Постанова

від 20.05.2024 по справі 910/8069/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" травня 2024 р. Справа №910/8069/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Буравльова С.І.

Шапрана В.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ Груп"

на рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2024

у справі №910/8069/23 (суддя Нечай О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтажбудюг"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ Груп"

про стягнення 188 165,78 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Монтажбудюг" (далі - ТОВ "Монтажбудюг") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ Груп" (далі - ТОВ "ВВТ Груп") про стягнення 188 165,78 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором транспортного експедирування та перевезення вантажів автотранспортом від 09.11.2022 №0911-ТЕО-М, в частині оплати наданих позивачем послуг з перевезення вантажу, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість у розмірі 188 165,78 грн.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.01.2024 у справі №910/8069/23 позов задоволено.

Стягнуто з ТОВ "ВВТ Груп" на користь ТОВ "Монтажбудюг" заборгованість у розмірі 165 242,78 грн, плату за простій в розмірі 22 923,00 грн, витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 822,49 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн.

Ухвалюючи вказане рішення, місцевий господарський суд, виходив з того, що оскільки неналежне виконання грошового зобов`язання відповідачем за спірним договором підтверджується матеріалами справи і доказів сплати боргу відповідач не надав, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 165 242,78 грн визнається обґрунтованою та підлягає задоволенню. При цьому, судом першої інстанції встановлено, що сторони дійшли згоди зменшити суму штрафу за простій та визначили її розмір у сумі 22 923,00 грн, та з урахуванням заборгованості з оплати послуг з перевезення, відповідачем було надано гарантійний лист від 19.12.2022, а також 08.02.2023 сторонами укладено додаткову угоду №08-02/ВВТ до договору щодо розстрочення сплати заборгованості. З огляду на викладене, вимоги позивача щодо оплати простою його транспортних засобів 21 та 22 листопада 2022 року на території місця завантаження, а також 02 та 03 грудня 2022 року у місці розвантаження в загальному розмірі 22 923,00 грн визнані місцевим господарським судом обґрунтованими. Крім того, з огляду на характер спірних правовідносин, складність справи, ціну позову, обсяг виконаної адвокатом роботи, а також зважаючи на те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність обмежити розмір витрат позивача на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягає стягненню з відповідача, сумою в 20 000,00 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, ТОВ "ВВТ Груп" звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2024 у справі №910/8069/23.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, у зв`язку з тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи.

Так, скаржник зазначає, що форс мажорні обставини (воєнні дії) стали причиною унеможливлення своєчасної поставки та як наслідок зробили неможливою оплату у строк по спірному договору.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.02.2024 апеляційну скаргу ТОВ "ВВТ Груп" у справі №910/8069/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Буравльов С.І., Шапран В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2024 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/8069/23. Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду або залишення без руху апеляційної скарги ТОВ "ВВТ Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2024 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/8069/23.

29.02.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/8069/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків.

15.03.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання скаржника про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2024 відкрито апеляційне провадження у справі №910/8069/23. Розгляд апеляційної скарги ТОВ "ВВТ Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2024 у справі №910/8069/23 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Позивач у порядку статті 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скориставшись своїм правом, подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу ТОВ "ВВТ Груп", в якому просить залишити рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2024 у справі №910/8069/23 без змін.

Зокрема, позивач у відзиві зазначає, що суд першої інстанції ухвалив законне, обґрунтоване та справедливе рішення про задоволення позовних вимог ТОВ "Монтажбудюг".

Крім того, позивачем заявлено клопотання щодо відшкодування витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 6 300,00 грн., понесених у зв`язку з апеляційним переглядом рішення.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

09.11.2020 між ТОВ "Монтажбудюг" (експедитор) та ТОВ "ВВТ Груп" (замовник) укладено договір транспортного експедирування та перевезення вантажів автотранспортом №0911-ТЕО-М, за умовами якого експедитор зобов`язується перевозити належним йому транспортом вантажі замовника та/або надавати замовнику від власного імені, за плату, в інтересах та з рахунок замовника послуги виконання або організації виконання перевезення вантажів замовника транспортом у внутрішньому та міжнародному сполученні, а замовник зобов`язується оплачувати виконані перевезення та/або, відповідно, надані послуги в порядку та на умовах цього договору.

У пункті 1.3 сторони погодили, що невід`ємною його частиною є додаток №1 "Заявка на транспортно-експедиційне обслуговування", в якій визначаються конкретні умови кожного окремо взятого перевезення вантажу.

Згідно з пунктом 3.1 договору розмір плати експедитору узгоджується сторонами в замовленні, що є невід`ємною частиною даного договору. Сторони мають право додатково, до плати замовника, узгодити в замовленні чи в окремій угоді умови відшкодування експедитором окремих витрат з виконання чи організації виконання перевезення вантажу та/або додаткову плату за окремі транспортно-експедиторські послуги у зв`язку з виконанням окремого (-их) замовлення (-нь) та/або договору в цілому.

Відповідно до пункту 3.2 договору після видачі вантажу уповноваженій особі вантажоодержувача, експедитор зобов`язується протягом 5 календарних днів надати замовнику акт приймання-передачі послуг з додаванням наступних документів: оригіналів належно оформлених товаросупровідних документів, що відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення відповідно до замовлення, з відміткою вантажоодержувача, а в разі залучення третіх осіб до перевезення вантажу: інші документи - на підтвердження узгоджених в порядку пункту 3.1 договору окремих витрат, транспортно-експедиційних послуг.

Оплата за надані послуги здійснюється шляхом перерахування грошової суми на поточний банківський рахунок експедитора не пізніше першого платіжного дня по закінченню строку 5 банківських днів з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі наданих послуг за умови передання разом з актом відповідних товарно-транспортних накладних з відміткою про отримання вантажу (пункт 3.4 договору).

16.11.2022 між ТОВ "Монтажбудюг" та ТОВ "ВВТ Груп" укладено замовлення (заявку) №2 до договору (далі - замовлення), з такими умовами перевезення:

- маршрут: смт. Ярмолинці, Україна - Дьомаендрьод, Угорщина;

- дата подачі під завантаження: 18.11.2022;

- дата прибуття на розмитнення: 24.11.2022;

- найменування товару: насіння соняшнику врожаю 2022 року, в біг-бегах, в середньому - 22 тон/авто;

- адреса завантаження: Хмельницька обл., Ярмолинецький р-н, смт. Ярмолинці, вул. Гагаріна, буд. 44/1;

- адреса розвантаження: H-5500, Gyomaendrхd, Ipari Park, Hungary;

- сума фрахту, строки оплати: 135 доларів США/тона за курсом НБУ на день вивантаження. 50% оплата по завантаженню та 50% по вивантаженню та отриманню оригіналів документів.

Крім того, у замовленні визначено плату за простій авто більше ніж 48 годин: по території України - 50 Євро/доба, по території інших держав - 100 Євро/доба.

Як зазначає позивач, він належним чином виконав умови договору та замовлення і здійснив перевезення вантажу відповідно до узгоджених умов, на підтвердження чого надав складені копії міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR) №№0001619, 133426 та докази їх направлення відповідачу.

03.12.2022 між сторонами підписано та скріплено печатками акти надання послуг №220 на суму 120 810,76 грн та №221 на суму 117 355,02 грн, і того ж дня позивачем виставлено відповідачу рахунки на оплату від 03.12.2022 №167 на суму 215 242,78 грн та від 03.12.2022 №168 на суму 120 810,76 грн.

Крім того, позивач зазначає, що належні йому транспортні засоби простоювали 21 та 22 листопада 2022 року на території місця завантаження у смт. Ярмолинці, а також 02 та 03 грудня 2022 року у місці розвантаження - у м. Дьомаендрьод, Угорщина, у зв`язку з чим сторони дійшли згоди про те, що за простій відповідачем буде сплачено 22 923,00 грн.

19.12.2022 відповідачем надано позивачу гарантійний лист, у якому ТОВ "ВВТ Груп" визнало заборгованість за спірним договором в розмірі 238 165,78 грн та зобов`язався її сплатити до 10.01.2023 включно, згідно з графіком, наведеним у цьому гарантійному листі.

17.01.2023 відповідач здійснив часткове погашення боргу, сплативши на користь позивача 20 000,00 грн.

08.02.2023 сторони уклали додаткову угоду №08-02/ВВТ до договору, у пункті 1 якої погодили здійснення відповідачем оплати позивачу заборгованості за Договором у розмірі 218 165,78 грн, відповідно до затвердженого графіку.

Пунктом 2 додаткової угоди від 08.02.2023 №08-02/ВВТ до договору сторони погодили, що у випадку порушення замовником строків оплати встановлених підпунктами 1.1-1.11 пункту 1 цієї додаткової угоди на строк понад 3 календарні дні, експедитор має право вимагати від замовника повної оплати суми, вказаної у пункті 1 даної додаткової угоди (218 165,78 грн чи залишку від зазначеної суми, з врахуванням здійснених замовником платежів в рамках даної додаткової угоди), а замовник зобов`язується оплатити таку суму повністю у строк не пізніше трьох календарних днів з моменту отримання такої вимоги від експедитора.

16.02.2023 відповідачем було сплачено на користь позивача 30 000,00 грн.

02.05.2023 позивач направив відповідачу вимогу від 01.05.2023 №01/05/23-1, у якій, на підставі пункту 2 додаткової угоди від 08.02.2023 №08-02/ВВТ до договору, просив погасити в повному обсязі заборгованість за договором в сумі 188 165,78 грн.

З огляду на те, що відповідач не розрахувався з позивачем за послуги з перевезення вантажу в повному обсязі, останній звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 188 165,78 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

Відповідно до частини 1 статті 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими, відповідно до актів цивільного законодавства.

Колегія суддів зауважує, що спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі договору транспортного експедирування та перевезення вантажів автотранспортом від 09.11.2022 №0911-ТЕО-М.

Згідно зі статтею 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За приписами статті 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Згідно з частиною 1 статті 916 ЦК України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (статті 525, 526 ЦК України).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач своє зобов`язання за договором з перевезення вантажу виконав належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи належним чином засвідчені копії міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR) №0001619 та №133426.

Наведені вище накладні відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", будь-які істотні недоліки у них відсутні, відтак суд приймає зазначені накладні як належний доказ на підтвердження здійснення позивачем перевезення вантажу на виконання та відповідно до умов договору і замовлення.

Додатковим підтвердженням здійснення позивачем перевезення вантажу слугують підписані обома сторонами та скріплені їхніми печатками акти надання послуг від 03.12.2022 №220 на суму 120 810,76 грн та №221 на суму 117 355,02 грн.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Вартість перевезення сторони визначили в розмірі 135 доларів США за тону вантажу. Загальна маса вантажу відповідно до міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR) №0001619 та №133426 складає 43,6 тон. Відтак загальна сума фрахту становить 5 886,00 доларів США, що еквівалентно 215 242,78 грн за офіційним курсом Національного банку України на дату розвантаження.

З урахуванням погодженого сторонами порядку розрахунків, зобов`язання відповідача з оплати наданих послуг мало бути виконане двома рівними частинами у розмірі 50% від зазначеної суми по факту завантаження та по факту вивантаження і отримання замовником оригіналів товаросупровідних документів.

Таким чином, приймаючи до уваги умови укладеного між сторонами договору, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань є таким, що настав.

За приписами частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем сплачено позивачу 50 000,00 грн. Докази сплати решти суми боргу в матеріалах справи відсутні.

При цьому, місцевий господарський суд правомірно відхилив доводи відповідача щодо псування вантажу та його часткову оплату вантажоодержувачем, оскільки наведені твердження не підтверджені жодними доказами.

Більше того, псування вантажу не є тією обставиною, що скасовує чи відтерміновує виконання замовником грошового зобов`язання з оплати наданих послуг, а є лише підставою для притягнення експедитора до відповідальності у вигляді відшкодування збитків у сумі вартості зіпсованого вантажу (пункт 4.4 договору).

З огляду на викладене, оскільки неналежне виконання грошового зобов`язання відповідачем за договором підтверджується матеріалами справи, доказів сплати боргу відповідач не надав, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції, що позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 165 242,78 грн підлягає задоволенню.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (частина 1 статті 611 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 920 ЦК України, у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Як зазначалось вище, у замовленні сторони передбачили, що простій автомобіля більше ніж 48 годин оплачується в наступних розмірах: по території України - 50 Євро/доба, по території інших держав - 100 Євро/доба.

Відповідно до статті 142 Статуту автомобільного транспорту УРСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР №401 від 27.06.1969, простоєм автомобіля вважається затримання під навантаженням або вивантаженням товарів понад установлені строки. Згідно з пунктом 15.2 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997, простій автомобіля розпочинається понад встановлені норми часу. Тобто, простій - це затримка або невикористання транспортного засобу, що починається після закінчення (перевищення) строків, передбачених для вчинення якихось дій, як-то навантажувально-розвантажувальних робіт, здійснення митних операцій тощо, тобто є порушенням строків виконання зобов`язання з перевезення.

Частиною 10 пункту 142 Статуту автомобільного транспорту передбачено, що підставою для нарахування штрафу за простій автомобілів служать відмітки у товарно-транспортному документі та в путьовому листі про час прибуття і вибуття автомобілів.

З приводу доводів позивача, що плата за простій є складовою частиною плати за перевезення, суд першої інстанції слушно зауважив, що за існуючого нормативного регулювання призначенням простою є відшкодування перевізнику втрат внаслідок неможливості використання ним рухомого складу. Оскільки простій оплачується виходячи з тривалості затримки при перевезенні, то він за своєю правовою природою є штрафною санкцією, якою забезпечується виконання зобов`язання з перевезення.

Попри це, згідно з принципом jura novit curia (суд знає закони) неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, пункт 83). У зв`язку із цим господарський суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу, в обґрунтування своїх вимог або заперечень, послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх і застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15).

Згідно з частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (стаття 549 ЦК України).

Частиною 1 статті 216 ГК України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

За приписами частин 1, 2 статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них (частина 1 статті 918 ЦК України).

Згідно з підпунктом 2.1.6 пункту 2.1 договору замовник зобов`язаний вчасно здійснювати чи забезпечувати вчасне здійснення навантажувальних робіт з метою запобігання простою транспорту.

Відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення (частина 2 статті 308 ГК України).

Відповідальність перевізника за збереження вантажу припиняється з моменту його видачі одержувачу в пункті призначення (частина 3 статті 310 ГК України).

Згідно з умовами замовлення, транспортні засоби мали бути подані під навантаження 18.11.2022.

Як вбачається з наданого позивачем витягу з системи моніторингу транспорту LocTracker, а також виходячи з відомостей зазначених у CMR №133426, транспортний засіб позивача з реєстраційним номером ВТ8801СО/ВТ0422XF прибув до місця навантаження 18.11.2022 та був навантажений 22.11.2022; транспортний засіб позивача з реєстраційним номером ВТ8805СО/ВТ0424XF прибув до місця навантаження 19.11.2022 та був навантажений 23.11.2022. До місця призначення зазначені транспортні засоби прибули 30.11.2022, однак вантаж був отриманий вантажоодержувачем 03.12.2022.

Як встановлено судом першої інстанції, сторони дійшли згоди зменшити суму штрафу за простій та визначили її розмір у сумі 22 923,00 грн, щодо якої, з урахуванням заборгованості з оплати послуг з перевезення, відповідачем надано гарантійний лист від 19.12.2022, та 08.02.2023 сторонами укладено додаткову угоду №08-02/ВВТ до договору щодо розстрочення сплати заборгованості.

З огляду на викладене, вимоги позивача щодо оплати простою його транспортних засобів 21 та 22 листопада 2022 року на території місця завантаження, а також 02 та 03 грудня 2022 року у місці розвантаження в загальному розмірі 22 923,00 грн визнані місцевим судом обґрунтованими, з чим також погоджується судова колегія.

Враховуючи вищенаведене колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість за договором в розмірі 165 242,78 грн та плата за простій в розмірі 22 923,00 грн.

Посилання скаржника на форс-мажорні обставини (воєнні дії) відхиляються колегією суддів з огляду на таке.

За приписами статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до частини 2 статті 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Згідно з пунктом 6.1 договору при настанні надзвичайних і невідворотних обставин, що призводить до неможливості часткового або повного виконання будь-якою з сторін зобов`язання по цій угоді, сторони звільняються від відповідальності за цим договором.

Відповідно до пункту 6.2 договору при настанні форс-мажорних обставин, сторона для якої вони наступили, сповіщає про факт настання іншу сторону на протязі 7 робочих днів. Настання форс-мажорних обставин повинно бути підтверджено будь-яким органом державної влади або Торгово-промисловою палатою України.

Разом із тим, матеріали справи не містять доказів сповіщення відповідачем позивача про настання форс-мажорних обставин та неможливість у зв`язку з цим виконати договірні зобов`язання, як обумовлено пунктом 6.2 договору, що в свою чергу позбавляє відповідача права посилатися на такі обставини.

При цьому, обставина введення на території України воєнного стану, враховуючи наявність універсального офіційного листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 про засвідчення форс-мажорних обставин, не є автоматичною підставою для звільнення особи від відповідальності за неналежне виконання умов договору.

Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракта, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Таких висновків дотримується Верховний Суд у постановах від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, від 09.11.2021 у справі №913/20/21, від 30.05.2022 у справі №922/2475/21, від 14.06.2022 у справі №922/2394/21 та у постанові від 01.06.2021 у справі №910/9258/20.

Тобто, доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази, в разі виникнення спору.

Верховний Суд в постанові від 25.01.2022 №904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку.

Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Отже, окрім наявності обставин непереборної сили, для звільнення від відповідальності за повне чи часткове невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе за договором зобов`язань відповідач має довести, що саме введення воєнного стану з 24.02.2022 стало причиною неможливості виконання ним обов`язків з оплати послуг по перевезенню вантажу, проте жодних доказів на підтвердження вказаних обставини відповідачем до матеріалів справи долучено не було.

Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що матеріали справи не містять відповідного сертифіката Торгово-промислової палати, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за договором, який би і підтверджував неможливість виконання відповідачем зобов`язань за договором.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції оцінивши наявні у матеріалах справи докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, дійшов висновку, що скаржником не доведено об`єктивної неможливості виконання умов договору транспортного експедирування та перевезення вантажів автотранспортом від 09.11.2022 №0911-ТЕО-М з незалежних від нього обставин, у зв`язку з чим обумовлені як законом, так і договором підстави для звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язань за договором відсутні.

Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 2 статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позову.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною 1 статті 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2024 у справі №910/8069/23 ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга ТОВ "ВВТ Груп" задоволенню не підлягає.

Розподіл судових витрат

Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється, а витрати пов`язані з розглядом апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2024 у справі №910/8069/23, відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Також слід зазначити, що суд першої інстанції, з огляду на характер спірних правовідносин, складність справи, ціну позову, обсяг виконаної адвокатом роботи, а також зважаючи на те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, дійшов висновку про необхідність обмеження розміру витрат позивача на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягає стягненню з відповідача, сумою в 20 000,00 грн, яка є розумною, пропорційною та обґрунтованою для цієї справи. В цій частині рішення суду першої інстанції скаржником не оскаржується і, відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України, не переглядається судом апеляційної інстанції.

Щодо заявлених ТОВ "Монтажбудюг" до стягнення з ТОВ "ВВТ Груп" витрат на правничу допомогу апеляційний суд відзначає таке.

Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За приписами частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, з метою розподілу судових витрат, учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).

За змістом частини 4 статті 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 8 статті 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 300,00 грн позивачем надано копії таких документів:

- договору про правову допомогу від 18.03.2024 №2, укладеного між ТОВ "Монтажбудюг" та адвокатом Лозою Віктором Миколайовичем;

- довіреності від 18.03.2024;

- квитанції до прибуткового касового ордера від 20.03.2024 №05-03;

- акта приймання-передачі наданих послуг від 20.03.2024 №2;

- свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 16.05.2008 №11;

Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

Частинами 1, 2 статті 30 вказаного Закону встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Відповідач жодних заперечень про розмір витрат на послуги адвоката в суді апеляційної інстанції не надав.

З огляду на викладене вище, враховуючи, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи, є доведеним, документально обґрунтованим та таким, що відповідає критерію розумної необхідності цих витрат, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість вимог відповідача в частині покладення на позивача 6 300,00 грн витрат на правову допомогу адвоката.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2024 у справі №910/8069/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2024 у справі №910/8069/23 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "ВВТ Груп".

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ Груп" (01054, місто Київ, вулиця Олеся Гончара, будинок 41 ЛІТ "А", офіс 310; ідентифікаційний код 36716311) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтажбудюг" (03134, місто Київ, Кільцева дорога, будинок 22; ідентифікаційний код 40400087) 6 300 (шість тисяч триста) грн 00 коп. витрат на правову допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

5. Видачу наказу на виконання постанови доручити Господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи №910/8069/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в частині 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді С.І. Буравльов

В.В. Шапран