Постанова

від 23.01.2024 по справі 910/20198/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2024 р. Справа№ 910/20198/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Тищенко О.В.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 12.12.2023 у справі №910/20198/21 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ»

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2022

у справі №910/20198/21 (суддя Гумега О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІОНІТІ»

до Приватного підприємства «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ»

про стягнення 704 550,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача штрафних санкцій в сумі 704 550,00 грн., які нараховані за період з 23.09.2020 по 24.11.2021 за умовами договору про надання послуг з розміщення обладнання від 18.12.2019.

У позовній заяві позивач послався на те, що позовні вимоги про стягнення штрафних санкцій за період з 13.08.2022 по 22.09.2020, тобто за період, що передує спірному, були предметом судового розгляду при вирішенні справи № 910/14829/20, постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2021, у якій позовні вимоги задоволено. Вказане, на думку позивача, свідчить про те, що факт неналежного виконання відповідачем умов договору про надання послуг з розміщення обладнання від 18.12.2019 встановлений судовим рішенням та не потребує доведення в силу положень ч. 4 ст. 75 ГПК України.

У відзиві на позов відповідач проти його задоволення заперечив, пославшись на те, що ним ані договір про надання послуг з розміщення обладнання від 18.12.2019, ані будь-який інший подібний договір не укладався, а обладнання для зарядження електромобілів, яке розміщене за адресою: ресторан «Forest Club», м. Київ, пр. Мінський, 20-А є власністю відповідача та перебуває на вказаному місці за умовами укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Бахус АГМ» договору № 0217 від 05.12.2016.

Також відповідач зазначив про безпідставність нарахування штрафних санкцій за період після 31.12.2020 оскільки згідно з п. 6.1 договору про надання послуг з розміщення обладнання від 18.12.2019 строк його дії - до 31.12.2020.

У відповіді на відзив позивач зазначив про те, що:

- всі викладені обставини справи були встановлені Північним апеляційним господарським судом в ході розгляду справи № 910/14829/20;

- договір про надання послуг з розміщення обладнання від 18.12.2019 пролонговано в порядку, встановленому п. 6.2 вказаного договору, згідно з яким якщо жодна зі сторін за 10 днів до закінчення строку дії договору не повідомила іншу сторону про намір розірвати його, договір вважається пролонгованим на тих саме умовах на наступний календарний рік.

Крім того, під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем подано зустрічну позовну заяву з вимогами про визнання недійсним договору про надання послуг з розміщення обладнання від 18.12.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.2022 зустрічну позовну заяву залишено без руху, а ухвалою від 11.05.2022 зустрічну позовну заяву постановлено вважати неподаною та повернуто заявнику.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.05.2022 у справі №910/20198/21 позовні вимоги задоволено повністю, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 704 550,00 грн. штрафних санкцій та 10 568,25 грн. судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що порушення спірного договору встановлене у справі № 910/14829/20, станом на 24.11.2021 (дату прийняття постанови Північного апеляційного господарського суду у справі № 910/14829/20) відповідачем не було усунуте, зокрема, на час розгляду даної справи використання позивачем обладнання після його відключення не було відновлено, докази протилежного відповідачем суду не надані, що свідчить про наявність підстав для стягнення штрафу у заявленій позивачем до стягнення сумі.

Щодо заперечень відповідача проти позову, суд першої інстанції зазначив наступне:

- обставини укладення та чинності договору про надання послуг з розміщення обладнання від 19.12.2019 були встановлені постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2021 у справі № 910/14829/20, яка набрала законної сили, а отже в силу приписів ч. 4 ст. 75 ГПК України відповідні обставини не потребують повторного доказування у даній справі № 910/20198/21;

- доводи відповідача про те, що позивачем всупереч умов спірного договору не направлялись відповідачу претензії, копії актів огляду або будь-які документи про неправильно працюючу станцію для зарядження електромобілів, її знеструмлення також були предметом дослідження суду під час розгляду справи № 910/14829/20. Суд апеляційної інстанції у постанові від 24.11.2021 у справі № 910/14829/20 зазначив, що «умовами Договору не встановлено обов`язку складання актів обстеження обладнання виключно за участю відповідача, як і обов`язку надсилання позивачем такого акту відповідачу. Водночас, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі, і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує, а тому відсутність звернення позивача до відповідача з претензіями щодо неналежного виконання умов договору на підставі п. 5.6 Договору не позбавляє позивача права на звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів»;

- посилання відповідача на те, що обладнання, розміщене у м. Києві по пр. Мінський, 20-А, належить на праві власності відповідачу, а не позивачу, також було предметом дослідження суду під час розгляду справи № 910/14829/20. Суд апеляційної інстанції у постанові від 24.11.2021 у справі № 910/14829/20 визнав такі твердження відповідача неспроможними, «оскільки вони не підтверджені відповідними доказами, зокрема документами, які підтверджували б перебування відповідного обладнання на праві власності або іншому речовому праві у відповідача. Крім того, у п. 1.3 договору, який є чинним, сторони погодили, що обладнання належить на праві власності або користування саме замовнику (ТОВ «ІОНІТІ») і підписанням 18.12.2019 акта приймання-передачі обладнання до Договору сторони фактично визнали факт належності такого обладнання саме позивачу на певному речовому праві».

