Рішення

від 17.01.2024 по справі 753/14262/23

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

справа № 753/14262/23

провадження № 2/753/1450/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2024 року Дарницький районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Коренюк А.М.

при секретарі Лузовій І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Президент-готель» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПрАТ «Президент-готель» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період шести місяців - з 04.05.2022 року по 04.11.2022 року у розмірі 660 669 грн. 52 коп.

Позов мотивовано тим, що відповідно до розпорядження керівника Державного управління справами № 16-П від 03 травня 2022 року припинено з 03 травня 2022 року його ( ОСОБА_1 ). повноваження як генерального директора ПрАТ «Президент-готель» та звільнено на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України у зв`язку із припиненням повноважень.

З вини роботодавця розрахунок при звільенні проведений неправильно, не виплачено у повному обсязі усіх належних сум заробітної плати при звільенні. Зокрема, ПрАТ «Президент-готель» не здійснило необхідних виплат недоплаченої суми заробітку у розмірі 86 962 грн. 40 коп., що становить недоплачену частину заробітної плати, належної йому при звільенні, з них 80 115 грн. 00 коп. - недоплачена заробітна плата за період роботи у січні - лютому 2022 року, 6 847 грн. 40 коп. - недоплачена сума компенсації за дні невикористаної щорічної відпустки.

Рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 04.11.2022 року, яке набуло чинності відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 21 липня 2023 року, позов задоволено, стягнуто з ПрАТ «Президент-готель» на його корить 86 962 грн. 40 коп.

Із дня звільнення і по день звернення до суду із цим позовом відповідач належні суми заробітної плати у повному обсязі не виплатив, тобто не здійснив остаточного розрахунку при звільненні.

Наразі Печерським ВДВС у м.Києві здійснюється виконавче провадження, відкрите постановою від 01.09.2023 року щодо стягнення заборгованості по заробітній платі з ПрАТ «Президент-готель» на його корить 86 962 грн. 40 коп. за виконавчим листом, виданим Дарницьким районним судом м.Києва 28 грудня 2022 року по виконанню рішення вказаного суду від 04.11.2022 року.

Державним виконавцем у примусовому порядку стягнуто з ПрАТ «Президент-готель» лише 30 469 грн. 04 коп. із загальної суми 86 962 грн. 40 коп., відповідно заборгованість з виплати заробітної плати за судовим рішенням становить 56 469 грн. 36 коп.

Вказує, що затримка розрахунку по заробітній платі з вини роботодавця почалась 04.05.2022 року, тобто на наступний день після його звільнення з роботи - 03.05.2022 року, й триває понад рік.

У відповідності до статті 117 КЗпП України за проведеного ним розрахунку заборгованості, просить стягнути з відповіда на його користь середній заробіток за шість місяців затримки розрахунку при звільенні, що становить 660 669 грн. 52 коп. (4 967 грн. 44 коп. х 133 робочі дні = 660 669 грн. 52 коп.).

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав з тих же підстав та просив їх задовольнити.

Представник відповідач Мазур О.В. , діючий на підставі довіреності від 27.11.2023 року (а.с.82), в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та провив відмовити у їх задоволенні за недоведеністю вимог. Вважаючи, що вини роботодавця у невиплаті заробітної плати немає, оскільки помилка при нарахуванні суми до виплати при звільненні відбулась у період, коли саме позивач був керівником, про що свідчить власноручні підписи на бухгалтерських документах. При виконаннні судового рішення з відповідача стягнуто весь залишок грошових коштів з рахунків - 30 469 грн. 04 коп. із присуджених 86 962 грн. 40 коп. судовим рішенням не з вини роботодавця, а через обставини нездоланної сили, за які роботодавець не відповідає (ст.614 ЦК України), що звільняє роботодавця від відповідальності за стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, адже на підставі спільного наказу 08/2 від 12.05.2022р. «Про використання потужностей ПрАТ «Президент-Готель» Командування Сил логістики Збройних Сил України та Київської міської військової адміністрації потужності та трудові ресурси ПрАТ «Президент-готель»передані для потреб оборони на безоплатній основі. Й така безоплатна передача призвела до зупинення господарської діяльності ПрАТ «Президент-готель», і, як наслідок, до повної відсутності грошових коштів та його рахунках, а тому ПрАТ «Президент-готель» звернувся до всіх можливих інстанцій з пропозиціями понволення господарської діяльності, проте листом від 08.05.2023р. ПрАТ «Президент-готель» інформовано про неможливість використання потужностей та трудових ресурсів у господарській діяльності, які використовуються для потреб оборони держави, а тому за відсутньої вини відповідача у невиплаті заробітної плати позивачу позов не підлягає задоволенню.

