ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
09.08.2023Справа № 910/5225/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Гаврищук K.M., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Окремої комендатури охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 )
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Текстиль-Контакт" (вул. Сортувальна, буд. 2, м. Київ, 02081)
про стягнення 1 809 025,84 грн.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1
від відповідача: Павлюк В.М.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Окрема комендатура охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Текстиль-Контакт" по стягнення 1 809 025,84 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору № 528-22 (ЦЗ) на закупівлю костюмів вітровологозахисних за рахунок коштів резервного фонду від 29.09.2022 року в частині своєчасної поставки товару у погоджений строк, у зв`язку з чим позивачем нараховані відповідачу пеня, штраф, проценти річних та втрати від інфляції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.04.2023 року за результатами розгляду позовної заяви, останню прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/5225/23, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі частини 3 статті 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 31.05.2023 року.
Поряд із тим, перед початком судового засідання через канцелярію суду 12.05.2023 року від уповноваженого представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву № 294 від 12.05.2023 року, з доказами направлення на адресу іншої сторони, відповідно до якого відповідач проти позову заперечує та зазначає, що підставою несвоєчасної поставки товару за Договору стало виникнення обставин непереборної сили, а саме - масові ракетні удари РФ по енергетичній системі України, які призвели до позапланових відключень електроенергії на виробництві відповідача, внаслідок чого відповідач був змушений зупинити виробництво товару. Відповідач також вказує, що він звертався до позивача з повідомленням про настання форс-мажорних обставин та про неможливість вчасно виконати поставку товару, а також з проханням продовжити строк поставки товару до 28.12.2022 року. Крім того, відповідач зазначає, що ним вживались заходи для недопущення порушення господарського зобов`язання шляхом запровадження нічних змін та підключення генераторів. Відзив судом долучено до матеріалів справи.
В свою чергу від уповноваженого представника позивача через канцелярію суду 25.05.2023 року надійшла відповідь на відзив №14/7368-23-Вих від 21.05.2023 року з доказами направлення іншій стороні, у якій позивач вказує на порушення відповідачем передбаченого умовами пункту 9.2 Договору строку повідомлення про настання обставин непереборної сили. Позивач також зазначає про наявність підстав для нарахування на суму попередньої оплати, щодо якої не був поставлений товару, пені, відсотків річних та інфляційних втрат на підставі частини 3 статті 693 Цивільного кодексу України та пункту 7.7 Договору. Відповідь на відзив судом долучена до матеріалів справи.
Також через канцелярію суду 29.05.2023 року від позивача надійшли письмові пояснення №14/7484-23-Вих від 23.05.2023 року щодо заявлених до стягнення сум, у яких позивачем наведений детальний розрахунок позовних вимог.
У підготовчому судовому засіданні 31.05.2023 року для надання можливості відповідачу подати заперечення на відповідь на відзив, а також надати позивачу нормативне обґрунтування щодо нарахування двох видів пені та штрафу оголошено протокольну перерву на 12.07.2023 року.
Судом доведено до відома сторін, що через канцелярію суду 09.06.2023 року та 12.06.2023 року від представника відповідача надійшли два ідентичні заперечення на відповідь на відзив №364 від 07.06.2023 року, відповідно до яких відповідач зазначає про наявність підстав для звільнення його від відповідальності за неналежне виконання зобов`язання в частині своєчасної поставки товару з огляду на настання форс-мажорних обставин, про які позивача було своєчасно повідомлено листом від 31.10.2022 року. Крім того, відповідач звертає увагу суду на неправомірність нарахування позивачем пені, відсотків річних та інфляційних втрат на підставі пункту 7.6, 7.7 Договору на суму попередньої оплати за відсутності підстав для її повернення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2023 року враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/5225/23 та призначення справи до судового розгляду по суті на 09.08.2023 року.
Судом встановлено, що через канцелярію суду 12.07.2023 року від уповноваженого представника відповідача надійшло клопотання б/н б/д про залучення до матеріалів справи документів, що підтверджують понесення ТОВ «Текстиль-Контакт» витрат на закупівлю тканини для виготовлення костюмів на виконання умов Договору. Вказане клопотання та додані до нього документи залучені судом до матеріалів справи.
Будь - яких інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін станом на 09.08.2023 року до суду не надходило.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У судове засідання з розгляду справи по суті 09.08.2023 року з`явилися уповноважені представники позивача та відповідача.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті 09.08.2023 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні з розгляду справи по суті 09.08.2023 року проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив.
Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 09.08.2023 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлені Законом України "Про публічні закупівлі", метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Статтею 1 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що публічна закупівля (далі - закупівля) - придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом; тендерна документація - документація щодо умов проведення тендеру, що розробляється та затверджується замовником і оприлюднюється для вільного доступу в електронній системі закупівель; тендерна пропозиція - пропозиція щодо предмета закупівлі або його частини (лота), яку учасник процедури закупівлі подає замовнику відповідно до вимог тендерної документації.
Згідно з ч.ч. 1, 4 статті 10 Закону України «Про публічні закупівлі» замовник самостійно та безоплатно через авторизовані електронні майданчики оприлюднює на веб-порталі Уповноваженого органу в порядку, встановленому Уповноваженим органом та цим Законом, інформацію про закупівлю, зокрема, оголошення про проведення відкритих торгів, тендерну документацію та проект договору про закупівлю не пізніше ніж за 15 днів до кінцевого строку подання тендерних пропозицій, якщо вартість закупівлі не перевищує межі, встановлені у частині третій цієї статті, та не пізніше 30 днів у разі перевищення таких меж.
Відповідно до пункту 15 статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» переможець процедури закупівлі - учасник, тендерна пропозиція якого відповідає всім критеріям та умовам, що визначені у тендерній документації, і визнана найбільш економічно вигідною, та якому замовник повідомив про намір укласти договір, або учасник, якому замовник повідомив про намір укласти договір за результатами застосування переговорної процедури закупівлі.
Відповідно до частини 1 статті 33 Закону України «По публічні закупівлі» рішення про намір укласти договір про закупівлю приймається замовником у день визначення учасника переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі.
