Постанова

від 08.10.2024 по справі 188/258/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7870/24 Справа № 188/258/23 Суддя у 1-й інстанції - Бурда П.О. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Барильської А.П.,

суддів: Макарова М.О., Пищиди М.М.

за участю секретаря судового засідання: Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу Першотравенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Петропавлівської селищної ради на рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2024 року за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Птахівник», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_2 про визнання права власності,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Птахівник» (далі - ТОВ «Птахівник»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_2 , про визнання права власності.

В обґрунтування позову вказував, що 27 листопада 1997 року було створено Петропалівське міжгосподарське інкубаторно-птахівниче підприємство. Спірне нерухоме майно було збудоване у 1966-1982 роках колективними господарствами, правонаступниками яких були колективні сільськогосподарські підприємства: імені Кірова, «40 Років Жовтня», «Зоря», «Самарське», «Троїцьке», «Більшовик». Вказані колективні сільськогосподарські підприємства були членами Петропавлівського міжгосподарського інкубаторно-птахівничого підприємства. Вони з 01 квітня 2000 року припинили членство у Петропавлівському міжгосподарському інкубаторно-птахівничому підприємстві, що підтверджується листами, підписаними головами правління КСП, та передали свої частки в майні інкубаторно-птахівничому підприємству. 29 грудня 2000 року Петропавлівською райдержадміністрацією проведено державну реєстрацію (перереєстрацію) юридичної особи - ТОВ «Птахівник», яке створене шляхом реорганізації (перетворення) Петропавлівського міжгосподарського інкубаторно-птахівничого підприємства. З 01 квітня 2000 року вказані будівлі фактично передані трудовому колективу ТОВ «Птахівник» в користування, про що свідчать листи, підписані головами правління зазначених КСП. ТОВ «Птахівник» до цього часу право власності на вказане нерухоме майно не оформляло. Відповідно до державного акту на право постійного користування землею від 17 листопада 1992 року, що зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею під № 13, земельна ділянка під спірним комплексом будівель та споруд по вул.Благодатна (колишня назва Піонерська) перебуває у постійному користуванні Петропавлівського міжгосподарського інкубаторно-птахівничого підприємства.

З березня 2011 року позивач добросовісно, відкрито та безперервно володіє і користується вказаним нерухомим майном для власних потреб, прибирає прилеглу територію. З того часу ні відповідач, ні жодні інші особи не вчиняли жодних дій, які б перешкоджали позивачеві і надалі користуватися вказаним нерухомим майном, у тому числі, не порушували питання про витребування цього майна з чужого володіння. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29 липня 2020 року право власності на спірне нерухоме майно не зареєстроване, тому просив суд ухвалити рішення, яким визнати за ним право власності за набувальною давністю на комплекс будівель та споруд, розташований по АДРЕСА_1 , який відповідно до технічного паспорту на виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами від 02 березня 2023 року складається з: нежитлової господарської будівлі складу 1966 року побудови, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею приміщень 890,7 кв.м; нежитлової господарської будівлі складу № 2 1982 року побудови, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею приміщень 184,2 кв.м; нежитлової господарської будівлі складу № 3,1982 року побудови, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею приміщень 38,7 кв.м; нежитлової господарської будівлі котельні № 4,1966 року побудови, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею приміщень 88,0 кв.м; нежитлової господарської будівлі гаража № НОМЕР_1 , 1966 року побудови, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею приміщень 139,9 кв.м; нежитлової господарської будівлі гаража № НОМЕР_2 , 1982 року побудови, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею приміщень 45,8 кв.м; нежитлової господарської будівлі трансформаторної підстанції № 8, 1970 року побудови, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею приміщення 9,2 кв.м; нежитлової будівлі вбиральні № 9 1982 року побудови, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею основи (забудови) 2,35 кв.м.

Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2024 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на комплекс будівель та споруд, розташований по АДРЕСА_1 , який відповідно до технічного паспорту на виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами від 02 березня 2023 року складається з: нежитлової господарської будівлі складу 1966 року побудови, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею приміщень 890,7 кв.м; нежитлової господарської будівлі складу № 2 1982 року побудови, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею приміщень 184,2 кв.м; нежитлової господарської будівлі складу № 3, 1982 року побудови, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею приміщень 38,7 кв.м; нежитлової господарської будівлі котельні № 4, 1966 року побудови, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею приміщень 88,0 кв.м; нежитлової господарської будівлі гаража № НОМЕР_1 , 1966 року побудови, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею приміщень 139,9 кв. м; нежитлової господарської будівлі гаража № НОМЕР_2 , 1982 року побудови, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею приміщень 45,8 кв.м; нежитлової господарської будівлі трансформаторної підстанції №8, 1970 року побудови, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею приміщення 9,2 кв.м; нежитлової будівлі вбиральні №9 1982 року побудови, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею основи (забудови) 2,35 кв. Судові витрати віднесено на рахунок позивача.

В апеляційній скарзі Першотравенська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Петропавлівської селищної ради, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення порушує права Петропавлівської селищної ради. Ні позивач, ні відповідач, не є власниками земельної ділянки, на якій розташоване спірне нерухоме майно, яке фактично є самочинним будівництвом. Підстави для визнання права власності за набувальною давністю відсутні.

12 серпня 2024 року позивач ОСОБА_1 надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Вказує, що апелянтом не надано доказів формування та присвоєння кадастрового номеру земельні ділянці під спірними спорудами.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.ст.263,264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.

Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає, з огляду на таке.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 27 листопада 1997 року було створено Петропавлівське міжгосподарське інкубаторно-птахівниче підприємство, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності юридичної особи (а.с.31).

Спірне нерухоме майно було збудоване у 1966-1982 роках колективними господарствами, правонаступниками яких були колективні сільськогосподарські підприємства: імені Кірова, «40 Років Жовтня», «Зоря», «Самарське», «Троїцьке», «Більшовик», які були членами Петропавлівського міжгосподарського інкубаторно-птахівничого підприємства. З 01 квітня 2000 року вони припинили членство у Петропавлівському міжгосподарському інкубаторно-птахівничому підприємстві, що підтверджується листами, підписаними головами правління КСП, та передали свої частки в майні інкубаторно-птахівничому підприємству (а.с.34-39).

29 грудня 2000 року Петропавлівською райдержадміністрацією проведено державну реєстрацію (перереєстрацію) юридичної особи - ТОВ «Птахівник», яке створене шляхом реорганізації (перетворення) Петропавлівського міжгосподарського інкубаторно-птахівничого підприємства в ТОВ «Птахівник», який є його правонаступником (а.с.40).

За ТОВ «Птахівник» не зареєстровано у встановленому законом порядку право власності на вказане нерухоме майно, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 29 липня 2020 року (а.с.6).

Технічний паспорт на виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями за адресою АДРЕСА_1 від 02 березня 2023 року, виконаний ФОП ОСОБА_3 на замовлення ОСОБА_1 (а.с.20-27)

Відповідно до державного акту на право постійного користування землею від 17 листопада 1992 року, що зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею під № 13, земельна ділянка під спірним комплексом будівель та споруд по АДРЕСА_1 ) перебуває у постійному користуванні Петропавлівського міжгосподарського інкубаторно-птахівничого підприємства (а.с.43).

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив із того, що позивач добросовісно заволодів та протягом тривалого часу користується спірним нерухомим майном. Оскільки позивач не може розпоряджатися майном у зв`язку з відсутністю на нього документів про право, що не дозволяє позивачу здійснити оформлення за ним права власності на земельну ділянку для обслуговування майна, укладення договору на електропостачання, тощо суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення.

Проте, колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції через невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, враховуючи наступне.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст.131-1Конституції України на прокуратуру покладено функції представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 05 червня 2019 року у справі № 3-234/2018(3058/18) підкреслив те, що орган законодавчої влади відповідно до ч. 2 ст. 131, п. 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України визначив лише організацію та порядок діяльності прокуратури, а тому повноваження прокуратури, у тому числі щодо представництва інтересів держави в суді, встановлені Основним Законом, не можуть бути передані законом будь-яким іншим державним органам.

Так, згідно зі ст.5Закону України«Про прокуратуру»функції прокуратури України здійснюються виключно прокурорами, делегування функцій прокуратури, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.

Конституційний СудУкраїни такожзазначив,що стосовноповноваження прокуратурищодо представництваінтересів державив судів ОсновномуЗаконі міститьсязастереження:«у виключнихвипадках ів порядку,що визначенізаконом».Про таківипадки йдеться,зокрема,у ч.3ст.23Закону України«Про прокуратуру»,згідно зякою прокурорздійснює представництвов судізаконних інтересівдержави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац перший).

Отже, Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що органи прокуратури є конституційно визначеним державним органом, який має конституційні повноваження щодо представництва інтересів держави в суді.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 наголосив, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

При цьому, пунктом 3 ч.6ст.23Закону України«Про прокуратуру»визначено,що підчас здійсненняпредставництва інтересівдержави усуді прокурормає право в порядку, передбаченому процесуальним законом ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи.

Таким чином, наведені вище норми законів та рішення Конституційного Суду України, надають прокуророві право з метою захисту порушених інтересів держави, що залишилися незахищеними унаслідок бездіяльності компетентних органів, ініціювати перегляд судових рішень у справах за позовами інших осіб, розглянутих без участі прокурора.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц виклала правовий висновок, згідно якого прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, а також у разі його відсутності. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Отже, нормами діючого законодавства передбачена можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках, а саме, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; а також у разі відсутності такого органу.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/ 2385/18 виклала правовий висновок про те, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

В свою чергу, бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Відповідно до положень ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, житловий і нежитловий фонд, тощо.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

При цьому, ч. 8 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Згідно зі ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у даному випадку наявні порушення інтересів держави, які полягають в тому, що визнання за відсутності законних підстав у судовому порядку права власності на нерухоме майно порушує встановлений державою порядок набуття права власності на нього, а також майнові і земельні інтереси держави в особі Петропавлівської селищної ради.

Із матеріалів справи вбачається, що Петропавлівська селищна рада, яка не була залучена до участі у справі, після повідомлення Першотравенською окружною прокуратурою про вказане рішення, не вжила заходи щодо захисту державних інтересів, у тому числі, направлених на оскарження незаконного судового рішення, тобто допущено бездіяльність, тобто є підстави для представництва прокуратурою інтересів держави у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зістаттею 317ЦК Українивласникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац другий частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156 св 18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17 (провадження № 12-291 гс 18) не знайшла підстав для відступу від наведених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 15 листопада 2022 року у справі № 293/1061/21 (провадження № 61-4347 св 22).

У постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 214/3083/18 зазначено, що за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У справі що переглядається, позивач вказує, що 27 листопада 1997 року було створено Петропалівське міжгосподарське інкубаторно-птахівниче підприємство. Спірне нерухоме майно було збудоване у 1966-1982 роках колективними господарствами, правонаступниками яких були колективні сільськогосподарські підприємства: імені Кірова, «40 Років Жовтня», «Зоря», «Самарське», «Троїцьке», «Більшовик». Вказані колективні сільськогосподарські підприємства були членами Петропавлівського міжгосподарського інкубаторно-птахівничого підприємства. Вони з 01 квітня 2000 року припинили членство у Петропавлівському міжгосподарському інкубаторно-птахівничому підприємстві, та передали свої частки в майні інкубаторно-птахівничому підприємству. 29 грудня 2000 року Петропавлівською райдержадміністрацією проведено державну реєстрацію (перереєстрацію) юридичної особи - ТОВ «Птахівник», яке створене шляхом реорганізації (перетворення) Петропавлівського міжгосподарського інкубаторно-птахівничого підприємства. З 01 квітня 2000 року вказані будівлі фактично передані трудовому колективу ТОВ «Птахівник» в користування. ТОВ «Птахівник» до цього часу право власності на вказане нерухоме майно не оформляло. Відповідно до державного акту на право постійного користування землею від 17 листопада 1992 року, що зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею під № 13, земельна ділянка під спірним комплексом будівель та споруд по АДРЕСА_1 ) перебуває у постійному користуванні Петропавлівського міжгосподарського інкубаторно-птахівничого підприємства.

Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначив, що з березня 2011 року він добросовісно, відкрито та безперервно володіє і користується вказаним нерухомим майном для власних потреб, прибирає прилеглу територію. З того часу ні відповідач, ні жодні інші особи вчиняли жодних дій, які б перешкоджали позивачеві і надалі користуватися вказаним нерухомим майном, у тому числі, не порушували питання про витребування цього майна з чужого володіння.

У справі, яка переглядається апеляційним судом, сукупність наведених обставин, що дають підстави набуття позивачем права власності на спірне майно за набувальною давністю відсутні, на що не звернув належної уваги суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог.

Так позивач вказуючи, що з березня 2011 року він добросовісно, відкрито та безперервно володіє і користується вказаним нерухомим майном для власних потреб, прибирає прилеглу територію, жодних доказів цьому не надає.

Крім того, зазначаючи, що відповідно до державного акту на право постійного користування землею від 17 листопада 1992 року, що зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею під № 13, земельна ділянка під спірним комплексом будівель та споруд по АДРЕСА_1 ) перебуває у постійному користуванні Петропавлівського міжгосподарського інкубаторно-птахівничого підприємства зазначає про те, що спірне нерухоме майно було збудоване у 1966-1982 роках. Докази того, що саме відповідач є власником майна відсутні. Як і докази будівництва майна у 1966-1982 роках. Технічний паспорт на спірні будівлі виготовлений на замовлення позивача 02 березня 2023 року.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Згідно ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Виходячи з положень ст.141 ЦПК України колегія суддів вважає необхідним стягнути з з ОСОБА_1 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судовий збір в розмірі 6360,75 грн.

Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Першотравенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Петропавлівської селищної ради задовольнити.

Рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2024 року скасувати та прийняти нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Птахівник», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_2 про визнання права власності відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (ЄДРПОУ 02909938) судовий збір в розмірі 6 360,75 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 09 жовтня 2024 року.

Головуючий: А.П. Барильська

Судді: М.О. Макаров

М.М. Пищида