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Приватне підприємство «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» звернулося до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2022 по справі №910/20198/21 та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з істотним порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, суд першої інстанції не з`ясував обставини, які мають значення для справи, а обставини, які суд першої інстанції визнав встановленими, не доведені належними та допустимими доказами.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що:

- суд першої інстанції безпідставно визнав справу малозначною, з огляду на ціну позову - 704 550,00 грн. вся сума якого є штрафними санкціями за договором, факт укладення якого заперечується відповідачем, та з урахуванням того, що за цим договором сторонами ніколи не здійснювалось будь-яких розрахунків;

- спірний договір апелянтом не укладався, а відтак не може створювати для нього жодних прав чи обов`язків;

- спірний договір укладено представником Пальшиним І.Ю. з перевищенням наданих йому повноважень, всупереч інтересам ПП «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ», а договір не відповідає справжньому волевиявленню позивача, як суб`єкта господарювання, а фактично спрямований на задоволення особистих інтересів Пальшина Ю.І., який діяв в інтересах ТОВ «ІОНІТІ», єдиним власником якого він є;

- про наявність спірного договору апелянт дізнався лише після отримання від позивача позовної заяви про стягнення штрафних санкцій;

- виклад обставин, встановлених судовими рішеннями у справі № 910/14829/20 не має значення для цієї господарської справи, так як: рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову було відмовлено; вимоги про визнання недійсним спірного договору не були предметом розгляду у цій справі; апелянт не був готовий до шквального потоку позовів від позивача за договорами про існування яких нічого не знав, і юристи підприємства не справлялись з такою кількістю позовів, а тому у справі № 910/14829/20 не було заявлено про обставини, про які заявлено у цій справі та не подавались ті докази, які зібрані на даний час; скасовуючи рішення суду першої інстанції у справі № 910/14829/20 , апеляційна інстанція виходила з того, що подані позивачем докази є більш вирогідними, ніж надані відповідачем та з того, що предметом розгляду у справі є позовні вимоги про стягнення штрафних санкцій,а не вимоги про визнання договору недійсним;

- наявні підстави для зменшення неустойки;

- не будучі повідомленим про факт укладення спірного договору та його зміст, а також про факти встановлених в односторонньому порядку його порушень, відповідач не міг виконувати зобов`язання за таким договором;

- спірний договір не може бути пролонгований так як позивач по відношенню до відповідача діяв очевидно недобросовісно, а тому не може скористатися умовою стосовно «мовчазної» згоди на продовження дії договору.

До апеляційної скарги апелянтом додані додаткові докази, а саме належним чином засвідчені копії:

- сертифікатів з додатками;

- актів виконаних робіт від 11.05.2018 та від 13.08.2020;

- адвокатських запитів № 129 та № 130 від 03.06.2022 з доказами направлення;

Також апелянтом надані оригінали:

- балансових довідок № 03/06-22-1 від 03.06.2022 та № 03/06-22-2 від 03.06.2022;

- довідки про стан зарядного пристрою № Д-07 від 03.06.2022 з додатками

Крім того у апеляційній скарзі апелянт просив в якості доказів дослідити додані ним до зустрічної позовної заяви докази.

Також у апеляційній скарзі апелянтом у апеляційній скарзі заявлені клопотання про:

- виклик та допит як свідка директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ІОНІТІ» ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 );

- витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю «ІОНІТІ»: оригіналу та дублікатів договору між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІОНІТІ», підписаного директором Гулеєм С.В. та Приватним підприємством «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ», підписаного Пальшиним І.О., про надання послуг з розміщення обладнання від 18.12.2019; оригіналу наказу № 17/07 від 05.07.2019; оригіналу довіреності від 05.07.2019 на ім`я Пальшина Юрія Ігоровича.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.06.2022, справу №910/20881/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Куксов В.В., Шаптала Є.Ю..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.06.2022 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/20198/21, відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційних скарг, до надходження матеріалів справи №910/20198/21.

01.06.2022 до суду надійшов другий примірник апеляційної скарги.

27.06.2022 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали вказаної справи.

Крім того, 27.06.2022 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від представниці скаржника надійшло клопотання, до якого додані докази надсилання копії апеляційної скарги на адресу позивача.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2022 у справі №910/20198/21, розгляд апеляційної скарги призначено на 27.09.2022 на 10:30 год.

22.07.2022 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач, з посиланням на те, що:

- відповідач не вчинив жодних дій щодо оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 11.05.2022 про повернення зустрічного позову чим фактично висловив свою згоду з таким процесуальним рішенням;

- враховуючи, що зустрічна позовна заява повернута, в суді апеляційної інстанції можуть бути проаналізовані лише ті доводи і обставини, які були викладені відповідачем у відзиві на позов, в свою чергу доводи апеляційної скарги, які дублюють уточнену редакцію зустрічної позовної заяви не могли бути взяті до уваги судом першої інстанції;

- під час розгляду спору сторін, з огляду на предмет спору у цій справі № 910/20198/21, обставини пов`язані з недійсністю спірного договору не досліджуються;

- факт неналежного виконання відповідачем умов договору про надання послуг з розміщення обладнання від 18.12.2019 встановлений судовим рішенням у справі № 910/14829/20 та не потребує доведення в силу положень ч. 4 ст. 75 ГПК України;

- відповідачем не наведено наявності поважних причин для неподання доказів до суду першої інстанції, а відтак такі докази не підлягають прийняттю судом апеляційної інстанції. До того ж такі докази подані на підтвердження факту недійсності спірного договору;

- в суді першої інстанції апелянтом не наведено жодної інформації та доказів, які б свідчили про наявність підстав для зменшення розміну штрафних санкцій, а відповідач не звертався до суду з такою пропозицією,

просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Крім того у відзиві на апеляційну скаргу позивач:

- заперечив проти задоволення клопотання про виклик свідка, з посиланням на те, що в матеріалах справи відсутня заява свідка ОСОБА_1 , оформлена та подана до суду в порядку, передбаченому ст. 88 ГПК України, а копія заяви свідка від 23.12.2020 у справі № 910/14829/20 не є заявою свідка в розумінні ГПК України щодо цієї справи № 910/20198/21 і надана в якості письмового доказу для демонстрації її змісту і деталізації постанови Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2021 у справі № 910/14829/20; у відзиві на позов відповідач не заявив клопотання про виклик свідка;

- заперечив проти задоволення клопотання про витребування доказів, з посиланням на те, що у відзиві на позов відповідач такого клопотання не заявляв; у позивача відсутній оригінал довіреності від 05.07.2019 на ім`я ОСОБА_2 . Позивач зазначив про те, що ним може бути наданий оригінал спірного договору для огляду.

До відзиву на апеляційну скаргу позивачем додані докази, а саме належним чином засвідчені копії:

- акту приймання-передачі майна від 18.12.2019;

- довіреності від 05.07.2019;

- рішення № 254/2020 дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області від 13.10.2020;

- витягів з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження № 12020220490002794;

- листа Слідчого управління Головного управління у місті Києві Національної поліції України № 3-802/125/23/2-2022 від 23.05.2022.

04.08.2022 до суду від відповідача надійшла відповідь на відзив, в якій апелянт заявив клопотання про поновлення йому строку для подання додаткових доказів та визнання поважними причин їх неподання, а також підтримав наведені вище доводи апеляційної скарги.

До відповіді на відзив додано додаткові докази, а саме копії сертифікатів та дозвільної документації та роздруківки з мережі Інтернет на підтвердження загальновідомих обставин, роздруківка з мобільного додатку, а також копію позовної заяви про визнання договору недійсним.

13.09.2022 до суду від апелянта надійшло клопотання про зупинення апеляційного провадження, в якому апелянт просить зупинити апеляційне провадження у справі № 910/20198/21 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 910/4316/21.

15.09.2022 до суду від апелянта надійшла заява з процесуальних питань, у якій апелянт зауважив на тому, що позивачем при розрахунку штрафу не враховано положення ч. 6 ст. 232 ГПК України щодо обмеження строку нарахування штрафних санкцій шістьма місяцями від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, а також звернувся до апеляційного суду з заявою про застосування до позовних вимог позовної давності, а також просив визнати поважними причини неподання такої заяви до суду першої інстанції.

15.09.2022 до суду від апелянта надійшло клопотання про приєднання доказів, до якого додані копії ухвал від 22.08.2022 у справі № 761/12492/22, від 18.07.2022 та від 16.08.2022 у справі № 911/3597/21.

Розпорядженням керівника апарату суду №09.1-08/2864/22 від 23.09.2022 призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/20198/21.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.09.2022, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Шаптала Є.Ю., Тищенко О.В..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2022 апеляційну скаргу Приватного підприємства «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2022 у справі №910/20198/21 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Шаптала Є.Ю., Тищенко О.В..

27.09.2023 до суду від позивача надійшли заперечення проти заяви апелянта з процесуальних питань.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 задоволено клопотання Приватного підприємства «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» про зупинення апеляційного провадження, апеляційне провадження у справі № 910/20198/21 зупинено до набрання законної сили остаточним судовим рішенням у справі № 910/4316/22, учасників судового процесу зобов`язано негайно повідомити суд про набрання законної сили остаточним судовим рішенням у справі № 910/4316/22.

29.09.2023 від позивача надійшло повідомлення про набрання законної сили остаточним судовим рішенням у справі № 910/4316/22, до якого додано копію постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.08.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.10.2023 поновлено апеляційне провадження у справі № 910/20198/21, справу № 910/20198/21 призначено до розгляду у судовому засіданні на 07.11.2023 об 11:30 год.

02.11.2023 до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення по справі, в яких відповідач зауважив на тому, що передбачена п. 5.4 спірного договору неустойка, яка названа штрафом, однак розраховується за кожен день прострочення, і при цьому обчислена не в процентному співвідношенні до суми невиконаного майнового зобов`язання, а в твердій грошовій сумі за кожен день прострочення, протирічить правовій природі як пені, так і штрафу, а тому вимоги щодо стягнення такої неустойки не підлягають задоволенню.

До вказаних пояснень додано копію постанови Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 910/12774/21.

07.11.2023 головуючий суддя Яковлєв М.Л. перебував у відпустці, у зв`язку з чим розгляд справи не відбувся, з огляду на що ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2023 розгляд апеляційної скарги призначено на 12.12.2023 об 11:10 год.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 розгляд апеляційної скарги відкладено на 23.01.2024 об 11:30 год.

Щодо наданих позивачем та відповідачем додаткових доказів колегія суддів зазначає наступне.

Надані учасниками судового процесу копії судових рішень, а також інформація з мережі Інтернет є загальновідомими обставинами, а відтак вказані документи не можуть вважатися додатковими доказами по справі.

Частина з наданих відповідачем доказів, а саме копії адвокатських запитів № 129 та № 130 від 03.06.2022 з доказами направлення, балансові довідки № 03/06-22-1 від 03.06.2022 та № 03/06-22-2 від 03.06.2022 та довідки про стан зарядного пристрою № Д-07 від 03.06.2022 з додатками не існували на момент розгляду по суті судом першої інстанції цієї справи.

Водночас така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Правова позиція з цього питання викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17 від 06.03.2019 у справі №916/4692/15 та від 11.09.2019 у справі № 922/393/18.

За таких обставин, надані відповідачем копії адвокатських запитів № 129 та № 130 від 03.06.2022 з доказами направлення, балансові довідки № 03/06-22-1 від 03.06.2022 та № 03/06-22-2 від 03.06.2022 та довідки про стан зарядного пристрою № Д-07 від 03.06.2022 з додатками як додаткові докази колегією суддів не приймається.

Щодо решти доказів слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

За змістом частин 4, 8 ст. 80 ГПК України, яка визначає загальний порядок подання доказів, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи» і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14).

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства, зокрема є: змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм процесуального законодавства, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, зобов`язаний забезпечувати дотримання принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, доведенні перед судом їх переконливості, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом задля прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, яке буде відповідати завданням господарського судочинства.

У рішенні від 03.01.2018 «Віктор Назаренко проти України» (Заява №18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі "

«Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява №30428/96, пункти 17, 18, від 06 лютого 2001 року)

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992).

Колегія суддів дійшла до висновку про поновлення пропущеного строку та прийняття до розгляду всіх поданих відповідачем до суду апеляційної інстанції доказів, крім тих, які станом на дату винесення оскаржуваного рішення не існували.

Водночас колегія суддів зазначає про наступне.

У пункті 7 розділу II рішення у справі «Мінак та інші проти України» ЄСПЛ указав, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення від 27.10.1993 у справах «Авотіньш проти Латвії», заява №17502/07, пункт 119 та «Домбо Бехеєр Б. В. проти Нідерландів», пункт 33). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі з апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (пункти 17 - 18 рішення від 06.02.2021 у справі «Беер проти Австрії», заява №30428/96).

За обставин що склались, з огляду на принцип рівності сторін, щодо, зокрема, надання кожному розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною, колегія суддів вважає за доцільне прийняти до розгляду всі подані позивачем до суду апеляційної інстанції докази.

Щодо клопотання відповідача про виклик та допит як свідка директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ІОНІТІ» ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ), колегія суддів зазначає про таке.

Передумовою для виклику судом свідка у судове засідання в порядку ст. 89 ГПК України, є наявність заяви такого свідка, викладені показання у якій суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти, тобто в будь-якому разі показання свідка, викладені у заяві, що подається до суду, передують виклику такого свідка, а відтак, з огляду на відсутність у матеріалах справи заяви свідка директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ІОНІТІ» ОСОБА_1 , яка була б подана до цієї справи, у задоволенні вказаного клопотання колегією суддів відмовляється.

Щодо клопотання відповідача про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю «ІОНІТІ»: оригіналу та дублікатів договору між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІОНІТІ», підписаного директором Гулеєм С.В. та Приватним підприємством «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ», підписаного ОСОБА_3 , про надання послуг з розміщення обладнання від 18.12.2019; оригіналу наказу № 17/07 від 05.07.2019; оригіналу довіреності від 05.07.2019 на ім`я ОСОБА_2 , колегія суддів зазначає про таке.

Зі змісту апеляційної скарги та інших наданих відповідачем пояснень слідує, що вказані докази він просить витребувати саме для доведення правомірності його вимог за зустрічним позовом щодо недійсності спірного договору, проте, як встановлено вище, такій спір був розглянутий по суті у справі № 910/4316/22 за позовом Приватного підприємства «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІОНІТІ», за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, до вирішення якої провадження у цій справі зупинялось.

За таких обставин у задоволенні вказаного клопотання колегією суддів відмовляється.

Станом на 23.01.2024 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.

Під час розгляду справи відповідач апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити, позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

18.12.2019 позивач (замовник) та відповідач (виконавець) уклали договір про надання послуг з розміщення обладнання (далі Договір), згідно п. 1.1 якого виконавець зобов`язується надавати замовнику послуги з розміщення зарядних пристроїв постійного та/або змінного струму для зарядження електромобілів, визначених в окремих Актах приймання-передачі до цього Договору (далі - обладнання), за адресами та на умовах, які визначаються в окремих Актах приймання-передачі до цього Договору, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити такі послуги.

За умовами пункту 1.2 Договору місце розміщення обладнання визначається сторонами в акті приймання-передачі.

Згідно Акту приймання-передачі до Договору від 18.12.2019: місцем розміщення обладнання є: Ресторан «Forest Club», м. Київ, пр. Мінський, 20-А.

Пунктом 2.1 Договору визначені обов`язки виконавця за Договором (відповідача), до яких належить, зокрема: надання можливості замовнику розмістити обладнання у погоджених сторонами місцях; забезпечення безперебійного електричного живлення обладнання замовника; забезпечення охорони обладнання від викрадення, пошкодження, знищення; не використання обладнання замовника для власних комерційних потреб.

За надані за Договором послуги замовник щомісячно виплачує виконавцеві винагороду у розмірі 30,00 грн. (в тому числі ПДВ 5,00 грн.), а також 1,20 грн. за кожен спожитий кВт електроенергії за місяць, яку споживала кожна окрема одиниця обладнання замовника (п. 3.1 Договору).

Винагорода виконавцю та компенсація вартості витрат фактично використаної електричної енергії, спожитої внаслідок роботи обладнання, здійснюється шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця, виключно після виставлення виконавцем відповідних рахунків (п.3.2 Договору).

Пунктом 5.4 Договору встановлений обов`язок відповідача сплатити позивачу штраф у випадку будь-якого порушення відповідачем умов Договору, що призвело до неможливості використання замовником для ведення своєї господарської діяльності обладнання.

Відповідно до п. 6.1 Договору цей договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2020 року включно.

Пунктом 6.2 Договору передбачено, якщо жодна з сторін за 10 днів до закінчення строку дії Договору не повідомила іншу сторону про намір розірвати його, то він вважається пролонгованим на тих самих умовах на наступний календарний рік.

13.08.2020 позивачем було здійснено обстеження обладнання, за результатами якого встановлено неможливість використання зарядних пристроїв за місцем їх розміщення, про що позивачем складено Акт обстеження обладнання.

За наведених обставин та на підставі п. 5.4 Договору позивач нарахував відповідачу 67 650,00 грн. штрафних санкцій за період з 13.08.2020 по 22.09.2020 включно та звернувся до Господарського суду з позовом про стягнення вказаних санкцій (справа № 910/14829/20).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.05.2021 у справі № 910/14829/20 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2021 у справі № 910/14829/20 скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача 67 650,00 грн. заборгованості зі сплати штрафних санкцій, 2 102,00 грн. судового збору за подання позовної заяви та 3 153,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

З огляду на те, що порушення Договору відповідачем не було усунуто, позивач звернувся до суду з цим позовом у якому просив, стягнути з відповідача штрафні санкції в сумі 704 550,00 грн., які нараховані за період з 23.09.2020 (дата по яку штрафні санкції було заявлено у справі № 910/14829/20) по 24.11.2021 (дату прийняття постанови Північного апеляційного господарського суду у справі № 910/14829/20).

Позивач зазначив, що під час розгляду справи № 910/14829/20 Північний апеляційний господарський суд встановив обставини укладення Договору, розміщення обладнання за актом приймання-передачі, факт неможливості використання обладнання позивачем в господарській діяльності у зв`язку з його відключенням, а також було взято до уваги акт обстеження обладнання від 15.12.2020, складений працівниками позивача за результатом повторного обстеження обладнання. Наведені обставини в силу приписів ч. 4 ст. 75 ГПК України не потребують доказування.

Як зазначив позивач, на момент розгляду справи № 910/14829/20 (24.11.2021) порушення умов Договору не були усунені відповідачем.

Відповідач проти задоволення позову заперечив з підстав, які викладені вище.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив у повному обсязі, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч.2 ст.11 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

З матеріалів справи слідує, що, заперечуючи проти позовних вимог, відповідач, серед іншого, посилається на недійсність Договору як такого, що ним не укладався та був укладений представником ОСОБА_4 з перевищенням наданих йому повноважень, всупереч інтересам ПП «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» та не відповідає справжньому волевиявленню позивача, як суб`єкта господарювання; фактично спрямований на задоволення особистих інтересів Пальшина Ю.І., який діяв в інтересах ТОВ «ІОНІТІ», єдиним власником якого він є.

Щодо вказаних обставин колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено вище, вимога відповідача про визнання недійсним Договору з вказаних вище підстав була розглянута по суті у справі № 910/4316/22 за позовом Приватного підприємства «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІОНІТІ», за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, до вирішення якої провадження у цій справі зупинялось.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.2022 у справі № 910/4316/22 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2023 у справі № 910/4316/22 рішення господарського суду міста Києва від 08.12.2022 скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Постановою Верховного Суду від 17.08.2023 скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2023 у справі № 910/4316/22 та залишено без змін рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2022.

При розгляді справи № 910/4316/22 встановлено відсутність підстав для визнання Договору недійсним як такого, який відповідачем не укладався та був укладений представником ОСОБА_4 з перевищенням наданих йому повноважень, всупереч інтересам відповідача.

За приписами ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 ГПК України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.

Преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», №24465/04, від 19.02.2009, «Пономарьов проти України», №3236/03, від 03.04.2008).

Згідно з ч. 2 ст. 3 ГПК України, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права

Таким чином, вищезгадані судові рішення Європейського суду з прав людини та сама Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод є пріоритетним джерелом права для національного суду, тому судові рішення в справі № 910/4316/22 не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і в цій справі, № 910/20198/21, не можуть їм суперечити, обставини, встановлені при розгляді справи № 910/4316/22 зокрема щодо відсутності підстав для визнання Договору недійсним з наведених вище підстав, є преюдиційними і не потребують доведення в цій справі.

При цьому колегія суддів зауважує відповідачу на тому, що доводи його апеляційної скарги в частині недійсності Договору, колегією суддів розглянуті бути не можуть, оскільки такі доводи були розглянуті при розгляді справи № 910/4316/22 і остаточним судовим рішенням вказаній справі встановлена їх безпідставність. В свою чергу права на перегляд остаточного судового рішення у справі № 910/4316/22, суд апеляційної інстанції при розгляді цієї справи № 910/20198/21 не має. Перегляд судового рішення у справі № 910/4316/22 також буде суперечити принципу юридичної визначеності.

Посилання відповідача на те, що Договір ним не виконувався спростовуються, як змістом вищезгаданих судових рішень у справі № 910/4316/22, так і у справі № 910/14829/20 предметом розгляду у якій були позовні вимоги про стягнення штрафних санкцій за період з 13.08.2022 по 22.09.2020, тобто за період, що передує спірному.

Так, у справі № 910/4316/22 судами встановлено, що:

- ПП «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» було вчинено ряд дій щодо прийняття договору до виконання, зокрема про фактичне виконання Договору свідчить акт приймання-передачі від 18.12.2019, згідно з яким ПП «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» надало місце для розміщення обладнання ТОВ «ІОНІТІ». Крім того, зазначене в Договорі обладнання належить ТОВ «ІОНІТІ» на праві користування, що підтверджується: видатковими накладними від 18.12.2019 №212, від 21.08.2018 №ЛНА-000052 про придбання цього обладнання у ТОВ «Олександр Перемежко та партнери»; договором оренди пристроїв для заряджання електромобілів від 25.06.2018 №25-06/2018-01 та актом приймання-передачі майна від 18.12.2019 до нього, згідно з яким ТОВ «Олександр Перемежко та партнери» передало, а ТОВ «ІОНІТІ» прийняло обладнання в користування; наказами ТОВ «ІОНІТІ» від 18.12.2019 №М025119, №М959155 про постановку на облік обладнання, орендованого у ТОВ «Олександр Перемежко та партнери»;

- в подальшому обладнання функціонувало в білінговій системі AUTOENTERPRISE (AECharginPoint), адміністрованій групою компаній АВТОЕНТЕРПРАЙЗ, в межах якої здійснювався облік спожитої обладнанням електроенергії та грошових коштів, які надходили від споживачів, що підтверджується копією, наданого суду, електронного листування уповноваженої особи ПП «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» з Пальшиним Ю.І., в якій представник ПП «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» направляв електронний документ про списання з акаунта ТОВ «ІОНІТІ» грошових коштів за обслуговування станцій №774, 1032 на земельній ділянці, належній ТОВ «БАХУС АГМ»;

- розміщення обладнання ТОВ «ІОНІТІ» за адресою: м. Київ, пр. Мінський, 20А (за місцем розташування ресторану «Forest Club»), підтверджується електронними щомісячними звітами про результати використання зарядних пристроїв, належних ТОВ «ІОНІТІ», а останній електронний звіт в білінговій системі AUTOENTERPRISE (AEChargingPoint) був сформований у квітні 2020 року - до обмеження ТОВ «ІОНІТІ» у доступі до аканту, і у звіті відображені відомості про облік зарядних пристроїв під обліковими найменуваннями « 0774 IONITY by AE CHAdeMO (80A) Ресторан Forest Club», « 1032 IONITY by AE type 2 (40A*3) / type 1 (40A) Ресторан Forest Club».

У справі № 910/14829/20 також був встановлений факт порушення відповідачем умов Договору про надання послуг з розміщення обладнання від 18.12.2019 щодо забезпечення електричним живлення обладнання позивача, що розташоване за адресою: м. Київ, проспект Мінський, 20-А, у період з 13.08.2020 по 22.09.2020 включно, а також підтверджено правомірність нарахування позивачем штрафу за таке порушення, що має преюдиціальне значення і не потребує повторного доказування у даній справі № 910/20198/21.

При цьому колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на те, що виклад обставин, встановлених судовими рішеннями у справі № 910/14829/20 не має значення для цієї господарської справи, оскільки вказані твердження суперечать положенням ГПК України.

Окремо колегія суддів зауважує на тому, що сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Наприклад, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine, заява № 3236/03, пункт 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.

У цій справі № 910/20198/21 відповідач фактичного намагається переглянути і остаточне судове рішення у справі № 910/14829/20, права на що суд апеляційної інстанції при розгляді цієї справи № 910/20198/21 не має, і що також буде суперечити принципу юридичної визначеності.

Слід окремо зауважити відповідачу на тому, що за змістом положень ч. 1 ст. 74 ГПК України саме відповідач при розгляді справ № 910/14829/20 та № 910/4316/22 мав довести обставини на які він посилався, проте, не надавши суду відповідні докази, за змістом положень ч. 4 ст. 13 ГПК України несе ризик настання наслідків, пов`язаних з невчиненням ним таких процесуальних дій.

За таких обставин колегія суддів вважає вірним висновки суду першої інстанції про те, що:

- у справі № 910/14829/20 був встановлений факт порушення відповідачем умов Договору в період з 13.08.2020 по 22.09.2020 та підтверджено правомірність нарахування позивачем штрафу за таке порушення, що має преюдиціальне значення і не потребує повторного доказування у даній справі № 910/20198/21;

- відповідач належними та допустимими доказами не спростував доводів позивача про порушення відповідачем умов Договору у період з 23.09.2020 по 24.11.2021, що призвело до неможливості використання позивачем для ведення своєї господарської діяльності обладнання, що є предметом Договору.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

За правилами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пунктом 5.4 Договору передбачено, що у випадку будь-якого порушення виконавцем умов даного Договору, що призвело до неможливості використання замовником для ведення своєї господарської діяльності обладнання або окремих зарядних пристроїв для заряджання електромобілів, визначених в акті (актах) приймання-передачі до цього Договору (у тому числі, але не виключно, внаслідок припинення постачання електроенергії, пошкодження обладнання, створення перешкод для вільного доступу користувачів замовника до обладнання, неможливості підключення обладнання до операційної та облікової системи замовника, відключення обладнання від електричної мережі), за кожен день, впродовж якого існувала така неможливість використання, виконавець сплачує замовнику штраф у розмірі, що вираховується за встановленою вказаним пунктом Договору формулою: P=DC*1500+AC*150, в якій, якщо інше не передбачено Договором, елементи мають наступне значення: "=" - математичний знак "дорівнює"; "*" - математична дія множення; "+" - математична дія додавання; Р - сума штрафу у гривнях, що підлягає сплаті за день надання послуг, впродовж якого існувала неможливість використання обладнання або окремих одиниць обладнання: зарядних пристроїв для зарядження електромобілів, визначених в акті (актах) приймання-передачі до цього Договору; DC - кількість одиниць обладнання, а саме зарядних пристроїв постійного струму, які було неможливо використовувати в день, за який розраховується сума штрафу; AC - кількість одиниць обладнання, а саме зарядних пристроїв змінного струму, які було неможливо використовувати в день, за який розраховується сума штрафу.

