Постанова

від 10.01.2024 по справі 761/18849/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 761/18849/19 Головуючий у І інстанціїМальцев Д.О.

Провадження №22-ц/824/4211/2024 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 січня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Голуб С.А., Слюсар Т.А.,

за участі секретаря Спис Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 липня 2022 року у справі за позовом акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ТзОВ «Траєкторія» про стягнення заборгованості,

УСТАНОВИВ:

У травні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з даним позовом, мотивуючи його тим, що 24 червня 2005 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № KIVPGA0000049П, відповідно до умов якого відповідач отримав кредитні кошти у розмірі 157 570,00 доларів США, які зобов`язався повернути у строк до 24 червня 2009 року та сплатити відсотки за користування кредитними коштами. У подальшому між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено ряд додаткових угод, згідно з якими було збільшено суму кредитних коштів, які надавалися, та врегульовано порядок погашення заборгованості за кредитним договором.

У забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором, між АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Траєкторія» укладено договір поруки, за умовами якого товариство поручилося перед банком за виконання зобов`язань за кредитним договором ОСОБА_1 .

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором утворилася заборгованість у розмірі 496 577,23 доларів США, яка складається з: 283 009,57 доларів США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 99 885,36 доларів США - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 113 682,30 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Разом із тим, позивач на свій розсуд може вимагати від боржника повернення будь-якої суми заборгованості, а тому АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь 290 443,57 доларів США за кредитним договором від 24 червня 2005 року № KIVPGA0000049П, яка складається з 283 009,57 доларів США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту), 7 434,00 доларів США - заборгованість за відсотками за користування кредитом за період із 14 грудня 2018 року до 18 лютого 2019 року.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13 липня 2022 року позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ТзОВ «Траєкторія» на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 24 червня 2005 року № KIVPGA000004911 у розмірі 290 443,57 доларів США.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ТзОВ «Траєкторія» на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 118 675,23 грн.

Не погоджуючись з даним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права,просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 липня 2022 року та постановити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції розглянуто справу однобічно лише за матеріалами, наданими стороною позивача, грубо порушуючи права інших учасників процесу.

Судом першої інстанції взагалі не досліджено і не перевірено викладені в клопотаннях відповідача ОСОБА_1 обставини справи, не надано їм ніякої правової оцінки. Відмовляючи в задоволенні поданих відповідачем клопотань, розглянувши справу без участі відповідача, суд першої інстанції позбавив останнього права на спростування суми заборгованості, заявленої банком.

Вказує на те, що відповідач був позбавлений можливості здобути докази, якими міг би обґрунтувати свої заперечення щодо позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк», у зв`язку з процесуальними порушеннями суду першої інстанції, вчиненими при переході з підготовчого провадження до судового розгляду справи без витребування доказів, про що представником відповідача було подано завчасно відповідне клопотання.

Суд першої інстанції не задовольнив клопотання про проведення судової економічної експертизи, без якої неможливо встановити дійсну заборгованість за кредитним договором № КІУРСА000004911 від 24 червня 2005 року.

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначає, що суд прийняв до уваги докази позивача, а саме: розрахунок заборгованості, який не є належним у відповідності до норм закону та ухвалив рішення без витребування оригіналу кредитної справи, без якої неможливо об`єктивно та всебічно розглянути справу та ухвалити законне рішення.

Крім того, судом першої інстанції стягнуто з відповідачів суму боргу в іноземній валюті, що є грубим порушенням вимог чинного законодавства.

27 листопада 2023 року на адресу Київського апеляційного суду від представника АТ КБ «ПриватБанк» - адвоката Сокуренка Є.С. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити без задоволення апеляційну скаргу та залишити рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 липня 2022 рокубез змін.

В обґрунтування відзиву зазначає, що матеріали справи не містять доказів своєчасного та повного виконання взятих позичальником на себе зобов`язань, заборгованість не погашена, тому суд першої інстанції правомірно стягнув заборгованість у заявленому розмірі.

За змістом апеляційної скарги вбачається, що апелянт не згоден з рішенням суду, оскільки суд першої інстанції відмовив йому в задоволенні заяви про витребування доказів та про призначення експертизи, які подані відповідачем до суду лише після закриття підготовчого провадження, без зазначення поважності причин їх неподання у визначений судом та законом строк та без належного обгрунтування.

Крім того, ОСОБА_1 , не скористався своїм правом та не подав відзив на позов у визначений судом строк та відповідні заяви, клопотання та докази по справі, тому суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у задоволенні таких.

У відзиві звернутоувагу на те, що апелянтом до апеляційної скарги не додано жодного доказу, який би спростував розмір заборгованості, не подав свій власний розрахунок, не подав також заяв чи клопотань про витребування доказів та/або призначення економічної експертизи, тому доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції про задоволення позову.

Щодо стягнення заборгованості у валюті зобов`язання, у відзиві зазначено, що судом першої інстанції правильно стягнуто заборгованість у валюті кредиту, оскільки судове рішення не може змінювати змісту договірного зобов`язання, яке існувало між сторонами, тобто воно залишається грошовим зобов`язанням в іноземній валют, про що вказано у постановах Великої Палати Верховного Суду.

Крім того, доводи апеляційної скарги не містять посилань на норми закону, який би забороняв судам стягувати заборгованість у валюті кредиту, зокрема у доларах США.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримала доводи апеляційної скарги та просила задовольнити її, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 липня 2022 року скасувати та постановити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Крім того, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримала подані ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції про витребування доказів та призначення у справі судової - економічної експертизи для вирішення питання відповідності заявленого позивачем розміру заборгованості умовам Кредитного договору.

Представник АТ КБ «ПриватБанк» - Сокуренко Є.С. приймав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, просив залишити без задоволення апеляційну скаргу та залишити рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 липня 2022 року без змін. Проти задоволення заявлених відповідачем ОСОБА_1 клопотань про витребування доказів та призначення по справі судової економічної експертизи заперечував, посилаючись на порушення відповідачем порядку подання доказів до суду.

ТзОВ «Траєкторія» свого представника для участі у судовому засіданні не направило, про час та місце розгляду справи повідомлене в установленому законом порядку.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.

Щодо заявлених на стадії апеляційного розгляду ОСОБА_1 клопотань про витребування доказів: кредитної справи та виписок з банківських рахунків відповідача, а також призначення по справі судової економічної експертизи, колегія суддів дійшла висновку про відмову в їх задоволенні, з огляду на наступне.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 83 ЦПК України, відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

У відповідності до положень чч. 4, 5 ст. 83 ЦПК України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

З матеріалів справи вбачається,що провадження у даній справі відкрито 13 серпня 2019 року та визначено проведення розгляду справи з повідомленням сторін за правилами позовного провадження в спрощеному порядку. Відповідачам надано строк для подання відзиву на позовну заяву та всіх доказів, що підтверджують заперечення проти позову, протягом п`ятнадцяти днів з дня одержання копії цієї ухвали.

Відповідач ОСОБА_1 ознайомився з матеріалами вказаної справи 08.07.2020 року.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 07.09.2020 року вирішено питання про розгляд справи за правилами позовного провадження в загальному порядку. Призначено підготовче судове засідання на 28.10.2020 року, про що сторони були належним чином повідомлені.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 07.09.2020 року від 15.04.2021 року закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.

В подальшому, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив відповідачу ОСОБА_1 у задоволенні клопотань про витребування доказів та призначення по справі судової економічної експертизи з тих підстав, що вказані клопотання подані відповідачем поза межами процесуального строку, визначеного відповідачу для подання доказів.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Виходячи з викладеного, оскільки розгляд справи на підставі доказів, які не надавалися до суду першої інстанції, суперечить принципу диспозитивності цивільного судочинства, та оскільки відповідачем не надано докази неможливості подання нових доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, строк, наданий судом першої інстанції для подання відзиву на позовну заяву та посилання на докази, якими він обґрунтовується, відповідачем не використано для сформування та подання до суду своєї правової позиції із зазначенням доказів, якими вона обґрунтовується, суд апеляційної інстанції на підставі ч. 3 ст. 367 ЦПК України позбавлений процесуальної можливості витребувати зазначені докази як належні та допустимі докази та надати їм відповідну оцінку.

Крім того, в постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 752/1839/19 (провадження № 61-976св20) та від 11 листопада 2020 року у справі № 760/16979/15-ц (провадження № 61-4848св19) зазначено, що за змістом статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

За правилом ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду має бути залишене без змін, з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 свої зобов`язання належним чином не виконав, кредитні кошти у передбаченому кредитним договором порядку та у строки не повернув, чим порушив ст. 509, 526, 1054 ЦК України. В рішенні вказано, що банк звертався до відповідачів з повідомленнями про сплату заборгованості, що виникла внаслідок невиконання боржником своїх зобов`язань за кредитним договором, однак вказані повідомлення залишені відповідачами поза увагою, тому суд першої інстанції вважав доведеними позовні вимоги та прийшов до висновку про задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

24 червня 2005 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір KIVPGA0000049П.

Відповідно до п. 1.1. Кредитного договору, Банк зобов`язався надати Позичальнику (позивачу) кредитні кошти шляхом: готівкою через касу банку на строк по 24 червня 2009 року включно у вигляді відновлюваної кредитної лінії у розмірі 157 570, 00 долари США, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1, 25 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і комісії за розрахунково-касове обслуговування в розмірі 0 % від суми виданого кредиту, комісії за дострокове погашення кредиту відповідно до п. 3.11. даного договору. Періодом сплати за цим договором вважається період з 1 по 20 число кожного місяця.

Крім того, між сторонами було укладено ряд додаткових угод та договорів до кредитного договору, а саме:

14 лютого 2007 року між сторонами укладено Додаткову угоду №1 до кредитного договору №KIVPGA0000049Пвід 24 червня 2005 року згідно якої позичальник отримав кредит у розмірі 266 376,56 Доларів США;

22 червня 2007 року між сторонами укладено Додаткову угоду №2 до кредитного договору №KIVPGA0000049Пвід 24 червня 2005 року згідно якої позичальник отримав кредит у розмірі 476 418,75 Доларів США;

25 березня 2010 року між сторонами укладено Додаткову угоду №4 до кредитного договору №KIVPGA0000049Пвід 24 червня 2005 року згідно якої позичальник отримав кредит у розмірі 421 680,06 Доларів США;

27 квітня 2012 року між сторонами укладено Додаткову угоду №5 до кредитного договору №KIVPGA0000049Пвід 24 червня 2005 року згідно якої розмір щомісячного платежу у період до 20 квітня 2013 року за договором становить 7077,38 Доларів США;

18 травня 2013 року між сторонами укладено Додаткову угоду №6 до кредитного договору №KIVPGA0000049Пвід 24 червня 2005 року згідноякоїрозмірщомісячного платежу за договором (з 04 травня 2013 року по 20 квітня 2014 року) становить 7070,48 Доларів США;

22 травня 2013 року між сторонами укладено Додаткову угоду №7 до кредитного договору №KIVPGA0000049Пвід 24 червня 2005 року згідно якої визначено, що у випадку несвоєчасного погашення заборгованості по кредиту, позичальник сплачує банку пеню у розмірі 0,14% від суми простроченної заборгованості по кредиту за кожен день прострочки;

21 жовтня 2014 року між сторонами укладено Додаткову угоду №3 до кредитного договору №KIVPGA0000049Пвід 24 червня 2005 року, за якою сторони домовились, що сума заборгованості, яка виникла у період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання Додаткової угоди зменшити на 11 170,45 Доларів США (пеня);

14 квітня 2015 року між сторонами укладено Додаткову угоду №8 до кредитного договору №KIVPGA0000049Пвід 24 червня 2005 року, згідно якої позичальник отримав кредит у розмірі 512 098,38 Доларів США;

16 жовтня 2015 року між сторонами укладено Додаткову угоду №9 до кредитного договору №KIVPGA0000049Пвід 24 червня 2005 року, згідно якої позичальник отримав кредит у розмірі 512 098,38 Доларів США;

11 червня 2016 року між сторонами укладено Додаткову угоду №10 до кредитного договору №KIVPGA0000049Пвід 24 червня 2005 року, згідно якої АТ КБ «ПРИВАТБАНК» зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 512098,38 Доларів США.

Так, відповідно до зазначених правочинів, сторонами погоджено збільшення суми кредитних коштів, які надаються позичальнику до 512 098,38 доларів США на строк з 24 червня 2005 року по 01 жовтня 2024 року та порядок погашення заборгованості, узгоджено графік платежів.

Також 24 червня 2005 року між банком та ТзОВ «Траєкторія» було укладено Договір поруки № 303-і, за умовами якого ТзОВ «Траєкторія» як поручитель зобов`язався перед кредитором (банком) у випадку невиконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором № KIVPGA0000049П від 24 червня 2005 року в частині повернення суми отриманого позичальником за кредитним договором кредиту, відсотків за користування ним та сплати штрафних санкцій, виконати зобов`язання позичальника, що виникли з кредитного договору, згідно наданого кредитором розрахунку.

Крім того, між ТзОВ «Траєкторія» та позивачем було укладено Додаткову угоду № 1 від 14 лютого 2007 року та Додаткову угоду № 2 від 22 червня 2007 року щодо зміни розміру наданого кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, Банк свої зобов`язання за Кредитним договором виконав, надав кредит у розмірі та у порядку, передбаченому Кредитним договором та додатковими угодами до нього.

Разом з тим, позичальник свої зобов`язання належним чином не виконав, кредитні кошти у передбаченому Кредитним договором порядку та у строки не повернув, внаслідок чого у останнього перед позивачем утворилась заборгованість, що станом на 18 лютого 2019 становить 496 577, 23 долари США, яка складається з 283 009, 57 доларів США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 99 885, 36 долари США - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 113 682, 30 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, що підтверджується випискою руху коштів по рахунку ОСОБА_1 та розрахунком заборгованості, наданим позивачем до матеріалів справи.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ч.1 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором Банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Положеннями ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України за договором позики передбачено повернення боргу (позики) частинами (в розстрочку). В цьому випадку, якщо позичальник порушить строк повернення наступної частини позики, то це дає право позикодавцю вимагати дострокового повернення частини позики, що залишалася і належних йому відсотків.

Ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно ч. 1 ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

При цьому, згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України).

Положеннями ст. 553, 554 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до відповідачів з повідомленнями про сплату заборгованості, що виникла внаслідок невиконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за Кредитним договором (т.1 а.с. 17-19), однак вказані повідомлення залишені відповідачами поза увагою.

Матеріали справи не містять доказів своєчасного та повного виконання взятих позичальником на себе зобов`язань, заборгованість не погашена, тому суд першої інстанції правомірно стягнув заборгованість у заявленому розмірі.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги не містять доказів на спростування вказаних висновків суду першої інстанцій, які є обґрунтованими та підтверджуються матеріалами справи.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування(ч.1 ст. 77 ЦПК),а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК) .

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму.

Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 Цивільного процесуального кодексу України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Судова колегія вважає, що надані позивачем розрахунок заборгованості, кредитний договір та додаткові угоди до нього, виписки з рахунків, докази направлення претензії боржнику з розміром заборгованості відповідачем не спростовані, а навпаки доводять неналежне виконання своїх боргових зобов`язань відповідачами.

ОСОБА_1 на спростування наданих банком доказів не подав жодних заперечень проти позову та проти розміру заявленої заборгованості, не надано доказів погашення боргу частково чи в повному обсязі, останнім не надано власного розрахунку заборгованості, який він вважає правильним, тому висновки суду першої інстанції про доведеність розміру заборгованості ґрунтуються на відповідних доказах та матеріалах справи, які судова колегія вважає правильними.

Посилання скаржника на те, що суд першої інстанції стягнув заборгованість за кредитним договором в іноземній валюті апеляційний суд критично оцінює, оскільки судове рішення не може змінювати змісту договірного зобов`язання, яке існувало між сторонами, тобто воно залишається грошовим зобов`язанням в іноземній валюті.

У п.п. 47, 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі№ 761/12665/14-ц зроблено висновок, що правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов`язується з певними обмеженнями в її використанні, як платіжного засобу, але не виключає здійснення платежів в іноземній валюті. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні, тобто Великою Палатою Верховного Суду допускається стягнення боргу в іноземній валюті, при цьому не здійснено відступу від постанови Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц викладено висновок щодо виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, відповідно до якого як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема, позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому, з огляду на положення ч. 1ст. 1046, ч. 1ст. 1049 ЦК України, належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме в тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Крім того, доводи апеляційної скарги щодо стягнення заборгованості в іноземній валюті не містять посилань на норми закону, який би забороняв стягнення в доларах США.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а зводяться до незгоди сторони відповідача 1 з оскаржуваним рішенням, зокрема з відмовою останньому в задоволенні заяви про витребування доказів та про призначення експертизи, які подані з порушенням процесуальних строків встановлених чинним законодавством.

Виходячи з наявних у матеріалахсправи та досліджених судом письмовихдоказів, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про стягнення з відповідачів заборгованості за неналежне виконання кредитних зобов`язань.

В той же час, судова колегія не може погодитись з висновком суду першої інстанції про солідарне стягнення з відповідачів судового збору в розмірі 118675,23 грн.

Стягуючи судовий збір із відповідачів солідарно, суд не звернув уваги, що таке суперечить приписам ст.141 ЦПК України, яка не передбачає солідарного обов`язку відповідачів по сплаті судового збору.

Аналогічні роз`яснення містить п.35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», згідно якого при задоволенні позову майнового характеру до кількох відповідачів судовий збір, сплачений позивачем, відшкодовується ними пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог до кожного з відповідачів. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Суд наведеного не врахував, що потягло ухвалення помилкового рішення в частині розподілу судових витрат.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Відповідно до ч.4 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат не ґрунтується вимогах закону і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України пропорційно до задоволених вимог з ОСОБА_1 та ТзОВ «Траєкторія» на користь АТ КБ «Приватбанк» підлягає стягненню судовий збір в розмірі по 59337,61 грн з кожного.

В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 липня 2022 року скасувати в частині стягнення судового збору та ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_1 та ТзОВ «Траєкторія» на користь акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» судовий збір в розмірі по 59337 (п`ятдесят дев`ять тисяч триста тридцять сім гривень) 61 копійка з кожного.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Реквізити сторін:

Позивач - АТ КБ «ПриватБанк», 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 5, код ЄДРПОУ 14360570.

Відповідачі: ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , і.п.н. НОМЕР_1 .

ТзОВ «Траєкторія»: м. Київ, вул. Солом`янська, буд.3, код ЄДРПОУ 32069278.

Повний текст постанови складений 18 січня 2024 року.

Суддя-доповідач Д.О. Таргоній

Судді: С.А. Голуб

Т.А. Слюсар