Відповідачем подано відзив на позов від 28.11.2023 року, доводи якого зводяться до вказаних висновків.

Позивачем подано відповідь на відзив від 11.12.2023 року, у якому позивач не погоджується із доводами відповідача та просить суд їх відхилити, вважаючи, що права працівника на виплату заробітної плати мають бути захищені законом.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, вид судочинства - спрощеного позовного провадження, вжиті судом заходи щодо направлення сторонам, третій особі повідомлення про час та місце розгляду справи, копії позовної заяви з додатками до неї, із роз`ясненим правом надання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечення на відповідь на відзив тощо, суд визнав можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів (доказів) та ухвалити рішення за відсутності сторін, третьої особи.

Вислухавши пояснення сторін, їх доводи та заперечення, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають відмові у задоволенні із наступних підстав.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким зокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.

Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справа розглядалась у порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (ч.5 ст. 279 ЦПК України) щодо категорії справи, що виникають з трудових відносин (п.2 ч.1 ст. 274 ЦПК України).

Так, відповідно до п.2 ч.1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, що виникають з трудових відносин.

Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі (ч.1 ст. 279 ЦПК України).

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (ч.5 ст. 279 ЦПК України).

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Судом встановлено із матеріалів справи, а також із рішення Дарницького районного суду м.Києва від 04.11.2022 року, яке набуло чинності відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 21.07.2023 року, по справі за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ «Президент-Готель» про стягнення заробітної плати при звільненні, що з 6 грудня 2021 року до 21 лютого 2022 року на підставі наказу Фонду державного майна України від 3 грудня 2021 року № 2167 позивач обіймав посаду тимчасово виконуючого обов`язки генерального директора ПрАТ «Президент-готель», а з 22 лютого 2022 року по день звільнення - 3 травня 2022 року перебував на посаді генерального директора товариства.

Відповідно до розпорядження керівника Державного управління справами № 16-П від 03 травня 2022 року припинено з 03 травня 2022 року повноваження генерального директора приватного акціонерного товариства «Президент-готель» ОСОБА_1 та звільнено ОСОБА_1 на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України (с.с.34).

Наказом т.в.о. генерального директора приватного акціонерного товариства «Президент-готель» № 11 від 4 травня 2022 року визначено виплатити ОСОБА_1 у зв`язку із звільненням компенсацію за невикористану відпустку у кількості 10 днів та вихідну допомогу у розмірі шестимісячного середнього заробітку згідно контракту.

Згідно довідки про доходи, у січні 2022 року ОСОБА_1 нарахована заробітна плата у розмірі 61 020грн, у лютому 2022 року - 72 465грн. Відповідно до розрахунку при звільненні, виплачена компенсація за невикористану відпустку у розмірі 29 665 грн 40 коп.

Рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 04.11.2022 року, яке набуло чинності відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 21 липня 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено й стягнуто з ПрАТ «Президент-готель» на його корить 86 962 грн. 40 коп. заборгованості по заробітній платі (а.с.16-20, 21-24).

Наразі Печерським ВДВС у м.Києві здійснюється виконавче провадження, відкрите постановою від 01.09.2023 року щодо стягнення заборгованості по заробітній платі з ПрАТ «Президент-готель» на корить ОСОБА_1 86 962 грн. 40 коп. за виконавчим листом, виданим Дарницьким районним судом м.Києва 28 грудня 2022 року по виконанню рішення суду від 04.11.2022 року (а.с.16, 27-29).

Державним виконавцем у примусовому порядку стягнуто з ПрАТ «Президент-готель» лише 30 469 грн. 04 коп. із загальної суми 86 962 грн. 40 коп., відповідно заборгованість з виплати заробітної плати за судовим рішенням становить 56 469 грн. 36 коп. (а.с.30).

Позивач вказує, що затримка розрахунку по заробітній платі з вини роботодавця почалась 04.05.2022 року, тобто на наступний день після його звільнення з роботи - 03.05.2022 року, й триває понад рік (станом на день подання цього позову до суду 10.08.2023 року) (а.с.1-10).

Вирішуючи спір, суд виходить із того, що згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

У статті 4 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтями 116, 117 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку виникають передбачені статтею 117 КЗпП України правові підстави для застосування матеріальної відповідальності.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

У цій справі судом встановлено, що на момент розгляду справи розрахунки по заробітній платі з позивачем проведені уцілому не були, відомостей про виплату позивачу заборгованості заробітної плати у повному обсязі матеріали справи не містять, й станом на час розгляду справи борг становить 56 469 грн. 36 коп., адже державним виконавцем у примусовому порядку стягнуто з ПрАТ «Президент-готель» лише 30 469 грн. 04 коп. із загальної суми 86 962 грн. 40 коп., відповідно заборгованість з виплати заробітної плати за судовим рішенням становить 56 469 грн. 36 коп., а тому суд приходить до висновку щодо наявності у відповідача заборгованості перед позивачем з виплати заробітної плати та обов`язку виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку.

Проте, враховуючи те, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати саме з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, й встановлений факт того, що вина відповідача як роботодавця позивача у виплаті заборгованості по заробітній платі відсутня з огляду на те, що відповідач не здійснює господарську діяльність з незалежних він нього причин, аджена підставі спільного наказу 08/2 від 12.05.2022р. «Про використання потужностей ПрАТ «Президент-Готель» Командування Сил логістики Збройних Сил України та Київської міської військової адміністрації потужності та трудові ресурси роботодавця передані для потреб оборони на безоплатній основі. Й така безоплатна передача призвела до зупинення господарської діяльності роботодавця і, як наслідок, до повної відсутності грошових коштів та його рахунках, а при виконаннні судового рішення з відповідача стягнуто весь залишок грошових коштів з рахунків - 30 469 грн. 04 коп. із присуджених 86 962 грн. 40 коп. судовим рішенням.

Також встановлено, що відповідач ПрАТ «Президент-готель»як колишній роботодавець позивача звернувся до всіх можливих інстанцій з пропозиціями поновлення господарської діяльності, проте листом від 08.05.2023р. його інформовано про неможливість використання ПрАТ «Президент-готель»потужностей та трудових ресурсів у господарській діяльності, які використовуються для потреб оборони (а.с.77, 78).

Відповідно, суд встановив, що з підставав недоведеної вини відповідача у невиплаті заборгованості по заробітній платі позивачу, підстави для застосування ч.1 ст.117 КЗпП України відсутні.

З-поміж цього, вирішуючи вимоги позивача про стягнення на його користь середнього середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.05.2022 року по 04.11.2022 року, суд застосовує положення ст.233 КЗпП України (у попередній редакції) та Закон України від 1 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».

Так, відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року

№ 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» назву та частини першу статті 233 викладено в такій редакції: "Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів». Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

Згідно частини 1 статті 233 КЗпП України (попередня редакція) працівник може звернутися до суду з заявою про вирішення трудового спору в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. А частиною другою статті 233 КЗпП України визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 зроблено висновок стосовно структури заробітної плати. Зокрема зазначено, що вона складається з основної і додаткової заробітної плати, як винагороди за працю. Середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення не є заробітною платою, а тому до вимог про його стягнення застосовується позовна давність, передбачена частиною першою статті 233 КЗпП України.

Зважаючи на пропущений строк звернення до суду із вказаним позовом, оскільки позивач звернувся до суду із позовом лише 10 серпня 2023 року, суд у відповідності до ст.233 КЗпП України (у редакції закону № 2352-IX від 1 липня 2022 року), пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (зі змінами), застосовує до спірних правовідносин вказаний строк, що є підставою для відмови у позові.

Підстави відповідно до ст.234 КЗпП України для поновлення судом строків, пропущених з поважних причин, суд не встановив, та вважає порушені позивачем строки з неповажних причин й такими, що виникли понад 1 рік відповідно, адже відповідно до вказаної норми у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Відповідно, судом встановлений факт пропуску позивачем строку звернення до суду за захистом порушеного права без поважних причин.

Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін.

Приймаючи до уваги встановлений факт, суд у разі пропуску передбачених статтею 233 КЗпП України строків звернення до суду за вирішення порушеного права відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, даних у пункті 4 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (зі змінами), якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Зважаючи на необґрунтованість позовних вимог, й пропуск позивачем строку звернення з даними вимогами до суду, вимоги позовузадоволенню не підлягають.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Інші доводи позивача, які наведені у позові, відзиві на позов, запереченні на відзив, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За таких підстав, приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ст.141 ЦПК України, й судові витрати (судовий збір) покласти на позивача за правилом ст.141 ЦПК України.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вищевикладеного, ст.ст. 47, 117 КЗпП України, Закону України від 1 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», з урахуванням пункту 4 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (зі змінами), ст.ст.15, 16, 23 ЦК України, керуючись п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України, ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 82, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Президент-готель» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - відмовити.

Понесені позивачем судові витрати покласти на такого позивача.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п`ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Однак відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Згідно ч.1 ст.354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

СУДДЯ: