання заяви про зміну предмету позову, яке міститься у заяві про зміну предмету позову (вх. №128944/23 від 04.07.2023) відмовлено повністю, заяву ОСОБА_1 (вх. №128944/23 від 04.07.2023) про зміну предмету позову залишено без розгляду.

У судовому засіданні 04.07.2023 проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

За результатами розгляду матеріалів справи, дослідження доказів та оцінки їх у сукупності, суд

встановив:

1. Правовідносини сторін

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агросвіт ЛТД" (далі відповідач-1) створено у 1998 році зі статутним капіталом у розмірі 30030,00 грн. за рішенням його засновників:

1) ОСОБА_1 (далі позивач) з розміром внеску - 25740,00 грн., що в еквіваленті становить 86% голосів товариства;

2) ОСОБА_2 з розміром внеску - 4290,00 грн., що в еквіваленті становить 14% голосів товариства.

28.05.2010 позивач склав заяву про вихід зі складу учасників відповідача-1, яка була посвідчена 28.05.2010 приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Дудкою О.С. із реєстровим номером 1344, та подана товариству того ж дня, про що свідчить відмітка про прийняття, що завірена печаткою відповідача-1.

2. Аргументи позивача

Позивач зазначає, що 17.09.2022 засобами поштового зв`язку він отримав лист Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 05.08.2022 вих.№1000-0605-8/71744 за підписом Заступника начальника фінансово-економічного управління - начальника відділу забезпечення наповнення бюджету №1 Світлани Вітер щодо погашення наявної заборгованості відповідача-1 зі сплати страхових внесків, з якого довідався, що інформація про його вихід зі складу товариства не була внесена до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Позивач вважає, що він вийшов зі складу учасників відповідача-1 в установленому законом порядку, проте, товариство не подало документи для проведення реєстрації відповідних змін, у зв`язку із чим до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості про вихід учасника товариства не були внесені.

Позивач зазначає, що відповідно до частини 1 статті 148 Цивільного кодексу України, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом. Статутом відповідача-1 інший строк не встановлений. Таким чином, позивач відзначає, що строк у три місяці розпочався з дати, наступної за датою подачі позивачем заяви про вихід із товариства, тобто - 29.05.2010, та, відповідно, строк у три місяці закінчився 29.08.2010. Враховуючи вищевикладене, позивач вважає, що його виключення зі складу учасників відповідача-1 відбувалось відповідно до частини 1 статті 148 Цивільного кодексу України. Позивач зазначає, що у зв`язку з тим, що він подав заяву відповідачу-1 про свій вихід 28.05.2010, то він вважається таким, що вийшов зі складу відповідача-1 29.08.2010.

Таким чином, позивач у позові заявляє про визнання його таким, що вийшов зі складу учасників відповідача-1 29.08.2010.

Також позивач зазначає, що, станом на дату подачі позову, учасник вважається таким, що вийшов з товариства, з дня державної реєстрації його виходу. Таким чином, для реалізації свого права на вихід зі складу учасників відповідача-1 позивач повинен звернутись до суб`єкта державної реєстрації із заявою про внесення змін до відомостей про склад учасників товариства, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Позивач відзначає, що з об`єктивних причин він позбавлений такої можливості, оскільки відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» для державної реєстрації змін до відомостей про склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю подається, зокрема, заява про вихід з товариства з обмеженою відповідальністю, оригінал якої був поданий позивачем посадовій особі відповідача-1, при цьому, надання згоди інших учасників товариства, на момент виходу позивача зі складу учасників відповідача-1, законодавством не передбачалось.

Позивач зазначає, що відповідно до абзацу 10 пункту 8 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» заявником може бути позивач або уповноважена ним особа у разі подання судового рішення, що набрало законної сили та має наслідком зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань або про заборону вчинення реєстраційних дій в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Відповідно до абзацу 6 пункту 2 частини 1 статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться, зокрема, на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» щодо, зокрема, зобов`язання вчинення реєстраційних дій.

