Постанова

від 10.01.2024 по справі 922/1130/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/1130/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В. А. - головуючого, Берднік І. С., Міщенка І.С.,

секретар судового засідання - Дерлі І. І.

за участю представників учасників:

Офісу ГП - Колодяжна А.В.,

відповідача 1- не з`явився,

відповідача 2 - не з`явився,

відповідача 3 - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.10.2023 (у складі колегії суддів: Мартюхіна Н.О. (головуючий), Бородіна Л.І., Плахов О.В.)

та рішення Господарського суду Харківської області від 01.08.2023 (суддя Добреля Н.С.)

за позовом Керівника Богодухівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Богодухівської міської ради Харківської області

до:

1. Головного управління Держгеокадастру у Харківській області,

2. ОСОБА_1 ,

3. Фермерського господарства "Сластін"

про визнання наказу незаконним, визнання недійсним договору, скасування реєстрації та повернення ділянки,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Керівник Богодухівської окружної прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Богодухівської міської ради Харківської області (далі - Позивач, Рада) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - Відповідач 1, ГУ Держгеокадастр у Харківській області), ОСОБА_1 (далі - Відповідач 2), фермерського господарства "Сластін" (далі - Відповідач 3, ФГ "Сластін") в якій просив суд:

1) визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 07.03.2017 №2997-СГ про надання в оренду земельних ділянок ОСОБА_1 ,

2) визнати недійсним договір оренди землі від 18.12.2017, укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 , щодо оренди земельної ділянки площею 16,0000 га, кадастровий номер 6320882000:02:002:0430,

3) скасувати рішення про державну реєстрацію від 26.12.2017 року №38944861, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право оренди №24139693 від 19.12.2017 року про реєстрацію права оренди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320882000:02:002:0430) за ОСОБА_1 ; зобов`язати ОСОБА_1 ,

4) повернути земельну ділянку (кадастровий номер 6320882000:02:002:0430), площею 16,0000 га, вартістю 259376,17 грн., яка розташована за межами населених пунктів колишньої Дмитрівської сільської ради на території Богодухівського району державі в особі Богодухівської міської ради Харківської області.

1.2. В обґрунтування позовних вимог Прокурор посилався на те, що оскаржуваний наказ прийнято з порушенням вимог статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, статей 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство», оскільки ОСОБА_1 вже отримувала від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку для ведення фермерського господарства, а отже надання в оренду наступної земельної ділянки повинно було проведено за встановленою процедурою земельних торгів (аукціону).

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 01.08.2023 в позові відмовлено повністю.

2.2. Приймаючи вказане рішення, господарський суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 у 2014 році вже реалізувала своє право на безоплатне отримання земельної ділянки (поза конкурсом) для ведення фермерського господарства, а тому не мала правомірних (справедливих) сподівань на отримання землі в оренду поза конкурсом, шляхом повторного звернення у 2016 році для отримання земельних ділянок у спрощеному порядку. Відповідачами не спростовано доводів Прокурора про отримання у користування іншої земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності за спрощеною процедурою. Відтак отримання Відповідачем 2 в подальшому на позаконкурсній основі спірної земельної ділянки (кадастровий номер 6320882000:02:002:0430) суперечить вимогам законодавства, оскільки повторне звернення у 2016 році щодо надання земельної ділянки мало б відбутись на конкурентних засадах через участь у торгах (аукціоні). На цій підставі Господарський суд Харківської області дійшов висновку, що спірна земельна ділянка (кадастровий номер 6320882000:02:002:0430) передана ОСОБА_1 з порушенням вимог статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", що є підставою для визнання спірного договору оренди недійсним.

Разом з тим, місцевий суд встановив, що державну реєстрацію спірної земельної ділянки за розробленим ОСОБА_1 проектом землеустрою щодо відведення земельних ділянок було проведено 24.01.2017, оскаржуваний наказ був прийнятий 07.03.2017, державну реєстрацію права оренди спірної земельної ділянки Відповідача 2 здійснено також у 2017 році, натомість Прокурор вперше звернувся до Богодухівського районного суду Харківської області з аналогічними позовними вимогами лише в 2021 році, тобто вже з пропуском строку позовної давності щодо заявлених позовних вимог. Розглянувши доводи прокурора відносно поважності причини пропуску строку на звернення до суду та його поновлення, суд першої інстанції визнав їх необґрунтованими. Окрім того, місцевим господарським судом було задоволено клопотання Відповідачів про застосування позовної давності та саме з цих підстав відмовлено у задоволенні позову в частині вимог Прокурора про визнання недійсним договору оренди та скасування рішення про державну реєстрацію.

