Рішення

від 23.01.2024 по справі 620/5853/22

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2024 року м. Чернігів Справа № 620/5853/22

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Виноградової Д.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Чернігівській області про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі також позивач) звернувся до суду з позовом до Територіального управління Служби судової охорони у Чернігівській області (далі також відповідач), у якому просить

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу допомоги на оздоровлення та додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу допомогу на оздоровлення та додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, за період з 24.02.2022 по 26.04.2022.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що йому протиправно з 24.02.2022 не виплачується додаткова винагорода відповідно до абзацу першого пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168. Крім того, відповідач протиправно не виплатив позивачу при звільненні допомогу на оздоровлення, натомість рапорт про її отримання позивач подав ще 22.02.2022.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.09.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Ухвалою суду надано термін для подачі відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.

Ухвалою суду від 05.10.2022 повернуто без розгляду клопотання Територіального управління Служби судової охорони у Чернігівській області про залучення до участі у справі співвідповідачів.

Відповідач подав відзив на позов, в якому просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог та зазначив, що для видання наказу про виплату співробітникам територіального управління Служби судової охорони у Чернігівській області додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, необхідна наявність у затвердженому кошторисі територіального управління за фондом оплати праці співробітників відповідних коштів. Вказує, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими, оскільки територіальним управлінням Служби судової охорони у Чернігівській області в межах повноважень та спосіб визначений законом вживалися заходи, спрямовані на забезпечення соціального захисту співробітників в частині реалізації постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, а винесення наказу про нарахування додаткової винагороди, а так само і нарахування та виплата цієї винагороди в межах наданих Територіальному управлінню повноважень та без порушення чинного законодавства, є неможливим. Крім того, у березні-квітні 2022 не було асигнувань на виплату допомоги на оздоровлення. Жоден працівник таку допомогу не отримував.

Ухвалою суду від 15.11.2022 було зупинено провадження у справі до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 260/3564/22; ухвалою суду від 10.11.2023 було поновлено провадження у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 проходив службу в Територіальному управлінні Служби судової охорони у Чернігівської області з 12.01.2021 по 26.04.2022 (а.с. 9-10).

Згідно відомостей про нарахування грошового забезпечення позивачу за 2021- 2022 роки винагорода у розмірі 30000,00 грн, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», не нараховувалась та не виплачувалась (а.с. 16).

Крім того, 22.02.2022 позивачем подано рапорт начальнику Територіального управління Служби судової охорони у Чернігівській області про виплату ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення за 2022 рік.

На адвокатський запит представника позивача, Територіальне управління Служби судової охорони у Чернігівській області листом від 11.07.2022 № 55.06-82 повідомило про неможливість видання територіальним управлінням наказу про виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» та про неможливість виплати допомоги на оздоровлення у зв`язку з відсутністю бюджетних асигнувань на виплату такої допомоги (а.с. 13-15).

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Статтею 160 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що підтримання громадського порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду, а також охорону приміщень суду, органів та установ системи правосуддя, виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їхніх сімей, працівників суду, забезпечення у суді безпеки учасників судового процесу здійснює Служба судової охорони.

Відповідно до частин 1-2 статті 161 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах. Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна Державній судовій адміністрації України.

Фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина 7 статті 161 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно зі статтею 165 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України на рівні не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію», Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнято постанову №168 (надалі Постанова КМУ №168), пунктом 1 якої встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Пунктом 5 Постанови КМУ №168 передбачено, що вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022.

Надалі, постановою Кабінету Міністрів України №793 від 07.07.2022 (надалі Постанова КМУ №793), опублікованою 19.07.2022, до Постанови КМУ №168 були внесені зміни, відповідно до яких в абзаці першому слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць». Крім того, доповнено постанову пунктом 2-1 такого змісту: «2-1. Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів».

Таким чином, вказаною постановою Кабінет Міністрів України встановив, зокрема, співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень щомісячно.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 №289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» затверджені схеми посадових окладів, тарифних розрядів і коефіцієнтів за основними посадами і спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони та встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується Державною судовою адміністрацією.

Механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони визначений Порядком виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України від 26.08.2020 №384 (далі Порядок № 384).

За змістом пунктів 4-7 Порядку № 384 грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони включає: 1) щомісячні основні види грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавка за стаж служби); 2) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія); 3) одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди; допомоги).

Відповідно до пунктів 8 і 10 Порядку №384 грошове забезпечення виплачується співробітникам, які призначені на штатні посади в центральний орган управління Служби та територіальних управліннях Служби. Грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення.

Відповідно до пункту 15 розділу І Порядку № 384 грошове забезпечення, що належить до виплати співробітнику і своєчасно не виплачене або виплачене в меншому ніж належало розмірі, виплачується за весь період, протягом якого співробітник мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.

Пунктом 16 розділу І Порядку № 384 визначено, що звернення співробітника щодо виплати грошового забезпечення розглядаються Службою судової охорони або відповідним територіальним управлінням Служби судової охорони в установленому законодавством порядку.

Вирішуючи вказаний спір, суд враховує, що Верховний Суд розглянув зразкову справу №260/3564/22 та прийняв постанову від 06.03.2023, залишену без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023.

Під час розгляду зразкової справи Верховний Суд дійшов наступних висновків.

Статтею 43 Конституції України, зокрема, визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Пунктом 3 статті 116 Конституції України передбачено, що до повноважень Кабінету Міністрів України належить забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.

Рішеннями Конституційного Суду України від 26.12.2011 № 20-рп/2011 та від 25.01.2012 № 3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень Кабінету Міністрів України щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Право на виплату додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони, передбачене постановою Кабінету Міністрів України № 168, підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством.

За змістом правової позиції ЄСПЛ у справі «Кечко проти України» (рішення від 08 листопада 2005 року) у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду визнала необґрунтованими посилання Територіального управління на те, що в затвердженому ДСА України кошторисі Служби судової охорони на 2022 рік та відповідному кошторисі Територіального управління видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної Постановою № 168, не передбачались та не затверджувались, у зв`язку із чим існуючий за фондом оплати праці фінансовий ресурс не дозволяє здійснити таку виплату, оскільки гарантовані законом виплати, пільги тощо неможливо поставити в залежність від видатків бюджету.

Відмова Територіального управління у виплаті позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції право мирно володіти своїм майном. Доки відповідне положення Постанови № 168 є чинним, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в такій виплаті. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України»).

Зазначена позиція також узгоджується з висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007.

Верховний Суд України у своїх рішеннях також неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі № 21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21-44а10).

У первинній редакції Постанови № 168 розмір додаткової винагороди для співробітників Служби судової охорони, крім тих із них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, був визначений у фіксованому розмірі - 30000 гривень щомісячно.

Водночас, з урахуванням змін до Постанови № 168, внесених Кабінетом Міністрів України постановою від 07.07.2022 №793, розмір цієї додаткової винагороди визначений у граничному розмірі «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць».

Зміст внесених постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 793 змін до Постанови № 168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість «30000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом «пропорційність» із прив`язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.

Відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

За результатами розгляду зразкової справи № 260/3564/22, цю справу необхідно визнати типовою, тому відповідно до приписів частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення суд враховує правові висновки Верховного Суду.

Таким чином, бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Чернігівській області щодо ненарахування і невиплати працівникам Служби судової охорони з 24.02.2022 додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, є протиправною.

У той же час, з матеріалів справи судом встановлено, що позивач у період з 28.02.2022 по 14.03.2022 неналежно виконував завдання Служби судової охорони під час перебування в оперативному підпорядкуванні територіального управління Служби судової охорони у Хмельницькій області та фактично не виконував бойові завдання територіального управління Служби судової охорони у Чернігівській області у період з 16.03.2022 по 10.04.2022, що підтверджується інформаційною довідкою ТУ ССО у Хмельницькій області, направленою начальнику ТУ ССО у Чернігівській області, від 21.04.2022 та рапортами (а.с.72, 74, 79-85 ).

Відповідно до наказу тимчасового виконувача обов`язків начальника управління полковника Служби судової охорони О. Головешка від 15.02.2022 № 53 «Про переведення особового складу Територіального управління Служби судової охорони у Чернігівській області на посилений варіант службової діяльності», особовий склад управління був переведений на посилений варіант несення служби (без зміни режиму служби на об`єктах охорони). Зі змістом вищевказаного наказу позивач був ознайомлений, що підтверджується підписом у Журналі несення служби за 15.02.2022 (а.с.54).

Відповідно до Закону України «Про Національну безпеку України» Служба судової охорони входить до сектору безпеки та оборони, а тому на виконання вимог цього Закону наказом Міністерства оборони України від 07.03.2022 №10 «Про визначення завдань Службі судової охорони» служба та її територіальні управління залучені до виконання завдань територіальної оборони для забезпечення відсічі агресії російської федерації.

Натомість, ОСОБА_1 у період з 26.02.2022 по 10.04.2022 був відсутній на службі в територіальному управлінні, відповідна інформація викладена в рапорті заступника начальника (з забезпечення) територіального управління полковника Служби судової охорони ОСОБА_2 від 11 квітня 2022 року (реєстраційний номер №55.03-333/вн від 14 квітня 2022 року).

З метою проведення належної перевірки інформації, викладеної у рапорті заступника начальника (з забезпечення) Управління полковника ОСОБА_2 наказом Територіального управління Служби судової охорони у Чернігівській області №80 від 14 квітня 2022 року призначено службове розслідування у формі письмового провадження (а.с. 67).

Під час проведення службового розслідування ОСОБА_1 надав пояснення, відповідно до яких 25 лютого 2022 року він відправився особистим транспортом до батьків у м. Городок Хмельницької області для евакуації сім`ї: дружини та доньок. По прибуттю у м. Городок Хмельницької області 27 лютого 2022 він звернувся до Територіального управління Служби судової охорони у Хмельницькій області, де у подальшому був відряджений до Городоцького районного суду. Службу проходив по 15 березня 2022 року, після чого вирішив повертатись у м. Чернігів. З 11 квітня 2022 року приступив до виконання обов`язків начальника відділу МТЗ ТУ ССО у Чернігівській області.

При цьому, 21 квітня 2022 року до Територіального управління Служби судової охорони у Чернігівській області з Територіального управління Служби судової охорони у Хмельницькій області надійшла інформаційна довідка з додатками на 35 аркушах, за підписом начальника Територіального управління Служби судової охорони у Хмельницькій області, яка зареєстрована за вих. №53.05-125 від 21 квітня 2022 року.

З вказаної довідки судом встановлено, що у період з 28 лютого 2022 року по 14 березня 2022 року підполковник Служби судової охорони ОСОБА_1 тимчасово залучався до несення служби на об`єкті охорони одного із судів Хмельницької області, а саме Городицького районного суду Хмельницької області. За період несення служби у приміщенні суду підполковник ОСОБА_1 допускав систематичне порушення службової дисципліни, порушення вимог Інструкції з організації і несення служби з охорони приміщень судів, органів та установ системи правосуддя, підтримання громадського правопорядку в суді, припинення проявів неповаги до суду, забезпечення в суді безпеки учасників судового процесу, затвердженої наказом Служби судової охорони від 07 липня 2020 року №287, порушення вимог наказу Державної судової адміністрації України від 20 серпня 2019 року №812 «Про затвердження норм й знаків належності однострою співробітників Служби судової охорони і правил його носіння», що виразилось у відвертому нехтуванні вимог зазначених наказів, а саме у порушенні правил носіння однострою співробітниками Служби судової охорони, порушенні встановленого розпорядку дня на об`єкті охорони, систематичному самовільному залишенні місяця несення служби за відсутності на службі протягом дня. Зазначені вище порушення підтверджуються поясненнями співробітників Територіального управління Служби судової охорони у Хмельницькій області та працівників Городоцького районного суду Хмельницької області (а.с. 38-39).

За результатами службового розслідування складено висновок, затверджений начальником територіального управління Служби судової охорони у Чернігівській області полковником Служби судової охорони Олександром Рибаком 26.04.2022, згідно якого факти, викладені в рапорті заступника начальника (з забезпечення) територіального управління полковника Служби судової охорони Паніматченка Сергія Васильовича від 11 квітня 2022 року (реєстраційний номер №55.03-333/вн від 14 квітня 2022 року), визнано такими, що знайшли своє часткове підтвердження. За порушення службової дисципліни, неналежне виконання завдань Служби судової охорони під час перебування в оперативному підпорядкуванні територіального управління Служби судової охорони у Хмельницькій області у період з 28 лютого 2022 року по 14 березня 2022 року (включно) та фактичне невиконання бойових завдань територіального управління Служби судової охорони у Чернігівській області у період з 16 березня 2022 року по 10 квітня 2022 року підполковником Служби судової охорони ОСОБА_1 підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності, але, враховуючи пом`якшуючі обставини, звільненням за власним бажанням згідно поданого рапорту (а.с. 59-66).

Позивач у поданій відповіді на відзив не заперечує факту притягнення до відповідальності, однак, вказує на те, що Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» не передбачено скасування, позбавлення додаткової виплати співробітникам Служби судової охорони України за вчинення дисциплінарного проступку, просить задовольнити позовну заяву та врахувати обставини викладені у відповіді на відзив.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що позивач у спірний період не міг залучатися до заходів, визначених пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168.

Суд вважає за необхідне зазначити, що умовою, за якою особа має право на отримання додаткових виплат, які передбачені постановою №168 є виконання певних активних дій, на підставі наказів керівника, розпоряджень, тощо, пов`язаних із заходами захисту країни і протидією збройній агресії, тобто під час несення служби.

При цьому, під поняттям «несення служби» законодавець розуміє саме залучення до участі в оперативних заходах, несення варти, в тому числі в нічний час, в нарядах ті інших заходах, спрямованих на забезпечення безпеки в умовах воєнного стану, входження до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі в бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебування безпосередньо в районах ведення бойових дій у період здійснення зазначених заходів.

При цьому, поняття «несення служби» та «проходження служби» у цьому випадку, не є тотожними.

Факт перебування особи у списках особового складу установи, в якій особа проходить службу, при цьому перебуваючи поза межами дислокації підрозділу без відповідного наказу, відсторонення від виконання обов`язків співробітника ССО, перебування на лікарняному, неналежне виконання своїх посадових обов`язків не можуть створювати передумови для виплати особі додаткової винагороди у розмірі 30000,00 грн.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі 30000,00 грн у період з 24.02.2022 по 26.04.2022.

Щодо позовної вимоги про невиплату позивачу допомоги на оздоровлення, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 37 розділу ІІ «Порядку виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони», затвердженого наказом Державної судової адміністрації від 26.08.2020 №384 співробітникам один раз на рік у межах асигнувань на виплату грошового забезпечення виплачується допомога на оздоровлення в розмірі їх місячного грошового забезпечення. Допомога на оздоровлення надається співробітникам за їх рапортом протягом поточного року на підставі наказу Служби або територіального управління Служби.

Так, з матеріалів справи судом встановлено, що позивачем 22.04.2022 було подано рапорт, зареєстрований за №55.03.-286/вн від 22.02.2022, начальнику територіального управління Служби судової охорони у Чернігівській області полковнику Служби судової охорони Олександру Рибаку про прийняття рішення на виплату йому допомоги на оздоровлення за 2022 рік (а.с.11).

У резолюції до документа №55.03.-286/вн від 22.02.2022, зазначеної начальником територіального управління О.А. Рибаком від 22.02.2022, вказано «згідно чинного законодавства при наявності асигнувань» (а.с.46).

З огляду на це, суд дійшов висновку, що вимога позивача, поставлена у рапорті щодо прийняття рішення на виплату допомоги, виконана у повному обсязі, оскільки відповідачем прийнято рішення та зазначено про нього резолюцією начальника територіального управління.

Доказів оскарження такого рішення позивачем суду не надано.

З огляду на зазначене, за наслідками розгляду даної справи, судом не встановлено протиправності бездіяльності територіального управління Служби судової охорони у Чернігівській області щодо не нарахування та невиплати позивачу допомоги на оздоровлення та додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, а відтак, у вимозі щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу допомогу на оздоровлення та додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, за період з 24.02.2022 по 26.04.2022 необхідно відмовити.

Слід зазначити, що частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Крім того, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

На думку суду, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, під час розгляду справи було доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваної бездіяльності з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.

Згідно з частиною 1 статті 9, статті 72, частин 1, 2, 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, дії чи бездіяльності за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

За вказаних обставин, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати в цьому випадку стягненню не підлягають.

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Чернігівській області про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач: Територіальне управління Служби судової охорони у Чернігівській області вул. Кирпоноса, 16, Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 43559575

Повний текст рішення виготовлено 23 січня 2024 року.

Суддя Дар`я ВИНОГРАДОВА