Рішення

від 11.01.2024 по справі 917/1085/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.01.2024 Справа № 917/1085/23

Господарський суд Полтавської області у складі судді Ківшик О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу

за позовною заявою Селянського (фермерського) господарства "Колос", вул. Гагаріна, 7, смт. Семенівка, Семенівський район, Полтавська область, 38200

до відповідача Семенівської селищної ради Кременчуцького району Полтавської області, вул. Незалежності, 44-а, смт. Семенівка, Кременчуцький район, Полтавська область, 38200

про визнання права власності,

Секретар судового засідання Костандян О.В.

Представники учасників процесу : відповідно до протоколу судового засідання,

встановив:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Селянське (фермерське) господарство "Колос" просить суд визнати право власності на будівлі, що придбані на підставі договору купівлі - продажу від 22 квітня 2002 року, укладеного між Селянським (фермерським) господарством "Колос" та ДП "Об`єднання підприємств громадського харчування" Семенівської райспоживспілки, а саме : приміщення кулінарного цеху А1, загальною площею 479,7 кв.м, що складається з тамбуру 1-1, площею 1,9 кв.м; приміщення 1-2, площею 2,1 кв.м.; коридору 1-3, площею 2,6 кв.м, приміщення 1-4, площею 8,3 кв.м; приміщення 1-5, площею 14,9 кв.м.; приміщення 1-6, площею 24,3 кв.м.; приміщення 1-7, площею 1,8 кв.м.; приміщення 1-8, площею 80,5 кв.м.; приміщення 1-9, площею 39,3 кв.м.; коридору 1-10, площею 10,9 кв.м.; приміщення 1-11, площею 5 кв.м.; коридору 1-12, площею 10,5 кв.м.; приміщення 1-13, площею 30,2 кв.м.; приміщення 1-14, площею 7 кв.м.; приміщення 1-15, площею 4,8 кв.м; коридору 1-16, площею 4,6 кв.м.; приміщення 1-17, площею 42,3 кв.м.; приміщення 1-18, площею 9,4 кв.м.; приміщення 1-19, площею 20,6 кв.м.; приміщення 1-20, площею 5,7 кв.м.; приміщення 1-21, площею 38,9 кв.м.; коридору 1-22, площею 13,4 кв.м.; приміщення 1-23, площею 14,6 кв.м.; приміщення 1-24, площею 3,1 кв.м; приміщення 1-25, площею 30,8 кв.м.; приміщення 1-26, площею 13.1 кв.м.; коридору 1-27, площею 11 кв.м. ; приміщення 1-28 площею 7,2 кв. м, коридору 1-29, площею 3,9 кв.м., приміщення 2-1, площею 7,1 кв.м.; приміщення 3-1, площею 9, 9 кв.м та навісу а.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що позивачем на підставі договору купівлі - продажу від 22 квітня 2002 року, укладеного між Селянським (фермерським) господарством "Колос" та ДП "Об`єднання підприємств громадського харчування" Семенівської райспоживспілки, було придбано зазначене нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване, будь-яка технічна документація не складалася, на подану до ЦНАП Семенівської селищної ради письмову заяву щодо реєстрації за позивачем права власності на об`єкт нерухомості відповіді не надано, ДП "Об`єднання підприємств громадського харчування" Семенівської райспоживспілки ліквідоване, тому єдиною можливою підставою для внесення до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей щодо вказаного об`єкту, на думку позивача, є рішення суду про визнання права власності на майно за позивачем.

Правовими підставами позову визначено статті 204, 328, 392 Цивільного Кодексу України.

На підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивач надав наступні докази : копія виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань СФГ «КОЛОС»; копія Статуту та рішення засновника; копія рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 01 грудня 2022 року; копії письмової заяви до ЦНАП Семенівської селещної ради щодо можливості реєстрації права власності на кулінарних цех на підставі договору купівлі - продажу, що укладений в простій письмовій формі; копія договору від 22 квітня 2002 року; копія виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо правонаступництва та припинення діяльності; копія технічного паспорта; копія паспорта засновника; оригінал висновку експерта щодо вартості; копія відповіді ДП «Об`єднання підприємств громадського харчування», довідки № 44 від 13.06.2016 року КП «Лубенське МБТІ»; копія рішенням від 01 грудня 2022 року Семенівського районного суду Полтавської області.

Відповідач проти позову заперечує за мотивами відзиву на позовну заву вх № 9579 від 04.08.2023 року (а.с. 79-105), стверджуючи, зокрема, наступне:

-відповідно до умов договору купівлі-продажу предметом договору був не об`єкт нерухомості, а будівельні матеріали, отримані від розбору кулінарного цеху, а тому позивачем не доведено наявність вказаного ним об`єкту нерухомості як об`єкту цивільного права;

-право власності на новостворене нерухоме майно набувається з моменту державної реєстрації, проте позивачем не надано дозволів на будівництво, дозволів на використання земельної ділянки, доказів прийняття будівлі в експлуатацію, доказів державної реєстрації права власності на нерухоме майно, тому позивач є власником матеріалів, обладнання та іншого майна, що було використано в процесі будівництва;

-Семенівська селищна рада Кременчуцького району Полтавської області є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки право позивача не порушувала, проте спір, на думку відповідача, існує між позивачем та правонаступником ДП "Об`єднання підприємств громадського харчування" Семенівської райспоживспілки Семенівською районною спілкою споживчих товариств;

-позовна давність за вимогою про визнання права власності на час звернення позивачем до суду спливла, а тому відповідач просить суд застосувати строки позовної давності та відмовити у позові.

На підтвердження обґрунтованості заперечень проти позовних вимог відповідач надав наступні докази (а.с. 89-104): копія Листа СФГ «Колос» від 22.05.2023; копія Листа Семенівської РССТ від 30.05.2023; копія Наказу Об`єднання ПГХ Семенівської РССТ № 19 від 05.11.2001; копія Постанови правління Семенівської РССТ № 42 від 13.12.2001; копія Акту по продажу і списанню основних засобів від 07.03.2002; копія Постанови правління Семенівської РССТ № 26/1 від 15.03.2002; копія виписки з наказу про створення комісії від 18.03.2002; копія Акту оцінки будівельних матеріалів від 02.04.2002; копія Постанови правління Семенівської РССТ № 32/1 від 05.04.2002; копія Постанови правління Семенівської РССТ № 28/1 від 26.03.2002; інформація з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно Семенівської РССТ; інформація з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно ДП «Об`єднання підприємств громадського харчування»; копія рішення Семенівської селищної ради «Про початок повноважень селищного голови Семенівської селищної ради» від 01.12.2020; квитанція, що свідчить про надіслання рекомендованим листом з повідомленням про вручення іншим учасникам справи, копії відзиву на позовну заяву та доданих документів.

Позовні вимоги в редакції прийнятої судом до розгляду заяви позивача вх. № 9833 від 10.08.2023 про зміну підстав позову ґрунтуються на тому, що право власності на зазначений об`єкт нерухомості не зареєстровано, позивач починаючи з 22 квітня 2002 року по даний час продовжує добросовісно, відкрито та безперервно володіти вказаним нерухомим майном.

Правовими підставами позову в редакції прийнятої судом до розгляду заяви позивача вх. № 9833 від 10.08.2023 про зміну підстав позову визначено статтю 344 Цивільного Кодексу України.

Відповідач проти позову в редакції заяви про зміну підстав позову заперечує за мотивами відзиву на заяву про зміну позовних вимог вх № 12031 від 25.09.2023 року (а.с. 116-121), стверджуючи про відсутність окрім самого об`єкту як нежитлова будівля, так і добросовісності заволодіння майном, безтитульності, безперервності та відкритості володіння майном протягом десяти років, що виключає застосування приписів ст. 344 Цивільного Кодексу України та задоволення позовних вимог.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

26.06.2023 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Селянського (фермерського) господарства "Колос" до відповідача Семенівської селищної ради Кременчуцького району Полтавської області про визнання права власності на будівлі, що придбані на підставі договору купівлі - продажу від 22 квітня 2002 року, укладеного між Селянським (фермерським) господарством "Колос" та ДП "Об`єднання підприємств громадського харчування" Семенівської райспоживспілки, а саме : приміщення кулінарного цеху А1, загальною площею 479,7 кв.м, що складається з тамбуру 1-1, площею 1,9 кв.м; приміщення 1-2, площею 2,1 кв.м.; коридору 1-3, площею 2,6 кв.м, приміщення 1-4, площею 8,3 кв.м; приміщення 1-5, площею 14,9 кв.м.; приміщення 1-6, площею 24,3 кв.м.; приміщення 1-7, площею 1,8 кв.м.; приміщення 1-8, площею 80,5 кв.м.; приміщення 1-9, площею 39,3 кв.м.; коридору 1-10, площею 10,9 кв.м.; приміщення 1-11, площею 5 кв.м.; коридору 1-12, площею 10,5 кв.м.; приміщення 1-13, площею 30,2 кв.м.; приміщення 1-14, площею 7 кв.м.; приміщення 1-15, площею 4,8 кв.м; коридору 1-16, площею 4,6 кв.м.; приміщення 1-17, площею 42,3 кв.м.; приміщення 1-18, площею 9,4 кв.м.; приміщення 1-19, площею 20,6 кв.м.; приміщення 1-20, площею 5,7 кв.м.; приміщення 1-21, площею 38,9 кв.м.; коридору 1-22, площею 13,4 кв.м.; приміщення 1-23, площею 14,6 кв.м.; приміщення 1-24, площею 3,1 кв.м; приміщення 1-25, площею 30,8 кв.м.; приміщення 1-26, площею 13.1 кв.м.; коридору 1-27, площею 11 кв.м. ; приміщення 1-28 площею 7,2 кв. м, коридору 1-29, площею 3,9 кв.м., приміщення 2-1, площею 7,1 кв.м.; приміщення 3-1, площею 9, 9 кв.м та навісу а.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.06.2023 року справу № 917/1085/23 розподілено судді Ківшик О.В.

Суд ухвалою від 03.07.2023 року прийняв справу №917/1085/23 до свого провадження, призначив підготовче засідання у справі на 08.08.2023 на 11:00 год, встановив строки для подання заяв по суті справи.

04.08.2023 відповідач надав відзив на позов №01-17/778 від 28.07.2023 (вх. № 9579), за мотивами якого проти позову заперечує та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з огляду на їх безпідставність.

У зв`язку з перебуванням судді Ківшик О.В. у відпустці засідання суду 08.08.2023 не відбулося.

10.08.2023 позивач надав суду заяву вх. № 9833 про зміну підстав позову та просить суд прийняти її до розгляду.

Суд ухвалою від 08.09.2023 року суд призначив дату наступного підготовчого засідання на 05.10.2023 на 11:00 год.

25.09.2023 відповідач надав суду відзив на заяву про зміну підстав позову № 01-18/1013 від 19.09.2023 (вх. № 12031), в якому наводить спростування доводів позивача та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з огляду на їх безпідставність.

02.10.2023 позивач надіслав клопотання (вх. № 12457) про поновлення процесуального строку, встановленого законом, для подання доказів стороною позивача. В обґрунтування даного клопотання представник позивача зазначає, що отримавши від відповідача інформацію, що має правове значення, ознайомившись з наявними у Селянського (фермерського) господарства "Колос" документами та враховуючи надання заяви про зміну підстав позову, позивач вважає за необхідне доповнити перелік наданих доказів для повного та всебічного дослідження фактів, що обґрунтовують позицію позивача.

Суд ухвалою від 05.10.2023 прийняв до розгляду надану 10.08.2023 позивачем заяву вх. № 9833 про зміну підстав позову та повідомив про розгляд справи з її урахуванням, клопотання представника позивача про поновлення процесуального строку задовольнив, поновив строк на подання доказів позивачем за клопотанням вх. № 12457 від 02.10.2023, з огляду на вчинення усіх необхідних процесуальних дій у даній справі для виконання завдань підготовчого провадження, встановлених частиною 1 статті 177 Господарського процесуального кодексу України, закрив підготовче провадження у справі №917/1085/23, призначив справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на 05.11.2023 року на 10:30 год.

Суд ухвалою від 16.10.2023 виправив описку в ухвалі Господарського суду Полтавської області від 05.10.2023 у справі № 917/1085/23 виклавши 4 пункт резолютивної частини ухвали у наступній редакції: "4. Призначити справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на 02.11.2023 року на 10:30 год.

Судове засідання, призначене на 02.11.2023 року, не відбулося в зв`язку з перебуванням судді Ківшик О.В. на лікарняному.

Суд ухвалою від 18.12.2023 призначив дату розгляду справи по суті на 11.01.2024 року на 09:00.

У судовому засіданні 11.01.2024 року під час розгляду справи по суті представник позивача на позовних вимогах наполягав, представник відповідача проти позову заперечував.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи

В судовому засіданні 11.01.2024 року відповідно до ст. 240 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено коли буде підписано повний текст судового рішення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

З огляду на природу та характер правовідносин, зміст заявлених вимог та доводів сторін, предметом доказування у даній справі є питання встановлення наявності чи відсутності наступних обставин: майно має бути об`єктом набувальної давності, не виключеним із цивільного обороту; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність; відсутність інших осіб, які претендують на це майно; відсутність титулу у позивача для володіння майном та набуття права власності.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши подані докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

Постановою правління Семенівської райспоживспілки від 15.03.2002 року № 26/1 (а.с. 96) на підставі висновків за актом комісії по оцінці будівельних матеріалів та протоколу комісії по продажу і списанню основних засобів по Семенівській райспоживспілці від 07.03.2022 року (а.с. 95) надано згоду на продаж будівельних матеріалів, які будуть вилучені після розборки кулінарного цеху в сумі 6 000, 00 грн.

Відповідно до акту оцінки будівельних матеріалів, вилучених при розбірці будівлі кулінарного цеху по Об`єднанню підприємств громадського харчування від 02.04.2002 року (а.с. 98) комісія провела оцінку будівельних матеріалів, які будуть вилучені після розбирання кулінарного цеху, а саме: шифер 8-хв 200 шт х 10 грн = 2 000, 00 грн; шифер 6-хв 2100 шт х 8 грн = 800, 00 грн; шифер 5-хв 40 шт х 5 грн = 200, 00 грн; цегла 22,8 т.шт. х 10 грн = 2 , 00280 грн, балки дерев`яні 30 шт х 16 грн = 480, 00 грн; дрова 240, 00 грн, всього на суму 6 000, 00 грн.

Постановою правління Семенівської райспоживспілки від 05.04.2002 року № 32/1 (а.с. 99) на підставі висновків за актом комісії по оцінці будівельних матеріалів та протоколу комісії по продажу і списанню основних засобів по Семенівській райспоживспілці від 07.03.2022 року (а.с. 95) надано згоду на продаж будівельних матеріалів, які отримані від розбірки кулінарного цеху.

22 квітня 2002 року між Селянським (фермерським) господарством "Колос" (покупець) та ДП "Об`єднання підприємств громадського харчування" Семенівської райспоживспілки (продавець) укладено договір купівлі - продажу від 22 квітня 2002 року, за умовами якого продавець продав, а покупець купив приміщення кулінарного цеху, яке знаходиться в селищі Семенівка по вул. Гагаріна, 5 для розборки за ціною 6 620, 00 грн. (а.с. 39).

Директором ДП "Об`єднання підприємств громадського харчування" Семенівської райспоживспілки (а.с. 28) видано довідку про те, що технічна документація на будівлю, яка розташована за адресою смт. Семенівка по вул. Гагаріна, 5, у ДП "Об`єднання підприємств громадського харчування" Семенівської райспоживспілки відсутня. Дата видачі та номер довідки не вказано.

Згідно довідки № 44 від 13.06.2016 року (а.с. 40), що видана Комунальним підприємством Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації, станом на 29.12.2012 року нерухоме майно, що знаходиться в смт. Семенівка по вул. Гагаріна, 5, в КП Лубенське МБТІ не зареєстроване.

21.12.2020 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений запис про припинення юридичної особи Дочірнього Підприємства "Об`єднання підприємств громадського харчування" Семенівської райспоживспілки (ідентифікаційний код 01762189), правонаступником якого зазначено Семенівську районну спілку споживчих товариств (ідентифікаційний код 01762166), що підтверджується наданим сторонами відомостями з реєстру (а.с. 65-68 та а.с. 103) та не визнається сторонами у заявах по суті спору.

09.03.2023 року за замовленням Селянського (фермерського) господарства "Колос" виготовлено технічний паспорт на громадський будинок за адресою : вул. Гагаріна, 5, смт. Семенівка, приміщення кулінарного цеху А1, загальною площею 479,7 кв.м, що складається з тамбуру 1-1, площею 1,9 кв.м; приміщення 1-2, площею 2,1 кв.м.; коридору 1-3, площею 2,6 кв.м, приміщення 1-4, площею 8,3 кв.м; приміщення 1-5, площею 14,9 кв.м.; приміщення 1-6, площею 24,3 кв.м.; приміщення 1-7, площею 1,8 кв.м.; приміщення 1-8, площею 80,5 кв.м.; приміщення 1-9, площею 39,3 кв.м.; коридору 1-10, площею 10,9 кв.м.; приміщення 1-11, площею 5 кв.м.; коридору 1-12, площею 10,5 кв.м.; приміщення 1-13, площею 30,2 кв.м.; приміщення 1-14, площею 7 кв.м.; приміщення 1-15, площею 4,8 кв.м; коридору 1-16, площею 4,6 кв.м.; приміщення 1-17, площею 42,3 кв.м.; приміщення 1-18, площею 9,4 кв.м.; приміщення 1-19, площею 20,6 кв.м.; приміщення 1-20, площею 5,7 кв.м.; приміщення 1-21, площею 38,9 кв.м.; коридору 1-22, площею 13,4 кв.м.; приміщення 1-23, площею 14,6 кв.м.; приміщення 1-24, площею 3,1 кв.м; приміщення 1-25, площею 30,8 кв.м.; приміщення 1-26, площею 13.1 кв.м.; коридору 1-27, площею 11 кв.м. ; приміщення 1-28 площею 7,2 кв. м, коридору 1-29, площею 3,9 кв.м., приміщення 2-1, площею 7,1 кв.м.; приміщення 3-1, площею 9, 9 кв.м та навісу а (а.с. 29-38).

Звітом про оцінку майна станом на 29.05.2023 року ринкова вартість 1-поверхової нежитлової будівлі загальною площею 479,7 кв.м., що складається з будівлі кулінарного цеху літ. А та навісу літ. А та розташована в смт. Семенівка по вул. Гагаріна, 5, складає 127 100, 00 грн (а.с. 41-64).

Позивач 22.05.2023 року звернувся до Центру надання адміністративних послуг Семенівської селищної ради із заявою щодо реєстрації права власності, відповідно до якої просив надати інформацію щодо можливості здійснення державної реєстрації права власності на вказаний об`єкт із зазначених в заяві підстав з метою запобігання передчасної сплати адміністративного збору.

Враховуючи відсутність реагування на вказаний лист та вважаючи свої права порушеними, Селянське (фермерське) господарство "Колос" звернулося до Господарського суду Полтавської області з даною позовною заявою до відповідача - Семенівської селищної ради Кременчуцького району Полтавської області - з вимогою про визнання права власності на будівлі, що придбані на підставі договору купівлі - продажу від 22 квітня 2002 року, укладеного між Селянським (фермерським) господарством "Колос" та ДП "Об`єднання підприємств громадського харчування" Семенівської райспоживспілки, а саме : приміщення кулінарного цеху А1, загальною площею 479,7 кв.м.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення, та висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Згідно ч. 1 ст. 15 та ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України).

Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Частиною 1 ст. 181 ЦК України визначено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об`єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом ст. 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте, право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до ст. 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Відтак йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абз. 2 ч. 3 ст. 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч. 2 ст. 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України для нерухомого майна строк у десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вищевказаних умов у сукупності.

За змістом ч. 1 ст. 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 у справі №910/17274/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.02.2020 у справі №923/82/19).

При цьому за змістом ч. 1 ст. 344 ЦК України однією з обов`язкових умов набуття права власності за набувальною давністю є наявність у спірного майна правового режиму нерухомої речі, тобто об`єкта нерухомості, який прийнято в експлуатацію (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 по справі №910/17274/17).

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або особа, яка вважає себе власником майна. При цьому така особа має не визнавати або оспорювати це право позивача, і між сторонами має існувати спір про право, який суд вирішує у порядку позовного провадження (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.07.2019 по справі №920/999/16).

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач, обґрунтовуючи добросовісне володіння нежитловою будівлею, посилався на те, що починаючи з 22 квітня 2002 року по даний час продовжує добросовісно, відкрито та безперервно володіти вказаним нерухомим майном, однак, належних та допустимих доказів у підтвердження зазначених обставин до матеріалів справи не надано.

По-перше, обґрунтовуючи позов у частині визнання права власності на спірне приміщення за Селянським (фермерським) господарством, останній покликається на те, що спірне приміщення було відчужене йому за договором купівлі - продажу від 22 квітня 2002 року, укладеного між Селянським (фермерським) господарством "Колос" та ДП "Об`єднання підприємств громадського харчування" Семенівської райспоживспілки, як правову підставу володіння спірним майном. Натомість, володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.

По-друге, відсутня така обов`язкова умова набуття права власності за набувальною давністю, як добросовісність позивача, оскільки за умовами договору від 22.04.2002 року позивач отримав приміщення кулінарного цеху для розборки, будівля була списана та продана будівельними матеріалами, про що з урахуванням принципу «розумної обачності» останній не міг не знати.

Докази, які б підтверджували, що позивач у законний спосіб заволодів будівлею, яка ним не була побудована, суду не надані. Доказів того, що позивач в момент заволодіння спірним майном не знав і не повинен був знати про незаконність такого заволодіння, матеріали справи не містять.

По-третє, матеріали справи не містять жодного допустимого доказу на підтвердження наявності у спірного майна правового режиму нерухомої речі.

Як зазначалося вище, нерухоме майно може стати об`єктом набуття за давністю, оскільки, вважається, що таке майно існує, тобто, воно має відповідний правовий режим, є об`єктом нерухомості, який прийнятий в експлуатацію (п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 р. у справі № 910/17274/17).

Відтак, якщо будівля чи споруда не є об`єктом нерухомості, прийнятим в експлуатацію, право на яке зареєстроване в установленому порядку, то набути право власності за давністю володіння на таке майно неможливо.

Не містять матеріали справи і відомостей щодо наявності чи відсутності реєстрації права на вказане майно на момент подання позову та розгляду справи у суді (надана довідка Лубенським МБТІ датується 2016 роком та свідчить про відсутність реєстрації саме у Лубенському МБТІ, актуальної Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно суду не надано).

Подані позивачем докази за клопотанням вх. № 12457 від 02.10.2023 року судом як належні та допустимі не оцінюються, оскільки на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах (ч. 2 ст. 87 ГПК України), а видаткові накладні, товарні чеки, накладні та квитанції є підтвердженням придбання невідомими особами товаро-матеріальних цінностей та їх оплати (чеки) та не свідчать про використання таких товаро-матеріальних цінностей.

Крім того, позивачем не доведено існування між ним та Семенівською селищною радою Кременчуцького району Полтавської області спору про право на приміщення кулінарного цеху.

Посилання позивача на звернення до відповідача із заявою від 22.05.2023 року щодо реєстрації права власності в обґрунтування правомірності звернення з даним позовом до Семенівської селищної ради Кременчуцького району Полтавської області судом не оцінюється як правомірне, оскільки : вказана заява була скерована до Центру надання адміністративних послуг Семенівської селищної ради та за формою не є заявою про реєстрацію права власності відповідно до приписів Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», так як містить прохання про надання інформації щодо можливості здійснення державної реєстрації права власності на вказаний об`єкт із зазначених в заяві підстав з метою запобігання передчасної сплати адміністративного збору, жодних додатків до заяви не надавалося; владні управлінські рішення та дії щодо надання адміністративних послуг у даній справі не оскаржуються.

З огляду на те, що позивачем не доведено наявність усіх обставин, передбачених ст. 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Право на звернення до господарського суду відповідно до ч. 1 ст. 4 ГПК України в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц (п. 41), від 30.01.2019 у справі № 552/6381/17 (п. 38), від 13.03.2019 у справі № 757/39920/15-ц (п. 31), від 27.03.2019 у справі № 520/17304/15-ц (п. 63), від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17 (п.71)).

З підстав позову та встановлених обставин справи не вбачається, що спірні правовідносини виникли між позивачем та відповідачем, оскільки останній не є ні попереднім власником майна, ні особою, яка вважає себе власником майна, спір про право між сторонами відсутній, позовні вимоги про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю пред`явлені позивачем до Семенівської селищної ради, яка є неналежним відповідачем, що самостійною підставою для відмови у позові.

З урахуванням вищевикладеного та враховуючи відсутність визначених процесуальним законом підстав для заміни неналежного відповідача належним, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову до відповідача, оскільки останній є неналежним відповідачем у даному спорі.

Згідно із ч. 2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому, суд зазначає, що принцип диспозитивності закріплений у статях 2, 14 ГПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Він передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі Проніна проти України за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З урахуванням наведеного вище, з аналізу наведених норм права та поданих доказів, позивачем не доведено позовних вимог, хоч йому було створено для цього усі можливості, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, позов подано до неналежного відповідача, тому суд доходить висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Інші посилання позивача не спростовують висновків, до яких дійшов суд.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить із наступного.

При зверненні з даним позовом Селянським (фермерським) господарством "Колос" квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки № 1997190 від 14.06.2023 року було сплачено 2 684,00 грн судового збору (а.с. 8). Зарахування даної судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджується випискою (а.с. 73).

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.

Керуючись статтями 86, 129, 232-233, 237-238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Повне рішення підписане 22.01.2024 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Суддя О.В.Ківшик