Постанова

від 19.01.2024 по справі 580/9690/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 580/9690/23 Суддя (судді) першої інстанції: Бабич А.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2024 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Кучми А.Ю.,

суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2023 року (м. Черкаси, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнання протиправною бездіяльності, яка виразилась у не нарахуванні та не виплаті йому за період з 01.01.2016 до 30.11.2018 індексації грошового забезпечення відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року та березень 2018 року;

- зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити йому за період з 01.01.2016 до 30.11.2018 індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січня 2008 року та березня 2018 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;

- зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до дня фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за увесь час затримки виплати.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2023 року відмовлено повністю у задоволенні заяви (вх. від 27.10.2023 №46680/23) адвоката Єрьоміної В.А. від імені ОСОБА_1 про усунення недоліків. Повернуто його позовну заяву до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії.

Суд першої інстанції виходив з того, що вказані позивачем у заяві підстави для поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із позовною заявою є неповажними.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду в суд першої інстанції. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неправильно та неповно досліджено докази і встановлено обставини у справі та порушено норми процесуального права. Апелянт зазначає про помилковість висновків суду першої інстанції, оскільки у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду про стягнення належної йому заробітної плати.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвалу суду - без змін.

Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач проходив військову службу у відповідача та на сьогодні виключений зі списків частини і знятий з усіх видів забезпечення. У період проходження служби з 01.01.2016 до 23.02.2022 йому нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення не в повному обсязі. Представник позивача звернувся заявою до відповідача щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 23.02.2022 з визначенням вказаних вище базових місяців. Відповідач листом від 19.09.2023 надав копію довідки про нараховані та сплачені суми індексації позивачу, з якої встановили, що за спірний період індексація грошового забезпечення позивачу не нараховувалася та не виплачувалася.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 23.10.2023 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків шляхом подачі обґрунтованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з вказанням підстав для його поновлення та наданням доказів поважності причин його пропуску.

На виконання вказаної ухвали суду від представника позивача надійшло клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду з посиланням на правову позицію Верховного Суду.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем пропущений строк звернення до суду, тому наявні підстави для повернення позовної заяви на підставі п.1 ч.4 ст.169 КАС України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (п. 1, 2 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року № 9-зп, абз. 7 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11 - рп/2012).

Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

За змістом статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п`ята статті 122 КАС України).

Відповідно до частин першої, другої статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції, чинній станом на час звернення позивача до суду з цим позовом, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Предметом цього адміністративного спору є зобов`язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 30.11.2018.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду першої інстанції 17.10.2023, що свідчить про пропуск строку позивачем звернення до суду.

Щодо доводів апелянта про те, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком відповідно до частини другої статті 233 КЗпП, колегія суддів зазначає наступне.

19.07.2022 набули чинності зміни, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX до статті 233 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до цих змін працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Таким чином, у даній правовій ситуації перебіг строку звернення до суду, установленого названою статтею Кодексу законів про працю України, має обчислюватись з моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», тобто з 19.07.2022.

Відповідно до частини 1 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому, протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Згідно з частиною другою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Суд першої інстанції вірно вказав, що необізнаність позивача про складові грошового забезпечення, які йому виплачувались під час проходження служби та інші суми, які б мали бути нараховані та виплачені йому при звільненні, свідчить лише про його пасивну поведінку та байдужість до власних прав та обов`язків, за наявності об`єктивної можливості дізнатися про складові грошового забезпечення, які йому виплачувались та інші суми при звільненні, їх розмір та підстави виплати або невиплати.

Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до п. 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже на час звернення позивача до суду з даним позовом (17.10.2023) в Україні не діяв карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, що вказує на правомірність застосування до спірних правовідносин строків, встановлених ст. 233 КЗпП України.

Лише посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення строку на подання позовної заяви без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення військового стану вплинуло на позивача, що в свою чергу обумовило пропуск строку на звернення до суду.

Вказаний правовий висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в ухвалі від 23.05.2022 у справі №640/11534/21.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10.11.2022 по справі №990/115/22 вказала на те, що введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

Таким чином, наведені позивачем обставини не можуть бути підставою для поновлення строку звернення до суду, оскільки не є такими, що не залежали від волевиявлення позивача, а отже не можуть бути визнані судом поважними.

В клопотанні про поновлення пропущеного строку звернення до суду, позивачем не зазначено обставини та не надано відповідних доказів щодо об`єктивної неможливості звернення до суду у період строку, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України.

Виходячи із системного аналізу норм чинного законодавства України, з огляду на дату звернення позивача з даним позовом (17.10.2023) та відсутність поважної причини пропуску строку звернення до адміністративного суду, слід погодитись з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для повернення позовної заяви.

Дотримання строку звернення з адміністративним позовом до суду є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє юридичній визначеності у публічно-правових відносинах. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгі»).

Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, п. 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, п. 33).

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Більше того, поняття «особа повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку, що ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви є обґрунтованою, тому відсутні підстави для її скасування та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2023 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 19.01.2024.

Головуючий суддя: А.Ю. Кучма

В.О. Аліменко

Н.В. Безименна