За приписами частини 4 статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури.
Як встановлено судом за матеріалами справи, за результатами проведення процедури закупівлі товарів 29.09.2022 року між Військовою частиною НОМЕР_1 (замовник за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Текстиль-Контакт» (постачальник за договором, відповідач у справі) укладено Договір № 528-22(ЦЗ) про закупівлю костюмів вітровологозахисних за рахунок коштів резервного фонду (далі - Договір), за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов`язується у 2022 році поставити Замовнику (Товароодержувачу) товари, зазначені в Специфікації (Додаток №1), а Замовник (Товароодержувач) - прийняти і оплатити такі товари.
Розділами 1-12 Договору сторони погодили предмет договору, якість товару, ціну договору, порядок здійснення оплати, умови поставки товару, права та обов`язки сторін, відповідальність сторін, антикорупційні застереження, обставини непереборної сили, порядок вирішення спорів, строк дії договору тощо.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Згідно пункту 11.1 Договору цей договір набирає чинності з дня підписання його уповноваженими на те сторонами і діє до 31.12.2022 року, але в будь-якому разі до повного виконання зобов`язань сторонами.
Вказаний Договір підписаний представниками постачальника і замовника та скріплений печатками сторін.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтею 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
У відповідності до пункту 1.2. Договору найменування (номенклатура, асортимент) товару - Костюм вітровологозахисний вид 2 тип 1 (ТУ 14.1-102-00034022-2016 (зі сповіщенням про зміни №4), код ДК 021:2015- 18220000-7 «Штормовий одяг». Кількість товарів в асортименті та цінами згідно специфікації (Додаток № 1).
Сторонами погоджено та підписано Додаток № 1 до Договору «Специфікація», якою визначено найменування товару - Костюм вітровологозахисний вид 2 тип 1, загальна кількість товару - 10 000 комплектів, ціна за комплект з ПДВ - 1 195,32 грн., всього з ПДВ - 11 953 200,00 грн., а також підписано Додатки №№ 2-3 до Договору - «Технічний опис» та зразок «Акту приймання - передавання товару для перевезення».
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Як передбачено частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Пунктом 5.1 Договору сторони визначили строк (термін) поставки (передачі) товарів: Постачальник зобов`язаний поставити товари у розпорядження Замовника (Товароодержувача) разом з усіма документами, необхідними для того, щоб прийняти поставку на умовах цього Договору, в термін не пізніше 20.11.2022 року.
Відповідно до пункту 5.2 Договору місце поставки (передачі) товарів: Поставка товару здійснюється транспортом Постачальника: Поставка та передача товарів Замовнику (Товароодержувачу) на умовах DDP (відповідно до Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів Інкотермс у редакції 2010 року) за адресою Товароодержувачів: Військова частина 1471, Київська область, Білоцерківський район, с. Савинці (Додаток 1).
Згідно з пунктом 5.3 Договору до кожної партії товару що постачається Постачальник обов`язково надає Замовнику видаткові накладні (не менше двох примірників Замовнику), рахунки - фактури (не менше одного примірника Замовнику), завірені підписами уповноваженої особи (осіб) Постачальника.
Для перевезення товару до Товароодержувача уповноваженими особами Замовника оформляється накладна на товар (в чотирьох примірниках), акт приймання-передавання товару для перевезення (в чотирьох примірниках) (Додаток №3), повідомлення-авізо (в двох примірниках). Акт приймання-передавання товару для перевезення складається в чотирьох примірниках: перший залишається у Замовника, другий передається Товароодержувачу, третій - Постачальнику, четвертий після оформлення Товароодержувачем повертається до Замовника (пункт 5.4 Договору).
За умовами пункту 5.5 Договору сторони домовились вважати датою прийняття та передачі у власність товару дату, вказану уповноваженою особою Товароодержувача та представника Постачальника при отриманні товару в акті приймання-передавання товару для перевезення.
Докази того, що сторони узгодили інший термін та умови поставки товару за Договором в матеріалах справи відсутні.
Окрім цього суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документом, який підтверджує факт виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару позивачу є накладна та акт приймання-передавання товару.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Таким чином, з урахуванням приписів статті 530 Цивільного кодексу України та умов пункту 5.1 Договору відповідач був зобов`язаний здійснити поставку всього обсягу товару на суму 11 953 200,00 грн. у строк до 20.11.2022 року (включно).
Згідно з частиною 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Відповідно до пункту 3.1 Договору загальна сума Договору складає 11 953 200,00 грн., у тому числі ПДВ 1 992 200,00 грн.
Ціна на товар зазначається у специфікації (Додаток № 1) із врахуванням тари, упаковки, транспортних та інших витрат. Підставою для оплати вважається рахунок (рахунок-фактура) та накладна Постачальника, підписана сторонами (пункт 3.2 Договору).
Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 4.6 Договору оплата Товару здійснюється у такому порядку:
- попередня оплата у розмірі 50% від загальної вартості товарів у сумі 5 976 600,00 грн., у т.ч. ПДВ 996 100,00 грн., здійснюється на підставі рахунку-фактури на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 10 банківських днів з дня підписання договору сторонами на строк, визначений пунктом 5.1 даного договору;
- перерахування 50% від загальної вартості товарів у сумі 5 976 600,00 грн., у т.ч. ПДВ 996 100,00 грн., Замовником здійснюється протягом 10 банківських днів з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі товару за фактично поставлений Товар, якщо сума поставки перевищує суму попередньої оплати.
Судом встановлено, що на виконання умов пункту 4.6 Договору позивач 04.10.2022 року здійснив попередню оплату у розмірі 50% від загальної вартості товарів у сумі 5 976 600,00 грн. на рахунок відповідача, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 2061 від 03.10.2022 року на суму 5 976 600,00 грн.
Отже, як встановлено судом за матеріалами справи, відповідач у відповідності до умов пункту 4.6 Договору свої зобов`язання щодо здійснення попередньої оплати у розмірі 50% від загальної вартості товару виконав належним чином.
При цьому, відповідно до пункту 4.6 Договору попередня оплата вважається такою, що була надана на строк, визначений пунктом 5.1 Договору, тобто до 20.11.2022 року.
В свою чергу, виходячи з умов пунктів 4.6, 5.1 Договору виконання зобов`язання постачальника з поставки товару, в тому числі його строк, не ставиться в залежність від здійснення оплати (попередньої оплати) товару покупцем (замовником) та його строку.
Як зазначає позивач у позовній заяві, ТОВ «Текстиль-Контакт» двічі зверталось до Військової частини НОМЕР_1 з листом № 498 від 31.10.2022 року, у якому просило змінити термін поставки передбаченого Договором товару до 28.12.2022 року у зв`язку з тим, що внаслідок ракетних ударів в Україні введений режим тотальної економії електроенергії, а її відсутність призводить до зупинки виробництва на тривалий час. Окрім цього відповідач наголосив на необхідності перебування працівників піч час повітряних тривог в бомбосховищах та інших безпечних місцях, а також зазначив, що при виробничих можливостях буде здавати продукцію кожного тижня.
Вказаний лист був отриманий позивачем 31.10.2022 року та 18.11.2022 року, про що свідчать відмітки про реєстрацію вхідної кореспонденції у лівому нижньому куті та позивачем не спростовується.
В подальшому, 19.11.2022 року Окрема комендатура охорони і забезпечення державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) звернулась до ТОВ «Текстиль-Контакт» з листом № 703/7432-22-Вих від 19.11.2022 року, в якому зазначала про зобов`язання постачальника, передбачені договором, та відповідальність за їх невиконання та просила ТОВ «Текстиль-Контакт» у разі неможливості вчасного постачання товару надати обґрунтування щодо причин не виконання зобов`язань згідно умов договору, а також у разі настання форс-мажорних обставин надати документи, що їх підтверджують (довідка з торгово-промислової палати, тощо). Окрім цього, позивач вказував, що Військова частина НОМЕР_1 перш за все зацікавлена в постачанні товару в повному обсязі, але у разі невиконання відповідачем своїх зобов`язань до нього будуть застосовані штрафні санкції відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Позивач також наголошував, що у разі неможливості виконання відповідачем зобов`язань згідно умов договору останній зобов`язаний повернути кошти попередньої оплати на рахунок військової частини.
У відповідь на вказаний лист ТОВ «Текстиль-Контакт» звернулось до Військової частини НОМЕР_1 з листом Вих. №538 від 22.11.2022 року, в якому повідомило, що у зв`язку із запровадженням віялових та екстрених відключень електроенергії в Київській області та по всій території України, виробництво не було в змозі виконати поставку до 20.11.2022 року згідно Договору, але відповідачем вжито усіх можливих заходів для вчасного виконання замовлення, щоб виконати поставку у найкоротший час, зокрема, введено нічні зміни, закуплено генератори. Також відповідач повідомив про звернення до Київської ТПП для фіксації та підтвердження факту масованих відключень електроенергії внаслідок ракетних обстрілів, що унеможливлюють ритмічну роботу виробництва, яке було зареєстровано в Київській ТПП за вх. № 702 від 22.11.2022 року.
Також 23.11.2022 року Окрема комендатура охорони і забезпечення державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) повідомила ТОВ «Текстиль-Контакт» листом № 701/7621-22-Вих від 23.11.2022 року про розгляд листа від 31.10.2022 року № 498 щодо виникнення обставин непереборної сили та продовження строків виконання зобов`язань та зазначила, що у разі надання належним чином підтверджених доказів обставин непереборної сили, які унеможливлюють виконання зобов`язань, звернення відповідача щодо продовження строків виконання зобов`язань буде розглянуто за встановленим порядком.
Окрема комендатура охорони і забезпечення державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) звернулась до ТОВ «Текстиль-Контакт» з листом № 703/7895-22-Вих від 29.11.2022 року, в якому зазначала, що відповідачем не вжито заходи щодо виконання зобов`язань згідно умов договору, а тому у разі невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором до нього будуть вживатись всі заходи щодо накладення штрафних санкцій та притягнення до відповідальності згідно вимог чинного законодавства.
Позивачем 30.11.2022 року було повторно отримано від відповідача лист Вих. № 552 від 30.11.2022 року щодо можливості перенесення строків поставки товару та підписання у зв`язку з цим додаткової угоди до Договору про внесення відповідних змін, про що свідчить відмітка про отримання в лівому нижньому куті вказаного листа.
Додатково Окрема комендатура охорони і забезпечення державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) листом № 703/8212-22-Вих від 06.12.2022 року звернула увагу ТОВ «Текстиль-Контакт» на обставини невжиття відповідачем заходи щодо виконання зобов`язань згідно умов договору та можливість у разі невиконання ним своїх зобов`язань застосування до нього штрафних санкцій відповідно до умов Договору та вимог чинного законодавства.
В свою чергу, 07.12.2022 року ТОВ «Текстиль-Контакт» звернулось до Військової частини НОМЕР_1 з листом Вих. №574 від 07.12.2022 року, в якому відповідач повідомив позивача про виникнення істотної зміни обставин, які сторони не могли передбачити під час укладання договору, а також зазначив про те, що до 12.12.2022 року ТОВ «Текстиль-Контакт» буде отримано висновок про істотну зміну обставин (hardship) щодо терміну поставки товару за договором.
Вказаний лист був отриманий позивачем 07.12.2022 року, про що свідчить відмітка про реєстрацію вхідної кореспонденції у лівому нижньому куті.
Листом № 703/8473-22-Вих від 09.12.2022 року Окрема комендатура охорони і забезпечення державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) повідомила ТОВ «Текстиль-Контакт» про отримання позивачем документу під назвою «Висновок про істотну зміну обставин за нормами статті 652 ЦК України» № 17/03-4/495 від 07.12.2022 року, а також про те, що наявність або відсутність форс-мажорних обставин підтверджується Сертифікатом Торгово-промислової палати України та уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат. Рекомендувала відповідачу звернутися до Торгово-промислової палати України для отримання Сертифікату з підтвердженням обставин непереборної сили та зазначила, що станом на 09.12.2022 відповідачем порушено строки виконання зобов`язань за Договором.
У відповідь на вказаний лист ТОВ «Текстиль-Контакт» звернулось до Військової частини НОМЕР_1 з листом Вих. №583 від 12.12.2022 року, в якому відповідач повторно просив переглянути та продовжити строки поставки товару, внести відповідні зміни до умов договору щодо строків поставки шляхом підписання додаткової угоди. Крім того, до зазначеного листа відповідачем було додано висновок Київської торгово-промислової палати про істотну зміну обставин за нормами статті 652 ЦК України № 17/03-4/495 від 07.12.2022 року.
Згідно наявної у лівому нижньому куті листа відмітки про реєстрацію вхідної кореспонденції вказаний лист був отриманий позивачем 13.12.2022 року.
Окрема комендатура охорони і забезпечення державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) за результатами розгляду листа відповідача №583 від 12.12.2022 року звернулась до ТОВ «Текстиль-Контакт» з листом № 14/8828-22-Вих від 16.12.2022 року, у якому позивачем було зазначено, що обставини непереборної сили/форс-мажор (стаття 617 ЦКУ) та істотна зміна обставин (стаття 652 ЦКУ) - це різні правові ситуації, а наданий відповідачем Висновок Київської ТПП не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності або продовження строку виконання зобов`язання за договором. Позивач також вкотре зазначив, що оскільки до 20.11.2022 року відповідачем не було здійснено поставку товару навіть в обсязі попередньої оплати, до останнього підлягає застосуванню передбачена пунктами 7.2, 7.6, 7.7 Договору відповідальність.
Листом Вих. № 606 від 22.12.2022 року на адресу Військової частини НОМЕР_1 ТОВ «Текстиль-Контакт» вкотре зазначав про істотні зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, а також просив розглянути прохання щодо перенесення строків поставки товару до 27.12.2022 року з урахуванням висновку Київської ТПП № 17/03-4/495 від 07.12.2022 року.
Вказаний лист був отриманий позивачем 22.12.2022 року, про що свідчить відмітка про реєстрацію вхідної кореспонденції у лівому нижньому куті.
Також листом № 703/9229-22-Вих від 24.12.2022 року Окрема комендатура охорони і забезпечення державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) повідомила відповідача, що наданий товариством раніше висновок Київської ТПП № 17/03-4/495 від 07.12.2022 року не є підставою для звільнення від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання умов договору, а також пропонував відповідачу звернутися до Торгово-промислової палати України для отримання Сертифікату з підтвердження обставин непереборної сили.
ТОВ «Текстиль-Контакт» листом Вих. № 49 від 23.01.2023 року, який згідно відмітки був отриманий позивачем 24.01.2023 року, повідомило останнього про отримання ТОВ «Текстиль-Контакт» Сертифікату ТПП №3200-23-0125 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 11.01.2023 року, копія якого додана до вказаного листа.
В свою чергу, листом №14/1023-23-Вих від 26.01.2023 року позивач проінформував відповідача про те, що до листа № 49 від 23.01.2023 року постачальником не було додано оригінал документу, виданого Торгово-промисловою палатою України, яким засвідчене настання обставин непереборної сили. При цьому, з наданої до зазначеного листа копії сертифікату вбачається, що період дії форс-мажорних обставин для ТОВ «Текстиль-Контакт» існував з 10.10.2022 року по 23.11.2022 року. Вказане свідчить про невчасне повідомлення відповідачем позивача про наявність форс-мажорних обставин в порушення умов пункту 9.2 Договору, а отже надані відповідачем документи не звільняють його від відповідальності за несвоєчасне виконання зобов`язань за Договором та відповідно від сплати штрафних санкцій.
Разом з цим судом встановлено за матеріалами справи та зазначено позивачем в позовній заяві, що на виконання умов Договору відповідачем було здійснено поставку всього обумовленого Договором обсягу товару на загальну суму 11 953 200,00 грн., а саме:
- за актом №90 приймання-передавання товару для перевезення від 06.12.2022 року поставлено партію товару у кількості 890 комплектів на суму 1 063 834,80 грн.;
- за актом №109 приймання-передавання товару для перевезення від 14.12.2022 року поставлено партію товару у кількості 2 310 комплектів на суму 2 761 189,20 грн.;
- за актом №134 приймання-передавання товару для перевезення від 22.12.2022 року поставлено партію товару у кількості 6 800 комплектів на суму 8 128 176,00 грн.
Копії вказаних актів наявні в матеріалах справи.
Як свідчать матеріали справи, зазначені акти приймання-передавання товару підписані уповноваженими представниками постачальника, замовника і товароодержувача, при цьому акт №90 від 06.12.2022 року підписаний товароодержувачем - 07.12.2022 року, акт №109 від 14.12.2022 року підписаний товароодержувачем - 16.12.2022 року, акт №134 від 22.12.2022 року підписаний товароодержувачем - 27.12.2022 року.
В свою чергу, заперечень щодо факту поставки товару (костюмів вітровологозахисних) у кількості 10 000 комплектів на загальну суму 11 953 200,00 грн. за вказаними актами приймання-передавання товару для перевезення позивачем суду не надано.
Доказів пред`явлення претензій щодо якості поставленого товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій та/або письмових повідомлень щодо невідповідності фактично поставленого товару вимогам державних стандартів/технічному опису, наявності дефектів товару або пошкодження пакування, а також складання актів про виявлені недоліки від позивача до суду не надходило.
У відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, є зобов`язанням.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Як зазначено позивачем в позовній заяві та вбачається з наявних матеріалів справи, на виконання умов Договору відповідачем здійснено поставку позивачеві товару на загальну суму 11 953 200,00 грн. партіями, а саме з урахуванням умов пункту 5.5 Договору: 07.12.2022 року на суму 1 063 834,80 грн., 16.12.2022 року на суму 2 761 189,20 грн. та 27.12.2022 року на суму 8 128 176,00 грн., проте з порушенням строку, встановленого умовами пункту 5.1 Договору - не пізніше 20.11.2022 року.
Відповідно до пункту 7.2 Договору сторони визначили, що у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань при закупівлі товарів за бюджетні кошти Постачальник (відповідно до частини 2 статті 231 ГК України) сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання зобов`язання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Згідно з пунктом 7.6 Договору у випадку перерахування Замовником коштів на умовах передоплати та не виконання Постачальником своїх зобов`язань за Договором, що призвело до його розірвання Замовником, сума коштів, на яку не виконане зобов`язання, повертається Замовнику протягом 5 робочих днів з дня повідомлення Замовником Постачальника про розірвання Договору. У цьому випадку сторони погоджуються, що у Постачальника виникає перед Замовником відповідне грошове зобов`язання.
Пунктом 7.7 Договору визначено, що Постачальник у відповідності до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України за весь час користування чужими коштами - з моменту отримання передоплати і до моменту отримання Замовником зазначених грошових коштів, сплачує Замовнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми передоплати, а також, у відповідності до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, зобов`язаний сплатити зазначену суму з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період та три проценти річних від простроченої суми.
Суд зазначає, що згідно приписів частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (частина 2 статті 216 Господарського кодексу України).
Відповідно до положень частин 1, 4 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (стаття 218 Господарського кодексу України).
Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Згідно з пунктом 1 статті 546, статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Таким чином, оскільки, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом за матеріалами справи, відповідачем допущено порушення умов Договору в частині своєчасної поставки передбаченого умовами Договору товару, позивачем на підставі статей 216-218, 231 Господарського кодексу України та пункту 7.2 Договору нараховано відповідачеві пеню в сумі 378 712,23 грн. та штраф у розмірі 7% від вартості несвоєчасно поставленого товару у сумі 568 972,32 грн., які позивач просить суд стягнути з відповідача в поданій суду позовній заяві.
Окрім того, у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язання в частині дотримання встановленого Договором строку поставки товару позивачем на підставі частини 3 статті 693 Цивільного кодексу України та пунктів 7.6, 7.7 Договору на суму попередньої оплати, щодо якої не було своєчасно поставлено товар, нараховано пеню у сумі 616 965,24 грн., інфляційні втрати у сумі 207 358,14 грн., а також три відсотки річних у сумі 37 017,91 грн., які позивач також просить стягнути з відповідача у поданій суду позовній заяві.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження виконання своїх зобов`язань в частині здійснення своєчасної поставки товару, передбаченого умовами Договору, відсутності боргу з оплати штрафних санкцій або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.
Згідно статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № 528-22 (ЦЗ) на закупівлю костюмів вітровологозахисних за рахунок коштів резервного фонду від 29.09.2022 року та/або його окремих положень сторонами суду не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін також відсутні.
Суд відзначає, що згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Наразі, матеріалами справи підтверджується той факт, що в розумінні статей 610, 612 Цивільного кодексу України відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання, позаяк не виконав належним чином умови укладеного між сторонами Договору в частині своєчасного постачання товару покупцю - Військовій частині НОМЕР_1 у визначений Договором строк.
Наразі, враховуючи визначений умовами Договору граничний строк поставки товару - 20 листопада 2022 року та дати фактичних поставок товару - 07.12.2022 року за актом приймання-передавання товару №90 від 06.12.2022 року, 16.12.2022 року за актом приймання-передавання товару №109 від 14.12.2022 року та 27.12.2022 року за актом приймання-передавання товару №134 від 22.12.2022 року, починаючи з 21.11.2022 року відбулося прострочення виконання зобов`язання з постачання товару за всіма спірними актами.
Статтею 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватись передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).
За приписами частини 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості.
Отже, даною нормою, що належить застосуванню до правовідносин сторін, пов`язаних із виконанням зобов`язання, що фінансується за рахунок Державного бюджету України, чітко встановлено розмір штрафних санкцій за порушення господарського зобов`язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених абз. 3 частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.
Відтак, суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань, зокрема, штрафу та пені, передбачених пунктом 7.2 Договору.
Так, у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань при закупівлі товарів за бюджетні кошти Постачальник (відповідно до частини 2 статті 231 ГК України) сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання зобов`язання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості (пункт 7.2 Договору).
При цьому, оскільки відповідачем допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товару, факт якого належним чином підтверджується матеріалами справи, суд приходить до висновку, що передбачений умовами Договору розмір пені узгоджується з приписами чинного законодавства України та, відповідно, про правомірність застосування позивачем передбаченої пунктом 7.2 Договору пені та наявність правових підстав для нарахування відповідачеві відповідних штрафних санкцій за прострочення виконання договірних зобов`язань.
Суд також зазначає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 року у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 року у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 року у справі №922/1720/17, від 02.04.2019 року у справі № 917/194/18, від 02.04.2019 року у справі № 917/194/18).
Правова позиція щодо можливості застосування пені та штрафу за порушення будь- яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання, викладена в постанові Верхового Суду від 19.09.2019 року у справі № 904/5770/18, від 17.09.2020 року у справі №922/3548/19.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині штрафу та пені, суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.
В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення сум, позаяк відповідач заперечує проти задоволення позову в цілому.
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені у сумі 378 712,23 грн. судом встановлено, що розмір пені, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, становить 378 665,43 грн., а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача пені є частково обґрунтованими в сумі, визначеній судом, а саме 378 665,43 грн.
В частині заявленого позивачем до стягнення з відповідача штрафу в розмірі 568 972,32 грн. суд зазначає, що згідно з пунктом 7.2 Договору за прострочення поставки товару понад тридцять днів додатково до пені стягується штраф у розмірі семи відсотків вартості несвоєчасно поставленого товару.
Оскільки станом на 21.12.2022 року відповідачем не було здійснено поставку товару на суму 8 128 176,00 грн., то розмір штрафу, перерахований судом у відповідності до умов Договору, становить 568 972,32 грн., а отже є арифметично вірним, у зв`язку з чим вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 568 972,32 грн. штрафу, за висновками суду, є обґрунтованими.
Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача 616 965,24 7 грн. пені, 37 017,91 грн. трьох відсотків річних та інфляційного збільшення у розмірі 207 358,14 грн. за порушення строків поставки товару, які нараховано позивачем на суму попередньої оплати, то суд зазначає, що згідно з частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Отже, положеннями частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено право покупця у разі невиконання продавцем свого зобов`язання щодо передачі товару в обумовлений договором строку діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.
Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке із них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням. При цьому, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 27.08.2019 в справі № 911/1958/18 та постанові Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/10958/19.
Як зазначає позивач у позовній заяві, ним був обраний варіант вимоги, передбачений частиною другою статті 693 ЦК України, у вигляді повернення суми попередньої оплати, про що ним було зазначено у листі № 703/7432-22-Вих від 19.11.2022 року.
Разом з цим суд зауважує, що відповідно до змісту листа № 703/7432-22-Вих від 19.11.2022 року позивач звертав увагу відповідача на те, що перш за все зацікавлений в постачанні товару в повному обсязі, проте у разі неможливості виконання відповідачем обов`язків згідно умов Договору щодо поставки товару, просив повернути кошти попередньої оплати на рахунок Військової частини НОМЕР_1 . Позивач також наголосив, що у разі не виконання відповідачем своїх обов`язків щодо поставки товару, до нього будуть застосовані штрафні санкції відповідно до умов Договору та вимог чинного законодавства.
Таким чином, вказаний лист позивача не містить чіткого формулювання останнім свого вибору у вигляді саме повернення продавцем суми попередньої оплати, оскільки, як вказував позивач, він зацікавлений перш за все у постачанні товару, та лише за умови неможливості здійснення такого постачання відповідачу запропоновано повернути кошти попередньої оплати.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було здійснено поставку товару у повному обсязі та на всю суму попередньої оплати. Відтак, не зважаючи на порушення строків поставки товару, у відповідача не виникло обов`язку з повернення суми передоплати.
Крім того суд враховує, що вказаний лист датований 19.11.2022 року, тобто до закінчення визначеного пунктом 5.1 Договору строку поставки, в той час як відповідно до умов пункту 4.6 Договору сума передоплати надається відповідачу на строк до 20.11.2022 року, у зв`язку з чим станом на 19.11.2022 року підстави для її повернення у відповідача були відсутні.
Суд зазначає, що частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України також передбачено спосіб захисту прав покупця товару, який здійснив попередню оплату, від неналежного виконання зобов`язань з боку продавця.
Так, частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
За приписами статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
В силу частини 2 статті 536 Цивільного кодексу України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Отже, підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге, встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 693, 1048, 1054, 1061 ЦК України).
При цьому передбачені приписами вказаної статі проценти є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.
Так, за умовами пункту 7.6, 7.7 Договору у випадку перерахування Замовником коштів на умовах передоплати та не виконання Постачальником своїх зобов`язань за Договором, що призвело до його розірвання Замовником, сума коштів, на яку не виконане зобов`язання, повертається Замовнику протягом 5 робочих днів з дня повідомлення Замовником Постачальника про розірвання Договору.
Постачальник у відповідності до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України за весь час користування чужими коштами - з моменту отримання передоплати і до моменту отримання Замовником зазначених грошових коштів, сплачує Замовнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми передоплати, а також, у відповідності до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, зобов`язаний сплатити зазначену суму з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період та три проценти річних від простроченої суми.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
Тобто, умовою нарахування процентів річних та інфляційних втрат за статтею 625 Цивільного кодексу України є прострочення виконання саме грошового зобов`язання боржника.
В свою чергу, умовами застосування відповідальності, передбаченої положеннями пунктів 7.6, 7.7 Договору, є таке не виконання постачальником своїх зобов`язань за Договором, що призвело до його розірвання замовником, у зв`язку з яким у постачальника перед замовником виникає відповідне грошове зобов`язання щодо повернення суми попередньої оплати, на яку не було здійснено поставки товару.
Відповідно до статті 570 Цивільного кодексу України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Отже, згідно положень чинного в Україні законодавства, аванс - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є грошова сума, яка перераховується згідно договору наперед, у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані), при цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося. Аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 року у справі № 910/12382/17.
У разі порушення зобов`язання однією стороною, друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 615, пп. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Згідно ч. 3 ст. 615 ЦК України внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково чи в повному обсязі, відповідно, змінюються умови зобов`язання або воно припиняється, а сам договір вважають зміненим чи розірваним (ч. 3 ст. 651 ЦК України).
В свою чергу, виходячи з системного аналізу вищенаведених норм, встановлене ст. 693 ЦК України право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання.
Судом встановлено та позивачем не заперечується, що сума передоплати по договору відповідачем не поверталась, оскільки останній виконав свої зобов`язання щодо поставки товару у повному обсязі, хоча і з простроченням. Товар був прийнятий позивачем за актами приймання-передавання товару та відповідачу не повертався.
При цьому доказів розірвання Договору в односторонньому або у судовому порядку, що є підставою для повернення відповідачем суми передоплати, позивачем суду також не надано.
Відтак, матеріалами справи не підтверджується виникнення у відповідача грошового зобов`язання повернути суму попередньої оплати за Договором та, відповідно, не підтверджується факт порушення відповідачем грошового зобов`язання з неповернення суми невикористаного авансу.
Таким чином, за відсутності підстав для повернення позивачу грошових коштів у сумі 5 976 600,00 грн., підстави для нарахування штрафних санкцій (пені, процентів річних та інфляційних втрат) на суму попередньої оплати (авансу) за період з моменту отримання передоплати і до моменту повної поставки товару на підставі частини 3 статті 693 Цивільного кодексу України та пункту 7.7 Договору у даному випадку також відсутні.
В той же час, несвоєчасна поставка товару є підставою для відповідальності відповідача за неналежне виконання негрошового зобов`язання згідно умов пункту 7.2 Договору.
За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, оскільки відповідач допустив прострочення виконання негрошового зобов`язання, що виключає можливість нарахування пені, відсотків річних та інфляційних втрат на суму попередньої оплати як на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, так і згідно умов пунктів 7.6, 7.7 Договору, за висновком суду, позивач безпідставно та необґрунтовано нарахував відповідачу 616 965,24 7 грн. - пені, 37 017,91 грн. - три відсотки річних та 207 358,14 грн. - інфляційних втрат на суму передоплати за порушення строків поставки товару, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Водночас, заперечуючи проти задоволення позовних вимог в частині нарахування штрафних санкцій за порушення строків поставки товару, відповідач посилався на існування обставин непереборної сили (форс-мажору) - тривалі аварійні позапланові відключення електроенергії на виробництвах відповідача, що викликані перерозподілом навантажень на енергосистему України і неможливістю повного технічного відновлення об`єктів інфраструктури, про настання яких було своєчасно, згідно умов пункту 9.2. Договору, повідомлено позивача листом Вих. № 498 від 31.10.2022 року, тобто з дати, коли відповідачу стало чітко зрозуміло, що відключення електроенергії стали причиною повної неможливості виконати умови Договору у строк за наявності обставин, які не можливо відвернути.
Також відповідач зазначає, що отриманий ним Сертифікат Київської обласної (регіональної) торгово-промислової палати від 11.01.2023 року №3200-23-0125 є дійсним доказом існування обставин непереборної сили, які виникли з 10.10.2022 року.
Суд зазначає, що згідно статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Узагальнюючими обставинами непереборної сили є їх об`єктивна і абсолютна дія, яка розповсюджується на невизначене коло осіб та неможливість передбачення та відвернення цих обставин. До таких обставин відносяться перш за все природні та техногенні явища катастрофічного характеру (землетрус, повінь, пожежі тощо), а також соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо).
Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20)..
Частиною 2 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Виходячи з аналізу статті 218 Господарського кодексу України звільнення сторони від відповідальності у разі настання обставин непереборної сили (форс-мажору) відбувається за умови, якщо дані обставини безпосередньо вплинули на своєчасне виконання договірних зобов`язань.
Разом з тим, при вирішенні питання щодо впливу обставин непереборної сили має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.
Так, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 та від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і під час їх виникнення сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести не тільки наявність таких обставин, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.
При цьому доведення наявності обставин непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона повинна довести не тільки наявність таких обставин, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання зобов`язання; доведення наявності обставин непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17.
Також Верховний Суд у своїй практиці неодноразово підкреслював, що сертифікат про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом існування таких обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не зобов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.
Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат Торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та в сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18). Адже визнання сертифіката Торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.
Відповідно до пункту 9.1 Договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання Договору та виникли поза волею сторін.
Згідно з пунктом 9.2 Договору сторона, для якої склались обставини непереборної сили, зобов`язана не пізніше десяти днів з дати їх настання письмово (шляхом направлення цінного листа з описом вкладення та повідомленням про вручення) інформувати іншу сторону про настання таких обставин та про їх наслідки. Разом з письмовим повідомленням така сторона зобов`язана надати іншій стороні документ, виданий Торгово-промисловою палатою України, яким засвідчене настання обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин). Аналогічні умови застосовуються стороною в разі припинення дії обставин непереборної сили (форс- мажорних обставин) та їх наслідків.
Пунктом 9.3 Договору передбачено, що неповідомлення/несвоєчасне повідомлення стороною, для якої склались обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини), іншу сторону про їх настання або припинення веде до втрати права сторони посилатись на такі обставини як на підставу, що звільняє її від відповідальності за невиконання/несвоєчасне виконання зобов`язань за цим Договором.
Так, на підтвердження факту настання обставин непереборної сили відповідачем було надано висновок Київської торгово-промислової палати від 07.12.2022 року № 17/03-4/495 про істотну зміну обставин за нормами статті 652 ЦК України та Сертифікат Київської обласної (регіональної) торгово-промислової палати від 11.01.2023 року №3200-23-0125, відповідно до якого період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) для ТОВ «Текстиль-Контакт» за Договором № 528-22 (ЦЗ) від 29.09.2022 року - з 10.10.2022 року по 23.11.2022 року.
При цьому для звільнення від відповідальності внаслідок настання форс-мажорних обставин (обставинами непереборної сили) відповідач зобов`язаний був надати позивачу сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) разом із відповідним повідомленням у строк, передбачених умовами договору.
Оскільки відповідно до Сертифікату №3200-23-0125 від 11.01.2023 року датою настання форс-мажорних обставин для відповідача є 10 жовтня 2022 року, то з урахуванням умов пункту 9.2 Договору відповідач мав повідомити позивача про їх настання у 10-денний строк, тобто не пізніше 20.10.2022 року.
Проте судом встановлено, що відповідач звернувся до позивача з листом Вих. № 498 від 31.10.2022 року про неможливість постачання товару в строки, обумовлені Договором, через існування обставин непереборної сили (форс-мажору) лише 31.10.2022 року, тобто з порушенням передбаченого пунктом 9.2 Договору 10-денного строку.
Окрім того, копію Сертифікату №3200-23-0125 від 11.01.2023 року про форс-мажорні обставини відповідачем було надано позивачу разом із листом №49 від 23.01.2023 року, тобто через 3 місяці після настання таких обставин, у зв`язку з чим відповідач втратив право посилатися на дію обставин непереборної сили як на причину порушення строків виконання зобов`язань.
Суд також враховує викладений у постанові Верховного Суду від 31.08.2022 року у справі № 910/15264/21 правовий висновок, згідно з яким потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов`язання. Через це сертифікат ТПП може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з`ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин.
Саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору. Водночас неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор).
Проте, що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення, має бути прямо зазначено в договорі (подібний за змістом правовий висновок міститься у п. 5.63. постанови Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21).
Разом з цим, зі змісту копії Сертифікату №3200-23-0125 від 11.01.2023 року вбачається, що відповідач звернувся до Торгово-промислової палати з заявою №09 від 05.01.2023 року лише на початку 2023 року, що також не можна вважати вчасним зверненням до ТПП за отриманням сертифікату зважаючи на період дії форс-мажорних обставин з 10.10.2022 - 23.11.2022.
Таким чином, за висновком суду, відповідачем не було вчинено всіх необхідних дій задля своєчасного повідомлення позивача про виникнення форс-мажорних обставин, а також для своєчасного отримання сертифіката ТПП, що позбавляє відповідача права посилатися на форс-мажорні обставини як на підставу для звільнення останнього від відповідальності.
Разом з цим суд враховує, що за умовами пункту 12.7 Договору військова агресія російської федерації проти України не може бути підставою для невиконання цього договору.
Наявність дефіциту в енергосистемі України, що викликаний перерозподілом навантажень на енергосистему і неможливістю повного технічного відновлення об`єктів інфраструктури, виникли, як зазначає сам відповідач, саме внаслідок нанесення ракетних ударів держави агресора РФ по енергетичній системі України, що підтверджує прямий зв`язок військової агресії Російської Федерації проти України та обставин непереборної сили (форс-мажору), на які посилається відповідач.
Отже, враховуючи вищенаведене в сукупності та зважаючи на недотримання відповідачем умов пунктів 9.2, 9.3 Договору суд дійшов висновку щодо необґрунтованості посилань відповідача на існування форс-мажорних обставин, які стали причиною невиконання ТОВ «Текстиль-Контакт» обов`язків за Договором щодо своєчасної поставки товару, з огляду на що суд критично ставиться до тверджень відповідача про наявність підстав для звільнення ТОВ «Текстиль-Контакт» від відповідальності за неналежне виконання умов Договору та стягнення з відповідача штрафних санкцій у сумі 947 637,75 грн., а саме: 378 665,43 грн. пені та 568 972,32 грн. штрафу.
Окремо суд наголошує, що відповідач за умови фактичної неможливості виконання умов Договору в частині своєчасної поставки товару та відмови позивача від зміни строків поставки не був позбавлений права звернутись до суду з позовними вимогами про внесення відповідних змін до Договору, в тому числа за наявності висновку Київської ТПП № 17/03-4/495 від 07.12.2022 року та Сертифікату Київської (обласної) регіональної ТПП №3200-23-0125 від 11.01.2023 року про форс-мажорні обставини.
Поряд із цим суд зазначає, що відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Таким чином, наведеними нормами статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України передбачено право суду зменшувати розмір заявлених до стягнення сум неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання.
Суд звертає увагу, що ні у вище зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Також суд зазначає, що згідно з приписами частини 1 статті 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Отже, як зазначено в постанові Верховного Суду від 31.07.2019 року № 910/3692/18 неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов`язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов`язання.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Відтак, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов`язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.
Так, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, у постанові від 13.05.2019 року у справі №904/4071/18, від 22.01.2019 року у справі №908/868/18, від 06.11.2019 року у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 року у справі №916/545/19 від 19.02.2020 року у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 року у справі №925/605/18, від 17.03.2020 року №925/597/19.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
При цьому суд зазначає з урахуванням правової позиції, викладеної в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 року №7-рп/2013, що наявність у кредитора можливості стягувати із покупця надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для покупця і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру штрафних санкцій фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Суд наголошує, що згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу, свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
При розгляді даної справи судом враховано наявність військового стану в Україні та його наслідки для господарської діяльності підприємств; дії відповідача, спрямовані на недопущення порушення умов Договору з його боку; повне виконання відповідачем зобов`язання щодо постачання товару хоч із порушення строків, обумовлених Договором; незначне порушення строків поставки товару; відсутність документального підтвердження наявності збитків позивача через неналежне виконання відповідачем умов Договору.
З матеріалів справи та доводів відповідача вбачається, що порушення строків виконання зобов`язань за Договором було спричинено запровадженням графіку погодинного відключення електроенергії на виробничих потужностях відповідача, проте ним вчинялись дії, спрямовані на недопущення порушення умов Договору з його боку, зокрема, запроваджено на виробництві нічні зміни, закуплено генератори для виробництва, що надало можливість виконати договірні зобов`язання у повному обсязі.
Внаслідок вжитих відповідачем заходів відбулось незначне порушення строків поставки частини товару лише у 36 днів, в той час як позивачем не підтверджено наявності збитків через неналежне виконання відповідачем умов Договору.
Отже, судом прийнято до уваги добросовісну поведінку відповідача, позаяк зобов`язання з поставки товару виконано в повному обсязі.
Крім того, слід зазначити, що відповідач, передбачаючи неможливість вчасного виконання умов Договору, звертався до позивача з листом Вих. № 498 від 31.10.2022 року про можливість перенесення строків поставки товару до 28.12.2022 року, відповідь на який отримав лише 23.11.2022 року у листі позивача №701/7621-22-Вих, тобто вже після закінчення договірних строків поставки із зазначенням про розгляд звернення щодо подовження строків виконання обов`язків за Договором у разі надання доказів існування обставин непереборної сили.
За таких обставин, враховуючи майновий стан відповідача, винятковість причин неналежного виконання останнім зобов`язання, незначний період прострочення та ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором, виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та співмірності, суд дійшов висновку щодо можливості зменшення нарахованих пені і штрафу у встановленому судом загальному розмірі 947 637,75 грн. на 50%, у зв`язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 473 818,88 грн. штрафних санкцій, позаяк саме таке зменшення суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для останніх.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Згідно з частиною 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Текстиль-Контакт" (вул. Сортувальна, буд. 2, м. Київ, 02081; код ЄДПРОУ 32043747) на користь Окремої комендатури охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2) 473 818 (чотириста сімдесят три тисячі вісімсот вісімнадцять) грн. 88 коп. штрафних санкцій та 14 214 (чотирнадцять тисяч двісті чотирнадцять) грн. 57 коп. судового збору.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано 19 січня 2024 року.
Суддя А.М. Селівон
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 09.08.2023 |
Оприлюднено | 25.01.2024 |
Номер документу | 116478632 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань купівлі-продажу поставки товарів, робіт, послуг |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Селівон А.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні