Постанова

від 17.06.2024 по справі 917/747/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" червня 2024 р. Справа№ 917/747/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Козир Т.П.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2024

у справі № 917/747/23 (суддя І.О. Андреїшина)

за позовом Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Монопрод"

про стягнення 93 600,00 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - позивач) звернулася до Господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Монопрод" (далі - ТОВ "Монопрод", відповідач) про стягнення 93 600,00 грн пені за порушення строків поставки Товару згідно Договору № 529/ВЗЗ-2022 від 16.09.2022.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на порушення відповідачем строків поставки товару згідно заявки № 78/8/2-1822 від 21.10.2022, у зв`язку з чим наявні підстави для нарахування пені, передбаченої договором поставки.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 19.07.2023 матеріали позовної заяви №78/6-1445 від 21.04.2023 передано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 28.08.2023 залишив позовну заяву без руху, надав строк для усунення недоліків позовної заяви у встановлений спосіб.

05.09.2023 від позивача через відділ діловодства суду надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.01.2024 у справі №917/747/23 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції посилався на відсутність належних повноважень у представника відповідача на отримання від позивача заявки № 78/8/2-1822 від 21.10.2022 щодо необхідності поставки товару. Зокрема суд першої інстанції вказав, що матеріали справи містять довіреність від 15.09.2022, в якій директор ТОВ «Монопрод» - ОСОБА_1 уповноважив Павліченка В.О. діяти від його імені, однак матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на представництво Павліченком В.О. безпосередньо Товариства з обмеженою відповідальністю «Монопрод». Також, судом першої інстанції зазначено, що доказів направлення позивачем заявки №78/8/2-1822 від 21.10.2022 відповідачу, як передбачено пунктом 6.1. договору №529/ВЗЗ-2022 від 16.09.2022, рекомендованим листом з повідомленням про вручення або цінним листом з описом вкладення матеріали справи не містять, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не надано суду доказів надання відповідачу заявки на виконання умов договору ані безпосередньо уповноваженому представнику, ані поштовим зв`язком, а тому відповідачем не було порушено строків поставки товару, оскільки відповідний перебіг строку не розпочинався.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте при нез`ясуванні обставин, що мають значення для справи; невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушенні норм матеріального права.

В обґрунтування скарги апелянт вказував на те, що довіреність від імені юридичної особи видається керівником такої особи на представництво інтересів саме юридичної особи, а не особисто керівника. Довіреність від 15.09.2022 на ім`я Павліченка В.О. була видана керівником ТОВ «Монопрод» на представництво інтересів даної організації, на момент видачі довіреності керівником був ОСОБА_1 . Отже, зазначена довіреність була видана належним чином та є допустимим доказом на представництво інтересів відповідача Павліченком В.О . Також, скаржник вказує на те, що відповідачем було здійснено поставку товару 31.10.2022 в кількості 200 000 кг за адресою: АДРЕСА_1 , саме так як узгоджено заявкою № 78/8/2-1822 від 21.10.2022, що свідчить про обізнаність відповідача про наявність зазначеної заявки та ознайомлення його з її змістом. До того ж, згідно умов Договору, позивач не мав зобов`язання надсилати відповідачеві заявку на поставку товару засобами поштового зв`язку, оскільки пунктом 6. 1. Розділу 6 Договору «ПОСТАВКА ТОВАРУ» сторони дійшли згоди, що заявка надсилається відповідачеві лише у разі неприбуття представника останнього наручно отримати заявку, тоді як представник відповідача Павліченко В.О. особисто прибув до позивача для отримання заявки на поставку товару.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.02.2024 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №917/747/23. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2024 у справі №917/747/23 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

29.02.2024 матеріали справи № 917/747/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

У зв`язку з перебуванням судді Козир Т.П. на лікарняному з 04.03.2024, питання щодо подальшого руху вищевказаної апеляційної скарги вирішувалося після виходу судді Козир Т.П. з лікарняного.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.03.2024 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2024 у справі № 917/747/23 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.

15.03.2024 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги та заява про поновлення строку на апеляційне оскарження, яка обґрунтована запровадженням воєнного стану в Україні, у зв`язку з чим апелянт у складі Національної гвардії України здійснює передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, що зумовило пропущення строку подачі апеляційної скарги.

Враховуючи, що колегія суддів перебувала у відпустці з 11.03.2024 по 24.03.2024, розгляд вищевказаних заяв здійснювався колегією суддів після виходу з відпустки.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 поновлено Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2024 у справі № 917/747/23; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2024 у справі № 917/747/23; розгляд апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2024 у справі №917/747/23 ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; Товариству з обмеженою відповідальністю "Монопрод" встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 12 квітня 2024 року.

