Постанова

від 05.06.2024 по справі 753/14262/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 753/14262/23 Головуючий у І інстанції Коренюк А.М.

Провадження №22-ц/824/8335/2024 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем Українии

05 червня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Голуб С.А., Слюсар Т.А.,

за участі секретаря Спис Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Президент - готель» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

УСТАНОВИВ:

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПрАТ «Президент-готель» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.05.2022 року по 04.11.2022 року у розмірі 660 669 грн. 52 коп.

В обґрунтування позову зазначав, що відповідно до розпорядження керівника Державного управління справами № 16-П від 03 травня 2022 року припинено з 03 травня 2022 року його, ОСОБА_1 , повноваження як генерального директора ПрАТ «Президент-готель» та звільнено на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України у зв`язку із припиненням повноважень.

З вини роботодавця розрахунок при звільненні проведений неправильно, позивачу не виплачено у повному обсязі усіх належних сум при звільненні. Зокрема, ПрАТ «Президент-готель» не здійснило виплату недоплаченої суми заробітної плати за період роботи у січні - лютому 2022 року у сумі 80 115,00 грн, та 6 847,40 грн - компенсації за дні невикористаної щорічної відпустки, а всього: 86 962,40 грн.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 04.11.2022 року, яке набуло чинності відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 21 липня 2023 року, стягнуто з ПрАТ «Президент-готель» на користь ОСОБА_1 86 962 грн. 40 коп.

З огляду на вказане, посилаючись на положення до статті 117 КЗпП України, позивач просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за шість місяців затримки розрахунку при звільненні, що становить 660 669, 52 грн (4 967,44 грн х 133 робочі дні = 660 669,52 грн).

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17 січня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповноту з'ясування обставин, що мають значення по справі, невідповідність висновків суду встановленим обставинам, не врахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Щодо пропуску позивачем строку на звернення до суду із даними вимогами, апелянт вказує, що судом помилково застосовано положення частини другої статті 233 КЗпП України щодо початку перебігу тримісячного строку для звернення до суду з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні у поєднанні з положеннями статті 116 КЗпП України щодо обовязку роботодавця при звільненні виплатити працівникові усі суми, що належать йому від підприємства в день звільнення. Зазначає, що застосуванню підлягала частина перша статті 233 КЗпП України, щодо звернення працівника із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, у поєднанні з положеннями статті 117 КЗпП України, щодо обовязку роботодавця виплатити робітникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у передбачені законом строки, що і становить дійсний предмет його позовних вимог.

Судом першої інстанції зокрема не враховано правові висновки, викладені у постанові Великою Палатою Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19 провадження №14-47цс21) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2022 року у справі № 204/3645/20 (провадження № 61-2520св22, згідно з яким: «На вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України застосовується тримісячний строк звернення до суду, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник чи уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним».

Позивач наголошує на тому, що остаточний фактичний розрахунок із виплати заборгованості заробітної плати, що належить йому при звільненні, відповідач не здійснив і натепер. Відповідно ще не розпочинався перебіг строку його звернення, як працівника, до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Просить також врахувати, що відповідно до пункту першого Глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СOVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Позивач також не погоджується із висновком суду першої інстанції про недоведення вини відповідача у виплаті заборгованості по заробітній платі позивачу, що виключає застосування ч. 1 ст.117 КЗпП України.

Таких висновків суд дійшов «з огляду на те, що відповідач не здійснює господарську діяльність з незалежних він нього причин, адже на підставі спільного наказу 08/2 від 12.05.2022р. «Про використання потужностей ПрАТ «Президент-Готель» Командування Сил логістики Збройних Сил України та Київської міської військової адміністрації потужності та трудові ресурси роботодавця передані для потреб оборони на безоплатній основі. Й така безоплатна передача призвела до зупинення господарської діяльності роботодавця і, як наслідок, до повної відсутності грошових коштів на його рахунках, а при виконанні судового рішення з відповідача стягнуто весь залишок грошових коштів з рахунків - 30 469, 04 грн з присуджених 86 962, 40 грн судовим рішенням».

В першу чергу, суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги доводи відповідача, викладені ним у відзиві на позов, який був поданий з порушенням строку, визначеного судом в ухвалі про відкриття провадження від 30 жовтня 2023 року. Суд не вирішував клопотання відповідача про поновлення йому строку для подання цього відзиву і ніякої ухвали про це не постановляв, як це вимагають положення статті 127 ЦПК України.

Вважає також, що докази, подані відповідачем на підтвердження викладених у відзиві доводів, не є належними та допустимими, на підставі яких суд міг встановити факт зупинення господарської діяльності відповідача.

Таким чином, ПРАТ «ПРЕЗИДЕНТ-ГОТЕЛЬ» не довів належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами відсутності власної вини з затримки виплати належних позивачу грошових сум/заробітної плати нібито через наявність непереборних форс-мажорних обставин, що перешкодили погашенню заборгованості, а саме зупинення власної господарської діяльності через безоплатну передачу потужностей і трудових ресурсів роботодавця для потреб оборони.

