Рішення

від 22.01.2024 по справі 188/258/23

ПЕТРОПАВЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 188/258/23

Провадження № 2/188/87/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2024 року Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Бурди П.О.,

при секретарі судового засідання Бібіковій В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт Петропавлівка Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Птахівник», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_2 про визнання права власності,

встановив:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Птахівник» (далі відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_2 (далі третя особа) про визнання права власності на майно за набувальною давністю.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що 27.11.1997 було створене, код ЄДРПОУ 03048160, а 09.12.1997 дані про вказану юридичну особу внесені до ЄДР підприємств та організацій України.

Спірне нерухоме майно було збудоване у 1966-1982 роках колективними господарствами, правонаступниками яких були колективні сільськогосподарські підприємства: імені Кірова, «40 Років Жовтня», «Зоря», «Самарське», «Троїцьке», «Більшовик». Вказані колективні сільськогосподарські підприємства були членами Петропавлівського міжгосподарського інкубаторно-птахівничого підприємства. Вони з 01.04.2000 припинили членство у Петропавлівському міжгосподарському інкубаторно-птахівничому підприємстві, що підтверджується листами, підписаними головами правління КСП, та передали свої частки в майні інкубаторно-птахівничому підприємству.

29.12.2000 Петропавлівською райдержадміністрацією проведено державну реєстрацію (перереєстрацію) юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «Птахівник», яке створене шляхом реорганізації (перетворення) Петропавлівського міжгосподарського інкубаторно-птахівничого підприємства. Вказані юридичні особи мають один і той же код ЄДРПОУ, що підтверджується статутом ТОВ «Птахівник», протоколом установчих зборів про створення ТОВ «Птахівник» від 12.06.2000, листом Пегропавлівської райдержадміністрації від 31.01.2020, відомостями про юридичну особу ТОВ «Птахівник».

З 01.04.2000 вказані будівлі фактично передані трудовому колективу ТОВ «Птахівник» в користування, про що свідчать листи, підписані головами правління зазначених КСП. ТОВ «Птахівник» до цього часу право власності на вказане нерухоме майно не оформляло.

Відповідно до державного акту на право постійного користування землею від 17.11.1992 , що зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею під № 13, земельна ділянка під спірним комплексом будівель та споруд по вул. Благодатна (колишня назва Піонерська) перебуває у постійному користуванні Петронавлівського міжгосподарського інкубаторно-птахівничого підприємства

Позивач стверджує, що з березня 2011 року він добросовісно, відкрито та безперервно володіє і користується вказаним нерухомим майном для власних потреб, прибирає прилеглу територію.

З того часу ні відповідач, ні жодні інші особи вчиняли жодних дій, які б перешкоджали позивачеві і надалі користуватися вказаним нерухомим майном, у тому числі, не порушували питання про витребування цього майна з чужого володіння.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29.07.2020 право власності на спірне нерухоме майно не зареєстроване.

Внаслідок здійснення обмірів встановлено технічні характеристики спірного комплексу будівель та споруд, відображені у технічному паспорті БТІ.

Таким чином, спірне нерухоме майно понад 10 років перебуває у безперервному, відкритому і добросовісному володінні та користуванні позивача, але він не може належно розпоряджатися цим майном у зв`язку із відсутністю правовстановлюючих документів, не має змоги укласти договір на постачання електроенергії.

Посилаючись на норми ст. 344 Цивільного кодексу (далі ЦК) України позивач просить визнати за ним право власності за набувальною давністю на комплекс будівель та споруд, розташований по АДРЕСА_1 , який відповідно до технічного паспорту на виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами від 02.03.2023 складається з:

нежитлової господарської будівлі складу 1966 року побудови, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею приміщень 890,7 кв. м;

нежитлової господарської будівлі складу № 2 1982 року побудови, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею приміщень 184,2 кв. м;

нежитлової господарської будівлі складу № 3 1982 року побудови, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею приміщень 38,7 кв. м;

нежитлової господарської будівлі котельні № 4 1966 року побудови, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею приміщень 88,0 кв. м;

нежитлової господарської будівлі гаража № НОМЕР_1 1966 року побудови, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею приміщень 139,9 кв. м;

нежитлової господарської будівлі гаража № НОМЕР_2 1982 року побудови, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею приміщень 45,8 кв. м;

нежитлової господарської будівлі трансформаторної підстанції № 8 1970 року побудови, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею приміщення 9,2 кв. м;

нежитлової будівлі вбиральні № 9 1982 року побудови, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею основи (забудови) 2,35 кв. м.

Ухвалою суду від 11 квітня 2023 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначене підготовче засідання на 02 червня 2023 року, яке відкладалося з різних причин.

Ухвалою від 19.01.2024 підготовче провадження за вказаною позовною заявою закрите і призначено судовий розгляд по суті на 22 січня 2024 року.

Учасники справи, повідомлені належним чином про дату, час і місце судового розгляду, в судове засідання не з`явилися.

Позивач подав до суду письмову заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій позов підтримав і просив задовольнити.

Відповідач подав до суду письмову заяву про розгляд справи за відсутності його представника, у якій визнав у повному обсязі позовні вимоги і підтвердив обставини, викладені у позові щодо добросовісного, безперервного та відкритого володіння позивачем більше 10 років спірним майном.

Третя особа надав нотаріально посвідчену заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій позовні вимоги визнав, проти задоволення позову не заперечував, підтвердив обставини, викладені у позові, зокрема, і щодо добросовісного, безперервного та відкритого володіння позивачем більше 10 років спірним майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу (далі ЦПК) України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1). Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3).

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Вивчивши надані позивачем докази, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що викладені у позові обставини підтверджуються не тільки заявами відповідача та третьої особи про визнання позову, а й письмовими доказами, якими є копії таких документів, додані до позову: витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з інформацією про Товариство з обмеженою відповідальністю «Птахівник»; інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; технічний паспорт, виготовлений 02.03.2023 на виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами (комплекс будівель та споруд) за адресою: АДРЕСА_1 ; державний акт на право постійного користування землею; протокол установчих зборів Товариства з обмеженою відповідальністю «Птахівник» від 12.06.2000; свідоцтво про державну реєстрацію Петропавлівського міжгосподарського інкубаторно-птахівничого підприємства; статут Товариства з обмеженою відповідальністю «Птахівник»; листи голів правління колективних сільськогосподарських підприємств: імені Кірова, «40 Років Жовтня», «Зоря», «Самарське», «Троїцьке», «Більшовик»; лист Петропавлівської районної державної адміністрації за вих. № 163/0/349-20 від 31.01.2020; довідки від 20.12.2021 № 7143 та від 07.11.2019 № 1241 КП «Павлоградське міжміське бюро технічної інвентаризації,

Правовідносини між сторонами регулюються нормами Цивільного кодексу (далі ЦК) України.

Відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч. 4 ст. 344 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ за № 5 від 07.02.2014 «Про судову практику в справах захист права власності та інших речових прав» можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Враховуючи, що попереднім власником нерухомого майна є Петропавлівське міжгосподарське інкубаторно-птахівниче підприємство, правонаступником якого шляхом реорганізації стало ТОВ «Птахівник», то позивачем правильно визначено відповідача.

У постанові Верховного Суду від 10 лютого 2020 року у справі № 923/82/19 міститься такий правовий висновок.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 Цивільного кодексу України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

У постанові від 01.08.2018 у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Дана правова позиція підтримана в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 №910/17274/17, і, зокрема, вказано, що оскільки за змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Суд вбачає наявність всіх передбачених у статті 344 Цивільного кодексу України умов для визнання за позивачем права власності на спірне майно:

1) наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт полягає в тому, що позивач є громадянином України, який за змістом статті 2 Цивільного кодексу України може набути право власності на майно за набувальною давністю;

2) законність об`єкта володіння полягає в тому, що спірне нерухоме майно було збудоване до 1992 року та введене в експлуатацію відповідно до законодавства, що діяло в Українській РСР, зокрема постанов Ради Міністрів Української РСР від 16 лютого 1966р. №159 та від 12.03.1981 року №125; вказане майно не вилучене з цивільного обороту та використовується позивачем для власних потреб;

3) добросовісність заволодіння чужим майном полягає в тому, що при заволодінні вказаним у цьому позові нерухомим майном позивач отримав на це дозвіл відповідача, посадовим особам якого протягом 2011 - 2023 років було відомо про користування позивачем цим майном і вони не заперечували проти намірів позивача володіти та користуватися цим майном;

4) безтитульність володіння, бо воно не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном;

5) відкритість володіння полягає в тому, що позивач жодним чином не приховував знаходження спірного нерухомого майна у його володінні та користуванні, відкрито його використовував, забезпечуючи прибирання та ремонт комплексу будівель та споруд, а також їх охорону, відкрито користувався земельною ділянкою, на якій розташовані спірні будівлі;

6) безперервність володіння полягає в тому, що позивач протягом більш, як 11 років не втрачав володіння та користування спірними будівлями;

7) сплив установлених строків володіння підтверджується тим. що станом на час звернення позивача із цим позовом до суду від дати початку володіння позивачем спірним нерухомим майном пройшло більше 11 років, що відповідно до норм ст. 344 України є підставою для визнання права власності за набувальною давністю;

8) позивачу не заборонено набуття права власності за набувальною давністю на це нерухоме майно, чинне законодавство та Державні реєстри не містять жодних обмежень з цього приводу.

Позивач звернувся до суду, бо не може розпоряджатися цим майном у зв`язку з відсутністю на нього документів про право власності позивача, що не дозволяє позивачу здійснити оформлення за ним права власності на земельну ділянку для обслуговування майна, укладення договору на електропостачання тощо.

Суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим, визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, тому позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 176 ЦПК України ціна позову у позовах про визнання права власності на майно або його витребування визначається вартістю майна.

Вартість спірного нерухомого майна складає 530 062 грн, що підтверджується звітом про оцінку майна, виконаним ТОВ «Бюро оцінки «Зеніт» на підставі договору № ED230404-11 від 04.04.2023.

Виходячи з цієї ціни позову та вимог пп. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», позивачем був сплачений судовий збір в розмірі 5 300 грн 62 коп., про що до позову додана квитанція від 10.04.2023.

Відповідно до частин 1 і 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог, тому суд вважає за можливе клопотання позивача задовольнити та залишити судові витрати на ньому.

На підставі викладеного, ст. ст. 16, 344 ЦК України, керуючись статтями 4, 12, 13, 76-81, 141, 176, 263-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , до Товариства з обмеженою відповідальністю «Птахівник», код ЄДРПОУ 03048160, місце знаходження: 52700, Дніпропетровська область, Синельниківський район, смт Петропавлівка, вул. Благодатна, буд. 95, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 про визнання права власності задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на комплекс будівель та споруд, розташований по АДРЕСА_1 , який відповідно до технічного паспорту на виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами від 02.03.2023 складається з:

нежитлової господарської будівлі складу 1966 року побудови, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею приміщень 890,7 кв. м;

нежитлової господарської будівлі складу № 2 1982 року побудови, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею приміщень 184,2 кв. м;

нежитлової господарської будівлі складу № 3 1982 року побудови, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею приміщень 38,7 кв. м;

нежитлової господарської будівлі котельні № 4 1966 року побудови, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею приміщень 88,0 кв. м;

нежитлової господарської будівлі гаража № НОМЕР_1 1966 року побудови, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею приміщень 139,9 кв. м;

нежитлової господарської будівлі гаража № НОМЕР_2 1982 року побудови, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею приміщень 45,8 кв. м;

нежитлової господарської будівлі трансформаторної підстанції №8 1970 року побудови, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею приміщення 9,2 кв. м;

нежитлової будівлі вбиральні №9 1982 року побудови, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею основи (забудови) 2,35 кв. м.

Судові витрати позивача ОСОБА_1 залишити на ньому.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після відмови у відкритті апеляційного провадження, повернення апеляційної скарги, залишення її без розгляду, ухвалення іншого рішення по суті апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя П. О. Бурда