Постанова

від 16.01.2024 по справі 320/10521/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/10521/20 Суддя (судді) першої інстанції: Панова Г. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2024 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Безименної Н.В.

суддів Оксененка О.М. та Собківа Я.М.

за участю секретаря судового засідання Головченко В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2023 року (повний текст складено 02 березня 2023 року) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс солд" до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И Л А

Позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому просив (з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог та ухвали Київського окружного адміністративного суду від 11.03.2021 про роз`єднання позовних вимог):

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0002570402 від 10 вересня 2020 року, прийняте на підставі акта перевірки №377/10-36-04-02/42514786 від 14 серпня 2020 року «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки правомірності нарахування ТОВ «Аверс солд» бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за травень 2020 року»;

- зобов`язати відповідача внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування, заявленого ТОВ «Аверс солд» у розмірі 47 784 769 грн.

Рішеням Київського окружного адміністративного суду від 28.07.2021, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.11.2021, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0002570402 від 10.09.2020, прийняте на підставі акту перевірки за №377/10-36-04-02/42514786 від 14.08.2020 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки правомірності нарахування ТОВ «Аверс солд» (42514786) бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за травень 2020 року. Зобов`язано ГУ ДПС у Київській області внести до Реєстра заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на підставі заяви ТОВ «Аверс солд» дані, зазначені у абзацах 2, 3, 5, 7, 9, 10, 12, 13 та 14 пункта 4 Порядка ведення Реєстра заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінета Міністрів України від 25 січня 2017 року №26.

За результатами оскарження вказаних судових рішень в касаційному порядку, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.08.2022 касаційну скаргу ГУ ДПС у Київській області задоволено частково. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 липня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року у справі №320/10521/20 скасовано. Справу №320/10521/20 направлено на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

За наслідками нового розгляду справи, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Київській області від 10.09.2020 № 0002570402, прийняте на підставі Акта перевірки за № 377/10-36-04-02/42514786 від 14.08.2020 "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки правомірності нарахування ТОВ «Аверс солд» (ЄДРПОУ 42514786) бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за травень 2020 року". У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, ГУ ДПС у Київській області подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що ТОВ «МАЯМІЛІДЕРГРУП» та ТОВ «Велан південь трейд» не могли виростити та поставити позивачу сільськогосподарську продукцію, а поставка товару до позивача не підтверджується по ланцюгу постачання. Стосовно вказаних контрагентів позивача наявні відкриті кримінальні провадження, що свідчить про безтоварність господарських операцій та відсутності підстав для формування за ними даних податкової звітності та нарахування податкового кредиту. Також апелянт посилається на відсутність всіх документів, які складаються при операціях з купівлі-продажу зернових, зокрема, складських документів на зерно, результатів перевірки якості.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не подавав. В суді першої інстанції його позиція обґрунтовувалась тим, що господарські операції з контрагентами-постачальниками, вчинені у періоді, що перевірявся, є реальними та підтверджені усіма необхідними і належним чином оформленими первинними документами, а також безпосередньо пов`язані з господарською діяльністю підприємства.

Позивач, будучі належним чином повідомленим про день, час та місце судового розгляду справи, явку свого представника в судове засідання не забезпечив.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 22 червня 2020 року ТОВ «Аверс солд» подало податкову декларацію з податку на додану вартість за травень 2020 року, у рядку 19 якої відображений показник від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду у розмірі 54429120 грн. У рядку 20.2.1 цієї ж декларації частину від`ємного значення з ПДВ у розмірі 47807093 грн було заявлено до бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку. До податкової декларації позивачем були додані, зокрема: довідка про суму від`ємного значення звітного (податкового) періоду, яка зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (Додаток 2); заява про повернення суми бюджетного відшкодування (Додаток 4); розшифровки податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Додаток 5) (а.с.56-62 т.1).

В період з 03 серпня 2020 року по 07 серпня 2020 року контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Аверс солд» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за травень 2020 року, за результатами якої склало акт від 14 серпня 2020 року №377/10-36-04-02/42514786, в якому зафіксовано порушення вимог п.200.1, пп."б" п.200.4 ст.200 ПК України, внаслідок чого податковий орган дійшов висновку про наявність підстав для відмови ТОВ «Аверс солд» в отриманні бюджетного відшкодування суми ПДВ на рахунок платника в банку за травень 2020 року в розмірі 47784769,00 грн (а.с.9-53 т.1).

