Рішення

від 09.01.2024 по справі 132/2218/23

КАЛИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 132/2218/23

Провадження № 2/132/72/24

РІШЕННЯ

Іменем України

"09" січня 2024 р. Калинівський районний суд Вінницької області у складі: головуючого судді СЄЛІНА Є.В., при секретарі судового засідання РЯБІШИНІЙ Ю.С., за участі: позивача ОСОБА_1 та його представника адвоката ТЮРКІНА О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Калинівка Хмільницького району Вінницької області у порядку загального позовного провадження цивільну справу № 132/2218/23 за позовом ОСОБА_2 до Калинівської міської ради Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення 17-ої сесії 8-го скликання Калинівської міської ради Вінницької області від 22.12.2021 року № 3212 «Про надання громадянам, суб`єктам господарювання, дозволів на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення у власність, в оренду земельних ділянок», в частині надання ОСОБА_3 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

19.07.2023 року до Калинівського районного суду Вінницької області звернувся ОСОБА_2 із вказаним позовом, в якому просить суд визнати незаконним та скасувати рішення 17-ої сесії 8-го скликання Калинівської міської ради Вінницької області від 22 грудня 2021 року № 3212 «Про надання громадянам, суб`єктам господарювання, дозволів на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення у власність, в оренду земельних ділянок», в частині надання ОСОБА_3 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки. В обґрунтування цієї вимоги зазначив, що 23.03.1994 року його матері ОСОБА_4 була виділена в натурі на місцевості земельна ділянка площею 0,20га., що розташована по вулиці Вінницька та дорозі до берега в селі Лісова Лисіївка Калинівського району Вінницької області, яка згідно рішення 1-ої сесії 23-го скликання Лісоволисіївської сільської ради Калинівського району Вінницької області, була передана їй в тимчасове користування. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, та до нього, як спадкоємця за заповітом, перейшло право користування спірною земельною ділянкою, яку він у період часу з 2004 року по вересень 2022 року оброблював. Проте, у вересні 2022 року дану земельну ділянку самовільно захопив ОСОБА_3 , якому оскаржуваним рішенням 17-ої сесії 8-го скликання Калинівської міськради Вінницької області від 22.12.2021 року № 3212, надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення її у власність, а тому він вимушений звернутися до суду із вказаним позовом.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.07.2023 року, визначено склад суду з розгляду цього позову: головуючого суддю Сєліна Є.В.

Ухвалою судді Калинівського районного суду Вінницької області Сєліна Є.В. від 04.08.2023 року, відкрито провадження за позовом, визначено здійснити його розгляд за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

У відзиві на позов, Калинівська міська рада Вінницької області просить суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити у повному обсязі, оскільки позивачем не надано жодних доказів, які б свідчили, що земельна ділянка або її частина, на яку надано дозвіл ОСОБА_3 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,80га. на території Лісоволисіївського старостинського округу для ведення особистого селянського господарства перебуває у власності чи користуванні позивача, зокрема не надано договору про право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, та/або державного акту на право її постійного користування. Саме ж рішення 1-ої сесії 23-го скликання Лісоволисіївської сільської ради від 21.04.1998 року «Про відведення земельних ділянок під огороди для тимчасового користування», на яке посилається позивач у поданому позові, не містить зазначення місця розташування земельної ділянки. З урахуванням цього, оскаржуване рішення від 22.12.2021 року № 3212, є законним, а тому підстав для його скасування не має.

Згідно ухвали Калинівського районного суду Вінницької області від 12.09.2023 року, до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача залучено ОСОБА_3 .

Відповідно до ухвали Калинівського районного суду Вінницької області від 04.10.2023 року, продовжено строк підготовчого провадження у справі, не більше ніж на тридцять днів з дня постановлення цієї ухвали.

На підставі ухвали Калинівського районного суду Вінницької області від 06.11.2023 року, закрите підготовче провадження у справі, призначено її до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні.

