Ухвала

від 23.01.2024 по справі 308/4205/23

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/4205/23

1-кс/308/413/24

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2024 року м. Ужгород

Слідчий суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгороді клопотання слідчого Шостого слідчого відділу (з дислокацією у м. Ужгороді) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові ОСОБА_3 , погоджене прокурором Ужгородської окружної прокуратури ОСОБА_4 , подане у кримінальному провадженні за №62023140160000033, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08.02.2023 року за ознаками складу кримінальних правопорушень, передбаченихч.5 ст. 191, ч.2 ст.209, ч.1 ст.366 КК України, про арешт майна,-

ВСТАНОВИВ:

19.01.2024 року слідчий Шостого слідчого відділу (з дислокацією у м. Ужгороді) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові ОСОБА_5 за погодженнями з прокурором Ужгородської окружної прокуратури ОСОБА_6 звернувся до слідчого судді з клопотанням у кримінальному провадженні за №62023140160000033, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08.02.2023 року за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 191, ч.2 ст.209, ч.1 ст.366 КК України, про арешт майна.

В рамках даного клопотання просить з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання накласти арешт на майно, яке належить на праві власності підозрюваному ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на: земельну ділянка за кадастровим номером: 2124887400:10:015:0003 площею 2 га, що в с. Холмок, Ужгородського району Закарпатської області; автомобіль марки «ВАЗ» модель 21103 номерний знак НОМЕР_1 ; автомобіль марки «ВАЗ» модель 21099 номерний знак НОМЕР_2 , із забороною відчуження та розпорядження.

Слідчий в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином; згідно поданої заяви просив розглянути клопотання у його відсутності. До заяви додав: копію листа Головного центру обробки спеціалізованої інформації Державної прикордонної служби України №91-50225/18/23-Вих від 16.10.2023 року; описи вкладення до поштових листів від 19.01.2024 року; фіскальні чеки, накладні «Укрпошти»; рапорту оперуповноваженого Четвертого оперативного відділу (з дислокацією в м. Ужгороді) Територіального управління ДБР розташованого в м. Львові майора ДБР ОСОБА_8 від 09.01.2024 року.

Власник майна ОСОБА_7 в судове засідання не з`явився, його захисник адвокат ОСОБА_9 подав заяву про розгляд клопотання у його відсутності, у заяві зазначив про незгоду з клопотанням слідчого.

Відповідно до ч. 1 ст.172КПКУкраїни неприбуття слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності - також захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання, у зв`язку з чим слідчий суддя розглянув подане клопотання про арешт майна у відсутності вказаних осіб. Застосування технічних засобів фіксування кримінального провадження під час розгляду клопотання не здійснювалось відповідно до статті 107 КПК.

Дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя дійшов висновку, що клопотання належить задовольнити з таких підстав.

Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження, які застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно підлягає можливій конфіскації. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Згідно із п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання.

За змістом ч. 5 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна.

Так, частиною 1 ст. 173 КПК України визначено, що слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведене необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 цієї статті, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати, зокрема, правову підставу для арешту майна; наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

У ході розгляду клопотання слідчим суддею встановлено, що Шостим слідчим відділом ( з дислокацією у м. Ужгороді) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні №62023140160000033, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08.02.2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України.

Підставою внесення зазначених відомостей до ЄРДР відповідно наданого витягу зазначено те, що:

-№ 1 « ОСОБА_7 діючи спільно із ОСОБА_10 , усвідомлюючи протиправний характер дій кожного із співучасника та їх суспільно-небезпечні наслідки, у період із липня 2021 року по 14.10.2022 шляхом спільної організації поставки та купівлі на ДП «Ужгородське (ЛГ» конструкції плівкового тунелю IMAGO 12G розміром 12°80м виробництва Польща за завищеною ціною, здійснив розтрату та привласнення коштів державного підприємства «Ужгородське ЛГ» на суму 3 069761,92 (три мільйони триста двадцять шість тисяч триста вісімдесят шість гривень 51 коп.) гривень у особливо великих розмірах, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення кримінального правопорушення, чим завдав ДП «Ужгородське ЛГ», чим завдав матеріальної шкоди ДП «Ужгородське ЛГ» на вказану суму коштів»;

-№ 2 «під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні №62023140160000033 від 08.02. 2023, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України встановлено наявність ознак іншого складу злочину, а саме легалізації майна приватним суб`єктом господарювання одержаного злочинним шляхом, що полягало в набуті майна щодо якого фактичні обставини свідчать про його одержання злочинним шляхом, у тому числі здійснення фінансових операцій, вчинених за попередньою змовою групою осіб, які знали, що таке майно прямо чи опосередковано, повністю чи частково одержано злочинним шляхом»;

-№ 3 «так, під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні №62023140160000033 від 08.02.2023, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України встановлено наявність ознак іншого складу злочину, а саме службового підроблення, що виразилось в діях службових осіб ТОВ «ПБК» Закарпатреконструкція», які достовірно знаючи про реальну вартість «Конструкція плівкового тунелю IMAGO 12G розміром 12°80м в-во Польща» (теплиця), склали акт №3.3 приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2022 року, де в розділі «Найменування робіт та витрат» зазначили теплиця тунельної конструкції (комплексне постачання), з поточною ціною всього 5 250 000 грн., підписали його і скріпили відповідною печаткою підприємства, який містить завідомо неправдиві відомості щодо вартості зазначеного об`єкту. 3 метою отримання грошових коштів в якості оплати за поставку теплиці, що було одним з предметом договору підряду від 03.12.2021 та 14.10.2022 вищевказаний офіційній документ передали на підпис інженеру технічного нагляду ОСОБА_11 і директору ДП «Ужгородське ЛГ» ОСОБА_12 для затвердження. За результатами підсисання сторонами акту № 3.3 приймання виконаних будівельних робіт від 14.10.2022 службовими особами ДП «Ужгородське ЛГ» сформовано платіжне доручення №132 від 19.10.2022 та перераховано з р/р НОМЕР_3 на розрахунковий рахунок НОМЕР_4 відкритий ТОВ «ПБК» Закарпатреконструкція» в АТ КБ «ПриватБанк» грошові кошти загальною сумою 4 835 608 грн. з призначенням платежу - проміжний платіж згідно акту №3.1 від 14.10.2022 до договору підряду №15-1/21 від 03.12.2021 на «Будівництво лісового розсадника» проекту N HUSKROUA/17021/LIP/0009.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 КПК України підозрюваним є, зокрема, особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено внаслідок невстановлення її місцезнаходження, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень.

Відповідно до норм ст. 135 КПК України особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв`язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою (ч.1). У разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім`ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи (ч.2). Повістка про виклик особи, яка проживає за кордоном, вручається згідно з міжнародним договором про правову допомогу, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а за відсутності такого - за допомогою дипломатичного (консульського) представництва (ч.7).

Як підтверджується матеріалами клопотання щодо набуття ОСОБА_7 статусу підозрюваного, 19.01.2024 року слідчим складено письмове повідомлення про підозру ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень за ч.5 ст.27 ч.5 191 КК України тобто у пособництві в привласненні чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене за попередньою змовою групою осіб в умовах воєнного стану в особливо великих розмірах; за ч.2 ст.209 КК України у набутті та розпорядженні майном, щодо якого фактичні обставини свідчать про його одержання злочинним шляхом, в тому числі здійснення фінансових операцій з таким майном, вчинені за попередньою змовою групою осіб, які знали, що таке майно прямо чи опосередковано, повністю чи частково одержано злочинним шляхом; ч. 5 ст.27 ч.1 ст.366 КК України у пособництві в складанні службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів.

З урахуванням того, що місцезнаходження ОСОБА_7 невідомо, згідно даних Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України ОСОБА_7 28.07.2022 виїхав за межі України, будь-яких відомостей про обізнаність сторони обвинувачення щодо місця проживання ОСОБА_7 за кордоном матеріали провадження не містять, 19.01.2024 року слідчим в порядку ст. 278 КПК України у спосіб, передбачений ст. 135 КПК України, вжито заходів для вручення повідомлення про підозру ОСОБА_7 шляхом надіслання повідомлення про підозру поштою за останньою відомою адресою місця його проживання.

Так як ст. 42 КПК України пов`язує набуття статусу підозрюваного з вжиттям органом досудового розслідування заходів для вручення, а не з безпосереднім отриманням особою відповідної кореспонденції, слідчий суддя приходить до висновку, що слідчим у порядку, визначеному ст.135 КПК України, вжито належних та достатніх заходів для вручення повідомлення про підозру ОСОБА_7 , відтак останній згідно ч. 1 ст. 42 КПК України вважається таким, що набув статусу підозрюваного в даному кримінальному провадженні.

Не вирішуючи питання про доведеність вини та остаточну кваліфікацію дій ОСОБА_7 , дослідження документів, долучених до матеріалів клопотання, у сукупності формують у слідчого судді внутрішнє переконання, що мали місце обставини, про які зазначається у клопотанні, та що до їх вчинення може бути причетний ОСОБА_7 , а тому слідчий суддя дійшов висновку про доведеність стороною обвинувачення обґрунтованості підозри тією мірою, щоб виправдати застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Санкція ч. 5 ст. 191 КК України, що інкримінується ОСОБА_7 , передбачає відповідальність у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна; санкція ч.2 ст.209 КК України передбачає відповідальність у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються (ч. 1 ст. 59 КК України).

Кримінальний закон не встановлює прямого співвідношення чи обмеження обсягу конфіскації майна як виду покарання із розміром шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Покарання у виді конфіскації майна, як і будь-яке інше покарання, встановлюється вироком суду. Оскільки на цьому етапі кримінальне провадження ще не розглянуто судом по суті та вирок не постановлений, слідчий суддя не має змоги передбачити ні сам факт його постановлення, ні можливий обсяг конфіскації майна як виду покарання, вказані події на цьому етапі повинні розглядатися лише як вірогідні.

