Постанова

від 22.01.2024 по справі 947/25498/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2391/24

Справа № 947/25498/23

Головуючий у першій інстанції Калініченко Л.В.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.01.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Громіка Р.Д.,

Драгомерецького М.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Континент сервіс плюс» - адвоката Топора Івана Вікторовича на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 29.08.2023 року, постановленої під головуванням судді Калініченко Л.В., про відмову у видачі судового наказу у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Континент сервіс плюс» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.,

встановив:

14.08.2023 року ТОВ «Континент сервіс плюс» звернулось до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за комунально-житлові послуги у розмірі 12208,33 грн. Заявник також просив стягнути з боржника витрати, пов`язані із правничою допомогою у розмірі 3000,00 грн.

Судовим наказом Київського районного суду м. Одеси від 29.08.2023 року з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Континент сервіс плюс» стягнуто заборгованість за комунально-житлові послуги у розмірі 12208,33 грн. (а.с.32-33).

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 29.08.2023 року у задоволенні заяви ТОВ «Континент сервіс плюс» про видачу судового наказу про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. відмовлено (а.с.31).

В апеляційній скарзі представник ТОВ «Континент сервіс плюс» - адвокат Топор І.В. ставить питання про скасування ухвали Київського районного суду м. Одеси від 29.08.2023 року про відмову у видачі судового наказу, в частині стягнення витрат на правничу допомогу, та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (а.с.37-42).

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється 22.01.2024 року в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, у зв`язку з чим судове засідання не проводиться.

Апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у видачі судового наказу передбачено п.1 ч.1 ст. 353 ЦПК України.

За змістом ч.2 с. 369 ЦПК України ухвали суду першої інстанції про відмову у видачі судового наказу розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи.

Крім того, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Колегія суддів також зазначає, що у зв`язку з перебуванням судді Сегеди С.М. у відпустці у період з 18.12.2023 року по 19.01.2024 року, розгляд даної справи відбувся 22.01.2024 року, тобто в перший робочий день судді Сегеди С.М. (а.с.70).

Крім того слід зазначити, що копію ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі від 18.09.2023 року (а.с.53), згідно якої розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання, та без повідомлення учасників справи, останні отримали належним чином (а.с.56-59,62-69), що передбачено ст. 130 ЦПК України.

Колегією суддів було також враховано, що поштова кореспонденція направлялася ОСОБА_1 за місцем її реєстрації: АДРЕСА_1 , що підтверджується відповіддю з Єдиного державного демографічного реєстру за № 312744 від 08.11.2023 року (а.с.61).

Однак, поштова кореспонденція на вказану адресу повернулася до суду 02.11.2023 року, 08.12.2023 року та 15.12.2023 року, з відміткою: «За закінченням терміну зберігання» (а.с.58-59,63-64,66-69).

Разом з цим, колегія суддів також зазначає, що в силу вимог ч. 1ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі Конвенція), кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, ЄСПЛ в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції.

На підставі викладеного, а також враховуючи, що всвоїх рішеннях ЄСПЛ наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, колегія суддів вирішила слухати справу на підставі наявних доказів.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні у видачі судового наказу в часті стягнення судових витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив із того, що відшкодування витрат на правничу допомогу можливе лише у справах позовного провадження (а.с.31).

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з таких підстав.

Згідно ч. 1 ст.160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст.161 цього Кодексу.

За правилами п. 3 ч. 1 ст. 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, зокрема, щодо стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції та 3 відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості.

У судовому наказі зазначається сума судових витрат, що сплачена заявником і підлягає стягненню на його користь з боржника (п.6 ч.1 ст. 168 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 167 ЦПК України розгляд справи в порядку наказного провадження проводиться без судового засідання і повідомлення заявника і боржника.

Аналіз наведених приписів процесуального законодавства свідчить, що наказне провадження є безспірним, тобто в його порядку задовольняються тільки ті вимоги заявника, що мають безспірний характер

За змістом ст.ст.524, 533-535, 625 ЦК України грошовим зобов`язанням є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається, в тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

З вищевикладеного вбачається, що наказне провадження передбачає можливість стягнення неоспорюваної заборгованості за заявою особи, якій належить право вимоги про стягнення неоспорюваної грошової заборгованості за письмовими договорами.

Як вбачається зі змісту ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких також належать і витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 цієї статті витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч.ч.1-6 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. З вищенаведеного можливо прийти до висновку, що стягнення з ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу за укладеним між ТОВ «Континент сервіс плюс» та адвокатом Топором І.В. про надання юридичних послуг суперечить самій суті наказного провадження.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Проте, враховуючи порядок здійснення судочинства у наказному провадженні, виходячи із приписів ст. 137 ЦПК України, у боржника відсутня можливість доведення неспівмірності витрат, заявлених до стягнення заявником, або погодження з такими вимогами, що суперечить вимогам ч. 1 ст. 12 ЦПК України.

Відтак при розгляді заяви про розподіл судових витрат на правничу допомогу в межах наказаного провадження буде порушено принцип змагальності, що суперечить висновкам викладеним у постанові Верховного Суду від 02.03.2023 року у справі № 5019/1274/11.

З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції. Ураховуючи, що судом першої інстанції повно та всебічно з`ясовані фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, заперечень проти оскаржуваної ухвали та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів також зазначає, що ЄСПЛ вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, доводи апеляційної скарги її не спростовують, ухвала прийнята у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу суду - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст.375, 381 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Континент сервіс плюс» - адвоката Топора Івана Вікторовича залишити без задоволення.

Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 29.08.2023 року про відмову у видачі судового наказу залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Р.Д. Громік

М.М. Драгомерецький