Рішення

від 10.01.2024 по справі 926/3300/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

58000, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 55-09-34

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2024 року Справа № 926/3300/23За позовом: 1) Релігійної організації парафії Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви Свято-Николаївського храму міста Чернівці (вул. Руська, 35) Чернівецького міського благочиння;

2) Релігійної організації Релігійна громада парафія храму-усипальниці на честь Трьох Святителів Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви міста Чернівці вулиця Кишинівська, 1 Чернівецької області

до відповідача Чернівецької міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмету спору на стороні відповідача - Міське комунальне підприємство Історико - культурний заповідник Кладовища по вул. Зеленій

про визнання протиправним та скасування рішення Чернівецької міської ради № 1179 від 27.04.2023

Суддя Проскурняк О.Г.

Секретар судового засідання Гончар А.Ю.

Представники сторін:

Від позивача Черкез М.І.

Від відповідача Юзьків М.І.

Від третьої особи не з`явився.

СУТЬ СПОРУ: Релігійна організація парафія Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви Свято-Николаївського храму міста Чернівці (вул. Руська,35) Чернівецького міського благочиння та Релігійна організація Релігійна громада парафія храму-усипальниці на честь Трьох Святителів Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви міста Чернівці вулиця Кишинівська, 1 Чернівецької області звернулись до Господарського суду Чернівецької області із позовом до відповідача Чернівецької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення Чернівецької міської ради №1179 від 27.04.2023.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачі посилається на те, що рішенням 32 сесії VIII скликання Чернівецької міської ради №1179 від 27.04.2023 визнано таким, що втратив чинність пункт 3.5 рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради народних депутатів Про відведення земельних ділянок під будівництво та надання дозволу на будівництво і проектування підприємствам та організаціям міста від 24 квітня 1990 року за №141/6, щодо передачі Свято-Миколаївському кафедральному собору Усипальниці Буковинських Митрополитів, яка знаходиться на Християнському кладовищі квартал 17, території МКП Історико-культурний заповідник Кладовища по вул. Зеленій за адресою, вул. Кишинівська, 1.

Далі, позивачі стверджують, що оскаржуваним рішенням № 1179 від 27 квітня 2023 року, Чернівецька міська рада фактично скасувала своє попереднє рішення № 141/6 від 24 квітня 1990 року, яким передано Храм-Усипальницю Буковинських Митрополитів, що знаходиться на руському кладовищі, Свято-Миколаївському Кафедральному Собору.

Крім того, позивачі стверджують, що внаслідок ухвалення оскаржуваного рішення відповідачем, релігійна організація Релігійна громада парафія Храму-Усипальниці на честь Трьох Святителів Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви позбавлена конституційного права здійснювати релігійні обряди в храмі - Усипальниця Буковинських Митрополитів, а Релігійна організація парафія Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви Свято-Николаївського храму міста Чернівці Чернівецького міського благочиння - позбавлена можливості утримувати будівлю храму в належному естетичному стані.

Так, позивачі стверджують, що оскаржуване рішення відповідача №1179 від 27 квітня 2023 року прийняте поза межами повноважень, а тому підлягає скасуванню.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 липня 2023 року, судову справу № 926/3300/23 передано на розгляд судді Проскурняку О.Г.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 26 липня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; залучено Міське комунальне підприємство Історико - культурний заповідник Кладовища по вул. Зеленій в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача; підготовче засідання призначено на 15 серпня 2023 року.

10 серпня 2023 року до суду надійшов письмовий відзив відповідача на позовну заяву, згідно змісту якого Чернівецька міська рада заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач посилається на те, що між Чернівецькою міською радою та Позивачами не виникало жодних договірних чи інших правовідносин та зобов`язань (не було укладено жодних договорів, акту приймання-передачі та інших правомочних документів), що дало підстави міській раді прийняти оскаржуване рішення.

Ухвалою суду від 15 серпня 2023 року в підготовчому судовому засіданні оголошено перерву до 13 вересня 2023 року.

18 серпня 2023 року до суду надійшла письмова відповідь на відзив адвоката позивачів.

Обґрунтовуючи свою позицію, адвокат позивачів вказує, що викладені у відзиві на позовні вимоги обґрунтування відповідача не відповідають дійсним обставинам справи, а тому не можуть братись до уваги при ухваленні рішення по суті позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 11 вересня 2023 року підготовче засідання у справі № 926/3300/23 призначено на 25 вересня 2023 року.

12 вересня 2023 року до суду надійшла письмова заява третьої особи - Міського комунального підприємства Історико - культурний заповідник Кладовища по вул. Зеленій про розгляд справи без їх участі. При цьому, третя сторона повністю підтримує позицію Чернівецької міської ради та просить суд відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою суду від 25 вересня 2023 року відкладено підготовче судове засідання по справі № 926/3300/23 на 18 жовтня 2023 року.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 18 жовтня 2023 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів; закрито підготовче провадження у справі № 926/3300/23; призначено справу до розгляду по суті на 14 листопада 2023 року.

Ухвалою суду від 14 листопада 2023 року задоволено заяву адвоката позивача про відкладення розгляду справи; відкладено розгляд справи по суті на 05 грудня 2023 року.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 05 грудня 2023 року відкладено розгляд справи по суті на 10 січня 2024 року.

Адвокат позивача в судовому засіданні 10 січня 2024 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

В судовому засіданні 10 січня 2024 року адвокат відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав викладених у відзиві на позов.

Третя особа явку належного представника в судове засідання не забезпечила. При цьому, 10 січня 2024 року до суду надійшла письмова заява третьої особи - Міського комунального підприємства Історико - культурний заповідник Кладовища по вул. Зеленій про розгляд справи без їх участі. При цьому, третя сторона повністю підтримує позицію Чернівецької міської ради та просить суд відмовити у задоволенні позову.

В порядку статей 8, 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснювалося фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів (звукозапис), а саме: програмно-апаратного комплексу Оберіг.

На виконання вимог статті 223 Господарського процесуального кодексу України, складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до статті 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято 10 січня 2024 року у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Розглянувши матеріали справи, вживши всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об`єктивного встановлення обставин справи, на яких ґрунтуються позовна вимога, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд

В С Т А Н О В И В :

Згідно положень частин 1, 3 статті 45 Господарського процесуального кодексу України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Як вбачається із поданого позову, позивачами в справі є: Релігійна організація парафії Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви Свято-Николаївського храму міста Чернівці (вул. Руська, 35) Чернівецького міського благочиння та Релігійна організація Релігійна громада парафії храму-усипальниці на честь Трьох Святителів Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви міста Чернівці вулиця Кишинівська, 1 Чернівецької області.

Статтею 2 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації унормовано, що в Україні усі правовідносини, пов`язані із свободою совісті і діяльністю релігійних організацій, регулюються законодавством України. Законодавство України про свободу совісті та релігійні організації складається з цього Закону та інших законодавчих актів України, виданих відповідно до нього.

Відповідно до статті 7 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації унормовано, що релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).

Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

В той же час, згідно положень частини 1 статті 8 вказаного Закону, релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

Статтею 13 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації унормовано, що релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації.

Як вбачається із відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, датою державної реєстрації позивача 1 - Релігійна організація парафії Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви Свято-Николаївського храму міста Чернівці (вул. Руська, 35) Чернівецького міського благочиння є 22 січня 1992 року.

Датою реєстрації позивача 2 - Релігійної організації Релігійна громада парафії храму-усипальниці на честь Трьох Святителів Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви міста Чернівці вулиця Кишинівська, 1 Чернівецької області є 06 березня 2012 року.

24 квітня 1990 року Виконавчим комітетом Чернівецької міської ради народних депутатів прийнято Рішення № 141/6 Про відведення земельних ділянок під будівництво та надання дозволу на будівництво і проектування підприємствам та організаціям міста, згідно пункту 3.5. якого, Дозволено передати Усипальницю Буковинських митрополитів, що знаходиться на Руському кладовищі Святому Миколаївському Кафедральному Собору. Зобов`язано Собор утримувати Усипальницю в належному естетичному стані.

Позивачі стверджуються, що на підставі вищевказаного рішення, Релігійна організація парафії Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви Свято-Николаївського храму міста Чернівці (вул. Руська, 35) Чернівецького міського благочиння взяла на себе зобов`язання утримувати Усипальницю в належному естетичному стані, а Релігійна організація Релігійна громада парафії храму-усипальниці на честь Трьох Святителів Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви міста Чернівці вулиця Кишинівська, 1 Чернівецької області почала звершувати релігійні обряди у вказаному храмі-Усипальниці.

Отже, позивачі стверджують, що на підставі вказаного пункту рішення у останніх виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. При цьому, позивачі заперечують проти їх зміни чи припинення.

В подальшому, рішенням 32 сесії VIII скликання Чернівецької міської ради №1179 від 27.04.2023 визнано таким, що втратив чинність пункт 3.5 рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради народних депутатів Про відведення земельних ділянок під будівництво та надання дозволу на будівництво і проектування підприємствам та організаціям міста від 24 квітня 1990 року за №141/6, щодо передачі Свято-Миколаївському кафедральному собору Усипальниці Буковинських Митрополитів, яка знаходиться на Християнському кладовищі квартал 17, території МКП Історико-культурний заповідник Кладовища по вул. Зеленій за адресою, вул. Кишинівська, 1.

Вказане рішення органу місцевого самоврядування прийнято відповідно до статей 26, 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, Закону України Про поховання та похоронну справу, Закону України Про оренду державного та комунального майна, Закону України Про охорону культурної спадщини, статті 12 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації в частині, яка стосується назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління і якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, враховуючи висновок релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв`язку з Московським патріархатом, затверджений наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті 27.01,2023р. № Н-8/11, з метою захисту інтересів та запобігання порушенню прав та свобод мешканців Чернівецької міської територіальної громади, зміцнення безпеки у сфері свободи совісті.

Звертаючись із позовом до суду, позивачі стверджують, що Чернівецька міська рада приймаючи оспорюване рішення, фактично скасувала своє ж попереднє рішення № 141/6 від 24.04.1990, яким було передано Храм-Усипальницю Буковинських Митрополитів, що знаходиться на руському кладовищі, Свято-Миколаївському Кафедральному Собору, тобто позивачу 1, а відтак позбавило останнього можливості утримувати будівлю храму в належному естетичному стані, а позивача 2 конституційного права здійснювати релігійні обряди в храмі - Усипальниця Буковинських Митрополитів. Разом з тим, в процесі розгляду справи по суті, адвокат позивачів не заперечував відсутності порушеного права позивача 2 фактом прийняття оскаржуваного рішення Чернівецької міської ради №1179 від 27.04.2023 року, а вказував на те, що рішення по цій справі може вплинути на права та інтереси останнього.

Отже, позивачі стверджують, що міською радою прийнято рішення поза межами повноважень, що порушує конституційні права позивачів, оскільки рішення ухвалене всупереч позицій, викладених у рішеннях Конституційного Суду України, зокрема рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 по справі № 7-рп/2009, що і стало підставою для звернення до суду із позовними вимогами про визнання протиправним та скасування рішення Чернівецької міської ради № 1179 від 27.04.2023.

У разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі № 903/1173/15, від 09.11.2021 у справі № 906/1388/20, від 26.08.2021 у справі № 924/949/20, від 23.10.2018 у справі № 903/857/18, від 20.08.2019 у справі № 911/714/18, від 13.10.2020 у справі № 911/1413/19.

Отже, підставами для визнання недійсним (незаконним) акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і водночас порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі №903/1173/15, від 09.11.2021 у справі №906/1388/20, від 26.08.2021 у справі №924/949/20, від 05.12.2019 у справі №914/73/18, від 14.01.2020 у справі № 910/21404/17, від 13.10.2020 у справі №911/1413/19.

У цій справі спірним є правомірність ухваленого відповідачем рішення № 1179 від 27 квітня 2023 року, яким визнано таким, що втратив чинність пункт 3.5 рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради народних депутатів Про відведення земельних ділянок під будівництво та надання дозволу на будівництво і проектування підприємствам та організаціям міста № 141/6 від 24 квітня 1990 року.

Відповідно до положень статті 25 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Статтею 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні унормована виключна компетенція сільських, селищних, міських рад, де зазначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються зокрема такі питання: скасування актів виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень.

Згідно з положеннями частини 10 статті 59 зазначеного Закону, акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

В той же час, Конституційний Суд України у рішенні від 16 квітня 2009 року у справі №7-рп/2009 вирішив, що орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У вказаному рішенні наведено наступні мотиви: системний аналіз наведених положень Конституції і законів України дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавцем закріплюється право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов`язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб`єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну, доповнення чи скасування. Це узгоджується із правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не визначено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше (абзац п`ятий пункту 3 мотивувальної частини вказаного Рішення).

