Рішення

від 19.01.2024 по справі 917/747/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.01.2024Справа № 917/747/23Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 )

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Монопрод" (вул. Федорова Івана, 28, м. Київ, 03038, ідентифікаційний код 44819172)

про стягнення 93 600,00 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Монопрод" про стягнення 93 600,00 грн пені за порушення строків поставки Товару згідно Договору № 529/ВЗЗ-2022 від 16.09.2022.

Ухвалою суду від 15.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання); встановлено відповідачу строк для подання суду відзиву на позов, оформленого згідно з вимогами частини 3 статті 165 ГПК України, з додатками, передбаченими частинами 6, 7 статті 165 ГПК України - 15 днів з дня вручення даної ухвали; строк для подання заяви з запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, передбаченої приписами частини 4 статті 250 ГПК України - 15 днів з дня вручення даної ухвали; строк для подання суду (за бажанням) клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін - 15 днів з дня вручення даної ухвали; визначено після отримання від позивача відповіді на відзив - подати до суду заперечення (стаття 167 ГПК України), копії заперечень надати (направити) позивачу; встановити відповідачу строк для подання суду заперечень до 05.07.2023; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив з урахуванням вимог статті 166 ГПК України 5 днів з моменту отримання від відповідача відзиву на позов.

Ухвала суду від 15.05.2023, що направлялась на адресу відповідача (пров. Кустарний, 10, кв. 103, м. Полтава, Полтавська область, 36008) вказану у позовній заяві, повернулась без вручення адресату, з відміткою - адресат відсутній.

Суддею сформовано відповідний Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який долучений до матеріалів справи.

Згідно з відомостями з ЄДР місце реєстрації відповідача: вул. Федорова Івана, 28, м. Київ, 03038.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 19.07.2023 матеріали позовної заяви №78/6-1445 від 21.04.2023 передано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.08.2023, матеріали справи № 917/747/23 передано на розгляд судді Андреїшиній І.О.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 28.08.2023 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.

05.09.2023 від позивача через відділ діловодства суду надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.

Відповідач не скористався своїм правом, забезпеченим ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, відзив у встановлений строк суду не надав.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

16.09.2022 між Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Монопрод" (далі - постачальник) було укладено договір поставки товару № 529/ВЗЗ-2022 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити замовникові якісні товари, зазначені у специфікації, яка є невід`ємною частиною цього договору (додаток № 1), а замовник - прийняти і оплатити такі товари.

Відповідно до пункту 1.2 договору найменування (номенклатура, асортимент, кількість) товару зазначена в додатку № І до цього договору (специфікації).

Відповідно до додатку № 1 до договору (специфікації) передбачено, що найменування товару (асортимент): олія соняшникова, код ДК 021:2015- 15410000-5 «Сирі олії та тваринні і рослинні жири» (далі - товар). Загальна кількість товару - 200 000 кг (додаток 4 до позовної заяви, оригінал знаходиться у позивача та відповідача).

Відповідно до пункту 4.1. договору ціна договору складає 15 600 000, 00 грн у тому числі податок на додану вартість 20 % - 2 600 000,00 грн.

Пунктом 6.1. договору сторони домовились, що дата та місце поставки товару зазначається у письмовій заявці позивача, яка вручається під особистий підпис відповідачу (представнику відповідача), або у разі неприбуття вищезазначених осіб надсилається Відповідачу рекомендованим листом із повідомленням про вручення або цінним листом з описом вкладеного, направленим на адресу відповідача, зазначену у розділі 14 договору. У заявці зазначається найменування товару, місце поставки товару, кількість товару та інша необхідна інформація для поставки товару. Відповідач (представник відповідача) завчасно прибуває до позивача для отримання письмової заявки. У випадку корегування інформації, яка визначена у заявці, позивач мас право здійснити такс корегування засобами зв`язку, з обов`язковим письмовим підтвердженням в подальшому. В разі відсутності письмового підтвердження таке корегування вважається не дійсним.

Також пунктом 6.2. договору визначено, що передача (приймання-здача) товару здійснюється в пункті відвантаження позивача за адресою: військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, АДРЕСА_1 та/або в пунктах відвантаження військових частин Національної гвардії України (товароодержувачі), визначених заявкою позивача.

Підпунктом 7.3.1. пункту 7.3. договору визначено, що відповідач зобов`язаний забезпечити поставку якісного товару у строки та на умовах, передбачених цим договором.

Пунктом 8.1. договору визначено, що за невиконання або неналежне виконання своїх обов`язків за договором сторони несуть відповідальність, передбачену відповідно до Цивільного та Господарського кодексів України, а також іншими чинними нормативно-правовими актами України та цим договором.

Пунктом 8.3. договору сторони узгодили між собою, що за порушення строку поставки товару, зазначеного у заявці позивача, відповідач сплачує позивачу неню у розмірі 0,1 % вартості товару, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення. За прострочення поставки понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вартості непоставленого товару. У випадку порушення строку поставки понад 30 календарних днів. Позивач залишає за собою право на одностороннє розірвання цього договору.

Пунктом 10.1. договору визначено, що у випадку виникнення спорів або розбіжностей сторони зобов`язуються вирішувати їх шляхом взаємних переговорів та консультацій.

Пунктом 11.1. договору визначено, що договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до завершення воєнного стану, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та продовженого Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», від 18.04.2022 № 259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», від 17.05.2022 № 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» та від 12.08.2022 № 573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», а в частині оплати за поставлений Товар до повного виконання сторонами узятих на себе зобов`язань. Строк дії Договору може бути продовжений за згодою сторін у разі продовження строку дії воєнного стану в Україні понад період, визначений Указом Президента України від 12.08.2022 № 573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», але не довше ніж до 31.12.2022.

Згідно з пунктом 12.8. договору усі повідомлення, будь-яке листування тощо за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином, якщо вони письмово оформлені та надіслані відповідним листом (рекомендований лист, цінний лист з описом вкладення, передача листа носильним, засобами електронного поштового зв`язку на адреси, вказані у розділі 14 цього договору). У будь-якому разі позивач вважається повідомленим з моменту фактичного отримання листа, а відповідач з моменту направлення позивачем відповідного листа (на електронну пошту відповідача, вказану у розділі 14 цього договору; передання до поштового відділення зв`язку та отримання фіскального чеку; проставлення на копії документа будь-якої відмітки, що свідчить про його отримання відповідачем).

Позивач у позовній заяві зазначає, що на виконання умов договору 21.10.2022 уповноважений представник відповідача на підставі довіреності Павліченко В.О. отримав під підпис, зроблений власноруч, заявку позивача від 21.10.2022 № 78/8/2-1822, про необхідність поставки товару в кількості 200 000 кг у строк до 24.10.2022 за адресою: м. Полтава, вул. Лесі Українки, 24-А (додатки 5 та 6 до позовної заяви, оригінали знаходяться у Позивача).

Проте, як стверджує позивач, товар, визначений заявкою позивача від 21.10.2022 № 78/8/2-1822, був поставлений відповідачем з порушенням строку, а саме:

- 31.10.2022 відповідачем було поставлено товар у кількості 200 000 кг (видаткова накладна № МП-0000286 від 31.10.2022, на загальну суму 15 600 000,00 грн, складена відповідачем).

Таким чином, звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що відповідно до частини другої статті 231 Господарського кодексу України та пункту 8.3. договору розмір пені за порушення строків поставки товару згідно заявки позивача становить 93 600,00 грн на підставі проведеного позивачем розрахунку.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Як визначено ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктом 1. ст. 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами статті ст. 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно ст. 526 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що позивачем до позовної заяви долучено заявку №78/8/2-1822 від 21.10.2022 року щодо необхідності поставки товару у кількості 200 000 кг у строк до 24.10.2022, на якій міститься власноручний напис «отримано наручно Павліченко В.О. 21.10.2022».

Також матеріали справи містять довіреність від 15.09.2022, в якій директор ТОВ «Монопрод» - Раров В.О. уповноважив Павліченко В.О. діяти від його імені.

Таким чином, суд зазначає, що належних та допустимих доказів на представництво Павліченком В.О. Товариства з обмеженою відповідальністю «Монопрод» матеріали справи не містять, а довіреність від 15.09.2022 є доказом уповноваження директором відповідача діяти від його імені.

Відповідно до п.6.1. договору дата та місце поставки товару зазначається у письмовій заявці позивача, яка вручається під особистий підпис відповідачу (представнику відповідача), або у разі неприбуття вищезазначених осіб надсилається відповідачу рекомендованим листом із повідомленням про вручення або цінним листом з описом вкладеного, направленим на адресу відповідача, зазначену у розділі 14 договору. У заявці зазначається найменування товару, місце поставки товару, кількість товару та інша необхідна інформація для поставки товару. Відповідач (представник відповідача) завчасно прибуває до позивача для отримання письмової заявки. У випадку корегування інформації, яка визначена у заявці, позивач мас право здійснити такс корегування засобами зв`язку, з обов`язковим письмовим підтвердженням в подальшому. В разі відсутності письмового підтвердження таке корегування вважається не дійсним.

Разом з тим, доказів направлення позивачем такої заявки відповідачу, як передбачено пунктом 6.1. договору № 529/ВЗЗ-2022 від 16.09.2022, рекомендованим листом з повідомленням про вручення або цінним листом з описом вкладення матеріали справи не містять.

Приписом частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Положеннями частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Зважаючи на вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позивачем не надано суду доказів надання відповідачу заявки на виконання умов договору ані безпосередньо уповноваженому представнику, ані поштовим зв`язком, а тому суд дійшов висновку про те, що відповідачем не було порушено строків поставки товару, оскільки відповідний перебіг строку не розпочинався.

Крім цього, суд вважає за необхідне додатково підкреслити, що видаткова накладна №МП-0000286 від 31.10.2022 позивачем підписано без будь-яких зауважень.

Підсумовуючи викладені вище обставини суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки матеріали справи не містять доказів отримання відповідачем заявки за укладеним між сторонами спору договором, яка передбачає дати і місце поставки товару за договором (специфікацією до договору), відповідно неможливо застосувати відповідальність за порушення строків поставки, які не встановлені.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2023 у справі № 910/3778/23.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

При цьому, суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто, в контексті цієї норми має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб`єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб`єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.

Разом з тим, на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами належними та допустимими доказами, поданими у відповідності до приписів чинного процесуального законодавства.

Суд звертає увагу позивача, що відповідно до положень ч. 4 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

У відповідності до ст. 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Наведена норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відтак, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Приписи ст. 3, 15, 16 Цивільного кодексу України передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду спору має бути встановлено не лише наявність підстав на які позивач посилається в обґрунтування своїх позовних вимог, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов є не обґрунтованим, оскільки позивачем належними, достовірними та допустимими доказами не доведено правомірності та законності позовних вимог, так само як і фактів порушення власних прав та інтересів відповідачем у справі.

Суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України відмовити повністю.

Позивач - Військова частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 )

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Монопрод" (вул. Федорова Івана, 28, м. Київ, 03038, ідентифікаційний код 44819172)

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 19.01.2024

Суддя І.О. Андреїшина