Відповідач правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

За змістом частини третьої статті 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 16.09.2022 між Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Монопрод" (далі - постачальник) було укладено договір поставки товару №529/ВЗЗ-2022 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити замовникові якісні товари, зазначені у специфікації, яка є невід`ємною частиною цього договору (додаток № 1), а замовник - прийняти і оплатити такі товари.

Відповідно до пункту 1.2. договору найменування (номенклатура, асортимент, кількість) товару зазначена в додатку № І до цього договору (специфікації).

Відповідно до додатку № 1 до договору (специфікації) передбачено, що найменування товару (асортимент): олія соняшникова, код ДК 021:2015- 15410000-5 «Сирі олії та тваринні і рослинні жири» (далі - товар). Загальна кількість товару - 200 000 кг (додаток 4 до позовної заяви, оригінал знаходиться у позивача та відповідача).

Відповідно до пункту 4.1. договору ціна договору складає 15 600 000, 00 грн у тому числі податок на додану вартість 20 % - 2 600 000,00 грн.

Пунктом 6.1. договору сторони домовились, що дата та місце поставки товару зазначається у письмовій заявці позивача, яка вручається під особистий підпис відповідачу (представнику відповідача), або у разі неприбуття вищезазначених осіб надсилається Відповідачу рекомендованим листом із повідомленням про вручення або цінним листом з описом вкладеного, направленим на адресу відповідача, зазначену у розділі 14 договору. У заявці зазначається найменування товару, місце поставки товару, кількість товару та інша необхідна інформація для поставки товару. Відповідач (представник відповідача) завчасно прибуває до позивача для отримання письмової заявки. У випадку корегування інформації, яка визначена у заявці, позивач мас право здійснити такс корегування засобами зв`язку, з обов`язковим письмовим підтвердженням в подальшому. В разі відсутності письмового підтвердження таке корегування вважається не дійсним.

Також пунктом 6.2. договору визначено, що передача (приймання-здача) товару здійснюється в пункті відвантаження замовника за адресою: АДРЕСА_2 та/або в пунктах відвантаження військових частин Національної гвардії України (товароодержувачі), визначених заявкою замовника.

Підпунктом 7.3.1. пункту 7.3. договору визначено, що відповідач зобов`язаний забезпечити поставку якісного товару у строки та на умовах, передбачених цим договором.

Пунктом 8.1. договору визначено, що за невиконання або неналежне виконання своїх обов`язків за договором сторони несуть відповідальність, передбачену відповідно до Цивільного та Господарського кодексів України, а також іншими чинними нормативно-правовими актами України та цим договором.

Пунктом 8.3. договору сторони узгодили між собою, що за порушення строку поставки товару, зазначеного у письмовій заявці позивача, відповідач сплачує позивачу неню у розмірі 0,1 % вартості товару, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення. За прострочення поставки понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вартості непоставленого товару. У випадку порушення строку поставки понад 30 календарних днів замовник має право в односторонньому порядку відмовитись від цього договору в повному обсязі.

Пунктом 10.1. договору визначено, що у випадку виникнення спорів або розбіжностей сторони зобов`язуються вирішувати їх шляхом взаємних переговорів та консультацій.

Пунктом 11.1. договору визначено, що договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до завершення воєнного стану, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та продовженого Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», від 18.04.2022 № 259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», від 17.05.2022 № 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» та від 12.08.2022 № 573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», а в частині оплати за поставлений Товар до повного виконання сторонами узятих на себе зобов`язань. Строк дії Договору може бути продовжений за згодою сторін у разі продовження строку дії воєнного стану в Україні понад період, визначений Указом Президента України від 12.08.2022 № 573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», але не довше ніж до 31.12.2022.

Згідно з пунктом 12.8. договору усі повідомлення, будь-яке листування тощо за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином, якщо вони письмово оформлені та надіслані відповідним листом (рекомендований лист, цінний лист з описом вкладення, передача листа посильним, засобами електронного поштового зв`язку на адреси, вказані у розділі 14 цього договору).

У будь-якому разі позивач вважається повідомленим з моменту фактичного отримання листа, а відповідач з моменту направлення позивачем відповідного листа (на електронну пошту відповідача, вказану у розділі 14 цього договору; передання до поштового відділення зв`язку та отримання фіскального чеку; проставлення на копії документа будь-якої відмітки, що свідчить про його отримання відповідачем).

Як встановлено судом першої інстанції, позивач у позовній заяві зазначив, що на виконання умов договору 21.10.2022 уповноважений представник відповідача на підставі довіреності Павліченко В.О. отримав під підпис, зроблений власноруч, заявку позивача від 21.10.2022 № 78/8/2-1822, про необхідність поставки товару в кількості 200 000 кг у строк до 24.10.2022 за адресою: АДРЕСА_1 .