Позивач ОСОБА_5 , його представник адвокат ТЮРКІН О.С. в судовому засіданні підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити з підстав, зазначених у ньому.

Відповідач, третя особа в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені в передбаченому законом порядку, із заявами та/або клопотаннями щодо відкладення розгляду справи до суду не звертались.

Відповідно до положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд застосовує положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та відповідну практику Європейського суду з прав людини, як джерело право.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03) від 03.04.2008 року та «Олександр Шевченко проти України» (Заява № 8371/02) від 26.04.2007 року.

Передбачене частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» («Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989 року).

У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду з прав людини, є доцільнішим, ніж усні слухання, розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Саме на національні суди покладено обов`язок створення умов для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним, зокрема, суд має вирішувати, чи відкладати судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричиняє невиправдані затримки у провадженні (рішення від 06.09.2007 року у справі «Цихановський проти України», рішення від 18.10.2007 року у справі «Коновалов проти України»).

У рішенні в справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було зневільовано ключовий принцип - верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи.

За вищевказаних обставин, враховуючи вимоги закону про розгляд справи в розумні строки, а також рішення Європейського суду з прав людини «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 року про те, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було знівельовано ключовий принцип - верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи, а тому суд вважає за необхідне розглянути справу за відсутності відповідача, третьої особи, що не може розцінюватись, як порушення їх прав, передбачених ст.ст.43, 49 ЦПК України.

З`ясувавши обставини, на які учасники справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши в порядку, визначеному в підготовчому засіданні у справі, докази, якими вони обґрунтовуються, суд приходить до наступних висновків.

Судове рішення згідно положеньстатті 263 ЦПК Україниповинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що на підставі рішення 1-ої сесії 23-ого скликання Лісоволисіївської сільської ради Калинівського району Вінницької області від 21.04.1998 року «Про відведення земельних ділянок під городи для тимчасового користування», громадянці ОСОБА_4 надано земельні ділянки, площею 0,20га., в тимчасове користування, що підтверджується архівним витягом, виданим 27.02.2023 року архівним відділом Хмільницької районної військової адміністрації.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла в селі Лісова Лисіївка Калинівського району Вінницької області, про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 , видане 10.09.2004 року Лісоволисіївською сільською радою Калинівського району Вінницької області.

За життя, ОСОБА_4 склала заповіт, який 06.02.1998 року був посвідчений виконавчим комітетом Лісоволисіївської сільської ради Калинівської району Вінницької області, та зареєстрований в реєстрі під № 3, згідно якого заповіла все належне їй майно своєму синові ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 згідно рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 23.12.2010 року у справі № 2-1446/10р. за його цивільним позовом до Лісоволисіївської сільської ради Калинівського району Вінницької області про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом, успадкував після смерті матері ОСОБА_4 наступне майно: житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1 ; майновий пай розміром 1422грн. або 0,05% пайового фонду СТОВ «Перемога» села Лісова Лисіївка Калинівського району Вінницької області; грошовий вклад з нарахованими відсотками і компенсаціями, що знаходяться в Калинівському відділенні Ощадбанку № 2911/015 села Лісова Лисіївка Калинівського району Вінницької області на рахунку № НОМЕР_2 ; земельну частку (пай), розміром 2,15 в умовних кадастрових гектарах, вартістю 30339грн., що перебуває в колективній власності КСП «Перемога» села Лісова Лисіївка Калинівського району Вінницької області.

Претендуючи на земельну ділянку, орієнтовною площею 0,20га., яка була надана ОСОБА_4 на підставі рішення 1-ої сесії 23-ого скликання Лісоволисіївської сільської ради Калинівського району Вінницької області від 21.04.1998 року «Про відведення земельних ділянок під городи для тимчасового користування», її спадкоємець за заповітом - позивач у даній справі ОСОБА_2 звернувся до Калинівської міської ради Вінницької області із відповідним зверненням, на яке отримав відповідь від 25.04.2023 року за № 03-29-М-99, згідно якого йому було роз`яснено наступне:

За рішенням 1-ої сесії 23-ого скликання Лісоволисіївської сільської ради Калинівського району Вінницької області від 21.04.1998 року «Про відведення земельних ділянок під городи для тимчасового користування», Мороз Парасці Вас. надано земельну ділянку, площею 0,20га., в тимчасове користування, без зазначення місця розташування та виду використання земельною ділянкою.

Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року № 561-ХІІ (в редакції закону на момент прийняття вищезазначеного рішення), користування землею може бути постійним і тимчасовим. Тимчасове користування землею може бути короткостроковим до трьох років і довгостроковим від трьох до двадцяти п`яти років. У разі виробничої необхідності ці строки може бути продовжено на період, що не перевищує одного строку відповідно короткострокового або довгострокового тимчасового користування. У тимчасове користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності громадянам України для городництва, сінокосіння і випасання худоби, ведення селянського (фермерського) господарства.

Згідно статті 24 цього ж Закону, право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформлюється договором.

В Калинівській міській раді Вінницької області відсутня інформація щодо укладення договору тимчасового користування землею між Лісоволисіївською сільською радою Калинівського району Вінницької області та ОСОБА_4 .

01.01.2002 року набув чинності Земельний кодекс України від 25.10.2001 року № 2768-ІІІ, згідно пункту 7 розділу Х Перехідних положень якого, громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Рішенням 17-ої сесії 8-го скликання Калинівської міської ради Вінницької області від 22.12.2021 року № 3212 «Про надання громадянам, суб`єктам господарювання, дозволів на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення у власність, в оренду земельних ділянок», надано ОСОБА_3 дозвіл на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 0,80га. на території Лісоволисіївського старостинського округу для ведення особистого селянського господарства.

В Калинівській міській раді Вінницької області відсутня інформація, що земельна ділянка або її частина, дозвіл на виготовлення проекту землеустрою якої надано ОСОБА_3 , перебуває в користуванні ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 не погоджуючись із рішенням Калинівської міської ради Вінницької області від 22.12.2021 року № 3212 «Про надання громадянам, суб`єктам господарювання, дозволів на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення у власність, в оренду земельних ділянок», в частині надання ОСОБА_3 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, звернувся до суду із даним позовом.

У статті 6 Конвенції зазначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За статтею 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частинами першою, другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною першою статті 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з пунктом «в» частини третьої статті 116 ЗК України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок регулюється статтями 118, 186 ЗК України.

Відповідно до пункту «г» частини першої статті 121 ЗК України, норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Згідно з частинами шостою, сьомою статті 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним, при цьому відповідний орган у випадку прийняття рішення про відмову у надані такого дозволу зобов`язаний належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Частиною дев`ятою статті 118 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Згідно з частинами першою, третьою-п`ятою статті 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проєктами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Відповідно до частини першої статті 50 Закону України «Про землеустрій»(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок із земель державної, комунальної власності (крім випадків формування земельних ділянок за іншою документацією із землеустрою) та у разі зміни цільового призначення земельних ділянок у випадках, визначених законом. Проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки також можуть передбачати поділ, об`єднання земельних ділянок, які перебувають у власності однієї особи.

Отже, дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу в подальшому точно визначити предмет оренди. Отже, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати в оренду в майбутньому. У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20) дійшла наступних висновків: «Відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов`язків по відношенню одна до одної. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб. Зокрема, недобросовісну поведінку може становити необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є неприйнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема з метою зірвати укладення договору з третьою особою, наприклад з конкурентом недобросовісної сторони переговорів), нерозкриття необхідної контрагенту інформації тощо. При цьому обов`язок діяти добросовісно поширюється на обидві сторони. Так, може кваліфікуватися як недобросовісна така поведінка власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування), коли він необґрунтовано зволікає з наданням дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не повідомляє чи несвоєчасно повідомляє про відмову у наданні дозволу або не наводить вичерпні мотиви такої відмови, надає дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду, необґрунтовано зволікає з розглядом проєкту землеустрою щодо відведення, безпідставно відмовляє у його затвердженні і у той же час надає дозвіл на розробку проєкту землеустрою та затверджує цей проєкт щодо іншої особи. З іншого боку, якщо особа, отримавши дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сама зволікає з його розробкою та поданням на затвердження, вона цілком може очікувати, що земельна ділянка буде надана в користування іншій особі. Не вважатиметься добросовісною і поведінка особи, яка отримала дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розробила проєкт та подала його на затвердження, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду. Виходячи з викладеного, неможливо надати єдину універсальну відповідь на питання про те, чи є поведінка органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, правомірною чи неправомірною. Відповідь на це питання залежить від оцінки такої поведінки як добросовісної чи недобросовісної, і така оцінка має здійснюватися у кожній справі окремо, виходячи з конкретних обставин справи.»

Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою є стадією процедури отримання права власності (права користування) на земельну ділянку. Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки у власність чи користування зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод.

Зазначений інтерес, у випадку формування земельної ділянки за заявою такої особи та поданими документами, підлягає правовому захисту.

Погодження та затвердження проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, яка раніше сформована на підставі проєкту землеустрою іншої особи, порушує законний інтерес такої особи щодо можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру приватизації земельної ділянки та суперечить вимогам землеустрою. За наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності у власність при безоплатній передачі земельних ділянок у межах встановлених норм (стаття 121 ЗК України) першочергове право на таке отримання має особа, на підставі проєкту землеустрою якої сформована відповідна ділянка, якщо для цього відсутні законні перешкоди.

У даній справі суд встановив, що рішенням 17-ої сесії 8-го скликання Калинівської міської ради Вінницької області № 3212 від 22.12.2021 року «Про надання громадянам, суб`єктам господарювання, дозволів на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення у власність, в оренду земельних ділянок», надано ОСОБА_3 дозвіл на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 0,80га. на території Лісоволисіївського старостинського округу для ведення особистого селянського господарства, із земель сільськогосподарського призначення.

Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов`язані з неправомірністю його прийняття, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 листопада2018 року у справі № 826/5735/16 (провадження № 11-986апп18), від17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18).

Змагальність та диспозитивність покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх пред`явлених вимог у суді першої інстанції, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою устатті 129 Конституції України.

Відповідно до частин першої-третьоїстатті 13 ЦПК України,суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

За правилами статей12,81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зістаттею 77 ЦПК України,предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 88 ЦПК Українивстановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивачем ОСОБА_2 не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що земельна ділянка, або її частина, на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення якої у власність надано дозвіл ОСОБА_3 оскаржуваним рішенням 17-ої сесії 8-го скликання Калинівської міської ради Вінницької області № 3212 від 22.12.2021 року, перебувала у його власності (користуванні).

Посилання позивача ОСОБА_2 на певну інформацію щодо земельної ділянки, що міститься в довідці Лісоволисіївського старостинського округу Калинівської міської ради Вінницької області від 28.02.2023 року № 94 (а.с.7), в якій зазначене місце розташування земельної ділянки, площею 0,20га., яку було надано в тимчасове користування ОСОБА_4 (дорога Вінницька та дорога до берега), є помилковим та безпідставним, оскільки надана довідка не є правовстановлюючим документом, яка може підтвердити право набуття певною особою користування земельною ділянкою у відповідних межах, розмірі та місці її розташування.

З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 .

За приписами частин першої-третьої, п`ятої статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст.ст.133, 141, 258-259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_2 до Калинівської міської ради Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення 17-ої сесії 8-го скликання Калинівської міської ради Вінницької області від 22.12.2021 року № 3212 «Про надання громадянам, суб`єктам господарювання, дозволів на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення у власність, в оренду земельних ділянок», в частині надання ОСОБА_3 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя