Постанова

від 15.01.2024 по справі 910/5323/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" січня 2024 р. Справа№ 910/5323/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Суліма В.В.

Гаврилюка О.М.

за участю секретаря судового засідання:Новосельцева О. Р.

представників сторін:

від позивача: Ротар І. В.

від відповідача: Михайлець О. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції апеляційну скаргу Державного агентства резерву України

на рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2023

у справі №910/5323/23 (суддя Мельник В. І.)

за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця»

до Державного агентства резерву України

про стягнення 758 040,82 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2023 року Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства резерву України про стягнення 758 040,82 грн.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги зазначив, що згідно з п. 4.4 договору відшкодування витрат позивачу на зберігання цінностей мобілізаційного резерву відповідач здійснює не пізніше 30 числа місяця, наступного за звітним кварталом, у відповідача перед позивачем виникло грошове зобов`язання з відшкодування витрат на загальну суму 758 040,82 грн. (за 1 квартал 2022 року на суму 576 357,73 грн. та за 2 квартал 2022 року на суму 181 683,09 грн.) та є невиконаним.

Короткий зміст рішення господарського суду та мотиви їх прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.09.2023 у справі №910/5323/23 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Державного агентства резерву України на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» заборгованість в розмірі 758 040,82 грн та судовий збір у розмірі 11370,61 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції послався те, що позивачем належним чином виконано зобов`язання за договором №ОД/НР-03-670-НЮ відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, тоді як відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання щодо сплати вартості наданих послуг, у зв`язку з чим, у відповідача перед позивачем виникло грошове зобов`язання з відшкодування витрат на загальну суму 758 040,82 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, Державне агентство резерву України 11.10.2023 звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду м. Києва від 01.09.2023 у справі №910/5323/23 скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга мотивована не з`ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Скаржник зазначає, що при винесенні оскаржуваного рішення залишено без уваги заперечення Держрезерву щодо відсутності з боку позивача обґрунтованого розрахунку позовних вимог з урахуванням зміни площі та обсягу матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за спірний період.

Вказує, що судом не було встановлено, що позивачем понесені витрати саме із зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, а не є поточними витратами іншого характеру.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не надав відзив на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.10.2023 справу № 910/5323/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Сулім В.В., Гаврилюк О. М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2023 витребувані з Господарського суду м. Києва матеріали справи №910/5323/23.

23.10.2023 матеріали справи №910/5323/23 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.10.2023 апеляційну скаргу Державного агентства резерву України на рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2023 у справі №910/5323/23 залишено без руху. Скаржнику запропоновано надати докази сплати судового збору у розмірі 17 055,92 грн.

01.11.2023 на адресу Північного апеляційного господарського суду від Державного агентства резерву України надійшла заява про усунення недоліків, з платіжною інструкцією №706 від 27.09.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.11.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного агентства резерву України на рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2023 у справі №910/5323/23 та призначено до розгляду на 11.12.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2023 розгляд апеляційної скарги Державного агентства резерву України на рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2023 у справі №910/5323/23 відкладено на 15.01.2024.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Судом першої інстанції встановлено, що 29.04.2003 між позивачем та відповідачем було укладено договір №ОД/НР-03-670-НЮ відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (далі-договір).

Відповідно до п.1.1 договору зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву без користування ними зберігачем здійснюється на складських приміщеннях, майданчиках зберігача.

Відповідач передає, а позивач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з затвердженою номенклатурою у кількості та за вартістю згідно з актом форми № 1 (п. 1.2 договору).

Згідно з пунктом 4.1 договору відшкодування витрат за зберігання цінностей визначається згідно щорічно погодженого відповідачем зведеного кошторису витрат позивача, який здійснює відповідальне зберігання цих Цінностей мобілізаційного резерву.

Пунктом 4.3 договору визначено, що позивач надає відповідачу щоквартально до 15 числа місяця, наступного за звітним, звіти про фактичні витрати за зберігання цінностей, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків на утримання цінностей мобілізаційного резерву за встановленою формою.

Відшкодування витрат (з урахуванням ПДВ) позивачу на зберігання цінностей мобілізаційного резерву відповідач здійснює в межах, визначених відповідними актами взаєморозрахунків, фактичних витрат у відповідності до умов п. 4.3 договору, не пізніше 30 числа місяця наступного за звітним кварталом (п. 4.4 договору).

Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє протягом усього терміну зберігання цінностей мобілізаційного резерву (п. 7.3 договору).

Судом першої інстанції встановлено, що листом від 21.09.2022 вих № 1693/0/4-22, відповідно до умов п. 4.1. договору, відповідач направив позивачу погоджений позивачем та відповідачем кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» на 2022 рік, згідно якого сума витрат, що підлягає відшкодуванню, складає загальну суму 1 434 002,40 грн. з ПДВ.

Відповідно до звіту про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» за 1 квартал 2022 року позивач фактично витратив на зберігання 576 357,73 грн.