2.3. Щодо позовної вимоги про зобов`язання Відповідача 2 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6320882000:02:002:0430 Позивачеві, місцевим судом зазначено, що вимога про зобов`язання повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6320882000:02:002:0430 Богодухівській міській раді повинна була пред`явлена Прокурором до Відповідача 3 - ФГ "Сластін" як теперішнього землекористувача, а не до Відповідача 2, якій така земельна ділянка надавалася. Враховуючи, що позовну вимогу щодо повернення земельної ділянки Прокурором було пред`явлено до фізичної особи, а не до ФГ "Сластін" як теперішнього землекористувача, та приймаючи до уваги те, що місцевим господарським судом було застосовано строк позовної давності до вимог про визнання недійсним договору, суд також дійшов висновку, що зазначені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

2.4. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 23.10.2023 апеляційну скаргу заступника керівника обласної прокуратури частково задоволено. Рішення Господарського суду Харківської області від 01.08.2023 у справі №922/1130/23 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі від 18.12.2017, укладеного між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 , щодо оренди земельної ділянки площею 16,0000 га, кадастровий номер 6320882000:02:002:0430, змінено та викладено його мотивувальну частину в редакції постанови Східного апеляційного господарського суду. В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 01.08.2023 у справі №922/1130/23 - залишено без змін.

2.5. Змінивши мотивувальну частину рішення Господарського суду Харківської області від 01.08.2023 у справі №922/1130/23, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірний договір оренди землі від 18.12.2017 був укладений між Відповідачами без дотримання конкурентних засад за відсутності для цього підстав, визначених частиною 2 статті 134 ЗК України, тобто був спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної власності, а отже, такий договір згідно з частинами 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним.

2.6. Колегія апеляційного суду вважала, що господарський суд першої інстанції, надавши правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням предмета та підстав позову, дійшла висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі від 18.12.2017, укладеного між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 щодо оренди земельної ділянки площею 16,0000 га, кадастровий номер 6320882000:02:002:0430, проте помилково виходив з інших мотивів (пропуску прокурором передбаченого законом строку позовної давності і відсутності поважності причин пропуску), оскільки даний позов є за своєю суттю негаторним, у зв`язку з чим оскаржуване рішення необхідно змінити у вказаній частині, виклавши його мотивувальну частину в редакції постанови Східного апеляційного господарського суду.

2.7. Також, колегія апеляційного суду погодилась із висновком суду першої інстанції, що позовна вимога Прокурора про повернення спірної земельної ділянки повинна пред`являтись не до фізичної особи ОСОБА_1 , а до ФГ "Сластін" - як теперішнього землекористувача.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі Прокурор просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.10.2023 та рішення Господарського суду Харківської області від 01.08.2023 у справі №922/1130/23 в частині відмови у задоволені позову про визнання недійсним договору оренди землі від 18.12.2017, ухваленого між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 , щодо оренди земельної ділянки площею 16,0000 га, кадастровий номер 6320882000:02:002:0430 та про зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, кадастровий номер 6320882000:02:002:0430, площею 16,0000 га, вартістю 2 593 796, 17 грн., яка розташована за межами населених пунктів колишньої Дмитрівської сільської ради на території Богодухівського району державі в особі Богодухівської міської ради Харківської області. Ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги Прокурора задовольнити.

Визнати недійсним договір оренди землі від 18.12.2017, укладений між ГУ Держгеокадстром у Харківській області та ОСОБА_1 , щодо оренди земельної ділянки площею 16,0000 га, кадастровий номер 6320882000:02:002:0430 та зобов`язати ОСОБА_1 повернути вказану вище земельну ділянку державі в особі Богодухівської міської ради Харківської області.

В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 01.08.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.10.2023 у справі №922/1130/23 залишити без змін.

3.2. На обґрунтування касаційної скарги Прокурор посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права (статті 131 Конституції України, статті 23 Закону України " Про прокуратуру", статей 123, 124, 134 Земельного кодексу України, статей 1, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 256, 257, 261, 267, 391 Цивільного кодексу України) та процесуального ( статей 4, 11, 13, 14, 73, 74, 76-79, 86, частини 1 та пунктів 4, 5, частини 3 статті 162, частини 1 статей 236, 237 Господарського процесуального кодексу України) та неврахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.

3.3. У відзивах на касаційну скаргу Головне управління Держгеокадастру у Харківський області та ФГ "Сластін" просили відмовити в її задоволенні, а постанову Східного апеляційного господарського суду - залишити без змін.

4. Обставини, встановлені судами

4.1. Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, Наказом Головного управління Держземагенства у Харківській області «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» від 02.02.2014 №183-СГ надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів Дмитрівської сільської ради Богодухівського району Харківської області; орієнтовний розмір земельних ділянок 20,0000 га.

4.2. Наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду» від 12.08.2015 №961-СГ, зокрема, надано ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку, розташовану за межами населених пунктів Дмитрівської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області, з кадастровим номером 6320882000:03:003:0387, площею 20,0000 га із земель запасу сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (рілля) державної власності для ведення фермерського господарства, строком на 49 років.

4.3. На підставі вищезазначеного наказу між Головним управлінням як орендодавцем Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 як орендарем був укладений Договір оренди землі від 18.08.2015. Державна реєстрація права оренди була проведена 20.08.2015 номер запису 10900236.

4.4. У подальшому, наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» від 01.04.2016 №2506-СГ надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів на території Дмитрівської сільської ради Богодухівського району Харківської області; орієнтовний розмір земельної ділянки 16,0000 га із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства.

4.5. Наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду» від 07.03.2017 №2997-СГ (далі - Наказ), зокрема, затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Дмитрівської сільської ради Богодухівського району Харківської області. Надано ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку площею 16,0000 га, в тому числі рілля площею 16,0000 га, (кадастровий номер 6320882000:02:002:0430) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства, розташовану за межами населених пунктів на території Дмитрівської сільської ради Богодухівського району Харківської області, строком на 7 років.

4.6. Між Головним управління Держгеокадастру у Харківській області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) був укладений Договір оренди землі від 18.12.2017 (далі - Договір оренди). Згідно з його умовами орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку державної власності площею 16,0000 га (кадастровий номер 6320882000:02:002:0430) сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, яка знаходиться за межами населених пунктів на території Дмитрівської сільської ради Богодухівського району Харківської області. Строк дії Договору оренди становить 7 років.

4.7. Право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 6320882000:02:002:0430 було зареєстровано 19.12.2017 за №24139693, про що свідчить інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14.03.2023 №325755626.

4.8. Наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» від 15.12.2020 №42-ОТГ передано в комунальну власність Богодухівської територіальної громади, в особі Богодухівської міської ради, 941 земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 4.993,4776 га, які розташовані за межами населених пунктів Богодухівської міської ради на території Богодухівського району Харківської області.

4.9. Рішенням Богодухівської міської ради Харківської області VII сесії VIII скликання «Про прийняття земельних ділянок державної власності у комунальну власність» від 26.03.2021 №487-VIII прийнято Богодухівською міською радою Богодухівського району Харківської області земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 4.979,0768 га у комунальну власність Богодухівської міської ради, які розташовані за межами населених пунктів Богодухівської міської ради Богодухівського району Харківської області.

4.10. Ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 16.02.2023 у справі №613/701/21 закрито провадження у справі за позовом керівника Богодухівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Богодухівської міської ради Харківської області до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, третя особа: Фермерське господарство «Сластін», про визнання наказу незаконним, договору оренди землі недійсним, скасування їх реєстрації та повернення земельних ділянок та роз`яснено позивачу, що розгляд таких спорів відноситься до юрисдикції господарських судів.

4.11. Підставою звернення до господарського суду, за доводами Прокурор було те, що право на пільгове отримання земельної ділянки державної форми власності для створення фермерського господарства громадянин може використати лише один раз, а додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах (аукціоні). Однак, ОСОБА_1 на момент прийняття оскаржуваного наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 07.03.2017 №2997-СГ вже реалізувала своє право на пільгове отримання земельної ділянки державної власності у користування для ведення фермерського господарства, отримавши в 2015 році в тимчасове користування земельну ділянку з кадастровим номером 6320882000:03:003:0387, площею 20,0000 га.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутнього у судовому засіданні Прокурора, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзивах на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

5.2. Як вбачається із вимог касаційної скарги, Прокурор просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.10.2023 та рішення Господарського суду Харківської області від 01.08.2023 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки і зобов`язання повернути земельну ділянку, у цій частині ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, а в іншій частини вказані рішення залишити без змін.

5.3. Перевіряючи доводи Прокурора щодо визнання недійсним договору оренди землі від 18.12.2017, колегія суддів виходить з такого.

5.4. Так, статтею 22 Земельного кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Відповідно до статті 31 Земельного кодексу України землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Частинами першою та другою статті 93 Земельного кодексу України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Згідно зі статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статті 122 Земельного кодексу України, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частиною другою та третьою статті 134 Земельного кодексу України.

Відповідно до частин другої та третьої статті 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Проте, на момент укладення Договору в силу законодавчих змін Земельний кодекс України вже унеможливлював позаконкурсне набуття землі для ведення фермерського господарства.

Частинами другою та третьою статті 123 та частинами другою та третьою статті 134 Земельного кодексу України встановлено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, статтею 123 Земельного кодексу України врегульований загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

5.5. Окрім того, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, також Законом України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 №973-IV (надалі - Закон №973-IV) та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону).

У спірних правовідносинах Закон №973-IV є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц).

Частинами першою та другою статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, чинній станом на момент прийняття Відповідачем 1 оскаржуваного наказу та укладення спірного договору) визначено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Статтею 8 Закону №973-IV встановлено, що після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

5.6. Таким чином, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства

За умовами статті 5 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації.

Згідно зі статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, чинній на момент подання Відповідачем заяви) для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики. Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.

Таким чином, спеціальний Закон України "Про фермерське господарство" визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статті 123 Земельного кодексу України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 Земельного кодексу України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України "Про фермерське господарство").

При вирішенні спору про правомірність надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок, визначений статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство" як спеціального щодо до статті 123 Земельного кодексу України.

За змістом статей 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частини 1 статті 7 Земельного кодексу України відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

5.7. Касаційний господарський суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що право на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України, мають тільки громадяни України, які відповідно до Закону України "Про фермерське господарство" можуть його створити. Після державної реєстрації фермерське господарство як юридична особа має право на отримання земельних ділянок на конкурентних засадах у порядку, визначеному законом.

Особливості надання земельних ділянок для фермерського господарства полягають у тому, що така земельна ділянка може бути надана на пільгових умовах, поза межами загального порядку, який передбачає таке набуття прав лише на конкурентних засадах, виключно фізичній особі.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство").

У той же час, з урахуванням вимог статей 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 121, 123, 134 Земельного кодексу України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз.

Аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц, Верховного Суду від 13.06.2023 у справі №908/1445/20, від 07.06.2023 у справі №922/3737/19, від 14.03.2023 у справі №922/1974/19, від 07.03.2023 у справі №922/3108/19.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц вказала, що з урахуванням вимог статей 7, 12 Закону № 973-IV, статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

5.8. Колегія Суду погоджується із висновками господарських судів, що ОСОБА_1 у 2014 році вже реалізувала своє право на безоплатне отримання земельних ділянок (поза конкурсом) для ведення фермерського господарства, отримала в оренду строком на 49 років на підставі договору оренди землі від 18.08.2015 земельну ділянку державної власності для ведення фермерського господарства, з кадастровим номером 6320882000:03:003:0387, площею 20,0000 га.

Отже, ОСОБА_1 не мала правомірних (справедливих) сподівань на отримання землі в оренду поза конкурсом, адже останній вже надавалась в оренду (поза конкурсом) земельна ділянка саме для ведення фермерського господарства, про що свідчать відповідний наказ ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 12.08.2015 №961-СГ та договір оренди землі від 18.08.2015.

Таким чином, набувач спірних земельних ділянок не міг законно набути право користування ними. Натомість він набув зазначене право в спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного, однак юридичне оформлення права користування землею стало можливим у результаті прийняття органом державної влади низки рішень, які не є такими.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі №917/1416/19.

5.9. Наведене свідчить, що суд апеляційної інстанції дослідив підстави і порядок отримання ОСОБА_1 спірної земельної ділянки в оренду, створення нею фермерського господарства, встановив обставини повторного звернення ОСОБА_1 для отримання спірної земельної ділянки за позаконкурсною процедурою та констатував порушення у наведеному випадку встановленої законом процедури набуття права оренди на спірну земельну ділянку для ведення фермерського господарства.

5.10. Разом з тим, Суд звертає увагу на те, що нікчемність правочину має місце не в наслідок повторного отримання спірної земельної ділянки, а у зв`язку з отриманням її в супереч імперативним вимогам Земельного кодексу України про неможливість такого отримання в позаконкурсному порядку.

5.11. Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

5.12. За змістом статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

5.13. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (стаття 216 Цивільного кодексу України).

5.14. Так, у близькій за змістом постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №910/8413/21 від 12.09.2023 зазначено, що відповідно до частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

5.15. Частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України, зокрема, передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

5.15. Відповідно до статті 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

5.16. Згідно із частиною першою статті 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

5.17. Оскільки в силу положень частини першої статті 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

5.18. Тому, враховуючи, що ГУ Держгеокадастру у Харківській області не було дотримано обов`язкових умов при передачі Відповідачу 2 в оренду для ведення фермерського господарства земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, судова колегія погоджується з висновками господарських судів, що отримання у користування ОСОБА_1 спірної земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності за спрощеною процедурою без проведення земельних торгів здійснене з порушенням норм чинного законодавства.

5.19. Окрім того, колегія Суду звертає увагу на те, що у постанові Верховного Суду від 09.08.2023 у справі №922/1832/19 зазначено, якщо існує зловживання громадянином такими пільговими умовами, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування повинен не допустити надання йому земельної ділянки на пільговій (позаконкурентій) основі, однак якщо і орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування не перешкоджає такому зловживанню, то ці особи (громадянин та відповідний орган) створюють незаконні передумови для отримання громадянином земельної ділянки на пільговій (позаконкурентій) основі, а правочин, укладений за наслідками таких діянь, спрямований на отримання земельної ділянки без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної чи комунальної власності, то він відповідно до частин першої та другої статті 228 ЦК України є нікчемним.

5.20. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц звертала увагу, що якщо правочин є нікчемним, то позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17).

Отже, у разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю.

5.21. Таким чином, позовна вимога Прокурора про визнання недійсним договору оренди землі від 18.12.2017 задоволенню не підлягає, оскільки, як виснував суд апеляційної інстанції, такий правочин є нікчемним в силу положень частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України.

5.22. Відносно доводів Прокурора щодо пропуску прокурором позовної давності, судова колегія зазначає наступне.

Стаття 256 Цивільного кодексу України позовну давність визначає, як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини третьої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 Цивільного кодексу України).

Відсутність у орендаря правових підстав для користування земельною ділянкою (користування землею на підставі нікчемного договору) свідчить про те, що він володіє нею незаконно, і власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном.

Тому позов Прокурора про повернення земельних ділянок у даному випадку є таким, що спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто негаторним.

Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.03.2018 у справі №607/15489/15-ц позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, а тому цей позов може бути пред`явлений власником майна протягом всього часу, поки триває порушення.

Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

5.23. Відповідно до частини 1 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами та відповідачами - можуть бути особи, зазначенні у статті 4 цього Кодексу.

Так, сторонами - є особи, між якими виник спір про право, який підлягає розгляду й вирішенню в судовому порядку. Позивачами є особи, які самостійно пред`являють до суду позов в інтересах яких подано позов з метою захисту порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Позивач є активною стороною судового процесу, оскільки він не лише викладає свої вимоги в позовній заяві, але і формує ту систему доказів, яка підтверджує законність його вимог. Відповідачами є особи, до яких пред`явленні позовні вимоги позивачем.

Сторони судового процесу характеризуються низкою ознак: наявністю особистої заінтересованості в результатах розгляду справи, оскільки на них поширюється дія судового рішення, ухваленого за результатами розгляду справи господарським судом; між ними є спір про право, або захисту підлягає охоронюваний законом інтерес; спір є неможливим за відсутності хоча б однієї зі сторін; позивач і відповідач мають протилежний юридичний інтерес.

5.24. Як вбачається із матеріалів справи, позовні вимоги керівника Богодухівської окружної прокуратури були спочатку заявлені до ОСОБА_1 та ГУ Держгекадастру у Харківській області.

При цьому, при зверненні з касаційною скаргою Прокурор не погоджувався з висновками судів, які відмовили у задоволенні позову, посилаючись на те, що при подачі позову Прокурором не було пред`явлено позовних вимог до ФГ "Сластін", яке, після його створення, набуло правомочності щодо користування спірною земельною ділянкою.

Прокурор вказує на те, що на момент подання позовної заяви фермерське господарство "Сластін" не було створено. У подальшому, вже під час розгляду справи в Богодухівському районному суді Сластін Т.В. 08.07.2021 створила ФГ "Сластін", що у свою чергу, стало підставою для подання Прокурором клопотання про залучення до участі у справі у якості співвідповідача ФГ "Сластін".

5.25. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.05.2023 було задоволено клопотання Богодухівської окружної прокуратури про залучення співвідповідача - ФГ "Сластін".

Як вбачається зі змісту вказаної вище ухвали, Господарським судом Харківської області ФГ "Сластін" було залучено до справи у якості співвідповідача, у зв`язку з тим, що після реєстрації ФГ "Сластін" відбулося заміщення Відповідача 2 на таке фермерське господарство.

Окрім того, вказаною ухвалою місцевим господарським судом було надано право залученому співвідповідачу подати до суду відзив на позовну заяву, заперечення на відповідь на відзив.

ФГ "Сластін" протягом усього розгляду справи, як у суді першої інстанції, так і в апеляції, користувалось своїми правами відповідача, які визначенні Господарським процесуальним кодексом України, зокрема подавало відзив на позовну заяву, у якому безпосередньо просило суд застосувати позовну давність до позовної заяви Прокурора, яка у подальшому була задоволена місцевим господарським судом, що і стало підставою для відмови у задоволені позову.

Окрім того, ОСОБА_1 , як голова фермерського господарства "Сластін" подала до Господарського суду Харківської області заяву від 01.05.2023 в якій вказала, що у даній справі вона приймає участь особисто як фізична особа - Відповідач, а також як представник третьої особи ФГ "Сластін" - як його голова.

Вказані вище заяви були прийняті місцевим судом та долучені до матеріалів даної справи.

5.26. Так, визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц).

Тобто саме суд на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, ураховуючи завдання господарського судочинства має визначити характер спірних правовідносин та суб`єктів, які є учасниками цих правовідносин (сторони спору), і за результатами цього вирішити відповідний спір.

Верховний Суд у постановах від 28.10.2020 у справі № 761/23904/19, від 20.01.2021 у справі № 203/2/19 дійшов висновку, що визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

5.27. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №922/1830/19 зазначено, що з комплексного аналізу норм статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону №973-IV можна зробити висновок, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство мало бути зареєстроване в установленому законом порядку і з дати реєстрації набути статусу юридичної особи. З цього часу землекористувачем земельної ділянки є фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Хоча земельна ділянка надається фізичній особі, однак метою надання є подальше створення фермерського господарства як суб`єкта підприємництва (господарювання) з переданням цьому суб`єкту земельної ділянки. Отже, в процесі створення фермерського господарства його засновник має обмежені правомочності щодо землі, оскільки його обов`язком є створення фермерського господарства, що і буде користувачем цієї землі.

