Постанова

від 16.01.2024 по справі 916/2571/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/2571/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богацької Н.С.

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

секретар судового засідання: Іскендерова К.О.

за участю представників учасників справи:

від прокуратури - Лянна О.А.,

від Одеської ОДА не з`явився,

від ТОВ «Дунай Акваресурс» - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунай Акваресурс»

на рішення Господарського суду Одеської області від 04.10.2023, ухвалене суддею Волковим Р.В., м. Одеса, повний текст складено 13.10.2023

у справі № 916/2571/23

за позовом: Заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунай Акваресурс»

про: усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном

ВСТАНОВИВ:

У червні 2023 року Заступник керівника Одеської обласної прокуратури (далі прокурор) в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації (далі Одеська ОДА) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунай Акваресурс» (далі ТОВ «Дунай Акваресурс»), в якому просив суд:

- усунути перешкоди власнику державі в особі Одеської ОДА у користуванні та розпорядженні майном шляхом припинення використання ТОВ «Дунай Акваресурс» озера Кагул площею 8500 га, розташованого на території Ізмаїльського району Одеської області (далі озеро Кагул), разом із земельною ділянкою під ним для цілей спеціального використання водних біоресурсів в Режимі рибогосподарської експлуатації;

- усунути перешкоди власнику державі в особі Одеської ОДА у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов`язання ТОВ «Дунай Акваресурс» повернути державі в особі Одеської ОДА озеро Кагул разом із земельною ділянкою під ним.

Позов мотивований порушенням відповідачем вимог земельного, водного та природоохоронного законодавства України під час використання ним земельної ділянки з розташованим на ній водним об`єктом (озера Кагул). Зокрема, прокурор зазначав, що ТОВ «Дунай Акваресурс» здійснює використання озера на підставі Режиму рибогосподарської експлуатації озера Кагул, розробленого Державним підприємством «Одеський центр Південного науково-дослідного інституту морського рибного господарства та океанографії», погодженого 21.05.2019 Управлінням Державного агентства рибного господарства в Одеській області та 06.06.2019 Держрибагентством України (далі Режим), проте відповідачем не отримано у встановленому законодавством порядку будь-яких документів, які надають йому право на використання земельної ділянки з розташованим на ній водним об`єктом, у зв`язку з чим таке використання має бути припиненим, а земельна ділянка - повернена до земель державної власності.

Обґрунтовуючи підстави для представництва інтересів держави в особі Одеської ОДА, прокурор зазначив, що остання є власником земельної ділянки з розташованим на ній водним об`єктом - озером Кагул, і будучі обізнаною про виявлені правопорушення та маючи відповідні повноваження, всупереч інтересам держави не зверталась за їх захистом до суду з відповідним позовом.

Відповідач заперечував проти задоволення позову, зокрема, зазначив, що на підставі Режиму він здійснює рибогосподарську діяльність, виконує роботи із вселення водних біоресурсів, і при отриманні такого Режиму він отримав у користування лише водні біоресурси, а не водний об`єкт чи землю під водою. Наявність Режиму, на думку відповідача, підтверджує правомірність його дій на озері.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 04.10.2023 у справі № 916/2571/23 позов прокурора задоволено повністю.

Місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач з 2019 року безпідставно здійснює використання озера Кагул за відсутності жодного правовстановлюючого документа на земельну ділянку та водний об`єкт.

Суд зазначив, що Режим та науково-біологічне обґрунтування рибогосподарської експлуатації не є та не можуть бути правовстановлюючими документами, якими надається право користування водними об`єктами чи землями водного фонду, та не визначають правових підстав користування водним об`єктом, а Управління Державного агентства рибного господарства у Одеській області та Держрибагентство України не є уповноваженими органами у розумінні статей 122, 124 Земельного кодексу України на розпорядження земельними ділянками з розташованими на них водними об`єктами.

Крім того, суд зауважив, що озеро Кагул за відсутності паспорта водного об`єкта за будь-яких умов не може знаходиться у користуванні фізичних або юридичних осіб, а враховуючи оголошення частини території цього озера ландшафтним заказником загальнодержавного значення «Озеро Кагул», створеного Указом Президента України від 10.09.2019 № 679 «Про території та об`єкти природно-заповідного фонду загальнодержавного значення», подальше його використання у відповідній частині в силу приписів Закону України «Про природно-заповідний фонд України» є недопустимим.

