Рішення

від 23.01.2024 по справі 905/1319/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

23.01.2024р. Справа №905/1319/23

за позовом Державного підприємства «Добропіллявугілля-Видобуток», м.Добропілля

до відповідача Комунального підприємства «Добро» Добропільської міської ради, м.Добропілля

про стягнення заборгованості в сумі 1416058,19 грн., з яких: основна заборгованість у сумі 283505,24 грн., 3% річних у сумі 48747,41 грн., інфляційне збільшення у сумі 424646,80 грн., штраф у сумі 19845,37 грн. та пеня у сумі 639313,37 грн.

Суддя Левшина Г.В.

за участю секретаря судового засідання Ревенко Д.С.

Представники сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

1. Стислий зміст позовних вимог:

Державне підприємство «Добропіллявугілля-Видобуток», м.Добропілля, позивач, звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Комунального підприємства «Добро» Добропільської міської ради, м.Добропілля, про стягнення заборгованості в сумі 1416058,19 грн., з яких: основна заборгованість у сумі 283505,24 грн., 3% річних у сумі 48747,41 грн., інфляційне збільшення у сумі 424646,80 грн., штраф у сумі 19845,37 грн. та пеня у сумі 639313,37 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору поставки вугільної продукції №249-22ПТУ від 04.03.2022р.

09.11.2023р. через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив, за змістом якої останній заперечує проти доводів відповідача наведених у відзиві. Зазначає, що відповідачем не доведено у встановленому нормами чинного законодавства порядку, що саме введення в Україні воєнного стану спричинило порушення ним строків виконання грошового зобов`язання в частині оплати за поставлене вугілля у порядку і розмірах, встановлених договором №249-22ПТУ від 04.03.2022р.

2. Стислий зміст правової позиції відповідача:

17.10.2023р. на електронну адресу суду та через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого останній просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач наголошує на тому, що зобов`язаний надавати послуги з виробництва та постачання теплової енергії в період дії воєнного стану навіть за умови відсутності оплати з боку споживачів, без права застосування неустойки до боржників, без права припинення/зупинення надання таки послуг. Також відповідач акцентує увагу суду на тому, що останнього має бути звільнено від відповідальності за невиконання грошових зобов`язань у зв`язку з форс-мажорними обставинами, що засвідчені листом Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022р.

13.12.2023р. через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 95% та застосування позовної давності.

3. Щодо порядку господарського судочинства під час розгляду справи судом:

Ухвалою суду від 04.10.2023р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №905/1319/23; справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 22.11.2023 року об 11:40 год.; запропоновано відповідачу надати відповідно до ст.165 ГПК України відзив на позовну заяву і всі письмові докази (які можливо доставити до суду), протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; одночасно надіслати позивачу копію відзиву та доданих до нього документів, докази такого направлення надати суду до початку судового засідання; явку сторін у підготовче засідання визнано не обов`язковою.

У підготовче засідання 22.11.2023р. сторони не з`явились.

Ухвалою суду від 22.11.2023р. закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 18.12.2023 року о 13:40 год.

У судове засідання 18.12.2023р. в режимі відеоконференції з`явився представник відповідача, підтримав подану клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

Ухвалою суду від 18.12.2023р. оголошено перерву в судовому засіданні до 23.01.2024 року об 11:15 год., запропоновано позивачу до дати судового засідання надати свої міркування щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій та застосування позовної давності (за наявності).

У судове засідання 23.01.2024р. сторони не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

4. Встановлені судом обставини справи:

04.03.2022р. між Державним підприємством «Добропіллявугілля-Видобуток» (далі - постачальник, позивач) та Комунальним підприємством «Добро» Добропільської міської ради (далі - покупець, відповідач) укладено договір поставки вугільної продукції №249-22-ПТУ (далі - договір), згідно з п.1.1 якого постачальник зобов`язується поставити, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити вугільну продукцію згідно з умовами договору.

У відповідності до пункту 1.2 договору необхідні для виконання договору відомості вказуються в специфікаціях до договору, які є невід`ємною частиною договору. В специфікаціях вказуються (в тому числі, але не виключно) назва виробника, місце відвантаження, кількість, асортимент і строки поставки, вартість і якісні характеристики вугілля.

У пункті 1.3 договору визначені умови поставки продукції «EXW склад постачальника, автотранспортом покупця та за його рахунок» згідно Офіційним правилам тлумачення торгових термінів міжнародної палати «Інкотермс» в редакції 2010 року, з урахуванням умов, положень і застережень, які містяться в цьому договорі та специфікаціях до нього.

Пунктом 4.6 договору сторони погодили, що за результатами відвантаження вугілля складається акт приймання-передачі вугілля. Акт приймання-передачі вугілля повинен містити (в тому числі, але не виключно) основні дані, вказані в посвідченнях про якість, розрахунок фактичної ціни та фактичної вартості поставленого вугілля відповідно до умов договору, ПДВ у разі його нарахування, код товару згідно з УКТ ЗЕД, прізвища, ініціали та підписи уповноважених представників покупця та постачальника, завірені печатками (за умови, що відповідні особи здійснюють діяльність з використанням печатки).

Відповідно до п.5.1 договору в редакції додаткової угоди №1/1 від 14.06.2022р. загальна сума договору складається з визначеної відповідно до умов договору фактичної вартості поставленого вугілля, та не може перевищувати 3949417,64 грн. з ПДВ, крім того ПДВ становить 658236,27 грн.

Оплата вартості вугілля здійснюється покупцем на умовах 50% попередньої оплати в національній валюті України шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок постачальника на підставі наданих постачальником покупцю відповідних рахунків на попередню оплату, 50% шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з дня поставки на підставі наданих постачальнику відповідних актів прийому-передачі продукції (п.5.4 договору).

Даний договір набирає чинності з дати підписання і діє по 01.04.2022 року, але в будь-якому випадку до моменту повного виконання сторонами всіх прийнятих на себе зобов`язань (п.8.1 договору).

Договір та додаткова угода до нього підписані повноважними представниками сторін без зауважень та скріплені печатками підприємств.

На виконання умов договору постачальником було поставлено, а покупцем прийнято вугільну продукцію на загальну суму 3949417,64 грн. з ПДВ, що підтверджуються актом приймання передавання вугільної продукції №0903/3 від 09.03.2022р.

Зазначений Акт підписано уповноваженими представниками сторін без зауважень та скріплено печатками підприємств.

За твердженням позивача, відповідач здійснив часткову оплату поставленого вугілля на загальну суму 2817823,81 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №5 від 12.05.2022р. на суму 1000000,00 грн., платіжною інструкцією №6 від 14.06.2022р. на суму 1000000,00 грн. та випискою з банку, з якої вбачається оплата поставленого позивачем вугілля за договором №249-22-ПТУ у сумі 817823,81 грн.

Окрім того, 30.12.2022р. сторони уклали угоду №1 про припинення зобов`язань заліком зустрічних однорідних вимог, згідно пункту 2 якої останні погодили, що після проведення взаємозаліку, заборгованість Комунального підприємства «Добро» Добропільської міської ради перед Державним підприємством «Добропіллявугілля-Видобуток» за договором №249-22-ПТУ від 04.03.2022р. становить 283505,24 грн.

У зв`язку з тим, що оплату за поставлений товар у розмірі 283505,24 грн. відповідачем здійснено не було, позивач звертався до відповідача з претензією №01-10/1002 від 18.08.2023 про сплату основної суми боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат, яка була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Оскільки заборгованість за договором №249-22-ПТУ від 04.03.2022р. залишилася несплаченою, позивач звернувся із даним позовом до суду для захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

5. Оцінка суду і визначені відповідно до встановлених обставин правовідносини:

Відповідно до вимог ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитор) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, платити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 193 Господарського кодексу України регламентує, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Оцінивши зміст договору №249-22-ПТУ від 04.03.2022р., на підставі якого між сторонами виникли господарські правовідносини, суд дійшов висновку, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм глави 54 Цивільного кодексу України.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із вимогами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За приписами ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За правилами ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем була поставлена, а відповідачем прийнята вугільна продукція на загальну суму 3949417,64 грн.

Факт поставки вугільної продукції на користь відповідача підтверджується актом приймання-передачі партії вугільної продукції. Акт приймання-передачі був погоджений, прийнятий та підписаний сторонами без зауважень, в тому числі щодо якості, кількості та асортименту продукції, яка поставляється за вказаним договором, що свідчить про відсутність у відповідача будь-яких претензії. Підписи представників постачальника та покупця засвідчені печатками.

Окрім того, у відзиві на позовну заяву відповідач не заперечив отримання продукції за вказаним вище актом приймання-передачі у визначених в ньому обсягах.

Як було зазначено вище, згідно п.5.4 договору оплата вартості вугілля здійснюється покупцем на умовах 50% попередньої оплати в національній валюті України шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок постачальника на підставі наданих постачальником покупцю відповідних рахунків на попередню оплату, 50% шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з дня поставки на підставі наданих постачальнику відповідних актів прийому-передачі продукції.

Відтак, враховуючи приписи наведеного вище пункту договору, з огляду на те, що поставка продукції відбулась 09.03.2022р., строк виконання зобов`язання з оплати отриманого товару є таким, що настав.

Стосовно доводів відповідача про звільнення його від відповідності за невиконання грошових зобов`язань у зв`язку з форс-мажорними обставинами, суд зазначає наступне.

Приписами ч.2 ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" унормовано, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо) обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.

Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю (ч.1 ст.14-1 вказаного Закону). Тобто сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва послуги торгово-промислової палати. Водночас, інша сторона спірних правовідносин (договору позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати. Так, засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс- мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися.

За умовами пункту 6.2 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи щодо кожного окремого договору, контракту, угоди тощо, а також податкових та інших зобов`язань/обов`язків виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. В сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставин непереборної сили) вказуються дані заявника сторони за договором (контрактом, угодою тощо), дата його укладення, зобов`язання, що за ним настав чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (п. 6.12 Регламенту).

Отже, зміст Закону, а також вимоги Регламенту дають підстави дійти висновку, що сертифікат, про який йдеться у зазначеному Законі, є індивідуальним актом, який стосується конкретних учасників договірних відносин, конкретного договору та конкретних договірних зобов`язань.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин, що підтверджені листом №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022р. Торгової промислової палати України, безпідставними.

Так, зазначеним листом Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для невизначеного кола осіб (всіх кого стосується): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 рок№64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".

Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини є надзвичайними невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту угоди, законодавчих та інших нормативних актів виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання форс-мажорних обставин.

Поряд із цим, лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022р. не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин, у зв`язку з чим не може вважатися сертифікатом відповідно до вимог Закону та Регламенту.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 25.01.2022р. у справі №904/3886/21 форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними; (3) для конкретного випадку.

Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Тобто, обставина стає форс-мажорною для сторін правовідносин щодо тих чи інших зобов`язань виключно у разі доведення неможливості виконання конкретних зобов`язань.

Такі обставини, як введення воєнного стану самі по собі не є абсолютними форс-мажорними обставинами, які позбавляють відповідача виконати свої грошові зобов`язання шляхом перерахування коштів зі свого рахунку на рахунок позивача.

Факт військової агресії Російської Федерації проти України не може бути беззаперечним доказом наявності форс-мажору, за відсутності безпосереднього впливу на можливість здійснення оплати за договором.

Крім того, матеріали справи не містять належних доказів в підтвердження наявності причинно-наслідкового зв`язку неможливості виконання грошового зобов`язання за договором із фактом військової агресії.

Також, пунктами 7.3 - 7.5 договору регламентовано, що сторона яка, не може виконати зобов`язання за договором, повинна письмово не пізніше п`яти днів повідомити іншу сторону про настання форс-мажору, припинення виконання своїх зобов`язань із проектом врегулювання взаємних зобов`язань. наявність форс-мажорних обставин має бути підтверджена необхідними документами Торгово-промислової палати або іншого уповноваженого органу України, які надаються іншій стороні протягом 30 календарних днів з дати настання форс-мажору. Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про настання чи припинення форс-мажорних обставин та ненадання документів згідно п. 7.4 цього договору позбавляє сторону права на них посилатися.

Доказів виконання вищезазначених умов договору матеріали справи не містять.

Також, суд вважає, що враховуючи баланс інтересів сторін слід зауважити, що відповідачем до відзиву не додано доказів того, що останній перебуває в гіршому становищі порівняно з позивачем, з огляду на запровадження в державі воєнного стану. Такі форс-мажорні обставини стосуються обох сторін договору.

Таким чином, форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань по договору.

Відповідач мав підтвердити не факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що за даною справою відповідач не підтвердив факт настання обставин, які здатні впливати на реальну можливість виконання зобов`язання по договору, та які є підставою для звільнення від відповідальності за невиконання зобов`язань за договором. Належних та допустимих доказів відповідач на підтвердження своєї правої позиції суду не надав.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 283505,24 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Розглядаючи позов в частині стягнення з відповідача на підставі ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України 3% річних у сумі 48747,41 грн. та інфляційних втрат у сумі 424646,80 грн., суд виходить з такого.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що у відповідності до положень ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Нарахування процентів та інфляційних втрат має компенсаційний, а не штрафний характер та, відповідно, особа не може бути звільнена від сплати процентів річних та інфляційних втрат у разі прострочення виконання грошового зобов`язання, зокрема, на підставі статті 617 Цивільного кодексу України.

Згідно наведеного у позовній заяві розрахунку позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення 3% річних у загальному розмірі 48747,41 грн. Вказані нарахування здійснено позивачем на суму боргу в розмірі 3949417,64 грн. за період з 09.04.2022р. по 23.05.2022р., на суму богу 2949417,64 грн. за період з 24.05.2022р. по 29.06.2022р., на суму боргу 1949417,64 грн. за період з 30.06.2022р. по 27.07.2022р., на суму боргу 1131593,83 грн. за період з 28.07.2022р. по 30.12.2022р., на суму боргу 283505,24 грн. за загальний період з 31.12.2022р. по 21.09.2023р.

Судом перевірено розрахунок заявлених 3% річних та встановлено, що позивачем не вірно визначені періоди нарахувань 3% річних, а тому наданий розрахунок є арифметично не вірним. Суд зазначає, що день фактичної оплати товару 23.05.2022р., 29.06.2022р., 27.07.2022р. та 30.12.2022р. не включається до кількості днів прострочення за період, за який здійснюються відповідні нарахування. Враховуючи вказане правильним буде нарахування 3% річних:

- на суму боргу 3949417,64 грн. за період з 09.04.2022р. по 22.05.2022р. (3% річних - 14282,83 грн.);

- на суму боргу 2949417,64 грн. за період з 23.05.2022р. по 28.06.2022р., враховуючи, що відповідачем 23.05.2022р. сплачено 1000000,00 грн. В той же час оскільки початок періоду визначений позивачем з 24.05.2022р., що не є порушенням, судом здійснюється розрахунок 3% річних на суму боргу 2949417,64 грн. за період з 24.05.2022р. по 28.06.2022р. (3% річних - 8727,04 грн.);

- на суму боргу 1949417,64 грн. за період з 29.06.2022р. по 26.07.2022р., враховуючи, що відповідачем 29.06.2022р. сплачено 1000000,00 грн. В той же час оскільки початок періоду визначений позивачем з 30.06.2022р., що не є порушенням, судом здійснюється розрахунок 3% річних на суму боргу 1949417,64 грн. за період з 30.06.2022р. по 26.07.2022р. (3% річних 4326,10 грн.);

- на суму боргу 1131593,83 грн. за період з 27.07.2022р. по 29.12.2022р., враховуючи, що відповідачем 27.07.2022р. сплачено 817823,81 грн. В той же час оскільки початок періоду визначений позивачем з 28.07.2022р, що не є порушенням, судом здійснюється розрахунок 3% річних на суму боргу 1131593,83 грн. за період з 28.07.2022р. по 29.12.2022р. (3% річних 14509,20 грн.);

- на суму боргу 283505,24 грн. за період з 30.12.2022р. по 21.09.2023р. враховуючи залік зустрічних однорідних вимог від 30.12.2022р. на суму 817823,81 грн. В той же час оскільки початок періоду визначений позивачем з 31.12.2022р, що не є порушенням, судом здійснюється розрахунок 3% річних на суму боргу 283505,24 грн. за період з 31.12.2022р. по 21.09.2023р. (3% річних 6174,98 грн.).

Провівши власний перерахунок за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості штрафних санкцій "Ліга. Закон" заявлених до стягнення 3% річних судом встановлено, що загальний розмір цих вимог складає 48020,15 грн.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково в сумі 48020,15 грн.

Враховуючи вищевстановлені обставини, суд здійснивши власний перерахунок за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості штрафних санкцій "Ліга. Закон" заявлених до стягнення інфляційних втрат у сумі 424646,80 грн. встановив, що дійсний розмір цих вимог складає 426099,73 грн.

З урахуванням ч.2 ст.237 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, суд дійшов висновку про задоволення позову щодо стягнення інфляційних втрат у сумі 424646,80 грн.

Щодо вимог про стягнення з відповідача пені у сумі 639313,37 грн. та штрафу у сумі 19845,37 грн., суд зазначає наступне.

За приписами статті 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.6 ст.231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Пунктом 6.2 договору сторони погодили, що за порушення строків оплати, встановлених п.5.5 договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України за кожний день прострочення виконання грошового зобов`язання від несвоєчасно сплаченої суми, а за прострочення понад тридцять дні додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків від несвоєчасно сплаченої суми.

Дослідивши розрахунок позивача, судом встановлено, що останнім нарахована пеня з 09.04.2022р. по 21.09.2023р. включно, що перевищує встановлений приписами ч.6 ст.232 ГК України спеціальний шестимісячний строк нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання від дня коли зобов`язання мало бути виконано.

В той же час, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набрав законної сили 02.04.2020р., розділ IX "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України доповнено пунктом 7 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

Строк дії карантину неодноразово продовжувався.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №651 від 27.06.2023р. «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», на всій території України відмінено карантин з 24 год. 00 хв. 30.06.2023р., встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже, карантин на території України діяв у період з 12.03.2020р. по 30.06.2023р. та станом на момент ухвалення рішення у цій справі карантин відмінений.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що строк визначений ч.6 ст. 232 ГК України, є продовженим в силу п.7 Прикінцевих положень ГК України та позивач має право на нарахування пені за період з 09.04.2022р. по 30.06.2023р., а не по дату звернення з даним позовом до суду, як було визначено останнім.

Зазначена позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, які викладені у Постанові від 22.02.2023р. у справі №910/13704/21.