5.28. Як встановлено судами попередніх інстанцій, після отримання ОСОБА_1 земельної ділянки площею 16,0000 га, кадастровий номер 6320882000:02:002:0430, останньою було створено ФГ "Сластін" на базі двох земельних ділянок, а саме з кадастровими номерами: 6320882000:02:002:0430 (отриманою на підставі оскаржуваного договору оренди землі від 18.12.20217) та 6320882000:03:003:0387 (отримана на підставі договору оренди землі від 18.08.2015). Державну реєстрацію ФГ "Сластін" проведено 09.07.2021.

5.29. Отже, з моменту реєстрації фермерського господарства та набуття статусу юридичної особи обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалась відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства. Аналогічний висновок викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа (голова чи керівник фермерського господарства), а фермерське господарство як юридична особа (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №615/2197/15-ц та від 30.06.2020 у справі № 927/79/19).

5.30. Таким чином, після державної реєстрації ОСОБА_1 на базі земельних ділянок з кадастровими номерами 6320882000:02:002:0430 (спірна земельна ділянка) та 6320882000:03:003:0387 ФГ "Сластін", останнє стало користувачем вказаних земельних ділянок, а права й обов`язки орендаря цих земельних ділянок за договором оренди землі перейшли до нього, а отже ФГ "Сластін" є належною стороною спору у цій справі.

5.31. Тобто, залучивши ФГ "Сластін" як відповідача, зазначивши про заміщення ним первинного відповідача ОСОБА_1 , суд першої інстанції вчинив юридично значущі дії, як для себе, так і для інших учасників справи.

При цьому, колегія суддів наголошує, що за змістом пункту 4 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, якщо позов подано до кількох відповідачів, позовні вимоги щодо кожного з них.

У свою чергу, недотримання вимог викладених, зокрема, у статті 162 Господарського процесуального кодексу України має наслідком залишення позовної заяви без руху, відповідно до приписів частини першої статті 174 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, якщо у суду першої інстанції були сумніви щодо наявності правових підстав про залучення ФГ "Сластін" до участі у справі у якості співвідповідача, з огляду на те, що до нього не було пред`явлено жодних позовних вимог, то суд мав відмовити у задоволенні такого клопотання.

При цьому, колегія суддів наголошує, що суди, здійснюючи правосуддя не повинні своїми діями створювати правову невизначеність для учасників процесу, умов за яких доступ до правосуддя буде ускладненим, зокрема, внаслідок таких дій, та діяти занадто формально до такої міри, яка може завдати шкоди самому захисту прав та законних інтересів особи.

Натомість, після того як ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.05.2023 року було залучено у якості співвідповідача ФГ "Сластін", Прокурор мав розумні та виправданні сподівання (легітимні очікування) на те, що ФГ "Сластін" набуло усіх прав і обов`язків Відповідача по справі та позовні вимоги, які були заявлені Прокурором до особи на яку він замістив, будуть розповсюджуватись і на нього.

Легітимне очікування спрямоване на те, щоб у випадках, коли особа переконана, що досягне певного результату, якщо буде діяти відповідно до норм правової системи, забезпечить захист цих сподівань. Обов`язковою умовою, за наявності якої певне сподівання (вимога) особи набуває ознак легітимного очікування є те, що таке очікування (вимога) має належне правове підґрунтя, тобто наявне достатнє джерело для відповідного очікування (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 580/1300/22).

5.32. Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій не були розглянуті позовні вимоги Прокурора, які заявлені до ФГ "Сластін", колегія суддів вказує на необхідність усунення цього порушення.

5.33. В такий спосіб висновки судів першої та апеляційної інстанцій не ґрунтуються на повному і всебічному розгляді в судовому процесі всіх обставин, встановлення яких є необхідним відповідно до норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

5.34. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.35. Разом з тим, як вбачається з оскаржуваних судових рішень, вони зазначеним критеріям не відповідають, а суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.36. За наведених обставин касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

6.2. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.3. За змістом частини третьої статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

6.4. Ураховуючи викладене та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

6.5. Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, всебічно, повно, об`єктивно та безсторонньо дослідити наявні у справі докази і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити частково.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.10.2023 та рішення Господарського суду Харківської області від 01.08.2023 у справі №922/1130/23 скасувати, а справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко