Ухвала

від 12.01.2024 по справі 366/15/24

ІВАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 366/15/24

Провадження №1-кс/366/16/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2024 року слідчий суддя Іванківського районного суду Київської області ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в смт.Іванків клопотання начальника Іванківського відділу Вишгородської окружної прокуратури ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні №12023116180000183, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових 07 грудня 2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 190 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Клопотання про арешт майна у кримінальному провадженні № 12023116180000183, відповідає вимогам ст. 171 КПК України.

З поданого клопотання вбачається, що 07.12.2023 року до відділення поліції №1 Вишгородського РУП ГУНП в Київській області надійшла заява ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жительки АДРЕСА_1 , про те, що в період часу з грудня 2019 року до пересня 2023 року, ОСОБА_5 , зловживаючи довірою ОСОБА_4 та її чоловіка ОСОБА_6 , заволодів належним їм майном, а саме садовим будинком та прилеглими до нього об`єктами, чим ОСОБА_4 завдано майнову шкоду. Вказане повідомлення зареєстроване в інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» (журналі єдиного обліку) ВП №1 Вишгородського РУП ГУНП в Київській області за № 6366 від 07.12.2023, з попередньою кримінально-правовою кваліфікацією за ознаками вчинення кримінального правопорушення (кримінального проступку), передбачена ч.1 ст. 190 КК України.

В ході допиту потерпілого ОСОБА_4 повідомила, що з 2016 року вона спільно проживала із ОСОБА_6 , а 24.04.2021 року вони офіційно зареєстрували шлюб. Так, під час спільного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_6 побудували садовий будинок, який розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 3221882400:20:197:0168 у АДРЕСА_2 (Акт на право власності на земельну ділянку серія та номер ЯЙ №912950, виданий 25.10.2012), яка належить батьку ОСОБА_6 ОСОБА_5 .

ОСОБА_4 також повідомила, що її чоловік багато фінансово допомагав батьку, та в якості вдячності за це, ОСОБА_5 , запропонував передати їм вказану земельну ділянку для будівництва садового будиночку. Він також озвучив, що вказана земельна ділянка буде для них у якості подарунку до весілля. Так як потерпіла ОСОБА_4 з чоловіком ОСОБА_6 дійшли спільної згоди, що місце розташування запропонованої ОСОБА_5 земельної ділянки їм його пропозицію.

20.12.20 року між ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_7 було укладено договір №3/2019 року про надання послуг, а саме надання інформаційно-консультативних послуг та розроблення проектної документації для будівництва та оздоблення садового будинку, надання послуг з виконання будівельних робіт, та виконання робіт з внутрішнього оздоблення будинку.

Перший локальний кошторис на будівельні роботи був сформований в березні квітні 2020 року. Згідно вказаного кошторису розпочалося будівництво, яке в подальшому відбувалось на кошти виключно ОСОБА_4 та її чоловіка ОСОБА_6 .. ОСОБА_5 обіцяв переоформити земельну ділянку, однак, він постійно зазначав, що зайнятий або придумував інші причини. У зв`язку з цим. будучи запевненими останнім, і не сумніваючись, що він виконає взяті зобов`язання. Гавриш ОСОБА_8 продовжували будівництво. В подальшому вони домовилися з ОСОБА_5 , що після завершення будівництва, ведення будинку в експлуатацію та отримання всіх, необхідних документів по переоформить зазначений будинок разом із земельною ділянкою.

На підставі Доручення, виданого ОСОБА_5 на чоловіка ОСОБА_6 , 16.12.2020 року було виготовлено технічний паспорт на садовий будинок, одноповерховий, площею 136 кв.м. та відповідно до Декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 05.02.2021 садовий будинок було введено в експлуатацію. Також 13.09.2021 було зареєстровано право власності на садовий будинок на власника земельної ділянки ОСОБА_5 .

Зазначений садовий будинок будувався, утримувався та використовувався для постійного проживання ОСОБА_4 та її чоловіка. Здійснення будівництва, ремонтних робіт, облаштування ділянки та утримання майна здійснювалось повністю за рахунок власних та позикових коштів. Трофімов ОСОБА_9 не вкладав коштів в проектування будинку, не приймав участі в будівництві та облаштуванні будинку та ділянки, його ремонті та утриманні, та не був його фактичних володільцем та користувачем. Після початку повномасштабного вторгнення російської федерації на початку березня 2022 року батько ОСОБА_5 виїхав за кордон до Німеччини та не виконав своє зобов`язання щодо переоформлення будинку та земельної ділянки. При телефонній розмові з батьком, який весь час знаходився за кордоном, ОСОБА_6 неодноразово наголошував та нагадував про домовленість щодо зобов`язання батька переоформити майно, зокрема, зазначеного будинку.

ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_6 помер, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб Серії НОМЕР_1 .

Після смерті чоловіка відносини ОСОБА_4 з його батьком ОСОБА_5 розладилися, він почав зазначати, що ОСОБА_4 нічого не винен і переоформляти будинок на потерпілу не планує.

26 вересня 2023 року власник земельної ділянки ОСОБА_5 повідомив ОСОБА_4 , що має намір продати будинок оскільки вважає, що відповідно до документів на право власності будинок з земельною ділянкою належить у відповідно він є власником та має повне право щодо розпорядження даним майном, відмовившись таким чином від виконання своїх зобов`язань щодо переоформлення будинку.

На підтвердження вказаного ОСОБА_4 до кримінального провадження було долучено пакет документів, а саме свідоцтво про шлюб між нею та ОСОБА_6 свідоцтво про смерть ОСОБА_6 , договори в рамках будівництва з додатками та кошторисами, укладені від її імені, квитанції про закупівлю будівельних матеріалів та устаткування, а також скрин-шоти переписки між ОСОБА_6 та його батьком ОСОБА_5 .

На підставі викладеного, прокурор вважає, що ОСОБА_5 може вчинити будь-які правочини та відчужувати земельну ділянку, а також садовий будинок, який на ній розміщений.

Прокурор в судовому засідання клопотання підтримав.

Власник майна в судове засідання не з`явився.

Дослідивши матеріали клопотання та додані до нього документи, слідчий суддя приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання, виходячи з наступного.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно ст.ст.94,132,173КПК України повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно ч. 1 ст.170КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Відповідно ч. 2 ст.170КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.

Відповідно до статті 100 КПК України, на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України, та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, слідчий суддя, суд накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.

Згідно статті 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому КПК України порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі на кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках, чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Статтею 173КПК України передбачено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 КПК України); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна, накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другоїстатті 170 КПК України); можливість спеціальної конфіскації (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другоїстатті 170 КПК України); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 КПК України); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Як зазначено в клопотанні, арешт на майно необхідно накласти з метою недопущення реалізації та збереження нерухомого майна.

Постанова органу досудового розслідування про визнання вказаного майна речовим доказом у кримінальному провадженні містить лише посилання на фактичні обставини справи, загальне формулювання та цитування норм КПК України, без посилання на конкретні дані, які дають достатні підстави для висновку про те, що вказане майно може містити інформацію, яка має доказове значення у кримінальному провадженні.

При цьому, доводи прокурора про відповідність арештованого майна ознакам речового доказу є належним чином необґрунтованими та не підтвердженими.

Більш того, у кримінальному провадженні не повідомлено про підозру жодній особі, а це, в свою чергу, підтверджує, що у цій справі орган досудового розслідування на даному етапі кримінального провадження не зібрав достатньої сукупності доказів, які б в тій чи іншій мірі доводили існування обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України. Зрештою стверджуючи про ймовірне вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України, прокурор навіть не надає доказів, які б давали можливість слідчому судді впевненість у тому, що вони можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у майбутньому. Оскільки слідчий суддя дійшов висновку про наявність цивільно-правовоих відносин між свекром та невісткою відносно нерухомого майна, після смерті ОСОБА_6 .

У той же час, звертаючись із клопотання про арешт майна прокурор не обґрунтовує розумності та співмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження та не оцінює наслідки арешту майна для його власника.

Відповідно до п. 2 ч. 3. ст. 132 КПК України визначено, що застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора. Отже, процесуальний закон ставить в чітку залежність застосування заходів забезпечення кримінального провадження з обов`язком слідчого, прокурора довести слідчому судді, що такі заходи виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який прокурор зазначає у своєму клопотанні.

Таким чином, слідчий суддя вважає, що прокурором не доведено того, що стосовно будь яких осіб існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, який може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження. У межах вказаного кримінального провадження також не здобуто достатніх доказів та не доведено підстав, які б свідчили про необхідність накладення заборони на відчуження, передавання будь-яким фізичним особам, товариствам, установам, організаціям, підприємствам у власність, користування, в оренду, вказаного нерухомого майна.

На підставі викладеного, слідчий суддя вважає, що арешт майна на стадії досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні наразі не є необхідним для забезпечення всебічності, повноти та об`єктивності дослідження усіх обставин справи та забезпечення виконання завдань кримінального провадження та приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання прокурора.

Керуючись ст.ст.170-173 КПК України, слідчий суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання начальника Іванківського відділу Вишгородської окружної прокуратури ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні №12023116180000183, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових 07 грудня 2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 190 КК України відмовити.

Ухвала підлягає негайному виконанню слідчим, прокурором.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом п`яти днів з моменту її проголошення, у відповідності до вимог статті 309 КПК України.

Повний текст ухвали виготовлено 17 січня 2024 року.

Слідчий суддя: ОСОБА_1