Щодо правової природи визначеної у п. 5.4 Договору санкції колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, за змістом наведених у ст. 549 ЦК України визначень, пеня це санкція, розмір якої збільшується залежно від продовження правопорушення та розраховуються за кожен день правопорушення, а штраф, на відміну від пені, застосовується одноразово у випадку порушення боржником зобов`язання.

Вказані правові висновки не суперечать правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/821/20 та від 19.03.2019 у справі №917/889/17.

Водночас за змістом положень ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, а до різновидів штрафних санкцій, окрім штрафу та пені, віднесено і неустойку.

Частиною 4 ст. 230 ЦК України встановлено, що, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Враховуючи те, що законодавством не визначений розмір неустойки за порушення не грошового зобов`язання, а також не встановлено заборону нарахування неустойки визначений у твердій грошовій сумі за кожен нень прострочення негрошового зобов`язання, колегія суддів вважає, що, користуючись наданими законодавством правом на вільне визначення умов Договору, сторони погодили у Договорі нарахування неустойки у певній, визначеній грошовій сумі за кожен день порушення відповідачем умов Договору, які призвели до неможливості використання позивачем для ведення своєї господарської діяльності обладнання або окремих зарядних пристроїв для заряджання електромобілів.

При цьому окремо слід зауважити і на тому, що можливість стягнення такої штрафної санкції у спірних правовідносинах встановлена судовим рішенням у справі № 910/14829/20, права на перегляд якого при розгляді цієї справи суд не має.

Твердження відповідача про безпідставність нарахування штрафних санкцій за період після 31.12.2020, оскільки згідно з п. 6.1 Договору строк його дії до 31.12.2020 колегія суддів вважає помилковими, так як за змістом п. 6.2 Договору якщо жодна зі сторін за 10 днів до закінчення строку дії договору не повідомила іншу сторону про намір розірвати його, договір вважається пролонгованим на тих саме умовах на наступний календарний рік, а матеріали справи не місять доказів повідомлення будь-якої з сторін про намір розірвати Договір.

Також безпідставними є твердження відповідача про те, що позивачем при розрахунку штрафних санкцій не враховано положення ч. 6 ст. 232 ГПК України, якими передбачено період часу, за який нараховується штрафні санкції за прострочення виконання зобов`язання, і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано.

Колегія суддів зазначає про те, що за змістом положень п. 7 розділу ІХ «Прикінцеві положення» ГК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, серед іншого, статтею 232 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із відповідними змінами і доповненнями) № 211 від 11.03.2020 з 12.03.2020 на усій території України встановлено карантин, строк дії якого неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України.

За таких обставин нарахування неустойки за період з за період з 23.09.2020 по 24.11.2021 не суперечить положенням чинного законодавства.

Щодо можливості зменшення розміру неустойки колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з приписами ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За змістом положень ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.

Зменшення (за клопотанням сторони) заявлених штрафних санкцій , які нараховуються за неналежне виконання стороною свої зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з ст. 74 ГПК України, ст. 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18.

В суд першої інстанції відповідач не зазначав про наявність підстав для зменшення розміру штрафної санкції.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що заявлена неустойка має бути зменшена виходячи з загальних засад цивільного законодавства, а саме справедливості, добросовісності та розумності, проте колегія суддів вважає, що такі посилання не можуть бути підставою для зменшення розміру штрафної санкції.

В свою чергу будь-яких виняткових обставин для зменшення розміру штрафних санкцій колегією суддів не встановлено.

Посилання відповідача на пропуск позивачем встановленого п. 1 ч. 1 ст. 258 ЦК України річного строку позовної давності колегією суддів до уваги не приймається, так як згідно положень п. 12 розділу ІХ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, серед іншого, статтею 258 ЦК України, постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із відповідними змінами і доповненнями) № 211 від 11.03.2020 з 12.03.2020 на усій території України встановлено карантин, строк дії якого неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України.

За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафних санкцій в сумі 704 550,00 грн. Рішення суду першої інстанції залишається без змін.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 30.05.2022 у справі №910/20198/21, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Приватного підприємства «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2022 у справі №910/20198/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2022 у справі №910/20198/21 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/20198/21.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 23.01.2024.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Є.Ю. Шаптала

О.В. Тищенко