Не погодившись з рішенням суду, ТОВ «Дунай Акваресурс» подало на нього апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що суд не звернув увагу на той факт, що здійснюючи господарську діяльність на підставі Режиму, відповідач використовує лише водні біоресурси, а не воду або землю під водою. Жодних заперечень щодо використання водних біоресурсів не надходило, відповідач вчасно сплачує встановлені законом податки та збори та не допускає будь-яких порушень закону.

Посилаючись на постанови Верховного Суду від 22.11.2018 у справі Ґ№ 806/449/15 та від 16.05.2019 у справі № 806/3184/18, скаржник також зазначає, що діюче законодавство у галузі охорони, використання та відтворення водних біоресурсів не містить норми, яка б зобов`язувала користувача водних біоресурсів, який здійснює рибальство мати правовстановлюючі документи на рибогосподарський водний об`єкт для здійснення спеціального використання водних біоресурсів.

Разом з апеляційною скаргою відповідачем заявлено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 256 ГПК України.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду справи визначено судову колегію у складі головуючого судді Богацької Н.С., Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.11.2023 витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи № 916/2571/23, вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою відкладено до надходження матеріалів з Господарського суду Одеської області.

15.11.2023 матеріали даної справи надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 у справі № 916/2571/23 ТОВ «Дунай Акваресурс» поновлено пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 04.10.2023, за апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження, встановлено іншим учасникам справи строк до 04.12.2023 для подання відзиву, роз`яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань та зупинено дію оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Будь-яких заяви чи клопотань від учасників справи не надходило.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2023 справу № 916/2571/23 призначено до розгляду на 16.01.2024 о 14:30 год.

15.01.2024 від представника «Дунай Акваресурс» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, яке мотивоване неможливістю прибуття в судове засідання через гостру респіраторну вірусну інфекцію.

В судове засідання 16.01.2024 з`явився прокурор.

Представники позивача та відповідача в судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Розглянувши в судовому засіданні клопотання відповідача від 15.01.2024 про відкладення розгляду справи на іншу дату, колегія суддів зазначає наступне.

Насамперед колегія суддів зауважує, що до вказаного клопотання заявником не надано жодних доказів, які б підтверджували викладені у цьому клопотанні обставини.

Колегія суддів також зазначає, що учасники справи не обмежені у кількості представників, і відповідачем жодним чином не обґрунтовано неможливість забезпечення будь-якого іншого представника в судове засідання 16.01.2024

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 202 ГПК України).

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України).

Відповідач належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, останнім не доведено, а судом не встановлено наявності обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без участі його представника.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 11.12.2023 явка сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась, а правова позиція відповідача викладена в апеляційній скарзі.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату та можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності його представника.

В судовому засіданні 16.01.2024 прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги ТОВ «Дунай Акваресурс», просив залишити її без задоволення, оскаржуване рішення Господарського суду Одеської області від 04.10.2023 у даній справі без змін.

Дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Щодо наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Системне тлумачення положень ст. 53 ГПК України та ст.. 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 923/35/19, від 23.07.2020 у справі № 925/383/18).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, суд не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною 7 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Відтак, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (аналогічні висновки викладено у пунктах 38-40, 42, 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

Як вже зазначалось, обґрунтовуючи підстави для представництва інтересів держави в особі Одеської ОДА, прокурор зазначив, що остання є власником земельної ділянки з розташованим на ній водним об`єктом, і будучі обізнаною про виявлені правопорушення та маючи відповідні повноваження, всупереч інтересам держави не зверталась за їх захистом до суду з відповідним позовом.

З матеріалів справи вбачається, що з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді, 01.05.2023 прокурором скеровано до Одеської ОДА лист № 12-610вих-23, яким повідомлено про виявлені правопорушення, зокрема, неправомірне використання ТОВ «Дунай Акваресурс» озера Кагул, та запропоновано надати інформацію про вжиті заходи реагування (у тому числі шляхом звернення до суду з відповідним позовом) або намір вжити заходи реагування (а.с.149-151 т.1).

У відповідь на вищевказаний лист, Одеська ОДА листом від 12.05.2023 № 4029/7/01-46/4636/2-23 повідомила, що до суду із позовом до ТОВ «Дунай Акваресурс» про зобов`язання повернути земельну ділянку та водний об`єкт, припинення права користування водним об`єктом, не зверталась та просила вжити необхідні заходи для захисту інтересів держави (а.с.152 т.1).