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення форми «В3» від 10.09.2020 №0002570402, яким відмовлено в бюджетному відшкодуванні суми ПДВ за травень 2020 року в розмірі 47784769,00 грн, по декларації №9142169478 від 22.06.2020 (а.с.54 т.1).

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку про відсутність підстав вважати доведеними обставини неможливості ТОВ «Маямілідергруп» і ТОВ «Велан південь трейд» в дійсності вчинити спірні господарські операції, оскільки відповідачем не наведено обставин та не надано доказів, які б свідчили про штучний характер господарських операцій, невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про фіктивність вчинених операцій.

Колегія суддів погоджується із наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст.67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до пп.16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Підпунктом 9.1.3 п.9.1 ст.9 ПК України податок на додану вартість віднесено до загальнодержавних податків.

В силу п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктами 198.2, 198.3 ст.198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п.198.6 ст.198 ПК України).

Згідно з п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

В силу вимог п.201.4 ст.201 ПК України податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов`язань продавця.

Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Згідно з п.200.1 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

В силу п.200.4 наведеної статті при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200--1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

В силу п.200.14 ст.200 ПК України якщо за результатами камеральної або документальної перевірки, контролюючий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган:

б) у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною контролюючим органом за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування;

в) у разі з`ясування за результатами проведення перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови в наданні бюджетного відшкодування.

В силу п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

З акту перевірки позивача вбачається, що висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються, зокрема, на документальному не підтвердженні господарських операцій позивача з ТОВ «МАЯМІЛІДЕРГРУП» та ТОВ «Велан південь трейд».

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ст.3 ГК України).

Згідно з пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як вбачається з вищенаведених норм, обов`язковими ознаками господарської діяльності є здійснення її суб`єктами господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження. Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків.

За таких обставин, аналіз реальності господарської діяльності має здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту господарських операцій.

З матеріалів справи вбачається, що до основного виду діяльності позивача за КВЕД належить 46.21. «Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин».

02.12.2019 між ТОВ «Маямілідергруп» (Постачальник) та ТОВ «Аверс солд» (Покупець) укладено договір поставки № ВПК-04/12/19-А, за умовами якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця продукцію, іменовану надалі "товар", а покупець зобов`язується прийняти і сплатити його за умовами даного договору (а.с.59-66 т.6). Розрахунки проводяться в національній валюті України - гривні (пункт 2.1 Договору). Згідно з пунктами 3.3 - 3.5 Договору поставки право власності на товар переходить до покупця в момент передачі йому товару. Моментом передачі товару вважається дата вручення товару покупцю або перевізнику. Одночасно з товаром постачальник повинен передати покупцю видаткові накладні, акти прийому - передачі та товаротранспортні накладні.

На виконання умов вказаного договору, ТОВ "Маямілідергруп" було передано, а ТОВ "Аверс солд" прийнято товар (пшеницю 3-го класу та 2-го класу, кукурудзу, ячмінь), за наслідком чого сторонами складені та підписані видаткові накладні (а.с.75-249 т.6, а.с.1-124 т.7).

Проведення розрахунків за поставлений товар підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень (а.с.131-147 т.7).

З метою підтвердження перевезення придбаного позивачем товару позивачем подано до суду товарно-транспортні накладні (а.с.161- 250 т.7, а.с.1-18 т.8).

За результатами вказаних господарських операцій постачальним складено та зареєстровано податкові накладні, копії яким наявні в матеріалах справи (а.с.19-250 т.8, а.с.1-84 т.9).

Також, позивачем (Покупець) були укладені з ТОВ "Велан південь трейд" (Постачальник) договори поставки від 31.01.2020 № ВПК-02/02/20-ЦК та від 02.02.2020 № ВПК-31/01/20-ВА, за умовами яких постачальник зобов`язується передати у власність покупця продукцію, іменовану надалі "товар", а покупець зобов`язується прийняти і сплатити його за умовами даного договору (а.с.148-163 т.3). Розрахунки проводяться в національній валюті України - гривні (пункт 2.1 Договорів). Згідно з п.3.3 - 3.5 Договорів право власності на товар переходить до покупця в момент передачі йому товару. Моментом передачі товару вважається дата вручення товару покупцю або перевізнику. Одночасно з товаром постачальник повинен передати покупцю видаткові накладні, акти прийому - передачі та товаротранспортні накладні.

За результатами постачання позивачу сільськогосподарської продукції, сторонами складено та підписано видаткові накладні (а.с.1-166 т.4, а.с.1-124 т.7).

Проведення оплати за поставлений товар підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень (а.с.164-224 т.3, а.с.167-233 т.4).

За наслідками поставки позивачу товару постачальником складено та зареєстровано податкові накладні, копії яких долучені до матеріалів справи (а.с.234-250 т.4, а.с.1-250 т.5, а.с.1-58 т.6).

При цьому, позивач уклав договір тимчасового складського зберігання, приймання, сушки, очистки та відпуску зерна № Д/19-46 від 18.02.2020 з ТОВ "Боріваж" та договір про надання послуг з приймання, сушки та зберігання зерна №04/12-2019-2 від 04.12.2019 з ТОВ "М.В. Карго", які підтверджують можливість зберігання позивачем товарів, придбаних у контрагентів (а.с.1-25, 214-223 т.10).

Придбані позивачем у ТОВ «Маямілідергруп» та ТОВ "Велан південь трейд" кукурудза, пшениця, ячмінь та проведені розрахунки відображені в оборотно-сальдових відомостях по рахункам 631 (Контрагенти) та 281 (Місця зберігання; ТМЦ) за березень 2020 року (а.с.64, 66 т.2).

Ділова мета та використання придбаних позивачем зернових культур у власній господарській діяльності підтверджується наявними в матеріалах справи копіями зовнішньо-економічних контрактів з нерезидентами OLAM INTERNATION LIMITED , AGRO BORD FOOD, AL GHURAIR RESOURCES INTERNATIONAL LLC, VIKING TRADING OU, AGR LTD рахунків факту та експортних вантажних митних декларацій, які підтверджують поставку придбаної позивачем сільськогосподарської продукції (пшениці, кукурудзи, ячменю) до Сінгапуру, Болгарії, Естонії, Дубаю (а.с.73-96, 105-125 т.2, а.с.88-132, 177-207 т.10, а.с.2-57, 70-137, 138-185 т.11,).

З метою митного оформлення експорту наведених товарів позивачем укладено ряд договорів з виконання послуг по декларуванню та митному оформленню товарів, що переміщуються через митний кордон з ТОВ "Боріваж" №Д/Т-19/212 від 26.02.2020, ТОВ "Транспортно-експедиторська компанія "Зектер" договір №144-ТБ від 17.12.2019, ТОВ "Ніка Транс Логістика" договір №НТЛ-825-Б від 10.12.2019, ТОВ "СМТ Южний" договір № РБ/276-19 від 11.12.2019, ТОВ "Одемара-Інтер" договір № O-І/320 від 17.12.2019 (а.с.26-87, 208-213 т.10).

Також, частина із придбаної позивачем пшениці та кукурудзи згідно Договору поставки №150120 від 15.01.2020, була реалізована на адресу ТОВ "Маліфісента", що підтверджується копією договору поставки, актом приймання-передачі товару, видатковими накладними, накладними на повернення, специфікації до договору (а.с.133-160 т.10).

Обставини щодо реалізації позивачем сільськогосподарської продукції на експорт та на внутрішньому ринку відповідачем не заперечується, проте контролюючий орган дійшов висновку про непідтвердження придбання позивачем вказаного товару (пшениці, кукурудзи, ячменю) у ТОВ «Маямілідергруп» та ТОВ "Велан південь трейд".

Колегія суддів звертає увагу, що при перевірці операцій щодо вивезення товарів за межі митної території України не було встановлено порушень з Інформацією про фактичне вивезення товару за межі митної території України, згідно з даними інформаційних систем ДПС, що відображено на стор.25 акту перевірки позивача. Також в акті перевірки викладено висновки податкового органу, за якими транспортування експортованої продукції у відповідні порти здійснювало автотранспортом та за рахунок постачальників, зокрема, ТОВ «Маямілідергруп» та ТОВ "Велан південь трейд" (а.с.32 т.1).

Щодо посилання відповідача на наявність рішення господарського суду Вінницької області від 03.02.2020 по справі №902/766/19 за позовом ТОВ "Поділлялатінвест" до ТОВ "Велан південь трейд" про визнання договорів суборенди землі недійсними, то вказаним судовим рішенням визнано недійсними 5 договорів суборенди землі, укладених між ТОВ "Поділлялатінвест" та ТОВ "Велан південь трейд", а саме: №4/1 від 04.01.2019 щодо земельної ділянки кадастровий номер 0520685500:04:006:0055; №04/1/19 від 04.01.2019 щодо земельної ділянки кадастровий номер 0524583500:01:001:0095; №04/1/19 від 04.01.2019 щодо земельної ділянки кадастровий номер 0524583500:01:001:0087; 04/1/19 від 04.01.2019 щодо земельної ділянки кадастровий номер 0520685500:04:006:0056; №04/1/19 від 04.01.2019 щодо земельної ділянки кадастровий номер 0524583500:01:001:0097 (а.с.57-62 т.3).