Окрім цього, позивачем при проведені розрахунку пені допущені помилки аналогічні тим, що і при розрахунку 3% річних. Враховуючи вказане правильним буде нарахування пені:

- на суму боргу 3949417,64 грн. за період з 09.04.2022р. по 22.05.2022р. (пеня 95218,84 грн.);

- на суму боргу 2949417,64 грн. за період з 23.05.2022р. по 28.06.2022р., враховуючи, що відповідачем 23.05.2022р. сплачено 1000000,00 грн. В той же час оскільки початок періоду визначений позивачем з 24.05.2022р., що не є порушенням, судом здійснюється розрахунок пені на суму боргу 2949417,64 грн. за період з 24.05.2022р. по 28.06.2022р. (пеня 121208,94 грн.);

- на суму боргу 1949417,64 грн. за період з 29.06.2022р. по 26.07.2022р., враховуючи, що відповідачем 29.06.2022р. сплачено 1000000,00 грн. В той же час оскільки початок періоду визначений позивачем з 30.06.2022р., що не є порушенням, судом здійснюється розрахунок пені на суму боргу 1949417,64 грн. за період з 30.06.2022р. по 26.07.2022р. (пеня 72101,75 грн.);

- на суму боргу 1131593,83 грн. за період з 27.07.2022р. по 09.10.2022р., враховуючи, що відповідачем 27.07.2022р. сплачено 817823,81 грн. В той же час оскільки початок періоду визначений позивачем з 28.07.2022р, що не є порушенням, судом здійснюється розрахунок пені на суму боргу 1131593,83 грн. за період з 28.07.2022р. по 29.12.2022р. (пеня 240269,92 грн.);

- на суму боргу 283505,24 грн. за період з 30.12.2022р. по 30.06.2023р. враховуючи залік зустрічних однорідних вимог від 30.12.2022р. на суму 817823,81 грн. В той же час оскільки початок періоду визначений позивачем з 31.12.2022р, що не є порушенням, судом здійснюється розрахунок пені на суму боргу 283505,24 грн. за період з 31.12.2022р. по 30.06.2023р. (пеня 70682,13 грн.).

Провівши власний перерахунок за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості штрафних санкцій "Ліга. Закон" заявленої до стягнення пені судом встановлено, що загальний розмір пені складає 599481,58 грн.

Таким чином, вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню частково в сумі 599481,58 грн.

Розрахунок штрафу судом перевірено і визнано вірним, а тому сума штрафу підлягає стягненню в заявленому розмірі 19845,37 грн.

Поряд з цим, у клопотанні від 13.12.2023р. відповідач просив суд застосувати позовну давність у справі про стягнення заборгованості у розмірі 1416058,19 грн. за договором №249-22ПТУ від 04.03.2022р. та зменшити розмір штрафних санкцій на 95%.

Розглянувши вказане звернення відповідача, суд зазначає про наступне.

За змістом ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст.257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як визначено у ч.1, п.1 ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

В силу норм ч.3 ст.267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За змістом ч.4 ст.267 вказаного кодексу передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З огляду на те, що подією, яка стала підставою для подання позову, є невиконання відповідачем грошових зобов`язань за договором №249-22ПТУ від 04.03.2022р., а саме несплата грошових коштів за поставку товару, яка була здійснена 09.03.2022р., загальний строк позовної давності щодо позовних вимог про стягнення основного боргу, відсотків річних та інфляційних збитків не є пропущеним. Одночасно, щодо однорічного терміну для пред`явлення позовних вимог щодо стягнення пені та штрафу, суд зазначає про наступне.

24.02.2022р. Російська Федерація розпочала воєнні дії на території України. Згідно із Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022р. на усій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022р.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Верховна Рада України доповнила розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України пунктом 19, згідно із яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Таким чином, враховуючи викладене вище, позовна давність за заявленими позовними вимогами є продовженою на строк дії правового режиму воєнного стану.

Оскільки станом на дату розгляду цієї справи правовий режим воєнного стану на території України продовжує свою дію, у суду відсутні правові підстави для застосування строку позовної давності за вимогою позивача, а тому заява відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності залишається судом без задоволення.

Що стосується заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 95%, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, за змістом ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із покупця надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для покупця і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013р.

