Рішення

від 16.01.2024 по справі 904/5322/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.01.2024м. ДніпроСправа № 904/5322/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., за участю секретаря судового засідання Брагінець В.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АЕЛІТА", м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "ПРАЙМ", м.Дніпро

про стягнення заборгованості

Представники:

Від позивача: не з`явився

Від відповідача: не з`явився

РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Товариство з обмеженою відповідальністю "АЕЛІТА" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "ПРАЙМ", в якому просить стягнути заборгованість в розмірі 375 784,31 грн. за договором поставки № И-153 від 15.09.2021, яка складається з: основного боргу в розмірі 251 019,96 грн., пені в розмірі 35 391,87 грн., інфляційних витрат у розмірі 76 671,19 грн., трьох відсотків річних у розмірі 12 701,29 грн.

06.10.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю "АЕЛІТА" надійшла заява про долучення документів до справи.

Ухвалою від 10.10.2023 прийнято позовну заяву до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 17.11.2023 об 11:30 год.

Ухвалою від 09.11.2023 судом було виправлено помилку, та прийнято рішення викласти п.3 резолютивної частини ухвали від 06.10.2023 в наступній редакції: "3. Призначити підготовче засідання, яке відбудеться 20.11.2023 об 12:50 год. у приміщенні Господарського суду Дніпропетровської області в кабінеті № 2-403 за адресою: м. Дніпро, вул. Володимира Винниченка , 1."

17.11.2023 від відповідача надійшло клопотання про відкладення та надання справи для ознайомлення.

20.11.2023 в судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги.

Відповідач в судове засідання не з`явився.

Ухвалою від 20.11.2023 судом було прийнято рішення відкласти підготовче засідання на 12.12.2023 об 11:30 год.

11.12.2023 від Відповідача надійшла заява про вступ у справу як представника та відзив на позовну заяву, в якому він проти штрафних санкцій заперечив, суму основного боргу визнав, просив розглянути справу без його участі.

12.12.2023 позивач в підготовчому засіданні підтримав свою правову позицію та позовні вимоги.

Відповідач в судове засідання не з`явився.

Ухвалою від 12.12.2023 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 08.01.2024 об 12:00 год.

08.01.2024 Позивач в судовому засіданні підтримав свої позовні вимоги.

Відповідач в засідання не з`явився, представника в судове засідання не направив, пояснень щодо неможливості бути присутнім в судовому засіданні суду не надали, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином.

Ухвалою від 08.01.2024 закрито підготовче провадження. Справу призначено до розгляду по суті в засіданні на 16.01.2024.

16.01.2024 сторони в судове засідання не з`явилися.

Позивач направив заяву про проведення судового засідання без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Щодо відзиву відповідача позивач зазначив, що він не має правового підґрунтя, на претензію не відповіли, заборгованість не сплачували, не намагалися врегулювати спір в досудовому порядку.

Суд розпочав розгляд справи по суті позовних вимог, дослідив наявні в матеріалах справи документи.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

16.01.2024 в судовому засіданні, в порядку ст. 240 ГК України, прийнято рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, встановив наступне.

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару за договором поставки № И-153 від 15.09.2021.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.

Відповідач у відзиві зазначив, що з позовною заявою не погоджується частково.

Відповідач підтвердив, що, 15.09.2021 між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір поставки не продовольчих товарів.

За вищевказаним Договором дійсно було здійснено поставки, за які частково було проведено оплати. Відповідач звертався до Позивача неодноразово з метою мирного врегулювання питання розстрочення залишку оплат за Договором, оскільки боржники Відповідача що отримали придбаний у Позивача товар не розрахувалися з Відповідачем. Однак, мирного врегулювання між сторонами не вийшло.

Відповідач не відмовляється від виконання взятих на себе зобов`язань, приймає всі можливі міри з метою погашення виниклої заборгованості, просить суд частково відмовити в задоволенні позовної заяви, а саме в частині стягнення пені в розмірі 35 391, 87 грн., інфляційних витрат в розмірі 76 671, 19 грн. та суми трьох процентів річних в розмірі 12 701,29 грн.

ВІДПОВІДЬ ПОЗИВАЧА НА ВІДЗИВ.

Щодо відзиву відповідача позивач зазначив, що він не має правового підґрунтя, на претензію не відповіли, заборгованість не сплачували, не намагалися врегулювати спір в досудовому порядку.

ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин, пов`язаних із встановленням факту поставки товару та порушення відповідачем домовленості з оплати товару на обумовлену суму, правомірність нарахування штрафних санкцій.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Як убачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "АЕЛІТА" (далі постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "ПРАЙМ" (далі покупцем) укладено договір поставки № И-153 від 15.09.2021 (далі Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов`язується впродовж дії договору поставляти покупцеві непродовольчі товари автозапчастини, автохімію, масла, супутні товари для автотранспорту, автомобільні шини, автомобільне обладнання/деталі/запчастини, тощо та інше окремими партіями в асортименті та кількості, згідно до письмової/ усної заявки Покупця та відповідно до умов цього Договору, а Покупець зобов`язаний приймати товар і оплачувати його на встановлених цим Договором умовах.