Проте, як стверджує позивач, товар, визначений заявкою позивача від 21.10.2022 № 78/8/2-1822, був поставлений відповідачем з порушенням строку, а саме, 31.10.2022 відповідачем було поставлено товар у кількості 200 000 кг за видатковою накладною № МП-0000286 від 31.10.2022, на загальну суму 15 600 000,00 грн, складеною відповідачем.

Таким чином, звертаючись до суду першої інстанції з даним позовом, позивач зазначив, що відповідно до частини другої статті 231 Господарського кодексу України та пункту 8.3. договору розмір пені за порушення строків поставки товару згідно заявки позивача становить 93 600,00 грн на підставі проведеного позивачем розрахунку.

Згідно із ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів апеляційної інстанції не може погодитися з рішенням місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, а доводи скаржника вважає обґрунтованими та такими, що підтверджуються наявними у справі доказами, з огляду на наступне.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей" .

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України, встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Відповідно до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами Договору, суд апеляційної інстанції встановив, що за своєю правовою природою вказаний правочин є договором поставки.

Згідно з ч. 1-2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частини першої статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідно до умов договору № 529/ВЗЗ-2022 від 16.09.2022, позивачем було надано відповідачу заявку №78/8/2-1822 від 21.10.2022 про необхідність поставки товару в кількості 200 000 кг за адресою: м. Полтава, вул. Лесі Українки, буд. 24-А, у строк до 24.10.2022.

31.10.2022 відповідачем було поставлено товар у кількості 200 000 кг на загальну суму 15 600 000,00 грн, що підтверджується підписаною та завіреною печатками позивача та відповідача видатковою накладною № МП-0000286 від 31.10.2022,

Тобто, з матеріалів справи вбачається, що товар, визначений заявкою №78/8/2-1822 від 21.10.2022 був поставлений відповідачем з порушенням строку.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

Згідно зі ст. 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Як вже зазначалося у постанові та встановлено судом, пунктом 8.3. договору сторони узгодили між собою, що за порушення строку поставки товару, зазначеного у письмовій заявці позивача, відповідач сплачує позивачу неню у розмірі 0,1 % вартості товару, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення. За прострочення поставки понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вартості непоставленого товару. У випадку порушення строку поставки понад 30 календарних днів замовник має право в односторонньому порядку відмовитись від цього договору в повному обсязі.

Враховуючи ту обставину, що заявку на поставку товару отримано наручно відповідачем 21.10.2022, і лише 31.10.2022 товар у кількості 200 000 кг був поставлений ним позивачеві, що підтверджується видатковою накладною № МП-0000286 від 31.10.2022 (а.с. 34), колегія суддів дійшла висновку про доведеність позивачем факту поставки товару, що свідчить про обізнаність відповідача щодо заявки №78/8/2-1822 від 21.10.2022, а тому наявні обумовлені законом та договором підстави для стягнення пені за прострочення виконання зобов`язання з поставки товару, адже відповідач допустив прострочення такого строку.

Оскільки прострочення виконання зобов`язання становить 6 днів, суд апеляційної інстанції погоджується з позивачем та вважає арифметично правильним здійснений розрахунок пені та приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову у завленому розмірі.

Водночас, суд апеляційної інстанції враховує, що згідно з пунктом 6.1. договору дата та місце поставки товару зазначається у письмовій заявці позивача, яка вручається під особистий підпис відповідачу (представнику відповідача), або у разі неприбуття вищезазначених осіб надсилається відповідачу рекомендованим листом із повідомленням про вручення або цінним листом з описом вкладеного, направленим на адресу відповідача, зазначену у розділі 14 договору. У заявці зазначається найменування товару, місце поставки товару, кількість товару та інша необхідна інформація для поставки товару. Відповідач (представник відповідача) завчасно прибуває до позивача для отримання письмової заявки. У випадку корегування інформації, яка визначена у заявці, позивач мас право здійснити таке корегування засобами зв`язку, з обов`язковим письмовим підтвердженням в подальшому. В разі відсутності письмового підтвердження таке корегування вважається недійсним.

В контексті спірних правовідносин за договором, враховуючи умови п. 8.3. розділу 8 Договору та п. 6.1 розділу 6 Договору, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне під час вирішення даного спору застосувати такі засади цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність, обумовлені п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України, що є правом суду з огляду на приписи ст. 2 Господарського процесуального кодексу України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

На переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, про ненадання позивачем доказів передачі відповідачеві заявки на виконання умов договору, у зв`язку з чим зазначив у оскаржуваному рішенні про те, що відповідачем не було порушено строків поставки товару, відповідно перебіг строку не розпочинався. Однак такі висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Судом першої інстанції встановлено та враховано під час прийняття рішення, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на представництво Павліченком В.О . Товариства з обмеженою відповідальністю «Монопрод», оскільки на переконання суду першої інстанції довіреність від 15.09.2022 є доказом уповноваження директором відповідача діяти від його імені, а не здійснювати представництво інтересів безпосередньо ТОВ «Монопрод».

Апеляційний господарський суд не може погодитися із вищенаведеними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, а також яка є членом колегіального виконавчого органу юридичної особи, з моменту її вступу на посаду набуває обов`язків щодо такої юридичної особи, зокрема зобов`язана діяти виключно в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно, у межах повноважень, наданих статутом юридичної особи і законодавством, і у спосіб, який, на її добросовісне переконання, сприятиме досягненню мети діяльності юридичної особи, у тому числі уникаючи конфлікту інтересів. Члени наглядової ради або ради директорів юридичної особи мають такі самі обов`язки щодо відповідної юридичної особи та повинні діяти в інтересах цієї юридичної особи та всіх її власників (акціонерів, учасників).

Частиною 4 статті 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» виконавчий орган товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є "директор", якщо статутом не передбачена інша назва.

Згідно ч. 1 ст. 247 Цивільного кодексу України строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії.

Частиною першою статті 248 Цивільного кодексу України передбачено, що представництво за довіреністю припиняється у разі:

1) закінчення строку довіреності;

2) скасування довіреності особою, яка її видала;

3) відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю;

4) припинення юридичної особи, яка видала довіреність;

5) припинення юридичної особи, якій видана довіреність;

6) смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.

У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає своє повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків;

7) смерті особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.

Згідно даних, які вбачаються з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зміна керівника ТОВ «Монопрод» Рарова В.О. відбулася 16.09.2022, тобто на момент підписання довіреності б/н від 15.09.2022 (а.с. 32), останній здійснював повноваження директора ТОВ «Монопрод».

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що довіреність виготовлена на бланку ТОВ «Монопрод», а підпис директора ТОВ «Монопрод» засвідчена печаткою вказаного товариства та підтверджується наявними доказами.

Отже, довіреність б/н від 15.09.2022, якою уповноважено Павліченка В.О. діяти в інтересах відповідача, була видана належним чином і є допустимим доказом на представництво інтересів ТОВ «Монопрод».

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем надано суду достатню кількість доказів, які підтверджують факт вручення заявки №78/8/2-1822 від 21.10.2022 під особистий підпис представнику відповідача, як передбачено умовами договору, що у свою чергу не зобов`язувало позивача направляти зазначену заявку рекомендованим листом із повідомленням про вручення або цінним листом з описом вкладеного на адресу відповідача.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що поставка товару відповідно до заявки №78/8/2-1822 від 21.10.2022 відбулася, що свідчить про отримання та обізнаність відповідача з вказаною заявкою.

Враховуючи вищевикладене, доводи апелянта щодо неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків, встановленим обставинам справи, знайшли своє підтвердження під час перегляду рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2024 у справі № 917/747/23 судом апеляційної інстанції.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Враховуючи викладені обставини та наявні в матеріалах справи докази на їх підтвердження, колегія суддів вважає доведеним позивачем порушення умов договору №529/ВЗЗ-2022 від 16.09.2022, що зумовлює відповідальність у вигляді стягнення пені передбачену договором, у зв`язку з чим позовні вимоги Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України до ТОВ "Монопрод" є обґрунтованими, відповідачем не спростованими, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення позову Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення 93 600,00 грн у повному обсязі.

Колегія суддів, зважаючи на встановлене вище, дійшла висновку про невідповідність висновків суду першої інстанції встановленим обставинам справи та неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, у зв`язку з чим апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2024 у справі № 917/747/23 - скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення позову повністю.

У зв`язку з задоволенням позову та апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи місцевим господарським судом та перегляд справи у суді апеляційної інстанції, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2024 у справі №917/747/23 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2024 у справі №917/747/23 скасувати.

3. Ухвалити нове судове рішення, яким позов Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України задовольнити повністю.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Монопрод" (вул. Федорова Івана, 28, м. Київ, 03038, ідентифікаційний код 44819172) на користь Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) 93 600 (дев`яносто три тисячі шістсот) грн 00 коп пені, 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп судового збору, сплаченого за подання позовної заяви та 4 026 (чотири тисячі двадцять шість) грн 00 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання даної постанови.

6. Матеріали справи № 917/747/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

Т.П. Козир