Колегія суддів звертає увагу, що при наявності у ТОВ "Велан південь трейд" задекларованих понад 200 земельних ділянок, про які товариство звітує перед контролюючими органами (відображено на стор.32 акта перевірки позивача (а.с.39 т.1)), визнання недійсними в судовому порядку п`яти договорів суборенди щодо п`яти земельних ділянок не мають наслідком неможливість виконання товариством своїх зобов`язань за договором поставки сільськогосподарської продукції.

Стосовно твердження контролюючого органу про не подання ТОВ «Маямілідергруп» інформації про наявність у власності транспортних засобів та трудових відносин із водіями, зазначеними в товарно-транспортних накладних на перевезення зернових при виконанні договорів поставок, укладених з позивачем, то суд звертає увагу, що поставка реалізованого товару може бути здійснена не лише власними транспортними засобами, а й транспортними засобами, що перебувають у користуванні юридичної особи на умовах оренди, лізингу тощо із залученням водіїв на підставі цивільно-трудових угод для виконання фіксованих послуг з перевезення вантажів, без оформлення постійних трудових відносин.

При цьому, наведена обставина контролюючим органом не досліджувалась, а тому подані відповідачем витяги з картки платника податків ТОВ «Маямілідергруп» (а.с.41-250 т.12, а.с.1-48 т.13) щодо транспортних засобів та трудових відносин з особами, які зазначені в товарно-транспортних накладних (а.с.157-250 т.7, а.с.1-18 т.8) не приймаються судом до уваги, оскільки не підтверджують неможливість поставки товару позивачу, з врахуванням того, що податковий орган визнає подальшу реалізацію відповідного товару позивачем, в тому числі на експорт.

Щодо обґрунтування апеляційної скарги та висновків акту перевірки в частині неможливості самостійного виробництва (вирощування) ТОВ «Маямілідергруп» реалізованого товару, оскільки товариство почало декларувати свою діяльність з серпня 2019 року у період збору сільськогосподарських культур, не здійснюючи до цього придбання насіння зернових, послуг посіву, культивації та збору зернових, мінеральних добрив, паливо-мастильних матеріалів тощо, колегія суддів зазначає наступне.

Будь-яких належних та допустимих доказів того, що ТОВ «Маямілідергруп» розпочало свою діяльність з серпня 2019 року відповідачем до матеріалів справи не додано, в той час, як за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ «Маямілідергруп» зареєстровано юридичною особою 08.09.2017.

В той же час, умови договору поставки № ВПК-04/12/19-А, укладеного позивачем з ТОВ «Маямілідергруп», не встановлюють, що поставлений товар (зернові) має бути виготовлений (вирощений) постачальником самостійно із використанням власних ресурсів.

Таким чином не придбання ТОВ «Маямілідергруп» послуг з обробки землі для вирощування зернових, або суміжних послуг та товарів для самостійного вирощування реалізованого товару жодним чином не свідчить про неможливість реалізації товариством на користь позивача зернових, що були придбані ТОВ «Маямілідергруп» у інших суб`єктів господарювання.

На стор.34 акту перевірки позивача (а.с.41 т.1) зазначено, що податковим органом за даними ЄРПН встановлено декларування ТОВ «Маямілідергруп» операції з оренди приміщень, послуг зберігання зернових, транспортування зернових, сушіння зернових, оформлення складських квитанцій та ін.

Наведене свідчить на користь висновку про реалізацію ТОВ «Маямілідергруп» на адресу позивача товару (зернових), які були придбані у інших суб`єктів господарювання в рамках здійснення поточної господарської діяльності підприємства без прив`язки до вирощених зернових.

При цьому, з поданої відповідачем схеми по ТОВ «Маямілідергруп» з придбання та реалізації в період з липня 2019 року по жовтень 2020 року, складеної за результатами аналізу ЄРПН вбачається, що за вказаний період товариством було придбано, зокрема у ТОВ «Західний аграрний холдинг» сільськогосподарську продукцію, в тому числі кукурудзу на суму 939309,9 тис.грн, пшеницю на суму 728100,3 тис.грн, ячмінь на суму 392360,0 тис.грн та на адресу позивача було реалізовано кукурудзу на суму 188676,10 тис.грн, ячмінь на суму 39366,0 тис.грн, пшеницю на суму 34219,7 тис.грн (а.с.38 т.12).

Наведене в сукупності спростовує твердження відповідача про неможливість реалізації ТОВ «Маямілідергруп» на адресу позивача відповідної кількості товару з підстав нездійснення ТОВ «Маямілідергруп» діяльності щодо самостійного вирощування сільськогосподарської продукції.

Стосовно наявності кримінального провадження по ТОВ «Маямілідергруп», то згідно з довідкою по кримінальному провадженню №32020110000000116, сформованої ВРКП СУ ГУ ДФС у Київській області. вказане кримінальне провадження внесене до ЄРДР 17.09.2020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 КК України та в подальшому перекваліфіковано на ч.2 ст.15, ч.5 ст.191 КК України (а.с.17-18 т.3).

Тобто, станом на момент складання акту перевірки від 14.08.2020 №377/10-36-04-02/42514786 та винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 10.09.2020 №0002570402 відповідне кримінальне провадження №32020110000000116 не було внесено до ЄРДР та фактично не було розпочато.

Отже, посилання апелянта на наявність вказаного кримінального провадження, як на підставу правомірності висновків акту перевірки є безпідставним.

В той же час, у вказаному кримінальному провадженні досліджується господарська діяльність службових осіб ТОВ «Центр Корпорейт» по взаємовідносинах з ТОВ «Маямілідергруп», в рамках якого встановлено обставини щодо укладання договорів оренди (суборенди) земельних ділянок між ТОВ «Маямілідергруп» та іншими суб`єктами господарювання, які в свою чергу заперечують факт укладання таких договорів та взагалі факти використання відповідних земельних ТОВ «Маямілідергруп» у власній господарській діяльності.

Тобто, вказане кримінальне провадження не стосується позивача і в ньому не досліджуються господарські операції між ТОВ «Аверс солд» та ТОВ «Маямілідергруп» з поставки зернових.

В судовому засідання представник апелянта підтвердила, що вирок у вказаному кримінальному провадженні на момент розгляду даної справи не винесено.

Разом з тим, з акту перевірки вбачається, що фактичною підставою для відмови позивачу в отриманні бюджетного відшкодування ПДВ за травень 2020 року слугували висновки щодо неможливості підтвердити товарність господарських операцій між позивачем та його контрагентами з огляду на відсутність придбання по ланцюгу постачання даної номенклатури товарів, а господарські відносини не мають змісту, обсягів та фактів здійснення господарських відносин.

Таким чином, висновок контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства під час здійснення господарських операцій з придбання позивачем послуг у ТОВ «Маямілідергруп» та ТОВ "Велан південь трейд" ґрунтується виключно на аналізі фінансово-господарської діяльності вказаних контрагентів позивача.

При цьому, документами наявними уматеріалах справи, підтверджується факт придбання позивачем товару у ТОВ «Маямілідергруп» та ТОВ "Велан південь трейд" з метою їх подальшого використання у господарській діяльності відповідно до основного виду економічної діяльності товариства - 41.26 оптова торгівля зерном, насінням і кормами для тварин.

Водночас, колегія суддів зазначає, що чинне податкове законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності у останніх основних фондів, тощо.

Аналогічний правовий висновок сформульований Верховним Судом у постанові від 09.02.2018 у справі №804/1940/14 та від 13.01.2021 у справі №810/1811/17.

Крім того, відсутність у контрагента добросовісного платника податку, яким є позивач, матеріальних та трудових ресурсів, не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення інших субпідрядників (працівників чи організацій) є можливим за умовами укладених між позивачем і вказаними вище контрагентами договорів.

Так, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Аналогічний правовий висновок сформульований Верховним Судом у постанові від 16.04.2019 у справі №804/6909/17 та від 21.02.2020 у справі №815/253/16.

Таким чином, будь-які порушення, встановлені податковим органом в діяльності контрагентів позивача та інших суб`єктів господарювання, з якими позивач безпосередньо не перебуває у господарських відносинах, не можуть бути самостійною підставою для визнання недійсними господарських відносин з надання позивачу його контрагентами відповідних послуг, які з боку позивача в повному обсязі підтверджено наданими первинними документам.

Колегія суддів вважає за доцільне зазначити, що відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007 р. у справі "Інтерсплав проти України").

Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. ("Булвес" АД проти Болгарії") зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є "власністю" у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов`язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов`язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону "Про ПДВ" стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов`язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов`язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через можливі порушення вимог податкового законодавства з боку його контрагентів.

Таким чином, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами - контрагентами позивача.

Разом з тим, позивачем, з метою підтвердження реального характеру виконання сторонами своїх зобов`язань за вказаними вище договорами з придбання товару, сплачено кошти, за якими позивачем включено до сум податкового кредиту з податку на додану вартість звітних періодів, що перевірялись контролюючим органом. Під час перевірки контролюючому органу надано належним чином оформлені та зареєстровані в ЄРПН податкові накладні, складені ТОВ «Маямілідергруп» та ТОВ "Велан південь трейд" на користь ТОВ "Аверс солд", що давало позивачу право на нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, обставини фіктивності та інших недоліків правого статусу контрагентів платника податків, невиконання ними своїх податкових обов`язків, підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами, що свідчать про нездійснення господарської операції або відсутність її економічного змісту.

Порушення платником податку - «постачальником» податкового законодавства може бути підставою для позбавлення іншого платника податку - покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді збільшення суми витрат та/чи податкового кредиту лише за встановленого факту їхніх сумісних дій щодо незаконної мінімізації податкових зобов`язань. Таких підстав відповідачем не зазначено, судом під час судового розгляду не встановлено.

Водночас, наявні у матеріалах справи документи не містять доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад.

Щодо посилань контролюючого органу на кримінальне провадження №342020000000000265 за ч. 5 ст. 191 КК України, в рамках якого досліджується діяльність ТОВ "Аверс Солд", колегія суддів вважає їх безпідставними, з огляду на наступне.

Так, сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Разом з тим нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентом порушеннями вимог законодавства або недостатньою кількістю у контрагента трудового ресурсу для самостійного виконання договірних зобов`язань. Якщо вказаний контрагент допустив такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього. Адже законом іншого не передбачено. А недостатня кількість трудового ресурсу не свідчить про неможливість виконати роботи, надати послуги чи поставити товар та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих робіт/послуг/товарів, у тому числі й по ПДВ.

Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 04.06.2020 у справі № 340/422/19.

Відповідно до ч.6 ст.78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування не може вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві.

Факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Матеріали досудового розслідування за відповідними кримінальними провадженнями не можуть бути враховані як доказ фіктивності вказаних товариств.

Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протоколи допиту чи інші матеріали досудового розслідування, а також ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення окремих слідчих дій, не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві. Тобто, доказове значення в адміністративному процесі може мати виключно вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права наведені у постановах Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі №2а-7075/12/2670, від 26 червня 2018 року у справі №808/2360/17, від 06 листопада 2018 року у справі №822/551/18, які в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Будь якої інформації щодо наявності такого, що набрав законної сили вироку суду, в якому встановлено обставину щодо фіктивності господарських операцій між позивачем та його контрагентами ТОВ «Маямілідергруп» та ТОВ "Велан південь трейд" відповідачем надано не було, а судом не встановлено.

В судовому засіданні представник відповідача підтвердила, що станом на момент розгляду справи відповідні кримінальні провадження не завершені та вироки по ним не винесені.

З метою з`ясування обставин щодо декларування безпосередньо контрагентами позивача - ТОВ «Маямілідергруп» і ТОВ «Велан південь трейд», а також зерновими терміналами як суб`єктами зберігання зерна реалізованих ТОВ «Аверс солд» зернових, судом першої інстанції витребувано від ДП «Держреєстри України» копії відповідних документів, яке листом від січня 2023 року з додатками(а.с.38-54 т.14) повідомило, що ДП «Держреєстри України», як Адміністратор реєстру: не має оригіналів чи копій договорів складського зберігання зерна, які укладаються зерновими складами та власниками зерна і, відповідно не може надати такі копії; не може надати копії бланків складських документів на зерно, які були придбані зерновими складами, оскільки останні знаходяться на зернових складах; не може надати копії сертифікатів, які підтверджують право складу на видачу банків складських документів на зберігання зерна, у зв`язку із відміною сертифікації зернових складів на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки. Також Державне підприємство повідомило, що за період з 01.01.2019 по 31.12.2020 воно не укладало договорів з ТОВ «Маямілідергруп», ТОВ «Захід Аграрний Холдинг», ТОВ «Трейдком-Захід», ТОВ «Н-Продакшн», ТОВ «Інвест Трейд Сервіс» і ТОВ «Велан Південь Трейд». У контексті з наведеним Державне підприємство пояснило суду, що ДП «Держреєстри України» не укладає із зерновими складами договорів купівлі-продажу користування реєстром складських документів на зерно та зерна, прийнятого на зберігання. Натомість, зернові склади (як реєстратори Реєстру) підключаються до основного реєстру складських документів на зерно та зерна, прийнятого на зберігання, на підставі договорів про безоплатну передачу адміністратором Реєстру програмного забезпечення, без організації каналу зв`язку для ведення в електронному вигляді Реєстру, користування ним та надання реєстратору відповідних ідентифікаторів і паролів для доступу до Реєстру. Оскільки вказані договори укладаються терміном на 1 рік, то оригінали договорів, укладених у 2020 році були знищені в липні 2022 року. Водночас ДП «Держреєстри України» надало суду інформацію про перелік договорів купівлі-продажу користування реєстром складських документів на зерно та зерна, прийнятого на зберігання, укладених Державним підприємством з ТОВ «БОРІВАЖ» і ТОВ «М.В. Карго» за періоди 2019 і 2020 років, а також копії таких договорів.

В той же час, за вимогами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, квитанції мають зберігатись у контрагентів (суб`єктів ринку зерна) та за умовами договорів поставок с/г продукції із покупцями не входять до складу основних товаросупровідних документів. Водночас, не є виключним те, що партії зернових могли зберігатися у приватних зерносховищах, не підключених до Реєстру.

Суд звертає увагу, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо скорочення кількості документів дозвільного характеру» від 09.04.2014 № 1193-УІІ, були внесені зміни до Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» та скасовано статтю 11 «Сертифікація послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки» щодо сертифікації відповідності послуг із зберігання. Таким чином, сільськогосподарське підприємство має право зберігати зерно на власних зерносховищах без оформлення дозвільних документів. При цьому, відповідальність за дотримання законодавчо визначеного порядку зберігання зерна покладається на суб`єктів виробництва зерна і суб`єктів зберігання зерна.

Суд першої інстанції вірно врахував, що відповідно до Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» в реєстрі зерна мають обов`язок зареєструватись тільки зернові склади, які надають фізичним та юридичним особам послуги із зберігання зерна з видачою складських документів на зерно та в передбаченому законом порядку отримали право на здійснення такої діяльності шляхом участі в Гарантійному фонді виконання зобов`язань за складськими документами на зерно. Зберігання зерна на власному складі не потребує реєстрації в реєстрі на офіційному сайті Державного підприємства «Держреєстри України».

Натомість з матеріалів справи вбачається, що факти транспортування партій зернових та їх передачу від постачальників до позивача за участі третіх осіб (зернових терміналів) підтверджено товарно-транспортними накладними, складеними контрагентами-постачальниками. Протилежного відповідачем не доведено.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що факт відсутність у позивача складських квитанцій не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснені ним господарські операції з придбання зернових, оскільки у даному випадку такі складські квитанції не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей та послуг.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24.01.2022 у справі № 620/3138/19.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ГУ ДПС у м.Києві Позднякова О.В. визнала факт придбання позивачем відповідної сільськогосподарської продукції (пшениці, кукурудзи, ячменю), яка була в подальшому реалізована за зовнішньоекономічними контрактами на експорт, однак зазначила про непідтвердження придбання вказаної продукції у ТОВ «Маямілідергруп» та ТОВ "Велан південь трейд". На питання суду щодо перевірки контролюючим органом у кого саме позивачем було придбано зазначену вище сільськогосподарську продукцію надати відповідь представник ГУ ДПС у м.Києві не змогла.

Тобто, відповідач визнає факт придбання позивачем зернової продукції, розміщення його на відповідних зернових терміналах та подальшу реалізацію, в тому числі на експорт за зовнішньо-економічними контрактами, однак не визнає можливість придбання вказаного товару у ТОВ «Маямілідергруп» та ТОВ "Велан південь трейд", незважаючи на не встановлення будь-яких обставин щодо можливості походження зернових з іншого джерела та отримання товару від інших контрагентів.

Суд звертає увагу, що факт оплати вартості зернової продукції разом із включенням до вказаної вартості ПДВ, декларування відповідних господарських операцій підтверджується податковими накладними та платіжними дорученнями, а перерахування коштів позивачем на рахунки ТОВ «Маямілідергруп» та ТОВ "Велан південь трейд" відображено також і в акті перевірки позивача, а тому звертаючись за відшкодуванням ПДВ на рахунок у банку в результаті експортування придбаного товару, позивач набув право на таке відшкодування.

Згідно зі ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, позивачем дотримано вимоги щодо документування та підтвердження здійснених господарських операцій з ТОВ «Маямілідергруп» та ТОВ "Велан південь трейд" первинними документами, у відповідності до вимог п.44.1 ст.44 ПК України, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Подані позивачем докази підтверджують реальні зміни у майновому стані сторін та дають підстави вважати, що господарські операції, спрямовані на виконання вказаних правочинів, дійсно відбулися та є економічно виправданими.

Посилання контролюючого органу на можливі порушення вимог податкового законодавства контрагентами позивача та контрагентами другого і третього порядку в жодному разі не може бути підставою для висновку про нереальність господарських операцій за укладеними з ними договорами.

Твердження контролюючого органу про відсутність в оренді (суборенді, власності) у контрагентів позивача посівних площ не може свідчити про неможливість здійснення ними господарських операцій з реалізації аграрної продукції в якості посередника, при цьому така відповідна продукція могла бути придбана у юридичних та фізичних осіб, які не є платниками ПДВ, а тому колегія суддів відхиляє доводи відповідача про не підтвердження придбання ними відповідних товарів за результатами аналізу ЄРПН.

Факт здійснення господарських операцій позивача з контрагентами ТОВ «Маямілідергруп» та ТОВ "Велан південь трейд" підтверджується наявними матеріалами справи.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені первинними документами, а також не надано жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в таких документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

З наявної в матеріалах справи копії листа ГУ ДПС у Львівській області від 24.06.2020 №7596/7/10-36, який було використано відповідачем при формуванні висновків акту перевірки позивача, вбачається, що в рамках комплексного контролю податкових ризиків з ПДВ встановлено, що протягом жовтня 2019 року ТОВ «Маямілідергруп» декларувало придбання зернових у суб`єктів господарювання по яким не підтверджено походження товару та декларування складських документів на зернові по ланцюгу постачання (а.с.54-56 т.3).

Наведений у цьому листі та відображений в акті перевірки позивача висновок, що ТОВ «Маямілідергруп» належить до «вигодотранспортуючих суб`єктів (транзитерів)» є лише припущенням без встановлення фактичних обставин щодо задіяння суб`єкта господарювання у схемі мінімізації податкових зобов`язань або отримання безпідставної податкової вигоди, зокрема із попередньою домовленістю між позивачем та його контрагентом.

Наявність певної податкової інформації, одержаної від інших підрозділів податкового органу чи з інформаційних систем державної податкової служби, що не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак, не є беззаперечним доказом того факту, що в дійсності не відбувалося отримання (постачання) платником податків товарів (роботи, послуг) по господарським операціям з його контрагентами.

Також відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження фактичної відсутності у контрагентів позивача об`єктивної можливості здійснення господарської діяльності, адже комерційна діяльність не завжди вимагає наявності власних основних засобів, значної кількості персоналу, оскільки наявна можливість укладення договорів оренди, найму тощо, або виконувати посередницькі функції при здійсненні операцій з купівлі продажу товарів (робіт/послуг).

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Втім відповідачем не подано жодних належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків або можливої фіктивності його безпосередніх постачальників ТОВ «Маямілідергруп» та ТОВ "Велан південь трейд", зокрема, вироку по кримінальній справі щодо вказаних контрагентів позивача, в якому досліджувались господарські операції позивача з такими контрагентами, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення позивачем розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект або інших відомостей, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений в постанові Верховного Суду від 23.07.2020, який має бути врахований судом при виборі та застосування норм права до спірних правовідносин.

Також колегія суддів вважає безпідставними висновки контролюючого органу, що не отримання відповідей на запити, які були направлені до Територіальних органів ДПС України за місцем обліку контрагентів-постачальників, сільських (селищних) рад, ГУ Держгеокадастру у Львівські області, ГУ Статистики у Львівській області, ДП «Держреєстри» мають наслідком унеможливлення підтвердження реальності документального оформлення операцій. Таким чином, викладені в акті перевірки висновки щодо непідтвердження правомірності відображення позивачем у податковій звітності та бухгалтерському обліку сум бюджетного відшкодування ПДВ за травень 2020 року за наслідками господарських операцій з ТОВ «Маямілідергруп» та ТОВ "Велан південь трейд" є безпідставними, необґрунтованими та належним чином не підтвердженими.

З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо недоведеності відповідачем правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №0002570402 від 10 вересня 2020 року та наявності підстав для його скасування.

Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують. При цьому, колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржувалось в частині незадоволених позовних вимог, в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.

Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п.13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20 травня 2013 року №7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Керуючись ст.243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст.329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 22 січня 2024 року.

Суддя-доповідач Н.В.Безименна

Судді О.М.Оксененко

Я.М.Собків