Постанова

від 17.01.2024 по справі 910/4491/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" січня 2024 р. Справа№ 910/4491/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Козир Т.П.

Агрикової О.В.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "СКАЙЛІФТ ІНЖИНІРИНГ"

на рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2023

у справі №910/4491/23 (суддя Приходько І.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АМС ЛІМІТЕД"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СКАЙЛІФТ ІНЖИНІРИНГ"

про стягнення 704 825,86 грн,

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "АМС ЛІМІТЕД" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "СКАЙЛІФТ ІНЖИНІРИНГ" (далі - Підприємство) про стягнення 519 869,49 грн інфляційних втрат, 55 826,51 грн 3% річних, 110884,80 грн неустойки, нарахованої на підставі пункту 6.2. договору, та 18 245,06 грн неустойки, нарахованої на підставі пункту 6.3. договору, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором № 109-09/21 від 10.09.2021 в частині своєчасної передачі обладнання, приймання робіт з монтажу, налагодження та введення в експлуатацію обладнання.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.09.2023 у справі №910/4491/23 позов Товариства задоволено частково, стягнуто на користь останнього з Підприємства 519 869,49 грн інфляційних втрат, 55 826,51 грн 3% річних, 55 442,40 грн пені (неустойки відповідно до пункту 6.2. договору), 9 122,53 грн пені (неустойки відповідно до пункту 6.3. договору), 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 9 603,91 грн витрат по сплаті судового збору.

Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив із неналежного виконання відповідачем зобов`язань щодо своєчасної поставки товару за договором у зв`язку із чим позивачем правомірно нараховано відповідачеві 519 869,49 грн інфляційних втрат, 55826,51 грн 3% річних, 110 884,80 грн неустойки відповідно до пункту 6.2. договору, 18245,06 грн неустойки відповідно до пункту 6.3. договору; при цьому, враховуючи ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором та невеликий строк його прострочення, ситуацію в країні, суд частково задовольнив клопотання відповідача та зменшив вищезазначені розміри пені на 50%; вирішуючи питання про розподіл судових витрат в частині витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 35 000,00 грн, суд, дійшов до висновку про те, що обґрунтованою та співмірною зі складністю справи та фактично наданими послугами є сума у розмірі 15 000,00 грн.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Підприємство звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що при ухваленні рішення судом неправильно застосовано норми процесуального права, не з`ясовано усі обставини, що мають значення для справи, у зв`язку з чим його висновки не відповідають дійсним обставинам справи.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Підприємство визнало невиконання своїх зобов`язань в обумовлений договором строк до 01.02.2022, однак вказало, що починаючи з 24.02.2022 у зв`язку з введенням на всій території України воєнного стану, відповідач був позбавлений можливості виконати свої зобов`язання;

подаючи позов, Товариство діяло всупереч своїй попередній поведінці, оскільки між керівниками сторін було досягнуто згоди про відсутність претензій зі сторони позивача щодо повноти, якості та строків виконаних робіт за умови виконання відповідачем своїх зобов`язань, що підтверджується підписанням без зауважень акту №ОУ-0000078 від 14.12.2022;

введенням на всій території України воєнного стану внаслідок вторгнення Російської Федерації на територію України є загальновідомою обставиною та підтверджується листом Торгово-промислової палати України (далі - ТПП України) №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, а тому не потребує доказування, зокрема шляхом подання сертифікату ТПП України;

Товариством пропущено строк позовної давності в частині стягнення пені, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

До апеляційної скарги Підприємством додано заяву про застосування наслідків спливу строків позовної давності.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.09.2023 апеляційну скаргу Підприємства передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/4491/23. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги відповідача на рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2023 у справі №910/4491/23 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

16.11.2023 матеріали справи №910/4491/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді після повернення з навчання, яке здійснювалося в період з 13.11.2023 по 17.11.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2023 у справі №910/4491/23, розгляд якої призначено на 17.01.2024; встановлено Товариству строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 18.12.2023.

Товариство скористалося правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та надало відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просило залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, позивач зауважив, що посилання скаржника на досягнення усних домовленостей та підписання акту від 14.12.2022 №ОУ-0000078 здачі-приймання робіт не може вважатися належними доказами, оскільки вказаний акт є лише бухгалтерським документом, який ніяким чином не змінює умови договору та в жодному разі не звільняє відповідача від відповідальності за порушення договірних зобов`язань;

на підтвердження форс-мажорних обставин відповідач не надав сертифікату ТПП України, а посилається лише на повномасштабну військову агресію Російської Федерації проти України та лист ТПП України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022;

матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем позивача про настання форс-мажорних обставин відповідно до пункту 5.2. договору;

кінцевий термін виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором (01.02.2022) настав до введення на всій території України воєнного стану, тобто до 01.02.2022 будь-які форс-мажорні обставини були відсутні;

заява Підприємства про застосування наслідків спливу позовної давності не підлягає задоволенню, оскільки згідно з приписами пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

10.01.2024 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від Підприємства надійшла відповідь на відзив та заява щодо витрат на професійну правничу допомогу апелянта.

12.01.2024 через підсистему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від Товариства надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2024 у справі №910/4491/23 вищезазначене клопотання позивача було задоволено.

З 18.10.2023 введено в дію Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" від 29.06.2023 № 3200-IX.

Одночасно із введенням в дію Закону від 29.06.2023 № 3200-IX внесені відповідні зміни до процесуального закону.

Відповідно до абзаців 1, 2 частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

Згідно з абзацами 1, 2 частини 8 статті 6 ГПК України реєстрація в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі.

Особа, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, може подавати процесуальні, інші документи, вчиняти інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, з використанням власного електронного підпису, прирівняного до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги", якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Отже, зазначені положення законодавства передбачають можливість здійснення процесуального представництва юридичної особи адвокатом, зокрема шляхом подання документів до суду через електронні кабінети в ЄСІТС або в паперовій формі.

Також, у постанові від 13.09.2023 у справі №204/2321/22 Велика Палата Верховного Суду підтвердила необхідність дотримання вищевикладених положень адвокатами, нотаріусами, приватними виконавцями, судовими експертами, державними органами та органами місцевого самоврядування, суб`єктами господарювання державного та комунального секторів економіки, які реєструють свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС в обов`язковому порядку.

Загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення з процесуальних питань та наслідки недотримання таких вимог визначені у статті 170 ГПК України.

За змістом пункту 1 частини 1 вищевказаної норми будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає заяву, клопотання або заперечення, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для такої фізичної особи), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.

Відповідно до частини 2 вказаної норми письмова заява, клопотання чи заперечення підписується заявником або його представником.

Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 170 ГПК України суд повертає письмову заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду також у разі, якщо її подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його.

Колегією суддів встановлено, що заява щодо витрат на професійну правничу допомогу відповідача та відповідь на відзив, подані 10.01.2024, не містять відомостей про наявність або відсутність електронних кабінетів та подані адвокатом відповідача шляхом їх направлення на електронну пошту суду апеляційної інстанції.

При цьому судом апеляційної інстанції встановлено, що адвокат апелянта - Каченюк Олег Ігорович має зареєстрований електронний кабінет у підсистемі "Електронний суд" ЄСІТС, але не вказав, у чому полягає неможливість подання зазначених процесуальних документів через підсистему ЄСІТС "Електронний суд".

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що вищезазначені процесуальні документи надіслані до Північного апеляційного господарського суду не у спосіб, передбачений ГПК України, та не містять всіх необхідних відомостей, передбачених статтею 170 ГПК України, а тому підлягають поверненню без розгляду.

У судовому засіданні 17.01.2024 представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову.

Представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечив, вважає її безпідставною та необґрунтованою, у зв`язку з чим просив суд відмовити в її задоволенні, а судове рішення залишити без змін.

17.01.2024 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 ГПК України).

Враховуючи межі перегляду справи судом апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає, що предметом апеляційного перегляду у даній справі є рішення суду першої інстанції лише в частині часткового задоволення позовних вимог про стягнення пені, а також повного стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Не є предметом апеляційного перегляду рішення в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу позивача.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено місцевим господарським судом, 10.09.2021 між Товариством (далі за текстом договору - Замовник) та Підприємством (далі за текстом договору - Постачальник) було укладено договір №109-09/21, відповідно до пункту 1.1. якого Постачальник виконує виготовлення проекту, постачає, монтує та вводить в експлуатацію, а Замовник приймає та оплачує ліфт пасажирський Wittur (далі - Обладнання). Сторони дійшли згоди, що асортимент, кількість, ціна, загальна вартість Обладнання визначаються у Додатку №1 до даного договору (Специфікація), які є його невід`ємною частиною.

Замовник бере на себе зобов`язання власними силами та засобами виконати комплекс робіт з підведення електроживлення до місця встановлення станції керування; належним чином прийняти Обладнання та виконані Постачальником роботи по монтажу, та оплатити їх вартість, погоджену сторонами в Специфікації (Додаток №1), який є невід`ємною частиною договору на умовах, визначених у розділі 2 договору (пункт 1.2. даного правочину).

Відповідно до пункту 2.1. цієї угоди, сума договору складається із сукупної вартості Обладнання, вартості робіт з проектування, монтажу та робіт з налаштування Обладнання і становить 2 217 696,00 грн (разом з ПДВ 20%) - 369 616,00 грн, з яких: 1 014 642,00 грн - вартість обладнання, 67 200,00 грн - вартість проектно-вишукувальних робіт, 1 012 986,00 грн - вартість виготовлення ліфтової шахти з оздобленням, 122 868,00 грн - вартість монтажу та налаштування (налагоджувальних робіт) Обладнання.

Згідно з пунктом 2.3. договору оплата здійснюється шляхом перерахування безготівкових коштів з розрахункового рахунку Замовника на розрахунковий рахунок Постачальника за наступною схемою:

Перший платіж: 1 091 481,00 грн у т.ч. ПДВ 20% - 181 913,50 грн, Замовник перераховує на рахунок Постачальника протягом 3 (трьох) робочих днів з дати підписання Договору та виставлення рахунку (пункт 2.3.1.);

Другий платіж: 248 013,00 грн, у т.ч. ПДВ 20% - 41 335,50 грн, Замовник перераховує на рахунок Постачальника перед початком робіт з монтажу шахти ліфту протягом 3 (трьох) днів після отримання письмового повідомлення про початок робіт з виготовлення шахти ліфту (пункт 2.3.2.);

Третій платіж; 507 321,00 грн, у т.ч. ПДВ 20% - 84 553,50 грн, Замовник перераховує на рахунок Постачальника протягом 3 (трьох) робочих днів після отримання письмового повідомлення від Постачальника про готовність Обладнання до відвантаження зі складу заводу-виробника (пункт 2.3.3.);

Четвертий платіж: у розмірі 309 447,00 грн, у т.ч. ПДВ 20% пункт 51 547,50 грн, Замовник перераховує на поточний рахунок Постачальника за 3 (три) робочі дні до початку робіт з монтажу Обладнання (пункт 2.3.4.);

П`ятий платіж: у розмірі 61 434,00 грн, у т.ч. ПДВ 20% - 51 547,50 грн, Замовник перераховує на поточний рахунок Постачальника протягом трьох робочих днів після підписання Актів виконаних робіт з монтажу обладнання (пункт 2.3.5.).

Пунктом 3.1. договору сторони погодили, що Постачальник зобов`язаний протягом 98 робочих днів, з дати підписання договору, розробити проект встановлення ліфту, виконати поставку, монтаж та введення в експлуатацію Обладнання згідно зі Специфікацією (Додаток №1) на Об`єкт Замовника за адресою: м. Київ, вул. Отто Шмідта, 6, при умові підписання договору та Додатків до нього, одержання платежів (який здійснює Замовник згідно з пунктами 2.3.1., 2.3.2. 2.3.3., 2.3.4 договору).

Згідно з пунктом 3.2. договору приймання-передача Обладнання відбувається на підставі підписання Сторонами видаткових накладних. Якщо замовник протягом 3 (трьох) календарних днів, з дати відвантаження, не підпише видаткові накладні і не надасть письмово обґрунтовану відповідь про причини відмови, то Обладнання вважається прийнятим Замовником, і відповідно це приводить до переходу права власності до Замовника.

Відповідно до пункту 3.3. договору приймання та передача робіт з монтажу, налагодження та введення в експлуатацію ліфтового обладнання відбувається на підставі підписаних сторонами актів виконаних робіт протягом 3 робочих днів з дати передачі Постачальником Замовнику зареєстрованого державним інспектором паспорту ліфту.

За умовами пункту 5.1. договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань за цим Договором, якщо це невиконання було викликано настанням обставин форс-мажору. Під обставинами форс-мажору розуміються обставини, які виникли після підписання цього Договору в результаті дії обставин непереборної сили, які Сторони не могли передбачити, яким не могли запобігти звичайним шляхом. До таких обставин непереборної сили належать, але не обмежуючись цим, пожежі, повені та інші природні явища, а також воєнні дії та будь-які інші обставини, що лежать поза сферою діяльності Сторін.

Згідно з пунктом 5.2. договору при настанні форс-мажорних обставин одна Сторона протягом 3 (Трьох) днів повинна письмово інформувати іншу про характер обставин і дати оцінку їхнього можливого впливу на дотримання зобов`язань за даним Договором.

Пунктом 5.5. договору визначено, що факт настання обставин форс-мажору підтверджується Стороною, яка оголосила про дію цих обставин, довідкою ТПП України, не пізніше 1 (одного) місяця з моменту настання зазначених обставин.

Відповідно до пункту 6.1. договору за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором Сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України.

У разі порушення Постачальником строків поставки Обладнання він виплачує Замовнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого Обладнання за кожний день прострочення поставки, але не більше 5% від суми договору (пункт 6.2. договору).

У пункті 6.3. договору сторони визначили, що у разі порушення Постачальником строку виконання монтажних робіт, налаштування (налагоджувальних робіт) та робіт із сервісного обслуговування, він сплачує на користь Замовника неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості невиконаних Робіт за кожний день прострочення, але не більше 5% від суми Договору.

Пунктом 8.2. договору передбачено, у разі якщо сторони не дійдуть згоди, вони передають спір на розгляд до Господарського суду зі підсудністю визначеною чинним законодавством.

Згідно з положеннями пункту 9.1. договору передбачено, що ця угода набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2020, але у будь-якому разі до повного виконання Сторонами зобов`язань за даним правочином.

Також між Товариством та Підприємством підписано та скріплено печаткою відповідача специфікацію (додаток №1 до договору), зі змісту якої вбачається, що сторонами узгоджено вартість обладнання та робіт на загальну суму 2 217 696,00 грн (разом із ПДВ), а саме 1 ліфт пасажирський Wittur W-Line, в/п 630 кг, 4 зуп. - 1 014 642,00 грн (разом із ПДВ), виготовлення цегляної шахти з оздобленням - 1 012 986,00 грн (разом із ПДВ), проект встановлення ліфту - 67 200,00 грн (разом із ПДВ), монтаж та пуско-налагодження ліфту - 122 868,00 грн (разом із ПДВ).

Крім цього, між сторонами також узгоджено графік виконання проекту виготовлення шахти та встановлення ліфту на об`єкті "м. Київ, вул. Отто Шмідта, 6".

На виконання умов договору Товариство перерахувало на розрахунковий рахунок Підприємства грошові кошти в загальному розмірі 2 156 262,00 грн, що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача, а саме банківською операцією №135 від 13.09.2021 на суму 1 091 481,00 грн з призначенням платежу: "Оплата зг. рах. №СФ-0000175 від 10.09.2021р. (дог. 109-09/21 від 10.09.2021) за матеріал та проект у т.ч. ПДВ 20% - 181913,50 грн."; платіжною інструкцією №52 від 20.12.2021 на суму 507 321,00 грн з призначенням платежу: "Оплата за обладнання згідно Договору № 109-09/21 від 10.09.2021 в т.ч. ПДВ 20% - 84 553,50 грн."; банківською операцією №56 від 22.12.2021 на суму 248013,00 грн з призначенням платежу: "Оплата за роботи згідно Договору № 109-09/21 від 10.09.2021 в т.ч. ПДВ 20% - 41 335,50 грн."; банківською операцією №19 від 11.02.2022 на суму 309447,00 грн з призначенням платежу: "Оплата за вигот. Шахти, комплекс монтажних, налагодж. робіт згідно рах. № 19 від 09.02.2022р., Дог.№109-09/21 від 10.09.2021 в т.ч. ПДВ 20% - 51 574,50 грн.".

02.12.2022 відповідач поставив позивачу обладнання - 1 пасажирський ліфт Wittur W-Line, в/п 630 кг, 4 зуп., загальною вартістю 1 014 642,00 грн (разом із ПДВ), що підтверджується підписаною уповноваженими представниками та скріпленою печатками сторін видатковою накладною №РН-0000065 від вказаної дати.

14.12.2022 Підприємством на 1 002 545,00 грн, 200 509,00 грн (ПДВ 20%) здійснено: комплекс монтажних, налагоджувальних робіт ліфтового обладнання на суму 102 390,00 грн (без ПДВ), виготовлення ліфтової шахти з оздобленням на суму 844 155,00 грн (без ПДВ), проектно-вишукувальні роботи на суму 56000,00 грн (без ПДВ), що підтверджується підписаним уповноваженими представниками та скріпленим печатками сторін актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від вказаної дати.

