Рішення

від 16.01.2024 по справі 922/4652/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.01.2024м. ХарківСправа № 922/4652/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погорелової О.В

при секретарі судового засідання Федоровій К.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави, в особі Міністерства культури та інформаційної політики України, м. Київ 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державне підприємство "Державне художньо-творче виробниче підприємство", м. Харків до Харківської міської ради, м. Харків про визнання права власності держави на нерухоме майно та скасування державної реєстрації права власності,за участю представників учасників справи:

прокурор - Ковальова І.І.

позивача - Тимкович І.О.

відповідача - не з`явився

третьої особи - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Київської окружної прокуратури м. Харкова (далі - прокурор) в інтересах держави, в особі Міністерства культури та інформаційної політики України (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради (далі - відповідач) в якому просить суд:

- визнати право власності держави Україна в особі Міністерства культури та інформаційної політики України (код ЄДРПОУ 43220275) на нежитлову будівлю літ. "А-2", загальною площею 504,8 кв.м., розташовану за адресою: м. Харків, вул. Мала Гончарівська, 20 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2061325963101);

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю літ. "А-2", загальною площею 504,8 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (запис про право власності № 35168761 від 23.01.2020, внесений на підставі рішення державного реєстратора Крисинської сільської ради Богодухівського району Харківської області Зеленого В.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) №51773393 від 25.03.2020; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2061325963101).

Витрати по оплаті судового збору прокурор просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 07.11.2023 позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Цією ж ухвалою до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача було залучено Державне підприємство "Державне художньо-творче виробниче підприємство".

Процесуальний рух справи відображено у відповідних ухвалах суду.

У судовому засіданні 16.01.2024 прокурор та позивач підтримали позов у повному обсязі та просили суд його задовольнити.

Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив. Про місце, дату та час проведення судових засідань відповідач повідомлявся належним чином, відповідно до ст.ст. 120, 121 ГПК України.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Оскільки відповідач своїм процесуальним правом участі у судовому засіданні не скористався, повноважного представника для участі у судовому засіданні не направив, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, враховуючи сплив процесуального строку, встановленого для розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, суд дійшов висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.

Харківською місцевою прокуратурою №2 здійснювалось процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 42020221080000223 за ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 365-2 КК України за фактом заволодіння державним нерухомим майном за адресою: м. Харків, вул. Мала Гончарівська, 20. Підставою для внесення відомостей до ЄРДР стало звернення голови комісії з припинення Державного підприємства "Державне художньо-творче виробниче підприємство" Тимохіної Л.О. від 02.04.2020 щодо вчинення невідомими особами протягом грудня 2019 - березня 2021 шахрайських дій, спрямованих на заволодіння нерухомим майном підприємства.

Досудовим розслідуванням встановлено, що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Крисинської сільської ради Богодухівського району Харківської області Зеленим Валентином Вікторовичем, 24.03.2020 внесено запис (з відкриттям розділу) про реєстрацію права власності на нежитлову будівлю літ. А-2, площею 504,8 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , за Лисицьким Іваном Тимофійовичем (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2061325963101, номер запису про право власності: 36079181 від 24.03.2020). Як правовстановлюючі документи ОСОБА_1 на це майно у Реєстрі зазначені договір купівлі-продажу № 16/08-01 від 16.08.2002 та акт приймання-передачі нежитлової будівлі б/н від 16.08.2002, укладені між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 .

Разом з цим, встановлено, що дійсним власником двоповерхової нежитлової будівлі по вул. Мала Гончарівська, 20 у м. Харкові є Держава в особі Міністерства культури та інформаційної політики України, а балансоутримувачем - Державне підприємство "Державне художньо-творче виробниче підприємство".

Так, рішенням Жовтневого районного виконавчого комітету ради народних депутатів Харківської області від 24.12.1991 №168-42 зареєстровано Харківське художньо-виробниче підприємство з визначенням юридичної адреси: м. Харків-52, вул. Мала Гончаровка, 20. Наказом Міністерства культури України від 08.01.1992 №2 "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування у відання Міністерства культури України" у відання Мінкультури прийнято підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, що розташовані на території України (відповідно до додатка), і закріплено за ними основні фонди та оборотні кошти з наданням їм права юридичної особи. Згідно додатку до наказу, до переліку підприємств включено Харківські художньо-промислові майстерні.

Згідно листа Головного управління архітектури та містобудування виконкому Харківської міської ради народних депутатів від 03.05.1993 №623, загальна площа, займана виробничо-художнім підприємством по вул. Мала Гончаровка, 20, складає: 1892 кв.м. Відповідно до листа управління земельних ресурсів Харківської міської ради від 31.10.2000 Харківське державне художньо-виробниче підприємство є землекористувачем проммайданчика загальною площею 1892 кв.м. по вул. Мало-Гончарівська, 20 у м. Харкові.

Згідно відомостей ЄДРПОУ та статуту Державного підприємства "Державне художньо-творче виробниче підприємство" (далі - ДП "ДХТВП") в редакціях 1999 та 2012 років, засновником та органом управління підприємства є Мінкультури. Дата державної реєстрації підприємства: 12.08.1994, код ЄДРПОУ: 05789357. Наказом Мінкультури від 10.07.2013 № 633 "Про припинення державних підприємств "Українська творча дирекція з підготовки циркових атракціонів та номерів" та "Державне художньо-творче виробниче підприємство" прийнято рішення реорганізувати ДП "ДХТВП" шляхом приєднання його до Державного підприємства "Державна циркова компанія України". Дотепер реорганізація ДП "ДХТВП" триває (згідно відомостей ЄДРПОУ, на час подання позову підприємство перебуває в стані припинення).

За відомостями Єдиного реєстру об`єктів державної власності, наданими Фондом державного майна України, на балансі ДП "ДХТВП" за адресою: м. Харків, вул. Мала Гончарівська, 20 знаходиться наступне майно: Адміністративний будинок, Приміщення будинку 20 (АУП), Огорожа, Приміщення будинку 20А, Приміщення будинку 20.

Згідно довідки ДП "ДХТВП" № 32 від 05.02.2021, спірна будівля обліковується на балансі вказаного державного підприємства.

В ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №42020221080000223 встановлено, що саме двоповерховий адміністративний будинок за вказаною адресою став об`єктом незаконного заволодіння. Інші окремо розташовані двоповерхові будівлі у господарському віданні та на балансовому обліку ДП "ДХТВП" за вказаною адресою відсутні.

Відповідно до ч. 2 ст. 326 ЦК України, від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Згідно з ч. З ст. 326 ЦК України, управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Стаття 3 цього Закону передбачає, що майно, яке передане державним комерційним підприємствам, відноситься до об`єктів управління державної власності.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно з ч. З ст. З Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

На час закріплення за ДП "ДХТВП" у 1992 році основних фондів, включаючи адміністративну будівлю по вул. Мала Гончарівська, 20 у м. Харкові, законодавство не передбачало обов`язкової реєстрації прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України "Про власність" від 07.02.1991, який діяв на час передачу до відання Мінкультури Харківського художньо-виробничого підприємства, загальнодержавну (республіканську) власність складали: земля, майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, внутрішніх військ і Державної прикордонної служби України; оборонні об`єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв`язку та інформації, що мають загальнодержавне (республіканське) значення; кошти республіканського бюджету; республіканський національний банк, інші державні республіканські банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси; республіканські резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об`єкти соціально культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток.

Згідно з ч. 2 ст. 33 Закону України "Про власність" від 07.02.1991, державні органи, уповноважені управляти державним майном, вирішують питання створення підприємств і визначення цілей їх діяльності, реорганізації і ліквідації, здійснюють контроль за ефективністю використання і схоронністю довіреного їм державного майна та інші правомочності відповідно до законодавчих актів України.

Позивач своєчасно не оформив свідоцтво про право власності держави на спірне майно, яке було передбачено абз. 9 ч. 2, ч. 5 ст. 8, ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в редакції 2004 року, а з січня 2016 року набрали чинності зміни до цього Закону, згідно з якими право власності на нерухомість, відомості про яке внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, підтверджується не документом, а відповідним записом у реєстрі. У відповідності з абзацом другим частини п`ятої статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та їх обтяжень, зареєстрованих у Державному реєстрі прав, вчиняються на підставі відомостей про речові права, обтяження речових прав, що містяться в цьому реєстрі.

Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється. Оскільки позови про визнання права власності, що пред`явлені на підставі статті 392 ЦК, пов`язані з невизначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна, то на ці позови не поширюються правила про позовну давність (п. 37 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" від 07.02.2014 № 5»).

Прокурор вказує на те, що позивачем наразі втрачена сама можливість оформити документ, який засвідчує право власності Держави на спірне майно (свідоцтво про право власності). Крім того, реєстрацію за фізичною особою ( ОСОБА_1 ) права приватної власності на спірне майно фактично оспорені майнові права Держави на нього. Вказане обумовлює необхідність визнання цих прав у судовому порядку.

Відповідно до ч. 5 ст. 75 Господарського кодексу України відчужувати майнові об`єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом.

Зі статуту ДП "ДХТВП" в редакції 1999 року (розділ 5) вбачається, що майно підприємства є державною власністю і закріпляється за ним на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому статуту. Джерелами формування майна підприємства, зокрема, є майно, передане йому органами державного управління.

Згідно з п. 4.1. статуту ДП "ДХТВП" в редакції 2012 року майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання.

Відчуження майнових об`єктів, що належить до основних засобів, здійснюється виключно на конкурентних засадах за погодженням з Уповноваженим органом управління в порядку, встановленому законодавством (п. 4.8. статуту ДП "ДХТВП" в редакції 2012 року).

Так, підставою набуття права власності на спірну будівлю ОСОБА_1 зазначено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 16.08.2002 за №16/08-01, укладений між ОСОБА_2 (продавцем) і ОСОБА_1 (покупцем) та акт приймання-передачі будівлі від 16.08.2002, укладений вказаними особами.

Прокурор вказує на те, що зазначений договір та укладений на його підставі акт приймання-передачі будівлі є нікчемними, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Фактичні обставини свідчать, що договір, датований 16.08.2002, у дійсності оформлений не раніше 2020 року, та був спрямований на незаконне заволодіння державною власністю, а саме:

- у договорі вказана літера "А-2" будівлі по АДРЕСА_1 та її площа 504,8 кв.м., тоді як першим документом, в якій згадується літера та площа вказаного об`єкта нерухомості, є технічний паспорт на громадський будинок, виготовлений 03.02.2020 Товариством з обмеженою відповідальністю "НТБ Київ" на замовлення ОСОБА_1 ;

- зі звернення голови комісії з припинення ДП "ДХТВП" ОСОБА_3 від 02.04.2020 вбачається, що дії із заволодіння будівлею почалися з грудня 2019 року, коли на територію підприємства по АДРЕСА_1 05.12.2019 з`явився невідомий чоловік, що представився Олександром Миколайовичем та зазначив, що йому "місто" нібито виділило земельну ділянку за вказаною адресою, та що 07.12.2019 він прийде разом з підрядниками та почне будувати там хостели для здачі в оренду. У подальшому, 01.04.2020 заявником на огорожі підприємства було виявлено змінений замок, а одна із будівель була опечатана шляхом прикріплення за допомогою скотчу листа наступного змісту "Опечатано власником. Приватна власність! Вхід заборонено! 26.03.2020". У цей же день при перевірці відомостей в реєстрі речових прав на нерухоме майно заявником з`ясовано, що нежитлова будівля літ. "А-2" площею 504,8 кв.м. зареєстрована за ОСОБА_1 ;

- з протоколів допитів ОСОБА_1 від 05.06.2020 та 01.07.2020 як свідка у кримінальному провадженні № 42020221080000223 вбачається, що він зловживає алкогольними напоями. Приблизно в лютому-березні 2020 року, коли саме, не пам`ятає, він вживав алкогольні напої в кафе на автостанції "Центральний ринок". До нього підійшов чоловік, який представився ОСОБА_4 . В ході розмови він запропонував останньому заробити трохи грошей, а саме пообіцяв 300 грн., на що ОСОБА_1 погодився. Після чого ОСОБА_5 дістав якійсь документи, та ОСОБА_1 їх підписав. Після чого ОСОБА_5 дам йому 300 грн. та пішов. Також, ОСОБА_1 пояснив, що в той день заснув у кафе на автостанції, а коли прокинувся, помітив відсутність паспорта. Наступного дня він повернувся до кафе, де виявив паспорт на барній стійці продавця, та забрав паспорт. Що зробив ОСОБА_5 з підписаними ним документами, йому не відомо, про те, що він власник будівлі по АДРЕСА_1 , дізнався від співробітників правоохоронних органів;

- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який нібито був продавцем за договором, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- незважаючи на те, що договір нібито був укладений 16.08.2002, дії із внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності на спірну будівлю на ім`я ОСОБА_1 здійснені лише у березні 2020 року;

- договір купівлі-продажу навмисно датований 2002 роком задля уникнення в ході державної реєстрації права власності на цей об`єкт нерухомості у березні 2020 року вимог щодо його нотаріального посвідчення згідно ст. 657 ЦК України 2004 року, оскільки Цивільним кодексом 1963 року було передбачене нотаріальне посвідчення угод лише для відчуження житлових будинків (ст. 227 ЦК в редакції 1963 року);

- у договорі зазначено, що будівля переходить до покупця на підставі протоколу аукціонних торгів на "Універсальній біржі "Гермес" від 16.08.2002, а третім підписантом договору (окрім продавця та покупця) зазначено ТОВ "Універсальна біржа "Гермес" в особі директора ОСОБА_6 . Проте, згідно відповіді директора ТОВ "Універсальна біржа "Гермес" Єсакова В.С. від 26.01.2021, у біржі відсутні документи та інформація щодо проведення 16.08.2002 аукціону з реалізації нежитлової будівлі літ. "А-2", загальною площею 504,8 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказані обставини та докази на їх підтвердження в їх сукупності свідчать про нікчемність правочинів, укладених у формі договору купівлі-продажу №16/08-01 та акту приймання-передачі нежитлової будівлі від 16.08.2002.

У п. 105 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №477/2330/18, Верховний суд вказав, що чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року у справі № 461/3675/17). Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у цивільній справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Достовірність і достатність таких доказів суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи.

Таким чином, перелічені письмові докази, зібрані у кримінальному провадженні № 42020221080000223, можуть бути використані й як докази у господарській справі щодо розгляду відповідного позову.

У 2021 році Київською окружною прокуратурою м. Харкова подано до Жовтневого районного суду м. Харкова позов в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України до ОСОБА_1 про визнання права власності, витребування нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права власності.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 22.03.2021 відкрито провадження у справі № 639/1462/21 за вказаним позовом. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 11.04.2023 провадження у справі № 639/1462/21 закрито на підставі п. 7 ч. 1 ст. 255 ЦПК України у зв`язку зі смертю відповідача ОСОБА_1 13.10.2021 та відсутністю правонаступників (спадкоємців померлої особи).

Водночас, інтереси держави залишаються незахищеними, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявний запис про реєстрацію права приватної власності на спірну нежитлову будівлю.

Отже, як вказує прокурор, спірне майно вибуло з власності Держави поза її волею. Позивач, Мінкультури, як уповноважений державний орган не надавав згоди на його відчуження, не був обізнаний про факт укладення вищевказаних нікчемних правочинів, державної реєстрації права власності на спірне майно за приватною особою, державному реєстратору ніяких документів для проведення реєстрації права власності не надавав.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з ч. ч 1, 2 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, с нікчемним.

Верховний Суд у постанові від 13.01.2022 у справі №908/3736/15 зазначив, що до правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, відносяться: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочнни, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Верховний Суд України у постанові від 13.04.2016 у справі №6-1528цс15, аналізуючи приписи ст.228 ЦК України, також зазначив, що виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемник правочинів. Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

Таким чином, публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави. Аналогічні висновки відображено і у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №910/4932/19, від 10.03,2020 у справі №910/24075/16, від 31.10.2019 у справі №461/5273/16.

У даному випадку, незаконна передача державного майна, призвела до позбавлення держави права власності на це майно та потягла за собою зміну форми власності щодо нього з державної на приватну. Зазначене свідчить про порушення публічного порядку, і тому такий правочин є нікчемним на підставі статті 228 ЦК України.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої вказаної статті).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оснорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, що прямо визначено абзацом першим частини другої статті 215 ЦК України. Отже якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочнну, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину ( постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №463/5896/14-ц (пункт 72), від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (пункт 95)).

Відтак у разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина перша статті 216 ЦК України).

За змістом ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов`язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Одним із таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення первісного стану у фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (ч. 1 ст. 216 ЦК України).

За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається у його сторони.

Отже, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що право власності на нежитлову будівлю літ. "А-2" загальною площею 504,8 кв.м., розташовану за адресою: м. Харків, вул. Мала Гончарівська, 20 отримане та зареєстроване підставі нікчемного правочину, а тому, це майно має бути повернуте дійсному власнику - Державі в особі уповноваженого нею органу Міністерства культури та інформаційної політики України.

Згідно правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 19.05.2020 у справі №916/1608/18, позивачем у позові про визнання права власності на підставі ст. 392 ЦК України може бути суб`єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи.

За позовом про визнання права власності на будівлю, споруду, право на яку ні за ким не зареєстроване, належним відповідачем є власник земельної ділянки, на якій така будівля, споруда розташована.

Згідно з ч. 1 ст. 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю.

Відповідно до п. "а" ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України, у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Враховуючи, що земельна ділянка за адресою: м. Харків, вул. Мала Гончарівська, 20, на якій розташована спірна нежитлова будівля, несформована (кадастровий номер відсутній), ця земельна ділянка перебуває у комунальній власності Харківської міської територіальної громади.

Відповідно до приписів частини 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Враховуючи викладене, належним відповідачем за вказаним позовом є Харківська міська рада.

Вирішуючи спір щодо нерухомого майна, суд не може залишити без уваги той факт, що власниками спірного майна/його частки були/є певні особи, і що без вирішення питання щодо скасування державної реєстрації права власності попередніх власників виконати судове рішення буде неможливо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 №820/3534/171).

Згідно з ч. 8 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Відповідно до абз. 2 ч. З ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній із 16.01.2020), у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Згідно з абз. З ч. З ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно", у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Отже, з метою ефективного захисту прав власника, державна реєстрація права приватної власності на спірне майно за ОСОБА_1 , який не набув право власності на це майно на законних підставах, має бути скасована.

Як зауважив Верховний Суд у п. 75.4 постанови від 28.10.2020 у справі №910/10963/19, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Так, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, до Реєстру внесений запис №36079181 від 24.03.2020, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на спірне майно за ОСОБА_1 , що був внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за №51773393 від 25.03.2020, прийнятого державним реєстратором Крисинської сільсьої ради Богодухівського району Харківської області Зеленим В.В.

Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у п. 58 постанови від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

Проте, ОСОБА_1 не залучено до участі у справі через його смерть, як і не залучено його правонаступників через їх відсутність.

Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.

За результатами вирішення спору судові витрати щодо судового збору у справі покладаються на відповідача, відповідно до ст. 129 ГПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати право власності Держави Україна в особі Міністерства культури та інформаційної політики України (код ЄДРПОУ 43220275, 01601, м. Київ, вул. Івана Франка, 19) на нежитлову будівлю літ. "А-2", загальною площею 504,8 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2061325963101).

Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю літ. "А-2", загальною площею 504,8 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (запис про право власності № 35168761 від 23.01.2020, внесений на підставі рішення державного реєстратора Крисинської сільської ради Богодухівського району Харківської області Зеленого В.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) №51773393 від 25.03.2020; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2061325963101).

Стягнути з Харківської міської ради (61003, м. Харків, м. Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, м. Харків, вул. Б. Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108) - 23 939,08 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Прокурор - Керівник Київської окружної прокуратури м. Харкова (61002, м. Харків, вул. Сумська, 76).

Позивач - Міністерство культури та інформаційної політики України (код ЄДРПОУ 43220275, 01601, м. Київ, вул. Івана Франка, 19).

Відповідач - Харківська міська рада (61003, м. Харків, м. Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Державне підприємство "Державне художньо-творче виробниче підприємство" (61052, м. Харків, вул. Мала Гончарівська, 20, код ЄДРПОУ 05789357).

Повне рішення підписано 23 січня 2024 року.

СуддяО.В. Погорелова