Позивач зауважує, що відповідно до абзацу 5 пункту 14 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у разі державної реєстрації юридичних осіб (крім випадків, передбачених абзацами другим четвертим цього пункту) та фізичних осіб - підприємців (крім випадків, передбачених статтею 25-1 цього Закону) суб`єктом державної реєстрації є виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська та Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації, нотаріуси.

Позивач зазначає, що оскільки відповідач-1 знаходиться в селі Глибоке Київської області суб`єктом державної реєстрації є Глибоцька сільська рада. Однак, відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо впорядкування окремих питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування і районних державних адміністрацій» від 17.11.2020 орган місцевого самоврядування «Глибоцька сільська рада» був реорганізований і увійшов до складу Бориспільської громади. Таким чином, суб`єктом державної реєстрації, уповноваженим на внесення змін до відомостей про склад учасників відповідача-1, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, на думку позивача, є реєстраційна служба виконавчого комітету Бориспільської міської ради, яка є структурним підрозділом Виконавчого комітету Бориспільської міської ради.

Зважаючи на вищевикладене, позивач у позовній заяві заявляє про зобов`язання Виконавчого комітету Бориспільської міської ради (далі відповідач-2) внести зміни до відомостей про склад учасників відповідача-1, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформацію про позивача як учасника відповідача-1.

3. Аргументи відповідачів

3.1. Аргументи відповідача-1.

Відповідач-1 своїх аргументів та заяв по суті справи не надав. Ухвали Господарського суду Київської області у даній справі направлялись відповідачу-1 на його юридичну адресу рекомендованими листами, які повертались з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

3.2. Аргументи відповідача-2.

Відповідач-2 зазначає, що у розумінні Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» він не є державним реєстратором, а саме державним реєстратором проводиться внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Також відповідач-2 зазначає, що, на момент виходу позивача зі складу відповідача-1, обов`язок з повідомлення органу реєстраційної служби, що проводив реєстрацію, про зміни, які стались в установчих документах товариства, для внесення необхідних змін до державного реєстру, покладався законодавством саме на відповідача-1.

У той же час, відповідач-2 зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства обов`язковою вимогою для виходу зі складу учасників товариства є його звернення до суб`єкта державної реєстрації із заявою про внесення змін до відомостей про склад учасників товариства, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Враховуючи вищезазначене, відповідач-2 зазначає, що він є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки до його повноважень не належить внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

4. Аргументи третьої особи

ОСОБА_2 своїх аргументів та доводів по суті справи не надав. Ухвали Господарського суду Київської області у даній справі направлялись відповідачу-1 та третій особі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача рекомендованими листами та отримувались ОСОБА_2 особисто, що підтверджується наявними у матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

5. Норми права, що підлягають застосуванню

Відповідно до частини 1 статті 148 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній 28.05.2010) учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом.

Частиною 5 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» передбачено державну реєстрацію змін до складу учасників та встановлено, що для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю або товариства з додатковою відповідальністю подаються такі документи:

1) заява про державну реєстрацію змін до цих відомостей;

2) документ про сплату адміністративного збору;

3) один із таких відповідних документів:

а) рішення загальних зборів учасників (рішення єдиного учасника) товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю про визначення розміру статутного капіталу та розмірів часток учасників;

б) рішення загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю про виключення учасника з товариства;

в) заява про вступ до товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю;

г) заява про вихід з товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю;

ґ) акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю;

д) судове рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників у такому товаристві;

е) судове рішення, що набрало законної сили, про стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю;

є) структура власності за формою та змістом, визначеними відповідно до законодавства;

ж) витяг, виписка чи інший документ з торговельного, банківського, судового реєстру тощо, що підтверджує реєстрацію юридичної особи - нерезидента в країні її місцезнаходження, - у разі, якщо засновником юридичної особи є юридична особа - нерезидент;

з) нотаріально засвідчена копія документа, що посвідчує особу, яка є кінцевим бенефіціарним власником юридичної особи, - для фізичної особи - нерезидента та, якщо такий документ оформлений без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру, - для фізичної особи - резидента.

Справжність підписів на документі, визначеному підпунктом "г" цієї частини, засвідчується нотаріально з обов`язковим використанням спеціальних бланків нотаріальних документів. Якщо відповідно до закону або статуту товариства вимагається згода інших учасників на вихід з товариства, подається також така згода, справжність підписів на якій засвідчується нотаріально.

6. Фактичні обставини, встановлені судом, докази, що прийняті та відхилені судом, мотиви прийняття або відхилення кожного доказу та аргументу, викладеного сторонами у матеріалах справи та висновки суду за результатами розгляду справи

6.1. Щодо відсутності заяв по суті від відповідача-1 та відсутності його представника на судових засіданнях.

Суд зазначає, що ухвали Господарського суду Київської області у даній справі направлялись відповідачу-1 на його юридичну адресу рекомендованими листами, які повертались з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що підтверджується наявними у матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Суд наголошує, що Верховний Суд у постановах від 25.04.2018 у справі №800/547/17, від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 18.03.2021 у справі №911/3142/19 зазначає, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.

У той же час, слід зазначити, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань єдиними учасниками відповідача-1 є позивач та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, які були обізнані щодо наявності даного судового провадження. Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач-1 також був обізнаний щодо наявності даного судового провадження.

Суд зауважує, що у постанові Верховного Суду від 22.11.2022 у справі №29/5005/6325/2011 (904/7806/21), зокрема, зазначається таке: «46.16 Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. 46.17 Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі "Юніон Аліментарія Сандерс С.А. проти Іспанії" від 07.07.89). 46.18 Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі "Тойшлер проти Германії" від 04.10.2001 наголошено, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів. 46.19 Витративши значні ресурси, Україна створила інформаційне поле, де зацікавлена особа може знайти інформацію про судову справу. Функціонує . На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема "Електронний кабінет" ЄСІТС. 46.20 Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі. 46.21 Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд. 46.22 Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 17.11.2022 у справі № 560/5541/20.».

Таким чином, відповідач-1 обізнаний про наявність судового провадження щодо нього, мав можливість дізнатись про перебіг справи, зокрема, з Єдиного державного реєстру судових рішень чи в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі. Тобто, відповідач мав можливість для захисту своїх інтересів, а суд, у свою чергу, здійснив усі заходи для належного повідомлення відповідача про розгляд справи.

6.2. Щодо визнання ОСОБА_1 таким, що вийшов зі складу учасників відповідача-1.

Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу положень статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відтак, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

В силу приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до положень статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

За змістом положень вказаних норм правом на пред`явлення позову до господарського суду наділені, в тому числі і фізичні особи, а суд шляхом відкриття провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Як зазначалося вище, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Так, позивачем заявлено, в тому числі, вимогу про визнання його таким, що вийшов зі складу учасників відповідача-1 з 29.08.2010.

Проте, вимога про визнання особи такою, що вийшла зі складу учасників, не може бути предметом позову, оскільки такий факт встановлюється судом на підставі відповідних доказів при розгляді спору, пов`язаного з виходом учасника зі складу учасника, як-от про зобов`язання вчинити дії/виплатити вартість частки за наслідками виходу учасника зі складу учасників юридичної особи/тощо.

Так, предметом позову не може бути встановлення обставин, зокрема, обставин про вихід учасника зі складу учасників юридичної особи, оскільки вимога щодо встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, так як до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення, оскільки господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога - спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 11.09.2018 у справі №905/1926/16.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині вимог про визнання позивача таким, що вийшов зі складу учасників відповідача-1 29.08.2010.

Одночасно, суд роз`яснює позивачу, що відповідно до частини 2 статті 315 Цивільного процесуального кодексу України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення, відтак, розгляд таких справ віднесено до юрисдикції загальних судів - судом за місцем проживання позивача.

6.3. Щодо вимог позивача про зобов`язання Виконавчого комітету Бориспільської міської ради внести зміни до відомостей про склад учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросвіт ЛТД", які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформацію про ОСОБА_1 як учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросвіт ЛТД".

Суд зазначає, що 28.05.2010 позивач склав заяву про вихід зі складу учасників відповідача-1, яка була посвідчена 28.05.2010 приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Дудкою О.С. із реєстровим номером 1344, та того ж дня подана відповідачу-1.

Відповідно до частини 1 статті 148 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній 28.05.2010) учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом.

Отже, за змістом частини 1 статті 148 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній 28.05.2010) учасник товариства (безвідносно до розміру належної йому частки в статутному капіталі товариства) мав право вийти з товариства у будь-який строк незалежно від згоди інших учасників та самого товариства. Підставою припинення участі в господарському товаристві міг бути юридичний факт подання учасником заяви про вихід з товариства.

Реалізація права на вихід зі складу учасників товариства законодавчо не пов`язується ні з рішенням загальних зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства.

З огляду на наведені вище норми, право на вихід з товариства у відповідний період було законодавчо врегульовано як безумовне суб`єктивне право учасника, яке не залежало від згоди товариства чи інших його учасників та реалізація якого мала наслідком припинення участі в товаристві. Тобто, вихід з товариства є одностороннім правочином його учасника, вчиненим у письмовій формі у вигляді заяви про вихід з товариства, підписаної учасником.

Такий правочин, хоч і вчиняється за волевиявленням однієї особи, спричиняє юридичні наслідки для інших осіб, зокрема, виникнення у товариства обов`язку виплатити колишньому учаснику вартість його частки у встановлений строк. Тому неодмінною умовою для реалізації учасником вчиненого ним волевиявлення на припинення участі в товаристві є повідомлення товариства про прийняте рішення.

Відтак, вихід з товариства є безпосередньою дією учасника, спрямованою на припинення корпоративних відносин з товариством з ініціативи учасника товариства, вчинення якої реалізується учасником шляхом подання до товариства заяви в письмовій формі, підписаної учасником.

У зв`язку із цим, моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв`язку.

Щодо строків, наведених у статті 148 Цивільного кодексу України, то вони мають значення для визначення моменту, коли у товариства настає строк виконання перед особою, яка вийшла з товариства, своїх обов`язків, пов`язаних з таким виходом.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/7674/18.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про господарські товариства» (у редакції, чинній 28.05.2010) зміни, які сталися в установчих документах товариства і які вносяться до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, підлягають державній реєстрації за тими ж правилами, що встановлені для державної реєстрації товариства. Товариство зобов`язане у п`ятиденний строк повідомити орган, що провів реєстрацію, про зміни, які сталися в установчих документах, для внесення необхідних змін до державного реєстру.

У той же час, станом на момент подання позову, частиною 5 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» передбачено державну реєстрацію змін до складу учасників та встановлено, що для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю або товариства з додатковою відповідальністю подаються такі документи:

1) заява про державну реєстрацію змін до цих відомостей;

2) документ про сплату адміністративного збору;

3) один із таких відповідних документів:

а) рішення загальних зборів учасників (рішення єдиного учасника) товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю про визначення розміру статутного капіталу та розмірів часток учасників;

б) рішення загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю про виключення учасника з товариства;

в) заява про вступ до товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю;

г) заява про вихід з товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю;

ґ) акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю;

д) судове рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників у такому товаристві;

е) судове рішення, що набрало законної сили, про стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю;

є) структура власності за формою та змістом, визначеними відповідно до законодавства;

ж) витяг, виписка чи інший документ з торговельного, банківського, судового реєстру тощо, що підтверджує реєстрацію юридичної особи - нерезидента в країні її місцезнаходження, - у разі, якщо засновником юридичної особи є юридична особа - нерезидент;

з) нотаріально засвідчена копія документа, що посвідчує особу, яка є кінцевим бенефіціарним власником юридичної особи, - для фізичної особи - нерезидента та, якщо такий документ оформлений без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру, - для фізичної особи - резидента.

З аналізу наведених вище положень законодавства вбачається, що на час складання позивачем заяви про вихід зі складу учасників відповідача-1 (28.05.2010) діяв певний порядок для оформлення товариством виходу особи зі складу його учасників, що втілювався у рішенні товариства про зміни в установчих документах товариства чи відповідних судових рішеннях та подальшій державній реєстрації цих змін.