Тобто, у випадку визнання винуватим ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 27 ч.5 ст. 191, ч.2 ст.209 КК України суд може призначити йому покарання у виді конфіскації майна, тому на переконання слідчого судді слідчий довів необхідність арешту майна підозрюваного з метою забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання.

ОСОБА_7 належить на праві власності автомобіль марки «ВАЗ», моделі 21103, номерний знак НОМЕР_1 ; автомобіль марки «ВАЗ», модель 21099, номерний знак НОМЕР_2 , що підтверджується обліковими картками №204871003 від 04.11.2003 року; №204746410 від 08.11.2008 року, тобто зазначене вище майно, враховуючи норми ч. 10 ст. 170 КПК України, є об`єктом, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні.

Разом з тим, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №361601313 від 11.01.2024 року земельна ділянка з кадастровим номером: 2124887400:10:015:0003, площею 2 га, належить ТОВ «ПММ Агронова», а ОСОБА_7 користується цією земельною ділянкою на правах оренди.

Зазначена у ч. 5 ст. 170 КПК України умова щодо можливості накладання арешту на майно підозрюваного з метою забезпечення його конфіскації як виду покарання не передбачає можливості арешту майна інших осіб (окрім зазначених у цій нормі).

Щодо розумності та співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження, слідчий суддя враховує, що вказані критерії є оціночними поняттями та визначаються на розсуд слідчого судді

Відповідно до статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися, зокрема, на умовах, передбачених законом. При цьому, обмеження права власності має переслідувати законну мету за допомогою засобів, які є пропорційними меті (Beyeler проти Італії (Рішення Великої Палати від 5 січня 2000 року, заява № 33202/96, параграф 107). При цьому, будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи (серед інших, James та інші проти Сполученого Королівства (Рішення від 21 лютого 1986 року, заява № 8793/79, параграф 50).

Накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав, а носить тимчасовий характер застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження, тому відповідні обмеження є розумними і співмірними з огляду на завдання кримінального провадження.

Вирішуючи питання щодо способу арешту майна, який підлягає застосуванню, слідчий суддя враховує конкретні обставини провадження, а також пропорційність втручання в права та інтереси власника майна.

Згідно із ч. 11 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, зокрема, заборону, обмеження розпоряджатися або користуватися майном у разі їх передбачення та вказівку на таке майно (ч. 5 ст. 173 КПК України).

Слідчий суддя вважає доведеним існування достатніх підстав вважати, що не накладення арешту на майно, зазначене слідчим у клопотанні, може призвести до його можливого відчуження на користь третіх осіб або настання інших наслідків, у зв`язку з чим не буде досягнута дієвість даного кримінального провадження.

Тому, враховуючи доведеність слідчим наявності ризиків, передбачених абзацом другим ч. 1 ст. 170 КПК України, слідчий суддя дійшов висновку, що заборона відчуження та розпорядження майном виправдає у цьому випадку ступінь втручання у право власності ОСОБА_7 . Негативних наслідків та обмежень застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження слідчим суддею не встановлено.

З огляду на викладене, слідчий суддя вважає доведеним, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна, оскільки сприятимуть досягненню мети щодо забезпечення конфіскації майна як виду покарання, таке втручання у право на власність є пропорційним, тому клопотання належить задовольнити частково, із забороною відчуження, що відповідає вимогам ч.11 ст. 170 КПК України.

Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень», згідно якої ухвали про арешт майна у кримінальних провадженнях оприлюднюються в електронній формі не раніше дня їх звернення до виконання, тому з метою своєчасного оприлюднення судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень, слідчий суддя вважає за необхідне покласти на ініціатора клопотання обов`язок повідомити слідчого суддю про дату звернення цієї ухвали до виконання.

Керуючись ст. 2, 7, 131-132, 170-173, 175, 309, 372, 376 КПК України, слідчий суддя, -

постановив:

Задовольнити клопотання частково.

З метоюзабезпечення конфіскаціїмайна яквиду покарання накласти арешт на майно підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із забороною відчуження, а саме:

-автомобіль марки «ВАЗ», моделі 21103, номерний знак НОМЕР_1 ;

-автомобіль марки «ВАЗ», моделі 21099, номерний знак НОМЕР_2 .

В задоволенні іншої частини клопотання - відмовити.

Ухвала про арешт майна підлягає негайному виконанню.

Зобов`язати слідчого Шостого слідчого відділу (з дислокацією у м. Ужгороді) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові ОСОБА_3 невідкладно повідомити слідчого суддю про дату звернення до виконання цієї ухвали.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня оголошення судового рішення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Подання апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.

Слідчий суддя ОСОБА_13