Отже, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Зі змісту частини другої статті 144 Конституції України та частини десятої статті 59 Закону вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку. Однак, як вважає Конституційний Суд України, це не позбавляє орган місцевого самоврядування права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт (у тому числі і з мотивів невідповідності Конституції чи законам України).

Конституційний Суд України зазначає, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Відтак, орган місцевого самоврядування може визнати таким, що втратив чинність пункт свого попереднього рішення у разі дотримання сукупності умов, зокрема: відсутність факту виконання рішення, що скасовується; відсутність факту виникнення правовідносин, пов`язаних з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів або ж відсутність заперечень суб`єктів правовідносин щодо їх зміни чи припинення у разі виникнення таких правовідносин.

Отже, з метою встановлення можливості правомірного прийняття відповідачем оскаржуваного рішення (№ 1179 від 27 квітня 2023 року), суду необхідно встановити: відсутність факту виконання рішення, що скасовано (№ 141/6 від 24 квітня 1990 року) та відсутність факту виникнення правовідносин, пов`язаних з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів або ж відсутність заперечень суб`єктів правовідносин щодо їх зміни чи припинення у разі виникнення таких правовідносин.

З огляду на викладене, суд вказує наступне.

Як вбачається зі змісту пункту 3.5. Рішення № 141/6 Про відведення земельних ділянок під будівництво та надання дозволу на будівництво і проектування підприємствам та організаціям міста, Виконавчий комітет Чернівецької міської ради народних депутатів дозволив передати Усипальницю Буковинських митрополитів, що знаходиться на Руському кладовищі Святому Миколаївському Кафедральному Собору та зобов`язав Собор утримувати Усипальницю в належному естетичному стані.

В контексті викладеного, суд вказує, що надання дозволу на передачу майна, не є фактом, що підтверджує передачу майна та не є правовстановлюючим документом на користування майном. При цьому, сторони не заперечують відсутність укладених на виконання рішення № 141/6 Про відведення земельних ділянок під будівництво та надання дозволу на будівництво і проектування підприємствам та організаціям міста договорів чи актів приймання-передачі майна між Виконавчим комітетом Чернівецької міської ради народних депутатів та позивачами.

Відтак, з огляду на відсутність договірних чи інших правовідносин та зобов`язань між Чернівецькою міською радою та Позивачами (не було укладено жодних договорів, акту приймання-передачі та інших правомочних документів), суд вважає, що відсутній факт виконання рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради народних депутатів Про відведення земельних ділянок під будівництво та надання дозволу на будівництво і проектування підприємствам та організаціям міста № 141/6 від 24 квітня 1990 року.

Окрім того, як встановлено судом вище, датою державної реєстрації позивача 1 - Релігійної організації парафії Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви Свято-Николаївського храму міста Чернівці (вул. Руська, 35) Чернівецького міського благочиння є 22 січня 1992 року, тобто після прийняття рішення Виконавчим комітетом Чернівецької міської ради народних депутатів.

Відтак, з огляду на те, що юридичну особу позивача 1 зареєстровано після прийняття рішення виконавчим комітетом Чернівецької міської ради народних депутатів Про відведення земельних ділянок під будівництво та надання дозволу на будівництво і проектування підприємствам та організаціям міста № 141/6 від 24 квітня 1990 року про надання дозволу передати Усипальницю - Святому Миколаївському Кафедральному Собору, та з огляду на відсутність правовстановлюючих документів про передачу усипальниці саме Позивачу 1, суд вважає, що в останнього не могло виникнути правовідносин, пов`язаних з реалізацією суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів на основі вказаного рішення.

Отже, судом встановлено відсутність факту виконання рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради народних депутатів Про відведення земельних ділянок під будівництво та надання дозволу на будівництво і проектування підприємствам та організаціям міста № 141/6 від 24 квітня 1990 року та відсутність факту виникнення правовідносин, пов`язаних з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на відсутність факту виконання рішення № 141/6 від 24 квітня 1990 року та відсутність факту виникнення правовідносин, пов`язаних з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, суд вважає, що орган місцевого самоврядування мав можливість правомірно прийняти оскаржуване рішення та визнати таким, що втратив чинність пункт свого попереднього рішення за наявності умов, викладених Конституційним Судом України у рішенні від 16 квітня 2009 року у справі №7-рп/2009, саме з мотивів невідповідності Конституції або законам України.

Відповідно до статті 2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Частиною 1 статті 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до частини 3 статті 16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні зазначено, матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Згідно частини 1 статті 18 вказаного Закону, відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що не перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на договірній і податковій основі та на засадах підконтрольності у межах повноважень, наданих органам місцевого самоврядування законом.

Підпунктом 15 частини 1 статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні зазначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання скасування актів виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень.

Статтею 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Як вбачається із Довідки №14/01-11/1045 від 15 червня 2023 року, капличка-усипальниця входить до комплексу каплиць на кладовищі та є комунальною власністю Чернівецької міської територіальної громади та перебуває на балансі МКП Заповідник.

Відповідно до пункту 2 статті 9 Закону України Про оренду держаного та комунального майна забороняється передавати державне або комунальне майно в безоплатне користування або позичку.

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази платного користування Позивачами вказаним комунальним майном.

Згідно із статтею 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтями 318 та 319 Цивільного кодексу України визначено, що суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Стаття 321 Цивільного кодексу України визначає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з пунктом 1 статті 24 Закону України Про охорону культурної спадщини, власник або уповноважений ним орган, користувач зобов`язані утримувати пам`ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору.

Разом з цим, рішенням Чернівецької міської ради 15 сесії VIII скликання від 31 січня 2022 року №681 Про уповноваження балансоутримувачів комунального майна на укладення охоронних договорів, уповноважено балансоутримувачів комунального майна Чернівецької міської територіальної громади на укладення з управлінням охорони культурної спадщини міської ради охоронних договорів на пам`ятки місцевого значення та щойно виявлені об`єкти культурної спадщини.

Охоронний договір укладався 30 грудня 2022 року №03-14/117 між Управлінням охорони культурної спадщини Чернівецької міською ради та балансоутримувачем Усипальниці - Міським комунальним підприємством Історико-культурний заповідник Кладовища по вул. Зеленій.

Як вбачається із рішення парафіяльних зборів у Свято-Духівському кафедральному соборі м. Чернівці 20 січня 2008 року утворена релігійна організація Релігійна громада парафія Храму-Усипальниці на честь Трьох Святителів Чернівецько-Буковинської єпархії Української православної Церкви міста Чернівці вулиця Кишинівська, 1 Чернівецької області якій передана Усипальниця Буковинських Митрополитів у користування.

Матеріали справи не містять письмової згоди Чернівецької міської ради на передачу комунального майна у користування третім особам.

Відтак, судом встановлено порушення та невідповідність рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради народних депутатів Про відведення земельних ділянок під будівництво та надання дозволу на будівництво і проектування підприємствам та організаціям міста № 141/6 від 24 квітня 1990 року чинному законодавству та Конституції України.

За змістом частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Водночас, у частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Згідно частини 1, 2, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Згідно положень статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 78 та 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Разом з тим, позивачами не доведено обставин, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставин, що цей акт порушує їх цивільні права та/або інтереси.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідачем правомірно прийнято рішення 32 сесії VIII скликання Чернівецької міської ради №1179 від 27.04.2023, яким визнано таким, що втратив чинність пункт 3.5 рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради народних депутатів Про відведення земельних ділянок під будівництво та надання дозволу на будівництво і проектування підприємствам та організаціям міста від 24 квітня 1990 року за №141/6, щодо передачі Свято-Миколаївському кафедральному собору Усипальниці Буковинських Митрополитів, яка знаходиться на Християнському кладовищі квартал 17, території МКП Історико-культурний заповідник Кладовища по вул. Зеленій за адресою, вул. Кишинівська, 1, тому суд дійшов висновку у задоволенні позову відмовити.

Суд додатково звертає увагу сторін на те, що оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі Трофимчук проти України, Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Щодо судових витрат.

Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 2 частини 4 статті 129 ГПК України визначено, що у разі відмови в позові, судові витрати покладаються на позивача.

Враховуючи зазначене, судовий збір слід залишити за позивачами.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 123, 194, 196, 219, 222 - 240 Господарського процесуального кодексу України суд,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 22 січня 2024 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Західного апеляційного господарського суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.Г. Проскурняк