Рішення

від 27.12.2023 по справі 308/15145/18

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/15145/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 грудня 2023 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді Деметрадзе Т.Р.,

секретаря судового засідання Мішко М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, цивільну справу за позовною заявою Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону, яка діє в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати функції держави: Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачеве до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області перебуває цивільна справа за позовом Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону, яка діє в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати функції держави: Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачеве до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на обліку квартирно-експлуатаційному відділі м. Мукачеве знаходиться земельна ділянка загальною площею 18,47 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , право постійного користування якою посвідчується державним актом від 4 травня 1981 року.

Прокурор зазначає, що розпорядженням голови Закарпатської обласної державної адміністрації від 15 липня 2014 року №218 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості)» надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою на земельну ділянку площею 18,47 га військового містечка № НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 .

Проте, під час виготовлення технічної документації із землеустрою на військове містечко № НОМЕР_1 встановлено, що на частину земельної ділянки виготовлено документи, що посвідчують право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,0988 га з кадастровим номером 2110100000:35:001:0118.

Так, рішенням Ужгородської міської ради від 27 жовтня 2010 року №1638 затверджено проект відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та надано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0988 га в районі вул. Канальна, поз. 15.

Незважаючи на те, що Міністром оборони України рішення про надання згоди про надання у приватну власність частини земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_1 площею 0,0988 га в районі АДРЕСА_3 , не приймалось, органу місцевого самоврядування квартирно-експлуатаційним відділом м. Мукачеве земельна ділянка не передавалася, Ужгородська міська рада своїм рішенням від 27 жовтня 2010 року №1638 фактично вилучила вказану земельну ділянку із володіння (користування) Міністерства оборони України.

У позовній заяві також вказано, що військовий прокурор Ужгородського гарнізону листом від 21 листопада 2018 року №1/2520 вих-18 звернувся до Міністерства оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачеве як органів, уповноважених здійснювати функції у спірних відносинах, з проханням повідомити, чи вживалися ними заходи щодо скасування рішень Ужгородської міської ради та витребування з незаконного володіння громадян земельних ділянок, які входять до складу військового містечка № НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 , на користь Міністерства оборони України та квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачеве.

На вказане звернення КЕВ м. Мукачеве повідомив, що з відповідними позовами до суду не звертався та просить вступити на захист порушених інтересів держави.

На підставі наведеного, просить суд визнати недійсним та скасувати рішення Ужгородської міської ради від 27 жовтня 2010 року №1638 про затвердження проекту відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та надання у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0988 га в районі АДРЕСА_3 , а також державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №083706, виданого на підставі вказаного рішення; витребувати земельну ділянку площею 0,0988 га з кадастровим номером 2110100000:35:001:0118, що входить до складу земельної ділянки площею 18,47 га військового містечка № НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 , на користь держави в особі Міністерства оборони України з незаконного володіння ОСОБА_1 .

Не погоджуючись із позовними вимогами, представником Ужгородської міської ради Данканич А. подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову. Вказує, що у прокурора не було підстав для звернення до суду, так як КЕВ м. Мукачеве не є державним органом, а тому представництво їх інтересів в суді прокурором не передбачено.

Також зазначає про відсутність підстав для висновку про перехід права користування землею від Міністерства оборони УРСР до Міністерства оборони України в особі КЕВ, право користування земельною ділянкою за КЕВ м. Мукачеве не зареєстроване, а право приватної власності є непорушним. Додатково вказує на пропуск строків позовної давності на звернення до суду з таким позовом та позивач не клопоче про їх поновлення.

Крім того, вказує на преюдиційність фактів, встановлених рішенням Господарського суду Закарпатської області по справі №907/1115/15, оскільки в ньому досліджено обставини, котрі мають значення для вирішення даної справи.

26.03.2019 через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив від представника Міністерства оборони України Гудима В.О., у якій він позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Відповідь на відзив обґрунтована тим, що Міністерство оборони України є уповноваженим органом державної влади, який реалізує право власності, зокрема, щодо земельної ділянки, за витребуванням якої звернувся прокурор.

Вказує на те, що земельна ділянка площею 0,0988 га з кадастровим номером 2110100000:35:001:0118 на час виникнення спірних правовідносин входила до земель оборони. При цьому, рішень про передачу зазначеної земельної ділянки органами державної влади не приймалося.

З приводу належності обраного способу захисту в частині оскарження рішення Ужгородської міської ради від 27.10.2010 №1638 зауважує про те, що ненормативний акт, який вичерпав свою дію, може оскаржуватися з точки зору його законності, якщо виникло право цивільне, а спір має приватноправовий характер.

Крім того, представник Міністерства оборони України заперечує про звернення прокурора з пропуском строку позовної давності зважаючи на те, що відповідачі жодним чином не можуть визначити точної календарної дати, починаючи з якої позивачі дізналися чи повинні були дізнатися про порушення їх прав.

02.05.2019 через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив від начальника КЕВ м. Мукачеве Федчик М., згідно якої він також вказав на підставність позовних вимог та підтримав такі у повному обсязі. Зауважив, що доводи, викладені у відзиві на позов є необґрунтованими та просив не брати їх до уваги.

В матеріалах справи також міститься відповідь на відзив заступника військового прокурора Ужгородського гарнізону Крижановського О., у якій він позовні вимоги підтримав. Зазначив, що спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони. Міністерство оборони України є органом державної влади, через які держава реалізує право власності на землі, що відносяться до земель оборони, а також здійснює управління земельними ділянками як об`єктами нерухомого військового майна.

Вказав, що земельна ділянка вибула з володіння Міністерства оборони України поза його волею, була передана у власність третій особі оскаржуваним рішенням, без згоди позивача, що є підставою для витребування такої від добросовісного набувача. Наголошує на тому, що строк позовної давності не пропущено. Зазначає про обґрунтованість підстав для звернення прокурора в інтересах держави.

Також в матеріалах справи міститься відзив представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Орбан Н.Л., згідно якого вона вказує на безпідставність позовних вимог, просить суд визнати позивачів неналежними, застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позову.

Прокурор не скористався правом на участь у судовому засіданні та подав заяву, згідно якої просив проводити розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить суд позов задовольнити повністю.

Представники Міністерства оборони України та КЕВ м. Мукачеве у судове засідання не з`явилися, згідно наявних у матеріалах справи заяв просять проводити розгляд справи без їх участі, підтримують доводи прокурора.

Представник Ужгородської міської ради також не скористався правом на участь у судовому засіданні, про причини неявки не повідомив, про час місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Згідно поданого відзиву просив відмовити у задоволенні позову.

Відповідач ОСОБА_1 також у судове засідання не з`явилася, додаткових заяв чи клопотань не подавала, згідно наявного відзиву просить відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.

Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Так, судом встановлено, що за рішенням виконкому Ужгородської міської Ради депутатів трудящих від 09.01.1953 №001 за Мукачівським квартирно-експлуатаційним відділом в безстрокове та безкоштовне користування закріплено земельну ділянку загальною площею 50,61 га в межах плану, що додається. Вказане право постійного користування посвідчується державним актом №1 від 04.05.1981.

Розпорядженням голови Закарпатської обласної державної адміністрації від 15 липня 2014 року №218 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості)» надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою на земельну ділянку площею 18,47 га військового містечка № НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 .

Витягом з рішення V сесії V скликання Ужгородської міської ради від 27.10.2010 №1638 затверджено проект відведення земельних ділянок та надано в приватну власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд в районі вул. Канальної ОСОБА_1 , мешканці АДРЕСА_4 земельну ділянку, площею 0,0988 га поз. 15.

З оглянутого листа військової прокуратури Ужгородського гарнізону від 21.11.2018 №1/2520 вих-18 вбачається, що при виготовленні технічної документації із землеустрою на військове містечко № НОМЕР_1 було виявлено, що на частину земельних ділянок виготовлено документи, що посвідчують право власності громадян на 25 земельних ділянок на підставі рішень Ужгородської міської ради 2010 року. Окрім цього прокурор просив надати інформацію про вжиті заходи щодо скасування рішень Ужгородської міської ради та витребування земельних ділянок за адресою АДРЕСА_2 .

Згідно листа КЕВ м. Мукачеве від 22.11.2018 №2402, при погодженні меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) встановлено, що частину земельної ділянки площею 3,5 га Ужгородська міська рада четвертої сесії п`ятого скликання своїм рішенням від 18.07.2008 №790 надала дозвіл на підготовку проекту відведення земельної ділянки площею 3, 5 га зі складу земель для індивідуальної житлової забудови. Згодом прийнято рішення про надання земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських споруд 25 громадянам, які згодом виготовили документи, що посвідчують право власності на земельні ділянки. Окрім цього КЕВ м. Мукачеве просив прокурора виступити на захист інтересів КЕВ м. Мукачеве щодо позитивного вирішення питання.

В доданій до матеріалів позовної заяви інформаційній довідці від 26.07.2018 №1483 КЕВ м. Мукачеве зазначено, що на обліку в КЕВ рахується військове містечко № НОМЕР_1 , яке розташоване за адресою АДРЕСА_2 . Загальна площа військового містечка становить 18,47 га з первісною вартістю 8094142 грн. Таким чином, вартість 0,0912 га даної земельної ділянки 39966,74 гривень.

З дослідженого Висновку експерта №1032/1033 від 28.05.2020 за результатами проведення комплексної земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи встановлено, що земельна ділянка, відведена рішенням Ужгородського міськвиконкому від 09.01.1953 року №001 (державний акт №1 від 04.05.1981) під розміщенням військової частини за адресою АДРЕСА_2 , відносилась до земель оборони. Земельна ділянка за кадастровим номером №2110100000:35:001:0118 повністю накладається на землі, надані у безстрокове користування Мукачівської КЕЧ, для державних потреб, площа накладання становить - 0,0968 га.

Суд вказує на те, що учасники справи правильність експертного висновку не оспорюють та у суду відсутні підстави вважити вказаний висновок недостовірним.

За приписами частини другої статті 3 Земельного кодексу УРСР №2874а-07 в редакції від 12.03.1981, яка діяла на момент видачі державного акта №1 від 04.05.1981 передбачено, що земля є виключною власністю держави і надається тільки в користування. Дії, які в прямій або прихованій формі порушують право державної власності на землю, забороняються.

Так, Земельний кодекс УРСР №2874а-07 в редакціях від 12.03.1981 та від 25.10.1998 не передбачав таку категорію земель, як «землі оборони». Тобто, передані на користь Мукачівської квартирно-експлуатаційної частини землі перебували у державній власності.

Суд вказує на те, що редакція Земельного кодексу України №561-ХІІ почала діяти починаючи з 15.03.1991. При цьому, відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Земельного кодексу України відповідно до цільового призначення всі землі Української РСР поділяються, зокрема, на землі промисловості, транспорту, зв`язку, оборони та іншого призначення.

Аналіз правового регулювання дозволяє суду стверджувати про те, що запровадження «земель оборони» як категорії земель запроваджено з прийняттям Земельного кодексу України №561-ХІІ.

За приписами частини першої статті 70 Земельного кодексу України землями для потреб оборони визнаються землі, надані для розміщення та постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил і внутрішніх військ.

Порядок надання земель для потреб оборони визначається законодавством Української РСР (частина друга статті 70 Земельного кодексу України).

На виконання вказаної норми Земельного кодексу України наказом Міністраоборони України22.12.1997№483 затверджено Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями.

Згідно з пунктом 45 Положення №483 передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного, управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.

За змістом 5 постанови Верховної Ради УРСР №562-ХІІ (станом на момент виділення спірної земельної ділянки) встановлено, що громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію ЗК України №561-ХІІ, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав землеволодіння або землекористування.

Тож передача місцевим органам влади території, в яку входить в тому числі спірна земельна ділянка, здійснювалася за нормативно детермінованою процедурою, яка встановлювала необхідність отримання згоди Міністра оборони України.

При цьому, суд звертає увагу на те, що процесуальна форма передачі відповідних земельних ділянок із прийняттям Земельного кодексуУкраїни №2768-ІІІ не змінилася, оскільки відповідно до частини 4 статті 77 Земельного кодексу України в редакції від 25.10.2001, яка за своєю природою є бланкетною, порядок використання земель оборони встановлюється законом. У свою чергу, наведена правова норма відсилає до приписів Положення №483.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов до висновку, що спірна земельна ділянка, яка належить до земель оборони, вибула з державної власності поза волею титульного володільця усупереч нормативно регламентованій процедурі.

Суд вказує на те, що стосовно земель оборони закон установлює пріоритет державної власності, оскільки імперативно визначає, що відповідні землі перебувають у державній власності та можуть бути передані за умови погодження правомочним суб`єктом.

За таких обставин, повернення спірної земельної ділянки позивачу відповідає критерію законності: воно здійснюється у зв`язку з порушенням органом місцевого самоврядування вимог Земельного України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними.

Крім того ОСОБА_1 не позбавлена можливості заявити до власника земельної ділянки позов про відшкодування необхідних витрат на утримання та збереження останньої.

З огляду на те, що зайняття спірної земельної ділянки відбулось з порушенням положень Земельного кодексу України, на переконання суду, треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі, позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. За таких обставин, суд відхиляє доводи представника відповідача адвоката Орбан Н.Л., що до суду прокурор звернувся зі спливом строків позовної давності.

Щодо повноважень прокурора на звернення до суду з даним позовом, суд зазначає наступне. Так, заступник військового прокурора Ужгородського гарнізону звернувся до суду з позовом самостійно в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати функції держави: Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачеве, виступаючи позивачем у даній справі.

Згідно з вимогами п. 3 ч. 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до вимог ч.ч. 3, 4 статті 56 ЦПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 ЦПК України.

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005 року, заява 61517/00, пункт 27).

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 ч. 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 23 цього Закону, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Аналіз ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.

З матеріалів позову встановлено, що військовий прокурор Ужгородського гарнізону листом від 21.11.2018 №1/2520 вих-18 звертався до Міністерства оборони України стосовно надання інформації про вжиті заходи щодо скасування рішень Ужгородської міської ради та витребування земельних ділянок за адресою АДРЕСА_2 , на що було отримано відповідь про необхідність організації ефективної взаємодії з органами прокуратури щодо захисту інтересів Міністерства оборони України та КЕВ у судовому порядку.

Таким чином, з огляду на те, що Міноборони України та Квартирно-експлуатаційний відділ м. Мукачеве не виявили наміру самостійно звернутися з позовом до суду, на переконання суду, прокурор обґрунтовано розцінив відповідну форму реагування суб`єктів владних повноважень як бездіяльність та самостійно звернувся до суду в інтересах держави з відповідним позовом.

Суд також відхиляє посилання представника Ужгородської міської ради на рішення господарського суду Закарпатської області від 05.02.2016 у справі №907/1115/15, яке за його твердженням має преюдиційний характер з огляду на те, що встановлює протиправність рішення Ужгородської міської ради від 15.10.2010 №1609 «Про надання земельних ділянок».

Так, під преюдиціальністю слід розуміти обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (постанови Верховного Суду від 26.11.2019 по справі №902/201/19 та від 15.10.2019 по справі №908/1090/18).

Між тим, преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом (постанови Верховного Суду від 10.10.2019 по справі №910/2164/18 та від 08.07.2019 по справі №908/156/18).

Відтак представник Ужгородської міської ради помилково посилається на преюдицію, оскільки фактично наведені ним аргументи стосуються не питання факту, а питання права, тобто останній безпідставно підміняє поняття преюдиції правовими висновками суду, ухваленого в іншій справі.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, виходячи із принципів розумності та справедливості, зважаючи на те, що аналіз досліджених у справі доказів свідчить, що прокурором було надано належні докази на підтвердження своїх тверджень про необхідність витребування спірної земельної ділянки, та такі доводи не були спростовані належними та допустимими доказами відповідачів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення в цій частині.

Суд наголошує на тому, що у справах щодо витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

При цьому, суд враховує правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 по справі № 359/3373/16-ц.

Визнання недійсним державного акта також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння, а тому в задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити.

Отже, позовні вимоги у частині визнання недійсним та скасування рішення Ужгородської міської ради №1638 від 27.10.2010, а також скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, слід залишити без задоволення.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 12, 13, 18, 81, 259, 263-265,354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву задовольнити частково.

Витребувати земельну ділянку площею 0,0988 га з кадастровим номером 2110100000:35:001:0118, що входить до складу земельної ділянки площею 18,47 га військового містечка № НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 , на користь держави в особі Міністерства оборони України з незаконного володіння ОСОБА_1 .

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Ужгородської міської ради /код ЄДРПОУ 33868924/ та ОСОБА_1 /рнокпп НОМЕР_2 / на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачеве /код ЄДРПОУ 08439994/ судовий збір у розмірі по 1 762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) гривні з кожного.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.

Суддя Т.Р. Деметрадзе