Ухвала

від 19.01.2024 по справі 240/999/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

(про закриття провадження у справі)

19 січня 2024 року м. Житомир справа № 240/999/24

категорія 108030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Капинос О.В.,

секретар судового засідання Луценко Д.В.,

за участю: представника позивача Озюменка Є.Ю.,

представника відповідача Закатюка О.А.,

представника третьої особи Яцук В.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс - Ойл - А" до Макарівської квартирно-експлуаційної частини району, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт Оіл Груп" про визнання протиправним та скасування рішення,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Макарівської квартирно-експлуатаційної частини району щодо визнання переможцем та наміру укласти договір про закупівлю з Товариством з обмеженою відповідальністю "Моноліт Оіл Груп", яке оформлене протоколом №2 від 09.01.2024 щодо прийняття рішення уповноваженою особою за процедурою спрощеної закупівлі, що оголошена за ідентифікатором №UA-2023-12-21-002349-а.

Ухвалою від 17.01.2024 відкрито провадження у справі та призначено судове засідання на 19.01.2024.

Відповідач надіслав до суду відзив на позов, в якому просить у задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи подав до суду клопотання про закриття провадження у справі, оскільки спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

В обґрунтування клопотання зазначено, що протоколом щодо прийняття рішення Уповноваженою особою №2 від 09.01.2024 вирішено визначити переможцем спрощеної закупівлі за UA-2023-12-21-002349- a від 21.12.2023 року по предмету закупівлі Нафта і дистиляти (09130000-9) (Мазут паливний М-100 зольний малосірчистий), ДК 021:2015:09130000-9 Нафта і дистиляти, учасника торгів - ТОВ "Моноліт Оіл Груп". Між відповідачем та ТОВ "Моноліт Оіл Груп" було укладено договір про постачання (за кошти Державного бюджету України на 2024 рік) №29 від 18.01.2024. Отже, зважаючи на наявність договірних відносин між відповідачем та ТОВ, спір у цій справі не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, оскільки фактично зачіпає майнові інтереси переможця торгів.

У судовому засіданні суд поставив на обговорення клопотання про закриття провадження у справі.

Представник третьої особи клопотання підтримав, просив задовольнити.

Представник позивача заперечував проти закриття провадження у справі та вважає, що спір підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, оскільки предметом оскарження не є рішення про укладення договору між відповідачем та третьої особою, а також сам договір.

Представник відповідача також клопотання підтримав.

Заслухавши думки сторін, оцінивши доводи клопотання, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За визначенням пунктів 1 та 2 частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Відповідно до частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

У постанові від 16 січня 2019 року у справі 815/1121/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні предметної юрисдикції справи суд має виходити із суті права/інтересу, за захистом якого суб`єкт публічного права звертається до суду, та мети звернення з позовом, оскільки саме такі критерії розмежування належності спору до тієї чи іншої юрисдикції дають змогу найбільш ефективно захистити порушене право позивача, аніж розмежування юрисдикції виключно на підставі участі у спорі суб`єкта владних повноважень.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що наслідком визнання тендеру недійсним є визнання договору про закупівлю послуг недійсним, що може бути розглянуто виключно судом господарської юрисдикції. При цьому тендер може проводитися не лише суб`єктом владних повноважень, а й будь-якою юридичною особою при здійсненні господарської діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, за результатами проведеної Макарівською квартирно- експлуатаційною частиною району процедури спрощеної закупівлі мазуту паливного М-100 зольного малосірчистого (нафта і дистиляти (09130000-9) у кількості 650,0 т, переможцем визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Моноліт Оіл Груп", про що винесено протокол №2 від 09.01.2024, яким також вирішено укласти договір про закупівлі з переможцем.

Вказаний протокол є предметом спору у даній справі.

Разом з тим, як свідчать матеріали справи, 18.01.2024 між Макарівською КЕЧ (Замовник) та ТОВ "Моноліт Оіл Груп" (Постачальник) було укладено договір №29 про постачання (за кошти Державного бюджету України на 2024 рік) , предметом якого зобов"язання постачальника поставити у 2024 році мазут паливний М-100 зольний малосірчистий для потреб Замовника згідно Специфікації.

Частиною 1 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" встановлено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Судом встановлено, що в даному випадку, фактично укладено договір між відповідачем (організатором) та переможцем (ТОВ "Моноліт Оіл Груп") на закупівлю, а отже процедура закупівлі закінчилася.

Згідно до ч. ч. 2, 3 ст.180 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України, господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За правилами ч. ч. 1, 4 ст. 183 ГК України, договори за державним замовленням укладаються між визначеними законом суб`єктами господарювання - виконавцями державного замовлення та державними замовниками, що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контракти), в яких визначаються господарські зобов`язання сторін та регулюються відносини замовника з виконавцем щодо виконання державного замовлення. Ухилення від укладення договору за державним замовленням є порушенням господарського законодавства і тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами. Спори, пов`язані з укладенням договору за державним замовленням, в тому числі при ухиленні від укладення договору однієї або обох сторін, вирішуються в судовому порядку.

Статтею 184 ГК України встановлено, що при укладенні господарського договору на основі вільного волевиявлення сторін проект договору може бути розроблений за ініціативою будь-якої із сторін у строки, погоджені самими сторонами. Укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.

За приписами ст. 185 ГК України до укладення господарських договорів на організованих ринках капіталу, організованих товарних ринках, оптових ярмарках, публічних торгах застосовуються загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення, з урахуванням нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних організованих ринків капіталу, організованих товарних ринків, ярмарків та публічних торгів.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст.638 Цивільного кодексу України).

Так, статтею 22 Закону України "Про публічні закупівлі" передбачено, що вимоги до тендерної документації, яка по суті є пропозицією з визначенням всіх істотних умов та представленням проекту договору.

Згідно зі ст. 1 цього Закону, тендерна пропозиція - пропозиція щодо предмета закупівлі або його частини (лота), яку учасник процедури закупівлі подає замовнику відповідно до вимог тендерної документації.

Тобто, з викладеного вище можна дійти висновку про те, що тендерна пропозиція є зустрічною пропозицією учасника укласти договір на умовах зазначених в тендерній пропозиції.

Між тим, частиною 6 ст. 28 Закону №922-VIII передбачено, що за результатами розгляду та оцінки тендерної пропозиції замовник визначає переможця та приймає рішення про намір укласти договір згідно з цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону №922-VIII регламентовано, що рішення про намір укласти договір про закупівлю приймається замовником у день визначення учасника переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та протягом одного дня з дати ухвалення такого рішення замовник оприлюднює в електронній системі закупівель повідомлення про намір укласти договір про закупівлю.

Отже, слід прийти до висновку, що факт визначення переможця торгів, прийняття рішення про намір укласти договір про закупівлю, свідчить про те, що замовник прийняв тендерну (зустрічну) пропозицію переможця та погодився на укладення договору. Такі дії сторін свідчать про визначення сторонами умов договору про закупівлю та обов`язок укласти відповідний договір.

У частині 1 статті 187 Господарського кодексу України закріплено, що спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці.

Відповідно до ч. 1 ст. 282 КАС України позовна заява щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про оборонні закупівлі", крім спорів, пов`язаних з укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів) про закупівлю, може бути подана протягом десяти робочих днів з дня, коли особа мала дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, правовий аналіз змісту пункту 1 частини 1 ст. 20 ГПК України, пункту 11 частини 1 статті 19 КАС України, частини 1 статті 282 КАС України свідчить про те, що правовідносини між сторонами в спрощеній процедурі, проведеній в порядку Закону України "Про публічні закупівлі", на стадії після укладання між Замовником та переможцем договору про закупівлю, відносяться до господарської юрисдикції та розглядаються по правилам ГПК України, а не КАС України.

Таким чином, з огляду на зміст позовних вимог, характер спірних правовідносин, обставин, які встановлені матеріалами справи, а також враховуючи суб`єктний склад учасників справи, суд дійшов висновку про спрямованість цього позову на захист прав у сфері господарських правовідносин, а не публічно - правових відносин, що виключає можливість його розгляду та вирішення в порядку адміністративного судочинства.

Така позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 918/843/17, в якій, зокрема, зазначено, що орган виконавчої влади або місцевого самоврядування у відносинах щодо організації та порядку проведення торгів (тендеру) діє як суб`єкт владних повноважень і спори щодо оскарження рішень чи бездіяльності цих органів до виникнення договірних правовідносин між організатором та переможцем цього тендеру відносяться до юрисдикції адміністративних судів. Проте, після укладення договору між організатором конкурсу та його переможцем спір щодо правомірності рішення тендерного комітету підлягає розгляду в порядку цивільного (господарського) судочинства, оскільки фактично зачіпає майнові інтереси переможця торгів.

Така правова позиція також відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 29 січня 2019 року по справі № 819/829/17 (К/9901/42669/18).

Стосовно доводів представника позивача про те, що спір підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, суд зазнає наступне.

Так, на момент звернення до суду з вказаним позовом та відкриття провадження вказаний спір підлягав розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки предметом оскарження є рішення суб`єкта владних повноважень.

Разом з тим, в ході розгляду справи встановлено, що між відповідачем та третьою особою укладений договір про закупівлю, що має наслідком зміну правового регулювання, а відтак і вид судочинства, у порядку якого належить розглядати вказаний спір. Тобто, оскаржуваний позивачем протокол вичерпав свою дію внаслідок його виконання, шляхом укладення відповідного договору про постачання.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у справі "Занд проти Австрії" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

У рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Відтак, суд зазначає, що у розумінні Конвенції та Європейського суду з прав людини судом "встановленим законом" у даному випадку є суд господарської юрисдикції, а не адміністративний суд.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Таким чином, враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі, оскільки даний спір не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 238, ст. 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,

ухвалив:

Клопотання представника третьої особи задовольнити.

Провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс - Ойл - А" до Макарівської квартирно-експлуаційної частини району, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Моноліт Оіл Груп" про визнання протиправним та скасування рішення, закрити.

Роз"яснити позивачу право на звернення до суду для вирішення даного спору в порядку господарського судочинства.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення.

Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду у дводенний строк з дня її проголошення.

Суддя О.В. Капинос

Повний текст ухвали складено: 19 січня 2024 року