Ухвала

від 23.01.2024 по справі 910/10718/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

УХВАЛА

про залишення апеляційної скарги без руху

"23" січня 2024 р. Справа№ 910/10718/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Тищенко О.В.

Шаптали Є.Ю.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України»

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2023

у справі № 910/10718/23 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України»

до Національного університету «Києво-Могилянська академія»

про стягнення 15 190,79 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 10383,99 грн. за поставлений у періоди з 06.01.2022 по 31.01.2022, та з 01.02.2022 по 19.02.2022 по 09.12.2021, але неоплачений природній газ, а також нарахованих за невиконання вказаного обов`язку пені в сумі 1 904,49 грн., 3 % річних в сумі 328,53 грн. та інфляційних втрат в сумі 2 573,78 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.09.2023 у справі № 910/10718/23 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2023 у справі № 910/10718/23 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Крім того, скаржником заявлене клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження вищевказаного рішення.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.12.2023, справу № 910/10718/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.01.2024 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/10718/23 та відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи № 910/10718/23 до Північного апеляційного господарського суду.

18.01.2024 до Північного апеляційного господарського суду від Господарського суду міста Києва, на виконання вимог ухвали від 08.01.2024, надійшли матеріали справи № № 910/10718/23.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до вказаних правових норм, апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2023 у справі № 910/10718/23, заявник, з урахування вихідних днів, мав подати в строк по 16.10.2023 включно, проте з цією апеляційною скаргою звернувся 28.12.2023.

У апеляційній скарзі апелянт просить поновити йому пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2023 у справі №910/10718/23.

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Частиною 1 статті 119 ГПК України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Отже, клопотання (заява) про відновлення процесуального строку повинне містити пояснення щодо причин пропуску такого строку і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 256 ГПК України учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:

1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

За приписами ч. 3 ст. 256 ГПК України, строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду.

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів встановлено наступне.

Порядок вручення судових рішень встановлений ст. 242 ГПК України, згідно з якою в редакції на дату винесення цієї ухвали, днем вручення судового рішення, зокрема, є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

З матеріалів справи слідує, що рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2023 апелянту доставлено до електронного кабінету 30.10.2023 о 18 год. 04 хв., що підтверджується повідомленням про доставку електронного листа.

За таких обставин, днем вручення рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2023 є 31.10.2023.

Як на підставу для поновлення строку на апеляційне оскарження заявник посилається на те, що:

- постійні бомбардування, які відбуваються як мінімум щоночі, в наслідок збройної агресії росії, призводять до панічних нападів та розладів у працівників товариства, також постійне недосипання, як наслідок призводить до виснаження організму і перебування на лікарняному, в кращому випадку у відпустці, в тому числі і за власний рахунок;

- при таких обставинах позивач змушений також переводити своїх працівників на дистанційну роботу, що в свою чергу не поліпшує працездатність і повноцінний робочий процес;

- зазвичай все зазначене у сукупності може призвести до помилок в роботі, що і мало місце в цьому конкретному випадку.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Частинами 1 та 4 ст. 26 наведеного закону встановлено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

У період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, судів, органів прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, розвідувальних органів та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність (ч. 1 ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Протягом дії воєнного стану суворе застосування судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами - може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду (постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22).

Причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими доказами. Під час воєнного стану поновленню підлягають лише процесуальні строки, порушені з поважних причин (повітряна тривога, відсутність електрозабезпечення, неможливість використання транспорту, ракетне чи інше збройне ураження території, де знаходиться адвокат та/або відповідний орган, окупація вказаної території тощо).

Введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку. Така позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2022 у справі №990/115/22.

Тобто, особа, яка заявляє клопотання про поновлення встановленого законом процесуального строку, повинна надати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов`язаний з об`єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами. Аналогічний за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.09.2022 у справі №697/2360/21 та від 19.10.2022 у справі №398/1739/15.

За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 ГПК України).

За змістом положень ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

Законом України №132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (набув чинності 17.10.2019), зокрема, внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оскільки як день прийняття оскаржуваного рішення, так і останній день перебігу процесуального строку на звернення до суду з апеляційною скаргою у цій справі припав на період повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України, ця обставина могла унеможливити дотримання відповідного такого строку апелянтом за умови надання ним до суду належних доказів того, як саме введення воєнного стану обумовило пропуск строку на звернення до апеляційного суду з апеляційною скаргою, та могла б бути визнаною поважною причиною для поновлення процесуального строку.

Як встановлено вище, у апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що: постійні бомбардування, які відбуваються як мінімум щоночі, призводять до панічних нападів та розладів у працівників товариства, а постійне недосипання - до виснаження організму і перебування на лікарняному або у відпустці; при таких обставинах позивач змушений також переводити своїх працівників на дистанційну роботу.

В свою чергу апелянтом не надано жодних доказів на підтвердження вказаних обставин, зокрема, як перебування всіх або більшої частини його працівників на лікарняному, у відпустці або переведення їх на дистанційну роботу, так і того що вказані обставини об`єктивно унеможливили подання цієї апеляційної скарги в межах передбачених ГПК України строків.

Слід зазначити і про те, наявною у мережі Інтернет статистикою повітряних тривог (https://kyiv.digital/storage/air-alert/stats.html) спростовуються посилання апелянта на те, що бомбардування у період з 30.10.2023 (дата отримання оскаржуваного рішення) до 28.12.2023 (дата подання апеляційної скарги) відбувались як мінімум щоночі.

Колегія суддів зауважує апелянтові і на тому, що ведення активних бойових дій на території міста Києва не відбувалось, що свідчить про те, що поточна обстановка в цьому місті області є стабільною, а в умовах воєнного стану робота судів не була припинена.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що наведені Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» у апеляційній скарзі підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження не можуть бути визнані поважними.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18.11.2010 у справі «Мушта проти України» зазначено: «право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, а їх застосування має відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані.».

Клопотання про відновлення строку подання апеляційної скарги повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску такого строку (за необхідності - з посиланням на відповідні докази, які подаються апеляційному господарському суду на загальних підставах).

Відповідно до чинного законодавства, поважними визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.

Відповідно до ч. 3 ст. 256 ГПК України строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 260 ГПК України апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 174 ГПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху (ч. 2 ст. 174 ГПК України).

З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без руху на підставі ст. ст. 174, 260 ГПК України, з метою надання заявнику можливості виправити допущені недоліки шляхом подання в строк, визначений цією ухвалою, відповідної заяви із зазначенням інших підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження.

При цьому колегія суддів зауважує заявникові на тому, що відповідно до приписів п. 4 ст. 260 ГПК України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 261 цього Кодексу

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 174, 234, 235, 256, 260 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2023 у справі № 910/10718/23 залишити без руху.

2. Протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» має право усунути недоліки, а саме, - подати до Північного апеляційного господарського суду відповідну заяву, в якій зазначити інші підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження.

3. Роз`яснити Товариству з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», що:

- в разі невиконання зазначеної ухвали суду в строк, визначений п. 2 її резолютивної частини, у відкритті апеляційного провадження буде відмовлено в порядку, встановленому статтею 261 цього Кодексу;

- відповідно до приписів ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1); заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2).

4. Роз`яснити учасникам справи про можливість подати процесуальні документи (заяви, клопотання, скарги, відзиви тощо) через систему «Електронний суд» із застосуванням кваліфікованого електронного підпису після реєстрації своїх офіційних електронних адрес в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі. Одночасно звертаємо увагу, що після реєстрації в системі «Електронний суд» - повідомлення, повістки, судові рішення та інші процесуальні документи надсилаються учасникам справи в електронному вигляді автоматично.

5. Наголосити учасникам справи на тому, що у відповідності до абз.1 ч.6 ст.6 Господарського процесуального кодексу України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

6. Копію ухвали надіслати учасникам справи.

7. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді О.В. Тищенко

Є.Ю. Шаптала