Постанова

від 19.01.2024 по справі 640/5174/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2024 року

м. Київ

справа № 640/5174/20

касаційне провадження № К/990/24666/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Васильєвої І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві

на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 жовтня 2021 року (головуючий суддя - Качур І.А.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2022 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Епель О.В.; судді: Губська Л.В., Мєзєнцев Є.І.)

у справі № 640/5174/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Синтра Трейдінг»

до Головного управління ДПС у м. Києві, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві

про визнання бездіяльності протиправною, стягнення коштів,

У С Т А Н О В И В:

У березні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Синтра Трейдінг» (далі - ТОВ «Синтра Трейдінг», позивач, платник, товариство) звернулось до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві, відповідач 1, податковий орган, контролюючий орган), Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві (далі - ГУ ДКС України у м. Києві, відповідач 2), в якому просило:

визнати протиправною бездіяльність ГУ ДПС у м. Києві щодо неподання до органу Державної казначейської служби України висновку із зазначенням суми податку на додану вартість в розмірі 1 995 961,00 грн, що підлягає відшкодуванню з бюджету на користь ТОВ «Синтра Трейдінг»;

стягнути з Державного бюджету України через ГУ ДКС України у м. Києві на користь ТОВ «Синтра Трейдінг» заборгованість бюджету з відшкодування податку на додану вартість у розмірі 1 995 961,00 грн та пеню у розмірі 2 078 861,74 грн, нараховану на суму такої заборгованості.

На обґрунтування позовних вимог платник зазначив, що відповідно до пунктів 200.1, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України) в редакції, чинній на дату подання декларацій за вересень 2015 року та жовтень 2015 року, позивач має право на отримання бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість у розмірі 1955 961,00 грн. Правомірність заявленої суми бюджетного відшкодування була підтверджена Довідкою, оформленою за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2022 року, позовні вимоги задоволено.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ГУ ДПС у м. Києві звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, покликаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 жовтня 2021 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2022 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Мотивуючи касаційну скаргу, податковий орган зазначає, що механізм відшкодування податку на додану вартість є недосконалим і відповідний Реєстр не функціонує. Вказує, що станом на 19 травня 2020 року в інтегрованій картці платника обліковується залишок невідшкодованої суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за вересень 2015 року в розмірі 967 052,02 грн. Зауважує, що розрахунок пені позивача не відповідає положенням законодавства, а також, що пеня може бути стягнута протягом 1095 днів з дня виплати відповідного відшкодування

Ухвалою від 17 жовтня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача 1.

28 жовтня 2022 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що оскаржувані судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права, при цьому доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судових інстанцій.

02 листопада 2022 року відповідач 2 надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому він підтримав доводи та вимоги касаційної скарги податкового органу.

25 листопада 2022 року позивач подав до Верховного Суду клопотання про закриття касаційного провадження у даній справі, покликаючись на норми пункту 5 частини першої статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд не вбачає підстав для закриття касаційного провадження у справі з причин, визначених у пункті 5 статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки за результатами касаційного перегляду справ, на які покликається позивач у відповідній частині, встановлені інші обставини у справах. Відповідні висновки сформовані за різних фактичних обставин, з урахуванням повноти, належності, достатності доказів, наданих учасниками справи та зібраних судами у кожній конкретній справі на підтвердження складу податкових правопорушень.

При цьому колегія суддів зазначає, що висновки Верховного Суду мають враховуватись, з огляду на конкретні обставини справ, які встановлені судами за результатами оцінки відповідних доказів у цих справах.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права у процесі встановлення фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судові інстанції встановили, що позивач одночасно з поданням податкових декларацій з податку на додану вартість за вересень 2015 року та жовтень 2015 року подав заяви про повернення суми бюджетного відшкодування за вересень 2015 року в розмірі1 596 659,00 грн та жовтень 2015 року у сумі 399 302,00 грн.

У зв`язку з цим, контролюючий орган на підставі наказу на проведення документальної позапланової виїзної перевірки від 16 лютого 2016 року № 610 провів перевірку з питань правомірності формування сум від`ємного значення податку на додану вартість, заявлених до бюджетного відшкодування.

За результатами вказаної перевірки податковий орган склав довідку від 10 березня 2016 року № 20/26-15-14-04-01-10/32070571, відповідно до якої не встановлено порушень правомірності формування показників, задекларованих у податкових деклараціях з податку на додану вартість за вересень, жовтень 2015 pоку.

Після завершення перевірки правомірності формування сум, заявлених до бюджетного відшкодування за вересень та жовтень 2015 pоку, податковий орган не вчиняв будь-яких дій щодо повернення сум від`ємного значення податку на додану вартість на поточний банківський рахунок платника.

10 квітня 2017 року товариство звернулося до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві із заявою за вихідним № 084 та просив надати інформацію щодо подання податковим органом протягом 2016 року висновків із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, відповідно до заяв платника, поданих у складі декларацій з податку на додану вартість за вересень та жовтень 2015 року, а також за липень, серпень та вересень 2016 року.

Відповіді на вказане звернення від Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві позивачу надано не було.

Позивач звернувся зі скаргами на протиправну бездіяльність податкового органу до Головного управління ДФС у м. Києві та до Державної фіскальної служби України.

Листом від 17 липня 2017 року за вихідним № 15407/6/99-99-12-03-02-15 Державна фіскальна служба України повідомила позивача, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено механізму відшкодування сум податку на додану вартість, включених до тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, та структуру такого реєстру.

Станом на дату подання позовної заяви, відповідачі не виконали обов`язку щодо підготовки та подачі висновку про суми податку на додану вартість, які підлягають бюджетному відшкодуванню, та безпідставно не здійснили відшкодування позивачу сум податку на додану вартість у розмірі 1 955 961,00 грн та пені у розмірі 2 078 861,74 грн, нарахованої на суму такої заборгованості, у зв`язку з чим ТОВ «Синтра Трейдінг» звернулося з цим позовом до суду.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, судові інстанції виходили з того, що з 10 березня 2016 року сума бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 1 995 961,00 грн набула статусу узгодженої та контролюючий орган підтвердив наявність у позивача права на отримання відповідного бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, у зв`язку з чим податковий орган повинен був скласти та подати до територіального органу Державної казначейської служби України відповідний висновок із зазначенням суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, а після 01 квітня 2017 року внести до Реєстру і до Тимчасового реєстру дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника податку задля забезпечення доступу органу казначейства для виконання, але такі дії відповідачем виконані не були. Суди зазначили, що така бездіяльність податкового органу є неправомірною та призвела до порушення права позивача на отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

Надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, Верховний Суд виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Порядок визначення суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків встановлені статтею 200 ПК України.

За приписами пункту 200.7 статті 200 ПК України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Згідно з пунктом 200.15 статті 200 ПК України у разі якщо за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку або контролюючий орган розпочинає процедуру адміністративного або судового оскарження, контролюючий орган не пізніше наступного робочого дня після отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення провадження у справі зобов`язаний повідомити про це орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. Орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів припиняє процедуру відшкодування в частині оскаржуваної суми до набрання законної сили судовим рішенням.

Після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження контролюючий орган протягом п`яти робочих днів, що настали за днем отримання відповідного рішення, зобов`язаний подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість (пункт 200.23 статті 200 ПК України).

Зі змісту наведених норм можна дійти висновку, що держава в особі відповідних державних органів, виконуючи певний комплекс дій, зобов`язана повернути платнику суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість протягом законодавчо встановленого строку після дня набуття відповідною сумою статусу узгодженої. Якщо ж протягом згаданого строку необхідних дій для відшкодування податку здійснено не було, тоді невідшкодовані суми перетворюються на бюджетну заборгованість.

Підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 ПК України передбачено право платника податків оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб). Аналогічне право закріплено й частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Тобто, ПК України надано можливість платнику податків захистити своє право на стягнення сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. При цьому суд має перевірити дотримання строку звернення з відповідним позовом.

Проте суди попередніх інстанцій не дотримали вказаної вимоги процесуального закону, а також не перевірили строк звернення до суду з позовною вимогою про стягнення бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

При цьому, Верховний Суд вважає за необхідне звернути увагу на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 140/1770/19, яка зводиться до наступного.

Загальні норми процедури судового оскарження в межах розгляду публічно-правових спорів регулюються Кодексом адміністративного судочинства України.

Позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами (частина перша статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частин другої та третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому ПК України не містить прямої норми, яка б визначала строки звернення до суду з вимогами, спрямованими на захист та відновлення порушених прав платників податків у відносинах, що виникають у зв`язку з несвоєчасним відшкодуванням податку на додану вартість державою та/або пені на суми заборгованості з відшкодування податку на додану вартість.

Строк давності тривалістю 1095 днів, встановлений пунктом 102.5 статті 102 ПК України, поширюється, зокрема, на право платника податків на подання заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань або про їх відшкодування.

При цьому положення пункту 102.5 статті 102 ПК України не регулюють питання строків звернення до адміністративного суду, а встановлюють лише строк для подання платником податків заяви до контролюючого органу про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, стаття 102 ПК України, у тому числі й пункт 102.5 цієї статті, не є тим «іншим законом», яким установлені спеціальні строки звернення до суду з вимогами, спрямованими на захист та відновлення порушених прав платників податків у відносинах, що виникають у зв`язку з несвоєчасним відшкодуванням бюджетної заборгованості податку на додану вартість та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, у якій передбачено загальний шестимісячний строк звернення до адміністративного суду.

Суд також звертає увагу, що частинами другою та третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України чітко визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, платник податку на додану вартість може звернутися до адміністративного суду з вимогою про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість протягом шести місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому також слід зазначити, що у разі звернення до суду поза межами вказаного строку платник податків має право клопотати про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду і в кожному конкретному випадку суд має оцінити наведені у відповідній заяві фактичні обставини щодо неможливості своєчасної реалізації права особою та перелік спрямованих нею на досягнення цієї мети заходів.

За змістом частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, розв`язувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Крім того, колегія суддів враховує також положення частини третьої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Правова позиція щодо строку звернення до суду з вимогою про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість, яка має бути врахована у процесі вирішення цієї справи, викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 140/1770/19, тобто вже після подання касаційної скарги та відкриття касаційного провадження у справі.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

За правилами статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, враховуючи доводи касаційної скарги та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції не перевірив строк звернення до суду з цим позовом, а суд апеляційної інстанції вказаного процесуального порушення суду першої інстанції не виправив, що свідчить про недотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права з метою з`ясування усіх фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, а тому рішення судів підлягають скасуванню, а справу слід направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Водночас, Суд зауважує, що відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» ліквідовано Окружний адміністративний суд м. Києва та утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у м. Києві.

Згідно з абзацом третім пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Враховуючи приписи Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», розглядувана справа підлягає направленню на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 жовтня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2022 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. А. Васильєва

І. Я. Олендер