Постанова

від 18.01.2024 по справі 404/2935/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 січня 2024 року

м. Київ

справа № 404/2935/19

провадження № 61-14715св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

особа, що подає скаргу (боржник)- ОСОБА_1 ,

особа, дії якої оскаржуються - приватний виконавець виконавчого округу Кіровоградської області Золотарьова Тетяна Валентинівна,

заінтересована особа (стягувач)- ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник - адвокат Усатенко В`ячеслав Юрійович, на ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 квітня 2023 року у складі судді Павелко І. Л. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 12 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Дьомич Л. М., Дуковського О. Л., Письменного О. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог скарги

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив визнати неправомірним розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 22 червня 2022 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 та зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу Кіровоградської області Золотарьову Т. В. здійснити перерахунок заборгованості зі сплати аліментів.

В обґрунтування скарги посилався на те, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Кіровоградської області Золотарьової Т. В. знаходиться виконавче провадження № НОМЕР_2 з виконання виконавчого листа № 404/2935/19 від 22 травня 2020 року, виданого Кіровським районним судом м. Кіровограда, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на її утримання в розмірі 1/8 частини з усіх видів заробітку (доходу), починаючи з 24 квітня 2019 року щомісячно та до закінчення навчання 30 червня 2022 року.

Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів від 22 червня 2022 року сума, з якої нараховане стягнення за кожен місяць, визначена як сума всіх доходів боржника від підприємницької діяльності.

Однак, він є фізичною особою-підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування.

Частина друга статті 195 Сімейного кодексу України чітко встановлює порядок визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), зокрема заборгованість за аліментами платника аліментів, який є фізичною особою-підприємцем та який перебуває на спрощеній системі оподаткування, визначається виходячи з середньої заробітної плати працівника даної місцевості.

У зв`язку із цим, складений приватним виконавцем Золотарьовою Т. В. розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 22 червня 2022 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 не відповідає вимогам частини другої статті 195 Сімейного кодексу України.

24 червня 2022 року представником боржника приватному виконавцю подано клопотання про здійснення перерахунку заборгованості.

У відповідь, 30 червня 2022 року, приватний виконавець Золотарьова Т. В. повідомила, що клопотання про проведення перерахунку у № НОМЕР_2 залишено без задоволення, а письмова відповідь буде надана у строки, передбачені Законом України «Про звернення громадян».

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив задовольнити скаргу.

Короткий зміст судових рішень попередніх інстанцій

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 квітня 2023 року скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Визнано неправомірним складений приватним виконавцем виконавчого округу Кіровоградської області Золотарьовою Т. В. розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 22 червня 2022 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на її утримання в розмірі 1/8 частини з усіх видів його заробітку (доходу), починаючи з 24 квітня 2019 року, щомісячно, та до закінчення навчання - 30 червня 2022 року. Зобов`язано приватного виконавця виконавчого округу Кіровоградської області Золотарьову Т. В. здійснити перерахунок заборгованості зі сплати аліментів.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що державний виконавець не взяв до уваги те, що розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 22 червня 2022 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 необхідно було проводити відповідно до вимог частини другої статті 195 Сімейного кодексу України, оскільки ОСОБА_1 є фізичною особою - підприємцем та перебуває на спрощеній системі оподаткування.

Не погодившись із вказаною ухвалою, ОСОБА_2 звернулась до суду з апеляційною скаргою.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 12 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 квітня 2023 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

12 жовтня 2023 року ОСОБА_3 через представника - адвоката Усатенко В. Ю.засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 квітня 2023 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 12 вересня 2023 року у вказаній справі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

13 листопада 2023 року ОСОБА_4 в особі представника - адвоката Захарченка І. В. звернувся до Верховного Суду з відзивом, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2023 року відкрито провадження у справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

15 листопада 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що у приватного виконавця виконавчого округу Кіровоградської області Золотарьової Т. В. перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа № 404/2935/19 від 22 травня 2020 року, виданого Кіровським районним судом м. Кіровограда за наслідком ухваленого судового рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на її утримання в розмірі 1/8 частини з усіх видів його заробітку (доходу), починаючи з 24 квітня 2019 року, щомісячно, та до закінчення навчання - 30 червня 2022 року.

Відповідно до складеного 22 червня 2022 року приватним виконавцем виконавчого округу Кіровоградської області Золотарьовою Т. В. розрахунку заборгованості зі сплати аліментів по ВП № НОМЕР_2 сума, з якої нараховується стягнення, за кожен місяць визначена з доходів боржника від підприємницької діяльності.

ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем і з 01 січня 2016 року перебуває на спрощеній системі оподаткування.

24 червня 2022 року адвокат ОСОБА_4 письмово звернувся до приватного виконавця з клопотанням про здійснення перерахунку аліментів.

30 червня 2022 року приватний виконавець Золотарьова Т. В. повідомила, що клопотання щодо проведення перерахунку заборгованості зі сплати аліментів по ВП № НОМЕР_2 залишено без задоволення.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства, зокрема, є обов`язковість судового рішення.

Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку (стаття 129-1 Конституції України).

Статтею 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані, зокрема, на примусове виконання рішень судів, які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших Законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби.

Тобто, з метою забезпечення реального виконання судового рішення та ефективного захисту порушених прав, ЦПК України передбачає спеціальні форми реагування, зокрема розділом VІІ «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України визначено порядок судового контролю за виконанням судових рішень в цивільних справах.

Так, статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Частиною першою статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

У постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження

№ 12-197гс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України (статті 447 ЦПК України) пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця».

Відповідно до вимог статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 оскаржує дії приватного виконавця щодо розрахунку заборгованості за аліментами за період з 2019 по 2022 роки, зробленого без урахування вимог частини другої статті 195 Сімейного кодексу України (далі - СК України).

Частиною третьою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України.

Відповідно до частини першої статті 195 СК України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном.

Згідно з частиною другою статті 195 СК України заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

Тобто у частині другій статті 195 СК України чітко визначено: заборгованість за аліментами платника аліментів, який або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування на час виникнення заборгованості, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

Поняття «середня заробітна плата для даної місцевості» є макроекономічним показником, який як і інші макроекономічні показники, збирається та складається Державною службою статистики України і використовується, у тому числі, при проведенні грошово-кредитної політики та аналізу фінансової стабільності. Макроекономічні показники розраховуються за допомогою системи національних рахунків як комплексу взаємопов`язаних балансових таблиць, показники яких призначені для визначення розміру доходу, споживання, накопичення і величини капітальних витрат. Середня заробітна плата для даної місцевості як макроекономічний показник обчислюється як середнє арифметичне значення заробітних плат певної групи працівників (наприклад, по підприємству, по галузі, по регіону). Розраховується виходячи із фонду оплати праці працівників (включаючи оплату праці сумісників), премій, винагород за підсумками роботи за рік та одноразових заохочень.

У справі, яка переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем і з 01 січня 2016 року перебуває на спрощеній системі оподаткування.

Установивши, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що розмір щомісячного платежу за аліментами повинен був бути нарахований, виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості, відповідно до вимог частини другої статті 195 СК України.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зробив правильний висновок про задоволення вимог скарги.

При цьому посилання заявника у касаційній скарзі на те, що ОСОБА_1 має сплачувати аліменти з доходів, отриманих ним з інших джерел, зокрема від заробітку, отриманого за місцем роботи у ФОП « ОСОБА_5 », як учасником повного товариства «Ломбард компанія-Аверс», а також від майна, яке ним переоформлене тощо, колегія суддів відхиляє, оскільки такі вимоги не є предметом розгляду у даному провадження за скаргою ОСОБА_1 і можуть слугувати підставою для звернення стягувача до приватного виконавця для врахування всіх джерел доходів платника аліментів при здійсненні нового розрахунку заборгованості.

Доводи касаційної скарги щодо порушення ОСОБА_1 строку на подання скарги на дії приватного виконавця до суду, Верховний Суд не приймає до уваги та погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що строк скаржником не пропущено, оскільки ОСОБА_1 звернувся зі скаргою до суду 01 липня 2022 року, при цьому повідомлення від приватного виконавця Золотарьової Т. В. на клопотання щодо проведення перерахунку заборгованості зі сплати аліментів було надано скаржнику 30 червня 2022 року.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених постановах Верховного Суду є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 403, 410, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана представником - адвокатом Усатенком В`ячеславом Юрійовичем,залишити без задоволення.

Ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 квітня 2023 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 12 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов