Рішення

від 24.01.2024 по справі 910/16730/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.01.2024Справа № 910/16730/23Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес АгроІнвест"

до приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Слобожанська Будівельна Кераміка"

про стягнення 83 795,91 грн.

Представники сторін: не викликались.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес АгроІнвест" до приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Слобожанська Будівельна Кераміка" про стягнення 83 795,91 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04.07.2022 року товариство з обмеженою відповідальністю "Антарес АгроІнвест" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Слобожанська будівельна кераміка" про стягнення 629 871,54 грн, з яких 550 123,26 грн - заборгованість, 43 105,55 грн - пеня, 32 347,25 грн - втрати від інфляції, 4 295,48 грн - 3% річних

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.10.2022 у справі №910/5963/22, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з приватного акціонерного товариства "Слобожанська Будівельна Кераміка" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес АгроІнвест" основний борг в розмірі 550 123,26 (п`ятсот п`ятдесят тисяч сто двадцять три грн 26 коп.), 3 % річних в розмірі 4 295,48 грн (чотири тисячі двісті дев`яності п`ять грн 48 коп.), інфляційні втрати в розмірі 32 347,25 грн (тридцять дві тисячі триста сорок сім грн 25 коп.), пеню в розмірі 40 091,17 грн (сорок тисяч дев`яносто одну грн 17 коп.) витрати по сплаті судового збору в розмірі 9 402,86 грн (дев`ять тисяч чотириста дві грн 86 коп.). У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Приватним виконавцем Ахметовою Л.Е. було стягнути заборгованість двома частинами: 14.07.2023 року у розмір 103 452,02 грн. та 12.10.2023 року - 532 808,00 грн.

У зв`язку з чим, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 20 260,00 грн. та інфляційні втрати у розмірі 63 535,71 грн. за період з 05.07.2022 по 12.10.2023.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.11.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду, та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву.

Вищезазначена ухвала отримана відповідачем 08.11.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за №0600231479403.

Також, представник відповідача 03.02.2023 ознайомився з матеріалами справи.

24.11.2023 до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому просить суд зменшити розмір нарахованих ТОВ "Антарес АгроІнвест" до ПрАТ «СБК» санкцій у вигляді 3% річних та інфляційних втрат на 99%, а саме до 838 грн.

14.12.2023 до канцелярії суду надійшла відповідь на відзив.

28.12.2023 до канцелярії суд від відповідача надійшли заперечення на відповідь в якому просить суд відмовити в задоволенні позову ТОВ "Антарес АгроІнвест" до ПрАТ «СБК» про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

11.01.2024 до канцелярії суду (через систему «Електронний суд») надійшли додаткові пояснення у справі.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010, «Смірнова проти України» від 08.11.2005, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 та інші).

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Як зазначено позивачем та вбачається з матеріалів справи до Господарського суду міста Києва звернулося товариство з обмеженою відповідальністю "Антарес АгроІнвест" з позовом до приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Слобожанська будівельна кераміка" про стягнення 629 871,54 грн, з яких 550 123,26 грн - заборгованість, 43 105,55 грн - пеня, 32 347,25 грн - втрати від інфляції, 4 295,48 грн - 3% річних. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору № 31/05 від 31.05.2021 в частині оплати наданих у період червень 2021 року - березень 2022 року послуг у встановлений таким договором строк.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.10.2022 у справі №910/5963/22, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з приватного акціонерного товариства "Слобожанська Будівельна Кераміка" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес АгроІнвест" основний борг в розмірі 550 123,26 (п`ятсот п`ятдесят тисяч сто двадцять три грн 26 коп.), 3 % річних в розмірі 4 295,48 грн (чотири тисячі двісті дев`яності п`ять грн 48 коп.), інфляційні втрати в розмірі 32 347,25 грн (тридцять дві тисячі триста сорок сім грн 25 коп.), пеню в розмірі 40 091,17 грн (сорок тисяч дев`яносто одну грн 17 коп.) витрати по сплаті судового збору в розмірі 9 402,86 грн (дев`ять тисяч чотириста дві грн 86 коп.). У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

У вищезазначеному рішенні суду встановлено, що 31.05.2021 між приватним акціонерним товариством з іноземними інвестиціями "Слобожанська будівельна кераміка" (замовник) та товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес АгроІнвест" (перевізник) укладено договір № 31/05 на послуги перевезення, навантаження вантажу, яким врегульовано взаємовідносини сторін при наданні перевізником замовникові послуг з перевезення, навантаження вантажів, що вказані у додатках до договору (далі - вантаж).

Позивачем за період з 30.06.2022 по 23.11.2021 надано відповідачу послуги з перевезення та навантаження на загальну суму 4 888 413,53 грн, що підтверджується підписаними між сторонами актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.06.2021, 12.07.2021, 21.07.2021, 31.07.2021, 11.08.2021, 25.08.2021, 31.08.2021, 13.09.2021, 21.09.2021, 30.09.2021, 01.10.2021, 11.10.2021, 21.10.2021, 29.10.2021, 11.11.2021, 22.11.2021, 23.11.2021.

У свою чергу, відповідачем сплачено позивачу грошові кошти в розмірі 4 338 290,27 грн, що підтверджується випискою з рахунку позивача, а також платіжними дорученнями, доданими до позовної заяви.

Суд визнав вимоги позивача про стягнення з відповідача 550 123,26 грн заборгованості обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Таким чином, факти порушення строків оплати та наявності заборгованості відповідача у сумі 550 123,26 грн., встановлені Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.10.2022 у справі №910/5963/22, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2023.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З наданої позивачем копії позовної заяви №90 від 04.07.2022, розрахунку суми основної заборгованості, пені, річних процентів, інфляційних нарахувань, заявлених позивачем у справі №910/5963/22 вбачається, що позивач при зверненні до Господарського суду міста Києва з позовом у справі №910/5963/22 просив стягнути пеню в розмірі 43 105,55 грн. за період з 01.04.2022 по 04.07.2022, інфляційні збитки в розмірі 32 347,25 грн. за період квітень 2022-травень 2022, 3% річних в розмірі 4 295,48 грн. за період з 01.04.2022 по 04.07.2022.

10.07.2023 на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2022 у справі № 910/5963/22, залишеного без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2023 у справі № 910/5963/22 судом видано наказ, на підставі якого відкрито виконавче провадження №72239508.

Приватним виконавцем Ахметовою Л.Е. стягнуто заборгованість двома частина: 14.07.2023 у розмірі 103 452,02 грн. та 12.10.2023 у розмірі 532 808,00 грн., що підтверджується банківською випискою по рахунку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 цього Кодексу).

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових рішень про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідальність за порушення грошового зобов`язання передбачена статтею 625 ЦК України.

Так за ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Суд зазначає, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд від 13.06.2018 у справі № 922/1008/16.

Розрахунок трьох процентів річних:

Період прострочення грошового зобов`язання:Кількість днів у періодіСумаз 05/07/2022 до 13/07/2023 550 123,26 x 3 % x 374 : 365 : 10037416 910,64 грн.з 14/07/2023 до 11/10/2023 446 671,24 x 3 % x 90 : 365 : 100903 304,14 грн.За перерахунком суду загальний розмір трьох процентів річних становить 20 214,78 грн. та підлягає задоволенню.

Вимоги позивача в частині стягнення трьох процентів річних в розмірі 45,22 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

За перерахунком суду загальний розмір індексу інфляції становить 63 535,71 грн., а тому вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Суд не знаходить підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення позовних вимог в частині 3% та інфляційних втрат на 99%, а саме до 838,00 грн., з наступних підстав:

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Суд зазначає, що позивачем заявлено до стягнення три проценти річних та інфляційні витрати, нарахування яких врегульовано статтею 625 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України вважається мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

А тому, суд не вбачає наявність правових підстав для застосування механізму зменшення, передбаченого ст. 551 ЦК України та 233 ГК України, до вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ч.1 ст. 74, ч.4 ст. 75, ч.1 ст. 77, ст.ст. 79, 129, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного акціонерного товариства «Слобожанська Будівельна Кераміка» (02002, місто Київ, вулиця Микільського-Слобідська, будинок 2/Б, код ЄДРПОУ 21129873) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Антарес АгроІнвест» (42000, Сумська обл., місто Ромни, вулиця Монастирська, будинок 4 - «З», код ЄДРПОУ 42506276) три проценти річних в розмірі 20 214 (двадцять тисяч двісті чотирнадцять) грн. 78 коп., індекс інфляції в розмірі 63 535 (шістдесят три тисячі п`ятсот тридцять п`ять) грн. 71 коп. та 2 682 (дві тисячі шістсот вісімдесят дві) грн. 66 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.М. Мудрий