Обґрунтовуючи подане клопотання відповідач посилається на погіршення фінансово-економічного стану підприємства, у тому числі через несплату боргів за спожиту теплову енергію з боку населення та бюджетних установ. На підтвердження скрутного фінансового становища відповідачем надано звіти про виконання фінансового плану підприємства за 12 місяців 2022 року та за 1 півріччя 2023 року, які засвідчують збитковість діяльності комунального закладу.

Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру штрафних санкцій наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення штрафних санкцій.

При вирішенні питання про зменшення нарахованих штрафних санкцій суд бере до уваги співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020р. у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019р. у справі №920/1013/18, від 26.03.2020р. у справі №904/2847/19).

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру штрафних санкцій фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі ст.3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст.551 Цивільного кодексу України та ст.233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Що стосується обставин даної справи, то суд звертає увагу, що сума нарахувань пені і штрафу у визначеному судом розмірі становить 619326,95 грн., що більше ніж вдвічі перевищує суму основної заборгованості, залишок якої на момент звернення позивача з позовом до суду складає 283505,24 грн.

Суд вважає, що стягнення всієї заявленої суми штрафних санкцій за наявності економічного спаду в період збройної агресії, може негативно вплинути на діяльність відповідача та лягти непомірним фінансовим тягарем. Це не відповідає справедливості та пропорційності у господарських відносинах між сторонами. Застосування значного розміру штрафних санкцій не може бути підставою для матеріального збагачення іншої сторони за її рахунок.

Суд також враховує, що з матеріалів справи суд не вбачає наявність у позивача будь-якої шкоди або прямих збитків внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, а за вищевказаних обставин стягнення пені та штрафу виглядає саме як застосування каральних санкцій.

Враховуючи вищенаведені обставини в сукупності, суд вважає за справедливе, пропорційне і таке, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, зменшити розмір пені та штрафу до 50% від нарахованих сум, що буде адекватною та співрозмірною компенсацією з порушеним інтересом позивача в даному конкретному випадку, та стягнути з відповідача на користь позивача 299740,79 грн. пені та 9922,68 грн. штрафу, в іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені та штрафу позивачу слід відмовити.

Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

У відповідності до ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Так, беручи до уваги наявні в матеріалах справи пояснення та докази сторін, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідача слід стягнути заборгованість в сумі 1065835,66 грн., з яких: основна заборгованість у сумі 283505,24 грн., 3% річних у сумі 48020,15 грн., інфляційне збільшення у сумі 424646,80 грн., штраф у сумі 9922,68 грн. та пеня у сумі 299740,79 грн.

У відповідності до ст. 129 ГПК України, судові витрати у вигляді судового збору підлягають розподілу між сторонами пропорційно задоволеним вимогам з віднесенням у частині зменшеної пені та штрафу на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.129, 165, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Державного підприємства «Добропіллявугілля-Видобуток», м.Добропілля до Комунального підприємства «Добро» Добропільської міської ради, м.Добропілля про стягнення заборгованості в сумі 1416058,19 грн., з яких: основна заборгованість у сумі 283505,24 грн., 3% річних у сумі 48747,41 грн., інфляційне збільшення у сумі 424646,80 грн., штраф у сумі 19845,37 грн. та пеня у сумі 639313,37 грн., задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства «Добро» Добропільської міської ради (85001, Донецька область, м. Добропілля, провулок Луганський, буд. 2а, код ЄДРПОУ 40507613) на користь Державного підприємства «Добропіллявугілля-Видобуток» (85001, Донецька область, м. Добропілля, проспект Шевченка, буд. 2; код ЄДРПОУ 43895975) основний борг в сумі 283505,24 грн., 3% річних у сумі 48020,15 грн., інфляційне збільшення у сумі 424646,80 грн., штраф у сумі 9922,68 грн. та пеню у сумі 299740,79 грн., всього заборгованість в сумі 1065835,66 грн., судовий збір в сумі 20632,48 грн.

Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

В судовому засіданні 23.01.2024р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписано 24.01.2024р.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Східного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу.

Суддя Г.В. Левшина