Згідно зі змінами до законодавства, яке регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців, право ініціювати реєстрацію змін у складі учасників товариства з обмеженою відповідальністю надано відповідним учасникам товариства. Така реєстрація в державному реєстрі здійснюється (за ініціативи як товариства, так і учасника) з метою фіксації змін відомостей про юридичну особу, засвідчення державою змін у статутних документах товариства, що відбулися на підставі відповідних юридичних фактів.

Таким чином, відповідно до норм чинного законодавства позивач наділений правом самостійно звернутись до державного реєстратора з відповідною заявою про внесення змін до відомостей про склад учасників відповідача-1.

Позивач у своєму позові, зокрема зазначає, що у нього відсутня можливість подати відповідну заяву, оскільки оригінал заяви передано відповідачу. Але суд відзначає, що у статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» не визначено обов`язок подати саме оригінал заяви про вихід з товариства з обмеженою відповідальністю.

У той же час, у матеріалах справи відсутні докази подання позивачем відповідної заяви про внесення змін до відомостей про склад учасників відповідача-1 державному реєстратору, зокрема й відповідачу-2, та, відповідно, відмови у внесенні змін з огляду на неподання оригіналу заяви про вихід з товариства з обмеженою відповідальністю чи з інших підстав.

Окрім цього, суд зауважує, що відповідно до статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» виконавчі органи сільських, селищних та міських рад (крім міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення) набувають повноважень з державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відповідно до цього Закону у разі прийняття відповідною радою такого рішення.

Суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази прийняття Бориспільською міською радою відповідного рішення про набуття повноважень з державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до вимог статті 14 Господарського процесуального кодексу України, яка встановлює диспозитивність господарського судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частиною 1 статті 45 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторонами в судовому процесі є позивач і відповідач.

У той же час, суд при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів.

У статті 162 Господарського процесуального кодексу України визначено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом. Тобто, відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №278/1258/16-ц та від 25.11.2020 у справі №233/1950/19.

Суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач-2 будь-яким чином не визнавав чи оспорював права позивача.

Слід зазначити, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно із специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову.

Таким чином, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №905/386/18 та від 13.10.2020 №640/22013/18 викладена аналогічна правова позиція.

7. Результати розгляду справи

7.1. Згідно з статтею 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з статтею 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування; питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. У справі "Руїс Торіха проти Іспанії", Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Водночас, необхідно враховувати, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суди мають також враховувати практику Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, у справах "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006), Трофимчук проти України (рішення від 28.10.2010), де Суд зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Водночас, Верховний Суд зазначає, що такий висновок Європейського суду з прав людини звільняє суди від обов`язку надавати детальну відповідь на кожен аргумент скаржника, проте не свідчить про можливість взагалі ігнорувати доводи чи докази, на які посилаються сторони у справі (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2019 у справі № 910/7054/18 та від 12.02.2019 у справі № 911/1694/18).

7.2. Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи у їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині позовних вимог та відмові у задоволенні позовних вимог в іншій частині.

8. Розподіл судових витрат

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору в разі закриття (припинення) провадження у справі повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду. За відсутності такого клопотання питання повернення позивачу судового збору за позовну вимогу щодо якої закрито провадження у справі - не вирішується судом.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за позовну вимогу про зобов`язання вчинити дії залишається за позивачем.

Враховуючи вищенаведені фактичні обставини справи та керуючись статтями 13, 73, 74, 77-79, 86, 129, 231, 232, 237, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Провадження у справі в частині позовних вимог про визнання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) таким, що вийшов зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросвіт ЛТД" (08350, Київська область, Бориспільський район, село Глибоке, вулиця Леніна, будинок 25, код ЄДРПОУ 30281501) 29 серпня 2010 року закрити.

2. У задоволенні решти позовних вимог про зобов`язання Виконавчого комітету Бориспільської міської ради внести зміни до відомостей про склад учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросвіт ЛТД", які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформацію про ОСОБА_1 як учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросвіт ЛТД" відмовити.

3. Судові витрати позивача зі сплати судового збору за позовну вимогу про зобов`язання вчинити дії залишити за позивачем.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення суду складено 18.01.2024.

Суддя С.О. Саванчук