Крім того, зазначив, що суд першої інстанції безпідставно допустив до участі особу, як представника відповідача, без підтвердження її повноважень представника належними документами.

Вказує також, що суд першої інстанції у судовому засіданні 17 січня 2024 року постановив незаконну протокольну ухвалу без виходу в нарадчу кімнату із занесенням до протоколу судового засідання, про задоволення письмової заяви представника ОСОБА_2 про долучення доказів, зокрема: листа № 370/2/18314 від 27 грудня 2023 року Міноборони та листа від 14 грудня 2023 року відповідача,які подані з порушенням передбаченого процесуального порядку.

Відповідач не скористався своїм право на подання відзиву на апеляційну скаргу у строк, визначений апеляційним судом.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (частина третя статті і360 ЦПК України).

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу, посилаючись на викладені у ній доводи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідач - ПАТ «Президент-Готель» свого представника для участі у судовому засіданні не направив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Суд апеляційної інстанції вважав за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача, з урахуванням вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України, оскільки його неявка в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, та не перешкоджає її розгляду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, з`ясувавши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено із матеріалів справи, а також із рішення Дарницького районного суду м. Києва від 04.11.2022 року, яке набуло чинності відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 21.07.2023 року, по справі за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ «Президент-Готель» про стягнення заробітної плати при звільненні, що з 6 грудня 2021 року до 21 лютого 2022 року на підставі наказу Фонду державного майна України від 3 грудня 2021 року № 2167 позивач обіймав посаду тимчасово виконуючого обов`язки генерального директора ПрАТ «Президент-готель», а з 22 лютого 2022 року по день звільнення - 3 травня 2022 року перебував на посаді генерального директора товариства.

Відповідно до розпорядження керівника Державного управління справами № 16-П від 03 травня 2022 року припинено з 03 травня 2022 року повноваження генерального директора приватного акціонерного товариства «Президент-готель» ОСОБА_1 та звільнено ОСОБА_1 на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України (с.с.34).

Наказом т.в.о. генерального директора приватного акціонерного товариства «Президент-готель» № 11 від 4 травня 2022 року визначено виплатити ОСОБА_1 у зв`язку із звільненням компенсацію за невикористану відпустку у кількості 10 днів та вихідну допомогу у розмірі шестимісячного середнього заробітку згідно контракту.

Згідно довідки про доходи, у січні 2022 року ОСОБА_1 нарахована заробітна плата у розмірі 61 020 грн, у лютому 2022 року - 72 465 грн. Відповідно до розрахунку при звільненні, виплачена компенсація за невикористану відпустку у розмірі 29 665 грн 40 коп.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 04.11.2022 року, яке набуло чинності відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 21 липня 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено й стягнуто з ПрАТ «Президент-готель» на його корить 86 962 грн 40 коп. заборгованості по заробітній платі (а.с.16-20, 21-24).

Наразі Печерським ВДВС у м. Києві здійснюється виконавче провадження, відкрите постановою від 01.09.2023 року щодо стягнення заборгованості по заробітній платі з ПрАТ «Президент-готель» на корить ОСОБА_1 86 962 грн. 40 коп. за виконавчим листом, виданим Дарницьким районним судом м.Києва 28 грудня 2022 року по виконанню рішення суду від 04.11.2022 року (а.с.16, 27-29).

Державним виконавцем у примусовому порядку стягнуто з ПрАТ «Президент-готель» лише 30 469 грн 04 коп. із загальної суми 86 962 грн 40 коп., відповідно заборгованість з виплати заробітної плати за судовим рішенням становить 56 469 грн. 36 коп. (а.с.30).

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 вказував, що затримка розрахунку по заробітній платі з вини роботодавця почалась 04.05.2022 року, тобто на наступний день після його звільнення з роботи - 03.05.2022 року, й триває понад рік (станом на день подання цього позову до суду 10.08.2023 року).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що вина відповідача як роботодавця позивача у невиплаті заборгованості по заробітній платі відсутня з огляду на те, що відповідач не здійснює господарську діяльність з незалежних він нього причин, адже на підставі спільного наказу 08/2 від 12.05.2022 року «Про використання потужностей ПрАТ «Президент-Готель» Командування Сил логістики Збройних Сил України та Київської міської військової адміністрації потужності та трудові ресурси роботодавця передані для потреб оборони на безоплатній основі. Така безоплатна передача призвела до зупинення господарської діяльності роботодавця і, як наслідок, до повної відсутності грошових коштів та його рахунках, а при виконанні судового рішення з відповідача стягнуто весь залишок грошових коштів з рахунків - 30 469 грн 04 коп. із присуджених 86 962 грн 40 коп. судовим рішенням.

Також встановлено, що відповідач ПрАТ «Президент-готель» як колишній роботодавець позивача звернувся до всіх можливих інстанцій з пропозиціями поновлення господарської діяльності, проте листом від 08.05.2023р. його інформовано про неможливість використання ПрАТ «Президент-готель» потужностей та трудових ресурсів у господарській діяльності, які використовуються для потреб оборони.

Відповідно, суд встановив відсутність підстав для застосування частини 1 статті 117 КЗпП України, з огляду на не доведення вини відповідача у невиплаті заборгованості по заробітній платі позивачу.

Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (стаття 116 КЗпП України).

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Відповідно до частини другої статті 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

З матеріалів даної справи вбачається, що відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ», спільним наказом начальника Київської міської військової адміністрації ОСОБА_3 та Командувача Сил логістики Збройних Сил України ОСОБА_4 , потужності та трудові ресурси ПрАТ «Президент - Готель» передано для потреб оборони. (а.с. 77)

Таким чином, безоплатна передача потужностей та трудових ресурсів роботодавця для потреб оборони призвели до зупинення його господарської діяльності, і як наслідок, до відсутності грошових коштів на його рахунках.

З огляду на вказане, колегія суддів апеляційного суду вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про відсутність вини роботодавця у затримці розрахунку при звільненні, що виключає застосування статті 117 ЦПК України.

Посилання позивача на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 359/4100/16-ц, від 18 грудня 2018 року у справі № 331/5812/16, від 30 січня 2019 року у справі № 184/689/16, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки в них викладені правові позиції щодо застосування норм законодавства про працю у мирний час, тоді як спір у даній справі виник під час воєнного стану, поряд із цим існує причинний звязок між затримкою в розрахунку при звільненні та безоплатною участю роботодавця в обороні держави.

Поряд із цим, колегія суддів апеляційного суду вважає обгрунтованими доводи апеляційної скарги щодо помилковості висновків суду першої інстанції в частині пропуску позивачем строку звернення до суду.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічні висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 також вказала, що стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

У Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Велика Палата Верховного Суду надала висновок про визначення тримісячного строку звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в постанові від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19), а також Верховний Суд України зробив такий висновок у постановах від 26 грудня 2011 року у справі № 6-77цс11, від 24 червня 2015 року у справі № 6-116цс15, від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16, від 11 жовтня 2017 року у справі № 311/136/16, від 08 листопада 2017 року у справі № 202/4914/16-ц.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

У справі, що переглядається, остаточний фактичний розрахунок із виплати заборгованості по заробітній платі, що належить позивачу при звільненні, відповідачем станом на дату звернення до суду із даним позовом, а також на дату вирішення спору судом першої інстанції не проведено. Відповідно, позивачем не пропущений визначений положеннями статті 233 КЗпП України строк звернення до суду із вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

З огляду на вказане, колегія суддів, враховуючи обгрунтованість доводів апеляційної скарги в зазначеній частині, вважає за можливе змінити рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 січня 2024 року, виключивши з мотивувальної частині рішення посилання на пропуск позивачем передбаченого положеннями статті 233 КЗпП України строку звернення до суду з даним позовом, як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог.

Інші доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема щодо прийняття судом відзиву на позов, поданого з порушенням процесуального строку, без вирішення питання щодо його поновлення, не можуть бути взяті до уваги, оскільки не ґрунтуються на вимогах процесуального права.

Так, матеріали справи не містять доказів, підтверджуючих дату отримання відповідачем - ПрАТ «Президент - Готель» ухвали суду першої інстанції від 30 жовтня 2023 року про відкриття провадження у справі, оскільки відповідно Довідки про помилку доставки електронного листа, судове повідомлення від 03.11.2023 року, надіслане відповідачу на електронну адресу, не доставлено з поверненням. (а.с. 68-69)

Крім того, подаючи 04.12.2023 року відзив на позову заяву, ПрАТ «Президент-Готель» просив суд першої інстанції про поновлення строку на подання цього відзиву. Приймаючи до матеріалів справи поданий відповідачем відзив на позовну заяву, суд першої інстанції не вирішував питання про поновлення процесуального строку на його подання, однак зазначена обставина не може бути підставою для скасування правильного по суті рішення суду про відмову в задоволенні позовних вимог з підстав не доведення вини роботодавця у затримці здійснення виплати заборгованості по заробітній платі.

Доводи апеляційної скарги в частині допущення до участі у справі судом першої інстанції в якості представника відповідача адвоката Мазура О.В., без документів, підтверджуючих його повноваження, як представника, апеляційним судом відхиляються, оскільки повноваження адвоката Мазура О.В. у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 62 ЦПК України підтверджені довіреністю, виданою Генеральним директором ПрАТ «Президент- Готель» О. Манько (а.с. 82).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Змінити рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 січня 2024 року, виключивши з мотивувальної частині рішення посилання на пропуск позивачем передбаченого положеннями статті 233 КЗпП України строку звернення до суду з даним позовом, як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог.

В решті рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 21.06.2024 року.

Суддя-доповідач Таргоній Д.О.

Судді: Голуб С.А.

Слюсар Т.А.