Рішення
від 17.01.2024 по справі 204/1540/21
КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 204/1540/21

Провадження № 2/204/22/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2024 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Черкез Д.Л.,

за участю секретаря судового засідання Романюк М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Служба у справах дітей Слобожанської селищної ради про визнання договорів недійсними, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яку уточнив 24 березня 2021 року, в якій просив: визнати недійсним договір дарування частини домоволодіння від 17.06.2014 року, зареєстрований в реєстрі за номером 1474, 47/100 частин домоволодіння по АДРЕСА_1 , укладений ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 ; визнати недійсним договір дарування від 21.01.2015 року, зареєстрований в реєстрі за номером 21, земельної ділянки площею 0,0403 га, розташованої: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 1221486800:01:301:0100, укладений ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 ; визнати право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по частині на 47/100 частин домоволодіння по АДРЕСА_1 ; визнати право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по частині на земельну ділянку площею 0,0403 га, розташовану: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 1221486800:01:301:010; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 47/100 частин домоволодіння по АДРЕСА_1 ; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,0403 га, розташовану: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 1221486800:01:301:010; стягнути судові витрати з відповідачів. В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01.01.2004 року по 01.02.2014 року. Обставину проживання однією сім`єю позивача та відповідача без реєстрації шлюбу у період із 01 січня 2004 року по 01 лютого 2014 року було встановлено Апеляційним судом Дніпропетровської області в рішенні від 18.10.2017 року по справі № 204/8558/14-ц та у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04.09.2019 року в справі № 204/8558/14-ц. Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18.10.2017 року у справі № 204/8558/14-ц було встановлено, що під час перебування у фактичних шлюбних відносинах сторонами було придбане наступне майно: 47/100 частин домоволодіння по АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, площею 0,0403 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 ; автомобіль «Toyota Highlander», державний номер НОМЕР_1 . Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18.10.2017 року по справі № 204/8558/14-ц було стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартість частини автомобіля марки «Toyota Highlander», 2011 року випуску, в розмірі 459 674,68 грн., оскільки ОСОБА_2 здійснила відчуження автомобіля без згоди ОСОБА_1 . Право власності на 47/100 частин домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_2 набула на підставі договору купівлі-продажу домоволодіння від 19.12.2009 року. В той же час, відповідач здійснила одноособово, без згоди позивача, відчуження вказаних 47/100 частин домоволодіння на підставі договору дарування від 17.06.2014 року. Право власності на земельну ділянку площею 0,0403 га, розташовану: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 1221486800:01:301:0100 ОСОБА_2 набула на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02.12.2013 року. ОСОБА_2 здійснила одноособово, без згоди позивача, відчуження вказаної земельної ділянки на підставі договору дарування від 21.01.2015 року. Відповідач своїми діями по відчуженню спільно нажитого майна із позивачем порушила права останнього, оскільки здійснила відчуження спільно нажитого майна без згоди позивача та без компенсації вартості частини безпідставно відчуженого майна. Враховуючи встановлення факту проживання однією сім`єю (перебування у фактичних шлюбних відносинах) позивача та відповідача набуте останніми в період із 01.01.2004 року по 01.02.2014 року майно: 47/100 частин домоволодіння по АДРЕСА_1 та земельна ділянка із кадастровим номером 1221486800:01:301:0100, площею 0,0403 га, є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Відповідач ОСОБА_2 вказує, що вона придбала 47/100 частин домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за рахунок коштів отриманих від продажу своєї квартири, розташованої по АДРЕСА_3 , відповідач вказує, що нею було проведено відчуження вказаної квартири за 62000,00 доларів США. Проте, обставини про придбання 47/100 частин домоволодіння за 164657,00 грн. та відчуження квартири, розташованої по АДРЕСА_3 не відповідають дійсності. Відповідно до звіту про оцінку вартості майна 47/100 частин домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 станом на 19.09.2009 року складала 718700,00 грн., що в еквіваленті складало 90 062 доларів США. Фактично 47/100 частин домоволодіння по АДРЕСА_1 було придбано ОСОБА_2 за 90 000 доларів США. Враховуючи, що фактично квартира, яка розташована по АДРЕСА_3 не була продана за 62 000 доларів США, а 47/100 частин домоволодіння по АДРЕСА_1 , було придбано за 90 000 доларів США, то у відповідача не було особистих коштів для придбання домоволодіння в особисту власність, а тому домоволодіння було придбано за спільні грошові кошти позивача та відповідача. Не зважаючи на те, що 47/100 частин домоволодіння по АДРЕСА_1 було набуто у спільну сумісну власність позивачем та відповідачем, остання здійснила одноособово, без згоди позивача, відчуження вказаної частини домоволодіння на підставі договору дарування від 17.06.2014 року на користь ОСОБА_3 . При цьому, ОСОБА_3 - це матір ОСОБА_2 і ОСОБА_3 є заінтересованою особою в даному випадку та була обізнана про майновий стан своєї дочки і про те, що її дочка перебуває у фактичних шлюбних відносинах з позивачем. Стосовно земельної ділянки площею 0,0403 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер1221486800:01:301:0100, то вказана земельна ділянка була придбана за грошові кошти позивача. ОСОБА_1 є засновником ТОВ «АМБ Тредінг», а відповідач з 03 листопада 2011 року по листопад 2014 року працювала в цьому товаристві менеджером зі збуту, отримуючи мінімальну заробітну плату. Не зважаючи на те, що вищезазначена земельна ділянка була набута у спільну сумісну власність позивачем та відповідачем, остання здійснила одноособово, без згоди позивача, відчуження вказаної земельної ділянки на підставі договору дарування від 21.01.2015 року серія та номер 21 на користь ОСОБА_4 . На думку позивача, при укладенні договору дарування домоволодіння від 17.06.2014 року та договору дарування земельної ділянки від 21.01.2015 року не було дотримано форми, що встановлена законом на момент їх учинення, а саме не було дотримано положення ст. 65 СК України та ст. 369 ЦК України, а тому відповідно до ст.ст.203, 215 ЦК України укладені відповідачем договори дарування від 17.06.2014 року 47/100 частин домоволодіння по АДРЕСА_1 та дарування від 21.01.2015 року земельної ділянки площею 0,0403 га, розташованої: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 1221486800:01:301:0100 є недійсними, оскільки відповідач ОСОБА_2 здійснила їх укладення без письмової нотаріально посвідченої згоди співвласника - ОСОБА_1 .З огляду на те, що вчинені відповідачем правочини по відчуженню спільного сумісного майна є недійсними, для забезпечення права на ефективний судовий захист виникла необхідність у визнанні права спільної сумісної власності на 47/100 частин вищезазначеного домоволодіння та на вищезазначену земельну ділянку. Майно, набуте позивачем та відповідачем під час перебування у фактичних сімейних відносинах, було відчужено ОСОБА_2 без згоди ОСОБА_1 , тобто воно вибуло з власності останнього без його волі (згоди). Враховуючи, що позивач не надавав згоду на відчуження майна, яке перебувало у нього у власності, дії відповідача призвели до вибуття майна з володіння ОСОБА_1 не з його волі, що є підставою для витребування майна з чужого незаконного володіння. Важливою обставиною справи є той факт, що майно вибуло з володіння позивача та відповідача на безоплатній основі, а саме на підставі договорів дарування, тому майно підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння у будь-якому випадку. У зв`язку з викладеним позивач звернувся до суду з даним позовом.

16 квітня 2021 року від законного представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач ОСОБА_4 пред`явлені ОСОБА_1 до нього позовні вимоги не визнає та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне. З відповідачем ОСОБА_2 вона знайома з 1988 року, вони близькі подруги. У 2013 році вона вирішила придбати дачу на березі річки для оздоровлення дитини, яка б була в приміській зоні недалеко від міста. В період червень-листопад 2013 року ОСОБА_6 допомагала їй в придбанні такої земельної ділянки - вони спілкувалися з ріелторами, разом їздили на огляд потенційних об`єктів, обговорювали з продавцями умови продажу. У листопаді 2013 року вона вирішила придбати земельну ділянку № НОМЕР_2 в с/т «Днепр», кадастровий номер 1221486800:01:301:0100, власником якої був ОСОБА_7 . Однак, на той час для придбання зазначеної земельної ділянки на ім`я її сина - ОСОБА_8 необхідно було отримати відповідний висновок служби у справах дітей. Крім цього, продавець повідомив, що у нього проблеми зі здоров`ям, а тому договір купівлі-продажу треба укладати швидко. Враховуючи обидві вищезазначені обставини вона домовилася з відповідачем ОСОБА_2 , що вони придбають земельну ділянку на ім`я ОСОБА_2 , а вона потім здійснить її переоформлення на її сина. Вона повністю довіряла ОСОБА_6 , так як вони були є давніми подругами, остання була хрещеною матір`ю ОСОБА_8 . Договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки було укладено 02 грудня 2013 року та посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Собко Н.В. за № 1008. Розрахунки по вищезазначеному договору були здійснені нею за належні їй особисті кошти. 15 січня 2015 року нею було отримано розпорядження Голови Дніпропетровської РДА про дозвіл на дарування земельної ділянки та в подальшому 21 січня 2015 року укладено договір дарування, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Собко Н.В. за № 21. На підставі вказаного договору право власності зареєстроване за ОСОБА_4 . 26 липня 2016 року відповідачем було сплачено податок на доходи. Таким чином, земельна ділянка придбавалася за її особисті кошти, а не за кошти, накопичені позивачем під час його проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 , тому вказане майно не може бути визнане їх спільною власністю. В період з 2013 року по сьогоднішній день позивачем не здійснено жодних дій щодо спірної земельної ділянки. Так, саме нею здійснюються від імені Родіона платежі до садового товариства за членськими, цільовими та іншими внесками, всього за період з 2014 року сплачено 10 427,10 грн. Просить також врахувати, що за період з моменту придбання спірної земельної ділянки нею витрачено значні кошти на її благоустрій, ремонт садового будинку, облаштування огорожі та придбання меблів та побутової техніки. Загальна сума витрат на поліпшення земельної ділянки становить 243938,82 грн. Саме ОСОБА_4 , як власник спірної земельної ділянки, ніс усі витрати на утримання нерухомого майна, яке перебувало у його власності, а не позивач. У разі витребування земельної ділянки у відповідача ОСОБА_4 позивач повинен буде здійснити компенсацію усіх понесених витрат. Позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження придбання спірної земельної ділянки як спільного майна - щодо наявності відповідних коштів, обставин вибору та ведення переговорів, здійснення розрахунків тощо. Таким чином, позовні вимоги щодо витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння є необгрунтованими. У зв`язку з викладеним просила суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_4

19 квітня 2021 року законний представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подала до суду заяву про застосування строків позовної давності, в якій просила застосувати наслідки спливу позовної давності щодо позовних вимог ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_4 та відмовити у задоволенні позовних вимог про витребування із чужого незаконного володіння земельної ділянки з огляду на наступне. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається, зокрема, на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області у справі № 204/8558/14-ц від 18 жовтня 2017 року, яким скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про часткове задоволення позовних вимог - встановлено факт проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу з 2004 року по 01 лютого 2014 року та стягнуто на його користь вартість частини автомобіля Toyota Highlander, 2011 року випуску, в решті позову відмовлено. Цим же судовим рішенням позивачу було роз`яснено спосіб захисту його порушених прав - заявлені вимоги про визнання договорів дарування недійсними є передчасними, йому необхідно звернутися з позовом про поділ спільного майна подружжя. Вищезазначене судове рішення набрало законної сили відповідно до приписів ст. 384 Цивільного процесуального кодексу України 18 жовтня 2017 року. Таким чином, саме з 18 жовтня 2017 року у ОСОБА_1 виникло право на подачу позову про визнання договору дарування недійсним, визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння. Дана позовна заява ОСОБА_1 надійшла до суду 26 лютого 2021 року. Таким чином, загальний 3-річний строк позовної давності для звернення ОСОБА_1 з позовом сплинув 18 жовтня 2020 року, тобто більше ніж за 4 місяці до фактичного звернення до суду.

Ухвалою суду від 24 червня 2021 року до участі у справі в якості третьої особи було залучено Службу у справах дітей Слобожанської селищної ради (т. 1 а.с. 246-247).

04 квітня 2023 року від представника відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_9 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позовні вимоги ОСОБА_1 не визнають та просять суд відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі з огляду на наступне. 19 грудня 2009 року між ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу частини домоволодіння, а саме 47/100 частин домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гойняк Г.В., зареєстрований в реєстрі за № 7932. Вищезазначене домоволодіння відповідач ОСОБА_2 придбала за свої особисті кошти, що підтверджується наступним. 10 грудня 2009 року відповідачем ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гойняк Г.В., зареєстрованим в реєстрі за № 7681, було продано належну їй на праві власності квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , громадянці ОСОБА_12 , за 62000,00 доларів США. В подальшому, 19 грудня 2009 року, відповідачем ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу частини домоволодіння, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гойняк Г.В., реєстровий № 9932, було придбано у власність 47/100 частин домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний хронологічний порядок придбання майна вказує на те, що відповідач ОСОБА_2 мала повну змогу за особисті кошти, які накопичилися за рахунок продажу власної нерухомості, придбати 47/100 частин домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Саме ОСОБА_2 було знайдено та придбано спірне домоволодіння, а також сама ОСОБА_2 вела перемовини стосовно придбання зазначеного домоволодіння. Крім того, відповідач ОСОБА_2 за період з 2007 року по 2008 рік мала депозитні рахунки в ПАТ Акціонерний комерційний Промислово-інвестиційний Банк, на яких зберігала свої особисті грошові кошти на загальну суму 194 767,61 грн., які в подальшому були використані для придбання частини спірного домоволодіння. Також, протягом червня-листопада 2013 року, відповідач ОСОБА_2 допомагала своїй близькій подрузі ОСОБА_5 в підшуканні земельної ділянки з дачним будиночком біля річки. Зі знайдених та переглянутих разом варіантів ОСОБА_5 була обрана саме земельна ділянка площею 0,0403 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 1221486800:01:301:0100. У зв`язку з тим, що власник вищезазначеної земельної ділянки мав вади зі здоров`ям, а оформлення земельної ділянки на малолітню дитину ОСОБА_13 потребувало значної кількості часу для отримання висновку в управлінні у справах дітей (опікунській раді), ОСОБА_5 було прийнято рішення придбати дану земельну ділянку за свої грошові кошти для потреб своєї сім`ї, але оформити на свою подругу - ОСОБА_14 (яка є хрещеною мамою ОСОБА_13 ). Позивач не надав доказів отримання ним будь-яких доходів, за які останній мав би змогу придбати 47/100 частин домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 . Звертає увагу ТОВ «АМБ ТРЕЙДІНГ» (код ЄДРПОУ 37805742), засновником якого є ОСОБА_1 , було засновано 07 вересня 2011 року, тобто майже через два роки після придбання ОСОБА_2 спірного домоволодіння. В разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Спірна нерухомість - 47/100 частин домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 та земельна ділянка, площею 0,0403 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 1221486800:01:301:0100, не відносяться до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. У зв`язку з викладеним просила суд відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі.

Також, 04 квітня 2023 року представник відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_9 подала до суду заяву про застосування строків позовної давності, в якій просила застосувати наслідки спливу позовної давності щодо позовних вимог ОСОБА_1 до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі з огляду на наступне. Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. В даному випадку, моментом виникнення у ОСОБА_1 права на звернення до суду з позовом про визнання договорів дарування недійсними, визнання за ОСОБА_1 права власності та витребування з чужого незаконного володіння, є саме 18 жовтня 2017 року, тобто дата ухвалення Апеляційним судом Дніпропетровської області рішення по справі № 204/8558/14-ц. В свою чергу, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання договорів дарування недійсними, визнання за ОСОБА_1 права власності та витребування з чужого незаконного володіння лише 24 березня 2021 року. Таким чином, ОСОБА_1 пропущено строк позовної давності.

25 квітня 2023 року від представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_15 до суду надійшли письмові заперечення на позовну заяву (додатково до відзиву), в яких зазначені обставини, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 16 квітня 2021 року від законного представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 . Наполягала, що земельна ділянка придбавалася за особисті кошти ОСОБА_5 , яка діяла в інтересах свого неповнолітнього сина ОСОБА_4 . Доводи позивача, що грошові кошти були накопичені ним під час проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 , є необґрунтованими та не відповідають дійсності, тому спірна земельна ділянка не може бути визнана їх спільною сумісною власністю подружжя. Просила суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_4 про витребування із чужого незаконного володіння земельної ділянки площею 0,0403 га, розташованої за адресою: Дніпропетровська область, Дніпровський район, Балівська сільська рада, с/т «Днепр», ділянка № НОМЕР_2 , кадастровий номер 1221486800:01:301:0100.

26 квітня 2023 року від представника позивача - ОСОБА_16 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено наступне. Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно. Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_2 здійснила відчуження квартири АДРЕСА_6 за 62000,00 доларів США відповідач не надала. Наданий відповідачем звіт про оцінку квартири надає лише відомості про середньо-ринкову вартість квартири станом на момент її продажу, грудень 2009 року, а не підтверджує продаж квартири за вказану вартість. Розписка від 10 грудня 2009 року про отримання 62000,00 доларів США складена безпосередньо ОСОБА_2 , що викликає сумніви у її реальності, оригінал даної розписки не надається. Звертає увагу на те, що у договорі купівлі-продажу квартири від 10.12.2009 року вказано, що квартира була продана за 9 714,34 грн., а не за 62000,00 доларів США. 47/100 частин домоволодіння було придбано за спільні кошти і набуло статусу спільно нажитого майна позивачем та відповідачем. Надана відповідачем ОСОБА_2 копія Договору про надання послуг від 19.11.2009 року жодним чином не підтверджує здійснення оплати та факт надання послуг за даним договором. Також, зі змісту Договору про надання послуг від 19.11.2009 року не вбачається, що послуги надавались саме по пошуку та оформленню права власності на спірне домоволодіння, а саме 47/100 частин домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . По суті наявність чи відсутність договору про надання послуг ріелтора, який би здійснював підбір необхідного ОСОБА_2 та ОСОБА_1 об`єкта нерухомості, не впливає на факт набуття у спільну власність майна останніми, оскільки позивач та ОСОБА_2 на момент набуття права власності на 47/100 частин домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, що встановлено судовими рішеннями. Підписаний між ОСОБА_2 та ОСОБА_10 . Попередній договір від 19.11.2009 року був укладений в простій письмовій формі, без нотаріального посвідчення, а тому вважає, що даний договір є нікчемним та не створює жодних юридичних наслідків. При укладенні договору купівлі-продажу спірного домоволодіння фактично вартість домоволодіння була сплачена ОСОБА_1 , а ОСОБА_11 отримав кошти за продаж спірного домоволодіння. Крім того, грошові кошти, які були розміщені ОСОБА_2 в банківській установі на депозитних рахунках, також є спільним майном, оскільки все майно, в тому числі і грошові кошти, набуті під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу і є спільно нажитим майном ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Більш того, депозитні рахунки ОСОБА_2 були закриті 13.12.2007 року та 26.05.2008 року, тобто 2 депозитні рахунки були закриті за 2 роки до придбання 47/100 частин домоволодіння, а один рахунок був закритий за 1 рік та 7 місяців до вказаної події. Доводи відповідача щодо придбання земельної ділянки за грошові кошти ОСОБА_5 і оформлення земельної ділянки на ОСОБА_2 лише тимчасово позивач вважає видуманими та недоведеними. Матеріалами справи підтверджено та сторонами справи не заперечується, що право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 набула 02.12.2013 року, а відчуження земельної ділянки відбулось лише 21.01.2015 року, тобто через 1 рік 2 місяці після набуття права власності на земельну ділянку. Вважає, що факт перебування у власності ОСОБА_2 земельної ділянки тривалий час спростовує обставину, що відповідач ОСОБА_2 набула право власності на земельну ділянку тимчасово, в інтересах ОСОБА_5 і вказує на те, що ОСОБА_2 здійснила відчуження земельної ділянки з метою уникнення фактичного розподілу спільного майна нажитого з позивачем. У зв`язку з викладеним позовну заяву просив задовольнити в повному обсязі.

Також, 26 квітня 2023 року від представника позивача - ОСОБА_16 до суду надійшло письмове заперечення на заяву про застосування строків позовної давності, в якій зазначено наступне. Звернення з позовною заявою у справі № 204/1540/21 було здійснено в рамках строків позовної давності. Враховуючи положення ст. 264 ЦК України, строк позовної давності перервався після подання ОСОБА_1 позовної заяви до ОСОБА_2 , яка розглядалась в рамках цивільної справи № 204/8558/14-ц. Також звертає увагу, що положеннями ст. 264 ЦК України передбачено, що строк позовної давності переривається у зв`язку із поданням позовної заяви, а не набранням рішенням законної сили. У разі касаційного оскарження судового рішення, розгляд справи закінчується після винесення рішення саме судом касаційної інстанції. Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18.10.2017 року переглядалось в суді касаційної інстанції 2 роки та протягом цих 2 років виконання рішення було унеможливлено, оскільки його виконання було зупинено. Строк позовної давності має відраховуватись від моменту закінчення розгляду цивільної справи № 204/8558/14-ц з 04 вересня 2019 року. У зв`язку з цим дана позовна заява ОСОБА_1 подана в межах строку позовної давності. Крім того, пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

15 травня 2023 року від представника відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_9 до суду надійшло письмове заперечення на відповідь на відзив, в якому зазначено наступне. Позивачем не надано доказів того, що спірне майно було придбане внаслідок спільної праці та спільні грошові кошти. Дійсно, розписка від 10.12.2009р. (розписка, що підтверджує продаж квартири АДРЕСА_6 ) написана власноруч ОСОБА_2 , оскільки за усталеною практикою розписку в отриманні грошових коштів пише саме боржник (в даному випадку продавець), а не кредитор (в даному випадку покупець), тому що розписка повинна засвідчувати факт отримання грошових коштів саме продавцем, тобто ОСОБА_2 . Також, розписка завжди існує в одному оригінальному примірнику та знаходиться у тієї особи, на користь якої вона була написана. Отже, оригінал розписки не може фактично знаходитися у ОСОБА_2 . Зауваження позивача, що зі змісту Договору про надання послуг від 19.11.2009 року не вбачається, що послуги надавалися саме по пошуку та оформленню права власності на спірне домоволодіння, не знаходять свого підтвердження, оскільки, якщо звернути увагу на укладений попередній договір купівлі-продажу спірного домоволодіння, від тієї ж дати, можна побачити, що він засвідчений підписом та печаткою ПП ОСОБА_17 , яка також є виконавцем в Договорі про надання послуг. Посилання позивача на таку обставину, як фактично вартість домоволодіння була сплачена ОСОБА_1 нічим не підтверджується. Доказів наявності у ОСОБА_1 грошових коштів для придбання спірного домоволодіння суду не надано. Також, позивачем не надано суду доказів того, що банківські вклади ОСОБА_2 є також спільною сумісною власністю. Земельна ділянка з садовим будиночком фактично належала та до теперішнього часу належить ОСОБА_18 (її сину ОСОБА_4 ). Саме ОСОБА_5 утримує, ремонтує, сплачує та фактично користується даним спірним майном, тому всі докази до суду може подавати лише ОСОБА_5 .

Позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_19 в судове засіданні не з`явилися, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а також представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_9 в судове засідання не з`явилися, від представника відповідачів надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги не визнавали та просили суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Законний представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , а також представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_15 в судове засідання не з`явилися, від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги не визнавали та просили суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Представник третьої особи Служби у справах дітей Слобожанської селищної ради в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву, в якій просив розглядати справу без його участі та прийняти рішення у відповідності до вимог чинного законодавства.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі та з урахуванням заяв сторін, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Допитаний в судовому засіданні 13 жовтня 2022 року попереднім складом суду в якості свідка ОСОБА_20 суду повідомив, що він знайомий з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Він був співвласником 47/100 частин домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Сусідам вони розповідали, що продають належну їм частину домоволодіння та згодом через сусідів він познайомився з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , знайомство відбулось за 2 тижні місяць до укладення договору купівлі-продажу частини домоволодіння. Під час укладення договору купівлі-продажу частини домоволодіння грошові кошти йому передавав ОСОБА_21 , продаж частини домоволодіння було здійснено за 88000,00 доларів США. Угода пройшла нормально, без будь-яких перешкод. При укладенні договору купівлі-продажу також була присутня його дружина. Після укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 запросили їх в гості в їх колишній будинок. Після цього вони не зустрічались. На теперішній час відносин з ОСОБА_1 він не підтримує.

Допитана в судовому засіданні 12 липня 2023 року в якості свідка ОСОБА_22 суду повідомила, що ОСОБА_23 була її сусідкою по дачі, яка розташована в садовому товаристві «Днепр» у с. Партизанське. Дача в с. Партизанське у неї була з 1986 року по 2015 рік, а ОСОБА_5 купила дачу приблизно у 2014 році, їх дачі були поряд, вони спілкувались через забор. ОСОБА_5 навела лад на дачі, ОСОБА_24 вона сприймала як власника дачі. До ОСОБА_24 власниками дачі були ОСОБА_25 та ОСОБА_26 .

Допитана в судовому засіданні 12 липня 2023 року в якості свідка ОСОБА_27 суду повідомила, що вона знайома з ОСОБА_28 та ОСОБА_29 . У них з чоловіком була дача в садовому товаристві «Днепр» та вони вирішили її продати. По оголошенню дачу приїхали дивитись ОСОБА_30 та ОСОБА_23 , які подивились дачу та вирішити її купити. Завдаток за дачу вони отримали від ОСОБА_24 . Вони з чоловіком як продавці дачі приїхали до нотаріуса, покупцем за документами була ОСОБА_6 , а гроші передавала ОСОБА_24 . Дачу вони продали за 19500,00 доларів США у грудні 2013 року. Покупцем вона вважала ОСОБА_24 , остання розпитувала все про дачу.

Допитаний в судовому засіданні 27 липня 2023 року в якості свідка ОСОБА_31 суду повідомив, що з 2012 року по 2018 рік він був головою садового товариства «Днепр». ОСОБА_5 придбала дачу у його знайомих. У 2013 році ОСОБА_5 писала заяву про прийнята у члени садового товариства «Днепр» та була до нього прийнята, а також платила членські внески. Постійно обробляла земельну ділянку ОСОБА_24 . ОСОБА_1 він не бачив.

Допитана в судовому засіданні 27 липня 2023 року в якості свідка ОСОБА_32 суду повідомила, що вони з ОСОБА_5 сестри та завжди хотіли дачу, гроші для придбання дачі залишив їх батько. Спочатку вони хотіли купити дачу та оформити її на неї, але для сина ОСОБА_5 ОСОБА_8 . Однак, оскільки вона була зайнята, то дачу придбали на ім`я ОСОБА_2 . Потім ОСОБА_2 подарувала дачу ОСОБА_4 . ОСОБА_1 на дачі вона ніколи не бачила.

Допитаний в судовому засіданні 27 липня 2023 року в якості свідка ОСОБА_33 суду повідомив, що приблизно 10 років тому ОСОБА_5 зверталась до нього як замовник з приводу виконання будівельних робіт на дачі в с. Партизанське. Ремонт на дачі він робив приблизно 5-6 місяців, роботи оплачувала ОСОБА_24 .

Допитаний 18 серпня 2023 року в судовому засіданні в якості свідка позивач ОСОБА_1 суду повідомив, що вони з ОСОБА_2 проживали разом однією сім`єю без реєстрації шлюбу з кінця 2003 року. Під час проживання однією сім`єю вони разом з ОСОБА_2 купували майно, однак оформлювали це майно на ОСОБА_2 , так як він є нерезидентом України. У лютому 2014 року вони припинили сімейні відносини, вирішили більше не проживати разом. Він взяв собі автомобіль, а все інше залишив ОСОБА_2 . У листопаді 2013 року ОСОБА_2 подала заяву про викрадення автомобіля та машину відібрали. Після цього він звернувся до суду для того, щоб повернути собі хоча б якесь майно. У 2009 році вони разом за спільні кошти придбали будинок по АДРЕСА_1 , однак потім ОСОБА_2 без його згоди подарувала цей будинок своїй матері. Також, наприкінці 2013 року вони придбали дачу приблизно за 15000,00 доларів США. Про придбання дачі йому було відомо від самої ОСОБА_2 . В процесі покупки дачі він не дуже приймав участь, на дачі до її придбання не був. За чиї саме кошти була придбана дача він точно сказати не може, однак у них вдома завжди були гроші. Можливо ОСОБА_2 казала йому, що частково гроші на придбання дачі були ОСОБА_5 . Під час спільного проживання ОСОБА_2 була оформлена працівником у нього на підприємстві, отримувала мінімальну заробітну плату та працювала перукарем на дому. Квартиру по вул. Шмідта ОСОБА_2 продала за 52000,00 доларів США, а домоволодіння по АДРЕСА_1 вони придбали за їх спільні кошти, приблизно за 90000,00 доларів США. На придбання домоволодіння по АДРЕСА_1 частково пішли грошові кошти з їх спільного бюджету та частково з продажу квартири по АДРЕСА_7 .

Вислухавши учасників справи, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що з 01 січня 2004 року по 01 лютого 2014 року позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Вказані обставини встановлені у рішенні Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2017 року по справі № 204/8558/14-ц (т. 1 а.с. 48-50), залишеному без змін постановою Верховного Суду від 04 вересня 2019 року (т. 1 а.с. 51-56).

При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року по справі № 753/11000/14-ц зазначено, що преюдиційність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

У рішенні Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2017 року по справі № 204/8558/14-ц також було встановлено, що під час перебування у фактичних шлюбних відносинах сторонами було придбано наступне майно: 47/100 частин домоволодіння по АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, площею 0,0403 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 ; автомобіль Toyota Highlander, державний номер НОМЕР_1 .

Так, дійсно, під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_34 , а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі договору купівлі-продажу частини домоволодіння, укладеного між ОСОБА_10 , ОСОБА_20 як продавцями та ОСОБА_2 як покупцем, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гойняк Г.В., зареєстрованого в реєстрі за № 7932, відповідач по справі ОСОБА_2 придбала нерухоме майно 47/100 частин домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 21). Право власності на 47/100 частин домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , було зареєстровано за ОСОБА_2 , 15 лютого 2010 року запис про право власності внесено до Реєстру прав власності на нерухоме майно, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за № 245626074 від 23 лютого 2021 року (т. 1 а.с. 24-25).

Крім того, під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_34 09 листопада 2012 року згідно довідки Центру з надання послуг, пов`язаних з використанням автотранспортних засобів, за відповідачем ОСОБА_2 був зареєстрований автомобіль Toyota Highlander з видачею номерного знаку НОМЕР_1 , що було встановлено у рішенні Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2017 року по справі № 204/8558/14-ц.

Також, під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_34 , а саме ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_27 , яка діяла на підставі довіреності від імені та в інтересах ОСОБА_7 , як продавцем, та ОСОБА_2 , як покупцем, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Собко Н.В., зареєстрованого в реєстрі за № 1008, відповідач по справі ОСОБА_2 придбала нерухоме майно земельну ділянку площею 0,0403 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 1221486800:01:301:0100 (т. 1 а.с. 26).

Вищезазначене рухоме та нерухоме майно на момент припинення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільного проживання однією сім`єю, тобто станом на 01 лютого 2014 року, було зареєстровано за ОСОБА_2

У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій з урахування всіх уточнень та змін просив: встановити, що він разом з відповідачем проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з кінця 2002 року по лютий 2014 року; стягнути з відповідача грошову компенсацію у розмірі 1/2 вартості автомобіля Тойота Хайлендер, 2011 року випуску, суму в розмірі 459 674, 58 грн.; в порядку розподілу спільно нажитого майна визнати за ним право власності на: 47/200 частини домоволодіння, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 та 1/2 частину земельної ділянки № НОМЕР_2 , площею 0,0403 га, яка знаходиться в садовому товаристві «Днепр» сільська рада Балівська, Дніпропетровського району Дніпропетровської області, кадастровий номер № 1221486800:01:301:0100.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 19 травня 2016 року по справі № 204/8558/14-ц, яке міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/57995231, у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю, без реєстрації шлюбу та поділ спільно нажитого майна, було відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2017 року по справі № 204/8558/14-ц (т. 1 а.с. 48-50) було задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 . РішенняКрасногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 19 травня 2016 рокускасовано таухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю, без реєстрації шлюбу та поділ спільно нажитого майна - задоволено частково. Встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 із ОСОБА_2 з 01 січня 2004 року по 01 лютого 2014 року. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартість 1/2 частини автомобіля Toyota Highlander, 2011 року випуску, номер кузову НОМЕР_3 , в розмірі 459674,68 грн. та судовий збір в сумі 5183,80 грн. В решті позову - відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції в частині поділу майна було мотивовано тим, що враховуючи те, що автомобіль Toyota Highlander, який є спільно нажитим майном, проданий під час розгляду справи, тому з відповідача підлягає стягненню частина вартості автомобіля.

Щодо поділу іншого майна, заявленого в позові (47/100 частин домоволодіння по АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки площею 0,0403 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 1221486800:01:301:0100), то суд апеляційної інстанції вважав вказані вимоги передчасними, оскільки вказане майно було відчужено відповідачем на даний час належить іншим особам на праві власності, а тому роз`яснено, що позивач має право звернутися до суду з іншими позовом з урахуванням пункту 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», яким передбачено, що у випадку відчуження одним з подружжя спільного майна проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби, таке майно або його вартість враховується при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя.

Постановою Верховного Суду від 04 вересня 2019 року по справі № 204/8558/14-ц рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2017 року залишено без змін (т. 1 а.с. 51-56).

Судом також встановлено, що відповідно до договору дарування частини домоволодіння від 17 червня 2014 року, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гойняк Г.В., зареєстровано в реєстрі за № 1474, ОСОБА_2 подарувала 47/100 частин домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 22).

Відповідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за № 245626074 від 23 лютого 2021 року, право власності на 47/100 частин домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_3 (т. 1 а.с.24).

Крім того, відповідно до договору дарування від 21 січня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Собко Н.В., зареєстрованого в реєстрі за № 21, ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , земельну ділянку площею 0,0403 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 1221486800:01:301:0100 (т. 1 а.с. 27).

Відповідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за № 245626629 від 23 лютого 2021 року, право власності на земельну ділянку площею 0,0403 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 1221486800:01:301:0100, зареєстровано за ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 28).

Звертаючись 26 лютого 2021 року до суду з даним позовом ОСОБА_1 посилався на те, що 47/100 частин домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельна ділянка площею 0,0403 га, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 1221486800:01:301:0100, є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а тому ОСОБА_2 відчуживши дане майно одноособово, без згоди позивача ОСОБА_1 та без компенсації йому вартості частини цього майна, порушила права останнього.

У частині 2 статті 3 СК України закріплено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Згідно з ч. 4 ст.368 ЦК України, майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Отже, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

У пункті 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21 грудня 2007 року роз`яснено, що при застосуванні ст. 74 СК, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Частиною 2 статті 74 СК України встановлено, що на майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положенняглави 8цього Кодексу.

Відповідно дост. 63 СК Українидружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згіднозі ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, нормою статті 60 СК України визначено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя.

Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована і жінка або чоловік, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, можуть оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, в даному випадку покладається на ту особу, яка її спростовує.

Відповідач ОСОБА_2 оспорює поширення правового режиму спільного сумісного майна на спірні 47/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 , посилаючись на те, що вказане нерухоме майно було придбано за її особисті кошти, отримані від продажу квартири АДРЕСА_6 та її особисті кошти, що зберігались на її депозитних рахунках, а також оспорює поширення правового режиму спільного сумісного майна на спірну земельну ділянку площею 0,0403 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 1221486800:01:301:0100, посилаючись на те, що дана земельна ділянка була придбана не за її та ОСОБА_1 гроші, а за грошові кошти ОСОБА_5 для потреб сім`ї останньої та оформлена на її ім`я лише на прохання ОСОБА_5 тимчасово. Законний представник відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_5 також наполягала на тому, що спірна земельна ділянка площею 0,0403 га, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 1221486800:01:301:0100, була придбана за її особисті кошти, а не за грошові кошти, накопичені ОСОБА_1 під час його проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 , земельна ділянка була оформлена на ОСОБА_2 тимчасово за їх усною домовленістю.

Оцінюючи заперечення відповідача ОСОБА_2 в частині поширення правового режиму спільного сумісного майна на 47/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Згідно з і статтею 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Але, суд вважає, що під час розгляду даної справи відповідачем ОСОБА_2 не доведено, що 47/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 було придбано виключно за особисті кошти відповідача ОСОБА_2 .

Дійсно, матеріалами справи підтверджується, що на підставі договору купівлі-продажу квартири від 10 грудня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гойняк Г.В., ОСОБА_2 продала ОСОБА_12 квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . У вказаному договорі зазначено, що продаж даної квартири вчинено за 9 714,34 грн. (т. 1, а.с. 135).

Разом з цим, згідно розписки ОСОБА_2 від 10грудня2009 року, фактично продаж квартири АДРЕСА_6 було вчинено за 62000,00 доларів США, що еквівалентно 496000,00 грн. (т. 2 а.с. 248).

На підтвердження того, що фактично квартира АДРЕСА_6 була продана ОСОБА_2 10 грудня 2009 року саме за 62000,00 доларів США свідчить також і Звіт про оцінку квартири, загальною площею 45,7 кв.м., за адресою: АДРЕСА_3 , складеного оцінювачем Приватного підприємства «Донецько-східний брокерський торговий дім» Давиденко О.І., в якому зазначено, що станом на 10 грудня 2009 року ринкова вартість даної квартири становить 495388,00 грн.(т. 1 а.с. 136-149). У вказаному Звіті також зазначено, що курс НБУ на дату оцінки складав 1 долар США = 7,9865 грн. Тобто, в еквіваленті долар США ринкова вартість квартири становила 62028,17 доларів США (495388,00 / 7,9865 = 62028,17).

Такі ж обставини були встановлені і у рішенні Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2017 року по справі № 204/8558/14-ц.

Отже, проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази суд вважає встановленим, що 10 грудня 2009 року ОСОБА_2 продала квартиру АДРЕСА_6 за 62000,00 доларів США.

В свою чергу, у договорі купівлі-продажу частини домоволодіння від 19 грудня 2009 року, посвідченому приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гойняк Г.В., зареєстрованому в реєстрі за № 7932, хоча і зазначено, що ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_10 та ОСОБА_20 47/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 за 164657,00 грн., однак, на переконання суду, такі обставини не відповідають дійсності з огляду на наступне.

Згідно Звіту № 1902-21/21 про оцінку вартості майна, складеного оцінювачем ФОП ОСОБА_35 , станом на 19 грудня 2009 року ринкова вартість 47/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 становила 718700,00 грн. без ПДВ (т. 1 а.с. 23).

Згідно з інформацією з інформацією з сайту Національного банку України (bank.gov.ua) станом на 19 грудня 2009 року 1 долар США дорівнював 7,97 грн. Тобто, в еквіваленті долар США зазначена у Звіті № 1902-21/21 про оцінку вартості майна ринкова вартість 47/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 становила 90175,66 доларів США (718700,00 / 7,97 = 90175,66).

Позивач ОСОБА_1 під час розгляду справи також наполягав на тому, що 47/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 було придбано приблизно за 90000,00 доларів США.

Допитаний в судовому засіданні 13 жовтня 2022 року попереднім складом суду в якості свідка ОСОБА_20 , який виступав одним з продавців 47/100 частин спірного домоволодіння, суду повідомив, що фактично продаж даного домоволодіння було здійснено за 88000,00 доларів США.

Продаж 47/100 частин спірного домоволодіння саме за 88000,00 доларів США підтверджує також і долучений стороною відповідача до матеріалів справи Попередній договір від 19 листопада 2009 року, підписаний від імені ОСОБА_10 та ОСОБА_2 , в якому зазначено, що продавець ОСОБА_10 підтверджує намір продати, а покупець ОСОБА_2 підтверджує намір купити квартиру в будинку АДРЕСА_1 за ціною, яка на момент укладення між сторонами договору відчуження буде становити еквівалент 88000,00 доларів США, продавець отримав аванс в сумі 73800,00 грн. (т. 3 а.с. 4-5).

Отже, проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази суд вважає встановленим, що 19 грудня 2009 року 47/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 було придбано за 88000,00 доларів США.

Таким чином, очевидним є висновок про те, що вартість придбаної 19 грудня 2009 року спірної частини домоволодіння АДРЕСА_1 значно перевищувала вартість проданої ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_6 .

ОСОБА_2 під час розгляду справи наполягала на тому, що для придбання спірної частини домоволодіння АДРЕСА_1 вона також використала свої особисті кошти, які зберігались на її депозитних рахунках, на підтвердження чого надала Довідку № 111-3/06/248 від 10 листопада 2021 року, видану Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (т. 2 а.с. 77).

Так, у довідці № 111-3/06/248 від 10 листопада 2021 року, виданій Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» зазначено, що на ім`я ОСОБА_2 було відкрито: 29.11.2007 року депозитний рахунок в національній валюті на суму 84000,00 грн., рахунок закрито 13.12.2007 р. в сумі 84044,88 грн.; 26.02.2008 року депозитний рахунок в національній валюті на суму 28000,00 грн., рахунок закрито 26.05.2008 року в сумі 28680,87 грн.; 19.10.2007 року депозитний рахунок в національній валюті на суму 54000,00 грн., рахунок закрито 13.12.2007 року в сумі 54039,95 грн.; 21.02.2008 року депозитний рахунок в національній валюті на суму 28000,00 грн., рахунок закрито 26.02.2008 року в сумі 28001,91 грн.

Але, оцінюючи долучену відповідачем ОСОБА_2 довідку Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» № 111-3/06/248 від 10 листопада 2021 року, суд приходить до висновку, що дана довідка жодним чином не свідчить про наявність у ОСОБА_2 станом на 19 грудня 2009 року заощаджень для придбання 47/100 частин спірного домоволодіння, оскільки депозитні рахунки відкривались ОСОБА_2 на дуже короткі проміжки часу (від п`яти днів до трьох місяців) та були закриті ще 13 грудня 2007 року, 26 лютого 2008 року та 26 травня 2008 року, тобто більш ніж за півтора роки до укладення 19 грудня 2009 року договору купівлі-продажу частини спірного домоволодіння.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що вищевказані депозитні рахунки були як відкриті, так і закриті ОСОБА_2 під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 , а тому на таке майно також поширювався режим спільної сумісної власності. Доказів протилежного ОСОБА_2 суду не надала.

Сам по собі факт підписання саме ОСОБА_2 . Попереднього договору від 19 листопада 2009 року, укладеного між ОСОБА_10 та ОСОБА_2 (т. 3 а.с. 4-5), та Договору про надання послуг від 19 листопада 2009 року, укладеного між ФОП « ОСОБА_36 » та ОСОБА_2 (т. 3 а.с. 3) також не свідчить про придбання спірної частини домоволодіння за особисті кошти ОСОБА_2 та не спростовує презумпцію спільного майна на спірні 47/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 .

Будь-яких інших доказів на підтвердження придбання вищезазначеного нерухомого майна за власні кошти, відповідачем ОСОБА_2 суду не надано.

Оцінюючи показання допитаного в судовому засідання в якості свідка позивача ОСОБА_1 в частині того, що спірні 47/100 частин домоволодіння по АДРЕСА_1 , були придбані частково за кошти відповідача та частково за його кошти, тобто спільно, то такі показання суд приймає та вважає їх такими, що узгоджуються з матеріалами даної справи. Такі показання узгоджуються також і з показами свідка ОСОБА_20 , який повідомляв, що під час укладення договору купівлі-продажу частини домоволодіння грошові кошти за домоволодіння йому передавав саме ОСОБА_1 .

Під часрозгляду справисторонами визнавалось,що підчас проживанняоднією сім`єюі ОСОБА_1 ,і ОСОБА_2 працювали та отримуючи дохід протягом тривалого часу приймали участь у формуванні спільного бюджету та спільної сумісної власності, а тому ОСОБА_1 має право на відповідну частку.

Враховуючи все вищенаведене суд приходить до висновку, що відповідачем ОСОБА_2 не доведено належними та допустимими доказами, що 47/100 частин домоволодіння по АДРЕСА_1 , були придбані за особисті кошти відповідача ОСОБА_2 , як не спростовано і того, що у купівлі зазначеного домоволодіння своїми грошовими коштами приймав участь позивач ОСОБА_1 . Тобто, ОСОБА_2 не доведено, що спірні 47/100 частин домоволодіння належали їй на праві особистої приватної власності, оскільки нею не спростовано презумпцію спільності сумісного майна згідно приписів ст. 74 СК України.

Оскільки 47/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 було придбано під час проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, за рахунок доходів від спільної праці та грошових коштів обох сторін, очевидним є висновок про те, що дане нерухоме майно належать їм на праві спільної сумісної власності.

Згідно із ч. 2ст. 372 ЦК Україниу разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Підстав для відступлення від засад рівності часток судом під час розгляду справи не встановлено, а тому суд вважає, що частки позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 як співвласників спірного майна у праві спільної сумісної власності є рівними та дорівнюють частині за кожним з них.

З урахуванням викладеного та приймаючи до уваги те, що відповідачем ОСОБА_2 не спростовано презумпцію спільності майна застаттею 74 СК України, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що 47/100 частин домоволодіння по АДРЕСА_1 , були придбані за особисті кошти відповідача ОСОБА_2 , враховуючи, що дане майно було придбано під час проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу за спільні кошти та за рахунок спільної праці, суд приходить до переконання, що 47/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 , слід визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , визначивши, що їх частки у праві власності на вказане нерухоме майно є рівними і дорівнюють по частині за кожним з них, а отже позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині підлягають задоволенню.

Оцінюючи заперечення відповідача ОСОБА_2 та законного представника відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_5 в частині поширення правового режиму спільного сумісного майна на земельну ділянку площею 0,0403 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 1221486800:01:301:0100 суд зазначає наступне.

Як вже було зазначено вище, і відповідач ОСОБА_2 , і законний представник відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_5 наполягали на тому, що вищевказана земельна ділянка була придбана не за грошові кошти ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а за грошові кошти ОСОБА_5 для потреб сім`ї останньої, та оформлена на ОСОБА_2 лише тимчасово на прохання ОСОБА_5 .

Відповідно доч.ч.1,2ст.89ЦПК Українисуд оцінюєдокази засвоїм внутрішнімпереконанням,що ґрунтуєтьсяна всебічному,повному,об`єктивному табезпосередньому дослідженнінаявних усправі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підтвердження фінансової спроможності придбати 02 грудня 2013 року земельну ділянку площею 0,0403 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 1221486800:01:301:0100, ОСОБА_5 надала, зокрема, Податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2013 рік, в якій зазначено, що сума чистого оподатковуваного доходу ОСОБА_5 становить 133007,00 грн. (т. 1 а.с. 162-163).

Однак, оцінюючи вищевказану Податкову декларацію про майновий стан,суд зазначає, що дана податкова декларація жодним чином не свідчить про придбання спірної земельної ділянки саме за грошові кошти ОСОБА_5 , оскільки сама по собі фінансова спроможність придбати майно, в той час, коли воно було придбано на ім`я ОСОБА_2 під час її спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_1 , не може бути доказом купівлі земельної ділянки саме ОСОБА_5 .

Оцінюючи надані ОСОБА_5 квитанції на підтвердження сплати за ОСОБА_4 податку на доходи (т. 1 а.с. 166-167), суд зазначає, що зазначений податок було сплачено вже після отримання ОСОБА_4 майна в дар від ОСОБА_2 у 2015 році, та зазначена подія взагалі не стосується придбання земельної ділянки кадастровий номер 1221486800:01:301:0100 02 грудня 2013 року під час спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю.

Законний представник відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_5 в якості доказу надала суду також Довідку про сплату членських внесків, цільових зборів та за електропостачання станом на 12 квітня 2021 року, видану Садовим товариством «ДНЕПР» власнику земельної ділянки № НОМЕР_2 в СТ «ДНЕПР» ОСОБА_4 , від імені та в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_5 , в якій зазначено, що в період з 17 травня 2014 року по 24 липня 2020 року вносились членські внески, цільові збори та плата за електропостачання (т. 1а.с. 168). Однак, оцінюючи вказану довідку суд звертає увагу, що у вказаній довідці не зазначено, хто саме здійснював зазначені в цій довідці платежі.

Показання допитаної в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_37 суд оцінює критично та до уваги не бере, оскільки вказаний свідок є близькою особою відповідача та особою, заінтересованою у розгляді справи, що дає суду достатньо підстав вважати надані нею свідчення необ`єктивними та упередженими.

Оцінюючи показання свідків ОСОБА_22 та ОСОБА_33 , які зводилися до того, що з 2014 рок ОСОБА_5 хазяйнує на спірній земельній ділянці, привела її до ладу та зробила значні покращення, то такі показання не є такими, що підтверджують факт придбання ОСОБА_5 за власні кошти у 2013 році земельної ділянки.

Показання свідка ОСОБА_31 також є сумнівними, оскільки вказаний свідок повідомив суду, що у 2013 року ОСОБА_5 писала заяву про прийняття у члени садового товариства «Днепр» та була до нього прийнята, однак суд зазначає, що оскільки у 2013 році ОСОБА_5 не була власником спірної земельної ділянки, то відповідно і не могла бути прийнята у члени Садового товариства «Днепр» у 2013 році. При цьому, належних та допустимих доказів щодо дати прийняття ОСОБА_4 , від імені та в інтересах якого діяла його законний представник ОСОБА_5 , матеріали справи не містять.

Щодо показань свідків в частині того, що вони ніколи не бачили ОСОБА_1 на земельній ділянці, то зазначене також не є підтвердженням того, що спірну земельну ділянку фактично придбала саме ОСОБА_5 , так як по-перше сам позивач, будучи допитаним в судовому засіданні зазначив, що на спірній земельній ділянці був лише один раз, а по-друге договір купівлі продажу земельної ділянки був укладений у 2013 році саме ОСОБА_2 під час спільного проживання з ОСОБА_1 .

Надані ОСОБА_5 чеки (т. 1 а.с. 184-187) суд до уваги в якості доказів у вказаній справі не бере та відхиляє як неналежні, оскільки матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження того, що товари та меблі були придбані ОСОБА_5 саме для земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 1221486800:01:301:0100, а також чеки, які містяться у томі 1 на а.с. 185-187, взагалі не містять даних про особу платника.

Наданий ОСОБА_5 договір підряду від 01 березня 2014 року, укладений між ФОП ОСОБА_33 та ОСОБА_5 (т. 1 а.с. 170-171) також не може бути доказом того, що спірна земельна ділянка була придбана ОСОБА_2 саме на прохання ОСОБА_5 для подальшого її переоформлення на ОСОБА_4 і саме за грошові кошти ОСОБА_5 .

Наданий ОСОБА_5 договір підряду від 01 березня 2015 року, укладений між ФОП ОСОБА_38 та ОСОБА_5 (т. 1 а.с. 174-175) укладений вже після того, як 21 січня 2015 року ОСОБА_2 подарувала спірну земельну ділянку ОСОБА_4 та жодним чином не спростовує факту придбання ОСОБА_2 цієї земельної ділянки ІНФОРМАЦІЯ_2 під час спільного проживання ОСОБА_39 однією сім`єю.

Суд також зауважує, що якщо відповідачі обґрунтовують свої заперечення проти позовних вимог тим, що уклали удаваний правочин в частині покупця, на підтвердження таких обставин мали надати рішення суду, яке набрало законної сили, про визнання договору купівлі продажу земельної ділянки від 21 січня 2015 року частково недійсним в частині покупця, та визнання покупцем за договором ОСОБА_5 , однак, таких доказів матеріали справи не містять.

Таким чином, оцінюючи у сукупності усі наведені відповідачами заперечення та надані ним докази щодо придбання спірної земельної ділянки ОСОБА_5 суд до уваги їх не бере як недопустимі, оскільки наведені обставини мають бути підтверджені відповідним рішенням суду.

Враховуючи все вищенаведене суд приходить до висновку, що відповідачем ОСОБА_2 та законним представником відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_5 не доведено належними та допустимими доказами, що земельна ділянка площею 0,0403 га, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 1221486800:01:301:0100, була придбана не за грошові кошти ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а за грошові кошти ОСОБА_5 для потреб сім`ї останньої, та оформлена на ОСОБА_2 лише тимчасово на прохання ОСОБА_5 .

Твердження відповідачів про те, що земельна ділянка була оформлена на прохання ОСОБА_5 на ОСОБА_2 лише тимчасово, на переконання суду, спростовуються також і тим, що право власності на спірну земельну ділянку було зареєстровано за ОСОБА_2 не короткий проміжок часу, а більше року, в свою чергу ОСОБА_2 подарувала спірну земельну ділянку неповнолітньому ОСОБА_4 лише після того, як ОСОБА_1 у листопаді 2014 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю, без реєстрації шлюбу та поділ спільно нажитого майна.

Презумпцію спільності сумісного майна ОСОБА_2 та ОСОБА_1 згідно приписів ст.74СК України на спірну земельну ділянку також не спростовано.

При цьому, згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині 2 статті 77 ЦПК України закріплено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 80 ЦПК України питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Оскільки земельна ділянка площею 0,0403 га, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 1221486800:01:301:0100 була придбана під час проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, за рахунок доходів від спільної праці та грошових коштів обох сторін, суд приходить до висновку, що дане нерухоме майно належать їм на праві спільної сумісної власності.

З урахуванням викладеного та приймаючи до уваги те, що відповідачем ОСОБА_2 та законним представником відповідача ОСОБА_4 не спростовано презумпцію спільності майна застаттею 74 СК України, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що спірна земельна ділянка була придбана не за грошові кошти ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а за грошові кошти ОСОБА_5 для потреб сім`ї останньої, враховуючи, що дане майно було придбано під час проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд приходить до переконання, що земельну ділянка площею 0,0403 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 1221486800:01:301:0100, слід визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , визначивши, що їх частки у праві власності на вказане нерухоме майно є рівними і дорівнюють по частині за кожним з них, а отже позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині також підлягають задоволенню.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання недійсними договору дарування частини домоволодіння - 47/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 , від 17 червня 2014 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гойняк Г.В., зареєстрованого в реєстрі за № 1474, а також визнання недійсним договору дарування земельної ділянки площею 0,0403 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 1221486800:01:301:0100, від 21 січня 2015 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , від імені та в інтересах якого діяла законний представник ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Собко Н.В., зареєстрованого в реєстрі за № 21, суд виходить з наступного.

Устатті 321 ЦК Українизакріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами першою та другою цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом частини першоїстатті 316 ЦК Україниправом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно дозаконуза своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 65 СК України дружина чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Відповідно до ч. 4 ст. 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Відсутність згоди одного із співвласників - колишнього подружжя - на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Судом встановлено, що на час укладення оспорюваних договорів дарування частини домоволодіння та земельної ділянки, позивач ОСОБА_1 не надавав ОСОБА_2 своєї згоди на укладення таких правочинів та відчуження спірного майна, яке було його з ОСОБА_2 спільною сумісною власністю, як того вимагає ч. 3 ст. 65 СК України.

Тобто, розпорядження спірним майном відбулося без згоди другого співвласника ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановленічастинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Судом встановлено та визнавалось сторонами, що ОСОБА_3 є матір`ю відповідача ОСОБА_2 .

Також судом встановлено та визнавалось сторонами, що законний представник відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_5 є близькою подругою та кумою відповідача ОСОБА_2 .

Приймаючи до уваги встановлені обставини у справі, суд вважає встановленим той факт, що укладаючи оспорювані договори дарування, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , яка діяла в інтересах ОСОБА_4 діяли недобросовісно, оскільки ОСОБА_3 як мати ОСОБА_40 та ОСОБА_5 як близька подруга та кума ОСОБА_2 за обставинами справи не могли не знати, що нерухоме майно, яке було предметом оспорюваних договорів дарування, належало ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності і що ОСОБА_2 , укладаючи оспорювані договори, не отримала згоди на це позивача.

Про недобросовісність дій відповідачів свідчить і те, що оспорювані договори дарування були укладені відповідачами 17 червня 2014 року та 21 січня 2015 року, тобто протягом року після припинення спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , у період часу, коли між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 почали виникати спори щодо спільного сумісного майна.

За таких обставин, суд вважає встановленим той факт, що вчиненням оспорюваного договору дарування частини домоволодіння від 17 червня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гойняк Г.В., зареєстрованого в реєстрі за № 1474, відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було порушено право власності позивача ОСОБА_1 , у зв`язку з чим порушене право підлягає судовому захисту.

За таких обставин, суд вважає встановленим той факт, що вчиненням оспорюваного договору дарування від 21 січня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Собко Н.В., зареєстрованого в реєстрі за № 21, відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , від імені якого діяла законний представник ОСОБА_5 , було порушено право власності позивача ОСОБА_1 , у зв`язку з чим порушене право підлягає судовому захисту.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним договору дарування частини домоволодіння - 47/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 , від 17 червня 2014 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гойняк Г.В., зареєстрованого в реєстрі за № 1474, а також про наявність правових підстав для визнання недійсним договору дарування земельної ділянки площею 0,0403 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 1221486800:01:301:0100, від 21 січня 2015 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , від імені та в інтересах якого діяла законний представник ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Собко Н.В., зареєстрований в реєстрі за № 21, а отже позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно доч.1ст.236ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Установлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина перша статті 216 ЦК України).

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 47/100 частин домоволодіння АДРЕСА_8 , а також витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,0403 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 1221486800:01:301:010, суд виходить з наступного.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9«Про судовупрактику розглядуцивільних справпро визнанняправочинів недійсними» роз`яснено, що реституція як спосіб захисту цивільного права (частина першастатті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Ефективним способом захисту права неволодіючого власника майна до володіючого, на його думку, невласника є звернення з віндикаційним позовом, тобто з позовом про витребування майна.

При цьому,стаття 400ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

Право власника витребувати своє майно у всіх випадках і без будь-яких обмежень при володінні цим майном набувачем без правових підстав, тобто недобросовісним набувачем, передбаченостаттею 387 ЦК України.

Відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , яка діяла від імені та в інтересах неповнолітнього відповідача ОСОБА_4 , суд вважає недобросовісними набувачами, оскільки вони могли знати про наявність перешкод до вчинення оспорюваних правочинів щодо дарування частини домоволодіння та земельної ділянки, у тому числі і те, що ОСОБА_2 не мала права відчужувати це нерухоме майно без згоди позивача ОСОБА_1 . Такі висновки суду під час розгляду справи відповідачами не спростовані.

Отже, належні позивачу 47/200 частин домоволодіння АДРЕСА_1 (1/2 частка від 47/100 частин домоволодіння), а також частина земельної ділянки 1221486800:01:301:0100, є майном, яке може бути витребувано від особи, яка заволоділа ним.

З урахуванням наведеного до спірних правовідносин застосовуються положеннястатті 387 ЦК України.

Так, у статті 387 ЦК України закріплено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

У постанові від14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16(провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першоїстатті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.

Такі висновки суду повністю узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року по справі № 362/2707/19. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду також прийшла до висновку про необхідність відступити від висновкуВерховного Суду України, викладеного в постановах від 02вересня 2015 року у справі № 6-1168цс15 та від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17, а також висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в постановах від 21 серпня 2018 року у справі № 757/32440/15-ц (провадження № 61-14437св18), від 05 вересня 2018 року у справі № 723/1983/16-ц (провадження № 61-22402св18) та від 20 січня 2021 року у справі № 2-4440/11 (провадження № 61-5464св20) про те, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділено в натурі.

Враховуючи викладене, з урахуванням часток ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у спільному сумісному майна, оскільки належні позивачу 47/200 частин домоволодіння АДРЕСА_1 та частина земельної ділянки 1221486800:01:301:0100 вибули з власності ОСОБА_1 поза його волею, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для витребування на користь ОСОБА_1 майна, що відповідає його частці у спільній власності, з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

За таких обставин суд приходить до переконливого висновку про необхідність витребувати на користь ОСОБА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 47/200 частин домоволодіння АДРЕСА_1 , а також витребувати на користь ОСОБА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 частину земельної ділянки площею 0,0403 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 1221486800:01:301:0100, а отже позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Наслідком часткового задоволення позову в цій частині буде внесення записів про державну реєстрацію за позивачем права власності на 47/200 частин домоволодіння АДРЕСА_1 та частину земельної ділянки 1221486800:01:301:0100.

Розглянувши заяви представника відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_9 , а також законного представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 про застосування строків позовної давності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц тощо).

Надаючи правову оцінку заяві відповідачів про застосування наслідків спливу позовної давності, суд виходить з того, що звернувшись з даним позовом до суду у лютому 2021 року, позивач не пропустив загальний трирічний строк позовної давності.

Так, у листопаді 2014 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю, без реєстрації шлюбу та поділ спільно нажитого майна. Рішення у справі за зазначеним позовом переглядалося судами апеляційної та касаційної інстанції. Апеляційним судом справа розглянута 18 жовтня 2017 року, Верховним Судом справа розглянута 04 вересня 2019 року.

Відповідно до норм чинного ЦПК України судовий розгляд, яким справа вирішується по суті, закінчується ухваленням рішення суду іменем України.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного або кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Відповідно до ч. 3 ст. 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Отже, перебіг строку позовної давності у ОСОБА_1 на звернення з даним позовом почався 18 жовтня 2017 року після розгляду справи апеляційним судом. Однак, при зверненні представником ОСОБА_2 до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 19 травня 2017 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2017 року, ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ було відкрито касаційне провадження, зупинено виконання рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2017 року до закінчення касаційного провадження. Таким чином, викладене свідчить, що перебіг позовної давності, який почався у позивача ОСОБА_1 18 жовтня 2017 року перервався відкриттям касаційного провадження. Касаційна скарга була розглянута Верховним Судом 04 вересня 2019 року, таким чином перебіг позовної давності для звернення до суду знову почався у позивача з 04 вересня 2019 року та на момент звернення до суду з даним позовом лютому 2021 року не закінчився.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

При цьому, карантин встановлений на всій території України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 було відмінено лише з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже,строк позовноїдавності назвернення досуду зданим позовом ОСОБА_1 в будь-якомувипадку непропущений та заяви відповідачів про застосування позовної давності до вимог ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Оцінюючи усукупності усіінші аргументисторін,наведені нимив обґрунтуваннясвоїх вимогабо заперечень,суд доуваги їхне бере,оскільки вони не відносяться до предмета спору та є явно необґрунтованими.

Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно дост. 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить довисновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Крім того, відповідно дост.141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем у зв`язку з розглядом справи в суді було сплачено судовий збір у загальному розмірі 6317,50 грн. (4501,50 грн. за позовні вимогами майнового характеру, пред`явлені до ОСОБА_2 ; 908,00 грн. за позовні вимоги немайнового характеру, пред`явлені до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; 908,00 грн. за позовні вимоги немайнового характеру, пред`явлені до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ).

Оскільки під час розгляду справи суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині позовних вимог немайнового характеру, пред`явлених до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , то з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 за цими позовними вимогами підлягає стягненню судовий збір у розмірі 908,00 грн., тобто по 454,00 грн. з кожного з цих відповідачів.

Крім того, оскільки під час розгляду справи суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині позовних вимог немайнового характеру, пред`явлених до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , то з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь позивача ОСОБА_1 за цими позовними вимогами підлягає стягненню судовий збір у розмірі 908,00 грн., тобто по 454,00 грн. з кожного з цих відповідачів.

Також, оскільки під час розгляду справи суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині позовних вимог майнового характеру, які були пред`явлені ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , то з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 за цими позовними вимогами підлягає також стягненню судовий збір у розмірі 4501,50 грн.

Отже, на користь позивача ОСОБА_1 з відповідача ОСОБА_2 слід стягнути судовий збір у загальному розмірі 5409,50 грн. (4501,50 грн. + 454,00 грн. + 454,00 грн. = 5409,50 грн.), з відповідача ОСОБА_3 слід стягнути судовий збір у розмірі 454,00 грн. та з відповідача ОСОБА_4 слід стягнути судовий збір у розмірі 454,00 грн.

На підставі ст.ст. 11, 13, 15,202, 203, 215, 216, 316, 317, 321, 368, 369, 387, 400Цивільного кодексу України, ст.ст. 3, 60, 61, 63, 65, 74 Сімейного кодексу України, та керуючись ст.ст. 2, 4, 76-82, 89, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Служба у справах дітей Слобожанської селищної ради про визнання договорів недійсними, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння задовольнити частково.

Визнати недійсним договір дарування частини домоволодіння - 47/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 , від 17 червня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гойняк Г.В., зареєстрований в реєстрі за № 1474.

Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,0403 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 1221486800:01:301:0100, від 21 січня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , від імені та в інтересах якого діяла законний представник ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Собко Н.В., зареєстрований в реєстрі за № 21.

Визнати спільноюсумісною власністю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП- НОМЕР_4 )та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (РНОКПП- НОМЕР_5 )47/100частин домоволодіння АДРЕСА_1 , визначивши, що їх частки у праві власності на вказане нерухоме майно є рівними і дорівнюють по частині за кожним з них.

Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП - НОМЕР_4 ) та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (РНОКПП - НОМЕР_5 ) земельну ділянку площею 0,0403 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 1221486800:01:301:0100, визначивши, що їх частки у праві власності на вказане нерухоме майно є рівними і дорівнюють по частині за кожним з них.

Витребувати на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_6 , 47/200 частин домоволодіння АДРЕСА_1 .

Витребувати на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_7 , частину земельної ділянки площею 0,0403 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 1221486800:01:301:0100.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (РНОКПП НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_9 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_10 ) судовий збір у розмірі 5409,50 грн. (п`ять тисяч чотириста дев`ять гривень, 50 копійок).

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_6 , місце проживання: АДРЕСА_11 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_10 ) судовий збір у розмірі 454,00 грн. (чотириста п`ятдесят чотири гривні, 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_7 , місце проживання: АДРЕСА_12 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_10 ) судовий збір у розмірі 454,00 грн. (чотириста п`ятдесят чотири гривні, 00 копійок).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровськогоапеляційного судушляхом подачіапеляційної скаргипротягом тридцятиднів здня йогопроголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення виготовлений 22 січня 2024 року.

Суддя Д.Л. Черкез


Суд	Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська
Дата ухвалення рішення	17.01.2024
Оприлюднено	24.01.2024
Номер документу	116452574
Судочинство	Цивільне
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них: про приватну власність, з них: витребування майна із чужого незаконного володіння

Городнича В. С.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 17.01.2024 по справі 204/1540/21КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Судовий реєстр по справі —204/1540/21

Рішення
від 17.01.2024 по справі 204/1540/21
КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА