Рішення

від 22.01.2024 по справі 910/10410/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.01.2024Справа № 910/10410/23Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Крафт"

до товариства з обмеженою відповідальністю "МБС Буд"

про стягнення 170 273, 46 грн,

Представники сторін: не викликалися.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва звернулося товариство з обмеженою відповідальністю "Крафт" з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "МБС Буд" про стягнення заборгованості в сумі 170 273, 46 грн, з яких: основний борг - 126 223, 00 грн., пеня - 22 132, 51 грн., 3% річних - 3 881, 02 грн, інфляційні втрати - 18 036, 93 грн., яка утворилася у зв`язку з недобросовісною поведінкою та відмовою відповідача оплачувати отриманий товар за договором поставки № 167 від 23.11.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва (суддя Баранов Д.О.) від 06.07.2023 позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Крафт" залишено без руху та встановлено п`ятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліку шляхом подання до суду доказів сплати судового збору (оригінал платіжного доручення) в розмірі 2 684, 00 грн.

24.07.2023 до Господарського суду міста Києва від ОСОБА_1 надійшла заява про вступ у справу як представника товариства з обмеженою відповідальністю "Крафт" та надання доступу до електронної справи.

24.07.2023 до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Крафт" надійшло клопотання про усунення недоліків позовної заяви із доданими до нього доказами справи судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва 02.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/10410/23. Вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.

21.08.2023 до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

13.09.2023 до канцелярії суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду міста Києва № 05-23/1160/23 від 19.10.2023 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/10410/23 у зв`язку з звільнення судді Баранова Д.О.

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу справ між суддями справу № 910/10410/23 передано на розгляд судді Мудрому С.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2023 суддею Мудрим С.М. прийнято справу №910/10410/23 до свого провадження, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву.

15.11.2023 до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить суд у задоволенні позову про стягнення заборгованості в розмірі 170 273,46 грн. відмовити частково. Задовольнити стягнення в розмірі 48 733,32 грн., відмовити у стягненні з відповідача судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу.

22.11.2023 до канцелярії суду (через систему «Електронний суд») від позивача надійшло клопотання з доданими документами.

27.11.2023 до канцелярії суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010, «Смірнова проти України» від 08.11.2005, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 та інші).

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України,проте в розумні строки.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як зазначено позивачем та вбачається з матеріалів справи, 23.11.2016 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Крафт" (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "МБС Буд" (покупець) укладено договір поставки №167.

Відповідно до п.1.1 договору постачальник зобов`язується передати у власність покупцеві металопродукцію (надалі - товар), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити визначений товар.

Найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), а також строки та умови поставки, відповідно до ІНКОТЕРМС 2010, визначаються специфікаціями або рахунком фактури (п.1.2 договору).

Згідно з п.2.1 договору ціна за одиницю товару та загальна вартість кожної партії товару узгоджується сторонами і вказується в специфікації або рахунку фактури та включає в себе вартість доставки товару на склад покупця.

Загальна сума договору складається з суми поставок товару в рамках даного договору (п.2.2 договору).

Відповідно до п.4.1 договору поставка товару здійснюється партіями або одноразово на умовах, зазначених в специфікації або рахунку фактури.

Датою поставки товару є дата підписання видаткової чи товарно-транспортної накладної уповноваженими представниками сторін (п.4.4 договору).

Позивачем виставлено відповідачу рахунок-фактуру №KY009155 від 15.07.2020.

На виконання умов договору 16.07.2020 позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 275 203,80 грн., що підтверджується видатковою накладною №КК16-07-39.

Також, між сторонами підписано товарно-транспортну накладну №16-07-39 від 16.07.2020 суму 275 203,80 грн.

Відповідно до п.2.4 договору покупець здійснює оплату протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту підписання видаткових та/або товарно-транспортних накладних на отриману партію товару.

Згідно з п.2.6 договору при оплаті покупцем товару, якщо згідно з призначенням платежу неможливо визначити, за яку саме партію товару здійснюється оплата, такі перераховані ним кошти йдуть в першу чергу на погашення заборгованості покупця перед постачальником, яка виникла раніше за цим договором, згідно з документами і виконання умов цього договору.

Як зазначено позивачем та вбачається з матеріалів справи, у платіжних інструкціях у графі «призначення платежу» покупець посилається на договір. Тому оплати, які були здійснені:

- 17.07.20 у розмірі 35 000,00 грн. (платіжні інструкції № 24 та № 37),

- 20.07.20 у розмірі 40 000,00 грн. (платіжні інструкції № 46 та № 47),

- 21.07.20 у розмірі 25 000,00 грн. (платіжні інструкції № 59),

- 22.07.20 у розмірі 20 000,00 грн.(платіжна інструкція № 66) з яких сума 8 529, 52 грн. увійшла до сплати на погашення раніше отриманого товару, а сума 11 470,48 грн. перейшла на оплату товару отриманого 16.07.20 по ВН № КК16-07-39.

За період з 22.07.20 по 19.05.21 було сплачено 226 470,48 грн. які увійшли в погашення заборгованості за товар отриманий 16.07.2020 по видатковій накладній № КК16-07-39, що підтверджується платіжними інструкціями:

- № 66 від 22.07.20 на суму 11 470,48 грн.,

- № 84 від 23.07.20 на суму 25 000,00 грн.,

- № 100 від 24.07.20 на суму 25 000,00 грн.,

- № 108 від 28.07.20 на суму 25 000,00 грн.,

- № 30 від 31.07.20 на суму 50 000,00 грн. (сплачено від іншого підприємства на підставі дод. угоди),

- № 52 від 04.08.20 на суму 25 000,00 грн. (сплачено від іншого підприємства на підставі дод. угоди),

- №123 від 07.08.20 на суму 10 000,00 грн.,

- №218 від 20.08.20 на суму 10 000,00 грн.,

- № 313 від 01.09.20 на суму 10 000,00 грн.,

- № 58 від 25.09.20 на суму 10 000,00 грн.,

- № 157 від 28.10.20 на суму 10 000,00 грн.,

№ 1261 від 19.05.20 на суму 15 000,00 грн.

Позивачем зазначено, що сумою 226 470,48 грн. був оплачений товар: арматура 14 міра А500 С у кількості 0,060 т. на суму 864,00 грн., арматура 16 міра А500 С у кількості 0,060 т. на суму 864,00 грн., арматура 22 міра А500 С у кількості 0,440 т, на суму 6336,00 грн., дріт вязальний d 1,2 мм у кількості 0,180 т. на суму 3460,68 грн., смуга 50x5 у кількості 0,036 т. на суму 619,92 грн., арматура 20 міра А500 С у кількості 14.884 т. на суму 263 059,20 грн. Станом на 19.05.21 (дата останнього надходження грошових коштів від покупця) залишився борг за товар арматура 20 міра А500 С у кількості 3,384 т. на суму 48 733,32 грн.

31.3.2023 позивач звернувся до відповідача з вимогою вих.. №31/03-2 від 31.03.23 в якій, зокрема, зазначено, що згідно ВН №КК16-07-39 від 16.07.20 ТОВ «МБС Буд» отримало товар у кількості 19.044 т. на загальну суму 275 203,80 грн. Протягом строку починаючи 22.07.20 (частково) по 19.05.21 ТОВ «МБС Буд» здійснив розрахунок у загальній сумі 226 470,48 грн., що відповідає оплаті товару у кількості 15.66 т. Станом на 31.03.23 залишилась заборгованість за 3,384т. за ціною 37 300,00 грн. за 1 т. в т.ч. ПДВ. Вимагав, протягом 7 робочих днів з дня отримання вимоги, здійснити оплату заборгованості з урахуванням перерахунку ціни відповідно по п.2.5 договору у сумі 126 223,00 грн. (3,384 * 37 300,00). У разі відсутності обґрунтованого заперечення щодо розрахунку протягом 3 днів з дня отримання вимоги, ТОВ «Крафт» буде вважати суму прийнятою ТОВ «МБС Буд» до сплати.

Позивач звернувся в суд з вимогою про стягнення поставленого товару, але не оплаченого з урахуванням зміни ціни 31.03.2023 року в розмірі 126 223,00 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідачем визнано наявність заборгованості в розмірі 48 733,32 грн. Також, зазначено, що договір припинив свою дію 31.12.2017 року.

Відповідно до п. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктами 1, 2 статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відповідно до ч. 1 статті 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Частиною 1 статті 267 ГК України передбачено, що договір поставки може бути укладений на один рік, на строк більше одного року (довгостроковий договір) або на інший строк, визначений угодою сторін. Якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік.

Якщо в довгостроковому договорі кількість поставки визначено лише на рік або менший строк, у договорі повинен бути передбачений порядок погодження сторонами строків поставки на наступні періоди до закінчення строку дії договору. Якщо такий порядок не передбачений, договір вважається укладеним на один рік (ч.3 статті 267 ГК України).

Пунктом 9.1 договору поставки №167 від 23.11.2016 року передбачено, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін та діє до 31 грудня 2017 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань, що випливають з договору.

Якщо інше прямо не передбачено цим договором або чинним законодавством України, зміни у цей договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього договору (п.9.3 договору).

Зміни у цей договір набирають чинності з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до цього договору, яка скріплена печатками сторін (п.9.4 договору).

Таким чином, умовами укладеного договору не передбачено умов автоматичної пролонгації договору.

В матеріалах справи наявна додаткова угода №1 від 31.07.2020 до договору поставки №167 від 23.11.2016, в якій погоджено оплату товару третьою особою.

Будь-яких інших додаткових угод щодо продовження строку дії договору матеріали справи не містять, а тому термін дії договору поставки №167 від 23.11.2016 закінчився 31.12.2017 року.

Оскільки, позивач здійснив поставку товару та передав його відповідачу на підставі видаткової накладної №КК16-07-39 від 16.07.2020, а останній її отримав, то суд вважає, що сторони уклали договір поставки у спрощений спосіб.

Згідно ч.1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч.2 статті 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Стаття 181 ГК України передбачає загальний порядок укладання господарських договорів. Частина 1 зазначеної статті визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно із п. 6 статті 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Положеннями ч. 1 статті 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Частиною 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.2 статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У видатковій накладній №КК16-07-39 від 16.07.2020, зокрема, зазначено: «в разі відсутності договору поставки, укладений між постачальником та покупцем, покупець зобов`язаний здійснити розрахунок за отриману партію товару, згідно цієї видаткової накладної, протягом 3-х банківських днів з дня отримання товару в повному обсязі. За прострочення строків оплати товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,5% від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення, за весь період прострочення, та штраф у розмірі 10% від вартості поставленого товару. Покупець підписав видаткову накладну надав згоду на вказані умови».

В матеріалах справи наявні докази часткової оплати (платіжні інструкції).

Між сторонами підписано акт звіряння за договором поставки №167 від 23.11.2016, відповідно до якого за даними товариства з обмеженою відповідальності «Крафт» на 31.12.2021 заборгованість на користь товариства з обмеженою відповідальності «Крафт» становить 43 733,32 грн.

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим, а лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Він відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій (поставки, надання послуг тощо), оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17; від 24.10.2018 у справі № 905/3062/17; від 05.03.2019 у справі №910/1389/18 та від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17, від 21.12.2020 у справі №916/499/20.

Разом з тим, згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.08.2020 у справі №902/959/19, акт звіряння може бути доказом на підтвердження обставин, зокрема, наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором поставки у відповідача перед позивачем в сумі 48 733,32 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та визнано відповідачем, тому позовні вимоги визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо зміни ціни на товар позивачем, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1-3 статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Частиною 1-2 статті 189 ГК України передбачено, що ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.

Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Суд зазначає, що підвищення ціни за одиницю товару є правом позивача, проте дане підвищення повинне бути підтверджено належними доказами.

Будь-яких доказів, що спричинили підвищення ціни на товар позивачем не надано.

Крім того, відповідачем не погоджено вищезазначене підвищення.

Також, з матеріалів справи вбачається, що постачання продукції здійснювалося не партіями, а одноразово у липні 2020 року та сплачено відповідачем майже в повному обсязі.

Таким чином, суд погоджується з твердженням відповідача щодо того, що у позивача відсутнє право в односторонньому порядку змінювати вартість товару, поставленого три роки тому.

У зв`язку з неналежним виконання грошових зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 22 132,51 грн. за період з 20.05.2021 по 26.06.2023, 3% річних в розмірі 3 881,02 грн. за період з 20.05.2021 по 26.06.2023, та інфляційні збитки в розмірі 18 036,93 грн. за період з 01.06.2021 по 31.05.2023.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 550 ЦК України передбачено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

У видатковій накладній №КК16-07-39 від 16.07.2020, зокрема, зазначено: за прострочення строків оплати товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,5% від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення, за весь період прострочення.

Згідно статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Судом враховано, що пунктом 7 Розділу ІХ Прикінцевих положень ГК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322,324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із наступними змінами і доповненнями) установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин, дію якого неодноразово продовжено, в тому числі й станом на час звернення Позивача з позовом до суду.

Законом України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

Зазначений Закон України від 30.03.2020 № 540-IX набрав чинності 02.04.2020.

З огляду на викладене вище, суд зазначає, що в силу Закону України від 30.03.2020 № 540-IX строки звернення до суду позивача з вимогами про стягнення штрафних санкцій, до яких застосовується спеціальна позовна давність є такими, що продовжено з 02.04.2020 (до моменту виникнення у відповідача прострочення виконання зобов`язання) та до закінчення строку дії такого карантину: до 30.06.2023.

З матеріалів позовної заяви вбачається, що позивачем здійснено нарахування пені по обліковій ставці НБУ.

За перерахунком суду загальний розмірі пені становить 34 923,77 грн. (розрахована по подвійній обліковій ставці НБУ).

Оскільки позивач в позовній заяві просить суд стягнути з пеню в розмірі 22 132,51 грн., та не можливість суду вийти за межі позовних вимог, вимоги позивача щодо стягнення пені річних в розмірі 22 132,51 грн. підлягають задоволенню в заявленому розмірі.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок 3% річних:

Період прострочення грошового зобов`язання:Кількість днів у періодіСумаз 20/05/2021 до 26/06/2023 48 733,32 x 3 % x 768 : 365 : 1007683 076,21 грн.За перерахунком суду загальний розмір трьох процентів річних становить 3 076,21 грн. та підлягає задоволенню.

Вимоги позивача в частині стягнення трьох процентів річних в розмірі 804,81 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Розрахунок індексу інфляції: 48 733,32 x 1.36143589 - 48 733,32 = 17 613,97 грн.

За перерахунком суду загальний розмір індексу інфляції становить 17 613,97 грн. та підлягає задоволенню.

Вимоги позивача в частині стягнення індексу інфляції в розмірі 422,96 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

З приводу висвітлення всіх доводів сторін суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В позовній заяві позивач просить суд стягнути з відповідача 5 000,00 грн. витрат на правничу допомогу та зазначає, що відповідні докази будуть надані додатково.

Також, у відповіді на відзив позивачем зазначено, що докази, що підтверджують розмір витрат, будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

За наслідком вчинених необхідних у справі дій, в порядку ч.8 ст.129 ГПК України, буде надано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання позивачу правничої допомоги. Для встановлення судом розміру витрат, які позивач сплатив або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, відповідні докази будуть надані до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, шляхом подання суду відповідної заяви.

Суд зазначає, що вищезазначені докази до прийняття рішення не подані.

Враховуючи вищезазначене та беручи до уваги п. 8 ст. 129 цього Кодексу, яким передбачено право учасника справи подати докази на підтвердження розміру судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, суд вважає вирішення питання щодо витрат на професійну правничу допомогу передчасним.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ч.1 ст. 74, ч.1 ст. 77, ст.ст. 79, 129, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "МБС Буд" (03150, м. Київ, вулиця Ямська, будинок 41, офіс 7, ідентифікаційний код 39926195) на користь товариство з обмеженою відповідальністю "Крафт" (65098, Одеська обл., м. Одеса, вулиця Степна, будинок 1, ідентифікаційний номер 31760612) основний борг в розмірі 48 733 (сорок вісім тисяч сімсот тридцять три) грн. 32 коп., пеню в розмірі 22 132 (двадцять дві тисячі сто тридцять дві) грн. 51 коп., три проценти річних в розмірі 3 076 (три тисячі сімдесят шість) грн. 21 коп., індекс інфляції в розмірі 17 613 (сімнадцять тисяч шістсот тринадцять) грн. 97 коп. та 1 443 (одна тисяча чотириста сорок три) грн. 19 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С. М. Мудрий