Загальний обсяг товару, який постачається за даним договором, визначається впродовж терміну дії цього договору з урахуванням кількості і асортименту товару за всіма поставленими за цим договором окремими партіями товару. (п. 1.2. договору).

Згідно п. 3.1. договору загальна орієнтовна ціна цього договору на момент його укладання становить 500 000,00 грн., фактична ціна договору складається з загальної сумарної ціни переданого та отриманого товару, згідно з підписаними обома сторонами видатковими накладними.

Сторони домовилися, що оплата товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів покупцем у національній валюті України гривні на розрахунковий рахунок постачальника, зазначений у цьому договорі на умовах 100% передплати на підставі відповідного рахунку або у випадку відстрочки платежу протягом _____ календарних днів з дати отримання товару покупцем. Фактом підтвердження отримання товару покупцем буде підписана обома сторонами (їх представниками) видаткова накладна. (п. 3.4. договору).

Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками у випадку їх використання сторонами та діє по 31.12.2021 включно.

Якщо за 1 місяць до закінчення терміну дії договору жодна зі сторін письмово не виявить бажання його розірвати, то цей договір вважається автоматично подовженим на наступний календарний рік з 01 січня по 31 грудня відповідного календарного року на тих же умовах. Кількість таких автоматичних пролонгацій не обмежена та не потребує укладання будь якої додаткової угоди (п.п. 9.1, 9.2. договору).

На виконання умов договору позивач протягом листопада 2021 року лютого 2022 поставив відповідачу товари згідно з видатковими накладними: №1545 від 18.11.2021, №64 від 20.01.2022, №67 від 20.01.2022, №90 від 24.01.2022, №158 від 03.02.2022, №186 від 08.02.2022, №220 від 16.02.2022, №228 від 17.02.2022 загальною вартістю 251 019,96 гривень.

Відповідач вартість поставленого товару не сплатив, у зв`язку з чим позивач звернувся до нього з претензією № 1708 від 17.08.2023, в якій просив сплатити заборгованість протягом місяця з дати отримання претензії.

Відповідач відповіді на претензію не надав, заборгованості не сплатив.

Таким чином, заборгованість за спірним договором становить 251 019,96 грн.

Вказане стало причиною звернення позивача до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з огляду на таке.

Згідно вимог статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до положень статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що у якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України, невиконання зобов`язання або його виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, є порушенням зобов`язання.

З урахуванням встановлених обставин щодо здійснення Позивачем поставки товару та порушення Відповідачем своїх зобов`язань в частині сплати за нього визначеної договором суму, зважаючи на визнання відповідачем наявності заборгованості за договором поставки № И-153 від 15.09.2021, суд вважає вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню в розмірі 251 019,96 грн.

Правомірність нарахування пені.

Згідно ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За змістом ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Водночас, статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, відповідно до п. 6.2. договору, у випадку затримки оплати товару покупець на письмову вимогу постачальника повинен сплатити останньому неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення платежу від простроченої до сплати суми за кожен день прострочення, з урахуванням п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. У випадку, якщо прострочення в оплаті товару буде складати більше ніж 30 календарних днів, покупець зобов`язаний сплатити на користь постачальника без окремої письмової вимоги штраф у розмірі 1% від загальної ціни товару, за кожен деь прострочення, починаючи з першого дня простровчення

Отже, за приписами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки і відповідно, якщо розмір пені, встановлений договором, є меншим від подвійної облікової ставки НБУ застосовується розмір пені встановлений договором.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 35 391,87 грн. за загальний період прострочення з 18.11.2021 по 18.08.2022.

Суд перевірив розрахунок позивача, помилок не виявив, тому позовна вимога в цій частині є такою, що підлягає задоволенню в розмірі 35 391,87 грн.

Правомірність нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем надано розрахунок 3% річних за період прострочення оплати Відповідачем вартості теплової енергії з 18.11.2021 по 27.09.2023, розмір якої склав суму 12 701,29 грн.

Суд перевірив розрахунки позивача, вважає їх вірними , однак судом встановлено, що при зазначенні загальної суми 3% річних позивачем допущено арифметичну помилку, а саме загальна сума 3% річних становить 12 701,28 грн., а не 12 701,29 грн., як зазначив позивач.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню в розмірі 12 701,28 грн.

В частині стягнення 3% річних у розмірі 0,01 грн. слід відмовити.

Щодо інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Здійснюючи перевірку розрахунку інфляційних втрат, суд враховує таке.

Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.

Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 надала роз`яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Заявлені позивачем до стягнення інфляційні втрати в розмірі 76 671,19 грн. нараховані за період 18.11.2021 по 27.09.2023.

При перевірці розрахунку інфляційних втрат судом виявлено помилки, тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню в розмірі 71 933,03 грн.

В частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 4 738,16 грн. слід відмовити.

Суд не приймає заперечення відповідача щодо стягнення з нього штрафних санкцій, з огляду на таке.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту зазначених правових норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи: з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання; терміну прострочення виконання; наслідків порушення зобов`язання та невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

За відсутності в законі переліку виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій.

При цьому винятковими є такі обставини, які дозволяють суду, а не зобов`язують його зменшити нараховані в силу закону чи договору штрафні санкції. Інакше нівелюється юридичне значення винятковості обставин та право суду на зменшення таких штрафних санкцій.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватися на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18.

Отже, за своєю правовою природою штрафні санкції є засобами стимулювання боржника до належного виконання свого обов`язку.

Викладені обставини, з урахуванням правової природи неустойки та її, перш за все, стимулюючого значення для виконання договірних зобов`язань, дозволяють погодитися з доводами відповідача щодо наявності підстав для зменшення пені.

При цьому суд зважає на те, що значне зменшення розміру штрафних санкцій нівелюватиме саме значення пені, як відповідальності за порушення грошового зобов`язання, що має на меті захист прав та інтересів кредитора у зв`язку з порушенням його права на своєчасне (відповідно до строків, передбачених договором) отримання грошових коштів за надані ним послуги.

Зазначений висновок міститься у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.

Визначаючи розмір пені, що підлягає стягненню на користь позивача, суд також керується нормативними приписами статті 3 Цивільного кодексу України, згідно з якою одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

За частинами першою третьою статті 13 цього Кодексу цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності.

Згідно з частиною першою статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів).

Заявляючи у відзиві на позов клопотання про відмову у стягненні заборгованості в частині стягнення пені в розмірі 35 391, 87 грн., інфляційних витрат в розмірі 76 671, 19 грн. та суми трьох процентів річних в розмірі 12 701,29 грн., відповідач не надав жодного доказу в обґрунтування своїх заперечень.

У зв`язку з викладеним, суд не вбачає підстав для зменшення розміру штрафних санкцій.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 251 019,96 грн., пені в розмірі 35 391,87 грн., 3% річних у розмірі 12 701,28 грн., інфляційних втрат в розмірі 71 933,03 грн.

В частині стягнення 3% річних у розмірі 0,01 грн., інфляційних втрат у розмірі 4 738,16 грн. слід відмовити.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.

Закон України "Про судовий збір" визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Відповідно до п.1, п.2 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (ч.3 ст.4 Закону України "Про судовий збір").

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 916/228/22 зазначено про те, що особи, які після 04.10.2021 подають до суду документи в електронній формі з використанням системи "Електронний суд", мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України "Про судовий збір" (п.8.23).

Судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України (ст. 9 Закону України "Про судовий збір").

Оскільки, при зверненні до господарського суду заявлено вимогу майнового характеру (375 784,31грн.), то позивач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 4 509,41грн. За подання позовної заяви позивач сплатив судовий збір в розмірі 5636,78грн., про що свідчить платіжна інструкція № 801231 від 03.10.2023. Отже, поверненню з Державного бюджету України підлягає 1127,37грн.

Таким чином, позивачем під час звернення з позовом до суду сплачена сума судового збору у більшому розмірі, яка повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду (п.2 ч. 1 ст.7 Закону України "Про судовий збір").

Суд не вирішує питання повернення судового збору в цій частині, оскільки клопотання про його повернення позивачем не надавалось.

Разом із тим, відповідно до частини 1 статті 130 ГПК України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічна норма закріплена в частині 3 статті 7 Закону України "Про судовий збір".

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне в порядку, визначеному частиною 1 статті 130 ГПК України та частиною 3 статті 7 Закону України "Про судовий збір", повернути позивачу судовий збір у розмірі 1 506,12 грн, оскільки до початку розгляду справи по суті відповідачем було визнано суму основного боргу (251019,96 грн х 1,5% = 3765,30 грн. х 0,8 = 3012,24 грн. х 50% = 1 506,12грн.).

В іншій частині витрати зі сплаті судового збору у розмірі 2 946,44 грн. судом покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АЕЛІТА" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "ПРАЙМ" про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "ПРАЙМ" (49000, м. Дніпро, вул. Квітки-Основ`яненка, 5, ідентифікаційний код 39232541) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АЕЛІТА" (49000, м. Дніпро, вул. Горького, 22, ідентифікаційний код 30540240) основний борг у розмірі 251 019,96 грн., пеню в розмірі 35 391,87 грн., 3% річних у розмірі 12 701,28 грн., інфляційні втрати в розмірі 71 933,03 грн., судовий збір у розмірі 2 946,44 грн., про що видати наказ.

В решті позову відмовити.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "АЕЛІТА" (49000, м. Дніпро, вул. Горького, 22, ідентифікаційний код 30540240) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 506,12 грн, сплачений за платіжною інструкцією № 801231 від 03.10.2023 на суму 5 636.78 грн., про що винести ухвалу.

Наказ та ухвалу про повернення судового збору видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано - 24.01.2024.

Суддя Н.Г. Назаренко