У зазначеному акті здачі-приймання робіт сторони стверджували про відсутність претензій щодо повноти, якості та строків виконаних робіт і повноти та строків сплати платежів.

Позивачем на адресу відповідача було надіслано претензію від 04.01.2023 щодо сплати неустойки, інфляційних втрат та 3 % річних у зв`язку з порушенням зобов`язань відповідно до договору №109-09/21 від 10.09.2021, в якій позивач, просив розглянути претензію не пізніше ніж в 14-ти денний термін з моменту її отримання, а також сплатити у вказаний термін грошові кошти: неустойку, інфляційні втрати та 3% річних на рахунок позивача.

У своїй відповіді на претензію від 24.01.2023 відповідач повідомив про відсутність підстав для її задоволення та послався на неможливість своєчасного виконання договірних зобов`язань внаслідок настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що підтверджується листом ТПП України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022. Крім цього, в акті №ОУ-0000078 від 14.12.2022 здачі-приймання робіт (надання послуг) сторони досягли про відсутність подальших претензій одна до одної з питань виконання договору №109-09/21 від 10.09.2021.

У зв`язку з несвоєчасною поставкою обладнання та несвоєчасним виконанням робіт у строки, визначені пунктом 3.1. договору №109-09/21 від 10.09.2021, Товариство звернулося з даним позовом до суду про стягнення з Підприємства 519 869,49 грн інфляційних втрат, 55826,51 грн 3% річних, 110884,80 грн неустойки, нарахованої на підставі пункту 6.2. договору, та 18 245,06 грн неустойки, нарахованої на підставі пункту 6.3. договору

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, зважаючи на наступне.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається його змістом, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, тобто дослідити відповідні умови договору з зазначенням своїх висновків за результатами такої оцінки у прийнятому судовому рішенні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №914/4127/21.

Відповідно до частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (частина 2 статті 628 ЦК України).

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частини 1, 2 статті 712 ЦК України).

Відповідно до статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частин 1, 2 статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Крім того, виконання робіт можливе як з матеріалів підрядника, так і з матеріалів замовника (статті 839, 840 ЦК України), що не змінює правової природи такого договору.

Згідно з частинами 1, 2 статті 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта.

За умовами статті 887 ЦК України за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов`язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити їх. До договору підряду на проведення проектних і пошукових робіт застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Зі змісту договору, специфікації до нього (додатку №1), видаткової накладної №РН-0000065 від 02.12.2022 та акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000078 від 14.12.2022 випливає, що за своєю правовою природою договір №109-09/21 від 10.09.2021 є змішаним договором, в якому містяться елементи різних договорів - поставки, будівельного підряду та договору підряду на проведення проектних та пошукових робіт.

Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 663 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Як було правильно вказано судом першої інстанції, Постачальник зобов`язаний протягом 98 робочих днів, з дати підписання договору, розробити проект встановлення ліфту, виконати поставку, монтаж та введення в експлуатацію Обладнання згідно зі Специфікацією (Додаток №1) на Об`єкт Замовника за адресою: м. Київ, вул. Отто Шмідта, 6, при умові підписання договору та Додатків до нього, одержання платежів (який здійснює Замовник згідно з пунктами 2.3.1., 2.3.2. 2.3.3., 2.3.4 договору).

Згідно з пунктом 3.2. договору приймання-передача Обладнання відбувається на підставі підписання Сторонами видаткових накладних. Якщо замовник протягом 3 (трьох) календарних днів, з дати відвантаження, не підпише видаткові накладні і не надасть письмово обґрунтовану відповідь про причини відмови, то Обладнання вважається прийнятим замовником, і відповідно це приводить до переходу права власності до замовника.

Відповідно до пункту 3.3. договору приймання та передача робіт з монтажу, налагодження та введення в експлуатацію ліфтового обладнання відбувається на підставі підписаних сторонами актів виконаних робіт протягом 3 робочих днів з дати передачі Постачальником Замовнику зареєстрованого державним інспектором паспорту ліфту.

Місцевим господарським судом встановлено, що на виконання умов договору Товариство перерахувало на розрахунковий рахунок Підприємства грошові кошти в загальному розмірі 2 156 262,00 грн, що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача, а саме банківською операцією №135 від 13.09.2021 на суму 1 091 481,00 грн з призначенням платежу: "Оплата зг. рах. №СФ-0000175 від 10.09.2021р. (дог. 109-09/21 від 10.09.2021) за матеріал та проект у т.ч. ПДВ 20% - 181913,50 грн."; платіжною інструкцією №52 від 20.12.2021 на суму 507 321,00 грн з призначенням платежу: "Оплата за обладнання згідно Договору № 109-09/21 від 10.09.2021 в т.ч. ПДВ 20% - 84 553,50 грн."; банківською операцією №56 від 22.12.2021 на суму 248013,00 грн з призначенням платежу: "Оплата за роботи згідно Договору № 109-09/21 від 10.09.2021 в т.ч. ПДВ 20% - 41 335,50 грн."; банківською операцією №19 від 11.02.2022 на суму 309447,00 грн з призначенням платежу: "Оплата за вигот. Шахти, комплекс монтажних, налагодж. робіт згідно рах. № 19 від 09.02.2022р., Дог.№109-09/21 від 10.09.2021 в т.ч. ПДВ 20% - 51 574,50 грн.".

Оскільки договір підписано 10.09.2021, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що останнім днем строку виконання зобов`язань відповідача як для поставки товару, так і виконання робіт, було 01.02.2022.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як було зазначено раніше, 02.12.2022 відповідач поставив позивачу обладнання - 1 пасажирський ліфт Wittur W-Line, в/п 630 кг, 4 зуп., загальною вартістю 1 014 642,00 грн (разом із ПДВ), що підтверджується підписаною уповноваженими представниками та скріпленою печатками сторін видатковою накладною №РН-0000065 від вказаної дати, а 14.12.2022 Підприємством на суму 1 002 545,00 грн, 200 509,00 грн (ПДВ 20%) здійснено: комплекс монтажних, налагоджувальних робіт ліфтового обладнання на суму 102 390,00 грн (без ПДВ), виготовлення ліфтової шахти з оздобленням на суму 844 155,00 грн (без ПДВ), проектно-вишукувальні роботи на суму 56000,00 грн (без ПДВ), що підтверджується підписаним уповноваженими представниками та скріпленим печатками сторін актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від вказаної дати.

Отже, колегія суддів вважає правильним висновок місцевого господарського суду про те, що Підприємством порушено умови договору в частині своєчасної поставки товару (обладнання) та виконання робіт. Крім цього, вищезазначені обставини визнаються апелянтом, а відтак в силу приписів частини 1 статті 75 ГПК України, не підлягають доказуванню.

Однак як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, Підприємство наголошувало на відсутності підстав для нарахування штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3% річних з огляду на відсутність претензій зі сторони Замовника, що було зафіксовано в акті здачі-прийняття робіт №ОУ-0000078 від 14.12.2022.

Вищезазначений акт підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками Товариства й Підприємства.

Оцінюючи даний акт, суд апеляційної інстанції констатує, що сторони, підписуючи даний Акт, стверджували про відсутність претензій щодо повноти, якості та строків виконаних робіт і повноти та строків сплати платежів.

Встановлення правової природи акта приймання-передачі - це питання дослідження як змісту такого акта приймання-передачі, так і інших доказів, наявних у матеріалах справи. Висновок з цього приводу, у разі його необхідності для вирішення справи, повинен робити суд у межах кожної окремої справи.

Таким чином, суд досліджує акт в кожному конкретному випадку та надає йому оцінку в залежності від того, чи підтверджує він волевиявлення сторін, а також чи має він юридичні наслідки, в залежності від чого суд робить висновок щодо того, чи є акт правочином та щодо ефективного способу захисту.

Такий висновок сформований Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 11.08.2022 у справі №916/546/21.

За приписами частин 1, 2, 4 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З наведеного вище вбачається, що норми Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" регулюють відносини організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Вказані норми передбачають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні мати певні реквізити.

Згідно з усталеною позицією Верховного Суду (наведеною, наприклад, у постанові Касаційного господарського суду від 29 січня 2020 року у справі № 916/922/19) визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця).

Як було зазначено раніше, відповідно до пункту 3.3. договору приймання та передача робіт з монтажу, налагодження та введення в експлуатацію ліфтового обладнання відбувається на підставі підписаних сторонами актів виконаних робіт протягом 3 робочих днів з дати передачі Постачальником Замовнику зареєстрованого державним інспектором паспорту ліфту.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів дійшла до висновку про те, що в даному випадку акт здачі-прийняття робіт №ОУ-0000078 від 14.12.2022 є саме первинним документом, яким підтверджується реальність здійснення господарської операції, а не правочином у розумінні статті 202 ЦК України.

Колегією суддів враховано, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 статті 3 ЦК України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 28.09.2021 у справі №918/1045/20).

Доктрина "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності, базується ще на римській максимі - "non concedit contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них.

Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.04.2021 у справі №910/9351/20, від 09.06.2021 у справі №911/3039/19, від 08.09.2021 у справі №910/10444/20.

Однак, за частиною 1 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до пункту 9.7. договору всі доповнення і зміни до цього договору будуть дійсні, якщо вони зроблені в письмовій формі та підписані сторонами договору.

Разом із цим, колегія суддів відзначає, що апелянтом визнається порушення умов договору в частині строків виконання своїх зобов`язань, а спірним актом не були внесені зміни договору, зокрема в частині строків поставки товару та виконання робіт, та не було звільнено відповідача від відповідальності за порушення строків виконання робіт, обумовлених договором.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника щодо відсутності підстав для пред`явлення позову та застосування наслідків порушення зобов`язань.

У зв`язку з неналежним виконанням Підприємством зобов`язань за вказаним договором, позивач просив суд стягнути з відповідача 18 245,06 грн пені, нарахованої на суму 122 868,00 грн за період з 02.02.2022 по 01.08.2022 (на підставі пункту 6.3. договору), та 110 884,80 грн пені, нарахованої на суму 1 014 642,00 грн за період з 02.02.2022 по 01.08.2022 (на підставі пункту 6.2. договору).

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов`язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому, порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 статті 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

В силу статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства вбачається, що вказані штрафні санкції можуть бути стягнуті лише у тому випадку (якщо не встановлено законом), коли основне зобов`язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).

У разі порушення Постачальником строків поставки Обладнання він виплачує Замовнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого Обладнання за кожний день прострочення поставки, але не більше 5% від суми договору (пункт 6.2. договору).

Пунктом 6.3. договору сторони визначили, що у разі порушення Постачальником строку виконання монтажних робіт, налаштування (налагоджувальних робіт) та робіт із сервісного обслуговування, він сплачує на користь Замовника неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості невиконаних Робіт за кожний день прострочення, але не більше 5% від суми Договору.

Відповідно до підпунктів 2.1.1., 2.1.4. договору вартість монтажу та налаштування (налагоджувальних робіт) Обладнання становить 122 868,00 грн, а вартість самого Обладнання - 1 014 642,00 грн.

Перевіривши надані позивачем розрахунки штрафних санкцій за відповідні періоди, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що обґрунтований розмір пені, нарахований на підставі пункту 6.3. договору, становить 18 245,06 грн. При цьому, враховуючи те, що сума неустойки відповідно до пункту 6.2. договору перевищує 5% суми договору, сплаті підлягає 110 884,80 грн (2 217 696,00 грн х 5%).

Разом із цим, суд першої інстанції частково задовольнив подане відповідачем клопотання та на підставі частини 3 статті 551 ЦК України та частини 1 статті 233 ГК України зменшив вказані розміри штрафних санкцій на 50%.

Також у зв`язку з неналежним виконанням Підприємством зобов`язань за вказаним договором, позивач просив суд стягнути з відповідача 519 869,43 грн 3% річних, нарахованих у період з 02.02.2022 по 30.11.2022 та 55 826,51 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 02.02.2022 по 13.12.2023.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та процентів за відповідний період, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню компенсаційні виплати у вищезазначеному розмірі.

Натомість, враховуючи положення частини 2 статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 ЦК України викладена і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18, у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18

Таким чином, стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення та 3% річних від простроченої суми не є неустойкою (штрафною санкцією), а стаття 625 ЦК України не передбачає можливості зменшення судом її розміру.

Щодо доводів скаржника про неврахування місцевим господарським судом обставин непереборної сили колегія суддів зазначає таке.

Згідно зі статтею 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

За частиною 2 статті 218 ГК України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку.

Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду в постановах: від 25.01.2022 у справі № 904/3886/22, від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 09.11.2021 у справі №913/20/21.

У відповідності до пункту 5.1. договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань за цим Договором, якщо це невиконання було викликано настанням обставин форс-мажору. Під обставинами форс-мажору розуміються обставини, які виникли після підписання цього договору в результаті дії обставин непереборної сили, які сторони не могли передбачити, яким не могли запобігти звичайним шляхом. До таких обставин непереборної сили належать, але не обмежуючись цим, пожежі, повені та інші природні явища, а також воєнні дії та будь-які інші обставини, що лежать поза сферою діяльності сторін.

Згідно з пунктом 5.2. договору при настанні форс-мажорних обставин одна сторона протягом 3 (Трьох) днів повинна письмово інформувати іншу про характер обставин і дати оцінку їхнього можливого впливу на дотримання зобов`язань за даним договором.

Пунктом 5.5. договору визначено, що факт настання обставин форс-мажору підтверджується стороною, яка оголосила про дію цих обставин, довідкою ТПП України, не пізніше 1 (одного) місяця з моменту настання зазначених обставин.

Так, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в України" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022.

Частиною 1 статті 141 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Суд зазначає, що вищенаведені висновки Верховного Суду щодо застосування статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", зокрема щодо підтвердження наявності форс-мажорних обставин, мають загальний характер та підлягають застосуванню у тому числі й щодо спірних правовідносин.

Отже, відповідний сертифікат ТПП України є документом, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин та строк їх дії.

Проте у порушення приписів чинного законодавства та умов договору на підтвердження форс-мажорних обставин відповідач не надав відповідного документа.

Судом також встановлено, що всупереч приписам законодавства в матеріалах даної справи відсутні будь-які докази повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин.

Також у своїй апеляційній скарзі Підприємство зазначає, що лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 є достатнім доказом настання форс-мажорних обставин.

Однак у постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №912/750/22 викладено висновок про те, що лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини.

У постанові від 07.06.2023 у справі № 906/540/22 Верховний Суд зазначив, що :

- ТПП України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили);

- вказаний лист ТПП України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні;

- лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність у нього форс-мажорних обставин.

У постанові від 29.06.2023 у справі № 922/999/22 Верховний Суд зазначив, що:

- лист ТПП України від 28.02.2022, на який посилався скаржник у судах попередніх інстанцій, та яким визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, зобов`язання, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Отже лист ТПП України не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні";

- наявність сертифікату ТПП України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку;

- сторона, яка посилається на форс-мажор, має довести причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажором та неможливістю виконати конкретне зобов`язання;

- той факт, що ТПП України засвідчила форс-мажорні обставини - військову агресію Російської Федерації проти України, сам по собі не є підставою для звільнення або зменшення відповідальності за невиконання/неналежне виконання договірних зобов`язань.

Отже лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб`єктів господарювання України з початком військової агресії російської федерації. Кожен суб`єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.12.2023 у справі №922/193/23.

Разом із тим, колегія суддів зазначає, що за умовами договору поставка товару та виконання робіт мали б бути здійснені до введення воєнного стану на всій території України та настання, на думку Підприємства, для нього обставин непереборної сили.

З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість доводів відповідача про відсутність його вини внаслідок настання обставин непереборної сили.

Також як під час розгляду даної справи у суді першої інстанції, так і під час перегляду оскаржуваного рішення у суді апеляційної інстанції, Підприємством подано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності в частині позовних вимог про стягнення пені.

Згідно зі статтями 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду із вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (пункт 1 частини 2 статті 258 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частинами 4, 5 статті 264 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16 (11-609апп18) визначено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина 3 статті 267 ЦК України).

Як було раніше зазначено, з урахуванням положень пункту 3.1. договору останнім днем виконання відповідачем своїх зобов`язань було 01.02.2022, неустойка нарахована за період з 02.02.2022 по 01.08.2022, воєнний стан в Україні введено з 24.02.2022, а з позовом Товариство звернулося 23.03.2023.

У той же час, пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Оскільки строк позовної давності не було пропущено, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви апелянта щодо застосування наслідків спливу позовної давності.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, що зумовлено зменшенням розмірів пені.

Доводи апелянта про ухвалення господарським судом рішення з порушенням норм процесуального права та нез`ясування усіх обставин, що мають значення для справи у зв`язку з чим викладені у ньому висновки не відповідають дійсним обставинам справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість викладених в оскаржуваному рішенні висновків суду.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2023 у справі №910/4491/23 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Підприємства має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись статтями 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СКАЙЛІФТ ІНЖИНІРИНГ" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2023 у справі №910/4491/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2023 у справі №910/4491/23 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/4491/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені статтями 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 23.01.2024.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Т.П. Козир

О.В. Агрикова