Постанова

від 20.12.2023 по справі 369/16294/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2023 року м. Київ

Справа № 369/16294/21

Провадження: № 22-ц/824/13368/2023

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Нежури В. А., Кулікової С. В.

секретар Сакалош Б. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Моргуна Дмитра Олександровича в інтересах ОСОБА_1 ,

на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 травня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Волчка А.Я.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору позики удаваним,

у с т а н о в и в:

В листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 07.04.2015 року відбулись установчі збори учасників ТОВ «Українська Індустріальна Група Бета», де відповідно до порядку денному були винесені та розглянуті питання щодо створення та державної реєстрації товариства, визначення розміру статутного капіталу та його місце знаходження. Відповідно до рішення установчих зборів учасників ТОВ «Українська Індустріальна Група Бета» №1 від 07.04.2015року було вирішено призначити директором товариства - ОСОБА_1 . Також було затверджено розмір статутного капіталу у розмірі - 500 000 (п`ятсот тисяч) гривень, з них, крім інших: ОСОБА_3 було внесено - 250 000 (двісті п`ятдесят тисяч) гривень, що становить 50% статутного капіталу. ОСОБА_1 було внесено - 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень, що становить 10% статутного капіталу.

До складу засновників ТОВ «Українська Індустріальна Група Бета» увійшли громадяни України та громадяни інших держав, а саме: громадянин України ОСОБА_4 , громадянин України ОСОБА_5 , громадянин Хашимітського Королівства Йорданії ОСОБА_6 , громадянин Хашимітського Королівства Йорданії ОСОБА_7 , громадянин Королівства Саудівської Аравії ОСОБА_8 .

10.04.2015 року було зареєстровано Товариство з обмеженою відповідальністю Українська Індустріальна Група Бета» (код СДРПОУ: 39743332).

Протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Українська Індустріальна Група Бета» №2 від 22.05.2021 року було вирішено збільшити статутний капітал товариства, затвердити розмір вкладів учасників та затвердити нову редакцію статуту товариства. Відповідно до статуту ТОВ «Українська Індустріальна Група Бета» (в новій редакції), вклад та частка позивача (збільшення розміру статутного капіталу товариства) складає - 4 135 765 грн 40 коп, що становить 10% статутного капіталу. У свою чергу вклад та частка відповідача (збільшення статутного капіталу товариства) - 20 678 827 грн, що становить 50% статутного капіталу підприємства, що в еквіваленті до курсу НБУ станом на 22.05.2015 становило 1 000 000 (один мільйон) доларів США.

20.08.2015 року між ТОВ «Українська Індустріальна Група Бета» та кампанієй «КРАВАТ ЛИМИТЕД» було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу(відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ «БЕТА-СЕРВІС». Директором ТОВ «БЕТА-СЕРВІС» було вирішено призначити ОСОБА_7 . ТОВ «Українська Індустріальна Група Бета» було укладено ряд договорів та сплачено грошові кошти щодо викупу (відступлення) прав вимоги інших кредиторів до ТОВ «БЕТА-СЕРВІС» та ТОВ «Конотопський завод по ремонту дизель-потягів», з метою закриття кредиторської заборгованості та покращення фінансових результатів підприємств, у зв`язку з цим ОСОБА_6 мав намір вийти зі складу учасників ТОВ «Українська-Індустріальна Група Бета» та повернути грошові кошти, які були ним внесені до статутного капіталу.

На рахунку підприємства були відсутні грошові кошти в розмірі внесеної частки ОСОБА_9 , а саме у розмірі 20 678 827 грн, тому 30.01.2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 було укладено договір купівлі акцій/часток в статутному капіталі ТОВ «Українська Індустріальна Група Бета», за умовами якого ОСОБА_1 здійснює викуп належних часток засновникам відповідно до затверджених графіків платежів та ціною, що відповідає розмірам внесених грошових коштів до статутного капіталу кожним із засновників. Відповідно до умов договору купівлі акцій/часток від 30.01.2020 року частки в статутному капіталі ТОВ «Українська Індустріальна Група Бета» залишаються зареєстрованими за засновниками до моменту повного погашення грошових коштів. Для забезпечення виконання умов договору купівлі часток/акцій від 30.01.2020 року ОСОБА_1 , під тиском і примусом відповідача, 03.02.2020 року сторони уклали нотаріально посвідчений договір позики грошей, відповідно до якого, ОСОБА_1 нібито отримав грошові кошти від ОСОБА_2 у розмірі 36 000 000 грн, що в еквіваленті по курсу НБУ станом на 03.02.2020 року становить 1 500 000 доларів США, та зобов`язаний був їх повернути до 30.11.2020 року включно.

Вказував, що будь-яких грошових коштів від відповідача не отримував, натомість відповідач погрожуючи розірванням ділових зв`язків з компанією, де сторони виступають засновниками, що неминуче призвело б до ліквідації товариства, вимагав повернення йому особисто, як фізичній особі грошових коштів, які він надавав для розвитку бізнесу. Наполягав, що між сторонами на момент укладення договору позики фактично існували відносини, які регулюються ст.20, ч.1, ч. 5 ст. 21 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» щодо відчуження частки у статутному капіталі товариства іншим учасникам товариства. При цьому, спірний договір позики грошей є удаваним, бо сторони насправді уклали між собою договір купівлі /продажу часток /акцій у статутному капіталі ТОВ «Українська Індустріальна Група Бета», що не суперечить законодавству України, але відповідач, з метою забезпечення продажу його частки позивачу та повернення грошових коштів, які були ним внесені до статутного капіталу, замаскував його під договір позики.

За викладених обставин, просив суд визнати договір позики від 03.02.2020 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 , та засвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петренко О.В., реєстраційний номер №133,134 удаваним правочином; визнати, що відносини сторін регулюються правилами щодо відчуження частки у статутному капіталі товариства шляхом укладання договору купівлі часток/акцій, який сторони насправді вчинили; стягнути з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_1 судові витрати.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 травня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Моргун Д.О. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції не звернув уваги на документи, якими підтверджується удаваність спірного правочину. Також зазначав, що договором про купівлю часток/акцій від 30 січня 2020 року не було передбачено способів забезпечення виконання зобов`язань, тобто, відповідач не мав гарантій, що позивач здійснить викуп акцій, у зв`язку із чим відповідач повторно заявляв про намір виходу з учасників товариства, що призвело б до його ліквідації. З метою уникнення ліквідації та під тиском відповідача, 03 лютого 2020 року, через три дні після укладення договору купівлі часток/акцій, було укладено нотаріально посвідчений договір позики на аналогічну суму та з із аналогічним строком повернення коштів. Зауважував, що кошти за договором позики не передавались відповідачем, а договір позики за своєю суттю був укладений задля гарантії виконання договору від 30 січня 2020 року. Вважав, що визначені обставини неодмінно вказують на те, що спірний договір є удаваним.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 28 серпня 2023 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

В судовому засіданні адвокат Борецький В. В. в інтересах ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Адвокат Навроцький С. В. в інтересах ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, відповідно до протоколу №1 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Індустріальна Група Бета» від 07.04.2015 року вирішено створити Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська Індустріальна Група Бета»; затвердити розмір статутного капіталу у розмірі - 500 000(п`ятсот тисяч) гривень, з них, вклад: ОСОБА_10 - 250 000 (двісті п`ятдесят тисяч) гривень, що становить 50% статутного капіталу; ОСОБА_1 - 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень, що становить 10% статутного капіталу; ОСОБА_4 -100 000 грн, що становить 20% статутного капіталу; ОСОБА_5 - 25 000, 00 грн, що становить 5% статутного капіталу; ОСОБА_8 - 75, 000 грн, що становить 15% статутного капіталу; призначено директором товариства - ОСОБА_1 . Затверджено Статут товариства у запропонованій редакції.

Відповідно до Протоколу № 2 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Індустріальна Група Бета» від 22 травня 2015 року збільшено розмір статутного капіталу товариства на суму 40 857 654, 00 грн., загальна сума статутного капіталу становить 41 357 654, 00 грн. Затверджено розміри вкладів учасників товариства у статутному капіталі.

Згідно з Протоколом №3 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Індустріальна Група Бета» від 13.08.2015 року вирішено придбати у Компанії КРАВАТ Лімітед частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Бета-сервіс» у розмірі 44 000 грн, що складає 100% статутного капіталу ТОВ «Бета-сервіс». Уповноважено директора товариства ОСОБА_7 на укладання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Бета-сервіс».

20.08.2015 року між ТОВ «Українська Індустріальна Група Бета» та кампанія «КРАВАТ ЛИМИТЕД» було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ «БЕТА-СЕРВІС». Директором ТОВ «БЕТА-СЕРВІС» було вирішено призначити ОСОБА_7 , про що свідчить виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до договору купівлі часток/акцій від 30.01.2020 року, ОСОБА_1 (перша сторона) придбала у ОСОБА_10 (друга сторона) всі акції/частки в компанії, що становлять 250 тисяч акцій/часток, що складають 50% капіталу компанії на суму 1,5 мільйонів доларів США за одну акцію/частку, а друга сторона погодилася продати ці акції/частки першій стороні за умови, що вартість виплачується відповідно до наступних платежів: 200 тисяч доларів США - до 30.07.2020 року; 200 тисяч доларів США - до 30.08.2020 року; 200 тисяч доларів США - до 30.09.2020 року; 450 тисяч доларів США - до 30.10.2020 року; 450 тисяч доларів США - до 30.11.2020 року.

03.02.2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 укладено нотаріально посвідчений договір позики грошей, відповідно до якого, ОСОБА_1 отримав грошові кошти від ОСОБА_2 у розмірі 36 000 000 (тридцять шість мільйонів гривень), що в еквіваленті по курсу НБУ станом на 03.02.2020 року становить 1 500 000 доларів США та зобов`язаний був їх повернути до 30.11.2020 року включно. Відповідно до п.3 договору повернення зазначених у договорі грошей у розмірі 36 000 000 (тридцять шість мільйонів гривень), що в еквіваленті по курсу НБУ станом на 03.02.2020 року становить 1 500 000 доларів США, здійснюється ОСОБА_1 таким чином: 200 тисяч доларів США - до 30.07.2020 року; 200 тисяч доларів США - до 30.08.2020 року; 200 тисяч доларів США - до 30.09.2020 року; 450 тисяч доларів США - до 30.10.2020 року; 450 тисяч доларів США - до 30.11.2020 року.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів удаваності укладеного договору, та не довів, що він та відповідач не намагались досягти правового результату у спірних правовідносинах та не реалізували свої права, що виникли в результаті укладення оспорюваного договору позики.

Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину (стаття 235 ЦК України).

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц.

Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 червня 2022 року в справі № 576/564/21 (провадження № 61-19258св21) вказано, що: «якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є удаваним (стаття 235 ЦК України). У разі встановлення, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головною умовою правомірності правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясувати питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме. Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права (статті 12, 81 ЦПК України). За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача. Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: а) факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; б) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; в) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином».

У спірному договорі позики від 03.02.2020 року міститься положення про те, що сторони підтвердили, що укладення договору відповідає їх волі, умови договору зрозумілі і відповідають дійсним намірам, договір не є наслідком помилки, обману, насильства, погрози, зловмисної угоди або збігу тяжких обставин, не носить характеру фіктивного та удаваного правочину.

Окрім того, договір містить положення про те, що ОСОБА_6 передав, а ОСОБА_1 отримав до підписання договору позику в сумі 36 000 000 грн. готівкою, а також про те, що одержання позики не пов`язано із здійсненням підприємницької діяльності.

Отже, воля сторін договору чітко зафіксована в договорі позики та скріплена підписами сторін, які засвідчені нотаріально.

Визначені умови договору спростовують посилання скаржника на те, що він не отримував кошти, визначені договором та те, що зазначені кошти пов`язані із веденням сторонами підприємницької діяльності.

Доводи скаржника про те, що передача коштів повинна була бути підтверджена розпискою не заслуговують на увагу, оскільки факт передачі коштів зафіксовано договором, при цьому, пункт 3 договору, який передбачає підтвердження платежів розпискою, стосується платежів позичальника, спрямованих на погашення заборгованості, а не на підтвердження отримання позики.

У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази про взаємозв`язок договору позики від 03.02.2020 року та договору купівлі часток/акцій від 30.01.2020 року.

Відповідно до ч.2 ст.218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Заявлені ж позовні вимоги ґрунтуються виключно на поясненнях, наданих стороною позивача.

Колегія суддів відмічає, що сам лише факт, що між сторонами до моменту укладення спірного договору, були наявні договірні відносини, спрямовані на купівлю часток/акцій в товаристві, не вказує на удаваність договору від 03.02.2020 року.

Окрім того, відповідач не спростовує наявність договору купівлі часток/акцій від 30.01.2020 року, тобто, між сторонами укладено два окремих правочини, а тому безпідставними є твердження скаржника про те, що договір від 03.02.2020 року укладено з метою приховування іншого правочину, оскільки факт укладення договору від 30.01.2020 рокусторонами не приховується.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що укладаючи спірний договір позики, сторони договору повністю усвідомлювали, що укладають саме договір позики, а не будь-який інший договір. Позивач не обґрунтував удаваності договорів з метою приховання іншого правочину, не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами правочину на підставі його укладення виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором позики, та що воля обох сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними правочином.

Апеляційна скарга за своїм змістом є повторенням правової позиції, викладеної в позовній заяві, аргументи якої знайшли належну оцінку в рішенні суду першої інстанції. Доводів на спростування висновків суду апеляційна скарга не містить.

При цьому, колегія суддів ураховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00).

Колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено наявні у справі докази та дана їм належна правова оцінка, правильно встановлено обставини справи, в результаті чого ухвалено законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 травня 2023 року підлягає залишенню без змін, а відтак апеляційна скарга адвоката Моргуна Д.О. в інтересах ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Моргуна Дмитра Олександровича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 19 січня 2024 року.

Головуючий Т. О. Невідома

Судді В. А. Нежура

С. В. Кулікова