Постанова

від 17.01.2024 по справі 902/207/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 м.Рівне, вул.Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

17 січня 2024 року Справа № 902/207/22(902/487/23)

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Грязнов В.В., суддя Розізнана І.В. , суддя Павлюк І.Ю.

секретар судового засіданні Петрук О.В.,

представники учасників справи:

позивача - Томащук М.С.;

відповідача - Оніщук Є.О.;

третьої особи - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Цефей-Еко» на рішення господарського суду Вінницької області від 06.10.2023, повний текст якого складено 18.10.2023 у справі №902/207/22 (902/487/23) (суддя Лабунська Т.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Поділля»

в особі ліквідатора арбітражного керуючого Томашука М.С.

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Цефей-Еко»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Товариства з обмеженою відповідальністю «Голденкерн»

про визнання недійсним договору застави незавершеного виробництва,-

в межах справи №902/207/22 за заявою Фермерського господарства «Родина Н.С.»

до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Поділля» про банкрутство.

В провадженні Господарського суду Вінницької області знаходиться справа №902/207/22 за заявою Фермерського господарства «Родина Н.С.» до Товариства з обмеженою відповідаль-ністю Фірма «Поділля» про банкрутство.

Провадження у справі знаходиться на стадії ліквідаційної процедури.

Постановою суду першої інстанції від 24.01.2023 ТОВ Фірма «Поділля» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Томашука М.С.

В квітні 2024 року ТОВ Фірма «Поділля» в особі арбітражного керуючого Томашука М.С. звернулося до господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Цефей-Еко» про визнання недійсним з моменту вчинення укладеного ТОВ Фірма «Поділля» та ТОВ «Цефей-Еко» договору застави незавершеного виробництва №09/04-20 ФП від 09.04.2020.(арк.справи 1-8).

Господарський суд Вінницької області рішенням від 06.10.2023 позов задоволив. Визнав недійсним Договір застави незавершеного виробництва №09/04-20 ФП від 09.04.2020, укладений ТОВ Фірма «Поділля» та ТОВ «Цефей-Еко» з моменту вчинення, а також стягнув з ТОВ «Цефей-Еко» на користь ТОВ Фірма «Поділля» 2684,00 грн витрат зі сплати судового збору.(арк.справи 153-158).

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що під час підписання спірного Договору у директора Товариства був відсутній обсяг необхідних повно-важень, тому такий договір є недійсними через недотримання вимог ч.2 ст.203 ЦК України.

Крім того, місцевий суд відхилив заперечення позовних вимог, вмотивовані необізна-ністю Відповідача про обмеження повноважень у керівника ТОВ Фірма «Поділля».

Не погоджуючись із прийнятим рішенням Відповідач подав скаргу до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просив скасувати рішення господарського суду Він-ницької області від 06.10.2023 у даній справі, та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.(арк.справи 163-170).

Обґрунтовуючи скаргу, Позивач зазначає про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, оскільки в судовому рішенні відсутні висновки про порушення оспорюваним правочином прав (інтересів) Позивача та не застосовано реституції, не встановлено обставин недобросовісності чи нерозумності дій Відповідача при укладенні оспорюваного правочину, недоведеність обставин про обізнаність Відповідача з обмеженнями повноважень керівника Позивача, що призвело до ухвалення місцевим судом рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 відкрито апеляційне провадження у справі №902/207/22 (902/487/23) та призначено до розгляду на 17.01. 2024.(арк.справи 188).

13.12.2023 на електронну адресу апеляційного суду надійшов відзив, в якому арбітражний керуючий Томашук М.С. просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.(арк.справи 191-199).

Ухвалою суду від 08.01.2024 задоволено клопотання арбітражного керуючого Томашука М.С. про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції з Вінницьким міським судом, а також клопотання представника Відповідача - адвоката Оніщука Є.О. про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.(арк.справи 204-205, 211-213).