Згідно з умовами п. 4.3 договору позивач направив відповідачу звіт про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» за 1 квартал 2022 року, проект акту на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей, а також копії документів на підтвердження витрат листом від 22.09.2022 №НР-16/155.

Відповідно до звіту про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» за 2 квартал 2022 року позивач фактично витратив на зберігання 181 683,09 грн.

Згідно з умовами п. 4.3 договору позивач направив відповідачу звіт про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» за 2 квартал 2022 року, проект акту на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей, а також копії документів на підтвердження витрат листом від 29.09.2022 №НР-16/159.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги зазначив, що згідно п. 4.4 договору відшкодування витрат позивачу на зберігання цінностей мобілізаційного резерву відповідач здійснює не пізніше 30 числа місяця, наступного за звітним кварталом, у відповідача перед позивачем виникло грошове зобов`язання з відшкодування витрат на загальну суму 758 040.82 грн. (за 1 квартал 2022 року на суму 576 357,73 грн. та за 2 квартал 2022 року на суму 181 683,09 грн.) та є невиконаним.

Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначив, що ним належним чином виконано зобов`язання за договором, тоді як відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання щодо сплати вартості наданих послуг.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.ч.1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Положеннями ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України передбачено, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державний матеріальний резерв" (чинний на момент виникнення спірних правовідносин) державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).

Cтаттею 2 Закону України "Про державний матеріальний резерв", відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву є зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

Статтею 4 Закону України "Про державний матеріальний резерв" передбачено, що державний резерв створює Кабінет Міністрів України. Організація формування, зберігання і обслуговування державного резерву, соціальний розвиток забезпечуються уповноваженим на це центральним органом виконавчої влади, який здійснює управління державним резервом, підприємствами, установами і організаціями, що входять до єдиної системи державного резерву України.

Управління державним резервом здійснює Державне агентство резерву України, яке, як було зазначено вище, є правонаступником Державного комітету України з державного матеріального резерву.

Згідно з Положенням про Державне агентство резерву України (Держрезерв), яке затверджено Указом Президента України від 13.04.2011 № 463/2011, основними завданнями Держрезерву України є реалізація державної політики у сфері державного матеріального резерву та внесення пропозицій щодо її формування.

Відповідно до п. 4 та п. 5 "Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1129 від 08.10.1997 на підприємствах, в установах і організаціях, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, розміщення матеріальних цінностей забезпечується Держрезервом, виходячи з критеріїв економічної доцільності, наявності у цих зберігачів, необхідних для зберігання продукції умов, доцільності територіального розташування зберігачів тощо.

Поставка і закладення матеріальних цінностей до державного резерву здійснюється відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України номенклатури і норм їх накопичення у державному резерві та мобілізаційних завдань у порядку створення, поповнення, освіження, заміни запасів матеріальних цінностей державного резерву та повернення тимчасово позичених матеріальних цінностей.

Статтею 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" визначено, що запаси матеріальних цінностей державного резерву розміщуються на підприємствах, в установах і організаціях, спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей державного резерву. Розміщення і будівництво на території України підприємств, установ, організацій та інших об`єктів системи державного резерву здійснюються в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Закону України "Про державний матеріальний резерв", передбачено відшкодування підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, фактичних витрат, пов`язаних з таким зберіганням. Згідно з цією нормою та п. 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов`язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 року № 532, таке відшкодування здійснюється на підставі договору, укладеного між Держрезервом України і відповідальним зберігачем за встановленою формою, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

Положенням ст. 7 Закону України "Про державний матеріальний резерв" регламентує обов`язковість фінансування витрат на утримання і розвиток системи державного резерву як за рахунок коштів державного бюджету та коштів, одержаних від допоміжної фінансово-господарської діяльності підприємств, установ і організацій системи державного резерву, так і за рахунок коштів, одержаних від реалізації матеріальних цінностей державного резерву в порядку освіження, позичання та розбронювання.

Відтак, особі, яка здійснює відповідальне зберігання законодавчо надано право на відшкодування понесених у зв`язку з вищезазначеною діяльністю витрат.

Крім того, п. 1 ст. 8 Закону України "Про державний матеріальний резерв" передбачає відшкодування усіх витрат відповідальних зберігачів.

Судом першої інстанції встановлено, що 29.04.2003 між позивачем та відповідачем було укладено договір №ОД/НР-03-670-НЮ відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Відповідні правовідносини підпадають під ознаки договору зберігання, правовий режим якого визначено главою 66 Цивільного кодексу. Такий договір згідно з ч.1 ст.937 ЦК України укладається у письмовій формі.

Частиною 1 статті 936 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу (ч. 1 статті 937 Цивільного кодексу України).

Статтею 938 Цивільного кодексу України визначено, що зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Частиною 1 статті 946 та частиною 1 статті 947 Цивільного кодексу України передбачено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом першої інстанції, відповідачем було погоджено кошторис витрат Регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзаліниця» на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву на 2022 рік на суму 1 434 002,40 грн. з ПДВ.

На виконання умов пункту 4.3. договору позивач супровідними листами від 22.09.2022 №НР-16/155 та від 29.09.2022 № НР-16/159 направляв на адресу Державного агентства резерву України, документи про витрати на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 1 квартал та за 2 квартал 2022 року, зокрема, акти відшкодування витрат Регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» та звіти про витрати Регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» за зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву за 1 та 2 квартали 2022 року для підписання.

Однак, з боку відповідача зазначені документи були залишені без підписання, листів з запереченнями щодо підписання вищевказаних документів позивач не отримував, витрати на зберігання матеріальних цінностей відповідач не компенсував.

З огляду на умови договору та за відсутності доказів щодо наявності зауважень (недоліків) до наданих документів, колегія суддів вважає підписані в односторонньому порядку Регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» акти на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей та звіти про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву такими, що погоджені Державним агентством резерву України, та є доказами належного виконання позивачем своїх зобов`язань щодо своєчасного та повного виконання обумовлених договором послуг зі зберігання матеріальних цінностей, отже приходить до висновку про можливість вважати вказані в цих актах та звітах послуги зі зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву у 1 та 2 кварталі 2022 року такими, що позивачем надані в повному обсязі та відповідно до умов договору.

Дослідивши вказані документи, колегія суддів зазначає, що у даному випадку позивачем, як зберігачем документально підтверджено понесені ним витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву за 1 та 2 квартал за 2022 року, розмір яких складає 758 040,82 грн.

При цьому, матеріали справи не містять доказів на підтвердження заперечень Державного агентства резерву України проти наданих позивачем актів відшкодування витрат по зберіганню матеріальних цінностей мобілізаційного резерву Регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» за 1 та 2 квартал 2022 року на загальну суму 758 040,82 грн.

Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідачем не надано власний контррозрахунок витрат позивача по зберіганню матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву за 1 та 2 квартал 2022 року.

Колегія суддів також звертає увагу відповідача на положення п. 4.2 договору, відповідно до якого відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) зі зберігання цінностей здійснюється за узгодженням між Держрезервом та зберігачем згідно з поданими документами (узгодженим з Держрезервом кошторисом витрат).

Тобто, узгоджений між сторонами кошторис у відповідності до п. 4.2. договору є підставою для здійснення відшкодування за зберігання матеріальних цінностей.

Відповідно до умов договору відповідач зобов`язаний був відшкодовувати залізниці витрати за зберігання та утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву не пізніше 30 числа місяця, наступного за звітним кварталом (п.п. 4.4 договору), в межах, визначених підписаними актами взаєморозрахунків фактичних витрат та зведеним кошторисом витрат зберігача.

Як встановлено статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

З огляду на вищенаведене та встановлення факту невиконання відповідачем обов`язку з відшкодування витрат позивачу за зберігання цінностей мобілізаційного резерву за договором відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та факту наявності заборгованості з відшкодування витрат за зберігання цінностей у розмірі 758 040,82 грн, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача вищевказаної суми є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

Стосовно доводів відповідача щодо відсутності з боку позивача обґрунтованого розрахунку позовних вимог з урахуванням зміни площі та обсягу матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за спірний період, колегія суддів зазначає таке.

У відповіді на відзив позивачем зазначено, що на підставі акту від 25.05.2022 №НР-1/НХ проведено розбронювання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України «Про розбронювання і відпуск матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в особливий період» від 19.09.2007 №751-р. Загальна площа зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву по виробничому підрозділу служби матеріально-технічного забезпечення «Знамянський територіальний відділ матеріально-технічного забезпечення» складає 1270,4 кв м. Відпущені матеріальні цінності зберігалися у складському приміщенні площею 224 кв м, яке знаходиться у складі блоку виробничо-складських приміщень з навантажувально-розвантажувальною естакадою, загальною площею 4 808,2 кв м, тобто 4,66% від загальної площі. Таким чином проведене розбронювання та відпуск 295 кг болтів колійних та 3,5 тонн накладок до рейок Р-65 через незначний його обсяг, не призвів до зменшення фактично зайнятої площі матеріальними цінностями.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що відпуск матеріальних цінностей не призвів до зменшення фактично зайнятої площі матеріальними цінностями.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення.

На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів зазначає, що відповідно до пункуту 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами норм матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Державного агентства резерву України на рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2023 у справі №910/5323/23 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2023 у справі №910/5323/23 підлягає залишенню без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного агентства резерву України на рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2023 у справі №910/5323/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2023 у справі №910/5323/23 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на Державне агентство резерву України.

4. Матеріали справи №910/5323/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 23.01.2024.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді В.В. Сулім

О.М. Гаврилюк