Постанова

від 26.01.2024 по справі 240/999/24

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/999/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Капинос О.В.

Суддя-доповідач - Смілянець Е. С.

26 січня 2024 року м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Смілянця Е. С.

суддів: Полотнянка Ю.П. Драчук Т. О. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Довганюк В.В.,

представника позивача Озюменка Є.Ю.,

представника третьої особи Яцук В.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РесурсОйл-А" на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 19 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РесурсОйл-А" до Макарівської квартирно-експлуаційної частини району, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт Оіл Груп" про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

12.01.2024 позивач, звернувся в суд з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Макарівської квартирно-експлуатаційної частини району щодо визнання переможцем та наміру укласти договір про закупівлю з Товариством з обмеженою відповідальністю "Моноліт Оіл Груп", яке оформлене протоколом №2 від 09.01.2024 щодо прийняття рішення уповноваженою особою за процедурою спрощеної закупівлі, що оголошена за ідентифікатором №UA-2023-12-21-002349-а.

Житомирський окружний адміністративний суд ухвалою від 19.01.2024 провадження у справі закрив. Роз`яснив позивачу право на звернення до суду для вирішення даного спору в порядку господарського судочинства.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу скасувати та постановити нове судове рішення, яким направити справу до суду першої інстанції, для розгляду справи по суті.

Вважає, що судом першої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, незважаючи на предмет позову та спеціального суб`єкта дії якого оскаржуються, замість спеціальних норм права вимог ст.282 Кодексу адміністративного судочинства України, застосовано загальні норми права та помилково віднесено підсудність справи до компетенції господарського судочинства.

Більш того, суд першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного судового рішення, самостійно змінив предмет позову та підстави які підлягають доказуванню під час розгляду справи, зазначивши, що предметом поданого позову позивачем є визнання недійсним та розірвання договору укладеного між відповідачем та третьою особою по справі, в той час як зміст позовних вимог стосується лише незаконності прийнятого рішення під час розгляду цінових пропозицій та документації учасників на стадії кваліфікації.

Також зазначає, що станом на дату звернення та реєстрації адміністративного позову ТОВ «Ресурс Ойл А», між відповідачем по справі - Макарівською квартирно-експлуаційною частиною району та третьою особою по справі - Товариство з обмеженою відповідальністю "Моноліт Оіл Груп", не існувало та не було укладено жодних договорів на виконання оскаржуваного рішення державного замовника.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача зазначає, що зміст позовних вимог, характер спірних правовідносин, обставин, які встановлені матеріалами справи, свідчить про спрямованість цього позову на захист прав у сфері господарських правовідносин, а не публічно - правових відносин, що виключає можливість його розгляду та вирішення в порядку адміністративного судочинства.

Така позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 918/843/17, в якій, зокрема, зазначено, що орган виконавчої влади або місцевого самоврядування у відносинах щодо організації та порядку проведення торгів (тендеру) діє як суб`єкт владних повноважень і спори щодо оскарження рішень чи бездіяльності цих органів до виникнення договірних правовідносин між організатором та переможцем цього тендеру відносяться до юрисдикції адміністративних судів. Проте, після укладення договору між організатором конкурсу та його переможцем спір щодо правомірності рішення тендерного комітету підлягає розгляду в порядку цивільного (господарського) судочинства, оскільки фактично зачіпає майнові інтереси переможця торгів.

Вважає, що подібна правова позиція також відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 29 січня 2019 року по справі № 819/829/17 (К/9901/42669/18).

У відзиві на апеляційну скаргу представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт Оіл Груп" зазначає, що протоколом щодо прийняття рішення Уповноваженою особою №2 від 09.01.2024 вирішено визначити переможцем спрощеної закупівлі за UA-2023-12-21-002349- a від 21.12.2023 по предмету закупівлі Нафта і дистиляти (09130000-9) (Мазут паливний М-100 зольний малосірчистий), ДК 021:2015:09130000-9 Нафта і дистиляти, учасника торгів - ТОВ "Моноліт Оіл Груп". Між відповідачем та ТОВ "Моноліт Оіл Груп" було укладено договір про постачання (за кошти Державного бюджету України на 2024 рік) №29 від 18.01.2024.

Також зазначає, що зважаючи на наявність договірних відносин між відповідачем та ТОВ, спір у цій справі не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, оскільки фактично зачіпає майнові інтереси переможця торгів.

В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд задовольнити її.

Представник третьої особи заперечила проти задоволення апеляційної скарги позивача та просив суд залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Представник відповідача в судове засідання не з`явилися про причини неявки суду не повідомив, хоча про час та дату розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Так, завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Справою адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

За визначенням пунктів 1 та 2 частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Відповідно до частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Як встановлено судом першої інстанції, за результатами проведеної Макарівською квартирно- експлуатаційною частиною району процедури спрощеної закупівлі мазуту паливного М-100 зольного малосірчистого (нафта і дистиляти (09130000-9) у кількості 650,0 т, переможцем визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Моноліт Оіл Груп", про що винесено протокол №2 від 09.01.2024, яким також вирішено укласти договір про закупівлі з переможцем.

Вказаний протокол є предметом спору у даній справі.

Разом з тим, як свідчать матеріали справи, 18.01.2024 між Макарівською КЕЧ (Замовник) та ТОВ "Моноліт Оіл Груп" (Постачальник) було укладено договір №29 про постачання (за кошти Державного бюджету України на 2024 рік) , предметом якого зобов"язання постачальника поставити у 2024 році мазут паливний М-100 зольний малосірчистий для потреб Замовника згідно Специфікації.

Частиною 1 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" встановлено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, в даному випадку, фактично укладено договір між відповідачем (організатором) та переможцем (ТОВ "Моноліт Оіл Груп") на закупівлю, а отже процедура закупівлі закінчилася.

Згідно до ч. ч. 2, 3 ст.180 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України, господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За правилами ч. ч. 1, 4 ст. 183 ГК України, договори за державним замовленням укладаються між визначеними законом суб`єктами господарювання - виконавцями державного замовлення та державними замовниками, що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контракти), в яких визначаються господарські зобов`язання сторін та регулюються відносини замовника з виконавцем щодо виконання державного замовлення. Ухилення від укладення договору за державним замовленням є порушенням господарського законодавства і тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами. Спори, пов`язані з укладенням договору за державним замовленням, в тому числі при ухиленні від укладення договору однієї або обох сторін, вирішуються в судовому порядку.

Приписами статті 184 ГК України встановлено, що при укладенні господарського договору на основі вільного волевиявлення сторін проект договору може бути розроблений за ініціативою будь-якої із сторін у строки, погоджені самими сторонами. Укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.

За приписами ст. 185 ГК України до укладення господарських договорів на організованих ринках капіталу, організованих товарних ринках, оптових ярмарках, публічних торгах застосовуються загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення, з урахуванням нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних організованих ринків капіталу, організованих товарних ринків, ярмарків та публічних торгів.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст.638 Цивільного кодексу України).

Зокрема, статтею 22 Закону України "Про публічні закупівлі" (далі - Закон №922) передбачено, що вимоги до тендерної документації, яка по суті є пропозицією з визначенням всіх істотних умов та представленням проекту договору.

Між тим, частиною 6 ст. 28 Закону №922-VIII передбачено, що за результатами розгляду та оцінки тендерної пропозиції замовник визначає переможця та приймає рішення про намір укласти договір згідно з цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону №922-VIII регламентовано, що рішення про намір укласти договір про закупівлю приймається замовником у день визначення учасника переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та протягом одного дня з дати ухвалення такого рішення замовник оприлюднює в електронній системі закупівель повідомлення про намір укласти договір про закупівлю.

Отже, факт визначення переможця торгів, прийняття рішення про намір укласти договір про закупівлю, свідчить про те, що замовник прийняв тендерну (зустрічну) пропозицію переможця та погодився на укладення договору. Такі дії сторін свідчать про визначення сторонами умов договору про закупівлю та обов`язок укласти відповідний договір.

Слід також зазначити, що у частині 1 статті 187 Господарського кодексу України закріплено, що спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

При цьому, відповідно до п.1 ч.1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 282 КАС України позовна заява щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про оборонні закупівлі", крім спорів, пов`язаних з укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів) про закупівлю, може бути подана протягом десяти робочих днів з дня, коли особа мала дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином можливо дійти висновку, що правовий аналіз змісту пункту 1 частини 1 ст. 20 ГПК України, пункту 11 частини 1 статті 19 КАС України, частини 1 статті 282 КАС України свідчить про те, що правовідносини між сторонами в спрощеній процедурі, проведеній в порядку Закону України "Про публічні закупівлі", на стадії після укладання між Замовником та переможцем договору про закупівлю, відносяться до господарської юрисдикції та розглядаються по правилам ГПК України, а не КАС України.

З огляду на зміст позовних вимог, характер спірних правовідносин, обставин, які встановлені матеріалами справи, а також враховуючи суб`єктний склад учасників справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про спрямованість цього позову на захист прав у сфері господарських правовідносин, а не публічно - правових відносин, що виключає можливість його розгляду та вирішення в порядку адміністративного судочинства.

Така позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 29 січня 2019 року по справі № 819/829/17 (К/9901/42669/18), а також від 14 травня 2019 року у справі № 918/843/17, в якій, зокрема, зазначено, що орган виконавчої влади або місцевого самоврядування у відносинах щодо організації та порядку проведення торгів (тендеру) діє як суб`єкт владних повноважень і спори щодо оскарження рішень чи бездіяльності цих органів до виникнення договірних правовідносин між організатором та переможцем цього тендеру відносяться до юрисдикції адміністративних судів. Проте, після укладення договору між організатором конкурсу та його переможцем спір щодо правомірності рішення тендерного комітету підлягає розгляду в порядку цивільного (господарського) судочинства, оскільки фактично зачіпає майнові інтереси переможця торгів.

Доводи представника позивача про те, що спір підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки диспозиція ч.1 ст. 282 КАСУ зазначає, що спори, пов`язані з укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель не є адміністративними.

Тобто, оскаржуваний позивачем протокол вичерпав свою дію внаслідок його виконання, шляхом укладення відповідного договору про постачання.

Отже, за суб`єктним складом сторін та сутністю спору дана справа підлягає розгляду господарськими судами у порядку, визначеному нормами Господарського процесуального кодексу України.

Слід також зазначити, що норми Закону України «Про публічні закупівлі» не передбачають зупинення процедури закупівлі внаслідок судового оскарження будь якого з її етапів, а укладання договору №29 про постачання від 18.01.2024 по результатом спірної процедури спрощеної закупівлі унеможливлює розгляд даної справи в порядку адміністративного судочинства.

Доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні незважаючи на предмет позову та спеціального суб`єкта дії якого оскаржуються, замість спеціальних норм права вимог ст.282 Кодексу адміністративного судочинства України, застосовано загальні норми права та помилково віднесено підсудність справи до компетенції господарського судочинства, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки процедури спрощеної закупівлі перебувають у постійному русі і такі відносини швидко переходять із однієї юрисдикції до іншої.

Приписами статті 3 Закону України Про оборонні закупівлі обумовлено, що оборонні закупівлі здійснюються на основі таких принципів: своєчасність та відповідність прийнятим рішенням щодо захисту національних інтересів України, забезпечення потреб безпеки і оборони; послідовність прийняття та виконання рішень щодо розроблення, закупівлі товарів, робіт і послуг оборонного призначення, систематичність їх виконання; конкурентність; ефективність використання коштів, результативність; відкритість та прозорість (крім відомостей, що становлять державну таємницю і розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці); запобігання корупції, зловживанням та дискримінації; цілісність, узгодженість, системність планування та фінансування оборонних закупівель, урахування пріоритетів і обмежень, встановлених державними програмами у сферах національної безпеки і оборони.

Щодо доводів апелянта про недотримання судом першої інстанції строків розгляду справи колегія суддів зазначає, що дана обставина не може бути підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, оскільки на час її прийняття вже був укладений відповідний договір, що унеможливлює розгляд справи за правилами адміністративного судочинства.

Також суд апеляційної інстанції вважає необґрунтовані доводи позивача щодо обмеження його доступу до правосуддя, оскільки закриваючи провадження по справі суд першої інстанції роз`яснив позивачеві про можливість звернення до суду за захистом порушеного права в порядку господарського судочинства.

Крім того суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до протоколу №1 щодо прийняття рішення уповноваженою особою від 03.01.2024 року відхилено пропозицію ТОВ "Ресурс-Ойл-А" щодо спрощеної закупівлі, дане рішення позивачем не оскаржено.

Також у своїх доводах позивач наголошував що суд першої інстанції під час розгляду справи неправильно застосував практику Великої Палати Верховного Суду, оскільки у відповідних постановах Верховний Суд посилався на положення Закону України «Про публічні закупівлі», а не Закону України Про оборонні закупівлі. З даними твердженнями суд апеляційної інстанції погодитись не може, тому що відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про оборонні закупівлі» визначено, що закупівля товарів, робіт і послуг здійснюється державними замовниками відповідно до Закону України "Про публічні закупівлі" з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Таким чином спірні правовідносин регулюються як нормами Закону України "Про публічні закупівлі" так і Закону України Про оборонні закупівлі, тому судом першої інстанції правильно застосовано відповідну практику Великої Палати Верховного Суду.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РесурсОйл-А" залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 19 січня 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Смілянець Е. С. Судді Полотнянко Ю.П. Драчук Т. О.