В судовому засіданні апеляційної інстанції 17.01.2024, представник Відповідача під-тримав доводи апеляційної скарги та просив її задоволити, арбітражний керуючий заперечив проти поданої апеляційної скарги та надав пояснення в обґрунтування своєї правової позиції.

ТОВ «Голденкерн» не забезпечило явку свого представника у призначене на 17.01.2024 судове засідання апеляційної інстанції, проте така неявка не перешкоджає розгляду справи, позаяк присутність представників сторін не визнавалась обов`язковою, а матеріалів справи достатньо для розгляду скарги по суті.

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 07.04.2020 ТОВ «Цефей-Еко» та ТОВ «Голденкерн» уклали Договір про відступлення права вимоги (цесії) №07/04/2020-ФП, згідно якого ТОВ «Голденкерн» відступив ТОВ «Цефей-Еко» право вимоги до ТОВ Фірма «Поділля» на загальну суму 12774877,92 грн.(арк.справи 25-27).

З метою забезпечення виконання зобов`язань перед новим кредитором 09.04.2020 ТОВ Фірма «Поділля» та ТОВ «Цефей-Еко» було укладено Договір застави незавершеного виробництва №09/04-20 ФП, за умовами якого ТОВ Фірма «Поділля» передало в заставу ТОВ «Цефей-Еко» незавершене виробництво - посіви майбутнього урожаю на посівних площах відповідно до Додатку 1 до договору, а також усю зібрану сільськогосподарську продукцію вирощену на посівних площах відповідно до Додатку 1 на загальну суму 7 207 000,00 грн.

Предметом договору застави визначено наступне:

- Незавершене виробництво (посіви) озимої пшениці вартістю 3 237 000,00 грн, яка засіяна на земельних ділянках ТОВ Фірма «Поділля» площею 118,9919 га, що розташовані на території Голодьківської сільської ради Хмільницького району Вінницької області:

- Незавершене виробництво (посіви) гарбуза вартістю 3 970 000,00 грн, яка засіяна на земельних ділянках ТОВ Фірма «Поділля» площею 203,574 га, що розташовані на території Голодьківської сільської ради Хмільницького району Вінницької області.(арк.справи 9-24).

Як зазначає Позивач, всі земельні ділянки, які були в користуванні ТОВ Фірма «Поділля» та відповідно засіяні в 2020 році були передані в заставу ТОВ «Цефей-Еко» 09.04.2020. В свою чергу ТОВ «Цефей-Еко», використовуючи оспорюваний Договір застави від 09.04.2020 вчинило протягом 2020 року дії з отримання у власність всього вирощеного урожаю ТОВ Фірма «Поділля», а саме озимої пшениці та гарбуза.

Поруч з тим, в ході проведення аналізу діяльності та документів боржника, арбітражним керуючим Томашуком М.С. було встановлено, що Договір застави від 09.04.2020 у відповідності до якого ТОВ Фірма «Поділля» передано у заставу ТОВ «Цефей-Еко» посіви майбутнього урожаю на загальну суму 7207000,00 грн було підписано директором Залуцьким Л.В., який згідно п.9.6.1 та п.9.3.10 Статуту не мав повноважень на його підписання. Крім того, Позивач звертав увагу суду, що з наданих пояснень директора Залуцького Л.В. вбачається, що виконаний підпис директора ТОВ Фірма «Поділля» Залуцького Л.В. на Договорі застави від 09.04.2020, копію якого має Позивач - ним не вчинявся та містить ознаки підробки.

Вважаючи, що метою оспорювання правочину (договору застави), який є предметом даного позову є виключно безпідставне заволодіння майном (урожаєм) ТОВ Фірма «Поділля», оскільки реальний намір його учасників був направлений лише на привласнення майна (урожай озимої пшениці та гарбуз) на яке вчинено дії щодо стягнення на користь ТОВ «Цефей-Еко» чим завдано збитків ТОВ Фірма «Поділля», арбітражний керуючий Томашук М.С. звернувся з даним позовом до суду.

