Рішення

від 22.01.2024 по справі 910/8069/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.01.2024Справа № 910/8069/23

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтажбудюг" (Україна, 03134, м. Київ, Кільцева дорога, буд. 22; ідентифікаційний код: 40400087)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ Груп" (Україна, 01054, м. Київ, вул. Олеся Гончара, буд. 41, літ. "А", оф. 310; ідентифікаційний код: 36716311)

про стягнення 188 165,78 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Монтажбудюг" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ Груп" (далі - відповідач) про стягнення 188 165,78 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором транспортного експедирування та перевезення вантажів автотранспортом № 0911-ТЕО-М від 09.11.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2023 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визнано судом малозначною, постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

14.06.2023 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що позивач виконав свої договірні зобов`язання невчасно, що спричинило псування вантажу, у зв`язку з чим його отримувач оплатив вантаж частково.

Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив у встановлений судом строк не скористався.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною восьмою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

09.11.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Монтажбудюг" (експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВВТ Груп" (замовник) було укладено Договір транспортного експедирування та перевезення вантажів автотранспортом № 0911-ТЕО-М (далі - Договір), згідно з п. 1.1 якого експедитор зобов`язується перевозити належним йому транспортом вантажі замовника та/або надавати замовнику від власного імені, за плату, в інтересах та з рахунок замовника послуги виконання або організації виконання перевезення вантажів замовника транспортом у внутрішньому та міжнародному сполученні, а замовник зобов`язується оплачувати виконані перевезення та/або, відповідно, надані послуги в порядку та на умовах цього Договору.

Пунктом 1.3 Договору передбачено, що невід`ємною частиною Договору є Додаток №1 "Заявка на транспортно-експедиційне обслуговування", в якій визначаються конкретні умови кожного окремо взятого перевезення вантажу.

Відповідно до п. 3.1 Договору розмір плати експедитору узгоджується сторонами в замовленні, що є невід`ємною частиною даного Договору. Сторони мають право додатково, до плати замовника, узгодити в замовленні чи в окремій угоді умови відшкодування експедитором окремих витрат з виконання чи організації виконання перевезення вантажу та/або додаткову плату за окремі транспортно-експедиторські послуги у зв`язку з виконанням окремого (-их) замовлення (-нь) та/або Договору в цілому.

Згідно з п. 3.2 Договору після видачі вантажу уповноваженій особі вантажоодержувача експедитор зобов`язується протягом 5 календарних днів надати замовнику акт приймання-передачі послуг з додаванням наступних документів: оригіналів належно оформлених товаросупровідних документів, що відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення відповідно до замовлення, з відміткою вантажоодержувача, а в разі залучення третіх осіб до перевезення вантажу: інші документи - на підтвердження узгоджених в порядку п. 3.1 Договору окремих витрат, транспортно-експедиційних послуг.

Оплата за надані послуги здійснюється шляхом перерахування грошової суми на поточний банківський рахунок експедитора не пізніше першого платіжного дня по закінченню строку 5 банківських днів з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг за умови передання разом з актом відповідних товарно-транспортних накладних з відміткою про отримання вантажу.

16.11.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Монтажбудюг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВВТ Груп" було укладено Замовлення (заявку) № 2 до Договору (далі - Замовлення), з такими умовами перевезення:

маршрут: смт. Ярмолинці, Україна - Дьомаендрьод, Угорщина;

дата подачі під завантаження: 18.11.2022;

дата прибуття на розмитнення: 24.11.2022;

найменування товару: насіння соняшнику врожаю 2022 року, в біг-бегах, в середньому - 22 тон/авто;

адреса завантаження: Хмельницька обл., Ярмолинецький р-н, смт. Ярмолинці, вул. Гагаріна, буд. 44/1;

адреса розвантаження: H-5500, Gyomaendrхd, Ipari Park, Hungary;

сума фрахту, строки оплати: 135 доларів США/тона за курсом НБУ на день вивантаження. 50% оплата по завантаженню та 50% по вивантаженню та отриманню оригіналів документів.

Крім того, у Замовленні визначено плату за простій авто більше ніж 48 годин: по території України - 50 Євро/доба, по території інших держав - 100 Євро/доба.

Як зазначає позивач, він належним чином виконав умови Договору та Замовлення та здійснив перевезення вантажу відповідно до узгоджених умов, на підтвердження чого надав складені копії міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR) № 0001619 та № 133426 та докази їх направлення відповідачу.

03.12.2022 сторонами було підписано та скріплено печатками Акти надання послуг №220 на суму 120 810,76 грн та №221 на суму 117 355,02 грн, та того ж дня позивачем виставлено відповідачу рахунки на оплату №167 від 03.12.2022 на суму 215 242,78 грн та №168 від 03.12.2022 на суму 120 810,76 грн

Крім того позивач зазначає, що належні йому транспортні засоби простоювали 21 та 22 листопада 2022 року на території місця завантаження у смт. Ярмолинці, а також 02 та 03 грудня 2022 року у місці розвантаження - у м. Дьомаендрьод, Угорщина, у зв`язку з чим сторони дійшли згоди про те, що за простій відповідачем буде сплачено 22 923,00 грн.

19.12.2022 відповідачем було надано позивачу гарантійний лист, у якому відповідач визнав заборгованість за Договором в розмірі 238 165,78 грн та зобов`язався її сплатити до 10.01.2023 включно, згідно з графіком, наведеним у цьому гарантійному листі.

08.02.2023 сторони уклали Додаткову угоду № 08-02/ВВТ до Договору, у п. 1 якої погодили здійснення відповідачем оплати позивачу заборгованості за Договором у розмірі 218 165,78 грн відповідно до затвердженого графіку.

Пунктом 2 Додаткової угоди № 08-02/ВВТ від 08.02.2023 до Договору сторони погодили, що у випадку порушення замовником строків оплати встановлених підпунктами 1.1 - 1.11 пункту 1 цієї Додаткової угоди на строк понад 3 календарні дні, експедитор має право вимагати від замовника повної оплати суми, вказаної у п. 1 даної Додаткової угоди (218 165,78 грн чи залишку від зазначеної суми, з врахування здійснених замовником платежів в рамках даної Додаткової угоди), а замовник зобов`язується оплатити таку суму повністю у строк не пізніше трьох календарних днів з моменту отримання такої вимоги від експедитора.

02.05.2023 позивач направив відповідачу вимогу № 01/05/23-1 від 01.05.2023, у якій, на підставі п. 2 Додаткової угоди № 08-02/ВВТ від 08.02.2023 до Договору, просив погасити в повному обсязі заборгованість за Договором в сумі 188 165,78 грн.

З огляду на те, що відповідач не розрахувався з позивачем за послуги з перевезення вантажу, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в розмірі 188 165,78 грн.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначає про те, що позивач доставив вантаж із простроченням, що зумовило його псування та часткову оплату одержувачем, у зв`язку з чим відповідач доводить належне виконання свого грошового зобов`язання за Договором.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків та за своєю правовою природою є договором перевезення, який підпадає під правове регулювання Глави 64 Цивільного кодексу України та Глави 32 Господарського кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно з ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Аналогічні положення містяться в ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України.

Суд встановив, що позивач своє зобов`язання за Договором з перевезення вантажу виконав належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи належним чином засвідчені копії міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR) №0001619 та №133426.

Вищевказані накладні відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", будь-які істотні недоліки у них відсутні, відтак суд приймає зазначені накладні як належний доказ на підтвердження здійснення позивачем перевезення вантажу на виконання та відповідно до умов Договору і Замовлення.

Додатковим підтвердженням здійснення позивачем перевезення вантажу слугують підписані обома сторонами та скріплені їхніми печатками Акти надання послуг № 220 від 03.12.2022 на суму 120 810,76 грн та № 221 від 03.12.2022 на суму 117 355,02 грн.

Частиною першою статті 916 Цивільного кодексу України передбачено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Вартість перевезення сторони визначили в розмірі 135 доларів США за тону вантажу. Загальна маса вантажу відповідно до міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR) №0001619 та №133426 складає 43,6 тон, відтак загальна сума фрахту становить 5 886,00 доларів США, що еквівалентно 215 242,78 грн за офіційним курсом Національного банку України на дату розвантаження.

З урахуванням погодженого сторонами порядку розрахунків, зобов`язання відповідача з оплати наданих послуг мало бути виконане двома рівними частинами у розмірі 50% від зазначеної суми по факту завантаження та по факту вивантаження і отримання замовником оригіналів товаросупровідних документів.

Відтак, приймаючи до уваги умови укладеного сторонами Договору, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань є таким, що настав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Суд встановив, що відповідачем було сплачено позивачеві 50 000,00 грн. Докази сплати решти суми боргу в матеріалах справи відсутні.

При цьому суд відхиляє доводи відповідача щодо псування вантажу та його часткову оплату вантажоодержувачем, оскільки наведені твердження не підтверджені жодними доказами.

Більше того, псування вантажу не є тією обставиною, що скасовує чи відтерміновує виконання замовником грошового зобов`язання з оплати наданих послуг, а є лише підставою для притягнення експедитора до відповідальності у вигляді відшкодування збитків у сумі вартості зіпсованого вантажу (п. 4.4 Договору).

З огляду на викладене, оскільки неналежне виконання грошового зобов`язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, доказів сплати боргу відповідач не надав, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 165 242,78 грн визнається судом обґрунтованою.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Як вже зазначалось вище, у Замовленні сторони передбачили, що простій автомобіля більше ніж 48 годин оплачується в наступних розмірах: по території України - 50 Євро/доба, по території інших держав - 100 Євро/доба .

Відповідно до ст. 142 Статуту автомобільного транспорту УРСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР № 401 від 27.06.1969, простоєм автомобіля вважається затримання під навантаженням або вивантаженням товарів понад установлені строки. Згідно з п. 15.2 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997, простій автомобіля розпочинається понад встановлені норми часу. Тобто, простій - це затримка або невикористання транспортного засобу, що починається після закінчення (перевищення) строків, передбачених для вчинення якихось дій, як-то навантажувально-розвантажувальних робіт, здійснення митних операцій тощо, тобто є порушенням строків виконання зобов`язання з перевезення.

Відповідно до ч. 10 п. 142 Статуту автомобільного транспорту підставою для нарахування штрафу за простій автомобілів служать відмітки у товарно-транспортному документі та в путьовому листі про час прибуття і вибуття автомобілів.

З приводу доводів позивача, що плата за простій є складовою частиною плати за перевезення, суд вважає за необхідне зауважити, що за існуючого нормативного регулювання призначенням простою є відшкодування перевізнику втрат внаслідок неможливості використання ним рухомого складу. Оскільки простій оплачується виходячи з тривалості затримки при перевезенні, то він за своєю правовою природою є штрафною санкцією, якою забезпечується виконання зобов`язання з перевезення.

Аналогічний висновок зроблено Вищим господарським судом України у постанові від 17.04.2012 р. у справі № 1/93/5022-1253/2011, згідно з яким штраф за простій транспорту за своєю правовою природою не є грошовим зобов`язанням, а в розумiннi статей 230, 231, 232 Господарського кодексу України, глави 47 та глави 48 Цивільного кодексу України, є санкцією, якою забезпечується виконання зобов`язання.

Попри це, суд звертає увагу, що згідно з принципом jura novit curia (суд знає закони) неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, пункт 83). У зв`язку із цим господарський суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх і застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19, пункт 7.43).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України).

Згідно з частинами 1, 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Частиною 1 статті 918 Цивільного кодексу України встановлено, що завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до підп. 2.1.6 п. 2.1 Договору замовник зобов`язаний вчасно здійснювати чи забезпечувати вчасне здійснення навантажувальних робіт з метою запобігання простою транспорту.

Відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення (ч. 2 ст. 308 Господарського кодексу України).

Відповідальність перевізника за збереження вантажу припиняється з моменту його видачі одержувачу в пункті призначення (ч. 3 ст. 310 Господарського кодексу України).

Згідно з умовами Замовлення, транспортні засоби мали бути подані під навантаження 18.11.2022.

Як вбачається з наданого позивачем витягу із системи моніторингу транспорту LocTracker, а також виходячи з відомостей зазначених у CMR № 133426, транспортний засіб позивача з реєстраційним номером НОМЕР_1 / НОМЕР_2 прибув до місця навантаження 18.11.2022 та був навантажений 22.11.2022; транспортний засіб позивача з реєстраційним номером НОМЕР_3 / НОМЕР_4 прибув до місця навантаження 19.11.2022 та був навантажений 23.11.2022. До місця призначення зазначені транспортні засоби прибули 30.11.2022, однак вантаж був отриманий вантажоодержувачем 03.12.2022.

Як встановлено судом, сторони дійшли згоди зменшити суму штрафу за простій та визначили її розмір у сумі 22 923,00 грн, щодо якої, з урахуванням заборгованості з оплати послуг з перевезення, відповідачем було надано гарантійний лист від 19.12.2022, та 08.02.2023 сторонами укладено Додаткову угоду № 08-02/ВВТ до Договору щодо розстрочення сплати заборгованості.

З огляду на викладене, вимоги позивача щодо оплати простою його транспортних засобів 21 та 22 листопада 2022 року на території місця завантаження, а також 02 та 03 грудня 2022 року у місці розвантаження в загальному розмірі 22 923,00 грн визнаються судом обґрунтованими.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість за Договором в розмірі 165 242,78 грн та плата за простій в розмірі 22 923,00 грн.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 2 822,49 грн, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 23 000,00 грн, з яких 17 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 6 000,00 грн "гонорар успіху", суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу адвоката позивачем надано належним чином засвідчені копії Договору про правову допомогу від 08.05.2023, Акту приймання-передачі наданих послуг від 12.05.2023 та квитанції до прибуткового касового ордера № 03-05 від 12.05.2023.

Пунктами 1.1, 2.1 - 2.3 Договору про правову допомогу від 08.05.2023 визначено, що адвокат Лоза В.М. (повірений) зобов`язується від імені і за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтажбудюг" (довіритель) надати правову допомогу у спорі, що виник із Товариством з обмеженою відповідальністю "ВВТ Груп", з цією метою:

1) здійснити огляд, вивчення та попередню правову оцінку документів та інших доказів за їх місцезнаходженням (6 год.);

2) здійснити заходи досудового врегулювання спору, шляхом проведення переговорів на предмет безспірного повернення боргу (0,5 год.);

3) провести арифметичні розрахунки (0,5 год.);

4) здійснити аналіз судової практики (1 год.);

5) підготувати пакет документів, необхідний для звернення до суду, підготувати позовну заяву (16 год.);

6) вчинити інші дії, необхідні для розгляду справи та її повного юридичного супроводу в т.ч. забезпечення примусового виконання судового рішення (6 год.).

За здійснення дій, що визначені у п. 1.1 цього Договору, довіритель сплачує повіреному винагороду в розмірі 17 000,00 грн. Розрахунок здійснюється в наступному порядку: кошти у вказаній в п. 2.1 сумі сплачуються повіреному в момент передачі довірителю підготовленої позовної заяви. При задоволенні позову повірений отримує премію (гонорар успіху) в сумі 6 000,00 грн.

Відповідно до положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом враховано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію стосовно того, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Правові висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 753/15687/15-ц, від 26.09.2018 у справі № 753/15683/15, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 910/3929/18 та інших.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

За змістом статей 2, 11, 13 - 15 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні спору, в тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання господарського судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог і заперечень та обсягу поданих доказів.

В контексті викладеного суд зазначає, що надані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 23 000,00 грн не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

У розумінні положень частини п`ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 викладено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним.

Суд вважає, що підстави для розподілу витрат позивача, понесених у зв`язку із здійсненням заходів щодо досудового врегулювання спору, відсутні, оскільки їх понесення не пов`язано з розглядом справи або підготовкою до її розгляду.

Згідно з частинами 1, 2 статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду. У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб`єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.

Сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом. Особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення претензії чи позову (стаття 19 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, Господарський кодекс України визначає звернення з письмовою претензією як захід досудового врегулювання спору виключно правом (а не обов`язком) учасника господарських відносин. До того ж обома зазначеними законодавчими актами передбачається обов`язок особи, яка порушила права і законні інтереси інших осіб, поновити їх, не чекаючи пред`явлення, зокрема, претензії (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 910/6840/21).

Відтак понесення цих витрат не було неминучим, а залежало виключно від волі позивача.

Крім того, відсутні підстави для розподілу витрат щодо вчинення інших дій, необхідних для розгляду справи та її повного юридичного супроводу, в т.ч. забезпечення примусового виконання судового рішення, оскільки суд позбавлений можливості встановити зміст таких дій та їх фактичне вчинення.

Також суд зазначає про необґрунтованість включення до складу витрат на професійну правничу допомогу адвоката витрат щодо забезпечення примусового виконання судового рішення, оскільки станом на момент оформлення сторонами Акту приймання-передачі наданих послуг від 12.05.2023 судове рішення ще не ухвалено, відповідно не звернуте до примусового виконання, а відтак ці послуги фактично не були надані повіреним і прийняті довірителем та витрати на їх надання лише потенційно можуть виникнути в майбутньому.

Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає, що стягнення витрат у заявленому позивачем розмірі не відповідатиме критеріям розумності, необхідності, співмірності, справедливості і становитиме надмірний тягар для відповідача.

При вирішенні питання щодо розміру, до якого належить зменшити витрати позивача на професійну правничу допомогу, суд враховує, що сторони визначили гонорар у фіксованому розмірі, що має на меті досягнення кінцевого результату для клієнта, безвідносно до часу, затраченого адвокатом та кількості вчинених ним дій.

З огляду на характер спірних правовідносин, складність справи, ціну позову, обсяг виконаної адвокатом роботи, а також зважаючи на те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, суд вважає за необхідне обмежити розмір витрат позивача на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягає стягненню з відповідача, сумою в 20 000,00 грн, яку суд вважає розумною, пропорційною та обґрунтованою для цієї справи.

Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ Груп" (Україна, 01054, м. Київ, вул. Олеся Гончара, буд. 41, літ. "А", оф. 310; ідентифікаційний код: 36716311) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтажбудюг" (Україна, 03134, м. Київ, Кільцева дорога, буд. 22; ідентифікаційний код: 40400087) заборгованість в розмірі 165242 (сто шістдесят п`ять тисяч двісті сорок дві) грн 78 коп., плату за простій в розмірі 22923 (двадцять дві тисячі дев`ятсот двадцять три) грн 00 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 2822 (дві тисячі вісімсот двадцять дві) грн 49 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20000 (двадцять тисяч) грн 00 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 22.01.2024

Суддя О.В. Нечай