23.05.2023 прокурор в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» направив Одеській ОДА відповідне повідомлення, а 08.06.2023 звернувся до Господарського суду Одеської області з даним позовом.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що прокурором підтверджені підстави для представництва інтересів держави в особі Одеської ОДА і дотримано передбачений ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» порядок реалізації такого захисту.

Щодо суті спору.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів цієї справи, на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, розробленої ТОВ «Одеська землевпорядна група» відповідно до розпорядження Одеської ОДА від 15.07.2021 № 737/од-2021, у Державному земельному кадастрі 09.12.2021 проведено державну реєстрацію земельної ділянки, розташованої під озером Кагул, а саме земельної ділянки площею 10044,0418 га з цільовим призначенням: 10.13 земельні ділянки запасу (земельні ділянки, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), категорія земель: землі водного фонду, кадастровий номер: 5124100000:01:003:0001 (а.с.101-102 т.1).

Рішенням державного реєстратора Долинської сільської ради Подільського району Одеської області Полякової Я.А. від 10.02.2022 № 63376526 проведено державну реєстрацію права власності за Одеською ОДА на земельну ділянку площею 10044,0418 га з кадастровим номером 5124100000:01:003:0001 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2578995451080, номер відомостей про речове право 46632351) (а.с.41 т.1).

Судом встановлено, що ТОВ «Дунай Акваресурс» здійснює використання озера Кагул на підставі Режиму рибогосподарської експлуатації озера Кагул, погодженого 21.05.2019 Управлінням Державного агентства рибного господарства в Одеській області та 06.06.2019 Держрибагентством України (а.с.44-54 т.1), згідно якого:

- він розроблений державним підприємством «Одеський центр Південного науково-дослідного інституту морського рибного господарства та океанографії» (п. 1.);

- місце розташування водного об`єкта: озеро Кагул розташоване на південному заході Одеської області на схід від м. Рені. Озеро Кагул є одним з найбільших придунайських озер. На схід від озера Кагул розташовується заплавне водоймище - озеро Картал. Розміри: а) довжина - 33 км; б) ширина - 2-11 км; в) площа водного дзеркала - 8500 га; г) об`єм - 0,085 км3; ґ) максимальна глибина -7 м; д) середня глибина - 1,8 м (пункти 2.1., .2.2.);

Одноосібне право на вилучення водних біоресурсів на озері Кагул має ТОВ «Дунай Акваресурс» - Користувач (п. 15.7.);

Термін дії Режиму: з 06.06.2019 по 31.12.2028 (п. 17.).

Також здійснення ТОВ «Дунай Акваресурс» на озері рибогосподарської діяльності підтверджується інформацією Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Одеській області (лист від 12.12.2022 № 1-3-9/1861-22), відповідно до якої ТОВ «Дунай Акваресурс» здійснює свою діяльність згідно Режиму рибогосподарської експлуатації озера Кагул, погодженого Держрибагентством 06.06.2019 (а.с.78-79 т.1).

З інформації, наданої Управлінням Державного агентства меліорації та рибного господарства у Одеській області у цьому ж листі вбачається, що ТОВ «Дунай Акваресурс» протягом 2019-2022 років не виконувало заходів із проведення рибоводно-меліоративних робіт (встановлення нерестових гнізд, за виключенням 2020 встановлено 250 шт., поліпшення нерестовищ, розчищення водопадаючих каналів і проток), а з 2021 року припинило роботи із вселення водних біоресурсів.

Крім того, відповідно до листа Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Одеській області від 10.05.2023 № 1-3- 9/1169-23 ТОВ «Дунай Акваресурс» згідно з наданим останнім звітом з початку року станом на 01.05.2023 здійснено вилов наступних водних біоресурсів: судак - 92 кг; лящ - 10618 кг; карась - 4682 кг; сазан (короп) - 109 кг; товстолоб - 14894 кг, білий амур - 44 кг, а всього: 30439 кг водних біоресурсів (а.с.82-84 т.1).

Згідно інформації, які міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень, працівники ТОВ «Дунай Акваресурс» упродовж 2022-2023 років притягалися до адміністративної відповідальності, що додатково свідчить про обставини використання ТОВ «Дунай Акваресурс» озера Кагул (постанови Ренійського районного суду від 02.11.2022 у справі № 510/1586/22, від 02.11.2022 у справі № 510/1588/22, від 21.11.2022 у справі № 510/1585/22, від 06.12.2022 у справі № 510/1601/22, від 04.04.2023 у справі №510/310/23) (а.с.85-99 т.1).

Отже ТОВ «Дунай Акваресурс» на озері Кагул з 2019 року здійснюється промисел водних біоресурсів.

При цьому, обґрунтовуючи правомірність своїх дій, відповідач посилається на вищезазначений Режим рибогосподарської експлуатації озера та зазначає, що використовує лише водні біоресурси, а не водний об`єкт чи землю під водою.

Предметом позову прокурора є вимоги усунути перешкоди Одеській ОДА у користуванні та розпорядженні майном шляхом припинення використання ТОВ «Дунай Акваресурс» озера Кагул, разом із земельною ділянкою під ним, а також зобов`язати ТОВ «Дунай Акваресурс» повернути їх.

Підставою позову зазначено відсутність у відповідача отриманих у встановленому законодавством порядку документів, які надають йому право на використання земельної ділянки з розташованим на ній водним об`єктом.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з його обґрунтованості та доведеності.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ст. 1 Земельного кодексу України (далі ЗК України) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно зі ст. 3 Водного кодексу України (далі ВК України) усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: 1) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали, крім каналів на зрошувальних і осушувальних системах; інші водні об`єкти; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води та територіальне море.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 6 ВК України води (водні об`єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Український народ здійснює право власності на води (водні об`єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради.

До земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів (ч. 1 ст. 58 ЗК України, ст. 4 ВК України).

Відповідно до частин 1, 3, 4, 19 ст. 51 ВК України у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми.

Водні об`єкти надаються у користування за договором оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом у порядку, визначеному земельним законодавством України. Право оренди земельної ділянки під водним об`єктом поширюється на такий водний об`єкт.

Водні об`єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства.

Надання частин рибогосподарських водних об`єктів, рибогосподарських технологічних водойм, акваторій (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України в користування для цілей аквакультури регулюються Законом України «Про аквакультуру».

За визначенням термінів, наведеним у ст. 1 Закону України «Про аквакультуру», аквакультура (рибництво) - сільськогосподарська діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування об`єктів аквакультури у повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції (продукції аквакультури) та її реалізації, виробництва кормів, відтворення біоресурсів, ведення селекційно-племінної роботи, інтродукції, переселення, акліматизації та реакліматизації гідробіонтів, поповнення запасів водних біоресурсів, збереження їх біорізноманіття, а також надання рекреаційних послуг.

У статті 12 Закону України «Про аквакультуру» визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських, Київської і Севастопольської міських, районних, обласних рад у сфері аквакультури належать: надання в користування на умовах оренди частини рибогосподарського водного об`єкта, рибогосподарської технологічної водойми для цілей аквакультури відповідно до повноважень щодо розпорядження землями, встановлених ЗК України; здійснення інших повноважень відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про аквакультуру» рибогосподарський водний об`єкт для цілей аквакультури надається в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі відповідно до ВК України.

Основні засади діяльності та державного регулювання в галузі рибного господарства, збереження та раціонального використання водних біоресурсів, порядок взаємовідносин між органами державної влади, місцевого самоврядування і суб`єктами господарювання, які здійснюють рибогосподарську діяльність у внутрішніх водних об`єктах України, внутрішніх морських водах і територіальному морі, континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні України та відкритому морі регулюються Законом України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів».

У статті 1 цього Закону визначено, зокрема, що водні біоресурси (водні біологічні ресурси) - сукупність водних організмів (гідробіонтів), життя яких неможливе без перебування (знаходження) у воді. До водних біоресурсів належать прісноводні, морські, анадромні та катадромні риби на всіх стадіях розвитку, круглороті, водні безхребетні, у тому числі молюски, ракоподібні, черви, голкошкірі, губки, кишковопорожнинні, наземні безхребетні у водній стадії розвитку, водорості та інші водні рослини.

Використання водних біоресурсів, які перебувають у стані природної волі, здійснюється в порядку загального і спеціального використання (ст. 25 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів»).

Спеціальне використання водних біоресурсів здійснюється шляхом їх вилучення з природного середовища (крім любительського і спортивного рибальства у водних об`єктах загального користування в межах та обсягах безоплатного вилову) і включає, зокрема промислове рибальство (ч. 1 ст. 27 зазначеного Закону).

Відповідно до ч. 3 ст. 31 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» з метою забезпечення охорони, раціонального використання окремих видів водних біоресурсів, а також для доповнення, уточнення або зміни зазначених правил можуть розроблятися режими для окремих рибогосподарських водних об`єктів (їх частин). Режими затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері рибного господарства та рибної промисловості.

За змістом ч. 1 ст. 34 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» суб`єкт рибного господарства (юридична чи фізична особа, яка провадить рибогосподарську діяльність відповідно до законодавства) мають право на користування рибогосподарськими водними об`єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів на недискримінаційних умовах у встановленому порядку.

Режим рибогосподарської експлуатації водного об`єкта - установлена на відповідний термін сукупність вимог, умов та заходів щодо обсягів робіт з відтворення водних біоресурсів за їх віковими та видовими характеристиками, строків лову, типів і кількості знарядь та засобів лову, обсягів вилучення, регламентації любительського і спортивного рибальства, ощадливого використання водних біоресурсів рибогосподарського водного об`єкта (його частини) (ст. 1 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів»).

Порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах регламентовано Інструкцією про порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах, затвердженого наказом Державного комітету рибного господарства України від 28.01.2008 № 4 (далі Інструкція), відповідно до п. 2.1. якої для здійснення штучного розведення, вирощування ВЖР та їх використання користувач подає до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань рибного господарства України: заяву, погоджену з територіальним органом рибоохорони, у зоні контролю якого перебуває рибогосподарський водний об`єкт (його ділянка); режим, погоджений з територіальним органом рибоохорони та територіальним органом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, у зоні діяльності яких є рибогосподарський водний об`єкт, який розробляється на підставі науково-біологічного обґрунтування; науково-біологічне обґрунтування щодо рибогосподарського водного об`єкта (його ділянки), на якому створюється СТРГ; карту-схему розташування СТРГ; документи (засвідчені у встановленому законодавством порядку копії): свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності (для фізичної особи); статут, свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності (для юридичної особи); при розробці Режиму на водні об`єкти об`ємом більше 1 млн. куб.м (водосховища) - ліцензію на право господарської діяльності, пов`язаної з промисловим виловом риби на промислових ділянках рибогосподарських водойм, крім внутрішніх водойм (ставків) господарств.

Режим погоджується територіальним органом рибоохорони, у зоні якого здійснюватимуть діяльність, та територіальним органом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України протягом місяця з дня його отримання (п. 2.3. Інструкції).

Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань рибного господарства України протягом місяця після отримання розглядаються надіслані користувачем документи і приймається відповідне рішення щодо затвердження Режиму (п. 2.4. Інструкції).

Таким чином, як вбачається з положень Інструкції для погодження Режиму від користувача не вимагається надання правовстановлюючих документів на земельну ділянку з розташованим на ній водним об`єктом.

Водночас, вказаний підзаконний нормативно-правовий акт не встановлює права користування водними об`єктами і землями водного фонду.

Згідно з положеннями ч. 1, 3 ст. 36 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» юридичні та фізичні особи мають право користуватися водними біоресурсами як об`єктами права власності Українського народу відповідно до Конституції України та цього Закону. Надання у користування рибогосподарських водних об`єктів (їх частин) місцевого значення для провадження рибогосподарської діяльності здійснюється відповідно до закону.

Основні засади пріоритетного розвитку рибного господарства відповідно до статті 53 зазначеного Закону передбачають, зокрема пріоритетне надання в оренду водних об`єктів (їх частин) з низькою рибопродуктивністю суб`єктам господарювання, які займаються вирощуванням водних біоресурсів.

Комплексний правовий аналіз наведених вище норм свідчить, що законодавець розрізнив користування рибогосподарськими водними об`єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів, як окремими об`єктами користування. Можливості використання водних біоресурсів без обов`язкового отримання в установленому ЗК України порядку в користування на умовах оренди рибогосподарських водних об`єктів (їх частин), у тому числі і земель водного фонду (зокрема і під цими об`єктами), де здійснюється використання цих водних біоресурсів, чинним законодавством не передбачена.

Таке використання водних біоресурсів є нерозривно пов`язаним з використанням зазначених рибогосподарських водних об`єктів (їх частин), у тому числі і земель водного фонду (зокрема і під цими об`єктами).

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 923/213/18, від 06.10.2021 у справі № 914/1326/16, від 05.01.2022 у справі № 908/2153/20, від 19.07.2022 у справі № 906/170/20.

Використання водного об`єкта для рибогосподарської експлуатації, промислового вилову та вирощування риби повинно здійснюватися тільки за наявності права на водний об`єкт (води) разом із розташованою під ним земельною ділянкою водного фонду.

При цьому, порядок надання земель водного фонду у користування та припинення користування ними встановлюється земельним законодавством (стаття 85 ВК України).

За змістом частин 4, 5 ст. 59 ЗК України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами.

Згідно з ч. 1 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Як вбачається з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у ТОВ «Дунай Акваресурс» з моменту погодження Режиму у 2019 році відсутні будь-які речові права на земельну ділянку з розташованим на ній водним об`єктом - озером Кагул.

Режим та науково-біологічне обґрунтування рибогосподарської експлуатації не є та не можуть бути правовстановлюючими документами, якими надається право користування водними об`єктами чи землями водного фонду, вони не визначають правових підстав користування водним об`єктом.

Управління Державного агентства рибного господарства у Одеській області та Держрибагентство України не є уповноваженими органами у розумінні ст. 122, 124 ЗК України на розпорядження земельними ділянками з розташованими на них водними об`єктами.

Положення Інструкції, в свою чергу, не регламентують порядок набуття права користування земельною ділянкою та водним об`єктом. Інструкція є підзаконним нормативно-правовим актом та не підміняє собою відповідні положення ЗК України, ВК України, Закону України «Про оренду землі».

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ТОВ «Дунай Акваресурс» з 2019 року безпідставно здійснює використання озера Кагул за відсутності жодного правовстановлюючого документа на земельну ділянку та водний об`єкт.

Крім того, відповідності до ч. 5 ст. 51 ВК України надання водних об`єктів у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта водного об`єкта. Порядок розроблення та форма паспорта затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Механізм розроблення паспорта водного об`єкта визначається Порядком розроблення паспорта водного об`єкта, затвердженого наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 18.03.2013 № 99 (далі Порядок).

Замовником робіт із розроблення паспорта водного об`єкта є орган, що здійснює розпорядження земельною ділянкою під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України (п. 3 Порядку).

Відповідно до п. 4 Порядку паспорт водного об`єкта розробляється за формою, наведеною у додатку до цього Порядку, і складається із: короткої пояснювальної записки; характеристик річки (водотоку); характеристик водного об`єкта; характеристик греблі; характеристик водоскидної споруди; характеристик відвідного каналу; характеристик прибережної захисної смуги; графічних матеріалів.

Паспорт водного об`єкта погоджується з Держводагентством у строк, що не перевищує 15 робочих днів з дня його надходження (п. 5 Порядку).

Паспорт водного об`єкта розробляється в чотирьох примірниках, які зберігаються по одному: в басейновому управлінні водних ресурсів, Держводагентстві, у розпорядника земельної ділянки під водою, а також надається користувачу (п. 6 Порядку).

Відповідно до листа Басейнового управління водних ресурсів від 08.12.2022 № 08-24/02-1412 в Управлінні відсутній водогосподарський паспорт водосховища Кагул (а.с.100 т.1).

Відтак, озеро Кагул за відсутності паспорта водного об`єкта за будь-яких умов не може знаходиться у користуванні фізичних або юридичних осіб.

Крім того, як вбачається з листа Департаменту екології та природних ресурсів Одеської обласної державної адміністрації від 30.11.2021 № 5294/05- 45/4701, адресованого ДП «Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» та наявного в матеріалах технічної документації із землеустрою, частина території озера Кагул входить до складу ландшафтного заказника загальнодержавного значення «Озеро Кагул», створеного Указом Президента України від 10.09.2019 № 679 «Про території та об`єкти природно- заповідного фонду загальнодержавного значення» (а.с.144-145 т.1).

З Указу Президента України від 10.09.2019 № 679 вбачається, що до ландшафтного заказника озера Кагул включено 2141,2 гектара земель державної власності, у тому числі земель запасу сільськогосподарського призначення та водного фонду, які розташовані за межами сіл Орлівка, Новосільське Ренійського району. Заказник створено на місці заплавної водойми з унікальною флорою та фауною, на схилах берегів якої збереглася степова рослинність.

Преамбулою до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» визначено, що природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об`єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» до природно-заповідного фонду України належать природні території та об`єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища.

Статтею 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» визначено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об`єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.

На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» збереження території та об`єктів природно-заповідного фонду забезпечується шляхом додержання вимог щодо охорони територій та об`єктів природно-заповідного фонду під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності, розробки проектної і проектно-планувальної документації, землевпорядкування, лісовпорядкування, проведення екологічних експертиз.

У відповідності до ст. 25 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів.

При цьому, відповідно до п. 1.2. Інструкції про порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах, затвердженого наказом Державного комітету рибного господарства України від 28.01.2008 № 4, дія цієї Інструкції не поширюється на рибогосподарські водні об`єкти, що перебувають у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Враховуючи вищевикладене, оголошення частини території озера Кагул ландшафтним заказником, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що подальше використання озера Кагул у відповідній частині в Режимі є взагалі недопустимим.

Доводи та аргументи скаржника за своїм змістом не впливають на результат вирішення спору і жодним чином не спростовують висновки суду першої інстанції, які викладені в оскаржуваному рішенні.

Так, колегія суддів не приймає та відхиляє доводи скаржника про те, що здійснюючи господарську діяльність на підставі Режиму, відповідач використовує лише водні біоресурси, а не воду або землю під водою, оскільки як вже зазначалось, використання водних біоресурсів є нерозривно пов`язаним з використанням рибогосподарських водних об`єктів (їх частин), у тому числі і земель водного фонду (зокрема і під цими об`єктами).

Щодо посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 22.11.2018 у справі № 806/449/15 та від 16.05.2019 у справі № 806/3184/18 колегія суддів зазначає, що на відміну він вказаних справ, у даній справі не оспорюється погодження Режиму та (або) видача дозволів на промислове вилучення і вселення водних біоресурсів.

Більш того, у постанові Верховного Суду від 16.05.2019 у справі № 806/3184/18, на яку посилається скаржник, чітко вказано, що режим рибогосподарської експлуатації водного об`єкта не є правовстановлюючим документом, яким надається право користування землями водного фонду, наведений режим не визначає (не перевіряє) правові підстави користування водним об`єктом особою, на замовлення якої розроблено цей режим.

У постанові Верховного Суду від 22.11.2018 у справі № 806/449/15, на яку також посилається скаржник, зауважено, що погодження Режиму само по собі не дає права на рибогосподарську експлуатацію водного об`єкту, оскільки є проміжним етапом у такому погодженні.

Щодо способу захисту.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17).

Статтею 15 ЦК України передбачено, шо кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема відновлення становища, яке існувало до порушення.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків та застосування інших, передбачених законом, способів.

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду та водними об`єктами всупереч вимогам ЗК України та ВК України є неможливим.

Зайняття земельної ділянки водного фонду та водного об`єкта з порушенням приписів ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом, а також припинення використання водосховища слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (п. 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, п. 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, п. 81, 90 постанови Великої Палати Верховного Суд від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, постанови Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 911/3574/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3579/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3311/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3897/17, від 05.02.2020 у справі № 911/3310/17, від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17).

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене (постанова Верховного Суду від 05.11.2020 у справі № 676/2334/18).

Верховний Суд у постанові від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17 дійшов висновку про те, що способом захисту у негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов`язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій).

Таким чином, фактичне використання (зайняття) відповідачем водного об`єкта всупереч вимог законодавства, розглядається як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави, оскільки озеро Кагул використовується в порушення приписів ст. 51 ВК України, ст. 59, 124 ЗК України.

Отже визначений прокурором у позовній заяві спосіб захисту прав Одеської ОДА, а саме усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом припинення використання відповідачем озера Кагул (та земельною ділянкою під ним) та повернення земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом власнику - є ефективним.

Згідно з ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення Господарського суду Одеської області від 04.10.2023 у справі № 916/2571/23 ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права України, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду та не можуть бути підставою для його скасування або зміни.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунай Акваресурс» залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 04.10.2023 у справі № 916/2571/23 - без змін.

Постанова, відповідно до вимог ст. 284 ГПК України, набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до ст. 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 22.01.2024.

Головуючий суддяН.С. Богацька

СуддіГ.І. Діброва

Н.М. Принцевська