Як вже зазначалось, господарський суд Вінницької області позов задоволив повністю. (арк.справи 153-158).

Перевіривши додержання судом першої інстанції норм процесуального права, апеляцій-ний суд вважає, що скарга безпідставна та така, що не підлягає до задоволення з огляду на наступне:

Відповідно до п.п.1,2,4 ст.269 Господарського процесуального кодексу України (надалі в тексті - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде вста-новлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з статтею 7 Кодексу України з процедур банкрутства (надалі в тексті - КузПБ) спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, перед-баченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Згідно із ч.2 ст.7 КУзПБ, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (вит-ребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.(ч.1 ст.7).

За текстом частини 1 статті 61 КУзПБ, ліквідатор з дня свого призначення виконує повно-важення керівника (органів управління) банкрута, а також подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника.

Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провад-ження у справі про банкрутство, відповідно до частини 2 статті 42 КУзПБ можуть бути визнані недійсними господарським судом в межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав:

- боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

- боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог. Отже в силу положень ст.42 КУзПБ, які є спеціальними КУзПБ надає право арбітражному керуючому звертатись до суду із позовами про визнання правочинів недійсними.

Матеріалами справи стверджено, що Постановою господарського суду Вінницької області від 24.01.2023 ТОВ Фірма «Поділля» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, лік-відатором банкрута призначено арбітражного керуючого Томашука М.С.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що в силу ст.42 КУзПБ, яка є спеціальною нормою Кодексу України з процедур банкрутства - арбітражний керуючий вправі звертатись до суду із позовами про визнання правочинів недійсними.

Згідно з статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з договорів та інших правочинів.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частини перша, четверта статті 202 ЦК України).

Недійсним, відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, є правочин, у момент учинення якого сторонами (стороною) не було додержано вимог, установлених частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За приписами ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. В силу приписів ст.204 ЦК України правомірність правочину презюмується.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України (надалі в тексті - ГК України) господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, необхідно встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною право-здатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому, особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України).

Юридична особа вчиняє правочини через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в право-відносини з третіми особами.

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'-язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що дефекти в компетенції, обсязі повноважень виконавчого органу юридичної особи, коли цей орган вступає в правовідносини із третіми особами, можуть залежати від дефектів реалізації учасниками такої юридичної особи корпоративних прав. У такому випадку дефекти волі юридичної особи, обмеження повноважень його виконавчого органу можуть перебувати поза межами розумного контролю з боку третьої особи, не викликаючи в третьої особи обґрунтованих сумнівів у правомірності дій виконавчого органу товариства.

З огляду на таке, на захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають із юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

При цьому частиною четвертою статті 92 ЦК України передбачено, що якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Таким чином, колегія суддів виснує, що закон вимагає від виконавчого органу юридичної особи діяти добросовісно і розумно, керуючись інтересами такої юридичної особи, а не власними. За порушення цієї вимоги на виконавчий орган може бути покладений обов`язок відшкодувати завдані юридичній особі збитки.

Як вбачається з матеріалів справи, 07.04.2020 ТОВ «Цефей-Еко» та ТОВ «Голденкерн» було укладено Договір про відступлення права вимоги (цесії) №07/04/2020-ФП за яким ТОВ «Голденкерн» відступив ТОВ «Цефей-Еко» право вимоги до ТОВ Фірма «Поділля» на загальну суму 12774877,92 грн.(арк.справи 25-27).

В якості забезпечення виконання зобов`язань перед новим кредитором 09.04.2020 ТОВ Фірма «Поділля» та ТОВ «Цефей-Еко» було укладено Договір застави незавершеного вироб-ництва №09/04-20 ФП у відповідності до якого ТОВ Фірма «Поділля» передано в заставу ТОВ «Цефей-Еко» незавершене виробництво, посіви майбутнього урожаю на посівних площах відповідно до Додатку 1 до договору, а також вся зібрана сільськогосподарська продукція вирощена на посівних площах відповідно до Додатку 1 до договору на загальну суму 7207000,00 грн.

Предметом договору застави визначено наступне:

- Незавершене виробництво (посіви) озимої пшениці вартістю 3 237 000,00 грн, яка засіяна на земельних ділянках ТОВ Фірма «Поділля» площею 118,9919 га та розташовані на території Голодьківської сільської ради Хмільницького району Вінницької області:

- Незавершене виробництво (посіви) гарбуза вартістю 3 970 000,00 грн, яка засіяна на земельних ділянках ТОВ Фірма «Поділля» площею 203,574 га та розташовані на території Голодьківської сільської ради Хмільницького району Вінницької області.(арк.справи 9-24).

Відповідно до Додатку 1 до договору застави майбутнього врожаю від 09.04.2020 загальна сума переданого в заставу майбутнього врожаю становить 7 207 000,00 грн.(арк.справи 15-24).

Як встановлено судом першої інстанції, оскаржуваний договір застави був підписаний від імені Позивача директором Залуцьким Л.В.

Натомість, згідно п.9.6.1 Статуту ТОВ Фірма «Поділля», затвердженого загальними зборами учасників Товариства протоколом №П/0612/17 від 06.12.2017 директор вирішує усі питання діяльності Товариства, крім тих, які віднесено до компетенції Зборів учасників. Збори Учасників можуть прийняти рішення про передачу частини прав, що належать їм, до компетенції Директора.

Згідно п.9.3.10 статуту ТОВ Фірма «Поділля», до компетенції Зборів Учасників Товариства відноситься прийняття рішень про вчинення директором правочинів, укладення договорів (контрактів, угод) на суму, що перевищує 6 000 000 (шість мільйонів) гривень, а за зовнішньо-економічними контрактами (у зовнішньоекономічних відносинах) на суму, що перевищує 200 000 (двісті тисяч) Євро, або еквіваленту цієї суми в інших валютах. Зазначені в цьому пункті обмеження стосуються будь-яких договорів або документів договірного характеру незалежно від виду, предмету, форми, контрагента тощо, а також на банківських документів (платіжних доручень, заяв, вимог, чеків тощо), інших документів, на підставі яких можуть виникнути зобов`язання товариства перед третіми особами;

Якщо такі правочини були вчинені (укладені договори, угоди, контракти), підписані документи без попередньої згоди Зборів Учасників, такі документи та/або дії є недійсними з моменту їх вчинення, в тому числі у випадках, коли третя особа-контрагент товариства не знала чи за всіма обставинами не могла знати про такі обмеження.

За умовами п.9.3.11 Статуту, до компетенції Зборів Учасників Товариства також належать: прийняття рішень стосовно вчинення правочинів (укладення договорів, контрактів, незалежно від суми на відчуження та/або заставу (іпотеку) нерухомого майна, транспортних засобів, сільськогосподарської техніки Товариства, на укладення договорів поруки, надання гарантій, надання чи отримання позик, кредитів, відчуження або придбання корпоративних прав, розірвання договорів оренди/суборенди землі (паїв).

Оскільки вище зазначені положення Статуту Позивача передбачають обмеження директора товариства на прийняття вчинення правочинів, укладення договорів на суму, що перевищує 6000000 грн, а Договір застави незавершеного виробництва №09/04-20 ФП від 09.04.2020 укладений на суму 7 207 000,00 грн - колегія суддів дійшла висновку, що укладення вказаного договору належало погоджувати Зборам учасників Товариства.

Натомість матеріали справи не містять, а сторонами не надано суду доказів, які б стверджували прийняття Зборами учасників Товариства рішення про надання згоди на укладення договору застави незавершеного виробництва від 09.04.2020, або доказів уповно-важення на такі дії директора Товариства.

За таких обставин, враховуючи, що під час підписання оспорюваного Договору у директора Товариства був відсутній обсяг необхідних повноважень, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що такий договір є недійсними через недотримання вимог ч.2 ст.203 ЦК України.

Щодо тверджень Скаржника про необізнаність щодо наявних обмежень у Директора через відсутність відомостей про такі обмеження в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, колегія суддів зазначає наступне.

У постановах від 20.02.2018 у справі № 906/100/17 та від 12.06.2018 у справі №927/976/17, від 05.07.2022 у справі №910/2958/20, предметом розгляду яких було визнання недійсним дого-вору (контракту) з підстав укладення його неуповноваженою особою, Верховний Суд відзначив, що господарському суду слід виходити з того, що контрагент знає (або повинен знати) про обмеження повноважень представника юридичної особи, якщо: такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України); про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, або якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Як вбачається зі змісту постанов від 30.09.2021 у справі №916/3583/20, від 09.04.2019 у справі №924/491/17, від 12.06.2018 у справі №927/976/17, від 02.04.2019 у справі № 904/2178/18, від 02.10.2019 у справі №910/22198/17 та від 20.02.2018 у справі №906/100/17, від 30.04.2020 у справі №925/1147/18, від 11.08.2021 у справі №910/9108/20, від 13.05.2021 у справі №910/4028/20, Верховний Суд, переглядаючи судові рішення в частині визнання позовних вимог про визнання договорів недійсними, відзначив, що відсутність станом на момент укладення оспореного договору у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громад-ських формувань інформації щодо наявності обмежень у директора Позивача відповідно до ч.3 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» може бути врахована у спорі з третіми особами лише у випадку, коли особа не знала і не могла знати ці відомості.

Разом з тим, якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

У постанові Верховного Суду від 29.09.2022 у справі №918/351/21(918/672/21) (на яку посилається скаржник) зроблено висновок, що за наявності у положеннях статуту Позивача, на який міститься посилання в оспореному договорі, обмежень щодо повноважень його генерального директора, відповідач при укладенні вказаного договору за всіма обставинами не міг не знати про такі обмеження, зокрема проявивши звичайну розумну обачність та ознайомившись зі змістом зазначеного статуту.

З огляду на практику Верховного Суду, апеляційний суд виснує, якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Матеріалами справи підтверджено, що з преамбули оспорюваного Договору застави неза-вершеного виробництва, від імені ТОВ Фірма «Поділля» діяв директор Залуцький Л.В. на підставі статуту.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що ТОВ «Цефей-Еко» було обізнане зі статутом ТОВ Фірма «Поділля» та йому було відомо про наявні обмеження повноважень директора Залуцького Л.В.

Колегія суддів також звертає увагу, що в матеріалах справи містяться копії вищевказаних договорів від 07.04.2020 та від 09.04.2020. Натомість, ненадання ТОВ «Цефей-Еко» оригіналів витребуваних документів Ухвалою місцевого суду від 24.04.2023, в тому числі оспорюваного договору застави незавершеного виробництва від 09.04.2020 унеможливило проведення судової почеркознавчої експертизи, оскільки:

- відповідно до Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №53/5 від 08.10.1998 (далі Інструкція) основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (літерних та цифрових) і підпису;

- об`єктом почеркознавчої експертизи є почерковий матеріал, в якому відображені ознаки почерку певної особи у тому обсязі, в якому їх можна виявити для вирішення поставлених завдань;

- відповідно до п.1.3 Інструкції, для проведення досліджень орган (особа), який (яка) при-значив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), повинен(на) надати експерту вільні, умовновільні та експериментальні зразки почерку (цифрових записів, підпису) особи, яка підлягає ідентифікації;

- вільними зразками є рукописні тексти, рукописні записи (літерні та цифрові), підписи, достовірно виконані певною особою до відкриття кримінального провадження, провадження у справах про адміністративні правопорушення, цивільних, адміністративних чи господарських справах і не пов`язані з їх обставинами; умовно-вільними є зразки почерку та (або) підпису, виконані певною особою до відкриття провадження у справі, але пов`язані з обставинами цієї справи або виконані після відкриття провадження у справі та є як пов`язаними зі справою, так і не пов`язаними з її обставинами; експериментальні зразки почерку та (або) підпису, що виконані за завданням органу (особи), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), у зв`язку з призначенням такої експертизи. При цьому, відбирати експериментальні зразки почерку необхідно у два етапи. На першому етапі особа, почерк якої підлягає ідентифікації, виконує текст за тематикою, близькою до досліджувального об`єкта, у звичних умовах (сидячи за столом, із звичним приладдям письма, при денному освітленні). На другому етапі зразки відбираються під диктовку тексту, аналогічного за змістом тому, що досліджується, або спеціально складеного тексту, який містить фрази, слова і цифри, узяті з рукописного тексту, що досліджується. На цьому етапі зразки відбираються в умовах, що максимально наближаються до тих, у яких виконувався рукописний текст, що досліджується, тобто в тій самій позі (лежачи, стоячи тощо), таким самим приладдям письма та на папері того самого виду (за розміром, лінуванням, характером поверхні тощо), що й документ, який досліджується. Якщо буде помічено, що той, хто пише, намагається змінити свій почерк, темп диктовки слід прискорити (п.1.6. Інструкції);

- отже, для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів. За відсутності оригіналів досліджуваних документів, судовий експерт не зміг провести почеркознавчу експертизу та вирішити поставлені перед ним питання.

Крім того, колегія суддів відхиляє твердження Скаржника, що визнання недійсним оспорюваного правочину не впливає на права Позивача, оскільки не призведе до відновлення його платоспроможності.

Адже, в силу ст.42 КУзПБ арбітражний керуючий наділений повноваженнями для звернення з позовами до суду про визнання недійсними правочинів, які були вчинені боржником після відкриття провадження у справі або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство. Оскільки, саме арбітражний керуючий уповноважений встановити, дії яких осіб - посадових чи третіх осіб, призвели до виведення майна боржника, у зв`язку з чим Позивач став неплатоспроможним.

Крім того, інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задово-лення вимог кредиторів. (Така правова позиція викладена Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 20.02.2020 у справі №922/719/16).

Зважаючи на викладене, на переконання колегії судів, правильним у даній справі є застосування норм КУзПБ, як спеціальних в поєднанні їх із загальними нормами ЦК України, які регулюють питання визнання правочинів недійсними.

Доводи скаржника не знайшли свого підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, не впливають на юридичну оцінку обставин справи, здійснену господарським судом у відповідності до норм чинного законодавства та спростовуються викладеними вище висновками суду, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини щодо п.1 ст.6 Конвенції, яка зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення. Це зобов`язання не можна розуміти як таке, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, і питання дотримання цього зобов`язання має вирішуватись виключно з огляду на обставини справи (див.рішення від 09.12.1994 у справах «Руіз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), п.29, та «Гарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п.26). Ці принципи застосовувалися в низці справ проти України (див., наприклад, рішення від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» (Benderskiy v.Ukraine), заява №22750/02, п.42-47; від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява №63566/00, п.25; від 07.10.2010 у справі «Богатова проти України» (Bogatova v. Ukraine), заява №5231/04, п.18, 19).

Статтею 74 ГПК України передбачено обов`язок кожної із сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктив-ному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ст.86 ГПК України).

Отже, доводи Скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визна-ються такими, що можуть бути підставою згідно ст.ст.277, 278 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст.34,86,129,232,233,240,275,276,282,284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Цефей-Еко» на рішення господарського суду Вінницької області від 06.10.2023 у справі №902/207/22 (902/487/23) залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 20 днів з моменту виготовлення повного тексту постанови.

3. Матеріали справи №902/207/22 (902/487/23) повернути до господарського суду Вінницької області.

Головуючий суддя Грязнов В.В.

Суддя Розізнана І.В.

Суддя Павлюк І.Ю.